Поняття ресоціалізації та соціально-психологічної адаптації неповнолітніх правопорушників після відбування покарання

 

Термін “адаптація” (від лат. аdaptatio – пристосування) широко використовується в різних наукових галузях і означає звикання, засвоєння нових критеріїв і норм, формування типів поведінки, адекватних даній соціальний ситуації. Сучасний тлумачний словник української мови пропонує наступне визначення понять: адаптація – пристосування організмів, органів чуття до умов навколишнього середовища; соціальна адаптація – процес активного пристосування особистості чи соціальної групи до змін у соціальному середовищі.

В соціології соціальна адаптація – це вид взаємодії людини, соціальної групи із соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників, відбувається пристосування до умов існування в новій життєвій ситуації. В соціальній психології під адаптацією розуміють процес входження нового члена в групу, засвоєння норм, займання певного місця в структурі міжособистісних відносин.

Деякі науковці (О.М.Бандурка, В.М.Трубніков, А.ОЯровий.) вважають, що в процесі адаптації відбуваються зміни особистості, інші схиляються до висновку, що адаптація – це пристосування людини до нових умов існування (Т.Шибутані), що може мати різні ступені – від псевдоадаптації до асиміляції (Я.Щепаньский). Проте, на думку ряду вчених соціальна адаптація – це двосторонній процес, в ході якого не тільки особистість змінюється під впливом нового для себе середовища, але й середовище відчуває на собі вплив окремої особистості.

В.М.Трубніков розрізняє поняття соціальної і психологічної адаптації, під першою розуміючи встановлення соціально корисних відносин, а другою – засвоєння індивідом норм поведінки і ціннісних орієнтацій, підкреслює їх нерозривність. На думку М.П.Лукашевича психологічна адаптація є процесом вироблення мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети та програми її правомірної реалізації, що виникає у відповідь на значущу новизну навколишнього середовища. Під соціальною адаптацією розуміється зумовлена змінами соціальної реальності специфічна адаптивна діяльність людини, пов’язана з оптимізацією поведінки, у відповідь на зміни обставин.

Потрапляючи в установи виконання покарань, неповнолітні засуджені змушені пристосовуватися до умов виховних колоній, що мають певну специфіку. Наприклад, І.Башкатов під соціально-психологічною адаптацією неповнолітніх, які порушили закон, розуміє входження підлітків в систему внутрішньогрупових стосунків та пристосовування до цих стосунків, вироблення зразків мислення і поведінки, що відповідають системі цінностей і норм даної групи та набуття, закріплення і розвиток умінь і навичок міжособистісного спілкування у цій групі

А. О. Яровий обґрунтовує своє поняття процесу соціальної адаптації як процесу пристосування людини до постійно змінюваного найближчого соціального оточення, сприйняття нею моральних вимог, установок і системи ціннісних орієнтацій мікросередовища, у тому числі злочинного. За визначенням О.М.Яковлева сутність процесу соціальної адаптації полягає у забезпеченні відповідності поведінки особи вимогам соціального середовища (соціальним очікуванням) в рамках наявних можливостей із дотриманням встановлених соціальних (і правових) норм.

Період підготовки неповнолітніх засуджених до звільнення з місць позбавлення волі передбачає засвоєння ними соціально схвалюваних критеріїв і норм поведінки, формування психологічної готовності діяти в правовому полі, тобто соціально-психологічну адаптацію до життя після закінчення терміну відбування покарання. Як зазначає В. Л. Васильєв, процес адаптації, пристосування до умов нормального існування в нормальному соціальному середовищі після тривалого терміну позбавлення волі – складне явище, що вимагає активних вольових зусиль, високих моральних якостей, добре розвиненої правосвідомості.

В Україні надання допомоги неповнолітнім засудженим в їх соціально-психологічній адаптації в період підготовки та після звільнення з установ виконання покарань регламентоване чинним законодавством. Згідно Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” № 1104-IV від 10.07.2003 р. соціальна адаптація – це комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів. Означені заходи реалізуються Державною пенітенціарною службою України спільно з іншими органами державного управління, передбачають залучення представників громадських молодіжних, правозахисних, релігійних організацій та органів місцевого самоврядування.

За визначенням В.М.Трубнікова соціальна адаптація є особливим різновидом процесу соціалізації особистості, що забезпечує відповідність поведінки індивіда вимогам суспільства та найближчого соціального оточення, зафіксованих у соціальних нормах і законах, засвоєння ним соціально корисних ролей та становлення активної життєвої позиції.

В соціології та психології під соціалізацією розуміють процес інтеграції індивіда в суспільство, формування особистості у визначених соціальних умовах, процес засвоєння соціального досвіду, у ході якого людина перетворює його у власні ціннісні орієнтації.

Слід підкреслити, що мета діяльності установ виконання покарань спрямована не тільки на покарання засуджених за скоєні ними злочини, а й, в першу чергу, саме на їх виправлення, соціально-психологічну реабілітацію та ресоціалізацію. Під виправленням засудженого мається на увазі процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Соціально-психологічна реабілітація пов’язана з відновленням здатності людини ефективно взаємодіяти з іншими людьми, орієнтуватися в соціальних ситуаціях.

Ресоціалізація – процес відродження, збереження і розвитку соціально корисних зв’язків засудженого в період та після відбування ним покарання в місцях позбавлення волі, свідоме відновлення звільненої особи в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в соціумі.

Водночас, необхідно зазначити, що за період відбування покарання у виховних колоніях неповнолітні засуджені підпадають під негативний вплив факторів соціальної ізоляції, що може призводити до дезадаптації та десоціалізації. В науковій літературі під дезадаптацією розуміють непристосованість індивіда до соціального середовища внаслідок не співпадіння цілей та ціннісних орієнтацій групи і особистості, нездатність з різних причин (недоліки сімейного виховання та навчально-виховного процесу, відхилення та межові порушення в психічному розвитку, негативні особистісні утворення) засвоїти групові норми і групову культуру.

В процесі десоціалізації під дією ряду чинників (в першу чергу, ізольованості від суспільства) індивід може частково або повністю втратити засвоєні ним норми і цінності.

Загалом дезорієнтація в системі ціннісних орієнтацій має негативні наслідки і може викликати деформації в структурі особистості. Але, з огляду на те, що формування особистості неповнолітніх засуджених, здебільшого, відбувалося в оточенні з нестійкою та негативною спрямованістю, втрата раніше засвоєних ним асоціальних цінностей може сприяти засвоєнню нових соціально схвалюваних критеріїв і норм. Адже, процес ресоціалізації вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль.

Адаптація до змінюваних умов починається з порушення рівноваги у системі “індивід – соціум”, продовжується пристосуванням через зміну внутрішньої та зовнішньої діяльності індивіда і закінчується стабілізацією взаємовідносин, але нових за формою і змістом. В науковій літературі поняття “механізму соціальної адаптації звільнених від відбування покарання” було введено в науковий обіг В. М. Трубніковим. На його думку механізм соціальної адаптації можна трактувати як структуру стосунків, що складаються між особою, яка звільнилася від відбування покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі, і соціальним оточенням. Такі стосунки динамічні, мінливі та є складним процесом, що протікає в часі та просторі. За визначенням інших науковців механізм соціальної адаптації – це результат взаємодії і взаємовпливу середовища і особистості звільненого від покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітнього; їх взаємообумовленість, породження одним іншого в кінцевому підсумку призводить до пристосування особистості неповнолітнього до стандартів позитивного середовища.

Соціально-психологічна адаптація неповнолітніх засуджених в період перебування їх у виховних колоніях та під час підготовки до звільнення з місць позбавлення волі залежить від факторів, які можна розділити на дві групи: 1) зовнішні (умови відбування покарання); 2) внутрішні (особистісні особливості вихованців).

І.П.Башкатов виділяє об’єктивні та суб’єктивні фактори соціально-психологічної адаптації. До об’єктивних відносяться зміна соціальної позиції неповнолітнього та включення його в різні види нової діяльності. До суб’єктивних – особистісна позиція неповнолітнього в системі міжособистісних відносин на всіх її рівнях (в малих групах, в середовищі засуджених, у стосунках з адміністрацією спеціальної установи). Що стосується адаптації особи, яка звільнилася з місць позбавлення волі, то її ефективність залежить від таких складових: особливостей особистості колишнього засудженого, умов соціального середовища, в яке він потрапив, умов установи, в якій він відбував покарання.

Соціально-психологічна адаптація індивіда відбувається на рівні суспільства, найближчого соціального оточення, особистісному В науковій літературі представлені різні думки щодо напрямків протікання адаптаційного процесу. Так, розрізняють автопластичний (активна життєва позиція особистості щодо зміни соціального середовища) та аллопластичний (пасивна життєва позиція, примусове засвоєння норм і цінностей соціуму) шляхи, що більш характерно для вихованців колоній.

З іншої точки зору виділяють такі типи адаптації: активний вплив індивіда на соціальне середовище, пасивна (конформна) позиція особистості, активний вплив соціуму на індивіда. Крім того, додатково розглядають стратегії адаптації: позиція очікування (індивід спостерігає, вивчає соціальні умови та оточуючих його людей, не втручаючись в процес їх взаємодії), просте пристосування до більш впливових осіб та ситуації з метою досягнення власних цілей.

Соціально-психологічна адаптація осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, відбувається в три етапи: пристосування (пов'язаний з вирішенням матеріально-побутових проблем, працевлаштуванням, отриманням документів, реєстрацією за місцем проживання), продовжується близько місяця; засвоєння нових соціальних ролей (формування соціально-схвалюваних норм і критеріїв життєдіяльності), продовжується близько року; правової адаптації (відбувається закріплення раніше набутих соціально корисних навичок, морально-правових ціннісних орієнтацій, адекватних форм поведінки, міжособистісних взаємовідносин), продовжується від одного до трьох років.

Успішність соціально-психологічної адаптації неповнолітніх засуджених, звільнених з місць позбавлення волі, оцінюється за об'єктивними і суб'єктивними критеріями. До об'єктивних критеріїв відносяться дотримання правових норм, позитивне вирішення матеріально-побутових питань, нормалізація сімейних стосунків. Під суб'єктивними критеріями мається на увазі психологічна готовність індивіда діяти в рамках правового поля, орієнтація на загальнокультурні норми і цінності, задоволеність соціальною роллю, адекватна соціальним очікуванням поведінка.

За ступенем ефективності процесу соціально-психологічної адаптації осіб, звільнених з установ виконання покарань, розрізняють адаптованість, часткову адаптованість і неадаптованість. При цьому під адаптованістю розуміють відповідність поведінки та спрямованості особистості загальноприйнятим критеріям, виробленим суспільством. Часткова адаптованість може мати місце при пристосуванні особистості з позитивною спрямованістю до асоціального середовища (соціальна адаптація з нестійкою негативною спрямованістю), або входження у соціум, в якому превалюють морально-правові норми і цінності, особистості з негативною спрямованістю (соціальна адаптація з нестійкою позитивною спрямованістю). У випадку дефіциту позитивного впливу на індивіда з боку соціального середовища, підміни соціально схвалюваних критеріїв та норм асоціальними та антисуспільними, адаптація може набувати стійкої негативної спрямованості, протікати зі знаком “мінус”.

Прояви порушень соціально-психологічної адаптації, причини формування асоціального типу особистості, фактори, що сприяють вчиненю злочину, здавна привертають увагу вчених і є об’єктом дослідження у різних наукових галузях, зокрема психології, соціології, кримінології, філософії, медицині. Такі дослідження, переважно, мають комплексний характер, і, з огляду на тенденцію постійного зростання кількості скоєних злочинів, омолодження злочинності, прогресування рецидивів та виникнення нових видів кримінальних діянь, набувають особливої гостроти і актуальності.

При дослідженні особистості злочинців окремої уваги потребують засуджені до позбавлення волі, оскільки саме ця соціальна категорія становить найбільший відсоток від загальної кількості осіб, втягнутих в кримінальну діяльність.

Досліджуючи психічну адаптацію засуджених в установах виконання покарань, М. Є. Сандомирський вживає поняття пенітенціарного стресу, як окремої форми психологічного стресу, викликаного дією специфічних факторів соціальної ізоляції (побутові проблеми, різнопланові обмеження життєдіяльності, примусове спільне проживання та спілкування психологічно несумісних осіб, високий ризик стати жертвою психологічного та фізичного насилля). В результаті виникнення пенітенціарного стресу спостерігаються порушення в сфері міжособистісних відносин, послаблення когнітивних функцій, розвиваються депресивні стани, що негативно впливає на процес ресоціалізації осіб, засуджених до позбавлення волі.

При розробці профілактичних потрібно, об'єднавши нові наукові підходи й практичний досвід, спрямовувати зусилля, насамперед, на дитячу популяцію, оскільки вчинені дітьми кримінальні діяння дедалі частіше вирізняються особливою жорстокістю, а кількість їх неухильно зростає.

Як зазначалося вище, питання боротьби зі злочинністю передбачають розробку комплексних заходів, спрямованих на профілактику негативних явищ в підлітковому та молодіжному середовищі, особливо серед неповнолітніх засуджених, як соціальної категорії, потенційно схильної до вчинення злочинів. Ефективність профілактичної роботи залежить від урахування особливостей особистості вихованців та факторів, що сприяють порушенню законодавства і правил перебування у виховних колоніях.

Різноплановість шляхів оптимізації виховного процесу та методів впливу на особистість неповнолітніх засуджених обумовлена головною метою діяльності пенітенціарної системи – виправлення особи, яка скоїла злочин, шляхом покарання, перевиховання та ресоціалізації. В науковій літературі доволі широко висвітлені питання, пов’язані з ресоціалізацією засуджених, в тому числі й неповнолітніх, їх соціально-психологічною адаптацією в період підготовки та після звільнення з місць позбавлення волі.

Висновки: переважна більшість неповнолітніх засуджених – юнаки 16-18 років, кожен четвертий з яких до засудження ніде не навчався і не працював, більше половини – виховувалися у неповних сім’ях, приблизно кожен п’ятий – у спеціальних закладах МОН, кожен сьомий – сирота, причому спостерігається стійка тенденція до постійного збільшення кількості таких вихованців, що свідчить про прорахунки сімейного виховання та кризу інституту сім’ї в цілому.

Переважна більшість злочинів, скоєних неповнолітніми засудженими, вирізняється агресією та жорстокістю, причому кількість таких вихованців, як і тих, хто скоїв злочин не вперше, неухильно зростає.

Позбавлення волі є психотравмуючим фактором для неповнолітніх, причому тривале перебування в умовах соціальної ізоляції (більше одного року) може призвести до незворотних процесів в особистості засуджених, сприяти засвоєнню ними принципів кримінальної субкультури, що становить небезпеку для їх психічного та фізичного здоров’я, ускладнює ресоціалізацію.

Більше половини неповнолітніх засуджених отримали вирок про позбавлення волі строком до п’яти років, майже кожен третій – більше ніж на п’ять років, завдяки чому виникає низка проблем, пов’язаних із соціально-психологічною адаптацією засуджених в період підготовки до звільнення зі спеціальних установ, та набуває актуальності питання внесення змін до законодавства в частині покарання неповнолітніх за кримінальні злочини з урахуванням їх психофізіологічних і соціально-психологічних особливостей.

Аналізуючи законодавство України та пострадянських країн в розрізі організації процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених та подальшої їх соціально-психологічної адаптації в суспільстві, можемо відмітити деякі загальні особливості.

Так, кримінально-виконавчі кодекси передбачають:

1) сприяння підтримці родинних зв’язків неповнолітніх через створення при установах батьківських комітетів, проведення соціальних програм за участю батьків вихованців;

2) застосування до засуджених методів заохочення дотримання внутрішніх правил спеціальних установ та правомірної поведінки;

3) залучення широкого кола громадськості, зокрема представників громадських організацій до виховного впливу на особистість неповнолітніх засуджених;

4) сприяння збереженню соціально корисних зв’язків вихованців через взаємодію з соціумом за межами виховної колонії;

5) створення можливості перебування неповнолітніх у виховних колоніях до 20-21 року з метою уникнення подальшої їх криміналізації у виправних колоніях;

6) підготовку до звільнення за спеціальними програмами, сприяння працевлаштуванню, вирішенню матеріально-побутових проблем.

Отже, нормативно-правове забезпечення діяльності пенітенціарних установ для неповнолітніх засуджених базується на комплексному підході до вирішення проблем ресоціалізації та соціально-психологічної адаптації їх в суспільстві із активним включенням соціуму у виховний процес.

Процес ресоціалізації неповнолітніх засуджених базується, насамперед, на стимулюванні їх правомірної поведінки у поєднанні зі збереженням або відновленням соціально корисних зв’язків шляхом залучення широкого кола громадськості до виховного впливу на їх особистість, організації культурно-освітніх та спортивно-розважальних заходів у спеціальних установах, надання додаткових відпусток, побачень, перспективи умовно-дострокового звільнення.

Отже, соціально-психологічна адаптація – це процес взаємодії індивіда з соціумом, в результаті якого відбуваються якісні зміни в структурі означених сторін. Сутність адаптації індивіда полягає у засвоєнні ціннісних орієнтацій, вироблені та закріпленні критеріїв і норм поведінки, адекватних соціальним очікуванням. Фактори, що впливають на процес адаптації можна розділити на дві групи: особливості особистості індивіда та умови соціального середовища.

Розрізняють декілька типів та стратегій адаптації: за ступенем ефективності процесу виділяють адаптованість, часткову адаптованість та не адаптованість.

Соціально-психологічна адаптація осіб, звільнених з місць позбавлення волі, відбувається поетапно протягом одного – трьох років. Критеріями адаптованості колишніх засуджених є вирішення матеріально-побутових, юридичних, соціально-психологічних проблем та готовність діяти в рамках правового поля, тоді як часткова адаптованість та неадаптованість призводять до різних порушень соціально-психологічної адаптації (дезадаптації, псевдоадаптації, адаптації зі знаком “мінус”).

Питанням ресоціалізації та соціально-психологічної адаптації засуджених в період відбування ними покарання та після звільнення з місць позбавлення волі приділялася доволі значна увага з боку науковців різних галузей, водночас проблеми, пов'язані з соціально-психологічною допомогою неповнолітнім під час їх підготовки до звільнення з виховних колоній недостатньо висвітлені і потребують подальшого наукового дослідження. Варто задуматись й про те, що може кожний з нас зробити вже тепер для ресоціалізації неповнолітніх, які можуть реінтегуватися у суспільство, але потребують й певної допомоги як держави, а також від оточуючих їх людей.

Запитання до семінару:

 

1. Ювенальна юстиція в Україні..

2. Загальні завдання розвитку ювенальної юстиції в Україні.

3. Основні заходи щодо розвитку ювенальної юстиції в Україні.

4. Етапи реалізації Концепції розвитку ювенальної юстиції в Україні.

5. Кримінально-психологічна характеристика неповнолітніх засуджених та особливості формування їх особистості в умовах соціальної ізоляції.

6. Поняття про ресоціалізацію та соціально-психологічну адаптацію неповнолітніх правопорушників після відбування покарання.

 

Теми рефератів:

Ювенальна юстиція в США та Західній Європі.

Служба пропації: цілі та методи роботи.

Відновне правосуддя, інші альтернативні увязнненню форми покарання злочинів

Завдання для самостійної роботи

І. Опрацйте наступні першоджерела:

Буш Роберт А. Бэрок, Фолджер Джозеф П. Что может медиация. Трансформативный подход к конфликту. – Пер. с англ. – К.: Издатель Захаренко В.А., 2007. – 264 с.

Гуманізація кримінального судочинства шляхом розвитку елементів служби пробації та реалізації програм примирення потерпілих та правопорушників – К., 2007. – 64 с.

Землянська В. Відновне правосуддя в кримінальному процесі України. Посібник. – К.: Видавець Захаренко В.О., 2008. – 200 с.

Зер, Говард. Зміна об'єктива: новий погляд на злочин та правосуддя / Пер. з англ. М. Яковлєва. – К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. – 224 с.

Кей Праніс, Баррі Стюарт, Марк Уедж. Кола примирення. Від злочину до повернення в громаду. Пер. з англ. – К., 2008. – 272 с.

Иво Эртсен, Роберт Маккей, Криста Пеликан, Джолиен Виллемсенс, Мартин Райт. Реконструкция связей в сообществе – медиация и восстановительное правосудие в Европе. Пер. с англ. – К.: Издатель Захаренко В.А., 2008. – 184 с.

Микитин Ю. І. Медіація у кримінальних справах: деякі правові аспекти. – К., 2006. – 84 с.

Райт Мартин. Восстановительное правосудие – путь к справедливости. Симпозиум. – Пер. с англ. – К.: Издатель Захаренко В.А., 2007. – 304 с.

Регіональна модель профілактики підліткової злочинності: досвід упровадження – К., 2008. – 60 с.

Розвиток медіації в Україні. Польсько-українська співпраця: Збірник статей / Наук. редактор Войтюк І.А., – Київ: "Арт – Бюро", 2004, – 228 c.

Розвиток Центрів відновного правосуддя в громадах. – К., 2008. – 88с.

Стратегії забезпечення життєздатності відновних практик: механізм співпраці правової системи та громади заради суспільної безпеки. Посібник. – К.: Видавець Захаренко В. О., 2009. – 224 с.

Шкільна служба розв'язання конфліктів: досвід впровадження – К., 2007. – 88 с.

Всі ці видання можна прочитати (та безкоштовно скачати) на Інтернет-сайті за адресою: http://www.commonground.org.ua/ukr/site_map.shtml

Рекомендуємо організувати відвідування студентами (курсантами) приймальника-розподільника неповнолітніх, виховної колонії або іншого спеціального виховного закладу.,

Лекція 5.