Поточного та підсумкового контролю

Поточний контроль знань студентів і курсантів здійснюється впродовж семестру під час проведення семінарських та практичних занять, модульних контролів, перевірки рефератів, і має за мету перевірку засвоєння ними змісту навчальної дисципліни та оцінюється тільки за національною шкалою («2», «3», «4», «5»). Отримана оцінка виставляється викладачем в розділі ІІІ-а «Журналу обліку роботи академгрупи».

Підсумковий контроль здійснюється з метою з’ясування рівня засвоєння теоретичного та практичного матеріалу з навчальної дисципліни шляхом виставлення підсумкової оцінки як середньоарифметичної результатів поточного контролю. Щоб покращити свою оцінку, студент або курсант може складати залік під час сесії.

Студент або курсант обов’язково складає залік, якщо загальна кількість отриманих позитивних оцінок за семестр менше 2/3 від загальної кількості семінарських занять та поточних контрольних заходів. Незадовільна оцінка («2») відпрацьовується впродовж семестру в обов’язковому порядку, для підрахунку загальної кількості балів враховувати лише оцінку, отриману при відпрацюванні. Результати підсумкового контролю перераховуються в бали і фіксуються викладачем в заліково-екзаменаційній відомості та заносяться до залікової книжки і до індивідуального навчального плану за національною шкалою та шкалою оцінювання ECTS.

Центральне місце в кредитно-модульній системі займає участь студентів і курсантів у семінарських заняттях та якість виконання завдань для самостійної роботи. Підсумкова оцінка складається з суми отриманих за семестр балів і виставляється за відповідною схемою:

1. відповідь на семінарському занятті – 3-5 балів;

2. конспект – 3-5 балів;

3. заліковий підсумковий тест – 3-5 балів.

Шкала оцінювання знань

За внутрішньою шкалою навчального закладу в балах	За національною шкалою / За шкалою ECTS
	Вноситься до відомості
91–100	А / Відмінно
82-90	В /Дуже добре
75-81	С / Добре
66-74	D / Задовільно
60-65	Е / Достатньо
35-59	FX / Незадовільно з можливістю повторного складання
1-34	F / Незадовільно з обов’язковим повторним курсом

 

Підсумкова кількість балів, яку необхідно набрати для того, щоб отримати позитивну оцінку, складає від 60 до 100 балів. Для переведення підсумкової оцінки у 100-бальну шкалу оцінювання знань середньоарифметична підсумкова оцінка множиться на коефіцієнт 20.

Критерії оцінювання знань на заліку

Оцінка «відмінно» / А виставляється якщо студент або курсант має глибокі і системні знання, вміє узагальнювати теоретичний матеріал, співвідносити загальні знання з конкретними ситуаціями; засвідчив уміння критично оцінювати варіантні підходи щодо сутності норм та уявлень; оволодів навиками аналізувати, моделювати та адекватно оцінювати ситуацію; обізнаний з науковими працями вітчизняних та зарубіжних спеціалістів в даній області; матеріал викладає логічно, послідовно, переконливо.

Оцінка «добре» / В, С - виставляється якщо студент або курсант виявив достатньо повні знання курсу; дає правильні, хоча і не завжди повні визначення явищ дійсності; оволодів навичками співвідносити теоретичні знання з конкретними ситуаціями; висловлює своє ставлення до варіантних теорій щодо сутності явищ; засвоїв основи аналітичного методу; допускає незначні неточності в розкритті окремих теоретичних положень.

Оцінка «задовільно» / D, Е – студент або курсант взагалі засвоїв програмний матеріал курсу в передбаченому обсязі з деякими неточностями у визначенні основних явищ та процесів; намагається висловити своє ставлення до проблемних питань, хоча і не завжди адекватно; вміє аналізувати набуті теоретичні знання і співвідносити їх з конкретними ситуаціями; виклад матеріалу непослідовний, неточний, з наявними помилками.

Оцінка «незадовільно» / FX, F – студент або курсант виявив слабкі (відсутність) знання теоретичного програмного матеріалу; не зміг дати визначення основних провідних категорій та явищ; відсутні навички адекватної оцінки норм і теорій; виклад матеріалу непослідовний, нелогічний, фрагментарний, з грубими помилками.

Питання для самоконтролю

 

1. Поняття про делінквентну поведінку, делінквентність, девіації, адитивну поведінку, інші відхилення від соціальної норми.

2. Соціальна ситуація розвитку дитини, агенти соціалізації.

3. Типи виховання та їх роль у де соціалізації двихованця.

4. Об’єктивні та суб’єктивні причини соціальної дезадаптації.

5. Соціалізація й соціальний контроль.

6. Роль соціально-політичних та економічних чинників у соціалізації, вплив ЗМІ, релігії, правового виховання.

7. Фактори ризику делінквентної поведінки дітей.

8. Поняття дисфункціональної сім’ї.

9. Кримінальнасубкультура.

10. Попередження негативних наслідків шкільної дезадаптації підлітків у формі недисциплінованості, поганого навчання, шкідливих звичок, небезпека вчинення ними правопорушень та злочинів.

11. Спеціальні програми ресоціалізації дітей з вадами розвитку, адитивною поведінкою, із неблагополучних сімей.

12. Зв'язок загальної та дитячої злочинності.

13. Відмінності правової відповідальності дітей, правопорушень та злочинів, які вчиняють діти.

14. Особливості опитування та допиту дітей, правові та психолого-педагогічні спекти.

15. Оцінка правдивості свідчень дітей.

16. Роль законного представника дитини у кримінальному процесі, роль педагога, психолога, лікаря та їх залучення до процесу.

17. «Зелені кімнати» в ОВС, їх призначення та оздоблення, використання в профілактично-коригувальній роботі.

18. Особливості кримінальної поведінки неповнолітніх.

19. Динаміка злочинності неповнолітніх в Україні.

20. Відмінності мотивації, формування умислу, провокуючі обставини та імпульсивні дії, конформізму у дітей при прийняття та реалізація рішення про злочин, виборі об’єкту посягань

21. Формування почуття провини та прагнення виправитися.

22. Стосунки між правопорушником та потерпілим.

23. Дієве каяття й можливості примирення сторін.

24. Профілактика правопорушень як вид професійної діяльності.

25. Організація діяльності, права та обов’язки, завдання ювенальної міліції

26. Кадровий потенціал ювенальної міліції, кваліфікаційні вимоги, види професійних компетенцій та шляхи її отримання.

27. Правові засади та види профілактики правопорушень, зокрема вчинених дітьми та проти дітей.

28. Суб’єкти профілактики, координація їх роботи на державному та регіональному рівні.

29. Об’єкти профілактичної діяльності.

30. Проактивне управління криміногенною ситуацією.

31. Особливості правопорушень та злочинів, вчинених дітьми у різних регіонах України.

32. Особливості профілактики, що здійснюється органами внутрішніх справ.

33. Проактивне управління криміногенною ситуацією в регіоні.

34. Правове регулювання профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

35. Методи профілактики правопорушень серед дітей, що застосовуються ОВС.

36. Суб’єкти профілактики правопорушеньсеред дітей.

37. Трирівнева модель профілактики правопорушеньсеред дітей.

38. Стратегії та завдання міліції відповідно до трирівневої моделі профілактики правопорушеньсеред дітей.

39. Гендерні відмінності протиправної поведінки.

40. Регіональна модель профілактики злочинності.

41. Первинна профілактика.

42. Профілактична робота з на рівні територіальної спільноти, за місцем проживання дітей та у навально-виховних закладах.

43. Моделі запобігання девіантній поведінці.

44. Формування життєвих навичок. Застосування програми «Сімейні групові наради».

45. Медіація в школах: поняття, складові програми, результати, переваги.

46. Вторинна профілактика. Діти групи ризику, організація запобігання дитячій злочинності.

47. Індивідуалізація профілактичних заходів з урахуванням особливостей розвитку та соціальної ситуації малолітніх правопорушників.

48. Застосування примусових заходів виховання та лікування.

49. Третинна профілактика. Порядок обліку та категорії облікованих неповнолітніх правопорушників.

50. Профілактична робота з підслідними та підсудними неповнолітніми, соціально-правовий супровід осіб, які вирок не передбачає позбавлення волі, повертаються з місць позбавлення волі.

51. Поняття дисфункціональної сім’ї, типи дисфункцій.

52. Виявлення та облік дисфункціональних сімей, надання їм соціально-правової та іншої допомоги, застосування методів соціально-правового впливу, примусу.

53. Неналежне виконання батьківських обов’язків

54. Домашнє насильство й жорстоке поводження, притягнення батьків до відповідальності й позбавлення батьківських прав.

55. Діти в інтернат ній установі, прийомні діти та діти вулиці.

56. Особливості діяльності приймальників-розподільників для неповнолітніх.

57. Вивчення індивідуально-психологічних особливостей дітей та вибір засобів виховного впливу на них.

58. Залучення фахівців до профілактично-коригувальної роботи з дітьми, які мають вади розвитку, шкідливі звички.

59. Формування у правопорушника конструктивного переживання провини й бажання відшкодувати заподіяну шкоду, виправитися.

60. Техніка рефлексивного аналізу поведінки, формування здатності по вчинку.

61. Поняття ювенальної юстиції.

62. Ювенальна юстиція. Правові аспекти застосування концепції ювенальної юстиції та аргументи проти неї.

63. Поняття відновного правосуддя та історія його виникнення та поширення.

64. Програми відновного правосуддя.

65. Спеціальні школи та професійні училища, приймальники-розподільники для неповнолітніх.

66. Пенітенціарні установи: ефективність виправлення неповнолітніх злочинців.

67. Декриміналізація покарання неповнолітніх.

68. Відновне правосуддя в Україні.

69. Вплив позбавлення волі на психікунеповнолітньогозасудженого.

70. Центр відновного правосуддя в громаді: мета та завдання.

71. Роль та місце органів внутрішніх справ у застосуванні програм відновного правосуддя.

72. Техніки примирення сторін й проведення медіації між потерпілим та кривдником.

73. Реінтеграція правопорушника у суспільство.

74. Служба пробації.

75. Форми покарання винних, альтернативні позбавленню волі.

76. Співпраця органів та підрозділів ОВС з іншими соціальними службами держави, недержаними інституціями, волонтерами.

77. Кримінальна віктимологія, статистичні дані про потерпілих, зокрема про дітей: склад злочинів, відомості про кривдників.

78. Права дитини та спроможність дитини їх відстоювати.

79. Взаємини потерпілого та кривдника.

80. Неналежне виконання батьками батьківських обов’язків, домашнє насильство, жорстоке поводження, експлуатація та приниження дітей\

81. Порушення статевої недоторканості, втягування у вживання психоактивних речовин.

82. Діти-втікачі («діти вулиці») та безпритульні.

83. Доведення дітей до самогубства.

84. Психічний стан потерпілого, свідка злочину.

85. Право дитини не свідчити проти себе та своїх родичів.

86. Прагнення потерпілого вчинити самосуд, відчуття власної провини й самопокарання.

87. Захист свідків та потерпілих від тиску та залякування, підкупу.

88. Демографічна ситуація в державі та ставлення до дітей як критерій цивілізованості країни.

89. Порушення прав дітей, їх експлуатація, жорстоке поводження, примушування до жебракування.

90. Торгівля людьми. Сексуальне розбещення дітей, примушення дітей до занять проституцією, зйомок у дитячий порнографії.

91. Викрадення дітей з метою отримання викупу. Незаконне утримання у неволі та сексуальна експлуатація.

92. Захист прав дітей, які страждають від жорстокого поводження батьків або осіб, що їх замінюють, які перебувають у навчально-виховних та лікувальних установах.

93. Стрес, фрустрація, реактивні утворення й кризові стани.

94. Дія механізмів психічного захисту у дітей – учасників кримінального процесу.

95. Синдром жертви зґвалтування, інцесту, педофілії.

96. Посттравматичний стрес, особливості соціально-правової та соціальної реабілітації потерпілих, їх відновлення після психотравмуючих подій.

97. Вплив дитячих травм на поведінку на віддалених етапах життя.

98. Протидіясексуальній експлуатації дітей.

99. Протидіяпоширеннюдитячої порнографії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

Нормативні акти:

1. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 2.

2. Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, із змінами і доповненнями.

3. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, із змінами і доповненнями.

4. Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 року № 502.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1978 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, якими передбачені права потерпілих від злочинів”, із змінами і доповненнями.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, із змінами і доповненнями.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 22 грудня 1978 р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів”.

8. Указ Президента України «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки» від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 // Юридичний вісник України. – 2001 від 24 січня.

 

Основні джерела:

(підручники та наукові монографії)

9. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика: Учеб. для Акад. МВД СССР. – М., 1980. – 526 с.

10. Антонян Ю.М., Горшков И.В., Зулкарнеев Р.М., Сапрунов А.Г. Насилие в семье. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1999. – 180 с.

11. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений. – М.: Наука, 1999. – 205 с.

12. Барило Т.С. Комиссии по делам несовершеннолетних. – К.: Наук. думка, 1976. – 90 с.

13. Барко В.І. Психологія управління персоналом органів внутрішніх справ (проактивний підхід): Монографія. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 448 с.

14. Башкатов И.П. Психология неформальных подростково-молодежных групп. – М.: Информпечать, 2000. – 336 с.

15. Болдырев Е.В. Меры предупреждения правонарушений несовершеннолетних в СССР. – М.: Наука, 1964. – 368 с.

16. Борьба с групповыми правонарушениями несовершеннолетних. / И.П. Лановенко, А.Я. Светлов, А.И. Рощин и др.; Отв. ред. И.П. Лановенко. – К.: Наук. думка, 1982. – 201 с.

17. Братусь Б.С. Аномалии личности. – М.: Мысль, 1988. – 301 с.

18. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1997. – 336 с.

19. Ветров Н.И. Профилактика правонарушений среди молодежи. – М.: Юрид. лит., 1980. – 182 с.

20. Гиндикин В. Я., Гурьева В. А. Личностная патология. – М.: Триада-Х, 1999. – 266 с.

21. Гольберт В. Изучение жертв насильственной преступности: некоторые направления в современной зарубежной виктимологии // Человек против человека: Преступное насилие. – СПб.: ВШ МВД РФ, 1994. –– С. 126-136.

22. Грехем Д., Беннет Т. Стратегии предупреждения преступности в Европе и Северной Америке./ На русс. яз. – Хельсинки, 1995. – 128 с.

23. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М., 1981. – 146 c.

24. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. – Саратов: СГУ, 1980. – 97 с.

25. Інформація про стан негативних проявів серед неповнолітніх в Україні. – К., 1997. –144 с.

26. Кон И.С. Психология юношеского возраста. – М.: Педагогика, 1979. – 289 с.

27. Кримінологія і профілактика злочинів. Особлива частина: Курс лекцій: У 2-х кн. / Ю.В.Александров, А.П.Гаврилишин, О.М. Джужа та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К., 2000.

28. Кудрявцев В.Н. Механизм преступного поведения – М.: Наука,

29. Кудрявцев И. А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М.: Изд-во МГУ, 1999. – 497 с.

30. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1983. – 310 с.

31. Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки Підручник. – К.: Либідь, 2011. – 520 с.

32. Медвєдєв В.С. Кримінальна психологія. Підручник. – К.: Атика, 2007. – 420 с.

33. Музика А.А. Незаконний обіг наркотичних засобів в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження): Монографія. – К., 1998. – 444 с.

34. Наркомания как форма девиантного поведения / Под ред. М.Е.Поздняковой. – М.: Ин-т социологии РАН, 1997. – 64 с.

35. Наркомания: ситуация, тенденции и проблемы. – М.: Ин-т социологии РАН, 1999. – 88 с.

36. Несовершеннолетние: их возрастные особенности и проблемы правовой ответственности: Сб. науч. тр. / Отв. ред. В.В. Панкратов. – М., 1992. – 126 с.

37. Панкратов В.В. и др. Программа борьбы с преступностью несовершеннолетних: рекомендации к разработке региональных программ. – М., 1992. – 124 с.

38. Подростковая судебная психиатрия: Руководство для врачей / Под ред. В.А.Гурьевой. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 1996. – 286 с.

39. Профілактика наркоманій у дитячому, підлітковому та молодіжному середовищі.: Довідник для соціальних працівників, вчителів, шкільних психологів, батьків. / За ред. Б.П.Лазоренка. – К.: Дерджсоцслужба, 2005. – 300 с.

40. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 416 с.

41. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. – М.: Мир, 1994. – 320 с.

42. Сучасні стратегії запобігання правопорушень неповнолітніх: Методичний посібник для тренерів / Мороз Л.І., Ірхін Ю.Б., Левенець О.А.; За ред. С.І. Яковенка. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 120 с.

43. Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень неповнолітніх: навч. посібн. / За ред. Л.І. Мороз. – К.: Вид. ПОЛИВОДА А.В., 2008. – 210 с.

44. Христенко В.Е. Психология поведения жертвы. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2004. – 344 с.

Додаткові джерела

71. Вострокнутов Н.В., Харитонова Н.К., Пережогин Л.О., Колосов В.П. Психопрофилактическая работа с несовершеннолетними, имеющими высокий риск наркотизации. Основы семейного консультирования: Методическое пособие. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 2002. – 64 с.

72. Восстановительнаое правосудне для несовершеннолетних и социальная работа Учебное пособие. / под ред. Л.М.Карнозовой. – М.: МОО „Судебно-правовая реформа”, 2001. – 334 с.

73. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цибуленко Т.Д. Вовлечение несовершеннолетних в преступную деятельность: Виктимологический аспект: Учебное пособие. – К., 1991.

74. Гравина А. А., Кашепов В. П., Кошаева Т. О. и др. Уголовная ответственность несовершеннолетних: Научно-практическое пособие / Под ред. В. П. Кашепова. – М.: Юрид. лит., 1999. – 160 с.

75. Гульдан В.В. Мотивация преступного поведения психопатических личностей // Криминальная мотивация. – М.: Наука, 1986. — С. 1-250.

76. Гурьева В.А., Семке В.Я., Гиндикин В.Я. Психопатология подросткового возраста. – Томск: Изд-во ТГУ, 1994. – 310 с.

77. Девятова О. Е. Семейная депривация и психические расстройства у детей. – М.: Барс, 2004. – 114 с.

78. Змановская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособ. для студентов ВУЗов [Текст] – М.: «Академия», 2003. – 288 с.

79. Максимова Н. Ю., Милютина Е. Л. Курс лекций по детской патопсихологии: Учебн. пособ. [Текст] – Ростов н/Д.: Феникс, 2000. – 576 с.

80. Иванова Т.В. Отклоняющееся поведение и употребление подростками наркотиков // Социологические исследования. — 1992. — №7. — С. 103-105.

81. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К.: УДЦССМ, 2001.

82. Капська А.Й. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах. – К., 2001. – 240 с.

83. Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста: Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1995. – 560 с.

84. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1996. – 684 с.

85. Менделевич В. Д. Новые проблемы психологии и психопатологии девиантного поведения в период социальных перемен // Психиатрия и общество: Сборник научных работ, посвященный 80-летию ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. – С. 144-151.

86. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / Под ред. В. А. Соболева, И. П. Рущенко. – Харьков: Торсинг, 2000. – 432 с.

87. Психологическое изучение несовершеннолетних осужденных // Под. ред. А.П.Северова. – Домодедово, 1991. – 144 с.

88. Руководство по социальной психиатрии. / Под ред. Т. Б. Дмитриевой. – М.: Медицина, 2001. – 560 с.

89. Шабанов П. Д., Штакельберг О. Ю. Наркомании: патопсихология, клиника, реабилитация. – СПб., 2000.

90. Эйдемиллер Э.Г., Юстицких В.А. Психология и психотерапия семьи. – СПб.: Питер, 1999. – 656 с.

91. Ювенальна юстиція України: проблеми створення, законодавча база, коментарі, судова практика. / За заг. ред. В.Д.Бринцева. – Харків: Право, 2004. – 608 с.

92. Як не стати жертвою злочину // Практичне право: Навч. посібн. / О.Пометун, Т.Ремех, І.Гейко. – К., 2003. – С. 147-153.

93. Яковенко С.И. Профилактика увлечения учащихся азартными играми // Ранняя профилактика отклоняющегося поведения. – К.: Рад. школа, 1989. С. 62-88.

 

[1] Служба дільничних інспекторів міліції (ДІМ) досить чисельна й нараховує понад 12 тис офіцерів, які обслуговують закріплені за ними дільниці, де мешкає від 3 до 5 тис. громадян. В діяльності ДІМ, згідно чинному законодавству та інструктивно-нормативній базі, виокремлено 11 головних напрямків діяльності, 86 функціональних обов’язки та 276 видів роботи. Тому дільничних інспекторів міліції інколи порівнюють з райвідділом міліції в одній особі. Зокрема, на службу ДІМ покладена загальна та індивідуальна профілактика злочинності. Вона передбачає виявлення причин та умов вчинення злочинів та адміністративних правопорушень на обслуговуваній території, направлення відповідних приписів органам державного управління щодо усунення цих причин. Окрім того ДІМ проводять індивідуальну профілактичну роботу з особами, що перебувають на обліку (звільнені з місць позбавлення свободи, неблагополучні сім’ї), співпрацюють з КМСД, мають співпрацювати з соціальними службами, навчальними закладами тощо.

[2] При написанні цього розділу використані дані, отримані від Швейцарських експертів О.Белмера, Д.Шато та А.Ухтенхагена

[3] Офіційні статистичні дані свідчать про те, що понад 70 відсотків громадян України відносяться до категорії малозабезпечених. Разом з цим в Україні спостерігаються найбільші в Європі темпи зростання кількості придбаних мобільних телефонів та автомобілів.

[4]: Проект цього Закону розроблено на виконання постанови координаційної наради керівників правоохоронних органів України від 31 січня 2006 року, він роз’яснює сутність різних видів профілактики (індивідуальна, віктимологічна), її форми і методи. Як було з'ясовано в процесі обговорення проекту закону, який був 25 травні 2008 року схвалений у першому читанні. Див. офіційний сайт МВС України, електронна адреса // http//vsinfo.gov.ua/official/lawprojects/061406_1.html

[5] Більше інформації з цих питань можна знайти на сайті "Співпраця міліції та громади задля безпеки" (www.bezpekagromad.org.ua)

[6] Згідно з Додатком до Рекомендації R (99) 19 «Про медіацію в кримінальних справах» від 15 вересня 1999 р., прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи, посередництво розглядається як процес, у якому обидві сторони кримінального конфлікту мають змогу за власною добровільною згодою залагоджувати проблеми, що виникли внаслідок вчиненого злочину, використовуючи при цьому допомогу нейтральної третьої сторони чи посередника.

[7] Див. Постанови Верховного Суду України №5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх»; № 2 від. 15 травня 2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», що містять рекомендацію суддям сприяти застосуванню програм примирення у справах щодо неповнолітніх. Постанова Пленуму №13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», рекомендує застосування інституту примирення.

[8] С.Л.Рубінштейн розглядав вчинки людини як свідомі акти вільного вибору, поворотні пункти в її житті, спроможні змінити життя людину та її оточуючих, саму людину. З огляду на предмет юридичної, зокрема, кримінальної психології, злочин може бути розглянутий як аналог вчинку.

[9] Першу модель розробляли американські психологи К. Вульф і В. Шварц ]. В них члени групи проходили аналіз по черзі, у присутності всіх інших, терапевт працював з кожним індивідуально, не звертаючись до присутніх, які, проте, не залишалися пасивними глядачами. Так, замість класичної фрейдівської кушетки, з’являються крісла, що розташовані колом. М. Клайн і В. Бійон [292]. запропонували іншу модель, суть якої – психоаналіз цілої групи відразу. Третя модель об’єднує дві попередні.

[10] Для того, щоб дитина могла точно пояснити дії злочинця, не володіючи відповідною лексикою (термінами для називання статевих органів), їй варто запропонувати анатомічно точні малюнки або ляльку, на яких можна показати те, про що важко розповісти.

[11] Цією рідиною змочують папір чи тканину, потім вологу основу розрізають на шматочки («дози»).