Особливості розслідування шахрайства у сфері економіки

Сучасний етап розвитку державності в Україні характеризується серйозними труднощами на шляху становлення ринкових відносин в економіці країни. Особливу роль у переході до ринкових відносин відіграє кредитно-фінансова система, яка покликана служити стабілізатором господарських процесів за рахунок здійснення міжрегіонального та міжгалузевого перерозподілу грошового капіталу. Широке впровадження в господарські відносини операцій з кредитування є однією з умов нормального розвитку економіки держави. Однак корінні зміни у роботі банківської системи, послаблення державного контролю та цілий ряд інших причин соціального і правового характеру призвели до появи нових, раніше невідомих, суспільно небезпечних форм економічної поведінки. Особливе місце серед них займає шахрайство з фінансовими ресурсами.

Фінансове шахрайство – здійснення протиправних дій у сфері грошового звернення шляхом обману, зловживання довірою і інших маніпуляцій з метою незаконного збагачення. У кримінальному законодавстві України шахрайство з фінансовими ресурсами з’явилося в 1994 р

У криміналістичній літературі по-різному оцінюється значення початкового етапу роз-слідування злочинів для розробки окремих методик. Ряд криміналістів акцентують увагу на організаційно-тактичному і методичному значенні початкового етапу розслідування, на його нерідко вирішальній ролі для успішного розслідування в цілому. Питання організації розслідування злочинів були об'єктом дослідження багатьох криміналістів, таких як Т.С. Балугіна, Р.С. Бєлкін, В.К. Гавло, С. А. Величкін та ін.

Саме на даному етапі проводиться значна частина слідчої роботи зі збирання, оцінки та використання доказів для вирішення усіх завдань розслідування і встановлення обставин злочину або злочинної діяльності окремої особи чи групи осіб, повного і всебічного розкриття злочину.

На наш погляд, діяльність із розкриття та розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами неможлива без чіткої організації. Організувати розслідування означає:

вчасно розробити узгоджений план необхідних заходів;

налагодити взаємодію між слідчим, оперативними працівниками, фахівцями;

забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою;

забезпечити проведення регулярних оперативних нарад слідчою групою;

налагодити систематичний обмін інформацією і звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

забезпечити необхідні умови роботи [1].

Для ефективного розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами необхідна чітка взаємодія органів досудового слідства і дізнання

В організації розслідування злочину велике значення має планування. Правильно організоване планування уможливлює проводити розслідування цілеспрямовано, дозволяє закінчити слідство в установлені законом строки, дисциплінує слідчого, забезпечує повноту та об’єктивність слідства, сприяє одержанню максимуму ефекту при найменшій затраті слідчим часу, сил і коштів.

Процес планування розслідування має певну структуру, він складається із ряду взаємопов’язаних елементів, які одночасно слугують етапами цього процесу. Такими елементами є:

вивчення початкової інформації;

висунення версій;

визначення обставин, які необхідно довести, та вирішення інших завдань розслідування;

визначення шляхів, засобів і методів розслідування;

визначення послідовності і строків вирішення окремих завдань та виконання окремих дій;

визначення виконавців;

визначення організаційних заходів щодо залучення виконавців, забезпечення використання окремих засобів і проведенню тих чи інших дій;

складання письмового плану;

коригування і розвиток плану [2].

Центром планування є складання плану розслідування. Так, 85,3 % опитаних слідчих складають план розслідування за справами про шахрайство з фінансовими ресурсами; 8 % слідчих план не складають; 6,7 % респондентів складають тільки інколи.

План розслідування складається залежно від обсягу інформації, яку має в розпорядженні слідчий.

План розслідування – програма діяльності слідчого. Найбільш поширена форма плану розслідування складається із наступних елементів:

слідчі версії;

обставини, що підлягають з’ясуванню;

дії, які необхідно виконати для перевірки версії;

виконавці;

строки.

Процес розслідування поділяється традиційно на три етапи: початковий, наступний, завершальний. Отже, доречно і в плануванні розрізняти ті ж етапи, що і в самому розслідуванні.

Плануючи слідчі дії на початковому етапі розслідування, варто враховувати їх взаємодію з оперативно-розшуковими заходами, які проводяться одночасно. Дії слідчого та оперативних підрозділів органів внутрішніх справ мають бути погоджені за часом і метою.

На наступному етапі плануються не тільки дії, що допомагають зібрати докази, але й ті, за допомогою яких здійснюється перевірка доказової інформації, систематизація зібраного матеріалу, усуваються можливі суперечності. З урахуванням зібраної інформації на даному етапі коректуються версії і висуваються нові, планується призначення та проведення необхідних експертиз (судово-економічних, почеркознавчих, техніко-криміналістичних експертиз документів тощо), проведення обшуків, виїмок, очних ставок, додаткових допитів.

На завершальному етапі розслідування плануються дії, передбачені кримінально-процесуальним законом, по ознайомленню осіб із матеріалами кримінальної справи; дії, пов’язані з задоволенням заявлених клопотань; дії, визначені прокурором чи керівником слідчого підрозділу; додаткові дії, проведені за ініціативою самого слідчого в результаті оцінки зібраних доказів перед складанням обвинувального висновку.

У процесі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами зазвичай доводиться працювати з великою кількістю фінансово-бухгалтерської документації, готувати і призначати різноманітні судові експертизи. Тому бажано включати в бригаду досвідчених слідчих. Крім того, необхідною умовою успішної роботи бригади є психологічна сумісність усіх її членів, і тому при її формуванні необхідно враховувати особисті якості кожного працівника: організаторські здібності, уміння налагоджувати контакти, схильність до кропіткої праці, до аналізу та узагальнення [5].

Шахрайство з фінансовими ресурсами вчиняється як однією особою, так і декількома, у змові з позичальником. Цей злочин можуть вчинити представники декількох підприємств (організацій), а також співробітники однієї фірми. Так, відносно співучасті злочинців, можна виділити версії:

злочинець діяв самостійно;

змова декількох осіб в межах підприємства, установи, організації;

змова декількох осіб як в межах підприємства, установи, організації, так і поза ними;

змова кредитора і позичальника. Відносно взаємодії злочинців:

злочин вчинено одноосібно;

злочин вчинено групою осіб;

злочин вчинено організованою злочинною групою.

При вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами завідомо неправдива інформація може міститися в різних документах, поданих у кредитну установу або державний орган. Як правило, така інформація міститься в декількох документах, а не в якомусь одному. Завідомо неправдива інформація може міститися:

в установчо-реєстраційних документах;

у фінансово-господарських документах;

у кредитному проекті;

в гарантійних документах.

Велике значення при розслідуванні злочину має пошук і виявлення майна (рухомого і нерухомого), нажитого злочинним шляхом, а також майна, що належить злочинцю, з метою забезпечення відшкодування нанесених збитків. Таке майно може знаходитися як в Україні (в одному населеному пункті або в декількох), так і за кордоном, як у самого злочинця, так і в інших осіб.

Так, залежно від наявності та місцезнаходження майна, здобутого злочинним шляхом, а також майна, що належить злочинцю, необхідного для відшкодування збитків, можна виділити наступні версії:

внески в банках;

готівка, коштовності, побутова техніка, цінні носильні речі, предмети антикваріату, вироби мистецтва та ін.;

авто- і мототехніка, плавальні засоби, літальні апарати;

квартири, будинки, інша нерухомість.

До обставин, які належить з’ясувати при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами, належать: [6]

обставини створення фірми, яка одержала кредит чи пільги з оподаткування, законність її заснування, справжність пред’явлених при реєстрації фірми документів;

представлені гарантії фінансової благонадійності і забезпечення повернення кредиту, баланс, гарантійні листи, застава, страхові поліси;

оригінальність документів про право на пільгове одержання кредиту;

умови підписання кредитної угоди, відповідність руху одержаних кредитних коштів, вказаних в угоді, яка представлена як обґрунтування кредитного запиту [3];

причетність осіб до вчинення злочину;

спосіб незаконного одержання кредиту чи пільг щодо оподаткування;

справжність чи фіктивність документів, поданих для обгрунтування кредитної заявки;

достовірність чи завідома неправдивість даних про господарський чи фінансовий стан підприємства, відображений у вказаних документах;

визначення характеру і розміру збитків, завданих кредитору;

наявність причинного зв’язку між діями винних осіб та їх наслідками;

наявність чи відсутність змови між позичальником і співробітниками кредитної установи.

Розслідування будь-якого злочину відбувається в певній обстановці, яка характеризується системою фактичних та інших даних і відбиває хід та стан як провадження окремих слідчих, оперативно-розшукових та інших організаційно-технічних дій, так розслідування в цілому.

Знання типових ситуацій дозволяє не тільки передбачити їх виникнення у відповідних умовах як закономірних, але і вибирати такі тактичні прийоми, які є найбільш оптимальними.

В основу типізації слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування можуть бути покладені різноманітні критерії:

обсяг і зміст даних, що лежать в основі порушення кримінальної справи;

визнання злочинцем своєї вини і бажання співпрацювати з органами слідства;

кількість можливих співучасників злочину;

стосунки, що склалися між учасниками розслідування;

джерело одержаної інформації про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами тощо. Інформація про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами може бути також одержана в результаті:

заяв чи повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян;

явки з повинною особи, що вчинила злочин;

повідомлення, опублікованого в засобах масової інформації;

розслідування іншої кримінальної справи [9].

 

54. Особливості розслідування злочинів у сфері банківської діяльності

Злочинність у банківській сфері була і залишається невід’ємною складовою загальної картини протиправних дій у сфері економіки. І саме від діяльністі правоохоронних органів з розслідування та розкриття злочинів у банківській сфері залежить, чи зміниться ця ситуація надалі.

До злочинів у банківській сфері належать різні за родовим об’єктом кримінально-карані діяння, що можуть бути названі «традиційними», зокрема розкрадання, посадові злочини; шахрайство з фінансовими ресурсами, фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство та ін.

Злочини у банківській сфері – це суспільно небезпечні, виннні діяння, що посягають на фінансові ресурси банків чи інших кредитно-фінансових установ, що вчиняються з викорстанням кредитно-банківських операцій уповноваженими на їх здійснення суб’єктами підприємницької діяльності чи іншими особами, які не мають жодного відношення до банку чи кредитно-фінансової установи.

Фінансова сфера життєдіяльності держави, що пов’язана з накопиченням, розподілом і використанням державних і приватних коштів, є однією з найбільш привабливих для діяльності злочинців. У даній сфері відбувається значна кількість різних злочинів, що вчинюються найчастіше при різноманітних кредитних операціях. Певне місце серед них займає шахрайство з фінансовими ресурсами.

У кримінальному законодавстві України шахрайство з фінансовими ресурсами з’явилося відносно недавно (1994 р.), що спричинило цілий ряд труднощів, пов’язаних з виявленням та розслідуванням даного виду злочинів. Особливо це відчувається на початковому етапі досудового слідства, коли ще недостатньо відомостей про механізм злочину, осіб, причетних до його вчинення, і всі дії слідчого спрямовані на усунення інформаційної невизначеності.

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть виступати інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основним з яких є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фiнансові ресурси.

Основними елементами криміналістичної характеристики злочинів є: предмет злочинного посягання; способи підготовки, вчинення та приховування злочину; особа злочинця; обстановка вчинення злочину; «слідова картина».

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або у змові.