Методи профілактично-коригувального впливу на дітей, схильних до правопорушень



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи профілактично-коригувального впливу на дітей, схильних до правопорушень



Попередження правопорушень дітьми є важливим та водночас складним завданням юридичної та психолого-педагогічної науки, практичної діяльності правоохоронних органів і соціальних служб держави. Питання профілактики правопорушень дітей цікавить широку громадськість, адже її рівень в Україні, не зважаючи на певне зниження в останні роки, сприймається населенням як загрозливий за своїми прямими наслідками та з огляду на вірогідну криміналізацію підростаючого покоління.

Попередження правопорушень – діяльність, метою якої є мінімізація вірогідності виникнення правопорушень, для досягнення чого необхідне вивчення як суб’єктів правопорушень, так і об’єктивних обставин їх вчинення, а також особливостей передкримінальної поведінки – оскільки ефективна загальна профілактика як цілеспрямований вплив на дитячу популяцію та умови життя, неможлива без розуміння причин і механізмів вчинення злочинів, а індивідуальна профілактика – без аналізу вчинків та умов життя конкретної дитини, що перебуває на профілактичному обліку.

Термін «профілактика» в юриспруденції вживається тоді, коли йдеться про складну систему цілеспрямованої діяльності, що об’єктивно склалася на конкретному історичному етапі суспільного життя і яка забезпечує науково-теоретичну і практичну реалізацію заходів, спрямованих на запобігання злочинам і злочинності.

Поняття «попередження правопорушень» охоплює різні види цілеспрямованої попереджувальної діяльності, зокрема і профілактику, котра є її часткою. Слова-терміни «попередження», «запобігання», «профілактика» близькі за своїм значенням. Слово «попередити» означає, що за допомогою прийнятих заходів чомусь перешкоджають з’явитися, розкинутись, здійснитись. Слово «профілактика» латинського походження і означає «уберегти», «запобігти». З огляду на таке тлумачення, теоретики та практики розглядають профілактику як частину більш змістовного явища попередження правопорушень. Профілактика спрямована на виявлення, нейтралізацію та усунення причин і умов конкретних правопорушень, отже без профілактики не може бути й попередження. В понятті «профілактика» виражається попереджувальна сутність цієї діяльності, аналіз змісту якої дозволяє розглядати категорію «профілактика» як компонент процесу попередження правопорушень, насамперед кримінальних злочинів.

Саме поняття попередження злочинності склалося в основному на базі теорії кримінології і практики боротьби із злочинністю. Під попередженням злочинності традиційно розуміють систему державних і суспільних заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію причин і умов злочинності. Деякі автори вважають, що поняття попередження злочинності потрібно розглядати в більш широкому плані, як всю сукупність заходів, які проводять державні органи і громадські організації з метою протидії правопорушенням.

Кримінолог А.А. Герцензон пропонує таке визначення цього поняття: попередження злочинів – це здійснення системи державних і суспільних заходів, які спрямовані на створення умов, що виключають причини вчинення злочинів і гарантують своєчасне реагування державних і громадських організацій на факти аморальної, антигромадської поведінки, яка призводить до вчинення злочину.

А.П. Тузов у своїй праці «Актуальні питання ранньої профілактики злочинів неповнолітніх» зазначав, що під профілактикою правопорушень розуміється сукупність заходів, які здійснюються державними органами та громадськими організаціями і мають на меті: 1) оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх, коли ситуація перешкоджає їх нормальному розвиткові; 2) припинення та усунення дії антигромадського впливу на дітей; 3) вплив на дітей, які допускають відхилення від норм поведінці з метою перешкоджання закріпленню у них антигромадських поглядів та звичок.

У кримінології існує прагнення формулювати визначення загального поняття попередження злочинів так широко, щоб включити в нього усі види соціальної діяльності, які прямо чи опосередковано впливають на стан злочинності – це система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи, спеціальні установи й формування громадськості, які на основі сучасних досягнень науки про людину намагаються забезпечити виконання чинних законів. Попередження являє собою раціональний і гуманний засіб боротьби зі злочинністю, що передбачає не покарання, а передусім удосконалення умов життєдіяльності людей, їх правове виховання.

Як правило шлях до злочинів розпочинається з незначних проступків – дитячих пустощів, неповаги до оточуючих, лихослів’я, обману, появи шкідливих звичок. Запобігання цим проявам, коли вони перебувають ще в початковому стані, є одним із найважливіших завдань профілактичної роботи

На нашу думку, принциповою основою попереджувального впливу щодо злочинністі є розуміння того, що вона має соціальну природу. Визнання соціальної зумовленості злочинності означає усвідомлення об’єктивних і реальних можливостей її попередження за рахунок зміни умов суспільного буття, соціального розвитку і морального виховання особистості неповнолітнього, в тому числі шляхом індивідуалізації виховного впливу в безпосередньому мікросоціальному оточенні.

Блувштейн Ю.Д. виділив істотні ознаки попереджувальної діяльності й зробив висновок про те, що суб’єктами профілактики злочинів є: у психологічному аспекті – суспільство в цілому, колективи та інші групи, індивіди; в соціально-політичному – держава в цілому, державні органи, громадські формування й установи, громадян.

На думку О.М. Джужи і С.М. Корецького, суб’єкти профілактики поділяють на такі:

а) органи та організації, які керують профілактичною діяльністю, спрямовують та координують її (органи державної влади та управління);

б) органи, організації, установи, що безпосередньо виконують профілактичні функції, організовують профілактичні заходи (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);

в) суб’єкти, що відрізняються один від одного залежно від масштабів здійснюваних ними профілактичних заходів – у межах держави, регіону, області, району, населеного пункту, конкретно підприємства чи установи.

До об’єктів попередження злочинності відносяться перш за все процеси і явища, що зумовлюють вчинення злочинів. До їх числа належать насамперед соціальні, економічні, політичні, психологічні та іншім факторам, що зумовлюють стан і динаміку злочинності. Ступінь зв’язку цих факторів зі злочинністю може бути різний. Його пізнання за допомогою кримінологічного аналізу, визначає напрям та масштаби профілактичної діяльності цих суб’єктів. Також до об’єктів попередження правопорушень та злочинів необхідно віднести діяльність людей, що повинна відповідати нормам права, соціальним вимогам суспільного життя. Це означає, що об’єктом профілактичної діяльності є особистість як сукупність криміногенно-психологічних ознак, якостей і властивостей, які являють собою наслідки її соціалізації. В нашому випадку – це неповнолітні, схильні до правопорушень, при соціалізації яких мали місце певні недоліки.

У кримінологічній літературі, залежно від ієрархії причин і умов злочинності традиційно розрізнюють три рівні запобігання злочинності: загально соціальний, спеціально-кримінологічний, а також індивідуальний.

Запобігання злочинам та іншим правопорушенням на загально соціальному рівні – це діяльність держави, інститутів суспільства, що спрямована не на боротьбу зі злочинністю, а на вирішення власних завдань у сфері політики, економіки, соціального життя, духовній сфері і т.д. У той же час при вирішенні цих завдань створюються умови, які усувають саму можливість вчинення тих чи інших протиправних діянь або зменшують їх вірогідність. Профілактичний ефект досягається завдяки успішному здійсненню державою соціально-економічної політики, задоволення потреб громадян.

Спеціально-кримінологічний рівень запобігання злочинності передбачає цілеспрямований вплив спеціальних державних органів, спеціальних установ, громадських формувань, які створені для боротьби зі злочинністю, на криміногенні фактори, що зумовлюють окремі види і групи злочинної поведінки (наприклад, злочинність неповнолітніх, жіночу злочинність, економічну злочинність). Усунення чи нейтралізація таких комплексів специфічних причин і умов злочинної поведінки здійснюється в процесі діяльності відповідних суб’єктів, для яких профілактична функція є виконанням їх професійних обов’язків.

Попередження злочинності на індивідуальному рівні являє собою цілеспрямовану діяльність відносно конкретних осіб, поведінка яких не відповідає вимогам суспільства. При умові своєчасного проведення, вона може мати значні позитивні результати й виключити необхідність застосування більш суворих заходів, у тому числі і кримінально-правового характеру. Якщо ж заходів ранньої профілактики виявиться недостатньо, то вони можуть бути доповнені та посилені репресивними заходами.

На жаль, особи, що здійснюють індивідуальну профілактичнуроботу з неповнолітніми, не завжди мають спеціальні кримінологічні, педагогічні та психологічні знання, відповідні практичні уміння та навички, потрібні для роботи з дітьми психологічні якості, їм бракує також навичок взаємодії з іншими суб’єктами профілактичного впливу – батьками, вчителями, які не завжди мають належну компетентність та бажання займатися цими дітьми.

Досвід вивчення неповнолітніх, схильних до правопорушень, свідчить про обґрунтованість детерміністичного розуміння як навмисних, так і ненавмисних правопорушень, якім передують певні вади розвитку особистості, порушення нею моральних і правових норм. Дитячі пустощі переростають у хуліганство, пізнє повернення до дому – у бродяжництво, шкільна дезадаптація у сполученні із епізодичним вживанням спиртних напоїв породжує алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, які, у свою чергу, тісно пов’язані із вчиненням як корисливих, так і насильницьких злочинів. Таким чином спочатку незначні девіації згодом призводять до адміністративних правопорушень та тяжких злочинів.

Передкримінальна поведінка, на думку А.І. Долгової, поділяється на декілька підтипів. До першого відносяться порушення вікових соціальних ролей (погано навчається, не слухається батьків та вчителів, пізно повертається до дому, не виконує домашніх обов’язків тощо). Другийтипдозволяє собі аморальні дії (грубість, неправдивість, курить, вживає алкоголь, має статеві девіації). Третій тип допускає не тільки порушення вимог вікових соціальних ролей та норм моралі, але і норм права. При постановці неповнолітнього на облік не рідко стає відомо про неодноразове вчинення ним адміністративних правопорушень і навіть злочинів, що дає підстави констатувати наявність кримінальної спрямованості.

Під передкримінальною поведінкою ми розуміємо спосіб життя, що налаштовує особистість на протиправні дії. Доки поведінка дитини мало відрізняється від «фонової» активності оточуючих (соціально-нормативної поведінки), вона не привертає уваги оточуючих і не стає об’єктом індивідуальної профілактичної роботи. Вирізнення передкримінальної та власне кримінальної поведінки дозволяє чіткіше визначити завдання суб’єктів профілактично діяльності, уточнити об’єкт, предмет, зміст та форми цієї діяльності, засоби її здійснення.

Опис профілактичної діяльності – складне завдання через її різноманітність, адже нараховується близько десятка суб’єктів її здійснення, сотні форм і методів профілактичного впливу. Розрізняються види профілактики (загальна, спеціальна, індивідуальна), її рівні – залежно від того, чи йдеться про всю дитячу популяцію (первинна профілактика), чи про специфічні види передкримінальної поведінки – девіації або делікти (вторинна й третинна профілактика), стосовно категорії дітей «групи ризику», предмет та методи профілактичної роботи, її цілі, мотиви та очікуваний результат.

У контексті соціально-екологічного підходу та з огляду на ідеї проактивного управління криміногенною ситуацією слушним вбачається висновок про те, що у профілактиці правопорушень неповнолітніх провідна роль має надаватися загальній профілактиці, спрямованій на усунення передумов виникнення відхилень у розвитку особистості дитини, яка ще не стала на шлях злочинів. У зв’язку з цим, ранню (первинну) профілактику, на нашу думку, варто тлумачити як сукупність заходів, що здійснюються державними органами і громадськими організаціями для:

§ покращення умов життя та виховання неповнолітніх у випадках, коли зовнішні обставини загрожують їх нормальному розвитку;

§ знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

§ корекції розвитку особистості неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення у поведінці.

Початковий етап формування кримінальної спрямованості, за Г.М. Міньковським та А.П. Тузовим, зумовлений перебуванням дитини у несприятливому соціальному мікросередовищі. Згодом кримінальна спрямованість особистості поглиблюється, стає стійкою. Підліток не просто може скористатися «слушною нагодою» для правопорушення, він починає активно шукати, створювати умови для вчинення злочинів. Такий неповнолітній вже сам може негативно впливати на інших.

Рання профілактика передусім спрямована на виправлення дефектів розвитку та виховання, відновлення належних умов для життя. Навчання, виховання, працевлаштування неповнолітніх, заходи психолого-педагогічної корекції є домінуючими на цьому етапі профілактики. Об’єктом ранньої профілактики є неповнолітній, в якого ще відсутні кримінальні прояви. Провідна роль тут належить державним органам і громадським організаціям загально профілактичного спрямування, завдання яких – утримати дитину в зоні нормативного розвитку – в родині, школі, навчити правильно використовувати вільний час.

Вторинна профілактики полягає в усуненні факторів, що зумовили злочини неповнолітніх, з метою виключення можливості їх вчинення у майбутньому. Сюди входять: а) своєчасне припинення злочинів, унеможливлення їх продовження; б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів; в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами; г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності, або тих, хто не виконує своїх обов’язків з виховання дітей; д) оздоровлення соціально-психологічного середовища дітей та молоді.

Третинна профілактики спрямована на боротьбу з рецидивною злочинністю. Вона включає такі заходи: а) перевиховання та виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Ступінь відхилення дитини від вікової соціальної норми визначається характером та обсягом зусиль, потрібних для її утримання від порушення норм. Компетентний суб’єкт ранньої профілактики повинен вміти своєчасно виявляти відхилення від норми, правильно розуміти їх причини, вирішувати, які заходи психолого-педагогічної та медичної корекції слід застосувати в першу чергу.. Арсенал засобів тут дуже широкий, а кількість суб’єктів – велика, внаслідок чого гостро постає питання про координацію зусиль органів та установ, що належать до різних відомств.

Складність управління профілактично-коригувальною роботою зумовлена як різноманітністю чинників соціального мікросередовища, що впливають на дитину, так і різноплановістю деформацій особистості. Йдеться про шкідливі звички та негативний життєвий досвід дитини, нестійкість емоційно-вольової сфери, акцентуації темпераменту та характеру, які у сукупності утворюють складні синдроми. Водночас існує потреба пошуку позитивного в особистості, без якого не можна побачити перспектив реабілітації та особистісного зростання, вибудовувати позитивні міжособистісні стосунки.

Важливе місце у ранній профілактиці правопорушень неповнолітніх є виявлення дисфункціональних сімей й надання їм допомоги у виконанні головних функцій сім’ї. Вважається, що близько 70% насильницьких злочинів вчиняють на сімейно-побутовому ґрунті, що 90 % правопорушників виховувалися у неблагополучних сім’ях. Зазначене переконливо свідчить про важливість здійснення профілактики злочинності саме у неблагополучних сім’ях. Йдеться про сім’ї, схильні до асоціальних форм поведінки, в яких постійно відбуваються сварки на сімейно-побутовому ґрунті, панує домашнє насилля, батьки вчиняють злочини, примушують дітей до жебрацтва, проституції, співучасті у злочинах, розбещують дітей сексуально, втягують їх до вживання алкоголю та наркотиків.

Йдеться про злочини, передбачені Кримінальним кодексом України, а саме – побої і мордування (ст. 126 КК), неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137), експлуатація дітей (ст. 150), злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною (ст. 166), примушення до проституції чи втягнення до заняття проституцією (щодо неповнолітніх ст. 303), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Під дисфункціональною (неблагополучною) сім’єю ми будемо розумітиме таку, яка не виконує всі чи деякі свої функції, де членам родини бракує любові, захищеності, діти не одержують догляду і виховання, уваги та підтримки. У дітей із таких сімей частіше, ніж в інших, формується неадекватна самооцінка, залишаються нерозвиненими пізнавальні інтереси, навички спілкування, самоконтролю, наявні відхилення у розвитку та поведінці. Значний вплив на формування особистості, згідно з дослідженими Н.П. Крейдун, мають ранні переживання дитини.

Вважається, що 75% дітей в Україні проживають у благополучних сім’ях, 9% – в багатодітних і 8% – у неповних сім’ях, які можуть бути цілком благополучними, хоча і відчувати певні матеріально-побутові ускладнення. Це стосується й 5% малозабезпечених сімей. Найгірші справи в 2% кризових сімей. Найбільш кримінальними є фактично 1 % дітей.

Пропонується розрізняти дисфункціональнісім’ї, в яких дитина є:

· занедбана, оскільки батьки не спроможні забезпечити її виховання й піклування про неї. Такі батьки потребують матеріальної й соціальної допомоги, консультацій фахівців, контролю соціальних служб. Не виключається застосування щодо них примусу, зокрема, позбавлення батьківських прав;

· скривджена, коли дитина є жертвою зловживань, насильства. Така дитина потребує соціального й правового захисту, або ж вимушена рятуватися, тікаючи з дому;

· свідком або співучасником аморальних чи протиправних дій рідних, перебуває під їх негативним впливом. Ризик негативних наслідків такого життя є неприйнятним;

· схильна до девіантної, делінквентної, адиктивної поведінки, а батьки або особи, що їх заміняють, педагогічні працівники не спроможні забезпечити належний корекційно-виховний вплив.

Залежно від провини, віку та інших важливих обставин така дитина може бути поміщена до спеціального виховного закладу (за рішенням служби у справах неповнолітніх), або поставлена на превентивний чи профілактичний облік до КМСД або засуджена судом, перебувати під наглядом кримінально-виконавчої інспекції або у місцях позбавлення волі.

Особлива роль сім'ї в процесі соціалізації пояснюється так:

по-перше, впродовж значного часу, особливо важливого з точки зору сенситивних періодів (перші роки життя), сім'я виступає єдиним ланцюжком, що єднає дитину з суспільством, а отже єдиним взірцем суспільства в цілому;

по-друге, кожний наступний етап соціалізації базується на досягненнях попереднього. Отже система цінностей, нормативні системи, взірці поведінки, отримані на попередніх етапах соціалізації, будуть визначать напрям формування особи на етапах свідомої соціалізації;

по-третє, сім'я чи не єдиний інститут соціалізації, в процесі функціонування якого, завдяки високому рівню емоційної підтримки, прийняття норм і взірців поведінки, вона відбувається найбільш м'яко та природно;

по-четверте, батьківська сім'я. [3]. практично все життя, а особливо до виповнення повноліття, сприймається особою як захисний редут щодо агресивного соціального середовища. А тому користується високим авторитетом та ступенем довіри, особливо в дитячі роки. Проте сім’я для нормального функціонування потребує певного мінімального матеріального забезпеченняВ неблагополучних сім’ях кошти в основному витрачаються на харчування і, на жаль, на придбання алкогольних напоїв, а потреби дитини часто ігноруються й залишаються не задоволеними.

На сьогодні існує низка класифікацій сімей, дисфункції яких з високим ступенем вірогідності зумовлюють формування девіантної особи підлітка. Зокрема, А.А. Бєсєдін, спираючись на структурно-функціональний підхід, розглядає різні види сімейного неблагополуччя як елементи єдиної системи, яка визначає механізм трансформації сім’ї з нормального стану у кризовий.

За ознаками «благополуччя – неблагополуччя» можна виділити сім’ї, різні також і за можливістю та бажанням здійснення виховної функції. Пропонується розподіл сімей на такі типи:

· які не можуть, але бажали б займатись вихованням дітей. Як правило, це матері-одиначки, що постійно стурбовані проблемами матеріального забезпечення сім'ї і тому основний час приділяють роботі, а не вихованню;

· можуть, але не бажають займатись вихованням дітей. Сім'ї, в яких батьки зайняті власними інтересами, а діти їм заважають жити для себе;

· не можуть і не бажають займатися вихованням дітей. В таких сім'ях, як правило, батьки-п'янички.

Наведена типологія досить чітко ілюструє зовнішні по відношенню до особи підлітка причини не реалізації виховної функції сім'ї, але не показує механізмів виховної дисфункції сім'ї.

Останній недолік враховано в типології, запропонованій Є.Г. Ейдеміллер та В.В Юстицким. Зокрема, йдеться про сім'ї: 1) деструктивні, 2) ті, що розпадаються або 3) вже розпались. Неповна сім'я характеризується відсутністю одного з дорослих членів сім'ї. Це, як правило, породжує значні фінансові проблеми, а також однобокість виховання.

У нашому випадку, в усіх досліджуваних нами неповнолітніх була саме така сімейна ситуація, коли функціональні можливості сім’ї були явно недостатні. Батько участі у вихованні дитини не брав зовсім, а матір не була прикладом для наслідування, сім’я потребувала підтримки з боку соціальних служб держави та громадськості.

Розглянувши основні типи деформованих сімей та притаманних їм дисфункцій, можна виділили такі прогностично значимі фактори:

· Тип сім’ї (повна, неповна, багатодітна).

· Психологічний клімат у сім’ї (сприятливий, несприятливий; конфліктна, на межі розпаду, батьки розлучені, але мешкають разом тощо).

· Добробут сім’ї (забезпечені, незабезпечені, з надприбутками), житлові умови (сприятливі чи несприятливі).

· Рівень конфліктності та насильства в сім’ї; кримінальні традиції.

· Алкоголізація (наркотизація) членів сім’ї, інші види залежності (ігроманія, сексуальна розбещеність).

· Зміст та характер професійної діяльності батьків (непрестижна робота, декілька місць роботи, працюють вахтовим методом, за кордоном).

· Наявність в сім’ї безробітних чи інших проблем – інвалідність, інфекційні, психічні хвороби родичів тощо.

На цій основі визначають критерії та методи раннього виявлення дисфункціональних сімей, ідентифікації їх типу, планування та здійснення профілактичного впливу на них з метою зниження вірогідності вчинення злочинів проти дітей, або ж самими дітьми.

У цьому контексті не можливо не пригадати школу – єдиний державний інститут, який спроможний і зобов'язаний контролювати поведінку неповнолітніх впродовж тривалого часу (принаймні 6-8 год. на день) впродовж тривалого часу навчання у школі. Але можливості школи як інструменту профілактики злочинності, з різних причин, використовуються не достатньо. Водночас існує питання, чи є у працівників школи можливість та бажання втручатися у справи сім’ї.

Соціальний педагог і шкільний психолог не завжди справляються із своїми безпосередніми завданнями. Вони, на жаль, окрім цього недостатньо співпрацюють з органами міліції, не інформують КМСД про відомі їм факти домашнього насильства, неналежного виконання батьківських обов’язків, злісне ухилення окремих школярів від навчання чи грубі порушення ними правил для учнів, прояви агресії, крадіжки й т. ін.

Слід також відзначити, що в сучасних умовах докорінної перебудови суспільного життя «радянська система попередження правопорушень» втратила свою основу – комуністичну ідеологію та комуністичну партію з її ланками – комсомолом, піонерською та жовтенятською організаціями. Натомість іншої системи створити не вдалося. Навчальні заклади, змагаючись за свій престиж, активно позбавляються «невстигаючих та важковиховуваних» учнів, професійно-технічна освіта розвалилася, позашкільна культурно-масова та спортивно-оздоровна робота зійшла нанівець через економічні негаразди та брак кадрів, які тепер не бажають працювати «на ентузіазмі», як це було раніше.

Ситуація, що склалася, вимагає створення нової системи профілактичної роботи, внесення змін до відповідної нормативної та методичної бази, підготовки компетентних кадрів, здатних ефективно працювати у сучасних умовах, урахування кращих надбань минулих років і сучасного передового досвіду розвинених країн світу.

Проведений нами аналіз 120 цільових англомовних програм профілактики злочинності показав, що вони, як правило, сфокусовані на групах високого ризику чи активно залучених до злочинної поведінки (включаючи групову). Здійснити їх систематизацію та кількісний аналіз досить складно, оскільки вони мають різні цілі, суб'єктів, об'єктів, предмет та методи впливу на нього.

Існують сотні видів втручань, які мали гарну мету і наміри, проте не надали жодного результату або мали лише незначний результат, а деякі з них призвели до зворотного, тобто негативного ефекту. Основна причина цього полягає в тому, що програми не обов’язково є неякісними, однак навіть найкращі профілактичні заходи не можуть впоратися з основними структурними вадами, наприклад, з психічними розладами, нестачею місць для працевлаштування делінквентних підлітків. Окрім того, необхідно застерегти щодо програм, які посилюють прояви «мужності» (наприклад, виправні табори чи програми залякування). Вони можуть користуватися значною популярністю у політиків, громадськості та ЗМІ, проте мають значно меншу ефективність, ніж їх менш суворі аналоги. Аналіз свідчить, що значні ресурси, необхідні для організації таких програм, можуть бути використані більш ефективно в межах соціально-поведінкових підходів. Ці застереження стосуються також і залучення поліції до профілактики підліткової злочинності (програми шефства чи освітніх заходів щодо наркотиків). Хоча вони користуються популярністю як серед громадськості, так і серед працівників поліції, є досить мало доказів відчутного впливу, крім підвищення авторитету поліції в громаді. Оскільки причини підліткової злочинності знаходяться в поведінковій та соціальній сферах, їх мають вирішувати відповіді фахівці (Cornell, 2000; White, 1998).

Підліткова злочинність стала серйозною проблемою для багатьох країн і має тенденцію до зростання впродовж останніх десятиліть. Існують пояснення цього феномена, з урахуванням індивідуальних характеристик особистості та поведінки, сімейної історії, ефектів неправильних інтервенцій, факторів середовища на рівні громади, браку ефективних стратегій впливу на ситуацію. Профілактичні інтервенції є багаторівневими й вони можуть одночасно запроваджуватися на індивідуальному, сімейному, громадському рівнях і на рівні охорони громадського порядку, містити терапевтичні, виправні та структурно-організаційні підходи.

Аналіз цільових програм засвідчує обмежені ефекти вузьковідомчих та короткочасних інтервенцій. Не варто очікувати, що поліція самотужки може впоратися з проблемою злочинності неповнолітніх. Більш ефективними є спільні дії: стратегічно на рівні уряду (реформування поліції, судової системи, соціальних служб, покращення фінансування освітніх та виховних закладів, установ системи охорони здоров’я), на рівні громади (місцева влада, поліція, школи, соціальні служби, лікувальні установи, групи батьків та групи самодопомоги). Позитивні результати співпраці можуть викликати впевненість та бажання всіх залучених сторін активно брати участь у заходах для ефективного зниження рівня злочинності. Проте позитивні ефекти обмежуються несприятливими зовнішніми умовами: це високий рівень безробіття молоді, високий рівень економічної нерівності, занедбані та неблагополучні райони міст та передмість, де відсутні перспективи для молоді, що знецінює правомірну та моральну поведінку.

Пошук програм, які практично довели свою ефективність, вимагає спеціальної уваги, оскільки при поданні звітів поняття «проведена певна робота» і «отримано такий-то результат» дуже часто змішують. Іншими словами, як і в багатьох інших соціальних сферах, проаналізовані публікації швидше описують дії, ніж об’єктивно характеризують їх результат. Потрібні засоби кількісного та якісного аналізу і оцінки ефективності профілактичної роботи. Для цього варто застосовувати 42-факторну методику прогнозування рецедивності Ф.Лока, 11-факторну методику В.Фокса, 5-факторну методику Шелдона й Глюка. Цікавою є прогностична модель, розроблена Ференцем Лоном за результатами опитування ув’язнених, що виступали експертами, які оцінюють доречність умовно-дострокового звільнення своїх товаришів.

Міждисциплінарний підхід показав ефективність щодо попередження «вуличних» злочинів (Maclean, 2004). Йдеться про пограбування дітьми шкільного вік ровесників: добре працюють два проекти – Позитивна зайнятість для молодих людей (створення умов для розвитку, канікулярні програми) та Партнерство для безпеки шкіл (Safer School Partnership), що передбачає чергування поліції біля шкіл, медіацію, позашкільні заходи (бокс, туризм, індивідуальну роботу з групами ризику, інтерактивний веб-сайт). Важко оцінити результати цих ініціатив, оскільки аналіз динаміки злочинності ще не проводився, проте є свідчення зменшення випадків вуличних злочинів та інших видів асоціальної поведінки в школах і навколо них, а також покращення відвідування школи молоддю з груп ризику.

Навчання поліції спрямоване на формування уміння співпрацювати з іншими службами та громадою, чітке розмежування повноважень та зон відповідальності, а також дотримання угод для узгодженої стратегії дій. Навчання може базуватися на концепті проактивного управління та включати різноманітні навчальні елементи. Тренінг має включати інформацію про те, як будуть оцінюватися дії поліції для того, щоб сприяти співпраці. Результати навчання є найкращими, якщо результатом участі є визнання та нагорода, що підтримують мотивацію допомогти у впровадженні загальної стратегії та окремих заходів.

Цікавий досвід покращення взаємодії школи та міліції нагромаджено в Росії, де у загальноосвітніх школах станом на 1 липня 2005 р. було введено понад 1600 посад інспекторів у справах неповнолітніх ОВС («шкільні інспектори»). Таким чином чисельність інспекторів у справах неповнолітніх зросла на 12%, з фінансуванням із місцевого бюджету. Порядок роботи цих працівників визначено в типовій угоді «Про розмежування повноважень і організації взаємодії органів освіти і внутрішніх справ», між ГУ МВС і Департаментом освіти.

У Краснодарському краї Росії введено 551 посад «шкільних інспекторів», які впродовж 2004 р. виявили 204 злочини, відкрили 48 кримінальних справ, винесли 169 постанов про відмову у порушенні кримінальної справи через малий вік порушників. Виявлено 21 428 деліктів. На профілактичний облік в школах поставлено 1317 учнів, на облік в міліції – 947 учнів. Поставлено на облік 1077 батьків, які неналежно виконують свої обов’язки, з ними проводиться систематична профілактична робота. Шкільні інспектори провели в школах 4670 бесід з питань права та забезпечення громадської безпеки й порядку, внаслідок чого у 2005 р. кількість адміністративних правопорушень зменшилася у 5 разів.

Спеціальна профілактика спрямована на дітей групи ризику й включає в себе цілий комплекс педагогічних, медико-психологічних, правових та організаційних заходів, які можна, на думку І.С. Ганішіна, О.І. Ушатікова, поділити на три напрями: 1) нейтралізація негативних факторів сімейного життя, шкільного середовища, які спричиняють деформацію особистості; 2) припинення прямого чи непрямого аморального й криміногенного впливу на дітей; 3) комплексне вирішення проблем особистості, що формується .

Правові засоби профілактики поділяють на таки напрями: охорона прав дітей; цивільно-правовий, адміністративно-правовий, кримінально-правовий вплив на неповнолітніх правопорушників, їх батьків, осіб, які негативно впливають на моральне та фізичне здоров’я дітей.

Серед суб’єктів цієї роботи чільне місце відводиться органам внутрішніх справ – службі дільничних інспекторів міліції та КМСД, їх роль та завдання буде розглянута в наступному підрозділі.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 151; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.014 с.)