Розділ І. Нормативно-правовий акт у системі правових актів. Загальна характеристика

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ АКТ У СИСТЕМІ ПРАВОВИХ АКТІВ.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ………………………………….....5

1.1 Поняття та ознаки …………………………………………………………….5

1.2 Класифікація та види нормативно-правових актів …………………………8

РОЗДІЛ ІІ. ДІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В ЧАСІ, ПРОСТОРІ І ПО КОЛУ ОСІБ …………………………………………………………………15

2.1. Дія нормативно-правового акта в часі ……………………………………16

2.2. Дія нормативно-правового акта в просторі ………………………………18

2.3. Дія нормативно-правового акта за колом осіб …………………………...20

РОЗДІЛ ІІІ. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ……………………..22

3.1 Поняття та форми систематизації законодавства ………………………..22

3.2. Облік законодавства………………………………………………………...23

3.3. Інкорпорація законодавства………………………………………………..24

3.4. Консолідація законодавства………………………………………………..26

3.5. Кодифікація законодавства…...……………………………………………27

Висновки ………………………………………………………………………...30

Додатки …………………………………………………………………………..33

Список літератури ………………………………………………………………39

Вступ

Для кожного громадянина, де б він не працював і якою би діяльністю не займався, право завжди сприймається як ті чи інші акти. Правові акти – наочно-структурний вираз права. І їх треба добре знати, вміло готувати і правильно застосовувати. Особливо це важливо для юристів, оскільки від них залежить безпосереднє формування масиву нормативно-правових актів.

Для того, щоб діяти та функціонувати, норми права потребують певного документального оформлення, закріплення в офіційних документах. Найбільш поширеними серед яких є нормативно-правові акти.

Нормативно-правовий акт є формою взаємозв’язку між абстрактними моделями правового регулювання та конкретними виконавцями правових приписів.

Правила законодавчої техніки передбачають такі вимоги до статті нормативно-правового акта, як ясність, компактність викладення матеріалу. Тому в деяких випадках ми можемо лише передбачати окремі структурні компоненти норми права або шукати їх в інших статтях нормативно-правових актів.

У сучасних умовах зміни суспільно-політичного ладу України має йтися не стільки про поліпшення законодавства, підвищення його якості чи навіть про його оновлення, скільки про істотну переорієнтацію всього масиву законодавства відповідно до Конституції України, про формування багатьох принципово нових правових інститутів, які б відповідали умовам ринкової економіки, критеріям соціальної правової держави, міжнародним стандартом прав і свобод людини.

Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм права та зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм як у загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Значною мірою це пояснюється тим, що визначення поняття нормативно-правового акта необхідно для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значення поняття нормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воно важливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючого законодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів, тощо.

На нашу думку, найбільш вдалим є поняття, запропоноване В.О. Котюком, який визначає його як юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

Виходячи з вище викладеного, метою даної курсової роботи є:

- визначення основних властивостей нормативно-правового акту як безпосередньо юридичного результату правотворчої діяльності української держави і домінуючої форми вираження норм права або інших юридичних приписів, що мають нормотворче значення;

- аналіз видів нормативно-правових актів за різними критеріями класифікації.

Завданнями курсової роботи є:

- визначити види нормативно-правових актів, що видаються законодавчими органами в Україні;

- визначити межі дії нормативно-правових актів, виданих різноманітними законотворчими органами в часі, у просторі і по колу осіб;

- визначити відмінності основних форм систематизації законодавства, серед яких - кодифікація, інкорпорація, консолідація, облік;

- визначити, чи впливає нормативно правовий акт на сторони суспільства.

 

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із 28 найменувань, 7 додатків. Загальний обсяг сторінок – 40.

РОЗДІЛ І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ У СИСТЕМІ ПРАВОВИХ АКТІВ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Поняття та ознаки

Сучасна теорія юриспруденції виділяє різні джерела права (див. додаток1). При цьому найбільш поширеними у світі є нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий звичай, нормативний договір.

Найбільшу кількість існуючих у суспільстві норм закріплено саме у нормативно-правових актах. Вони є найбільш поширеними, навіть домінуючими джерелами права. Ця ситуація є типовою і для України – держави, яка розвивається за принципом романо-германської правової сім’ї.

Нормативно-правовий акт – це офіційний документ, прийнятий компетентним уповноваженим органом держави або безпосередньо народом у суворо встановленому порядку, що містить правові норми, виконання якого у разі необхідності забезпечується силою державного примусу.

Головною сутнісною особливістю нормативно-правового акта як джерела права є те, що він має конкретний зміст, тобто чітко встановлює моделі належної, дозволеної та забороненої поведінки суб’єктів, та абстрактний адресат, тобто поширює свою дію на невизначене коло суб’єктів, не є персоніфікованим. Так норма Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за крадіжку, не дає вказівки на конкретний адресат власної дії. Відповідальність за таємне викрадення майна будуть нести всі суб’єкти, в діях яких міститься склад злочину. Настання відповідальності не залежить від інших супутніх ознак, вона є невідворотною для того, хто вчинив злочин.

Інші особливості (ознаки) джерела права такі:

1. є результатом правотворчої діяльності держави (приймається або санкціонується уповноваженими органами держави, або безпосередньо народом шляхом проведення референдуму);

2. його приписи виражають державну волю суспільства;

3. містить у собі загальнообов’язкові правила поведінки – норми;

4. приймається та реалізується в особливому державно-процесуальному порядку;

5. має суворо визначену документальну форму письмового акта-документа та реквізити (вид акта – закон, указ, постанова; найменування органу, який прийняв акт – парламент, президент, уряд, орган місцевої влади; заголовок; дата прийняття; номер акта; відомості про посадову особу, що підписала акт);

6. публікується у спеціалізованих офіційних виданнях;

7. урегульовує найсуттєвіші за значенням суспільні відносини;

8. розрахований на постійне або тривале використання;

9. система нормативно-правових актів є диференційованою – вони розподіляються залежно від державного органу, який видав акт, за предметом правового регулювання;

10. їх система є ієрархічною, тобто нормативно-правові акти розподіляються за юридичною силою (підзаконні акти мають відповідати положенням закону, закон має перевагу над підзаконними актами, конституція є основним законом).

Хоча структура нормативно-правового акта залежить від його конкретного виду (схема3), але можна виділити його типові структурні елементи.

Структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула – вступна частина, яка не містить норм права, слугує обґрунтуванням нормативно-правового акта, визначає його мету та завдання, вихідні ідеологічні положення. Преамбули використовуються рідко, не є типовими для більшості нормативно-правових актів, як правило, зустрічаються у конституціях (Конституція України 1996 року).

Статті, пункти містять первинні одиниці нормативно-правового акта – правові приписи, через які стаття (пункт) співвідноситься з нормою права. Статті можуть поділитися на частини, а пункти – на абзаци та підпункти.

Глави – структурний елемент, що зустрічаються у великих за обсягом нормативно-правових актах (конституція).

Розділи об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Хоча можлива така ситуація, коли розділи, що містять статті та пункти, об’єднуються у глави.

Частини – найбільші структурні підрозділи нормативно-правових актів, містяться, як правило, у кодексах. Норми Кримінального та Цивільного кодексів поділяються на норми загальної та норми особливої частини.

Необхідно звернути увагу на те, що правова теорія та практика виділяють, окрім нормативно-правових актів, ще два види правових актів, до яких відносять індивідуальні та інтерпретаційні.

Індивідуальні (правозастосовні) акти зазначають права та обов’язки конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, у конкретних випадках правового життя (вирок суду, постанова слідчого, наказ про зарахування до навчального закладу).

Інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) мають допоміжне значення, є результатом з’ясування та офіційного роз’яснення положень правових норм (роз’яснення Конституційного Суду України).

Облік законодавства

Облік законодавства – це діяльність будь-яких органів, посадових осіб, громадян щодо упорядкування, обробки, приведення до єдиної внутрішньої системи діючих у державі нормативно-правових актів.

Облік є найпростішою формою систематизації, її сутність полягає в упорядкуванні наявної інформації, групуванні систематизованих матеріалів у спеціальні предметні блоки.

Необхідність чіткого обліку нормативного матеріалу, насамперед, обумовлюється потребою підвищення якості та ефективності застосування права усіма організаціями та посадовими особами. Особливу роль облік законодавства відіграє в діяльності правоохоронних органів, юридичних навчальних закладів. Облік є необхідним при підготовці законопроектів, створенні збірок (за інкорпорації), підготовці проектів кодексів (кодифікація), переліку актів, які підлягають скасуванню або потребують внесення змін.

Облік ведеться як для задоволення власних потреб, так і для надання юридичної інформації іншим юридичним та фізичним особам. Ефективності ведення облікової роботи сприяє чітке додержання її принципів:

- повнота інформаційного масиву;

- отримання інформації з офіційних джерел;

- своєчасне внесення змін;

- зручність використання інформації.

Існують такі види обліку нормативних актів:

- журнальний облік (ведення записів у журналах);

- картковий облік (створення картотеки);

- автоматизований облік (створення електронних баз даних).

В основу здійснення будь-якого з перерахованих видів обліку може бути покладено такі порядки:

- хронологічний (за датами прийняття);

- алфавітно-предметний (предметні рубрики фіксуються в алфавітному порядку);

- системно-предметний (розподіл залежно від галузі, інституту права).

Інкорпорація законодавства

Інкорпорація законодавства – спосіб (форма) систематизації законодавства, що полягає у зовнішньому впорядкуванні, повному або частковому об’єднанні у різні зібрання нормативно-правових актів без зміни змісту норм права.

Метою інкорпорації є підтримання стану контрольованості та доступності законодавства. Інкорпорований нормативний матеріал може упорядковуватися в алфавітно-предметному, хронологічному, системно-предметному порядку. Результатом інкорпорації є збірники законодавства.

У результаті інкорпорації зміни до нормативних актів не вносяться. Процес правового регулювання не ускладнюється. До збірок тексти нормативно-правових актів вносяться з урахуванням внесених на момент систематизації змін та доповнень, застарілі норми, які втратили свою чинність, до збірок не вносяться.

Залежно від юридичної сили інкорпорація поділяється на офіційну та неофіційну, залежно від прийомів та способів систематизації розрізняють предметну та хронологічну інкорпорацію, залежно від обсягу інкорпорація буває частковою та генеральною (див. додаток 5).

Офіційна інкорпорація здійснюється від імені та за дорученням правотворчого органу, який затверджує підготовку зібрання. Зібрання, в які входять нормативні акти, набувають значення офіційних джерел оприлюднення опублікованих у них нормативних актів. Таким чином, на матеріали подібного зібрання дозволено посилатися у процесі правотворчої та правозастосовної діяльності (наприклад, у суді).

Неофіційна інкорпорація здійснюється організаціями, видавництвами, науковими колективами, тобто тими суб’єктами, які здійснюють видання інкорпорованих джерел за власною ініціативою. На ці збірки неможливо посилатися у процесі правотворчості та правозастосування. Неофіційна інкорпорація може бути професійною та побутовою.

Самостійним різновидом неофіційної інкорпорації є офіціозна (напівофіційна) інкорпорація – видання збірок законодавства за дорученням правотворчого органу, спеціально уповноваженими органами (наприклад, Міністерством юстиції), при цьому правотворчий орган офіційно не затверджує видання подібного зібрання. Отже, опубліковані в ньому документи не мають офіційного характеру.

За характером (способом) упорядкування матеріалу всі інкорпорації можна розподілити на хронологічні та предметні (систематичні).

Хронологічна інкорпорація. Упорядкування нормативно-правових актів здійснюється за часом їх публікації та набрання чинності.

Предметна інкорпорація. Упорядкування нормативного матеріалу здійснюється на основі предметного принципу (за галузями, інститутами права, сферами державної діяльності). Предметна інформація завжди має тематичну спрямованість. Результатом цього виду інкорпорації можуть бути галузеві збірники законодавства.

Залежно від обсягу інкорпорація буває генеральною (повною) – у єдиний звід законів об’єднуються всі нормативні акти, а також частковою – зібрання нормативних актів із визначених питань.

 

Консолідація законодавства

Консолідація законодавства – це своєрідний вид правотворчості, результатом якого є створення нового, більш великого нормативно-правового акта на базі вже існуючих. Акти, що входять до консолідованого нормативного документа, регулюють соціальні відносини в межах однієї сфери.

Завданням консолідації є ліквідація множинності нормативних актів, тотожних за змістом, створення на їх основі логічно узгодженого нормативного акта. Новий акт стає самостійним джерелом права, старі акти визнаються такими, що втратили чинність.

Особливістю консолідації є те, що норми, які входять до консолідованого акта, викладаються в єдиному стилі, усуваються суперечності, застаріла термінологія. Але ця обробка є суто зовнішньою, до процедури правового регулювання зміни не вносяться.

Консолідація законодавства забезпечує компактність правового регулювання, уніфікує нормативно-правові акти, усуває їх множинність. Вона використовується тоді, коли ускладненою є можливість кодифікації, а у великій кількості випадків є проміжною ланкою між поточною правотворчістю та кодифікацією.

Результатом консолідації є видання Зводу законів (Звід законів США, Зібрання федерального права ФРН тощо).

 

Кодифікація законодавства

Кодифікація законодавства – форма повної переробки чинних нормативних актів у певній сфері правових відносин, результатом якої є створення нового нормативно-правового акта. У процесі кодифікації законодавець, створюючи новий правовий акт, намагається позбутися застарілих норм, при цьому зміст актуальних норм досить часто повністю переробляється, до процесу правового регулювання вносяться суттєві зміни. Метою кодифікації є максимально ефективне врегулювання певної сфери суспільних відносин.

Кодифікація – форма правотворчості, під час здійснення якої удосконалюється законодавство, результатом кодифікації є створення нового законодавчого акта стабільного змісту. При цьому до складу цього акта входять як перероблені вже існуючі норми, так і норми нового змісту.

Ознаки кодифікації:

1. Результатом кодифікації є видання норм, що регулюють найбільш важливі сторони суспільного життя.

2. Акт кодифікації регулює широке коло суспільних відносин (майнові, трудові, пов’язані з учиненням злочинів).

3. Кодифікаційний нормативно-правовий акт включає в себе як нові, так і старі норми.

4. У результаті кодифікації створюються норми тривалого використання та стабільного змісту.

5. Кодифікаційний акт очолює систему нормативних актів, що складають певну галузь права.

6. Акт кодифікації є значним за обсягом, має складну структуру.

Кодифікація законодавства – самостійний напрям діяльності законодавця. Види цієї діяльності можуть суттєво відрізнятися (див. додаток 6).

Всезагальна кодифікація – прийняття цілої серії нормативно-правових актів з усіх галузей законодавства і створення самостійної системи таких актів – «кодексу кодексів». Різновидом цього виду кодифікації можна визнати утворення зведених кодифікованих актів з основних питань життєдіяльності держави. Так із цих позицій всезагальним кодифікаційним актом є конституція.

Галузева кодифікація охоплює законодавство тієї чи іншої галузі права (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс тощо). У результаті галузевої кодифікації нормативний матеріал розподіляється за предметом і методом правового регулювання.

Міжгалузева (комплексна) кодифікація – об’єднання правових норм не за галузевою належністю, а за принципом регулювання відносин, пов’язаних з окремим видом діяльності, галуззю господарства тощо (Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства тощо).

Спеціальна (внутрішньогалузева) – видання актів, що об’єднують норми правового інституту, підгалузі права (Податковий кодекс, Водний кодекс, Лісовий кодекс).

Результатом кодифікаційного процесу є видання кодифікаційного акта. Існують різні види кодифікаційних актів, основним серед яких є кодекс.

Види кодифікаційних актів:

- Кодекс – внутрішньо узгоджений акт загального характеру, що регулює окрему сферу суспільних відносин, який або повністю охоплює всі норми певної галузі (кримінальне право), або містить у собі основу певної галузі (цивільне право). Кодекси бувають галузевими або комплексними (норми групуються не за галузями права, а за іншими підставами, наприклад, сферою діяльності – Господарський кодекс, Повітряний кодекс, Кодекс торговельного мореплавства). За обсягом кодекси є більшими, аніж інші нормативні акти. Кодексам властива складна структура і внутрішній поділ на загальну і особливу частини, розділи, глави.

- Основи законодавства – кодифікований акт, що містить концептуальні поняття, цілі та завдання правового регулювання, принципи, що визначають основні напрями регулювання різних сфер суспільних відносин. Переважно такі акти містять відправні норми (норми-принципи, норми-дефініції, норми-основи, визначально-установчі норми). Метою такого акта є забезпечення узгодженості норм різних галузей та інститутів (Основи законодавства про охорону здоров’я). основи законодавства – нормативно-правовий акт, властивий правовим системам федеративних джерел, такі акти допомагають уніфікувати федеральне законодавство із законодавством суб’єктів федерації.

- Статут, положення – комплексні документи, що мають підзаконний характер та регулюють діяльність окремих установ, відомств, визначають правовий статус, завдання, компетенцію державних органів та інших організацій, визначають основи діяльності у тих чи інших сферах управління (Статут автомобільного транспорту, Статут державної автомобільно-рятувальної служби, Положення про порядок ліцензування експорту товарів, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ).

- Правила – кодифікаційні акти комплексного характеру, що встановлюють правовий порядок певного виду діяльності, при цьому правовий статус суб’єктів цього виду діяльності визначається іншими нормативно-правовими актами, утримують процедурні норми будь-якої діяльності.

Доволі часто кодифікаційний характер мають закони (Закон про державну службу, Закон про освіту).

Кодифікаційна діяльність сприяє стабілізації законодавства, у результаті цієї діяльності законодавство розвивається, удосконалюється. Нові кодекси замінюють велику сукупність законів та підзаконних актів, що регулювали певну сферу відносин, а отже, сприяють спрощенню правових процедур та усувають правові колізії. Кодифікаційні акти є основою законодавчої діяльності. На відміну від інкорпорації, кодифікація завжди має офіційний характер. Інші відмінності цих двох форм систематизації подані у порівняльній таблиці (див. додаток 7).

 

 

Висновки:

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна сказати, що:

1. Нормативно-правові акти стоять над усіма іншими юридичними актами. В їх нормативних приписах найбільш повно і концентровано втілюється всезагальна справедливість. Теорія правових актів є досить докладно розробленою юридичною наукою, зокрема означено їх систему та ієрархічну супідрядність, проведено їх поділ на такі види, як юридична сила, галузева належність, характер волевиявлення, сфера суспільних відносин, строк дії, сфера дії.

2. Також можна відмітити, що найважливішими характеристиками нормативно-правового акта є параметри або межі, виміри його дії. Ці межі визначають можливості нормативного втручання держави у суспільні відносини з огляду на їх часові просторові та суб’єктивні характеристики.

3. Нормативно-правові акти діють у часі (обмежує період дії, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу), просторі (визначає територію, на яку поширюється дія нормативно-правового акта) та за колом осіб (визначає суб’єктів, у яких на основі нормативно-правового акта виникають суб’єктивні права та юридичні обов’язки).

4. Діяльність із приведення нормативно-правових актів в єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства. Систематизація є ефективним способом удосконалення системи законодавства, її необхідність обумовлюється тим, що вона слугує для подальшого розвитку законодавства (створення єдиної схеми дозволяє виявляти та ліквідовувати недоліки правового регулювання). Окрім того, систематизоване законодавство може ефективніше використовуватися внаслідок зручності його застосування, зручності тлумачення правових норм.

5. Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

6. Поняття нормативно-правовий акт як джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії, зробити їх зручними для наукового і, головне, практичного вживання.

7. Нормативно-правовий акт є одним із джерел права, містить у собі абстрактні правила поведінки загального характеру; розрахований на тривале використання; адресований невизначеному колу суб’єктів та пристосований до невизначеної кількості випадків; не є юридичним фактом у правовідносинах.

Додатки:

Додаток 1

Додаток 2

 

Додаток 3

 

Додаток 4

Обмежує період дії, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу.

Визначає суб’єктів, у яких на основі нормативно-правового акта виникають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Визначає територію, на яку поширюється дія нормативно-правового акта.

Додаток 5

 

Додаток 6

 

Інкорпорація	Кодифікація
Постійний процес упорядкування чинного законодавства без зміни його змісту	Здійснюється періодично, залежно від накопичення нормативного матеріалу
Інкорпорація – технічна обробка нормативно-правових актів	Кодифікації підлягають правові норми та інститути
Результатом є зібрання виданих у різний час нормативно-правових актів, зміст яких точно повторює офіційне джерело	Результатом є новий за формою і за змістом нормативний акт

Додаток 7

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ АКТ У СИСТЕМІ ПРАВОВИХ АКТІВ.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ………………………………….....5

1.1 Поняття та ознаки …………………………………………………………….5

1.2 Класифікація та види нормативно-правових актів …………………………8

РОЗДІЛ ІІ. ДІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В ЧАСІ, ПРОСТОРІ І ПО КОЛУ ОСІБ …………………………………………………………………15

2.1. Дія нормативно-правового акта в часі ……………………………………16

2.2. Дія нормативно-правового акта в просторі ………………………………18

2.3. Дія нормативно-правового акта за колом осіб …………………………...20

РОЗДІЛ ІІІ. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ……………………..22

3.1 Поняття та форми систематизації законодавства ………………………..22

3.2. Облік законодавства………………………………………………………...23

3.3. Інкорпорація законодавства………………………………………………..24

3.4. Консолідація законодавства………………………………………………..26

3.5. Кодифікація законодавства…...……………………………………………27

Висновки ………………………………………………………………………...30

Додатки …………………………………………………………………………..33

Список літератури ………………………………………………………………39

Вступ

Для кожного громадянина, де б він не працював і якою би діяльністю не займався, право завжди сприймається як ті чи інші акти. Правові акти – наочно-структурний вираз права. І їх треба добре знати, вміло готувати і правильно застосовувати. Особливо це важливо для юристів, оскільки від них залежить безпосереднє формування масиву нормативно-правових актів.

Для того, щоб діяти та функціонувати, норми права потребують певного документального оформлення, закріплення в офіційних документах. Найбільш поширеними серед яких є нормативно-правові акти.

Нормативно-правовий акт є формою взаємозв’язку між абстрактними моделями правового регулювання та конкретними виконавцями правових приписів.

Правила законодавчої техніки передбачають такі вимоги до статті нормативно-правового акта, як ясність, компактність викладення матеріалу. Тому в деяких випадках ми можемо лише передбачати окремі структурні компоненти норми права або шукати їх в інших статтях нормативно-правових актів.

У сучасних умовах зміни суспільно-політичного ладу України має йтися не стільки про поліпшення законодавства, підвищення його якості чи навіть про його оновлення, скільки про істотну переорієнтацію всього масиву законодавства відповідно до Конституції України, про формування багатьох принципово нових правових інститутів, які б відповідали умовам ринкової економіки, критеріям соціальної правової держави, міжнародним стандартом прав і свобод людини.

Нормативно-правові акти виступають засобами оформлення рішень відповідних державних органів щодо встановлення, зміни або відміни норм права та зовнішньою формою буття самих цих норм. Тому значна увага приділяється їм як у загальній теорії права, так і в окремих галузях юридичної науки. Значною мірою це пояснюється тим, що визначення поняття нормативно-правового акта необхідно для вдосконалення українського законодавства. Безпосереднє практичне значення поняття нормативного акта не вичерпується його значенням для систематизації. Воно важливе для підготовки проектів рішень державних органів, для обліку діючого законодавства в державних органах, для публікації законодавчих актів, тощо.

На нашу думку, найбільш вдалим є поняття, запропоноване В.О. Котюком, який визначає його як юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

Виходячи з вище викладеного, метою даної курсової роботи є:

- визначення основних властивостей нормативно-правового акту як безпосередньо юридичного результату правотворчої діяльності української держави і домінуючої форми вираження норм права або інших юридичних приписів, що мають нормотворче значення;

- аналіз видів нормативно-правових актів за різними критеріями класифікації.

Завданнями курсової роботи є:

- визначити види нормативно-правових актів, що видаються законодавчими органами в Україні;

- визначити межі дії нормативно-правових актів, виданих різноманітними законотворчими органами в часі, у просторі і по колу осіб;

- визначити відмінності основних форм систематизації законодавства, серед яких - кодифікація, інкорпорація, консолідація, облік;

- визначити, чи впливає нормативно правовий акт на сторони суспільства.

 

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із 28 найменувань, 7 додатків. Загальний обсяг сторінок – 40.

РОЗДІЛ І. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ У СИСТЕМІ ПРАВОВИХ АКТІВ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Поняття та ознаки

Сучасна теорія юриспруденції виділяє різні джерела права (див. додаток1). При цьому найбільш поширеними у світі є нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий звичай, нормативний договір.

Найбільшу кількість існуючих у суспільстві норм закріплено саме у нормативно-правових актах. Вони є найбільш поширеними, навіть домінуючими джерелами права. Ця ситуація є типовою і для України – держави, яка розвивається за принципом романо-германської правової сім’ї.

Нормативно-правовий акт – це офіційний документ, прийнятий компетентним уповноваженим органом держави або безпосередньо народом у суворо встановленому порядку, що містить правові норми, виконання якого у разі необхідності забезпечується силою державного примусу.

Головною сутнісною особливістю нормативно-правового акта як джерела права є те, що він має конкретний зміст, тобто чітко встановлює моделі належної, дозволеної та забороненої поведінки суб’єктів, та абстрактний адресат, тобто поширює свою дію на невизначене коло суб’єктів, не є персоніфікованим. Так норма Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за крадіжку, не дає вказівки на конкретний адресат власної дії. Відповідальність за таємне викрадення майна будуть нести всі суб’єкти, в діях яких міститься склад злочину. Настання відповідальності не залежить від інших супутніх ознак, вона є невідворотною для того, хто вчинив злочин.

Інші особливості (ознаки) джерела права такі:

1. є результатом правотворчої діяльності держави (приймається або санкціонується уповноваженими органами держави, або безпосередньо народом шляхом проведення референдуму);

2. його приписи виражають державну волю суспільства;

3. містить у собі загальнообов’язкові правила поведінки – норми;

4. приймається та реалізується в особливому державно-процесуальному порядку;

5. має суворо визначену документальну форму письмового акта-документа та реквізити (вид акта – закон, указ, постанова; найменування органу, який прийняв акт – парламент, президент, уряд, орган місцевої влади; заголовок; дата прийняття; номер акта; відомості про посадову особу, що підписала акт);

6. публікується у спеціалізованих офіційних виданнях;

7. урегульовує найсуттєвіші за значенням суспільні відносини;

8. розрахований на постійне або тривале використання;

9. система нормативно-правових актів є диференційованою – вони розподіляються залежно від державного органу, який видав акт, за предметом правового регулювання;

10. їх система є ієрархічною, тобто нормативно-правові акти розподіляються за юридичною силою (підзаконні акти мають відповідати положенням закону, закон має перевагу над підзаконними актами, конституція є основним законом).

Хоча структура нормативно-правового акта залежить від його конкретного виду (схема3), але можна виділити його типові структурні елементи.

Структурні елементи нормативно-правового акта:

Преамбула – вступна частина, яка не містить норм права, слугує обґрунтуванням нормативно-правового акта, визначає його мету та завдання, вихідні ідеологічні положення. Преамбули використовуються рідко, не є типовими для більшості нормативно-правових актів, як правило, зустрічаються у конституціях (Конституція України 1996 року).

Статті, пункти містять первинні одиниці нормативно-правового акта – правові приписи, через які стаття (пункт) співвідноситься з нормою права. Статті можуть поділитися на частини, а пункти – на абзаци та підпункти.

Глави – структурний елемент, що зустрічаються у великих за обсягом нормативно-правових актах (конституція).

Розділи об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Хоча можлива така ситуація, коли розділи, що містять статті та пункти, об’єднуються у глави.

Частини – найбільші структурні підрозділи нормативно-правових актів, містяться, як правило, у кодексах. Норми Кримінального та Цивільного кодексів поділяються на норми загальної та норми особливої частини.

Необхідно звернути увагу на те, що правова теорія та практика виділяють, окрім нормативно-правових актів, ще два види правових актів, до яких відносять індивідуальні та інтерпретаційні.

Індивідуальні (правозастосовні) акти зазначають права та обов’язки конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, у конкретних випадках правового життя (вирок суду, постанова слідчого, наказ про зарахування до навчального закладу).

Інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) мають допоміжне значення, є результатом з’ясування та офіційного роз’яснення положень правових норм (роз’яснення Конституційного Суду України).