Криміналістична характеристика і особливості розслідування злочинів, вчинених шляхом кредитно-фінансових операцій

Способи вчинення злочинів у кредит­но-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практи­ці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або в змові.

Перша група — це посягання позичальника на фінан­сові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрова­ний як підприємець за місцем проживання та має доку­менти на здійснення підприємницької діяльності), влас­ник, засновник, службова особа підприємства-позичаль­ника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну ін­формацію (договір виконання робіт, послуг, постачання не­існуючим або фіктивно створеним суб'єктам господарю­вання з внесенням свідомо фіктивних даних щодо техніко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікова­ними даними балансу, наданням фіктивних документів на майно, що віддається у заставу, тощо) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою приховання злочи­ну винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, лік­відації, реорганізації підприємства, надання підроблених і фіктивних документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта підприємницької діяльності, службова особа суб'єкта підприємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кредитно-фінансовій установі з ме­тою одержання кредиту для його використання в підпри­ємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування тощо.

Спосіб 3. Службова особа, як правило, державного під­приємства, організації, установи, філії чи структурних підрозділів, одержавши законний пільговий грошовий кре­дит, використовує його не за призначенням, а шляхом пе­редачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Спосіб 4. Службові особи (див. спосіб 3) підприємства, отримавши звичайний або пільговий кредит, переадресу­ють його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кре­дит і надають право розрахунку за кредит комерційній ор­ганізації.

Друга група — це посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Службова особа кредитно-фінансової устано­ви без повідомлення клієнта знімає кредитні кошти з Його розрахункового рахунку (якщо кредитні кошти перебува­ють на розрахунковому рахунку якийсь час без руху) і ви­користовує їх в інтересах банку. Найчастіше ця операція відбувається, коли банк внаслідок невдалих фінансових операцій потрапляє в скрутне фінансове становище. Якщо виникає необхідність у перерахуванні коштів, працівники кредитно-фінансової установи вживають заходів щодо при­ховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перерахування під приводом того, що установа перебуває на картотеці, або вичерпано щоденну можливість перера­хування коштів, або були невірно оформлені платіжні до­кументи тощо.

Спосіб 6. Службові особи кредитно-фінансової устано­ви без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шля­хом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін, У разі необхідності винні вжива­ють заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що наведені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов'язана із злочинною змовою представників кре­дитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи ви­дає незаконний кредит (без належної перевірки плато­спроможності, можливості повернення та ін.) позичальни­ку, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення доку­ментів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи не­законно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кош­ти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення креди­ту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов'язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображують­ся в діях, у сталих зв'язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання креди­ту позичальником.

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів):і завідомо фальшивими даними (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неісную­чої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв'язки між позичальником та працівниками банку, що здійснюють фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення піль­гових умов кредитування і повернення кредиту, послаб­лення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання

кредиту.

2. Використання кредиту позичальником.

Факти; нецільове використання кредиту і матеріаль­них цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з по­купцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встанов­лення документів з фіктивними даними; безтоварне офор­млення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації прийому-отримання поставленої продукції, виконаних робіт, на­даних послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгова­ність; використання необлікованих бланків суворої звітно­сті і заміна їх іншими бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінностей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; опри­буткування неодержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підробле­них підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником.

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про неможливість повернення кредиту; закриття офісу пози­чальником; розпродаж майна позичальником; підготовка або від'їзд позичальника в іншу державу; існування у звіт­них документах даних, що викривлюють дані про виконан­ня позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту.

Розслідування злочинів. Серед питань розслідування злочинів, які розглядаються, слід виділити питання, які необхідно з'ясувати під час розслідування, та види доку­ментів, що містять інформацію про кредитні операції.

1. Питання, які необхідно з'ясувати під час розсліду­вання. Важливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є працівники кредитно-фінансових установ (кре­дитної, операційної служб) і представники позичальника.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, які ви­лучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи, і 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов'язані зі злочинною подією, в тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи із слідами виправ­лень, що приховують незаконні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, по­в'язані з подіями, про які одержано повідомлення (статис­тична, аналітична та інша документація);

в)матеріали перевірок, проведених установами Націо­нального банку України, податкової адміністрації, контро­льно-ревізійної служби — акти ревізій, інвентаризацій, відомчих експертиз та ін.

До другої групи належать;

а)документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: б) документи позичальника, надані банку для одер­жання кредиту: в)документи і свідчення, що підтверджують забезпе­чення повернення кредиту і платоспроможність позичальника: г) документи про використання кредиту: ґ) документи на повернення кредиту: