Поняття, завдання, обєкт, предмет криміналістики.

Розділ 1

Поняття, завдання, обєкт, предмет криміналістики.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналістику пов’язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Криміналістика є самостійною галуззю наукового знання, яка має власний предмет і методи дослідження. Криміналістику можна розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальний курс і як практичну діяльність у боротьбі зі злочинністю.

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) вперше вживається наприкінці ХІХ ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною щодо кримiнального права та визначав як вчення про реалії кримінального права.

Зародження криміналістики пов’язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці — розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умовах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика постала з надр кримінально-процесуальної науки й тому тісно пов’язана з теорією доказів. Цим визначається її призначення, коло закономірностей, що входять до її предмета.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення предмета криміналістики: як науки про розслідування злочинів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукупність технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій. Останнім часом криміналістику визначають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Предмет криміналістики — це система, складовими якої є важливі типові елементи, що узгоджуються між собою:

1. закономірності виникнення слідів;

2. виявлення (відшукання) слідів;

3) збирання (фіксація і закріплення) слідів;

4) вилучення слідів, визнання їх речовими доказами, приєднан­ая до справи й дослідження;

5) зберігання речових доказів; 6) дослідження речових доказів;

7) оцінка речових доказів;

8) використання речових доказів у процесі доказування в кри­мінальній справі про злочин.

Питання про предмет криміналістики тривалий час залишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов’язано зі складністю об’єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналiстики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст кримiналістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об’єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлення істини у справі.

Об'єктом криміналістичної науки є злочинна діяльність і діяль­ність правоохоронних органів, спрямована на розкриття та розслі­дування цих злочинів, їх попередження.

Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій:

1) виявлення доказів — їх відшукання;

2) фіксація доказів, їх закріплення;

3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які є змістом доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв’язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Воно здійснюється протягом усього процесу доказування.

Система криміналістики

Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінально караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю.

 

Методи криміналістики

Метод (від грецьк. meqodoz — шлях, дослідження, теорія, вчення) — спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Однак метод слід розуміти не тільки як спосіб досягнення мети, а й як упорядковану діяльність.

Аналіз — це метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних операцій, із яких формується реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування злочинів, у процесі експертних досліджень. Так, низка тактичних прийомів нонвербальних слідчих дій заснована на аналізі. Синтез — процес практичного або уявного возз’єднання цілого з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле.

Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У криміналістиці має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.

Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є також умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні в процесі пізнання істини.

Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предметами, поняттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від загального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, систем тактичних прийомів, таблиць Відонова тощо.

Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відкидається все несуттєве. Абстракція — це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об’єкта, не бере до уваги інші — несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.

Вчення про методи криміналістики — суттєвий елемент її методологічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Методи криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами. Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома рівнями:

1) методи діалектичної та формальної логіки;

2) загальнонаукові методи;

3) спеціальні методи криміналістики.

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або більшості наук. До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівняння, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.

Спостереження — метод дослідження, який полягає в навмисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із метою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшукуванні смислу цих явищ. У криміналістиці спостереження використовується як безпосереднє, так і опосередковане.

Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічення кількісних чи якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слідчих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.

Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення дослідів для відтворення явищ в штучно створених аналогічних умовах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах. Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встановлення природи явища та ін.

 

Порівняння — метод, який заснований на зіставленні властивостей або ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюваними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, предмети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загального, що є в об’єктів.

Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною, що прийнята за одиницю виміру. Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній практиці, при попередженні злочинності. Об’єктами вимірювання можуть бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.

Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі бувають ідеальні та матеріальні. Моделі — це спеціально створені аналоги. До моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта неможливе чи недоцільне.

Інколи окремо виділяють математичні методи (методи математичної статистики, теорії ймовірності, геометричного та графічного аналізу, вимірювання та рахування), які мають важливе значення в криміналістиці. У криміналістиці з математикою пов’язане використання обчислювальної техніки, також значну роль відіграє математика в криміналістичній техніці, особливо це стосується методів роботи з речовими доказами, зі слідами злочину.

Спеціальні методи криміналістики використовуються для вирішення її завдань. До спеціальних методів перш за все належать техніко-криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної техніки. Так, вирізняють методи судової фотографії (посилення кольорових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигналітична зйомка, панорамний метод тощо); методи судової балістики (розгортання кулі чи гільзи, метод визначення місця пострілу, встановлення моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження документів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порошками, метод фотографічного виключення) тощо. Спеціальними методами є також ідентифікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).

 

До спеціальних методів (власне криміналістичних) інколи відносять криміналістичне версирування, криміналістичне планування, криміналістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.

Джерелом формування криміналістичних методів є природничі й технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, в криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний аналіз, дослiдження в невидимих променях спектру, застосування радіоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін. Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, проходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідного стану супроводжується спектральним рентгенівським випромінюванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан пари і збуджується спектр випромінювання цих парів. Проходячи далі крізь вхідну щілину спеціального приладу — спектрографа, випромінювання за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за допомогою детектора. Цей метод заснований на встановленні наявності або відсутності в отриманому спектрі аналітичних ліній, які пропорційні концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.

 

Спеціальні методи криміналістики можуть бути розподілені на:

1) методи науки криміналістики;

2) методи практичної діяльності (які безпосередньо використовуються оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурорами, суддями).

Методи криміналістики застосовуються завжди комплексно.

 

Розділ 2

Класифікація слідів

У трасології сліди класифікуються за різними підставами. Залежно від роду слідоутворюючих об’єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Щодо конкретних слідоутворюючих об’єктів, то найчастіше трапляються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди: об’ємні та поверхневі, статичні й динамічні, локальні та периферичні.

Об’ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об’єкта в об’ємі, тобто у всіх трьох його вимірах — за довжиною, шириною і глибиною. Вони виникають від вдавлення слідоутворюючого об’єкта у податливу слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. Часто об’ємні сліди утворюються на слідосприймаючій поверхні (наприклад, ґрунті, деревині, пластиліні, замазці) в результаті натискання або удару (сліди взуття на снігу, сліди пальців рук на пластиліні та ін.). Об’ємний слід дає змогу уявити зовнішню будову та окремі елементи слідоутворюючого об’єкта. Якість сліду залежить від властивостей речовини слідосприймаючої поверхні, сили і напрямку натискання (удару), інших умов слідоутворення.

Поверхневі (площинні) сліди виникають у результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об’єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Обидва об’єкти, що беруть участь у слідоутворенні, за твердістю приблизно однакові. До поверхневих слідів можуть належати, наприклад, сліди пальців рук на поверхні меблів, сліди босих ніг на паркетній підлозі, сліди протектора транспортного засобу на асфальті.

Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Сліди нашарування формуються внаслідок накладення на слідосприймаючий об’єкт речовини, яка має на собі слідоутворюючий об’єкт (потожирові сліди пальців рук, сліди, залишені забрудненою підошвою взуття та ін.). Сліди відшарування формуються з речовини, частки якої відокремлюються від слідосприймаючого об’єкта і залишаються на слідоутворюючому об’єкті (наприклад, сліди пальців рук, утворені на вкритій порохом або свіжопофарбованій поверхні).

Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Видимі сліди — це такі, які можна виявити шляхом безпосереднього зорового сприйняття, а невидимі — відшукання і сприйняття яких передбачає застосування спеціальних засобів або пристосувань.

Залежно від стану об’єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди.

Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. У більшості випадків такі сліди зберігають зовнішні ознаки слідоутворюючого об’єкта, відображають його без істотних перекручувань, тому їх називають також відтисками. Типовими прикладами статичного сліду є відбиток пальця руки з відображенням папілярного візерунка та відбиток підошви взуття на ґрунті. Різновидом статичних слідів є сліди кочення, які утворюються при прокатуванні слідоутворюючого об’єкта по слідосприймаючому (наприклад, слід протектора транспортного засобу, утворений при поступально-обертальному русі по якій-небудь поверхні).

Динамічні сліди виникають у результаті самого руху одного або обох об’єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). До динамічних можуть належати сліди розрубу, розпилу, ковзання, свердління, різання, тертя тощо.

Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об’єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди.

Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об’єктів (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги). Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об’єкта залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилом) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

Сліди транспортних засобів

Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди- відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила).

Колісний транспорт залишає сліди статичного походження — сліди кочення, а під час різкого гальмування утворюються сліди динамічного походження — сліди гальмування. Сліди автотранспорту залишаються у вигляді відбитків протектора (рис. 9). Вони можуть бути об’ємними (на снігу, глині, іншому ґрунті) і поверхневими (на асфальті).

За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес.

Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків.

У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

Поверхневі сліди протектора можуть бути скопійовані на фотопапір або прошкурену листову гуму. У випадку виявлення слідів на картоні, фанері, папері, одязі потерпілого вони вилучаються в натурі.

Портретна експертиза

призначення портретно - криміналістичної, комплексної судово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

48. Завданням портретної експертизи є ідентифікація особи (трупа) за фотознімком (фотокарткою, негативом, кінострічкою).

Розділ 3

Процесом

Криміналістична тактика - це розділ криміналістики, який становить со­бою систему положень і практичних рекомендацій з організації та планування розслідування й визначення оптимальної лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування з урахуванням їх відносин та взаємодії з іншими учасниками розслідування на основі норм і принципів кримінального процесу.

Таким чином, криміналістична тактика вивчає тактику діяльності всіх учас­ників розслідування - слідчого, прокурора, працівників органів дізнання, спе­ціаліста, експерта, громадських помічників, звинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка та ін.

Слідча тактика - це галузь криміналістики, яка містить систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування розслідування й тактики слідчих дій. Це поняття значно вужче, ніж перше, тому більш точно визначає призначення тактики - служити розслідуванню злочинів, яке здійс­нюють органи попереднього слідства та дізнання.

Теоретичні основи тактики: вчення про закономірності поведінки осіб, за­лучених до орбіти кримінального процесу, виявлення у зв'язку з цим їх психіч­них якостей, розробка на цій основі прийомів збирання та дослідження дока­зової інформації. Тому слідчу тактику визначають як лінію поведінки слідчого, дії, вибір їх послідовності та умов виконання найбільш доцільних тактичних прийомів і слідчих дій у певних ситуаціях.

Головне завдання криміналістичної тактики полягає в сприянні більш ефек­тивної організації криміналістичної діяльності згідно з цілями розслідування.

Окремим завданням слідчої тактики є розроблення найбільш ефективних тактичних прийомів на основі використання сучасних наукових даних, уза­гальнення слідчої та судової практики.

Науковими джерелами криміналістичної тактики виступають сучасні досягнення філософії, логіки, психології, науки управління, інформатики та обчис­лювальної техніки, теорії ігор, прийняття рішень та інших галузей знань.

Практичні джерела криміналістичної тактики - це матеріали судово-слід­чої практики, звідки криміналістична тактика переймає ідеї, які потребують наукового обґрунтування. Наукові та практичні джерела криміналістичної так­тики лежать в основі розроблення тактичних прийомів і принципів слідчої діяльності (поведінки службових осіб) у розслідуванні злочинів.

Не менш важливим практичним джерелом криміналістичної тактики є та­кож оперативно-розшукова практика з розкриття злочинів та діяльності орга­нів дізнання на попередньому слідстві.

Засоби криміналістичної тактики - це власне знаряддя праці, за допомо­гою яких слідчий вирішує тактичні завдання розслідування злочинів. Це -засоби його процесуальної, непроцесуальної та організаційної діяльності. Оскільки розслідування є процесуальною діяльністю, закон визначає засоби, якими користується слідчий коли збирає, закріплює, досліджує та використо­вує в доказуванні інформацію. Згідно з законодавством до них належать:

1) слідчі дії;

2) оперативно-розшукові заходи;

3) відібрання пояснень;

4) витребування документів;

5) призначення відомчої ревізії.

Криміналістична тактика є і повинна бути ефективним інструментом швидкого, усебічного і повного розкриття та розслі­дування злочинів. Ніякі порушення законності при застосуванні тактичних прийомів у процесі виконання слідчих дій не можуть бути виправдані. В основі системи тактичних прийомів в умовах правової держави мають бути принципи гуманності й демократії. Така криміналістична діяльність має неухильно відповідати вимо­гам норм чинного кримінально-процесуального законодавства і не може бути джерелом підвищеної небезпеки для кожного її учас­ника та суспільства в цілому.

Криміналістична тактика має гармонійно-логічне поєднання з іншими розділами криміналістики: криміналістичною технікою, методикою розслідування окремих видів і груп злочинів, організа­цією розкриття і розслідування злочинів. Основою криміналістич­ної тактики, крім кримінально-процесуальної форми, є також знан­ня природничих, гуманітарних та технічних наук. Наприклад, в окремих випадках при боротьбі зі злочинністю в умовах демократії є незаперечною необхідність використання гіпнозу щодо осіб, які володіють гіпнозом і притягуються до кримінальної відповідальнос­ті за вчинені злочинні діяння з його застосуванням.

Тактичні прийоми підготовки, виробництва, фіксації і оцінки результатів слідчої дії становлять у своїй сукупності його тактику. Тактика слідчої дії покликана гарантувати його максимальну ефективність при суворому дотриманні законності. Досягнення цієї мети зумовлює структуру тактики слідчої дії, зміст складових її елементів, кожен з яких представляє собою певну стадію даної слідчої дії.

У загальному вигляді послідовність цих стадій може бути визначена наступним чином:

а) підготовка до проведення слідчої дії;

б) виробництво слідчої дії;

в) фіксація його перебігу та результатів;

г) оцінка отриманих даних, визначення їх значення та місця в системі доказів у кримінальній справі розслідується.

Підготовка до проведення слідчої дії. На даній стадії усвідомлювати і формулюються завдання майбутнього слідчої дії, вирішуються питання, пов'язані з визначенням моменту його проведення і кола учасників, застосуванням техніко-криміналістичних засобів, уточненням форми й меж використання оперативних можливостей, допомоги фахівців.

Одна з неодмінних умов підготовки слідчої дії побудова його уявної динамічної моделі. Ця ідеальна модель повинна допомогти слідчому уявити обстановку його виробництва, дії учасників, варіанти їх можливої поведінки. Повнота такої перспективної моделі та кількість її різних варіантів пов'язані з обсягом інформації про злочинну подію, учасників майбутнього слідчої дії, професійної досвідченістю слідчого. Чим більшою буває обсяг інформації, тим менше варіантів уявної моделі доводиться будувати в процесі підготовки слідчої дії і навпаки.

Обсяг вихідної інформації, крім усього іншого, залежить від місця майбутнього слідчої дії в системі всіх дій щодо розслідуваної справи. Якщо слідча дія відноситься до первинних, то ця інформація, як правило, буває невелика і може зводитися лише до повідомлення про сам факт події. Особливо характерний такий варіант для підготовки до огляду місця події, що проводиться в якості невідкладного слідчої дії до порушення кримінальної справи. Тоді основу для побудови уявної моделі складають типові версії, то є такі узагальнені припущення про сутність і механізм події, які хоча б в загальному вигляді дозволяють судити про характер події.

Будучи результатом узагальнення багаторічної слідчої практики, типові версії висуваються при наявності мінімальної вихідної інформації і служать орієнтиром при підготовці до первинних слідчих дій. Оскільки число таких версій для кожної категорії злочинів звичайно невелика, вони полегшують слідчому завчасне побудова відповідної кількості уявних моделей його дій стосовно характеру вихідної інформації. Природно, що подібні моделі мають досить приблизний характер і в міру одержання додаткової інформації (у ході слідчої дії) мають конкретизуватися.

Сформульовані завдання слідчої дії знаходять своє відображення в плані його виробництва. Крім зазначення завдань, місця і часу проведення слідчої дії, план містить:

а) відомості про осіб, щодо яких, або про об'єкти, з приводу яких вона проводиться;

б) посилання на зібрані докази, потреба у використанні або перевірки яких може виникнути при виробництві слідчої дії;

в) перелік прийомів використання цих доказів, а також оперативної інформації, якщо вона є в розпорядженні слідчого;

г) вказівки на необхідні техніко-криміналістичні засоби і тактичні прийоми, послідовність їх застосування з урахуванням можливого розвитку ситуації в ході його виробництва, тобто з прогнозуванням лінії поведінки учасників слідчої дії.

Важливим елементом підготовки до слідчого дії є визначення кола його учасників. З урахуванням вимог закону вирішальну роль тут відіграє розсуд слідчого. Кримінально-процесуальний закон розрізняє обов'язкових і необов'язкових (факультативних) учасників слідчих дій. Крім слідчого, до числа перших у відповідних випадках відносяться фахівець, педагог чи родич неповнолітнього допитуваного, судовий медик або інший лікар.

Однак на практиці коло обов'язкових учасників нерідко буває ширше за рахунок включення до їх числа потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, свідків, захисника, представників адміністрації і т.п. Тому, визначаючи майбутніх учасників слідчої дії, слідчий повинен керуватися не тільки вимогами ст. 164, 168-170 КПК України, а й тими правилами, які виробила практика проведення даної дії по конкретній категорії кримінальних справ.

Виробництво слідчої дії. На даній стадії реалізується намічений план і вирішуються (не завжди) ті завдання, які ставив перед собою слідчий. Це стадія застосування тактичних прийомів та перевірки версій шляхом підтвердження або спростування зроблених з них висновків.

На тактику виробництва слідчої дії істотно впливає його місце в системі процесуальних дій по кримінальній справі розслідується. За ролі в процесі розслідування слідчі дії поділяються на первинні і наступні. Початкові слідчі дії, проведені на етапі розслідування, що починається з моменту порушення кримінальної справи, служать засобом:

а) орієнтації слідчого в обстановці і зміст злочинного події;

б) уявлення про його механізм і шкідливі наслідки;

в) розкриття злочину по "гарячих слідах", збору необхідних відомостей для встановлення і розшуку злочинця;

г) закріплення тих доказів, які під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів можуть не зберегтися;

д) отримання вихідної інформації для побудови обгрунтованих слідчих версій, що охоплюють собою весь зміст предмета доказування.

Слідчі дії, проведені в ході подальшого розслідування, спрямовані на вивчення, оцінку і використання доказів, зібраних на початковому етапі, детальну перевірку версій, доказування елементів складу злочину, а також з'ясування причин та умов, що сприяли його вчинення і приховування.

Якщо для тактики первинних слідчих дій одним з визначальних буває фактор часу, елемент раптовості, то подальші слідчі дії відрізняються комбінаційність. Нерідко кілька таких дій об'єднується в комплекс, підпорядкований досягненню спільної мети, утворюючи тактичну операцію. У цьому випадку одне із слідчих дій може виконувати підготовчу роль по відношенню до інших. Наприклад, попередній допит потерпілого про ознаки затриманого суб'єкта, що підлягає пред'явленню для впізнання, складає елемент його підготовки, у той час як результати впізнання дадуть матеріал для допиту пізнані, рішення про проведення обшуку, обрання запобіжного заходу.

Фіксація ходу та результатів слідчої дії. Ця стадія покликана забезпечити максимально повне і правильне відображення його ходу та досягнутих результатів. Тактичні прийоми фіксації спрямовані на вибір або створення умов, що забезпечують оптимальне застосування відповідних техніко-криміналістичних засобів і прийомів фіксації доказової інформації у встановлених законом формах.

Ця стадія відіграє істотну роль, тому що без належного процесуального оформлення отримана інформація не має н