Наступний етап розслідування шахрайства

Діяльність слідчого на наступному етапі розслідування розпочинається з аналізу й оцінки зібраних фактичних даних, урахування нових слідчих ситуацій, визначення подальшого спрямування розслідування.

Типовими слідчими ситуаціями на цьому етапі розслідування можуть бути такі:

1) встановлено конкретну особу та її причетність до вчиненого шахрайства, пред’явлено обвинувачення;

2) є підозрюваний, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваного до вчиненого шахрайства, обвинувачення не пред’явлено;

3) зібрано недостатньо доказів, немає підозрюваного, не встановлено особу злочинця;

4) зібрані докази свідчать про відсутність складу злочину (шахрайства) у діях підозрюваного.

Якщо особа підозрюваного встановлена, то можуть мати місце такі типові слідчі ситуації при розслідуванні шахрайства: підозрюваний визнає себе винним; підозрюваний не визнає себе винним.

Типовими слідчими діями на наступному етапі розслідування є: допит свідків, допит підозрюваного (обвинуваченого), пред’явлення для впізнання, очна ставка, призначення та проведення експертиз та ін. На цьому етапі як свідків допитують осіб, які не були допитані раніше, але щось бачили, чули про розслідуваний злочин, знайомі з шахраєм. Свідків виявляють під час допиту потерпілого, огляду місця події, оперативно-розшукової діяльності. Під час допиту свідків з’ясовуються обставини вчинення шахрайства, дані, що характеризують підозрюваного (обвинуваченого), його спосіб життя, стосунки, встановлюються відомості про наявність у нього певного майна і місце його зберігання.

На наступному етапі розслідування проводиться допит підозрюваного (обвинуваченого). На час допиту слідчий вже має необхідну інформацію про подію злочину, зібрано необхідні докази для викриття допитуваного у вчиненні шахрайства. Слідчий може використовувати постановку контрольних запитань, пред’явлення доказів (у тому числі різного роду документів), оголошення показань свідків.

При пред’явленні підозрюваного для впізнання необхідно враховувати, що шахраї досить часто змінюють свій зовнішній вигляд перед вчиненням злочину, одягають невластивий їм одяг; змінюють зачіску, відпускають бороду чи вуса, надягають окуляри. Тому при пред’явленні їх для впізнання впізнаючому необхідно дати можливість спокійно й уважно ознайомитися із зовнішністю осіб, яких йому пред’являють. Пред’являються для впізнання також окремі речі чи предмети, що могли належати потерпілому.

Призначення і проведення судових експертиз пов’язано з необхідністю дослідження підроблених документів та інших предметів, що використовував шахрай. З цією метою призначається проведення почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи (для встановлення особи, яка виконала текст документа чи підписала його, способів виготовлення документа, типу машинописних, поліграфічних або комп’ютерних засобів, змін у тексті документів, підробки відбитків печаток і штампів та ін.). Якщо на предметах чи документах виявлено сліди (рук, нігтів, мікросліди тощо), можуть бути призначені трасологічні та інші судові експертизи.

Криміналістична класифікація і характеристика злочинів у сфері службової діяльності

До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь, що порушують функції держав­них органів або органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364-370 КК).

Для встановлення кримінального механізму службового діяння необхідно з’ясувати:

1) чи мало місце порушення службовою особою зумовлених його службовим становищем обов’язків;

2) внаслідок яких дій чи бездіяльності службової особи була запо­діяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, що охороняються законом, правам і інтересам громадян, інтересам суб’єктів економічної діяльності;

3) чи мав місце причинний зв’язок між злочинним діянням службо­вої особи і наслідками, що наступили.

Суб’єктом розглянутих злочинів (крім передбачених ст. 369 КК), можуть бути службові особи, які відповідно до примітки 1 ст. 364 КК постійно чи тимчасово здійснюють функції представників вла­ди, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністра­тивно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами визнаються та­кож іноземці та особи без громадянства, які виконують обов’язки згідно з п. 1 цієї примітки.

Службові злочини часто пов’язані з корупційними проявами. Їх супроводжують діяння, що вчиняються у різних сферах діяльності, працівниками, які не є службовими особами.

Серед основних елементів загальної криміналістичної характе­ристики службових злочинів варто виділити способи їх вчинення і приховування та типові матеріальні сліди.

Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді про­думаної системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) характерною є загальна особливість – основою їх спосо­бу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що за­подіяли фізичну, матеріальну або моральну шкоду. Спосіб прихову­вання службових злочинів нерідко є складовим елементом злочинної діяльності, здійснюваної відповідно до єдиного задуму. Це характер­но в основному для хабарництва і службових зловживань, оскільки спосіб приховування їх передбачається заздалегідь.

Дії службових осіб, спрямовані на вчинення і приховування зло­чинів, можуть не збігатися за суб’єктом у випадках, якщо прихо­вування здійснюється не виконавцем, а іншими заінтересованими особами. Дії щодо вчинення і приховування злочину можуть не збі­гатися і за задумом, якщо необхідність маскування виникла у зв’язку з непередбаченими обставинами або зміною обстановки. І навпаки, приховування службової недбалості звичайно здійснюється після настання наслідків злочинної бездіяльності.

Основними способами приховування службових злочинів є: фальсифікація обліку і звітності; внесення змін до документів; за­міна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину тощо.

Типові матеріальні сліди злочину та ймовірні місця їх знаходжен­ня як елемент криміналістичної характеристики службових злочинів тісно пов’язані зі способами їх вчинення і приховування. Відомос­ті про хабарництво, зловживання службовим становищем, переви­щення влади, службові підробки, службова недбалість містяться в документах, що відображають службову діяльність. З них можна одержати уявлення про управління підприємством, установою, ор­ганізацією, усвідомити характер службової діяльності, документо­обігу, діловодства, технології, і на цій основі виявити порушення. Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути дані щодо вищестоящих і суміжних підприємств, установ і ор­ганізацій, відвідувачів, інших свідків, співучасників злочину.

Важливе значення мають відомості про особисті стосунки під­озрюваних, що можуть бути виявлені за місцем їх роботи та про­живання. Це саме стосується й даних, що містяться у записних, те­лефонних книжках, на дискетах та інших носіях. Становлять також інтерес документи щодо відправлення телеграм, листів, бандеролей та документи, які фіксують роботу обчислювальної техніки, елек­тронної пошти. Виявлення та аналіз таких слідів дозволяють дійти певних висновків, зокрема, на підставі порівняння даних про спосіб життя підозрюваного та документів про його прибутки.