Систематизація нормативно-правових актів

У ході суспільного розвитку держава активно здійснює правотворчі функції, у результаті чого видаються сотні різних нормативно-правових актів за широким колом питань. Формування законодавства як взаємопогоджуваної і ефективної системи відбувається в результаті не тільки планування законотворчих робіт нормотворчим органом, але й систематизації.

Систематизація законодавства – це цілеспрямована робота законодавця по упорядкуванню й приведенню в єдину систему діючих законодавчих актів з метою їх доступності, кращої видимості й ефективного застосування. В основі такої роботи лежать знання про систему права, її галузі та підгалузі.

Цілями систематизації є: створення стрункої системи законів, що володіє якостями повноти, доступності й зручності користування нормативними актами, усунення застарілих і неефективних норм права, вирішення юридичних колізій, ліквідація пробілів і відновлення законодавства.

Юридичній науці відомі два основних види систематизації: інкорпорація і кодификація.

Інкорпорація – вид систематизації, у ході якої діючі нормативні акти зводяться воєдино без зміни їх змісту, переробки й редагування. В цьому випадку текстуальний виклад юридичних норм (правил поведінки) не піддається зміні. Результатом інкорпорації є видання різних збірників, що формуються за тематичним принципом (тобто за предметом регулювання) або за роками видання нормативних актів (тобто за хронологічним принципом).

Кодификація припускає переробку норм права по змісту і їх систематизований, науково обґрунтований виклад у новому законі (зводі законів, кодексі, основах законодавства й ін.). Кодификація – це систематизаційна робота більш високого рівня, чим інкорпорація, тому що в ході кодификації відбувається якісна переробка діючих юридичних норм, усуваються непогодженості, дублювання, протиріччя й пробіли в правовому регулюванні, скасовуються неефективні й застарілі норми. Нормативний матеріал приводиться законодавцем у струнку, внутрішню погоджену правову систему.

 

Правовідношення: основні характеристики

Поняття правовідношення

Право регулює суспільні відносини, у результаті чого вони здобувають правову форму, тобто стають правовими відносинами. Правильне розуміння правових відносин неможливо без з'ясування того, що являють собою суспільні відносини. Суспільні відносини – це зв'язки між людьми, що встановлюються в процесі їх спільної діяльності. Найважливішими з них є економічні зв'язки, тому що вони утворюють базис суспільства й визначають всі інші суспільні відносини.

Правове відношення – це виникаючий на основі норм права суспільний зв'язок, учасники якого мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, забезпечені державою. Це центральна ланка механізму правового регулювання, головний канал реалізації права.

Структура правовідношення

Структура будь-якого правовідношення складається з трьох елементів: суб’єкта, об’єкта й змісту.

Суб'єктами права є індивіди або організації, що на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків.

Правосуб’єктність є передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасником правовідносин. Вона являє собою складну юридичну властивість, що складається з двох елементів – правоздатності і дієздатності.

Правоздатність – це передбачена нормами права здатність (можливість) особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність – передбачена нормами права здатність і юридична можливість особи своїми діями здобувати права й обов'язки, здійснювати й виконувати їх. Різновидами дієздатності є угодоздатність, тобто здатність (можливість) особисто, своїми діями робити цивільно-правові угоди, і деліктоздатність – передбачена нормами права здатність нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Розмежування право– і дієздатності характерно в основному для цивільного права, оскільки правоздатність громадянина виникає в момент його народження, а дієздатність – по досягненні визначеного віку. Яким же чином здійснюються права й виконуються обов'язки, якщо учасником правовідносин виступає недієздатна особа? У таких випадках відсутні елементи правосуб'єктності виконуються іншими особами. У цивільному праві існує інститут представництва. Представник своїми діями реалізує права й виконує обов'язки від імені недієздатного учасника правовідносини. В інших правових галузях право– і дієздатність не розділяються, мається на увазі, що вони з'являються в громадянина одночасно та його правове положення характеризується єдиною право- дієздатністю або, говорячи інакше, правосуб'єктністю.

Суб'єктами права можуть бути індивіди (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством), організації і соціальні спільності.

Громадяни – самі численні суб'єкти права, вони вступають у різні правовідносини: цивільно-правові, сімейні, трудові, земельні, фінансові, процесуальні й інші. Правоздатність і дієздатність громадян звичайно однакова за обсягом. Однак у ряді випадків за законом або за рішенням суду особа обмежується в дієздатності.

Іноземні громадяни й особи без громадянства можуть бути суб'єктами трудових, цивільних, процесуальних і інших правовідносин, але вони не мають виборчих прав, на них не поширюється військовий обов'язок, деякі статті Кримінального кодексу (наприклад, про зраду Битьківщини) і т.д.

Крім загального (конституційного) правового статусу різні громадяни мають спеціальний статус, що визначається більш конкретними законами: наприклад, статус робітника, військовослужбовця, працівника міліції, студента, пенсіонера і т.д.

До суб'єктів права відносяться державні і недержавні організації, держава в цілому. Державні організації створюються для виконання різноманітних функцій. Як суб'єктів права їх можна підрозділити на три групи:

1) органи держави, що виконують функції управління й володіють владними повноваженнями. Найчастіше вони виступають суб'єктами адміністративних, земельних, кримінально-правових, процесуальних правовідносин. Правове положення органів держави характеризується компетенцією, тобто сукупністю прав і обов'язків, передбачених відповідними нормативними актами;

2) установи, що займаються соціально-культурною діяльністю, не пов'язаною з владними повноваженнями. Такі установи (школи, лікарні, вузи, бібліотеки, театри, музеї і т.д.) знаходяться на бюджеті держави, наділяються комплексом прав і обов'язків для виконання своїх функцій;

3) підприємства, що займаються господарською діяльністю, що діють на праві господарського ведення (унітарні підприємства) або на праві оперативного управління (казенні підприємства). Держава несе субсидіарну (додаткову) відповідальність по їх зобов'язанням.

Права юридичних осіб одержують і багато недержавних організацій (господарські товариства і суспільства, виробничі і споживчі кооперативи, суспільні, релігійні організації і т.д.). Недержавні організації діють не тільки в сфері господарства, але й у сфері політики (партії), захисту прав громадян (юридичні консультації, суспільства охорони прав споживачів, профспілки), виступають як суб'єкти права в державно-правових, адміністративно-правових, трудових, процесуальних і інших відносинах.

Держава в цілому виступає як суб'єкт права в державно-правових й деяких майнових (при випуску облігацій внутрішньодержавної позики, у відношенні права власності на безхазяйне майно, на скарби і т.д.) взаємозв'язках, є власником підприємств промисловості, транспорту, зв'язку й ін.

Соціальні спільності (народ, нація, населення регіону, трудовий колектив) є суб'єктами права в особливих, передбачених законом випадках. Наприклад, народ безпосередньо здійснює свої права шляхом усенародного голосування (референдуму). Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування забезпечує самостійне рішення населенням питань місцевого значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною власністю. Однак найчастіше соціальні спільності діють через державні й громадські організації.

Об'єкт правовідносин – це те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Наприклад, КЗпП України передбачає підвищену оплату понаднормових робіт. Виплачувані грошові кошти і є об'єктом даного правового зв'язку. Причому робітник має право на підвищену оплату праці, а підприємство зобов'язане зробити її.

Об'єкт правовідносин найтіснішим чином пов'язаний з інтересом уповноваженої сторони і є благом, що знаходиться в його розпорядженні й охороняється державою. Об'єктами можуть бути різноманітні предмети, що представляють цінність для суб'єкта права. Наприклад, за житловим законодавством для наймача об'єкт – житлове приміщення, необхідне йому для проживання.

Об'єктами правовідносин виступають предмети духовної творчості (наприклад, об'єкт авторського права, створений автором твір), різні нематеріальні блага (право на особисту й сімейну таємницю, таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних і інших повідомлень і т.д.).

Зміст правовідносин – це суб'єктивні юридичні права й обов'язки. Суб'єктивне право і відповідний йому обов'язок утворять юридичний зв'язок управомоченої і зобов'язаної сторін. Причому правове відношення може складатися з однієї або декількох юридичних зв'язків. Наприклад, правовідношення, що виникає на основі договору купівлі-продажу, містить у собі як мінімум два правові зв'язки: перший – право покупця одержати товар і обов'язок продавця передати товар покупцеві; другий – право продавця одержати гроші за товар і обов'язок покупця заплатити за нього погоджену в договорі суму.

Суб'єктивне право – це передбачена для управомоченої особи з метою задоволення її інтересів міра можливої поведінки, забезпечена юридичними обов'язками інших осіб.

Суб'єктивне право – складне явище, що включає в себе ряд правомочий: а) право на власні фактичні дії, спрямовані на використання корисних властивостей об'єкта права (наприклад, власник речі вправі використовувати неї по прямому призначенню); б) право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може її закласти, подарувати, продати, заповідати і т.д.); в) право жадати від іншої сторони виконання обов'язку, тобто право на чужі дії (позикодавець має право жадати від позичальника повернення грошей або речей); г) право домагання, що полягає в можливості пустити в хід апарат примусу проти зобов'язаної особи, тобто право на примусове виконання обов'язку (у примусовому порядку може бути стягнений борг, зроблено відновлення робітника або службовця на роботі).

Юридичний обов'язок є запропонована зобов'язаній особі і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якій воно повинне дотримувати в інтересах управомоченої особи.

Юридичний обов'язок має наступні ознаки.

1. Це міра необхідної поведінки, точне визначення того, яком воно повинне бути. Дотримання такої міри обов'язково, тому що обов'язок забезпечений можливістю державного примусу (якщо обов'язок складається в сплаті боргу, те точно повинний бути визначений розмір боргу, термін сплати і т.д.).

2. Він встановлюється на основі юридичних фактів і вимог правових норм.

3. Обов'язок встановлюється в інтересах управомоченої сторони – окремої особи або суспільства (держави) в цілому.

4. Обов'язок є не тільки (і не стільки) повинність, але і реальна фактична поведінка зобов'язаної особи.

5. У зобов'язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов'язку. Невиконання або неналежне виконання юридичне обов'язку є правопорушенням і тягне примусовий захід.

Юридичний обов'язок має три основні форми: стримування від заборонених дій (пасивне поведінка); здійснення конкретних дій (активне поведінка); перетерплювання обмежень у правах особистого, майнового або організаційного характеру (мір юридичної відповідальності).

Суб'єктивне право й обов'язок нерозривно зв'язані. Немає суб'єктивного права, не забезпеченого обов'язком, і немає обов'язку, який би не відповідав праву. Названу єдність можна простежити в діях, учинках людей. Фактична поведінка є одночасно правом для однієї сторони й обов'язком для іншої. Наприклад, оплата в підвищеному розмірі понаднормової роботи – обов'язок адміністрації, одержання такої плати – право робітника.

Юридичні факти

Правовідносини – динамічне явище. Вони виникають, змінюються, припиняються, реалізуються. Динаміка правовідносин зв'язана з реальними життєвими обставинами, тобто з юридичними фактами.

Юридичний факт – конкретна життєва обставина, з настанням якої норма права пов'язує виникнення, зміну, припинення правовідносин.

Дуже часто для виникнення правовідносини потрібен фактичний склад, тобто сукупність двох або декількох юридичних фактів, наявність яких необхідно для настання юридичних наслідків (так, для виникнення пенсійного правовідношення потрібні досягнення визначеного віку, наявність виробничого стажу й рішення органів соціального забезпечення про призначення пенсії). Нерідко норми права пов'язують юридичні наслідки не тільки з наявністю тієї або іншої обставини, але і з її відсутністю. Типовим прикладом такого зв'язку служить невиконання обов'язку, що виступає підставою виникнення процесуального відношення з метою захисту порушеного права. Факти, що свідчать про відсутність будь-яких обставин або дій, у юридичній науці називаються негативними.

Юридичні факти являють собою різноманітні життєві обставини, а тому їх можна класифікувати по різних підставах.

За наслідками юридичні факти поділяються на правостворюючі, правозмінюючі й правоприпиняючі.

Правостворюючі факти викликають виникнення правовідносин. Це цивільно–правові угоди, висновок трудового договору, укладення шлюбу в відповідності з нормами сімейного права, здійснення злочинних дій, що викликають кримінально-правові відносини, і ін.

Правозмінюючі факти змінюють правовідносини. Наприклад, перевід на іншу роботу змінює зміст трудового правовідносини між сторонами, хоча в цілому правовідношення зберігається.

Правоприпиняючі факти обумовлюють припинення правовідносин. Такими є дії особи по здійсненню суб'єктивного права або виконанню юридичного обов'язку. Однак правовідношення може припинятися не тільки в результаті реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, але і внаслідок, наприклад, смерті людини (суб'єкта права), загибелі речі (об'єкта правовідносини).

Той самий факт здатний викликати кілька юридичних наслідків. Зокрема, смерть громадянина одночасно може викликати виникнення правовідносин по спадкуванню, припинення трудового правовідносини, зміна правовідносини по найманню житлового приміщення.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на події і дії (або бездіяльність).

Події – це такі юридичні факти, настання яких не залежить від волі суб'єктів правовідносин (пожежа від удару блискавки, закінчення терміну, природна смерть людини й ін.).

Дії – вольові акти поведінки людей, зовнішнє вираження їх волі і свідомості. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії відбуваються в рамках розпоряджень діючих норм.

Бездіяльність – це пасивна поведінка, що не має зовнішнього вираження. Бездіяльність може бути правомірною (дотримання заборон) і неправомірною (невиконання обов'язку).