Методи актуалізації переживання провини у неповнолітніх, схильних до правопорушень та результати їх застосування

Традиційно реакцією держави на злочин є покарання особи, яка його вчинила. При цьому суть покарання полягає у вилучення злодія із громади та умисному заподіянні їй страждань як відплати за насильницькі дії. Проте пенітенціарна наука та практика свідчить, що правові системи, що сповідують каральний підхід, не ефективні: покарання не допомагало людям змінюватися на краще.

Як відзначає Г.Зер [61], найбільш поширений вид покарання (позбавлення волі) не виправляє осіб, які вчинили злочин і не відновлює порядок та злагоду в громаді. Навпаки, природною реакцією на навіть правомірну жорстокість є озлоблення, що призводить тільки до зростання злочинності. Утримання засуджених в місцях позбавлення волі потребує значних коштів й завдає суспільству економічних та моральних збитків. Ще однією причиною незадоволення існуючою системою правосуддя стало те, що вона повністю зосередилася на правопорушнику й майже зовсім ігнорує інтереси потерпілої сторони. Жертви кримінального конфлікту потребують відновлення почуття безпеки й довіри до людей; прагнуть не тільки компенсації матеріальних збитків, а й бажають почути слова вибачення.

Каральне правосуддя базується на положенні, що злочин здійснюється насамперед проти держави, метою якої є пошук винного та його покарання. Під час слідства і суду правопорушник захищається, він відчуває страх покарання, злий на потерпілого, все це не сприяє усвідомленню провини й щирому каяттю. Альтернативою каральним методам подолання злочинності є відновне правосуддя – новий підхід до вирішення кримінальних конфліктів, спрямований на відновлення справедливості та зменшення шкоди, заподіяної злочинцем.

Відновне правосуддя, на відміну від традиційної системи кримінального судочинства, фокусує увагу на стороні, що потерпіла. Це не держава, а конкретна особа – людина, яка була ображена, постраждала фізично, морально, зазнала матеріальні збитки, які необхідно відшкодувати. При цьому метою правосуддя стає не покарання, а відновлення правопорядку – усунення шкоди, що призведе до примирення сторін конфлікту, досягнення злагоди у суспільстві й таким чином, до відновлення нормального стану речей. Отже відновне правосуддя трансформує боротьбу між людьми в спільну діяльність задля залагодження конфлікту не суперницьким способом, зміцнює традиції миротворчості та співпереживання, підтримує гуманістичні цінності суспільного життя.

Існує декілька моделей відновного правосуддя. Найбільш поширеною є програма примирення між потерпілою стороною та стороною, яка вчинила правопорушення завдяки втручання третьої сторони (посередництво, медіації)[6]. Спеціально підготовлені медіатори (посередники) організовують зустрічі обох сторін кримінального конфлікту. При цьому медіатор виступає як нейтральна особа, що не представляє інтересів жодної сторони, а тільки допомагає обом конфліктуючим сторонам дійти порозуміння.

Зустріч відбувається за умови добровільної згоди сторін і тоді, коли правопорушник визнав факт вчинення ним правопорушення (що не обов’язково супроводжується визнанням наявності шкоди та переживанням провини). Під час такої зустрічі потерпіла сторона може отримати відповіді на свої запитання, висловити свої почуття, – таким чином поновлюючи відчуття контролю над своїм життям. В свою чергу правопорушник вислуховує жертву, надає свої пояснення до вчиненого та вибачається. Якщо сторони дійдуть згоди про примирення, вони укладають письмову угоду про усунення збитків, що надає суду підстави для пом’якшення вироку.

Основні принципи відновного правосуддя такі:

1) активне залучення сторін до вирішення кримінального конфлікту;

2) увага до потреб потерпілої сторони та її активна участь у визначенні наслідків злочину;

3) безпосередня участь сторін у виправленні наслідків злочину та попередження повторення злочинної поведінки у майбутньому;

4) залучення ресурсів громади до процесу відновлення стану жертви та реінтеграція в громаду особи, що вчинила правопорушення.

Процедура медіації дозволяє використовувати й інші формати обговорення ситуації, із залученням рідних (сімейні конференції)й представників громади (кола правосуддя).

Дослідження юристів показали, що коли обидві сторони погодились на зустріч, майже у 90% випадків примирення відбувається; угоди про усунення збитків виконуються у 80% - 90% випадків. Отже відновне правосуддя забезпечує швидке усунення моральних й матеріальних збитків, заподіяних кримінальним конфліктом. Практика відновного правосуддя поширена у більшості країн світу В Україні програми примирення діють використовуються вже декілька років при підтримці Верховного Суду та Генеральної прокуратури[7].

Україна в даний час знаходиться на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя. Реалізацію програм примирення вперше в Україні з 2003 року ініціював Український Центр Порозуміння (УЦП) в Києві, а потім до руху за відновне правосуддя приєдналися інші громадські організації, зокрема Одеська обласна група медіації,

При Міністерстві юстиції України у 2005 році створено міжвідомчу робочу групу з питань впровадження програм відновного правосуддя до системи кримінальної юстиції України, яка розробила проект Концепції законодавчого врегулювання застосування програм відновного правосуддя (медіації) в кримінальному судочинстві України і продовжує роботу над проектом Закону про медіацію в кримінальних справа, який має нормативно закріпити ідеї відновного правосуддя [72].

В медичній практиці аналогічні підходи набули форми консиліумів фахівців, одна з форм консиліуму в психіатрії – так звані «Балінтовські групи». В СРСР поведінка неповнолітніх могла стати предметом розгляду фахівців (на «педагогічному консиліумі»), громадськості, коли Комісії у справах неповнолітніх мали сумнівне право штрафувати батьків, направляти дитину у спеціальні закриті виховні заклади. Доля неповнолітніх могла обговорюватися без присутності зацікавлених сторін, без права на захист та оскарження рішень. Цей досвід минулого свідчить, що профілактична робота не повинна перетворитися на жорсткі, регламентовані субординацією відносини, призводити до відчуження й протистояння.

Вітчизняна практика застосування процедур примирення учасників кримінального конфлікту свідчить, що потерпілі від насильства за звичай хочуть жорсткого покарання винного й не бажають спілкуватися з ним. У свою чергу винний, якщо кримінальна справа припинена і йому не загрожує позбавлення волі (малолітній, злочин визнано малозначимим і т. ін.), також не бажає зустрічатися з потерпілим. Якщо така зустріч відбувається, то винний може формально вибачитися, але ознаки розкаяння і переживання вини не помітні.

Сказане означає, що правопорушника необхідно психологічно готувати до участі в процедурах відновного правосуддя, що така підготовка має бути спрямована на усвідомлення провини, критичне ставлення до себе та своїх вчинків. Це завдання може бути вирішено в різних форматах профілактичної роботи – індивідуальної, групової та комплексної (змішану). На нашу думку, найбільш ефективна комплексна форма профілактичної роботи.

Індивідуальна робота дозволяє краще зрозуміти світогляд, переконання, прагнення та мотиви неповнолітнього правопорушника та прогнозувати поведінку, наодинці легше налагодити довірливі стосунки, але при груповій формі роботи існує можливість задіяти переваги утворення колективної зони найближчого розвитку, почути від групи нові пропозиції. Однак при груповій роботі існує небезпека того, що неповнолітні зможуть консолідуватися між собою, або в них може утворитися почуття «розсіяної відповідальності» (провина розповсюджується на всіх, а не покладається конкретного винного). В групі завжди відбувається розподіл соціальних ролей – хтось становиться лідером й має прибічників, хтось переходить в опозицію, одні займають активні позиції, інші – пасивні. Ці групові ефекти необхідно враховувати, користуватися ними в інтересах справи.

Оскільки кожна з форм роботи (індивідуальна чи групова) має свої переваги та недоліки, їх доцільно комбінувати, використовувати комплексно, перетворюючи об’єкт впливу на суб’єкт саморозвитку.

Оскільки профілактична робота проходить працівниками міліції в умовах дефіциту часу, а кількість осіб, які знаходяться на профілактичному обліку є досить великою, існує потреба пошуку таких технологій, які б могли ефективно виконувати завдання психологічного впливу на неповнолітніх правопорушників, сприяти усвідомлюванню ними вад особистості та поведінки, зламу деструктивних установок і формуванню бажання змінитися на краще, здійснюючи позитивні вчинки).

В США та Канаді для вирішення цих завдань використовують методи нейролінгвістичного програмування (НЛП), зокрема рефремінг ( від англ. frame – форма, рамка) – метод «зміни рамки або точки зору, нової інтерпретації події чи явища, заради надання йому іншого змісту (“переформування”), щоб отримати нові висновки, інше ставлення.

В основу рефремінгу покладена думка про те, що людина звичайно робить кращий вибір, спираючись на знання. Завдання ініціатора змін – розширити знання людини, щоб та самостійно обрала оптимальний для себе стиль поведінки. Оскільки у будь-яких подіях чи обставинах можна знайти різні сторони, як негативні, так і позитивні, ініціатор впливу повинен скерувати на це увагу людини, використовуючи запитання, відповідь на які існує, але людина уникає їх пошуку, щоб зберегти наявну «Я-Концепцію», позитивне самоставлення (метод «Сократівського діалогу»).

Рефремінг може застосовуватися при індивідуальній та груповій роботі з неповнолітніми, для їх спонукання до переосмислення проступків одночасно з пошуком аргументів на користь соціально-позитивної поведінки.

Предметом рефремінгу, що проводиться у формі групової роботи (на зразок роботи тренінгової групи) можуть бути протиправні дії, які стали причиною постановки на профілактичний облік, а результатом обговорення – розуміння того, що треба зробити, щоб бути знятим з такого обліку.

В нашому дослідженні, з метою формування у неповнолітніх, схильних до правопорушень здатності до конструктивного переживання провини, на етапі їх підготовки до участі в процедурах відновного правосуддя, застосовані два методи рефлексії особливостей особистості і поведінки – індивідуальний та груповий.

Рефлексивний психологічний аналіз вчинків (проступків, правопорушень) заснований на вітчизняній вчинкової парадигмі, яку розробляли С.Л.Рубінштейн[8], В.А.Роменець, В.О.Татенко та ін., методах і прийомах побудови терапевтичних стосунків між психологом і клієнтом (в нашому випадку – з неповнолітнім, схильним до правопорушень), розроблених в гуманістичній психології (К.Роджерс, В.Франкл та ін.), принципах діалогічного спілкування (О.О.Ухтомський), встановлення психологічного контакту (Л.Б.Філонов, Л.М.Мороз, С.І.Яковенко), стимулювання відкритості у спілкуванні (Д.Джонсон) правосуддя [72].

Процедура рефлексивного психологічного аналізу вчинків певного неповнолітнього розпочинається із знайомства з ним, самопрезентації ініціатора зустрічі (в нашому випадку – здобувача) й пояснення суті мети майбутньої роботи (допомогти неповнолітньому краще зрозуміти самого себе та власні вчинки) та порядку її здійснення (місце і форми роботи, тривалість). В нашому випадку індивідуальні бесіди з неповнолітнім, які знаходяться на профілактичному обліку, проводилися у приміщенні КМСД в дні «відмітки» й тривали 1-1.5 год. Таких зустрічей було 2-3, у залежності від готовності неповнолітнього до діалогу та складності випадку.

На початку роботи необхідно встановити контакт (наприклад, шляхом накопичення згоди) й сприяти поступовому саморозкриттю особистістю своїх поглядів та почуттів. Для цього, за рекомендаціями Д.Джонсона, ставляться особисті запитання: наприклад, як тебе звуть друзі, чи є в тебе прізвисько, чи подобається тобі власне ім’я, чи хотів би мати автомобіль, якого кольору, марки, що їв на сніданок, які блюда любиш, а які – ні. Ці питання потрібні тому, що наші респонденти не схильні до самоаналізу, не мають досвіду рефлексії. Питання змушують їх звернутися до свого внутрішнього світу, виконують роль «рефлексивної розминки».

На основному етапі спільного аналізу ми спиралися на результати проведеного раніше стандартизованого інтерв’ю «Хто винен?», під час якого була ідентифікована головна підстава постановки неповнолітнього на профілактичний облік та ставлення до своїх конкретних проступків.

Отже предметом аналізу стає ідентифікована подія. Добре, якщо є документальний опис ситуації, але варто уточнити, чи вважає неповнолітній цей опис точним та повним.. Бажано, щоб неповнолітній сам, «своїми словами», описав ситуацію в більш широкому контексті. Це допоможе «оживити» сліди емоційної пам’яті. Нам треба встановити, хто, де, коли, як саме діяли в певний проміжок часу, в якому саме місці відбувалися події, що їм передувало і т. ін. В практичному сенсі нас цікавитиме:

1. Мета та мотиви вчинку. Чи свідомо діяла людина? Які потреби (ваблення, бажання, мрії та т. ін.) спонукали її до вчинку, які мотиви вона усвідомлювала, які цілі ставила?

2. Які засоби досягнення мети були використані? Йдеться не тільки про матеріальні знаряддя злочину, а й психологічні: чи людина планувала місце та об’єкт злочину, готувала собі алібі, шляхи відходу, обдумувала тактику захисту в суді. Можливо, що подія стала раптово, використані „підручні засоби”?

3. Прийняття рішення щодо реалізації намірів (досягнення мети певними засобами). Задум формувався довго чи діяв раптово? Чи були сумніви, коливання. Рішення приймав самостійно, раціонально чи під впливом емоцій, алкоголю, інших людей. Був спровокований діями потерпілого?

4. Виконавча ланка: діяв рішуче та зухвало, впевнено та наполегливо. Можливо мало місце добровільна відмова від завершення злочину?

5. Оцінка вчинку: визнає провину, жаліє (кого саме – себе, рідних, потерпілого), готовий покаятися, відшкодувати заподіяну шкоду, просити прощення. Чи навпаки, поводиться зухвало, хизується злочином. Вважає, що зробив помилки і іншим разом діятиме більш хитро?

6. Місце вчинку в житті людини: він для неї типовий, відповідає попередньому досвіду, системі цінностей, світогляду, чи це ексцес, що суперечить всій логіці життя. Як вчинок вписується в історію життя дитини, його родини – він очікуваний і закономірний, чи щось зовсім чуже, неприйнятне. За формою бесіда є реалізацією ідеї так званого «Сократівського діалогу», коли перед підлітком наполегливо та послідовно ставлять питання, які змушують зрозуміти справжній сенс подій, не зважаючи на опір усвідомлюванню та протидію механізмів психічного самозахисту. Наведена запитання спрямовують увагу на ключові питання ключових вчинків, які змінюють життєвий шлях людини та саму людину. Вони розкривають сенс вчинку, відповідь на які дозволяють зрозуміти людину й оцінити її морально-психологічний потенціал. Досвід проведення рефлексивного аналізу вчинків неповнолітніх свідчить про їх активний супротив пригадуванню подій, небажання замислюватися над самими простими питанням: який був в тебе настрій в той день, чому саме такий, а який настрій є звичайним? Можливі шокуючи прояви негативізму та навіть відкритої агресії неповнолітнього. Подібні реакції є очікувані. Їх наявність свідчить про те, що захисні реакції виявляються не ефективною, що реальність змушує неповнолітнього переосмислювати та переживати заново події минулого.

Після проведення рефлексивного психологічного аналізу історії життя, структурування отриманих даних та завершення зустрічі, яке подібне завершенню сесії під час тренінгу (рефлексія процедури, стосунків, підведення підсумків та планування майбутнього) можна переходити до вибору форм подальшої роботи. Це індивідуальна чи групова профілактична робота, мета якої – здійснення безпосереднього психологічного впливу на особистість неповнолітнього за участі працівників КМСД, родичів, громади. Така робота може тривати досить довго, чим і пояснюється відносно невелика кількість учасників формувального експерименту.

У залежності від того, наскільки неповнолітній схильний довіряти ініціатору для опрацювання можна застосувати три різні формати взаємодії: 1) конфіденційний – один на один, 2) псевдо груповий (у присутності інших неповнолітніх аж до участі у повномасштабному «колі примирення») й 3) групового тренінгу (рефлексивного за змістом й особистісного зростання – за метою), який є не тільки ретроспективним (таким, що відтворює події минулого) а й конструктивним, спрямованим на моделювання теперішнього та майбутнього. Перша форма заснована на здатності неповнолітнього скористатися допомогою іншої людини для аналізу своїх вчинків та переживань. Для цього потрібна довіра до інших, авторитетних людей (працівників КМСД), прагнення бути чесним перед собою. Дві інші форми роботи використовують ресурси групової зони найближчого розвитку. Всі вони можуть застосовуватися послідовно або окремо й незалежно одна від іншої. Основною метою такого психологічного впливу є злам негативних деструктивних установок неповнолітнього та формування у нього бажання здійснювати позитивні вчинки, реалізуватися у соціально-значимій діяльності.

В ході подальшої профілактично-коригувальної роботи необхідно представити неповнолітньому переваги позитивної та суспільно-корисної діяльності, і, бажано, сприяти залученню його до такої діяльності за допомогою різноманітних соціальних центрів та організацій, обов`язково враховуючи індивідуальні психологічні особливості дитини, її потреби, відомості про які, були отримані в результаті психологічного аналізу історії злочину та безпосереднього спілкування з неповнолітнім. Після того, як неповнолітній залучений до певної соціально-корисної діяльності, виникає необхідність контролю за ним, з метою недопущення повернення до вчинення протиправних дій, а також надання психологічної підтримки.

У процесі поглиблення профілактичної роботи з неповнолітнім і здійсненням на нього все більшого психологічного впливу, працівник міліції повинен розуміти, що досягнуті результати мають бути закріпленні за допомогою діяльності інших соціальних організацій. Профілактична робота не дасть позитивних результатів, якщо вона буде обмежуватись тільки тим часом, коли працівник міліції безпосередньо спілкується з неповнолітнім.

Особа, що проводить профілактичну роботу має налагодити та постійно підтримувати зв`язки з різноманітними соціальними організаціями, які можуть надавати допомогу у вигляді залучення неповнолітніх до соціально-корисної праці, різних спортивних гуртків та секцій, творчих гуртків та ін.

Профілактична робота повинна здійснюватись не тільки в процесі його спілкування з представниками органів внутрішніх справ, але й в навчальних закладах, вдома. проводитись не тільки з неповнолітніми, але й з їхніми батьками, вчителями та особами, які з ними контактують в секціях чи гуртках.

Із 30 учасників формувального експерименту 14 відмовилися аналізувати свої вчинки. Вони погодилися брати участь у програмі відновного правосуддя, але ж методика «кола примирення» проводитися з акцентом на вчинках та переживаннях неповнолітнього. Якщо він не хоче про них говорити, процедура стає формальною і не має сенсу.

Мотивом для участі неповнолітнього в цій роботі може бути перспектива його зняття з профілактичного обліку, прагнення «закрити тему», вийти із стану заперечення фактів, психічного самозахисту й неконструктивного переживання провини, рушити у напрямку самоактуалізації через примирення з потерпілим, подолання відчуження та утворення позитивної «Я-концепції», набуття ідентичності з громадою.

Учасники рефлексивного психологічного аналізу власних вчинків у подальшому залучалися до розробки програми реінтеграції до громади, в тому числі шляхом участі у «колі примирення» з потерпілим. Всі 100 % неповнолітніх, які погодилися на рефлексивний аналіз їх вчинків, не тільки визнали себе винними але й пережили катарсис. Згодом всі вони взяли участь у «колі примирення» (яке проводили фахівці Одеської обласної групи медіації під керівництвом І.Терещенко), в результаті якого щиро розкаялися й отримали прощення потерпілих.

В таблиці 3.1. наводяться порівняльні дані, отримані при проведенні стандартизованого інтерв’ю «Хто винен?», з якого можна побачити, чим відрізняються неповнолітні, які погодилися на рефлексивний аналіз своїх вчинків(підгрупа 1) чи відмовилися від нього (підгрупа 2).

Інтенсивність переживання провини неповнолітніх 1 підгрупи достовірно вищий за всіма пунктами. Під час інтерв’ю складалося враження, що неповнолітнім 2 підгрупи ніби немає за що переживати («нічого особливого не трапилося, ну вкрав, а хто в наш час не краде?»), та немає тих, кого варто соромитися («перед сусідами мене виставили якимось злодієм, а я ж нічого особливого не робив»).

Наш досвід свідчить, що індивідуальні співбесіди не повинні тривати більше 1.5 год. Щоб проаналізувати всі аспекти певного вчинку, потрібно впродовж 1 місяця від 3-х до 6-7 зустрічей. Псевдо групова форма – бесіда у присутності 2-4 інших неповнолітніх доцільна, якщо створені робочі стосунки й присутні втручаються в аналіз тільки для подолання дії механізмів психічного захисту. В цій роботі можна успішно застосовувати елементи психодрами та трансактного аналізу.

Згодом ми відмовилися від індивідуального обговорення вчинку й спробували варіант, який нагадує груповий психоаналіз, заснований британським психоаналітиком З. Фоулксом та його послідовниками (Л. Хирст, М. Пайнс, П. Маре та ін.). Цей метод широко використовується в професійній освіті для підготовки фахівців соціономічних професій.

Йдеться про три моделі[9] психоаналітично орієнтованої групової роботи: 1) психоаналіз у групі; 2) психоаналіз групи; 3) психоаналіз за допомогою групи. Психоаналітичну традицію, зокрема праці К.Хорні та М.Кляйн (опис невротичної особистості та її стосунків з значущими іншими) вдало доповнює психосинтез Р. Ассаджолі та його послідовників які приділяли значну увагу розвитку свідомості й самосвідомості”), закріпленню змін, яких вдається досягти за рахунок самоаналізу та саморозвитку.

Корисні ідеї та коригувальні техніки знаходимо у Е. Берна, засновника трансактного аналізу. Насамперед це структурний аналіз трансакцій, аналіз ігор та сценаріїв з метою досягнення оптимальної для розв’язання проблем учасників групи умови – довіри, наявність якої дозволяє відкинути страх покарання чи осуду, усвідомити наявність механізмів психічного захисту й відмовитися від непродуктивних соціальних ігор. Цікавим є досвід подолання спротиву психологічному впливу, широко представлений в працях щодо механізмів психічного захисту

Діти, які свою провину заперечували, відмовлялися від рефлексивного аналізу їх вчинків. Формально вони стали учасниками «кола примирення», але не змогли порозумітися з іншими. Їм було рекомендовано взяти участь у рефлексивному тренінгу особистісного зростання, ідея та програма роботи якого належить Л.І.Мороз. Він спрямований на систематичний самоаналіз неповнолітніми власних рис особистості, вчинків, стосунків. Групова форма занять забезпечує ефективний зворотній зв’язок за принципом «рівний-рівному» Відомості про зміст та програму цього тренінгу можна отримати з додатку Ж.

До участі у тренінгу були залучені 16 підлітків, які раніше відмовлялися від рефлексивного аналізу їх проступків. В тренінгову групу ми додатково включили 5 дівчат-волонтерок соціальних служб, які виконували в тренінгу функції «агентів впливу». Це були студентки-психологи з педагогічного університету, які проходили стажування на базі районної служби у справах неповнолітніх. Вони допомагали у проведенні тестових методик та інтерпретації результатів при індивідуальному консультуванні, надавали зворотний зв'язок.

Присутність інших дітей корисна завдяки розумінню ними того, чому, як саме, де і як «протагоніст» викривляє факти. Їх обманути значно складніше, ніж дорослого. В ході аналізу варто не просто зосередитися на ситуації, подіях та переживаннях її учасників, а намагатися об’єктивувати суб’єктивні моменти за допомогою малюнків, кольорових асоціацій (тесту кольорових виборів). Наприклад, порушнику пропонується за допомогою кольорів тесту М.Люшера передати свій настрій на момент вчинення правопорушення, показати, як він змінився в результаті вчиненого проступку, який настрій був, вірогідно, у потерпілого, яким він став після вчинених дій.

Висновки: індивідуальна профілактична робота вимагає від фахівця грунтовних знань педагогіки, психології, високого рівня вмотивованості, для того, щоб знайти найбільш прийнятні підходи до дитини, а також практичного досвіду та винахідливості – для застосування найбільш дієвих засобів впливу, яі стимулюватимуть дитину до критичногог самоставлення та постійного самовдосконаленняЮ налагодження конструктивних стосунків.

Запитання до семінару:

1. Профілактика правопорушень як вид професійної діяльності.

2. Правові засади та види профілактики правопорушень, зокрема вчинених дітьми та проти дітей.

3. Суб’єкти профілактики, координація їх роботи на державному та регіональному рівні.

4. Об’єкти профілактичної діяльності.

5. Методи профілактики правопорушень серед дітей, що застосовують ОВС.

6. Трирівнева модель профілактики правопорушеньсеред дітей: первинна, вторинна, третинна профілактика.

7. Поняття дисфункціональної сім’ї, типи дисфункцій.

8. Діти в інтернат ній установі, прийомні діти та діти вулиці.

9. Залучення фахівців до профілактично-коригувальної роботи з дітьми, які мають вади розвитку, шкідливі звички.

Теми для рефератів та дискусії:

Як змінювалась злочинність неповнолітніх впродовж ХХ ст., якою вона буде у ХХІ ст.?

Організація профілактичної діяльності.

Кадровий потенціал ювенальної міліції, кваліфікаційні вимоги, види професійних компетенцій та шляхи її отримання.

Проактивне управління криміногенною ситуацією.

Формування у правопорушника конструктивного переживання провини й бажання відшкодувати заподіяну шкоду, виправитися.

Рефлексивний аналіз поведінки, формування здатності по вчинку.

Приймальники-розподільник для дітей та специфіка їх роботи.

 

Завдання для самостійної роботи:

І. Опрацюйте наступні літературні джерела:

 

Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – М.: Класс, 1999. – 243 с.

Бандурка А. М., Давыденко Л. М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. / А. М. Бандурка, Л. М. Давыденко – Харьков: Основа, 2003. – 368 с.

Барко В.І. Психологія управління персоналом органів внутрішніх справ (проактивний підхід). – К.: Ніка-Центр, 2003. – 448 с.

Боднар В.Є. Психологічні засади попередження дільничними інспекторами міліції насильства у сім’ї // Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Ін-т психол. ім. Г.С. Костюка АПН України, 2005. – Т. VІІ. – Вип. 5. – С. 28-33.

Зінич В.М. Роль дільничного інспектора міліції у проведенні індивідуально-профілактичної роботи // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ. – 2006. – № 2. – С. 125-130.

Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки та шляхи запобігання: Навчальний посібник [Текст] / С.І.Яковенко, Н.Ю.Максимова, Л.І.Мороз, Л.А.Мороз. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 246 с.

Мороз Л. І., Ростомова Л. М., С Яковенко. І. Профілактика правопорушень серед дітей як вид професійної діяльності працівників кримінальної / // Організація профілактики правопорушень та застосування відновного правосуддя в діяльності кримінальної міліції у справах дітей: навчальний посібник. – К, 2009. – С. 19-30.

Оржеховська, В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. Навч.-метод. посібник. [Текст] – К.: „ВіАн”, 1996 – 261 c.

Правове положення неповнолітніх в Україні: зб. нормат. актів / Уклад. Кройтор В. Л., Євко В. Ю. – Харків: Еспада, 2002. – 576 с.

Профілактика ризикованої поведінки в учнівському і студентсь-кому середовищі. Метод. рек. [Текст] – К.: Ніка-Центр, 2004 – 315 c.

Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень неповнолітніх: навч. посібн. / За ред. Л.І. Мороз. – К.: Вид. ПОЛИВОДА А.В., 2008. – 210 с.

Ярмакі Х.П., Рудой К.М. Організаційно-правові основи профілактики правопорушень неповнолітніх // Вісник ОІВС. – 2000. – № 4. – С. 92–99.

ІІ. Запропонуйте студентам (курсантам) з'ясувати, чи правильно кваліфіковані наведені далі проступки неповнолітніх

Девіації

1) Неповнолітній М. знаходячись на уроці математики, перед початком якого непомітно взяв зі стола вчителя крейду став писати на спинах своїх однокласників різні слова.

2) Неповнолітній К. дочекався, коли всі однокласники вийшли на перерву в коридор взяв особисті речі (олівці, ручки, лінійки і т. ін..) трьох своїх однокласників і викинув їх у вікно.

3) Неповнолітній К. дочекався, коли всі однокласники вийшли на перерву, підійшов до вішалки, зняв і кинув на підлогу одяг трьох своїх однокласників.

4) Неповнолітній Т. дочекався закінчення уроків і при виході зі школи зустрів неповнолітнього Н., який ще перед початком другого уроку словесно його образив. Неповнолітній Т., зірвав з голови неповнолітнього Н.в’язану шапку, кинув її на землю, потоптав ногами, а потім закинув шапку на дерево і пішов геть.

5) Неповнолітній Г. після уроків, вийшов на подвір’я школи де зустрів неповнолітню Л. і запропонував їй зайнятися сексом. Коли дівчина йому відмовила, він обізвав її нецензурно та закинув її сумку на козирок входу до школи.

Делікти

1) Неповнолітній М., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння вирішив похизуватись маневреністю свого мопеда, та не справившись з керуванням в’їхав у вітрину магазину, яка розбилась.

2) Неповнолітній А., вночі, разом зі своїми товаришами повертався з дискотеки. Біля будинку по вул. Леніна почав голосно співати пісні. На зауваження громадян реагував нецензурними висловлюваннями у бік людей, які робили йому зауваження.

3) Неповнолітній Г. систематично приходив на територію дитячого садка й розважався тим, що розбивав вікна садка камінням.

4) Неповнолітній О., знаходячись в парку, розпивав зі своїми друзями горілку. Через спекотну погоду він роздягнувся до поясу і в такому вигляді, хитаючись зі сторони в сторону, загубивши при цьому один кросівок, покрокував до незнайомих йому людей, які відпочивали у парку й намагався з ними поспілкуватись, але не міг, сів біля них на бордюр та заснув.

Злочини

1) Неповнолітній В., був у гостях у свого однокласника неповнолітнього М. Коли останній попрохав неповнолітнього В. побути вдома самому, поки хозяїн винесе сміття, то В., скориставшись довірливим ставленням свого однокласника, взяв зі стола мобільний телефон та поклав собі в кишеню. Коли неповнолітній М. повернувся, то В. раптово сказав, що йому терміново потрібно іти додому. В той же вечір, неповнолітній В., продав цей мобільник.

2) Неповнолітній Я., почувши образливі слова від свого однолітка Т., розлютився і наніс декілька ударів останньому в обличчя, потерпілого Т. було доставлено до лікарні з переломом перенісся.

3) Неповнолітній Ж., зустрівши на вулиці раніше невідомого йому неповнолітнього З., під загрозою побиття забрав у нього гаманця із 50 грн.

4) Неповнолітній Н., взяв у своєї однокласниці плеєр – трохи послухати і повернути, але обіцянку не виконав. Згодом на вимогу однокласниці повернути плеєр порадив забути про нього. Як потім з’ясувалося, він продав його.

ІІІ. Ознайомтесь з нормативно-правовими названими далі актами:

Наказ МВС України № 329 від 09.04.2002 р. «Про затвердження Інструкції про порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство в сім'ї»;

Наказ МВС України Держдепартаменту України з питань виконання покарань та Мінпраці та соціальної політики України №250/1562/342 від 12.12.2003 р. «Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації»;

Наказ МВС України та Держдепартаменту України з питань виконання покарань №1303/203 від 04.11.2003р. «Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами звільненими з місць позбавлення волі»;

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 22 грудня 1978р. “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами України норм кримінально-процесуального законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів”.

Указ Президента України «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки» від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 // Юридичний вісник України. – 18–24 січня 2001.