Визначення ключових термінів. Поняття про делінквентність, девіації, адитивну поведінку, інші відхилення від соціальної норми.

 

Спочатку розглянемо визначення ключових термінів та сутність найбільш поширених теорій, що дають тлумачення факторів ризику виникнення девіацій та правопорушень серед неповнолітніх.

Делінквентна поведінка є такою, що не відповідає формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

Делінквент (правопорушник) – неповнолітній з соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та погребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища. Всі правопорушення поділяють на проступки (провини) та злочини.

Делінквентна поведінкахарактеризується асоціальною спрямованістю, стійкістю й стереотипністю дій, які можуть бути кваліфіковані як «дозлочинні», які поки що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності дитини.

Діти, які опинилися у конфлікті з законом, не обов'язково характеризуються стійкою делінквентною поведінкою. До групи ризикуделінквентної поведінкизвичайно відносять тих осіб, поведінкові ексцеси повторюються та мають асоціальну спрямованість, тяжкі наслідки, а також у випадку, коли у суб’єкта правопорушення психіатрами, відповідно до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10, запроваджена в Україні у 1998 році), встановлений діагноз «розлад поведінки».

Термін девіація має латинське походження (лат. Devіatіo – відхилення, етіологія слова така:, „ de ” – від + „ vіa ” – дорога). Якщо бути точним, це поняття має охоплювати будь-яку поведінку, що відхиляється від соціальних норм.

Один з провідних спеціалістів в галузі дослідження девіантної поведінки на території СНД Я.І.Гилинський дає наступне визначення цієї поведінки: це соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або таким, що фактично склались в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)».

Але громадяни у повсякденному житті далеко не всі норми вважають важливими (наприклад, перехід вулиці не за правилами, не виконання даної обіцянки, не повернення власнику книжки, вживання ненормативної лексики тощо.). Невідповідність поведінки таким нормам сприймається толерантно, як «нормальне» явище. Відомо багато законів, які здаються безглуздими або давно втратили актуальність, їх особливо багато в США (заборона носити морозиво у задній кишені джинсів, заборона собакам гавкати вночі та т. п.)

Невеликі відхилення (devіatіon) від норми, або відхилення від норм, про які ніхто особливо не турбується, мають – якщо взагалі мають – дуже незначні соціальні наслідки, й тому не становлять особливого інтересу для правоохоронців, які. цікавляться головним чином тими порушеннями, які значна кількість людей сприймає як шкідливі для суспільного життя.

Основними ознаками девіації в даному контексті виступають:

· об’єктивна важливість суспільних відносин, що захищає норма, яка порушується,

· шкода, завдана суспільним відносинам, які захищає порушена норма,

· усвідомлення основною масою населення цих двох обставин.

З цієї точки зору поведінка, яка відхиляється від соціальної норми(devіance) завдає значної шкоди інтересам суспільства й становленню особистості, здатною співіснувати з іншими людьми, керуючись звичаями, правилами, законами; тому девіації засуджується значною кількістю людей.

Дитячі пустощі інколи здаються батькам малозначущими, але вони можуть дратувати оточуючих, а подеколи призводити до досить тяжких наслідків: друзі грали в мушкетерів – один другому вибив око дерев'яною «рапірою», діти з цікавості поклали на залізничну колію камінь, а потяг зійшов з рейок). У таких випадках пустощам дається правова оцінка, діти, а в подеколи їх батьки притягаються до адміністративної відповідальності

Термін „важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки, тих, хто негативно реагує на педагогічний вплив, не спроможний адаптуватися до вимог суспільства. Науковці (зокрема Н.Ю.Максимова) пропонують виокремити чотири тип важковиховуваності й соціальної дезадаптації.

1. Педагогічна занедбаність. Розпізнавання цього типу важковиховуваності можна розпочати вже із зовнішнього огляду дітей: вони недоглянуті, неохайні, часто в стоптаному (а то й у порваному) взутті, вони відразу справляють враження дітей, яким батьки приділяють мало уваги. Особливо яскраво помітні ці зовнішні прояви у дітей молодшого шкільного віку. Здебільшого це діти з неблагополучних чи неповних сімей.

Дещо інакше виявляється педагогічна занедбаність дітей у випадку виховання їх за типом потураючої гіперпротекції. Ці діти справляють враження цілком благополучних, навіть дещо розбещених, хоча неохайність, недбалість в одязі, імпульсивність поведінки видають їх належність саме до цього типу важковиховуваності.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіху в навчанні. Оскільки в сім'ї їм приділяли мало уваги (у випадку, якщо виховання йшло за типом гіпопротекції), готовність до школи не була сформована. Вміння долати труднощі, довільна саморегуляція, навички спілкування, моральні норми та установки, властиві їхнім благополучним ровесникам, також відсутні або нерозвинуті, викривлені. Тому вже перші невдачі, викликаючи негативні емоційні переживання, фіксуються як образа, несправедливість, породжують агресію.

Особистісні особливості підлітків, що належать до педагогічно занедбаних, вирізняються насамперед незрілістю, що пояснюється відсутністю правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого простору, недостачею уваги, любові й підтримки з боку значущих дорослих, насамперед батьків. Однак значних викривлень у формуванні особистості, які б стали функціональними органами, в таких учнів, не помічається. їхня негативна поведінка поки що суто реактивна; вони здатні усвідомлювати свої проблеми й часто самі намагаються змінити себе, підсвідомо знаходячи зовнішні стимули та форми організації своєї поведінки.

2. Біологічно зумовлена соціальна дезадаптація, спричинена порушеннями фізичного та психічного розвитку дитини. Визначення цього типу дезадаптації починається зі спостереження за емоційно-руховими проявами дітей в ході бесіди, їхній зовнішній вигляд може значно допомогти розпізнанню цього типу важковиховуваності. Виникнення типу важковиховуваності, що зумовлений відхиленнями в розвитку психічної діяльності, не можна однозначно пов'язати з якимось неправильним типом сімейного виховання; першопричина тут криється в особливостях психіки, притаманних самій дитині від народження, або таких, що виникли внаслідок прижиттєвих ушкоджень. Проте, безумовно, неправильні виховні дії батьків тут матимуть більш тяжкі наслідки, ніж стосовно здорових дітей. Залежно від типу акцентуації характеру той самий тип сімейного виховання в одному випадку може бути сприятливим, коригуючи розвиток дитини, а в іншому – згубним, таким, що посилює відхилення в розвитку особистості.

3. Ситуативна дезадаптація, переважно зумовлена невмілими виховними діями. Дослідження психологів доводять, що значна кількість конфліктів та інших форм соціально дезадаптованої поведінки підлітків часто ніби спровоковані дорослими.

Тобто можна визначити типи негативної поведінки, зумовленої реакцією підлітка на психологічно хибні дії вихователя. Підлітків, яким властива така поведінка, ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їхні негативні прояви не пов'язані з відхиленнями в розвитку особистості, а викликані незалежними від них причинами. Для коригування їх поведінки немає потреби застосовувати спеціальні засоби впливу на дитину, навпаки, в цьому випадку саме дорослий мусить переглянути свою поведінку.

4. Власне важковиховуваність є найскладнішим типом дезадаптації через ускладнення встановлення контакту й подальшої роботи з підлітком. Оскільки ця різновидність соціально дезадаптованої поведінки пов'язана з виникненням стійких особистісних утворень, які К.О.Славіна назвала «афектом неадекватності» через формування завищеної самооцінки, яка не піддається коригуванню оточуючими людьми, інфантилізм та негативізм дитини (за віком це, як правило, підлітки). Цей вид важковиховуваності здебільшого виникає в підлітковому віці, у молодших дітей практично не спостерігається.

Специфіка роботи з соціально дезадаптованими дітьми, поведінка яких детермінована розбіжністю ставлень, полягає передусім у тому, що необхідно нейтралізувати чи обминути заперечення дитиною своїх проблем. Така дитина відмовляється говорити на теми, пов'язані з її невдачами, і взагалі не вважає, що в її житті слід щось змінювати. Природно, що встановлення контакту з учнем такого типу важковиховуваності вимагає значних зусиль і майстерності.

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок шкідливої дій соціального оточенні (проблемна сім’я, соціальна дезадаптація. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Таким дітям властиві емоційна нестійкість, ледарство, безвідповідальність, неуважність, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Психолог Д.Й.Фельдштейн зазначав, що підлітковий вік – не простий період психічного розвитку; він важкий для самого підлітка, він важкий і при роботі з ним. Клубок внутрішніх протиріч цього віку й протиріч дитини з дорослими та вчителями, що особливо гостро проявляються на даному етапі виховання, опір підлітків вихованню призводять до появи великої групи важких підлітків. Психологічною причиною поведінки „важковиховуваного” підлітка може виявитися його нездатність соціально прийнятним чином компенсувати свою непристосованість до соціального оточення, наявний органічний порок роботи ЦНС або інший вид дефектності.

Одним з соціально-психологічних явищ, яке веде до дезадаптації та деградації особистості дитини, яка, в свою чергу веде до асоціальної, протиправної поведінки, є безпритульність.

Безпритульних дітей відносять до групи соціального ризику, тому що їх поведінка часто призводить до конфлікту із законом. Такі діти перестають вести нормальний спосіб життя, відрізняються від інших зміною життєвих цілей на прагнення мимовільних задоволень, споживацьких нахилів. У них фіксується знижене почуття сорому, знижена чутливість до інтересів інших, агресивність, грубість, брехливість, несамокритичність. У багатьох «дітей вулиці» формуються шкідливі звички (узалежнена, адитивна поведінка).