Кримінально-психологічна характеристика неповнолітніх засуджених та формування їх особистості в умовах соціальної ізоляції

 

Кримінально-психологічний портрет неповнолітнього засудженого є відображенням дії факторів (біологічних, соціальних, психологічних), що сприяли скоєнню ним злочину. Тому, з метою максимального вивчення особистості вихованців колоній, як однієї з умов оптимізації виховного процесу в установах виконання покарання та, особливо, підготовки засуджених до звільнення, доцільно розглянути означені фактори.

До біологічних факторів відносяться органічні ураження головного мозку, черепно-мозкові травми, патології психічного розвитку, генетично-спадкові нервово-психічні захворювання, дисгармонійний перебіг періоду статевого дозрівання. Групу соціальних факторів доцільно розділити на три підгрупи: соціально-економічне становище в країні, сімейне оточення, недоліки навчально-виховного процесу.

Соціально-економічне становище в країні впливає на формування потребово-мотиваційної сфери особистості. В умовах загально низького рівня життя (зниження доходів населення, спад виробництва, підвищення цін, безробіття, незадовільний рівень медичних послуг, занепад мережі позашкільних закладів освіти, переважна недоступність закладів відпочинку та дозвілля), відсутності стійких морально-етичних критеріїв поведінки, спостерігається тенденція домінування матеріальних потреб над духовними, заміщення загальнолюдських цінностей штучно створеними. Особливо незахищеними в ситуації нечітко визначених моральних ідеалів є неповнолітні, в свідомості яких відбувається деформація ціннісних орієнтацій, і, як наслідок, формується схильність до девіантної поведінки.

Іншим важливим фактором впливу на формування типу поведінки неповнолітнього є сімейне оточення, як провідний інститут соціалізації особистості. Несприятливий морально-психологічний клімат в сім’ї, аморальний спосіб життя батьків, наявність протиправних дій в найближчому оточенні дитини призводять до формування в неї соціально засуджуваних форм поведінки. Ідентифікація себе з емоційно значимою особою (в даному випадку з кимось із батьків), як характерна ознака підлітково-юнацького віку, визначає спрямованість засвоюваних норм і цінностей. Крім того, батьки, в наслідок певних причин (відсутність або низький рівень психолого-педагогічних знань, брак часу, низький рівень сімейного доходу) намагаються задовольнити, насамперед, матеріальні потреби дитини, приділяючи недостатньо уваги формуванню та розвитку гармонійної особистості. Така тенденція частіше спостерігається в неповних, багатодітних або малозабезпечених сім’ях. В результаті особистість дитини формується стихійно, що призводить до засвоєння ним як загальноприйнятих так і не схвалюваних суспільством норм і цінностей.

Окрему категорію дітей, схильних до асоціальної поведінки, становлять сироти та безпритульні. Якщо діти, які виховуються в інтернатах, отримують, хоча і недостатньо, інформацію та досвід, необхідні для соціалізації особистості, то безпритульні, взагалі, засвоюють на вулиці насамперед антисуспільні критерії та норми. Проте, необхідно зазначити, що до формування асоціального типу поведінки дитини, окрім вищевикладених причин, може призвести гіперопіка з боку батьків. В таких сім’ях виховання носить епізодичний характер, пріоритетом є задоволення всіх бажань дитини, а її обов’язки зводяться до мінімуму. В результаті відбувається викривлення ціннісних орієнтацій та деформація особистості.

Згідно даних Державної пенітенціарної служби України про соціально-демографічний склад засуджених, які відбували покарання у виховних колоніях для неповнолітніх протягом 2004 – 2009 рр., кількість осіб, які до засудження виховувалися у неповних сім’ях або спеціальних закладах МОН постійно збільшується, а кожен сьомий засуджений – сирота (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Кількість неповнолітніх засуджених, які виховувалися у неповних сім’ях, у спеціальних закладах МОН та сиріт (у відсотках)

Недоліки навчально-виховного процесу, що проявляються у формальному підході до викладення навчального матеріалу, низькому рівні профілактики негативних явищ в учнівському колективі, недостатньо розвинутому диференційованому підході до учнів з особливими потребами, навішуванні психологічних ярликів, призводять до педагогічної занедбаності дітей, їх важковиховуваності та соціальної дезадаптації.

В результаті спостерігається відчуження такої категорії дітей від шкільного колективу, формування в них стійкого несприйняття норм і цінностей, пропонованих навчальним закладом, засвоєння елементів кримінальної субкультури як альтернативної до загальноприйнятої, демонстрація антисуспільних дій, як спосіб самореалізації.

Недостатньо розвинена мережа позашкільних освітньо-виховних, культурно-спортивних закладів та недоліки у системі вторинної зайнятості неповнолітніх створюють надлишок вільного часу, що сприяє скоєнню ними злочинів. Згідно даних Державної пенітенціарної служби України (станом на кінець грудня 2009 р.) 24.2% неповнолітніх до засудження не навчалися і не працювали.

Під психологічними факторами слід розуміти патології психофізичного розвитку, спрямованість особистості, характерологічні особливості, деформації потребово-мотиваційної та емоційно-вольової сфер, ступінь сформованості правосвідомості.

В науковій літературі викладено теорії та наведено факти стосовно того, що існує взаємозв’язок між різними відхиленнями у розвитку особистості та формуванням асоціальної поведінки. Так, Бандурка О. М., Трубніков В. М., Яровий А. О. в ході проведення дослідження зафіксували, що серед неповнолітніх засуджених, у порівнянні зі законослухняними ровесниками. більш поширені різні порушення психофізичного розвитку (що є результатом отриманих черепно-мозкових травм, перенесених загально-соматичних та інфекційних захворювань), алкоголізм, фізичний інфантилізм та дефекти зовнішності. В них частіше спостерігаються афективні реакції та тривале занепокоєння, порушення сну, мови та рухів, діагностується знижений рівень інтелектуального розвитку (що проявляється через проблеми у спілкуванні, навчанні, засвоєнні досвіду).

Н.Ю. Максимова наводить дані про те, що серед неповнолітніх злочинців найбільш поширеними психічними аномаліями є залишкові прояви органічного ураження головного мозку та інтелектуальна недостатність, психопатичний розвиток та психопатії.

В психології та кримінології існують різні класифікації засуджених за спрямованістю особистості. Зокрема, В.П. Дєєв диференціює засуджених на осіб зі стійкою позитивною, стійкою негативною, пристосовницькою та нестійкою (чи суперечливою) спрямованістю особистості.

У класифікації, що пропонує Г.М.Міньковський, неповнолітні злочинці поділяться на осіб: 1) з позитивною в цілому спрямованістю; 2) з нестійкою позитивною спрямованістю; 3) з негативною спрямованістю; 4) зі злочинною спрямованістю; 5) зі стійкою злочинною спрямованістю.

Змістовне наповнення спрямованості особистості визначає система її ціннісних орієнтацій. За даними Н.В Абдюкової. ціннісні орієнтації благополучних підлітків здебільшого духовні, а важковиховуваних – матеріальні (прагнення до матеріального достатку, розваг при одночасному ігноруванні соціально схвалюваного способу життя, творчості, самовдосконалення).

Основу діяльності особистості становлять її потреби, які є рушійною силою будь-якої активності. Саме види потреб та способи їх задоволення відрізняють осіб, які скоїли злочини, від пересічних законослухняних громадян. У злочинців матеріальні цінності переважають над духовними, потреби вирізняються примітивізмом та аморальним способом задоволення, іноді мають збочений характер. Психологи виховних колоній у своїх звітах про роботу зі спецконтингентом також констатують викривлення потребової сфери особистості вихованців та спрощення мотивації їх діяльності, звертають увагу на підвищену потребу у самоствердженні при одночасній нестійкості моральних переконань засуджених, поверховості їх морально-етичних почуттів.

Рівень самоконтролю, ефективність розвитку міжособистісних стосунків залежать від особливостей емоційно-вольової сфери особистості. Неповнолітнім засудженим притаманні неврівноваженість, імпульсивність, бідність емоційного життя, нерозвиненість вищих почуттів.

Неповнолітні злочинці, у порівнянні з ровісниками, які не порушували законів, майже всі (понад 96%) мають акцентуації характеру та темпераменту, які при поєднанні створюють специфічний тип особистості.

Акцентуанти гіпертимного типу швидко пристосовуються до умов режиму, мають лідерські якості, комунікативні, емоційно нестійкі, схильні до виправдання злочинних дій. Збудливий тип характеризується ослабленим самоконтролем, проявами агресії, недовіри, заздрості, застосуванням фізичного впливу. Акцентуанти емотивного типу важко адаптуються у виховній колонії, вразливі, схильні до депресивних станів. Педантичний тип вирізняється інертністю психічних процесів, ригідністю, врівноваженістю, помірною пристосованістю до умов соціальної ізоляції. Акцентуанти тривожного типу мають занижену самооцінку, схильність до страхів, емоційних та нервово-психічних зривів. Циклоїдний тип характеризується зміною гіпертимічної і дистимічної фаз, що спричинює ряд психологічний проблем, які неповнолітній може вирішити, отримавши допомогу кваліфікованого спеціаліста. Для акцентуантів демонстративного типу властиві цинізм та гедоністичні мотивації. Акцентуантам неврівноваженого (застрягаючого) типу притаманні стійкість афекту, впевненість у можливості уникнути покарання за різні правопорушення, завищена самооцінка, прагнення бути формальним чи неформальним лідером. Дистимічний тип характеризується ідеомоторною загальмованістю, проблемами у спілкуванні, схильністю до довготривалих емоційно-негативних станів. Акцентуанти екзальтованого типу вирізняються різкими коливаннями настрою, що робить їх непередбачуваними і важко керованими.

Згідно звітів психологів п’яти виховних колоній для неповнолітніх (Мелітопольска, Самбірська, Дубенська, Бережанська, Прилуцька) у неповнолітніх засуджених частіше зустрічаються такі акцентуації характеру: нестійка – 27,5%, лабільна – 19%, епілептоїдна – 13%, гіпертимічна – 13% та шизоїдна – 10%. Інші акцентуації діагностуються у порівняно незначної кількості вихованців (від 1 до 8%).

Аналогічні дані були отримані І.А. Відєнєєвим (домінували нестійка, епілептоїдна, гіпертимічна, істероїдна акцентуації), В.В.Юстицьким (гіпертимічна, інертно-імпульсивна, демонстративна, нестійка акцентуації), Н.Ю. Максимовою (епілептоїдна, гіпертимічна, шизоїдна).

Неповнолітні засуджені мають низький рівень сформованості правосвідомості завдяки віковим особливостям, недолікам у проведенні профілактичної роботи відповідними закладами та установами (школа, соціальна служба тощо), особливостям соціального оточення особи до скоєння нею злочину. Пірожков В. Ф. виділяє такі дефекти правосвідомості, притаманні вихованцям колоній: правова непоінформованість (незнання правових норм), соціально-правовий інфантилізм (байдуже відношення до правових норм, некритичне ставлення до факту їх порушення), відсутність правової культури (усвідомлення необхідності дотримуватися правових норм при одночасній відсутності навичок правослухняної поведінки), соціально-правовий нігілізм (неадекватне, викривлене розуміння правових норм у поєднанні з протиправною поведінкою), соціально-правовий цинізм (заперечення будь-яких правових норм та обмежень, кримінальна поведінка).

Відбування покарання у вигляді позбавлення волі є для неповнолітнього психотравмуючим фактором, який обтяжується специфікою функціонування режимної установи, особливостями міжособистісних стосунків вихованців, зміною соціального статусу. На думку науковців, перебування неповнолітнього протягом року і більше в умовах спеціального режиму може негативно вплинути на формування його особистості

Більш тривале позбавлення волі призводить до деградації особистості ув’язненого та колективу засуджених, створюючи підґрунтя для культивування кримінальних традицій та стереотипів.

Законодавство України передбачає покарання неповнолітніх у вигляді позбавлення волі за різні види злочинів на строки, що значно перевищують один рік. Згідно даних Державної пенітенціарної служби України у 2009 р. тільки 0.5% підсудних були засуджені до позбавлення волі строком до одного року, 6.3% – від одного до двох років, 9.5% – від двох до трьох років, 54.3% – від трьох до п’яти років, 29.4% – більше ніж на п’ять років.

Перебуваючи в умовах постійного психологічного та фізичного дискомфорту, потрапляючи під вплив засуджених з негативною спрямованістю, засвоюючи елементи кримінальної субкультури вихованець колонії починає втрачати соціально-психологічні позитивні якості, які були йому притаманні до прибуття в установу. Не сформованість морально-правового аспекту самосвідомості вихованців в умовах, що створюють можливість для засвоєння асоціальних норм, призводить до викривлення потреб і мотивів особистості.

Зосередження неповнолітніх з асоціальною поведінкою у відносно замкнутій системі відносин створює додаткові перешкоди на шляху засвоєння ними соціально схвалюваних критеріїв і норм. “... незавершений процес соціалізації продовжується в умовах ізоляції від суспільства, що суперечить суті даного процесу”. В свідомості засуджених починаються незворотні процеси, що призводять до деформації особистості та появи психічних новоутворень, які важко піддаються психологічній корекції.

Неповнолітніх засуджених можна розділити на дві категорії: 1) тих, хто внутрішньо готовий до відбування покарання, передбачив подібну ситуацію і швидко пристосовується; 2) тих, хто не сприймає нових умов, змін у соціальної ситуації і переживає психологічний стрес. Реакція засуджених на соціальну ізоляцію залежить від їх життєвого досвіду та особистісних якостей.

Процес адаптації вихованців у колонії пов’язаний з дією об’єктивних та суб’єктивних факторів, має різну динаміку та ступінь ефективності. І.П.Башкатов констатує, що неповнолітні, перебуваючи у спеціальній установі, діляться на три групи: 1) відразу адаптуються до вимог середовища і режиму; 2) важко пристосовуються до змін; 3) не приймають нові умови, систематично їх порушуючи.

Деякі науковці розділяють засуджених на групи по ступеню суб'єктивного сприйняття ними факту позбавлення волі, а саме на осіб: 1) які відносно визнають правомірність застосованого до них покарання; 2) вважають покарання неадекватним ступеню власної провини; 3) сприймають факт позбавлення волі як власну необережність та мають намір і надалі вести злочинний спосіб життя.

В.Ф.Пірожков відмічає, що розвиток особистості неповнолітнього в умовах виховної колонії може бути нормальним, з адаптацією до умов установи та неадекватним, з проявами психічної дезадаптації. Адаптація вихованців в умовах соціальної ізоляції в загальних рисах характеризується засвоєнням нової соціальної ролі, набуттям певного статусу в середовищі засуджених, врівноваженими міжособистісними стосунками, стійким настроєм. Дезадаптація проявляється у формі загострень соматичних захворювань, нервово-психічних розладів, фобій, синдромів, афективних станів.

По завершенні процесу адаптації у колонії вихованець обирає стратегію поведінки. В психологічній літературі неповнолітніх засуджених розділяють на дві групи: 1) тих, хто дотримується умов покарання; 2) тих, хто їх порушує. Останніх розділяють на три типи: 1) схильних до дрібних порушень; 2) схильних до грубих порушень; 3) схильних до стійкого протистояння адміністрації і вимогам відбування покарання (створення угрупувань негативної спрямованості, порушення режиму та вчинення злочинів, намагання підпорядкувати собі інших засуджених). Крім того, в особливу категорію виділяють неповнолітніх, які дотримуються вимог спеціальної установи, але, за певних умов, можуть вдатися до правопорушень і злочинів.

Стратегія поведінки неповнолітнього залежить від індивідуально-типологічних особливостей, психічних властивостей, спрямованості особистості та життєвого досвіду. Діяльність особистості базується на мотивації, без з’ясування якої дії вихованця будуть невірно трактовані. Засуджений може виконувати всі вимоги спеціальної установи, оскільки дійсно став на шлях ресоціалізації, або приховувати істині мотиви соціально позитивної поведінки і вести подвійну гру. Неповнолітній може порушувати режим з причини стійкої негативної спрямованості або у стані афекту. Наприклад, зі слів адміністрацій колоній відомі випадки, коли вихованці вчиняли правопорушення, вдавалися до самопошкодження, намагаючись потрапити у штрафний ізолятор задля уникнення постійного тиску з боку асоціальних груп засуджених.

Міжособистісні відносини неповнолітніх у виховних колоніях мають офіційний і неофіційний характер. Формальні стосунки регламентовані чинним законодавством та внутрішнім розпорядком установи. Неформальні відносини в тій чи іншій мірі базуються на принципах кримінальної субкультури. За визначенням В.С.Медведєва кримінальна субкультура – це сукупність цінностей, норм, традицій, які підміняють офіційні, загальновизнані регулятори поведінки і визначають, регламентують функціонування середовища неповнолітніх та окремих його представників. Вона має обмежену розповсюдженість, є спрощеною, примітивною у порівнянні зі звичайною підлітково-юнацькою та загально-соціальною культурою.

У виховних колоніях кримінальна субкультура проявляється у відкритій (чи прихованій) непокорі адміністрації колонії, намаганні ухилитися від навчання (роботи на виробництві, участі в культурно-масових заходах), азартних іграх, стратифікації середовища засуджених, створенні малих груп з чіткою внутрішньогруповою ієрархію, агресії проти новачків та членів інших груп, особливому жаргоні, татуюванні, традиціях, звичаях.

Розповсюдження кримінальної субкультури залежить від психологічного клімату у виховній колонії. Психологічний клімат, в свою чергу, залежить від рівня обізнаності керівництва колонії характеру міжособистісних відносин засуджених, своєчасного виявлення асоціальних груп і припинення їх функціонування, попередження випадків вживання алкогольних, наркотичних та токсичних речовин, проявів гомосексуалізму, актів аутоагресії. Крім того, розвитку кримінальної субкультури сприяє формально-негативне, зверхнє ставлення керівництва колонії до вихованців, неадекватне застосування каральних методів впливу на засуджених, взаємна недовіра та постійне непорозуміння. В таких випадках кримінальна субкультура виступає в ролі своєрідного психологічного захисту від психотравмуючих ситуацій.

На думку деяких науковців тюремна субкультура надає можливості для виживання, збереження себе як особистості у надзвичайно тяжких для підлітка умовах. Її специфіка обумовлена особливостями міжособистісного спілкування в штучно створеному середовищі. Раціональність кримінальної субкультури полягає у традиції взаємодопомоги, виконуванні певних правил і норм, обранні неформального лідера. Але її основні принципи ґрунтуються на культивуванні злочинної моралі, насильстві, жорсткому переслідуванні та експлуатації більш слабких засуджених, приниженні людської гідності, стійкому протистоянні адміністрації спеціальної установи.

Інакше кажучи, кримінальна субкультура обслуговується особливою кримінальною філософією виправдання і возвеличення злочинної поведінки, маскуванням низьких спонукань високими кримінальними мотивами.

Кримінальна субкультура особливо небезпечно впливає на неповнолітніх. Незавершеність процесу формування особистості сприяє засвоєнню вихованцями асоціальних і кримінальних цінностей, що ускладнює їх ресоціалізацію. Крім того, деякі принципи (непорушність клятви, повернення боргу) мають значне психологічне навантаження на особистість неповнолітнього засудженого та іноді навіть становлять фізичну загрозу. Тому, у разі виникнення несприятливих обставин, у вихованця можуть розвинутися деструктивні психічні стани, що здатні призвести до актів агресії та аутоагресії.

Потрапляючи у виховну колонію неповнолітні демонструють звичні для них форми поведінки, презентують себе, використовуючи жаргонні слова, жести, татуїровки, якщо вони мали місце до відбування покарання і походять від життєвого досвіду. Таким чином відбувається пошук собі подібних, ідентифікація особистості з референтною групою.

І.П.Башкатов виділив найбільш типові неформальні групи засуджених, які сформовані за принципами: 1) “земляцтва”; 2) спільно скоєного злочину (скоєний до засудження); 3) схильності до порушень режиму. Загалом же в психологічній літературі розрізняють групи засуджених з позитивною; невизначеною та негативною спрямованістю.

Деякі психологи пенітенціарних установ додатково виділяють групи, членів яких об'єднує інтерес до релігії, виду спорту, творчості.. Об’єднання неповнолітніх засуджених у неформальні групи обумовлене віковими особливостями (потреба підлітково-юнацького віку) та умовами соціальної ізоляції (захист проти тиску інших засуджених, самоствердження, емоційна підтримка з боку членів групи). В.Ф.Пірожков виділив фактори, що сприяють згуртованості груп неповнолітніх: це клятви, традиції, ритуали

Визначення групового статусу неповнолітнього засудженого відбувається за певними правилами, які отримали назву “прописка”. Це можуть бути загадки про принципи кримінальної субкультури, ігри з елементами приниження гідності новачка, випробування готовності дотримуватися законів кримінального світу, шантаж з метою психічного залякування, перевірка спроможності вихованця фізично захистити себе.

Крім того, статус засудженого залежить від віку, кримінального досвіду, особистісних якостей, соціального походження, національності, релігійних уподобань, категорії і кваліфікації кримінальної діяльності, строку призначеного покарання, поведінки під час слідства та в адаптаційний період у колонії, відношення до засуджених з низьким статусом та офіційного активу, ставлення до вимог режиму та адміністрації колонії, тощо. На вершині групової ієрархії перебувають переважно неповнолітні 17-18 років, які мають лідерські якості, скоїли декілька злочинів, демонструють стійку негативну спрямованість, отримали термін покарання більше трьох років.

Згідно принципів кримінальної субкультури кожен засуджений повинен дотримуватися моделі поведінки в залежності від його ієрархічного статусу. Так, належність до стійко-привілейованих прошарків передбачає ухиляння від праці або працю лише на престижних місцях, заборону будувати інженерно-охоронні споруди, перекладання санітарно-гігієнічних та побутових робіт на засуджених із низьким статусом. Для нестійко-привілейованих характерним є виконання будь-яких робіт без перевиконання норми, за винятком уникнення будівництва охоронних споруд, виконання будь-якого завдання “авторитетів”. Стійко-непривілейовані засуджені зобов’язані добре працювати і виконувати будь-яке доручення як “авторитетів” так і адміністрації].

Частина неповнолітніх засуджених не вперше притягається до кримінальної відповідальності. Особливу проблему при організації процесу ресоціалізації представляють вихованці, які скоїли злочини, що вирізняються агресивністю, жорстокістю, зухвалістю, аморальністю. Такі засуджені мають значний вплив на інших неповнолітніх, здійснюючи неформальне керування вихованцями та пропагуючи злочинний спосіб життя.

В умовах незавершеності процесу соціалізації засуджених відбувається заміна загальноприйнятих морально-правових критеріїв і норм асоціальними цінностями

За даними Державної пенітенціарної служби України протягом 1991 – 2009 рр. спостерігалася стійка тенденція до збільшення кількості тяжких та рецидивних злочинів, скоєних неповнолітніми. За вказаний період кількість вихованців, засуджених за умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, розбій та пограбування збільшилася вдвічі. Майже втричі зросла кількість неповнолітніх, які скоїли злочин вдруге і більше.

Умови виховної колонії передбачають обмеження засуджених у зустрічах з близькими, сувору регламентацію життя, вимушене довготривале спілкування психологічно несумісних вихованців, постійний нагляд і контроль, підпорядкування поведінки загальноприйнятим правилам. Найвагоміше впливає на особистість неповнолітнього строк відбування покарання, в залежності від якого засуджений планує своє майбутнє життя.

Відповідно до тривалості терміну перебування у колонії, перспективи на умовно-дострокове звільнення залежить мотивація вихованця у виборі певної моделі поведінки (асоціальної чи правомірної), засвоєння системи цінностей (соціально-негативних чи соціально-позитивних), формування типу особистості (потенційного рецидивного злочинця чи законослухняного члена суспільства). Найбільш емоційно негативно вихованці сприймають особисті обшуки, що порушують недоторканість особистості та принижують її гідність. Підготовка до звільнення з колонії характеризується виникненням у засуджених різних фобій і синдромів, спричинених тривалою ізоляцією від суспільства. Обмеження у спілкуванні з родичами та близькими викликають у неповнолітніх стійкі негативні реакції, що можуть призвести до нервово-емоційного зриву, викликати депресію, спровокувати суїцидальні спроби. Тобто в умовах соціальної ізоляції неповнолітні засуджені потрапляють у ситуації, які можуть спровокувати стійкі негативні психічні стани.

Інтенсивність дії факторів соціальної ізоляції на особистість засудженого залежить, крім кримінального досвіду, від віку, статі, соціального походження та рівня освіти. Так, соціальне походження впливає на формування особистісних якостей, від яких залежить процес адаптації неповнолітнього у виховній колонії. Загальноосвітній рівень засудженого впливає на формування інтересів і потреб, які сприяють обранню певної моделі поведінки в спеціальній установі.

Дівчата, які перебувають у виховній колоній, найбільше потерпають від моральної сторони факту покарання та несприятливого психологічного клімату в групі засуджених. Найбільш незахищеними від впливу факторів соціальної ізоляції виявляються неповнолітні 14-15 років, які вперше відбувають покарання та мають початковий рівень освіти. Згідно даних Державної пенітенціарної служби України про соціально-демографічний склад засуджених протягом 2009 р. розподіл неповнолітніх за віком був таким: вихованці 14-15 років – 7.8%, 16-17 років – 52.5%, 18 років і старше – 39.7%. Стосовно засуджених-дівчат необхідно зауважити, що їх кількість впродовж 2000-2009 рр. залишалася відносно сталою, 5-6% від загальної кількості неповнолітніх засуджених.

Розглянемо закордонний досвід діяльності пенітенціарних установ для неповнолітніх. Залучення громадськості до діяльності установ виконання покарань з метою посилення виховного впливу на неповнолітніх засуджених широко застосовується в багатьох країнах світу. Так, представники громадських організацій можуть входити до піклувальних рад, які створюються при виховних колоніях для неповнолітніх, що відзеркалює законодавство таких країн як Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Росія, Таджикистан,Україна

У Франції допускається відбування покарання неповнолітніми у приватних закладах, що належать здебільшого благодійним фондам та релігійним організаціям. Такий підхід до проблеми перевиховання засуджених дозволяє вирішувати завдання не тільки покарання за злочин, але створює сприятливі умови для виправлення неповнолітніх. У приватних закладах зменшується негативний вплив середовища засуджених на окрему особистість завдяки збільшенню впливу громадськості, у порівнянні із державними виховними закладами. Крім того, у Франції діють такі недержавні організації як Національна асоціація відвідувачів тюрем Франції, Студентська асоціація допомоги ув’язненим, Асоціація “Молодь в трудових командах”, Центр допомоги ув’язненим, які звільняються з установ, діяльність яких спрямована на надання соціально-психологічної, правової та матеріальної допомоги засудженим в період відбування ними покарання та після звільнення з місць позбавлення волі.

В США також функціонують державні і приватні виправні заклади для неповнолітніх правопорушників, причому державні становлять лише близько 30% від загальної кількості спеціальних установ для неповнолітніх злочинців. В залежності від ступеня соціальної ізоляції вони поділяються на центри тимчасового ув’язнення, притулки, діагностичні центри, спеціальні табори (ферми, ранчо), “групові будинки” (“будинки на півдорозі”), школи тренінгу.

Близько 90% виправних закладів для неповнолітніх злочинців в рамках реабілітаційних програм використовують методи індивідуального консультування та модифікації поведінки. Поряд з тим у виправних закладах застосовується і групова терапія, що базується на керованій груповій взаємодії. З кінця 80-х років минулого століття на території США почали відкриватися воєнізовані виправні тюремні табори для молодих правопорушників (від 17 до 25 років), які скоїли не тяжкі злочини і раніше не перебували у пенітенціарних установах. За висновками вчених, така форма відбування покарання матиме більш позитивний вплив на особистість засуджених, порівняно з традиційними державними виправними закладами для осіб, які скоїли злочини.

В Польщі існує досвід співпраці адміністрацій спеціальних установ з громадськими організаціями у напрямку попередження злочинності серед засуджених та надання їм постпенітенціарної опіки. В Канаді соціально-психологічну допомогу засудженим надають громадські колективні ради, створені представниками місцевих громад та адміністрацією пенітенціарних установ. В Норвегії існує інститут добровольців, які, з дозволу адміністрацій тюрем, відвідують засуджених. Частіше добровільні відвідувачі – це представники Червоного Хреста або Армії порятунку, але серед них не рідко зустрічаються особи, які не належать до жодної організації. У Сирії діють товариства опіки над колишніми засудженими, що спрямовують свою діяльність на соціальну реабілітацію осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі. Крім того, товариства надають матеріальну підтримку пенітенціарним установам. Зокрема, вони повністю фінансують навчання засуджених. Серед членів означених товариств є політичні діячі, представники духовенства, підприємці, колишні військовослужбовці. В Японії існує Товариство добровільних відвідувачів пенітенціарних установ, мета діяльності якого полягає у наданні різносторонніх консультацій особам, які відбувають покарання. Крім того, зі такими установами співпрацюють інші недержавні організації, надаючи допомогу засудженим в залежності від напрямку їх діяльності. Це, зокрема, Союз тюремних священиків, Асоціація підприємців, Рада жінок по сприянню реабілітації правопорушників та інші.

Цікавим є досвід роботи громадських організацій із засудженими, що практикується у Страсбурзі. Мова йде про L’Association “PARENTHESE” – культурно-спортивну асоціацію, діяльність якої спрямована на сприяння інтеграції засуджених в суспільство після закінчення періоду соціальної ізоляції. Однією із форм роботи Асоціації було відкриття на базі Страсбурзької тюрми 12 творчих майстерень, в яких могли працювати, а точніше – творити, всі бажаючи засуджені, в залежності від схильностей, уподобань та творчих здібностей. До роботи майстерень були залучені професійні фахівці: музиканти, актори, художники. Творча діяльність у майстернях мала наступні напрямки: канал телебачення та радіомовлення для засуджених, створення ляльок-маріонеток, образи і записи (дослідження слів і знаків за допомогою різноманітних носіїв і матеріалів), музика, живопис, створення предметів (меблі, вироби з дерева), виготовлення музичних інструментів, плетіння та реставрація, трафаретний (офсетний) друк та типографія, скульптура, театр, створення образів (поєднання типографського друку з технікою різьблення і звукозаписом). Неповнолітні засуджені реалізовували свій творчий потенціал у виготовленні ляльок та виконанні типографських робіт. Створення маріонеток, як засіб самопізнання та самовираження, розпочинався з колективної розробки сценарію майбутньої експозиції або лялькової вистави під керівництвом професійних акторів та рок-музикантів. Навчання навичкам типографського друку відкривало перед неповнолітніми перспективи виробу як предметів для подальшої виставки (афіш, аматорських журналів), так і більш особистих речей (футболок, наклейок), що одночасно викликало подвійний ефект: з одного боку – можливість презентувати власні вміння на суд громадськості (для більшості вперше в житті), з іншого боку – створення речей більш індивідуальних, особистих як акт свободи і волевиявлення.

В Бельгії засудженні мають можливість спілкування з представниками будь-яких релігійних течій, атеїсти звертаються за допомогою до організації “Моральна порада”. Крім того, в країні діють громадські організації, що об’єднують людей, які бажають надати будь-яку допомогу засудженим. Таких осіб називають “тюремними візитерами”. Це можуть бути як близькі родичі або друзі засуджених, так і сторонні особи. Мета діяльності “візитерів” полягає у профілактиці вчинення злочинів ув’язненими, збереження їх соціально корисних зв’язків та повернення у суспільство гідними громадянами.

Унікальним з точки зору якості вирішення проблем боротьби зі злочинністю неповнолітніх є досвід Північної Ірландії. Протягом десяти років кількість неповнолітніх правопорушників у цій країні зменшилася вдвічі. Такі дані є результатом скоординованої роботи державних структур та громадських організацій, що у своїй діяльності керуються принципом насамперед уберегти неповнолітніх злочинців від подальшої криміналізації. Правосуддя стосовно неповнолітніх та молоді можуть здійснювати громадські служби (до яких належать Рада пробації, підрозділ громадської безпеки поліції, недержавні організації), молодіжні конференції (включають учасників події, представників поліції, батьків неповнолітніх, представників громадських організацій), суди. Зауважимо, що у країні ув’язнення як міра покарання застосовується відносно неповнолітніх досить рідко. У Північній Ірландії виправних установ для неповнолітніх лише дві – Центр юстиції відносно неповнолітніх та Центр для молодих правопорушників. Режимні умови цих закладів нагадують спортивно-оздоровчий табір закритого типу.