Відтворення населення як єдність демографічних процесів

Дзвін, що прославляв тим самим звуком і похорон і хрестини,

знову сповіщав про зміну поколінь...

Так від покоління до покоління, повільно, як росте дерево, передається життя, а з ним і свідомість. Яке чудесне сходження! З розтопленої лави, з зоряного тіста, з живої, чудом зародженої клітини ми вийшли і, поволі піднімаючись, досягли того, що пишемо кантати і вимірюємо сузір'я.

Антуан де Сент-Екзюпері. "Планета людей".

 

РОЗДІЛ 7

ВІДТВОРЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ІСТОРИЧНІ ТИПИ.

Закони народонаселення різних суспільно-економічних формацій. Відтворення населення — один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Навряд чи сьогодні знайдеться демограф, котрий заперечить це загальноприйняте визначення, закріп лене в "Демографическом энциклопедическом словаре" і в його другому виданні — "Народонаселение. Энциклопедический словарь". Воно замирює прихильників як біологічної теорії зростання населення, так і соціологічного підходу до вивчення закономірностей відтворення населення. І ті, і ті згідні щодо того, що процеси відновлення генерацій і зростання населення здійснюються у певному порядку закономірно. Розбіжності у поглядах виявляються в той момент, коли постає питання, де та як шукати ці закономірності.

Нагадаємо, що у вітчизняній літературі де мографію визначають як науку про закономірності відтворення населення у суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Нагадаємо також, що для пояснення зміни типів відтворення вона використовує два теоретичні підходи. Один з них грунтується на системі законів народонаселення різних суспільно-економічних формацій, інший пов'язаний з концепцією демографічного переходу.

"Будь-якому історично особливому способу виробництва, — стверджував К.Маркс, - в дійсності властиві свої особливі, що мають історичний характер, закони народонаселення. Абстрактний закон населення існує тільки для рослин та тварин, доки в цю галузь історично не втручається людина".

У працях К.Маркса був обґрунтований економічний зміст закону народонаселення капіталізму. По суті, він був сформульований як закон економічної зумовленості відтворення робочої сили. Демографічні аспекти цього закону не дістали достатньо повного висвітлення у працях класиків. Ще чимало неясного й у питанні про закономірності розвитку населення докапіталістичних формацій. Цій проблемі присвячена одна-єдина монографія, що належить перу М.С.Авербуха.

Що стосується закону народонаселення соціалізму, то ще у 1960-ті роки А.Я.Боярський, один з провідних демографів СРСР, зазначив, що його зміст остаточно не сформульований. Він пояснював недостатню ясність у цьому питанні тим, що історичний досвід життя за соціалістичних умов на той час був дуже невеликий, а прояви демографічного закону населення мають подеколи суперечливий характер.

За двадцять років український демограф В.С.Стешенко напише, що, незважаючи на тривале й широке вивчення закону народонаселення за умов соціалізму, однозначне визначення його суті, змісту, характеру й механізму дії так і не було вироблене. А російський демограф та еколог Е.А.Араб-Огли, узагальнюючи історію пошуку сенсу закону народонаселення за соціалізму,

характеризує посталу ситуацію так: "Кожний фахівець, звертаючися до цього питання, вважає своїм обов'язком запропонувати ще одне додаткове, нове формулювання цього закону. Тепер кількість цих формулювань уже перевищила два десятки". А за підрахунками узбецького демографа М.К.Караханова, налічується близько 55 формулювань закону народонаселення соціалізму. На думку В.О.Борисова, їх ще більше— понад 100!

На думку В.С.Стешенко, в період будівництва соціалізму головний закон самовідтворення населення (збережена термінологія автора цієї точки зору) нового суспільства виявляв себе як тенденція і його дія ускладнювалася низкою обставин на цю хвилинного, скороминущого характеру, не адекватних сутності нового ладу; на етапі ж розвиненого соціалізму постали необхідні передумови для його більш широкої дії, а отже, виникла потреба у більш точному його відображенні у теорії. Мабуть, таке бачення перспектив розвитку суспільства розвиненого соціалізму й було спонукальним мотивом для формулювання В.С.Стешенко змісту головного закону самовідтворення народонаселення комуністичної суспільно-економічної формації. Запропоноване нею формулювання має такий вигляд: "демографічний процес за комунізму перебігає у формах, ґрунтованих на пануванні безпосередньо суспільної, комуністичної праці, участь в якій забезпечує всебічний, гармонійний розвиток

людей". Й жодного слова про сам характер відтворення населення, про новий історичний тип відновлення генерацій людей та його соціальні механізми.

Сьогодні, коли суспільство розвиненого соціалізму завалилося в одну мить, а ми почали переосмислювати свою історію, стає зрозумілим, чому демографам так і не поталанило сформулювати головний закон народонаселення соціалізму. Його просто-таки не існувало, так само як не існувало й саме суспільство розвиненого соціалізму. Ми жили за умов тоталітарного режиму, який ґрунтувався на ідеології насильства, страху, нетолерантності до інакомислення і який знищив у війні з власним народом мільйони безневинних людей. Не сумісні із жодним законом ні жертви голодомору 30-х років в Україні, ні масові депортації жителів її західних областей у 40-ві роки, й навряд чи сьогодні знайдеться людина, котра пояснить репресії 1937 року як об ставини на цю хвилинного, скороминущого характеру, не адекватні сутності нового ладу". Встановлення справжніх розмірів демографічних утрат, яких зазнав народ України "в буднях великих строек", — одне з першочергових завдань, що постали перед українською демографією.

Отже, пояснення зміни типів відтворення населення, ґрунтоване на дії законів народонаселення різних суспільно-економічних формацій, cьoгoдні слід визнати непродуктивним, позаяк самі ці закони потребують переосмислення. Й тому звернімося до іншої теоретичної концепції розвитку населення пов'язаної з поняттям демографічного переходу. Вона має і прихильників, і опонентів, і предосить слабких місць. Проте пояснювальна сила цієї парадигми перевищує сполучені з нею деякі протиріччя, а у прогностичній площині вона є найбільш плідною.

Концепція демографічного переходу. Існують різні версії стосовно авторства цієї концепції. За твердженням польського демографа Е.Россета, підвалини концепції демографічного переходу були закладені американським демографом Уорреном С.Томпсоном, котрий оприлюднив її 1929 року в статті "Населення", опублікованій в "Американському соціологічному часописі". 1945 року інший американський демограф Френк У.Ноутстайн уперше ввів у науковий обіг термін "демографічний перехід" в одній із своїх наукових праць. Проте "Демографический энциклопедический словарь" віддає пріоритет французькому демографу Адольфу Ландрі. 1934 року була опублікована його монографія "Демографічна революція", в якій дістала оформлення концепція демографічної революції, вперше сформульована ним 1909 року. А.Ландрі ввів у науковий обіг поняття "демографічного типу", поєднавши його з історичним контекстом. Цей термін дістав широке розповсюдження.

У вітчизняній демографічній літературі використовують категорію "історичного типу відтворення населення", яка відображає спільність найважливіших якісних рис відтворення населення за більш-менш однорідних історичних, економічних, соціальних, екологічних та інших умов. Ця категорія позначає властиву цьому етапові суспільного розвитку єдність інтенсивності демографічних процесів (смертності, народжуваності, шлюбності) та механізмів їх соціального регулювання.

У різні часи до концепції демографічного переходу зверталися Е.Россет (Польща), З.Павлик (Чехословаччина), П.Калатбарі (Німеччина), Л.Леві та Л.Андерсон (Швеція), а з-поміж радянських демографів — А.Г.Вишневський (1973, 1976, 1982 pp.), О.Я.Кваша (1968, 1974 pp.), Я.Н.Гузеватий (1980 p.). Єдність думок з усіх питань демографічного переходу нині відсутня.

Спільним елементом різних модифікацій концепції демографічного пepеходу є періодизація демографічного розвитку, відповідна трьом найбільшим історичним етапам суспільного розвитку — суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам. Разом з тим засадовими стосовно цих модифікацій є різні вихідні засновки й методології аналізу соціальної зумовленості типів відтворення населення. Це є причиною розбіжності поглядів на причини та чинники демографічного переходу, його механізм та міру універсальності.

У зарубіжній літературі найбільш поширена концепція раціоналізму. З нею пов'язані імена А.Ландрі, Ж.Буржуа-Піша (Франція), Ф.Ноутстайна, Д.Кау-гілла, С.Енке (США). Ця концепція утворює теоретичні засади схеми розвитку й завершення демографічного переходу в різних регіонах світу, використовуваної у демографічних прогнозах ООН. її прихильники протиставляють свідоме обмеження кількості дітей у сім'ї, іманентне міському індустріальному суспільству, ірраціональності репродуктивної поведінки індивідів у традиційному аграрному суспільстві.

Індустріалізація істотно знижує рівень смертності, що підриває суспільну доцільність багатодітності й творить передумови для зниження народжуваності. Народження дітей стає цариною свідомого, раціонального вибору, а автономізація особистості визначає орієнтацію на малодітність. Як ключові чинники зниження народжуваності різні дослідники розглядають, крім індустріалізації, й інші — урбанізацію, емансипацію жінок, зростання доходів та рівня освіти тощо. Різні пояснення дістав і механізм цього феномена: наприклад, поширення зниження народжуваності від вищих прошарків населення до нижчих, із міських центрів у сільську місцевість, із промислове розвинених країн у ті, що розвиваються.

Важливим елементом концепції раціоналізму є уявлення про гомеостатичне регулювання відтворення населення, відповідно до якого рівень народжуваності в кінцевому підсумку визначений рівнем смертності. З цього випливає висновок про універсальність демографічного переходу та його принципово єдину схему.

На першому етапі демографічного переходу відбувається перебудова смертності: скорочується екзогенна смертність, переважна частина смертних випадків переміщується з дитячих у старші вікові групи, збільшується середня тривалість життя. На другому — змінюється тип народжуваності. Часові інтервали між етапами та фазами демографічного переходу, співвідношення темпів зниження смертності та народжуваності залежать від конкретних соціально-економічних умов і визначають тривалість і масштаби прискорення зростання населення. Проте демографічна історія як промислове розвинених країн, так і країн, що розвиваються, демонструє таку багатоманітність схем демографічного переходу й такі доглибнні відхилення від часових схем та факторних залежностей, обґрунтованих концепцією раціоналізму, що виникла необхідність у розробці альтернативних пояснювальних гіпотез і теорій.

Другий теоретичний напрямок в інтерпретації демографічного переходу пориває з ідеєю гомеостатичного регулювання й ґрунтується на засновку про відносну незалежність еволюції народжуваності від динаміки смертності. Він пов'язаний з іменами американських демографів К.Девіса і Дж.Блейка та австралійського демографа Дж.Колдуелла. Ці вчені вважали, що і народжуваність, і смертність детерміновані соціально-економічними умовами, проте механізм цієї детермінації для них різний. Так, К.Девіс і Дж.Блейк у працях 1949—1956 років показали, що суб'єктивна раціональність, у тім числі й вигідність, багатодітності в аграрному суспільстві була зумовлена його со ціально-економічною організацією. Звідси випливав висновок, що перебудова типу народжуваності залежала не стільки від зниження смертності, скільки від доглибних сутнісних соціально-економічних перетворень, що формують індустріальне суспільство.

Дж.Колдуелл у 1976—1978 роках сформулював і розвинув концепцію демографічного переходу, ґрунтовану на таких тезах:

— тип народжуваності економічно раціональний в усіх суспільствах і визначений типом сім'ї та природою економічних відносин у ній;

— аграрна економіка ґрунтована на великій сім'ї, яка являє собою групу близьких родичів, об'єднану сумісною економічною діяльністю й спільними обов'язками; у такій сім'ї "чисті потоки благ" спрямовані від молодших генерацій до старших, що зумовлює економічну доцільність максимізації народжуваності;

— індустріальна економіка позбавляє сім'ю функції головного економічного осередка суспільства, сім'я стає нуклеарною, а "чисті потоки благ" у ній змінюють напрямок, що визначає економічну доцільність бездітності;

— водночас традиційна велика сім'я з притаманним їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва;

— демографічний перехід, отже, теоретично не є універсальним процесом а його практична всезагальність (мається на увазі його поширення на країни, що розвиваються) є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя й світогляду, сформованих у країнах Заходу й це запозичення можливе, проте, лишень у рамках загального процесу індустріального перевлаштування суспільства. У країнах Східної Європи, включаючи колишній СРСР, найпоширенішою є концепція демографічного переходу як соціальне зумовленого процесу зміни типів гомеостатичного регулювання відтворення населення, її обгрунтування й підтримка здійснені у працях 3.Павлика, А.Г.Вишневського, П.Калатбарі. Ця концепція полягає ось у чому.

Продовження роду являє собою один з головних аспектів життєдіяльності будь-якого біологічного виду. Неперервність процесу відновлення генерацій передбачає тривале збереження відносно всталеної рівноваги між видом та довкіллям. Останнє забезпечується в рамках природних біологічних систем, до яких належать популяції цього виду. Вироблені природним відбором гомеостатичні механізми, що забезпечують відносну стабільність популяції, достатньо ефективні у долюдському світі, за умов, коли сама місткість екологічнихсистем, як правило, впродовж тривалого часу залишається стабільною.

З появою людського суспільства становище докорінно змінюється. Щоб людське суспільство могло існувати й розвиватися, має постійно підтримуватися внутрішня узгодженість різних аспектів його життєдіяльності, рівновага кожного з них з усіма іншими. Завжди існують об'єктивно визначені умови рівноваги між процесом відновлення та зміни генерацій людей та рештою процесів, що перебігають у суспільстві. Це — умови демографічної рівноваги.

На різних етапах історичного розвитку існують різні, але кожного разу достатньо жорсткі рамки, в межах яких може встановлюватися зазначена рівновага, існують як демографічні, так і недемографічні обмеження. Вони не можуть бути розширені на цьому етапі й за певного рівня економічного і соціального розвитку. Тому чи тому рівневі розвитку суспільства відповідають певні типи демографічної рівноваги, які відображають міру контролю людини над природним і соціальним середовищем. То ж яким чином підтримується демографічна рівновага у людей?

Процес відтворення населення завжди перебігає на підставі самоорганізації, яка забезпечує підтримання демографічної рівноваги. Цей феномен називають демографічним гомеостазисом. Його природа якісно відмінна від тієї, що має місце у тваринному світі: тварина вчиняє у той чи той спосіб, підкоряючись інстинкту або наслідуючи живий приклад. Людина поводить себе видно з культурними нормами. Культура забезпечує умови для функціонування і реалізації механізму саморегулювання розмноження людей. Цей механізм та допомоги культурних норм диктує таку поведінку людських колективів та окремих індивідів, яка впродовж достатньо тривалого часу забезпечує підтримання об'єктивно необхідної рівноваги.

Іноді гомеостатичне регулювання відрізняють від адаптивного. Проте за доволі широкого розуміння гомеостазису адаптивну поведінку можна розглядати як окремий випадок гомеостатичної. Саме в такому розумінні пропонує А. Г.Вишневський вживати термін "демографічний гомеостазис", використовуючи його для позначення властивості населення підтримувати демографічну рівновагу, в тому числі за рахунок пристосованих реакцій, коли цього вимагають змінювані умови рівноваги.

Сукупність соціально-культурних регуляторів, під впливом яких демографічна поведінка людей забезпечує підтримання демографічної рівноваги, називають демографічним механізмом. І якщо певним етапам людської історії відповідають і певні типи демографічної рівноваги, то, у свою чергу, кожному типу демографічної рівноваги відповідає своя система соціально-культурних регуляторів, свій демографічний механізм.

У своїй єдності типи демографічної рівноваги та демографічного механізму визначають історичні типи відтворення населення, адекватні історично певним економічним, соціальним та культурним умовам життя суспільстві Зміни таких типів А.Г.Вишневський пропонує розглядати як моменти руху від нижчих форм до вищих. Поза цими історичними формами відтворення населення не існує.

Завершуючи огляд різних точок зору на сутність процесу демографічного переходу, зауважимо, що уявлення про нього як про суспільне зумовлену зміну історичних типів відтворення населення відображає перспективний теоретичний напрямок сучасної демографії. Проте загальновизнана теорія, що пояснювала б конкретні історичні типи соціальне детермінованої демографічної поведінки й, отже, структуру й чинники формування типів відтворення населення, на сьогодні іде не склалася.

Історичні типи відтворення населення. Подібно до того, як відтворення населення не існує поза певними історичними формами, не існує воно й поза постійною взаємодією двох конкретних демографічних процесів: народжуваності та смертності. Відтворення населення — це єдність цих двох процесів Розвиток цих протилежних за сенсом процесів, за всієї їхньої відносної самостійності, можливий тільки в рамках такої єдності. Й якщо народжуваність та смертність — об'єктивно існуючі процеси, складені з безлічі конкретних демографічних подій — народжень і смертей, відтворення населення виявляє себе завжди як готовий підсумок їх взаємодії.

Саме у народжуваності та смертності знаходять відображення результати взаємодії демографічного процесу з усіма іншими процесами, що перебігають у суспільстві, й тільки через взаємну узгодженість народжуваності та смертності реалізується демографічна рівновага загалом. У ході взаємодії народжуваності та смертності з недемографічними царинами життєдіяльності людей та між собою формуються головні якісні риси й кількісні параметри цих двох процесів, тією, зрозуміло, мірою, якою ці риси й параметри залежать не від біологічних, а від економічних і соціально-культурних чинників. Але оскільки народжуваність і смертність інтегровані у відтворенні населення, то історичні типи цих демографічних процесів визначають у кінцевому підсумку й історичний тип відтворення населення.

Отже, за історичного підходу до типології відтворення населення якісна специфіка його типів виводиться з соціально-економічних умов життя суспільства, які, у свою чергу, визначають об'єктивні передумови досягнення демографічної рівноваги, тобто збалансованості рівнів народжуваності та смертності у відповідності до вимог функціонування суспільства як єдиного цілого, а також демографічних відносин — специфічних соціальних відносин, що постають між людьми з приводу створення й збереження людського життя. Історично певний тип демографічної рівноваги в єдності з відповідним йому типом демографічних відносин і характеризують історичні типи відтворення населення.

А.Г.Вишневський, автор двох монографій, присвячених проблемам відтворення населення в історичному контексті, розглядає різні типи відтворення населення як послідовні етапи демографічної історії людства. Ці етапи відповідають збільшеному членуванню історичного процесу, трьом головним етапам людської історії: суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам. Доступні спостереженню й тому відносно добре вивчені два головних типи відтворення населення — традиційний та сучасний, або раціональний. У демографічній літературі іноді використовують для позначення цих двох типів відтворення населення інші терміни: відповідно екстенсивний та інтенсивний типи відтворення населення.

Крім них, існував, ймовірно, ще один, вихідний тип, що передував традиційному, — архетип відтворення населення, характерний для докласового суспільства, яке існувало за умов привласнювальної економіки. На цій стадії людської історії зміна генерацій людей вже перебувала під соціальним контролем, але царина дії останнього була істотно обмежена, демографічний механізм приводив відтворення населення у відповідність до можливостей природних екологічних систем, до яких усе ще належали первісні людські популяції.

На зміну архетипу прийшов другий історичний тип відтворення населення — традиційний, що його іноді називають примітивним або доіндустріальним. Він панував у докапіталістичних класових суспільствах, господарчою підвалиною яких була аграрна економіка. Цей тривалий період історії характеризували низький рівень розвитку продуктивних сил, залежність людини від стихійних сил природи, незліченні епідемії, війни й спалахи голоду.

Виникнення й розвиток сільського господарства та ґрунтованих на ньому економіки й форм суспільного життя істотно змінили умови народжуваності та смертності людей, розширили можливості зростання населення, зробивши водночас численніше населення необхідним відповідно до об'єктивної суспільної потреби.

Аграрному типу демографічної рівноваги відповідала своя система культурних регуляторів, що забезпечували підтримання цієї рівноваги. У порівнянні з демографічним механізмом часів архетипу ці регулятори стали більш витонченими й досконалими. Проте з позицій вищих форм демографічного механізму вони були вельми примітивними, позаяк можливості їх розвитку обмежувалися відносною нерозвиненістю всіх суспільних відносин, властивих аграрним суспільствам. Поведінка людей, в тому числі й демографічна, їхні стосунки між собою та все їхнє життя загалом регламентувалися традицією, зорієнтованою на незмінні, вспадковані за давніх-давен зразки, що не вимагали раціонального пояснення.

Упродовж усього періоду панування аграрної економіки умови демографічної рівноваги залишалися незмінними. Залишався переважно однотип ним і соціально-культурний механізм, що регулював демографічну поведінку людей. Традиційний тип відтворення населення панував не тільки в до капіталістичних аграрних суспільствах, але й на ранніх стадіях капіталізму коли все ще зберігалася панівна роль аграрної економіки. Його характеризували низька економічність та невсталеність.

З переходом від аграрної до індустріальної економіки й радикальною зміною характеру залежності людини від природи виникають передумови для формування сучасного або раціонального типу відтворення населення. Стрибок у розвитку продуктивних сил створив матеріальне підґрунтя для становлення нового типу демографічної рівноваги й зумовив необхідність приведення демографічного механізму у відповідність до нього.

Традиційні екзогенні чинники смертності відходять у минуле, формується її новий історичний тип, установлюється принципово інший, ніж раніше порядок вимирання популяцій. Це докорінно змінює умови підтримання демографічної рівноваги й спричинює трансформацію типу народжуваності Докорінно змінюється вся система демографічних відносин, вони набувають активного й гнучкого характеру, який допускає широку свободу індивідуального вибору. Зростає економічність і всталеність демографічного процесу.

Демографічні революції та їх зміст. Перехід від старого типу відтворення населення до нового охоплює тривалий історичний період, упродовж якого формуються умови нової демографічної рівноваги, а стара система демо графічного регулювання переживає кризу. В цей час усередині суспільств визрівають елементи його нової системи, й суспільство, примірюючи себе до них, заперечуючи або схвалюючи їх, стає на шлях демографічного переходу Доки він триває, в тому самому населенні співіснують елементи старого нового типів відтворення населення. Вони можуть бути присутніми як у чистому вигляді — у одних груп населення — ще старі, у інших — уже нові, так і в вигляді проміжних, паліативних форм, невідомих до початку демографічного переходу й таких, що не доживають до його кінця.

Сам демографічний перехід складений з різних стадій. На ранніх його стадіях елементи старої системи демографічного регулювання зазнають лише деякої трансформації, але не замінюються повністю. Модифіковані форми і норми демографічних відносин дозволяють упродовж певного часу розв’язувати проблеми, з якими вже не в змозі впоратися старий демографічний механізм." їх поширення й зміцнення поступово розхитують стару систему демографічного регулювання, проте усунути її повністю не можуть, позаяксамомодифіковані демографічні відносини ще не утворюють цілісної нової системи здатної замінити попередню.

Елементи нової системи демографічного регулювання й модифіковані норми демографічних відносин несуть з собою переважно кількісні зміни, якісному ж аспекті вони належать радше минулому, ніж майбутньому, й діють у рамках старої системи управління поведінкою людей. Разом з нею вони рухаються від однієї кризи до іншої, виявляючи дедалі більшу невідповідність новим історичним завданням, доки не наблизяться до кульмінаційного пункту демографічного переходу — демографічної революції або демографічного перевороту.

Демографічна революція являє собою докорінну якісну стрибкоподібну зміну процесу відтворення населення, розрив із старими методами демографічного регулювання. Нових якісних рис відтворення населення набуває тільки після демографічної революції. В процесі еволюції демографічних відносин людство пережило дві демографічні революції.

Перша демографічна революція, що знаменувала зміну архетипу на традиційний тип відтворення населення, була нерозривно пов'язана з грандіозним соціально-економічним переворотом, відомим під назвою неолітичної революції. В його ході відбулася заміна системи відносин, притаманної привласнювальній економіці, на нові виробничі відносини, характерні для економіки продукуючої. Соціально-економічний прогрес підточував підвалини демографічної рівноваги, властивої суспільству, ґрунтованому на привласлювальній економіці. Демографічна стабільність поволі поступилася місцем дуже повільному, але необоротному зростанню чисельності, а головне, густоти палеолітичних населень. Зростання густоти населення виявилося одним з найпотужніших стимулів переходу від привласнювальної економіки до продукуючої.

Виникнення сільського господарства, нові методи його ведення й відповідні форми суспільного життя вимагали іншої, ніж раніше, просторової концентрації людей, а значить, і значно більшої їх чисельності. Відбулися доглибні зміни і в організації приватного життя людей, їхньої праці, побуту, навчання, спілкування, а отже — і в умовах, за яких відбувалося народження й виховання дітей.

Сьогодні якісні й кількісні відмінності у народжуваності та смертності до й після неолітичної революції вивчені недостатньо, й гіпотезу про архетип як особливий історичний тип відтворення населення зарано вважати науково підтвердженою. Вона потребує ретельної перевірки на вже наявному археологічному та етнографічному матеріалі. Але, як і будь-яка гіпотеза, вона має право на існування, доки не буде спростована науковими фактами.

Факт неолітичного "демографічного вибуху" не викликає сумнівів. Його можна розглядати й як вагомий доказ на користь викладеної гіпотези: різке прискорення зростання населення було кількісним результатом якісних змін у відтворенні населення, зміни його історичного типу, першої демографічної революції.

Друга демографічна революція забезпечила перехід від традиційного типу відтворення населення до його сучасного типу. Вона визрівала кілька сторіч у процесі демографічного переходу, розпочатого в Західній Європі доби зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства. Попервах демографічні зміни були неістотними й заторкнули лише нечисленний прошарок соціальної верхівки. Поступово поглиблюючися, вони пoширилися на інші соціальні групи, дедалі більше змінюючи демографічну свідомість і поведінку людей і дедалі щільніше переплітаючися з іншими економічними та соціальними — змінами в їхньому житті.

Доба між Великими географічними відкриттями та промисловою peволюцією в Англії була перехідною і в суспільно-історичній, і в демографічній площині. Відкриття Америки Колумбом 1492 року, відкриття морського шляху з Європи в Індію у 1497—1499 роках Васко да Гама, перше навколосвітнє плавання Ф.Магеллана у 1519—1522 роках, подорожі російських земле проходців у XV]—XVII сторіччях сприяли загарбанню й пограбуванню відкритих земель, первинному нагромадженню капіталу та зародженню світового ринку. Англійська промислова революція у XVII сторіччі, перша революція європейського масштабу, започаткувала зміну феодальних відносин капіталістичними. Цей історичний період підготував перехід західноєвропейського суспільства переважно аграрного й сільського у переважно індустріальне й міське. Ту ж саму роль він відіграв і в підготовці переходу до повсюдного й усезагального поширення сучасного типу відтворення населення.

Цей перехід почався приблизно наприкінці XVII — в середині XIX сторіччя й не завершився на більшій частині планети ще й досі. Відбулися радикальні зміни в структурі причин смерті і в структурі демографічної поведінки, стрімко почала спадати неконтрольована екзогенна смертність і неконтрольована "зсередини", тобто самою сім'єю, народжуваність, що й знаменувало початок другої демографічної революції.

Оскільки в механізмі регулювання відтворення населення традиційного типу ключова роль належала смертності, саме ранні зміни в структурі причин смерті повинні були стати (й стали) тим внутрішнім імпульсом, з якого почалась перебудова всього демографічного механізму. Впродовж тривалого часу змін в смертності випереджали зміни в народжуваності, й у всіх країнах уже на початок демографічної революції виявилося більш швидке, у порівнянні з минулим часом, зростання населення.

З початком демографічної революції несинхронність демографічного роз витку посилилася. Щоб відобразити цю несинхронність, у літературі іноді пишуть про перехід до нового типу смертності та нового типу народжуваності як про різні етапи або фази демографічної революції. Швидкість проходження населення через кожну з цих фаз, їх взаємодія між собою, послідовністю їх поширення на різні соціальні групи в суспільстві залежать від багатьох конкретних історичних умов. Тому й сама демографічна революція відбувалася й відбувається в різних країнах і в різні періоди часу неоднаково.

Отже, перша фаза демографічної революції — переворот у смертності, друга — переворот у народжуваності. Кожна з них відображає принципові якісні зрушення у системі соціального контролю над смертністю та народжуваністю й знаходить вираження у відповідних кількісних змінах — у зниженні рівня обох цих процесів. Як правило, друга фаза настає по деякому більш-менш тривалому часі після першої. Впродовж цього самого часу дедалі меншій смертності відповідає так само висока народжуваність, у результаті цього зростання населення різко прискорюється навіть у порівнянні з тим пришвидшеним зростанням, яке часто-густо передує настанню демографічної революції. Це прискорення триває, доки не настане друга фаза демографічної революції. Тоді прискорення зростання населення припиняється, й мірою того, зниження народжуваності "наздоганяє" зниження смертності, а іноді навіть "обганяє" його, зростання населення вповільнюється. По завершенні демографічної революції динаміка чисельності населення залежить уже від чинників, не пов'язаних з переходом до відтворення населення сучасного типу, вона починає підкорятися законам, іманентним новому історичному типу відтворення людей.

Різночасність початку та несинхронність розвитку обох фаз демографічної революції призводить до того, що впродовж відносно короткого часу назріває демографічний вибух, і населення переживає небувале швидке зростання чисельності, яка може збільшитися за сторіччя значно більшою мірою, ніж за всю попередню історію. Потужність такого вибуху може бути різною й належить від конкретної ситуації, в якій здійснюється демографічна революція. Так, населення зарубіжної Європи збільшилося за XIX сторіччя від 160 до 205 млн чоловік (на 135 млн, або на 85%) і дало ще кілька десятків мільйонів емігрантів у Новий Світ. Демографічний вибух у Західній Європі припинився дуже швидко — на початку XX сторіччя — у результаті стрімкого падіння народжуваності. Проте сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із здійсненням демографічної революції у країнах третього світу, досяг небувалої сили й перетворився на проблему глобального значення.

Опублікована наприкінці квітня 1994 року Бюро Сполучених Штатів Америки з перепису населення світу доповідь показала, що найбільший внесок у збільшення чисельності населення планети на 2020 рік зроблять країни, що розвиваються: через 35 років світ, що розвивається, налічуватиме 6,5 млрд чоловік. Нагадаємо, що нині на Землі проживають 5,75 млрд чоловік. А згідно гіпотезою, яка є засадовою стосовно розрахунків майбутньої чисельності планетарного населення, воно досягне на 2020 рік 7,9 млрд чоловік.

Країни, що розвиваються, не знали ранніх стадій демографічного переходу. Він почався одразу, стрімким стрибком від старого типу смертності до нового, у багатьох з цих країн рівень смертності сьогодні значно нижчий, ніж будь-де ХІХ сторіччі. Друга ж фаза демографічної революції у цих країнах у кращому разі тільки почалася, та й то не скрізь. Тому перевищення народжуваності над смертністю досягає величезних розмірів.

І якщо прискорення зростання населення у другій половині минулого сторіччя було відносно помірним і незначно вплинуло на темпи зростання світового населення, то у другій половині поточного сторіччя демографічний вибух у країнах "третього світу" супроводжувався темпами динаміки їх жителів, які у 5—6 разів перевищували швидкість збільшення населення у минулому сторіччі. Якщо ж урахувати, що у країнах, що розвиваються, проживає до 70% мешканців планети, стає зрозумілим, що весь сучасний світовий демографічний вибух пояснюється процесами, які відбуваються в світі, що розвивається.

Демографічний вибух, породжений демографічною революцією, все-таки не адекватний їй. Вибухоподібне зростання населення — лишень один із наслідків демографічного перевороту, причому не найголовніший. Він випливає не із сутності самого перевороту, а із специфіки тих історичних умов, в яких він здійснюється в тій чи тій країні. В окремих випадках демографічного вибуху може й не бути. Вибухові темпи зростання населення — явище тимчасове, вони зникають по завершенні демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. До них належить демографічне постарішання населення.