Особливості тактики проведення допиту потерпілих

Потерпілий, тобто особа, якій злочином було завдано моральну, фізичну чи матеріальну шкоду, може підлягати допиту щодо будь-яких обставин, які підлягають доказуванню по справі, а також щодо своїх взаємовідносин з обвинувачуваним. Хоча його статус схожий зі статусом свідка, його вирізняє те, що злочином були порушені його права та законні інтереси: потерпілий зацікавлений у вирішенні справи. Така зацікавленість, а також можливість помилкового сприйняття фактів в силу обставин події та небезпеки, яка йому загрожувала, повинні бути враховані при допиті та оцінці свідчень потерпілого. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показанням які за обставинами справи могли б бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані сп'яніння, а також підозрами потерпілого що виникли у нього через несприятливі стосунки з обвинувачуваним чи підозрюваним.

Перед першим допитом слідчий оголошує особі постанову про визнання її потерпілою і роз'яснює права передбачені ст. 49 КПК. При допиті потерпілого з дозволу слідчого може бути присутній його представник.

Таким чином можна вивести особливості допиту потерпілого:

1. потерпілий безпосередньо зіштовхується з фактом злочину. Тому його показання є найбільш повними, тому розслідування справи починається як правило з допиту потерпілого (якщо це можливо).

2. потерпілий, в більшості випадків є особою, зацікавленою в справі. Тому показання потерпілого можуть носити суб'єктивний характер.

3. дача показань потерпілим - його право, а не обов'язок.

4. на відміну від свідка потерпілий має більш широкі права учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених, прав та законних інтересів.

Допит потерпілих можна розділити на чотири етапи:

1. встановлення психологічного контакту з допитуваним;

2. вільна розповідь допитуваного;

3. задавання питань допитуваному;

4. ознайомлення допитуваного з протоколом та іншими способами фіксації показань (при їх наявності).

Встановлення слідчим контакту з допитуваним обов'язково передує допиту. На встановлення контакту впливає обстановка допиту, манера поведінки слідчого, вміння володіти собою, його тон, зовнішній вигляд (підтягнутість, охайність), а також форма попередження допитуваного про відповідальність за відмову від дачі показань, і за дачу завідомо неправдивих показань. До виконання цієї вимоги закону не можна відноситись шаблонно. В залежності від особи допитуваного та його очікуваної поведінки, на допиті слідчий обирає форму попередження: від суворо-офіційної з акцентом на можливу відповідальність допитуваного перед законом до обережного пояснення вимог закону; при цьому підкреслюється, що вони відносяться до всіх потерпілих та попередження не обумовлене недовірою до допитуваного.

Для встановлення контакту з допитуваним може бути використана і бесіда, яку веде з ним слідчий при заповненні анкетної частини протоколу допиту. Слідчий може виходити за рамки протоколу, цікавитися не лише анкетними, але і іншими даними щодо особи допитуваного, його оточення, умов життя та роботи, психофізіологічних властивостей. В процесі встановлення контакту слідчий, таким чином, отримує й додаткову інформацію про особу допитуваного.

Пояснивши допитуваному порядок допиту, слідчий пропонує йому розповісти все відоме по справі. Вільна розповідь - це викладення допитуваним відомих йому фактів в тій послідовності, якої йому радять дотримуватися або яку він обере сам.

Слідчий не завжди уявляє собі якими даними та в якому об'ємі володіє потерпілий. При вільній розповіді допитуваний може повідомити слідчому таку інформацію, про характер та наявність якої слідчий і не здогадувався, і яку він не мав за намір отримати шляхом постановки питань допитуваному. Викладення допитуваним тих чи інших даних у зручній для нього послідовності полегшує їх пригадування, сприяє більш повному відтворенню запам'ятованого. Вільна розповідь допомагає слідчому скласти більш повне та правильне уявлення про взаємовідносини допитуваного з іншими учасниками цієї справи, про обрану ним лінію поведінки на слідстві, про ступінь його фактичної обізнаності про обставини розслідуваної події.

Слідчий може рекомендувати допитуваному певну послідовність викладення тоді, коли останньому необхідно буде дати показання щодо декількох епізодів чи обставин і сам він не в змозі обрати таку послідовність, інколи навіть питає слідчого з чого йому почати розповідь. Інколи слідчий з тактичних міркувань може запропонувати допитуваному спершу висвітлити певний факт, а потім розповісти про решту. В криміналістці такий тактичний прийом носить назву «розподілення теми вільної розповіді». Її мета - або спрямувати розповідь в певному напрямку - на з'ясування найбільш важливих обставин, або ж втримати допитуваного від дачі неправдивих показань, якщо таку небезпеку слідчий може спрогнозувати. В останньому випадку, надавши правдиві показання щодо одного факту, допитуваний вимушений буде, щоб не суперечити самому собі, правдиво розповісти і про решту фактів.

Слідчий, як правило, не повинен переривати репліками чи питаннями вільну розповідь допитуваного. Втручання такого роду може збити допитуваного послідовність його показань може виявитись порушеною, а він сам може втратити при цьому важливі для справи дані. Лише тоді, коли слідчий переконається, що допитуваний дуже відхилився від предмету допиту, і таке відхилення не є необхідним для пригадування ним фактів, що цікавлять слідство, він може запропонувати допитуваному говорити по суті справи. Не рекомендується переривати розповідь для того, що б зажадати від допитуваного більш детального опису певних даних чи, щоб вказати на певні деталі висвітленого ним факту. Все це можливо зробити на наступному етапі допиту не ризикуючи переривати спогади допитуваного.

Під час вільної розповіді не рекомендується заносити показання до протоколу. Складання протоколу в процесі вільної розповіді призводить до перерв в розповіді, відволікає допитуваного, послаблює його зусилля пригадати ті чи інші факти, порушує виниклі у нього асоціативні зв'язки. На цьому етапі допиту слідчий повинен робити лише примітки щодо ідей, які виникли у нього під час вільної розповіді, про перерви в ній, питання, які потрібно буде поставити згодом допитуваному. Допитуваний постійно повинен бачити, що слідчий уважно слухає його розповідь, зацікавлений в його показаннях. Допитуваний буде усвідомлювати важливість виконуваного ним громадянського обов'язку, допомоги, яку він надає слідству, і це може стати додатковим стимулом для дачі правдивих показань. І слідчий при цьому більш повною мірою сприймати вільну розповідь допитуваного, правильніше її аналізувати та оцінювати. Після закінчення вільної розповіді, яка, як правило, не вичерпує предмету допиту, слідчий шляхом постановки допитуваному питань доповнює та уточнює отримані свідчення, з'ясовує нові факти, які не згадувались під час вільної розповіді, отримує контрольні дані, необхідні для перевірки показань, допомагає потерпілому згадати забуте. Якщо отримані показання, на думку слідчого, не відповідають істині, то на даному етапі допиту він повинен за умови допущення потерпілим добросовісних помилок, допомогти йому їх виправити, при навмисній дачі неправдивих показань - викрити його в брехні, та спонукати його дати правдиві показання.

З метою освіжити пам'ять потерпілого можуть використовуватись наступні тактичні прийоми допиту.

1. Допит з використанням асоціативних зв'язків. Уявлення, що виникають в свідомості потерпілого у зв'язку із сприйнятими подіями, вступають між собою в певні зв'язки, які носять назву асоціативних. Тому пригадування одного факту може викликати пригадування пов'язаних з ним фактів - попередніх, супутніх, наступних, близьких або контрастуючи з ним. З метою стимулювання таких зв'язків слідчий задає допитуваному питання, що відносяться не безпосередньо до предмету допиту, а до суміжним з ним фактів, допомагає встановити спочатку їх, а потім, за асоціацією з суміжними фактами, пригадується і безпосередньо важливі для справи факти.

2. Допит на місці. Це різновид допиту з використанням асоціативних зв'язків, коли їх пригадуванню сприяє не питання, яке задає слідчий, а повторне сприйняття допитуваним тієї обстановки, в якій тривала розслідувана подія. Допит на місці не слід плутати с іншою слідчою дією - перевіркою та уточненням показань на місці. Допит на місці - це звичайний допит, що проводиться не в кабінеті слідчого і не за місцезнаходженням потерпілого, а на місці події. Метою такого допиту є лише отримання показань, як і при допиті за інших умов: при цьому місце допиту слідчим не оглядається і показання не співставляються з обстановкою на місці. Схожим з допитом на місці прийомом стимуляції асоціативних зв'язків є пред'явлення для повторного сприйняття допитуваному тих чи інших предметів, що пов'язані з обставинами, які цікавлять слідство. Такі предмети можуть виявитися своєрідними стимуляторами при пригадуванні забутого: їх вигляд викликає пов'язані з ними у пам'яті допитуваного асоціації, які і сприяють пригадуванню фактів. Цим же цілям можуть слугувати графічні зображення допитуваним за пропозицією слідчого певної ситуації, наприклад схема розташування учасників події чи зображення якого-небудь об'єкта. Сам процес виготовлення такого графічного зображення - схеми, плану, малюнка - може сприяти стимуляції потрібних асоціативних зв'язків.

3. Повторний допит по обмеженому колу обставин. При повторному відтворенні показань допитуваний може згадати пропущені або забуті ним при першому допиті факти. Психологічно це пояснюється явищем ремінісценції, під я ким в психології розуміють явище посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні. Асоціативні зв'язки можуть бути використані і в тих випадках, коли потерпілий дає на допиті неправдиві показання, добросовісно помиляючись та щиро вважаючи, що він говорить правду. Такі помилки можуть бути наслідком дефектів процесу формування показань: результатом впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів, в том числі впливу інших осіб, власних переживань, фантазій. Слідчий повинен всі ці «нашарування» від істинно сприйнятих, спробувати усунути причини викривлення істини та відновити в уявленні допитуваного подій в тому вигляді, в якому вона мала місце в дійсності. Цим цілям і слугують викладені прийоми допиту з використанням асоціативних зв'язків. Окрім цього можуть бути використані і такі засоби, як ознайомлення допитуваного в необхідних межах з показаннями інших осіб щодо тих самих обставин тощо.