Розділ 8. Народжуваність І репродуктивна поведінка

Народжуваність у демографічному вимірі. Народжуваність у демографічному кон тексті — це процес дітонародження сукупності людей, що складають генерацію, або у сукупності генерацій — населенні. Взаємо діючи зі смертністю, народжуваність зумовлює неперервність процесу відтворення населення. Строго кажучи, народжуваність у демографічному розумінні, як один з компонентів відтворення населення, — це частота дітонародження у тій чи тій сукупності населення. Тут береться до розрахунку й проміжок часу, до якого ця частота належить, - звичайно календарний рік. Отже, народжуваність — поняття перш за все статистичне. Вона виражена завжди тільки відношенням кількості народжених дітей (звичайно народ жених живими) до тієї чи тієї чисельності населення: його загальної чисельності, або тільки жінок, або жінок певного віку, або пошлюблених тощо.

Біологічним підґрунтям народжуваності здатність людини до відтворення потомства запліднення, зачаття й виношування плоду. Потенційна можливість дітонародження - плідність — реалізується у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка в суспільстві детермінована системою соціально зумовлених потреб і регульована со ціальними й культурними нормами, традиція ми, громадською думкою.

Плідність являє собою біологічну здатність жінки, чоловіка (або шлюбної пари) до зачаття й народження живих дітей. Здатність до дітонародження необхідно відрізняти від фактичного дітонародження, яке характеризує кількість народжених дітей. Плідність залежить від генетичних особливостей і стану здоров'я членів подружжя, від поєднання їхніх властивостей у шлюбі. Жіночу плідність характеризує здатність до зачаття, виношування плоду й народження живої дитини, чоловічу плідність — здатність до запліднення. Оскільки через біологічну несумісність членів подружжя, які поодинці мають нормальну плідність, остання не може бути зреалізована, доцільніше говорити про плідність шлюбу або шлюбної пари.

Індивідуальна плідність може широко варіювати від майже повної неплідності до 35 живонароджень за все життя (в одноплідних пологах). Проте її рідко реалізують повністю. Середня плідність людини як біологічного виду становить 10—12 живонароджень за все життя, або 12—15 вагітностей з урахуванням мертвонароджень та спонтанних абортів.

Для характеристики народжуваності на підставі остаточної кількості народжень у шлюбної пари використовують показник продуктивності шлюбу, який обчислюють як середню кількість народжених дітей на один шлюб у шлюбній когорті — реальній або гіпотетичній. Значення продуктивності шлюбу коливаються від 11—12 народжень на один шлюб у ранніх шлюбах за відсутності внутрішньосімейного обмеження дітонародження та низького рівня неплідності до дуже низьких величин для пізніх шлюбів. Фактично середні показники продуктивності шлюбу дуже рідко перевищують 8 живонароджень за все життя в шлюбі від 15 до 50 років. Виняток становлять представники релігійної секти гуттеритів, які відрізняються надзвичайно високою плідністю і народжуваністю. В історичній демографії зафіксовані приклади невеликих груп населення, які унікальне поєднували добре здоров'я, відносно високий рівень життя й відсутність обмежень дітонародження. У демографічних дослідженнях плідність вивчають як один з чинників народжуваності й репродуктивної поведінки. Звичайно її оцінюють побічно — за показниками народжуваності у групах населення, які не обмежують дітонародження, й за показниками поширеності неплідності.

Проте оцінки, ґрунтовані на будь-яких фактичних показниках народжуваності, применшують справжній рівень плідності: в усіх народів здавна існують закони та звичаї, що регулюють статеву, шлюбну й репродуктивну поведінку, знижують її й деякі ендемічні хвороби, й, нарешті, в усіх народів застосовують бодай малою мірою методи контрацепції або штучні аборти.

До середини 70-х років XX сторіччя у вітчизняній демографічній літературі чіткої різниці між поняттями "народжуваність" та "плідність" не робили, а тому однойменні терміни використовували як синоніми. Інтерес демографів до плідності пов'язаний з розширенням соціолого-демографічних досліджень внутрішньо-сімейного обмеження народжуваності.

Поворот від традиційних статистико-демографічних досліджень чинників народжуваності до вивчення репродуктивної поведінки сім'ї та особистості відбувся порівняно нещодавно — в середині 60-х років, коли стало ясно, що головною причиною зниження шлюбної народжуваності є її внутрішньо-сімейне обмеження, а не структурні чинники, як це було раніше. Безперечно, структура населення за статтю, віком, шлюбним станом та станом плідності як і раніше впливала на розміри та інтенсивність дітонародження, проте вплив цей вже не був визначальним. Першорядного значення набули репродуктивні установки, мотиви, плани та їх реалізація у практиці внутрішньо-сімейного регулювання дітонародження самими членами подружжя.

Репродуктивна поведінка, репродуктивна установка, репродуктивна мотивація. Під репродуктивною поведінкою у демографії розуміють систему дій та відносин, які опосередковують народження або відмову від народження дитини у шлюбі або поза шлюбом. Автором цього визначення є російський демограф і соціолог В.О.Борисов, котрий запропонував його 1970 року. Деякі дослідники використовують для позначення репродуктивної поведінки та її змісту й інші терміни: генеративна поведінка та прокреативна поведінка.

Репродуктивна поведінка охоплює, з одного боку, дії та відносини, по в'язані із здійсненням повного репродуктивного циклу й послідовною зміною репродуктивних подій, а з іншого — дії та відносини, що перешкоджають настанню кожної ланки репродуктивного циклу. Для позначення останні використовують поняття "регулювання народжуваності", "внутрішньо-сімейний контроль за народжуваністю", "планування сім'ї". В теорії репродуктивної поведінки всі вони об'єднані поняттям "контрацептивна поведінка". Застосування контрацепції та штучного аборту, знижена плідність або неплідність шлюбної пари є причинами неповноти репродуктивного циклу. За нормальної плідності та відсутності внутрішньо-сімейного контролю за народжуваністю репродуктивний цикл розгортається послідовно й завершується живонародженням.

Народження дітей у шлюбі пов'язане з чергуванням повних та часткових репродуктивних циклів, при цьому кількість повних циклів визначена кількість живонароджень. Чим нижчий рівень потреби сім'ї в дітях, тим більша частина репродуктивного періоду життя жінки (він становить у середньому 25 років - від 18 до 43 років) буде пов'язаною з частковими репродуктивними циклами

Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки — багатодітну (потреба у 5 і більше дітях), середньодітну (потреба у 3—4 дітях) та малодітну (потреба у 1—2 дітях). Для багатодітної репродуктивної поведінки часткові цикли зумовлені переважно біологічними чинниками — особливостями плідності; для малодітного типу репродуктивної поведінки вони пов'язані з попередженням та перериванням вагітності. З точки зору соціально-психологічної зумовленості репродуктивної поведінки всі три її типи мають спільну структуру регуляції поведінки. Як головний результат репродуктивної поведінки ocобистості та сім'ї розглядають підсумкову кількість народжень наприкінці репродуктивного періоду життя. Середня кількість дітей у сім'ї як індикатор інтенсивності дітонародження дає можливість оцінити рівень народжуваності у країні загалом. Схема регуляції репродуктивної поведінки особистості (див. рис. 8) розкриває взаємозв'язок головних елементів її структури й провідну роль потреби в дітях, яка детермінує їх кількість.

В останні 20 років демографи значно просунулися в розумінні механізму впливу соціально-економічних умов на народжуваність та причин її зниження до надто низького рівня. Важливим досягненням стало усвідомлення того, що соціально-економічні умови впливають на народжуваність не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, через зміни у структурі потреб, цінностей, норм. І тоді як найважливіше методологічне завдання постала необхідність емпіричного дослідження репродуктивних установок.

Рис. 8. Схема регуляції репродуктивної поведінки особистості.

Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Репродуктивна установка означає готовність до певного результату репродуктивної поведінки, прийнятність для особистості народження тієї чи іншої кількості дітей, в тому числі синів та дочок.

Репродуктивних установок може бути скільки завгодно багато. Як правило, їх поділяють на дві головних групи: установки дітності, які регулюють досягнення головного результату репродуктивної поведінки, та установки, так чи інакше пов'язані з практикою контрацепції. Про наявність репродуктивної установки можна говорити, якщо індивід має нормальну плідність. У противному разі, за неплідності, збережена готовність мати дітей розцінюється як установка до всиновлення (удочеріння).

Репродуктивна установка складена з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів і не звідна до якогось одного з них. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями установку на бажану стать.дитини, на вагітність та її щасливе завершення.

Емоційний компонент репродуктивної установки укладають позитивні та негативні почуття, пов'язані з народженням тієї чи іншої кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.

Відомості про репродуктивні установки отримують звичайно при опитуваннях виключно жінок. У процесі їх вивчення з'ясувалося, що у 30-50% сімей наявний незбіг репродуктивних установок членів подружжя. Крім того, було виявлено, що репродуктивні установки формуються, як правило, ще у дитячому віці: на це вказують виявлені при опитуваннях дітей чіткі орієнтації щодо їхньої кількості у сім'ї. Найбільше поширення у демографії дістали показники, що вимірюють когнітивний компонент репродуктивної установки. Серед них - бажана кількість дітей, очікувана кількість дітей, планована кількість дітей. Найнадійніший серед них — показник очікуваної кількості дітей. Емоції вимірюють, як правило, при вивченні репродуктивної мотивації, яка розкриває якісний бік потреби в дітях, її зміст і виражає спонукальний компонент репродуктивної установки.

Репродуктивна мотивація, або репродуктивні мотиви, або мотиви народження дітей," — це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через народження певної кількості дітей. Мотив народжування характеризує ceнс появи дитини будь-якої черговості, а також певної статі. "Розрізняють економічні, соціальні та психологічні мотиви народження дітей. економічні репродуктивні мотиви пов'язані з прагненням особистості змінити добробут сім'ї та економічний статус батьків, з різними пільгами, надаваними при народженні певної кількості дітей.„(Соціальні репродуктивні мотив сприяють збереженню або підвищенню соціального статусу батьків та суспільного авторитету й престижу, спадковості роду й сім'ї. Психологічні репродуктивні мотиви поділяють на три групи. До першої з них увіходять мотиви, зумовлені потребою у наповненні свого життя сенсом, потребою у синівській або дочірній любові, повазі, прагнення продовжити себе в дітях, відкрити через спілкування з ними раніше незнані аспекти життя. Друга група мотивів зумовлена потребою у піклуванні про малу дитину та любові до неї, бажанням виховати в ній особистість, передати їй свій життєвий досвід. У третій групі умовно o6’єднyють решту різновидів репродуктивних мотивів — бажання уникнути самотності на старість, бажання членів подружжя зміцнити шлюб тощо. У різні історичні періоди пріоритетними були ті чи ті групи мотивів. Різними можуть виявитися й просторові складники репродуктивної мотивації. У минулому, коли в суспільстві переважала потреба у багатодітності й перевагу віддавали синам, пріоритетними були економічні репродуктивні мотиви. Сьогодні ж, за установки на одну-єдину дитину, для батьків прийнятні однаковою мірою діти будь-якої статі. За умов малодітності народження однієї або двох дітей пов'язане передусім з психологічними мотивами. Слід також зазначити, що мотиви народження дітей значною мірою диференційовані етнічною приналежністю батьків, національною традицією, релігійними нормами.

Потреба в дітях. Потреба в дітях являє собою одну з істотних соціальних потреб особистості, яка визначає специфіку репродуктивної поведінки. В усіх класифікаціях потреб людини, розроблюваних недемографами (економістами, соціологами, біологами, психологами тощо), потреба в дітях відсутня. Мабуть, все пояснюється тим, що потребу в дітях відносять, як правило, до фізіологічних потреб людини. Достатньо широко розповсюджене уявлення про "інстинкт розмноження", який розуміють як дію материнського та статевого інстинктів.

Між тим потреба в дітях — це цілком соціальна потреба. Вона належить найвищому рівню потреб особистості, куди ввіходять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів — потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опіки; потребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами в сні, їжі, воді.

Емпіричне вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчить, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності; для потреби у 3—4 дітях — соціальні, а для потреби в 1—2 дітях— психологічні.

Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе при зміні генерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одного з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А.І.Антонова, головною причиною зниження потреби сім'ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі у системі "суспільство — сім'я — особистість". Будь-яка поведінка людини, включаючи репродуктивну, пов'язана з її потребами й керована ними. Тому зрозуміти й пояснити поведінку — значить розуміти й пояснити систему потреб індивіда та зміни, які в ній відбуваються.

В свою чергу, кожній потребі відповідає певна цінність, або система цінностей, яка репрезентує значущі для людини пред мети, або явища. Зміни у структурі потреб зумовлені змінами у структурі цінностей і соціальних норм. Тому вивчення репродуктивної поведінки неминуче сполучене з дослідженням ціннісних орієнтацій, соціальних норм, установок і мотивів. Соціолого-демографічні дослідження репродуктивної поведінки в останнє десятиріччя спрямовані переважно на з'ясування місця дітей у структурі потреб особистосто шлюбної пари, сім'ї загалом.

Потреба в дітях — найбільш інерційна частина репродуктивної поведінки Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім'ї, являють собою принципи й зразки поведінки, пов'язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні норми мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причини їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини і умови життя, що викликали їх, вичерпають себе.

Історичний перебіг подій аж до XX сторіччя сприяв ефективному функціонуванню системи норм багатодітності, її всталеність забезпечувалась еволюційно створеною структурою соціально-нормативної регуляції репродуктивної поведінки. Стрижнем цієї системи, її засадовим принципом була сувора заборона втручання людини у неперервність репродуктивного циклу: попередження і переривання вагітності супроводжувалися правовими та суспільними санкціями. Соціальній регламентації також підлягали дошлюбні стосунки та доступ до шлюбу.

Структура соціально-нормативної регуляції народжуваності у своєму історичному становленні й функціюванні являла собою унікальний соціальний феномен. Вона постала як ефективна й гнучка система, що сприяла виживання роду людського. У ній були гармонійно поєднана самоохоронна, шлюбно-сексуальна й репродуктивна поведінка особистості.

А проте практика внутрішньо-сімейного регулювання народжуваності в дореволюційній Росії все ж існувала, хоча перебувала вона у зародковому стані. В середині 80-х років минулого сторіччя Л.М.Толстой писав: "З допомоги науки на моїй пам'яті трапилося те, що серед багатих класів з'явилися десятки способів знищення плоду... Зло вже далеко поширилося й щодня поширюється далі й далі, й незабаром воно охопить усіх жінок багатих класів". Л.М.Толстой нічого не каже про обмеження народжуваності серед селян адресуючи свої закиди жінкам "багатих класів", котрі "зайняті своїми таліями, турнюрами, зачісками й привабливістю для чоловіків" або ж "відвідують різні курси й патякають про психомоторні центри та диференціацію й... намагаються позбутися народження дітей з тим, щоб не перешкоджати своєму душоносвітству, яке вони називають розвитком".

Надзвичайно висока народжуваність у дореволюційній Росії красномовно свідчить про те, що ні аборти, ні контрацепція не проникли по-справжньому широкі прошарки населення. Селянство було мало поінформоване про них, але міському населенню вони були достатньо добре відомі вже на почати XX сторіччя. Дедалі частіші згадки в літературі про безпосередній контроль над репродуктивною поведінкою, палкі дискусії серед лікарів говорили про те, що непохитність традиційної системи контролю за народжуваністю була порушена. Не випадково особливу увагу привертала проблема абортів. Передова громадськість вимагала скасування кримінального переслідування лікарів та пацієнтів за здійснення аборту, проте, як показало обговорення цього питання на 12-му Пироговському з'їзді лікарів 1913 року, навіть серед лікарів виявилися прихильники його заборони. На цьому з'їзді йшлося й про контрацепцію як альтернативу аборту. Практика обмеження народжуваності затор-кувала дедалі ширші прошарки населення, й пов'язані з цим проблеми набули значної актуальності.

Табу на втручання людини у неперервність репродуктивного циклу в тому чи іншому вигляді існує й сьогодні. Заборони або значні обмеження на здійснення абортів зберігаються у багатьох зарубіжних країнах. У Західній Європі до 50-60-х років існувала заборона на протизаплідні засоби; до середини 50-х років були заборонені аборти у більшості так званих соціалістичних країн в Європі, включаючи колишній СРСР. І якщо в Китаї та Туреччині заохочують стерилізацію, то в Італії вона геть заборонена.

Демографічна політика в колишньому СРСР не була послідовною. Аборт був легалізований 1920 року й дуже швидко перетворився на широко розповсюджений метод обмеження народжуваності. Легалізація аборту означала зняття традиційної заборони з внутрішньо-сімейного контролю над репродуктивною поведінкою й дала поштовх до використання різних доступних методів такого контролю. 1936 року аборт був знову заборонений законом і був кримінально караним. Через 20 років — 1955 року — цю заборону було скасовано, проте виробництво сучасних засобів контрацепції досі відстає від погреби в них і від можливостей, які створює наука. У цьому розумінні перехід до безпосереднього контролю над репродуктивною поведінкою всередині сім'ї певною мірою стримувався.

Тенденція скорочення народжуваності аж до малодітності — явище не випадкове й не тимчасове. Вона має історичний, об'єктивний характер. Причини зміни репродуктивної поведінки й поширення малодітності слід шукати у змінах взаємовідносин сім'ї та суспільного виробництва мірою розвитку науково-технічного прогресу, у змінах функцій сім'ї та ролі дітей у ній.

В аграрних суспільствах, і зокрема у дореволюційній Росії, багатодітність була економічно виправданою. Діти від раннього віку брали участь у всіх господарчих роботах, а їх утримання було відносно недорогим. У Росії багатодітності сприяло також і общинне землеробство, за якого періодично здійснювалися переділи землі на користь багатодітних сімей. Діти були працівниками, годувальниками й опертям на старість. З відмиранням виробничої функції сім'ї, яка диктувала необхідність у більшій кількості дітей, потреба в такій їх кількості зменшується, на зміну економічним репродуктивним мотивам приходять соціально-психологічні, пріоритетною стає потреба батьків любити, опікати й турбуватися про молодших і слабших, відчувати з їхнього боку любов і повагу, бачити у своїх дітях продовження свого життя та особистості, але й водночас бажання бути таким, як усі, наслідувати прийняті у суспільстві норми поведінки. Проте для задоволення такої потреби з урахуванням сучасних економічних можливостей достатньо й однієї-двох дітей.

У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й шерегом негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. У першу чергу — це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значимості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні дітності сім'ї відіграли нерозвиненість сфери обслуговування й вкрай складні житлові умови.

Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки життєдіяльності — самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості — перед лицем сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби осо бистості й сім'ї у дітях. За образним порівнянням А.І.Антонова, ці різновиди поведінки були "мов пальці, стиснені в кулак, який загрожує всьому, що зводили нанівець народжуваність за умов безпорадності людства перед реальність найвищої смертності". Тому, вважав цілком слушно А.1.Антонов, "най серйознішою проблемою є вивчення наслідків того, що відбудеться, коли цей кулак розіжметься". Демографічна історія України люб'язно надала науці таку можливість, і дещо пізніше, у цьому-таки розділі, ми покажемо процес трансформації народжуваності в Україні за останні 100 років.

Нагадаємо, що відтворення населення — це єдність процесів народжуваності та смертності, і що за всієї їх відносної самостійності розвиток цих протилежних за сенсом процесів можливий тільки у рамках цієї єдності. Така точка зору зобов'язує нас розглянути вплив еволюції смертності на репродуктивну поведінку, зокрема, на трансформацію народжуваності у більш широкому розумінні.

Ефективний контроль за смертністю тривалий час був недоступний людині. Поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, прогрес медицини й розвитку охорони здоров'я здійснили революційний переворот у тенденціях смертності різко знизили її рівень і радикальним чином змінили структуру захворювань, які призводять до смерті. Доглибність змін, що відбулися, й стрімкість, з якою вони відбулися, не могли не справити вплив на процес народжуваності. Людство, діставши здатність безпосередньо впливати на зниження смертності, й, отже, самозбереження й виживання людей, перестає потребувати забезпечення незмінне високої народжуваності, яка компенсує високу смертність.

Ця обставина завдала нищівного удару по системі соціально-нормативна регуляції народжуваності, що існувала впродовж тисячоліть, і перш за все - по системі норм багатодітності. Поширення заходів контрацепції та абортів робить зайвим побічне обмеження народжуваності до та післярепродуктивного циклу. Тому починається відмирання норм пожиттєвого й суцільного шлюбу, норм укладання шлюбу й доступу до нього, пом'якшується процедура розлучення, зникає інфантицид, проте множаться відмови від дітей, допускаються дошлюбні й позашлюбні відносини. Як продовження цих тенденцій відбувається сексуальна й контрацептивна революція. Тепер сексуальна насолода доступна за допомоги контрацепції, ізолюється, відокремлюється від народжуваності, активізуються різні форми сексуальної поведінки, які не ведуть до зачаття. Все, фінал невідворотний: розпалась єдність раніше злитих форм поведінки, кулак розімкнувся. Порушена опосередковуюча роль сім і в протистоянні особистості та суспільства, загострилася невідповідність осо бистої потреби в дітях економічній потребі суспільства в працівниках, навзамін колишньої гармонії "особистості — сім'ї — суспільства", яка знаходила вияв у взаємному прагненні багатодітності, ми дістали право на індивідуальну репродуктивну поведінку з гіпертрофованими позасімейними орієнтаціями.

Вільний вибір дедалі меншої кількості дітей аж до однодітності й бездітності обтяжений відчуженням сімейних і батьківських ролей, зниженням відповідальності за майбутнє дітей, знеціненням сім'ї як соціальної інституції. И чи не є переможна хода по планеті чуми XX сторіччя — СНІДу — непомірною платою за свободу сексуальних стосунків?

Свідоме обмеження народжуваності й малодітність до нещодавнього часу ініціювали з високим рівнем культури, а багатодітність — з її низьким рівнем "стихійністю розмноження". Така кваліфікація сама по собі є невіглаством, позаяк свідчить про нерозуміння сутності демографічного переходу як історичного процесу.

Як показують дані соціолого-демографічних досліджень, для малодітної репродуктивної поведінки характерне раннє укладання шлюбу, подовження репродуктивного періоду й задоволення потреби в дітях упродовж перших років шлюбу, а також інтенсивне застосування контрацепції та штучного аборту. Потреба у бездітності — явище вкрай рідкісне. Сучасна бездітність, як правило, є результатом первинної або вторинної неплідності, або ж смерті єдиної дитини.

Вивченню репродуктивної поведінки в усіх країнах передували десятиріччя досліджень так званої диференційної народжуваності— соціальних відмінностей у дітності сімей залежно від їх соціального становища та матеріальних умов життя. У дореволюційній Росії такі дослідження були практично відсутні. Перші в Україні праці з вивчення диференційної народжуваності належать до 1919 року, коли в Києві був створений перший у світі Науково-дослідний демографічний інститут Академії наук УРСР, діяльність якого залишила глибокий відбиток в історії розвитку світової демографії. Інформаційну базу цих досліджень утворили дані Всесоюзного перепису населення 1926 року. Вже тоді був зроблений висновок, що відмінності в показниках дітності у сім'ях, приналежних до різних соціальних груп, є результатом поширеності в них практики внутрішньо-сімейного обмеження дітонародження.

1927 року під керівництвом професора Харківського університету С.А.Томіліна було проведене дослідження, в ході якого отримано змістовні дані про народжуваність і практику убезпечення від вагітності. Крім того, вперше до опитувального аркуша було включене запитання, адресоване пошлюбленими жінкам, про бажання мати ще дітей (залежно від уже наявних). На початку 20-х років запитання про кількість народжень включали й до анкет досліджень проваджуваних економістами, які не ставили за мету спеціальне вивчення народжуваності. Дослідження диференційної народжуваності 20-х років були невеликими, локальними, вони не могли бути базою для теоретичних узагальнень. Водночас у цей період були опубліковані доглибні теоретичні праці з проблем народжуваності, які й сьогодні зберігають велику наукову цінність. Їх авторами є відомі українські вчені Ю.О.Корчак-Чепурківський, А.П.Хоменко С.А.Томілін.

Планування сім'ї. Внутрішньо-сімейне регулювання дітонародження, ши роко відоме під іншою назвою — планування сім'ї, стає сьогодні нагальною необхідністю у багатьох країнах світу в зв'язку з історично неминучим відмиранням норм багатодітності та багатодітної сім'ї. Засадовим стосовно планування сім'ї є свідоме батьківство, прийняття добровільного рішення про розмір сім'ї, яке грунтується на наданому їй праві визначати бажану для себе кількість дітей та проміжки між їх народженням. Реалізація такого рішення здійснюється шляхом контролю над репродуктивними діями й має на меті не тільки досягти бажаної кількості дітей і зберегти їх, але й вибрати також народження дитини з урахуванням віку батьків та соціально-економічних умов регулювати інтервали між народженнями дітей, уникнути небажаної вагітності.

Планування сім'ї допомагає знизити смертність серед немовлят, уникнути або скоротити вторинну неплідність, зміцнити здоров'я матері й дитини. Ефективність планування сім'ї залежить від поінформованості людей про методи контролю дітонародження, від доступності й прийнятності цих методів для різних категорій сімей. Першочерговим завданням стає забезпечення населення ефективними, зручними й безпечними протизаплідними засобами. Відсутність або недоступність контрацептивних засобів призводить до зростання абортів, легальних і кримінальних, і погіршує здоров'я людей, проте зупинити зниження народжуваності вже не в змозі. Проблема народжуваності полягає не в тому, що вона знижується, а в тому, що вона знижується до над низького рівня, який вже не в змозі забезпечити просте відтворення населення. Така проблема є актуальною для країн, в яких демографічний перехід уже завершено. Для країн, що розвиваються, актуальним є інше завдання: якомога швидше добитися зниження народжуваності.

Зниження народжуваності стало головною метою національних асоціації планування сім'ї й створеної 1952 року в Бомбеї (Індія) Міжнародної федерації планування сім'ї. Здійснювані ними програми не були успішними. На думку експертів ООН, це трапилося через недостатнє усвідомлення причин зміни поведінки у царині народжуваності. Якщо зрозуміти цілі Міжнародної федерації планування сім'ї інакше — як надання реальної можливості населенню та допомоги різних контрацептивів реалізувати свою потребу в певній кількості дітей відповідно до установок на інтервали між народженнями, — то діяльність цієї організації буде набагато ефективнішою.

Вплив на народжуваність через репродуктивну поведінку є прерогативою демографічної політики, стратегічна мета якої полягає в створенні на уламках старої системи соціально-нормативної регуляції багатодітності цілком нової, яка надійно гарантує просте відтворення населення. Для його забезпечення, за розрахунками російського демографа В.О.Борисова, необхідний рівень народжуваності, за якого на одну жінку за все її життя припадає в середньому 2-3 народження або, що те саме, 2,6 новонародженого у середньому на одну шлюбну пару, здатну до дітонародження. Значення останньої величини пояснюється необхідністю компенсувати бездітність частини населення, зумовлену різними причинами: безшлюбністю, неплідністю або небажанням мати дітей.

При цьому необхідно мати на увазі, що середня величина кількості дітонароджень є узагальненням "певного розподілу сімей за кількістю дітей. Так, за середньої величини народжених у сім'ї 2,6 дитини як оптимальний розподіл сімей за кількістю дітей слід розглядати такий: 4% — бездітні, 10% — з однією дитиною, 35% — з двома дітьми, ще 35% — з трьома, 44% — з чотирма й 2% — з п'ятьма та більше дітьми. Отже, тільки для простого відтворення населення, коли чисельність населення не зростає, але і не зменшується, необхідно, щоб сім'ї з трьома та більше дітьми становили понад половину загальної кількості сімей. Якщо ж бажане певне зростання населення, то відсоток сімей з трьома та більше дітьми має бути відповідно збїльшений.

Враховуючи депопуляцію, що розвивається в Україні, доцільно проведення у найближчій перспективі демографічної політики, зорієнтованої на підтримання розширеного відтворення населення за таких параметрів: середня кількість народжених дітей у розрахунку на одну шлюбну пару за все життя має бути не менш ніж 3,0, а у розрахунку на одну жінку без урахування шлюбного стану — не менш ніж 2,5 дитини. Цим середнім значенням відповідає розподіл сімей за кількістю дітей, за якого частка сімей з трьома дітьми становить 30%, з чотирма та більше — 31%, тобто разом більш ніж 60%. Отже, для оптимізації демографічної ситуації в Україні необхідне підтримання доволі великого відсотка багатодітних сімей. Без цього подолання депопуляції буде неможливим.

Вимірювання народжуваності. Сучасні методи кількісного аналізу та вимірювання народжуваності об'єднують безліч прийомів та вимірювальних процедур демографічної статистики й демометрії. Вихідними даними для кількісного аналізу народжуваності є, з одного боку, абсолютні кількості новонароджених, а з іншого — абсолютні чисельності груп населення, з якими перші кількості співвідносять. На базі цих вихідних величин будують усю систему показників, використовуваних при аналізі народжуваності. Ми розглянемо тут найважливіші й найменш висвітлені у літературі.

Залежно від використовуваної вихідної інформації, способів її опрацювань та інтерпретації розрізняють поперечний аналіз та поздовжній аналіз народжуваності. Не слід розглядати їх як взаємовиключні методи дослідження народжуваності. Поперечний аналіз спирається на більш доступну інформацію ц дозволяє судити про особливості процесу народжуваності у момент (періоді спостереження, пов'язувати їх з подіями, істотними саме для цього моменті (періоду). Цей різновид аналізу безперечно збереже своє значення й у майбутньому. Проте останнім часом демографи дедалі глибше усвідомлюють обмеженість можливостей поперечного аналізу. Неухильно зростає інтерес до поздовжнього аналізу. Він посідає дедалі значніше місце у сучасних демографічних дослідженнях. У рамках поперечного аналізу первинно найбільш доступним, а часто й єдиним доступним і тому найпоширенішим був загальний коефіцієнт народжуваності. Впродовж тривалого часу цей показник видавався настільки природним мірилом інтенсивності всього процесу, що терміни "народжуваність" та "коефіцієнт народжуваності" вважали синонімами. Сьогодні мірила народжуваності настільки розвинулися та ускладнилися, що це ототожнення втратило сенс, хоча деякі дослідники продовжують на ньому наполягати.

Загальний коефіцієнт народжуваності являє собою відношення кількості народжених до загальної чисельності населення й є важливою підсумковою характеристикою репродуктивного процесу. Разом з коефіцієнтом смертності він визначає темпи природного приросту населення й як такий не може бути замінений жодним іншим показником. Водночас його аналітичні можливості обмежені, позаяк він залежить не тільки від інтенсивності репродуктивного процесу, але й від статево-вікового складу населення. Тому загальний коефіцієнт народжуваності мало придатний для просторових, часових та інших порівнянь. Недоліки загального коефіцієнта народжуваності властиві й іншим показникам, які залежать від статево-вікової структури населення, наприклад, загальному та спеціальному коефіцієнтам шлюбної народжуваності та низці інших.