Предмет і система судової медицини.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і система судової медицини.



Предмет і система судової медицини.

Судова медицина — це важлива галузь медицини з власними методами дослідження, яка слугує розв'язанню складних - медико-біологічних питань, що постають перед правоохоронними органами, а також вирішує окремі проблеми охорони здоров'я та сучасної екології.

В Україні система предмета судової медицини включає такі розділи:

1. Процесуальні та організаційні положення судово-медичної експертизи - зміст та тлумачення законів і відомчих розпоряд­жень, права и обов'язки, межа компетентності та відповідальності

судово-медичної служби, її установи, зв'язок з органами охорони здоров я.

Розлад здоров'я та смерть людини внаслідок дії різноманіт­них факторів зовнішнього середовища. Етіологія, патогенез та діаг­ностика травм, заподіяних фізичними, хімічними, біологічними та психоемоційними чинниками.

3. Судово-медична експертиза:

а) живих осіб - приводи, порядок, особливості проведення не­смертельних травм, статевих злочинів, визначення віку, статевих станів, стану здоров'я тощо;

б) трупа - вчення про смерть, трупні явища,судово-медичне дослідження трупів у випадках насильної та раптової смерті і трупів новонароджених;

в) речових доказів біологічного походження (кров, волосся піт сперма, слина тощо);

г) матеріалів та документів, що стосуються справ, пов'язаних з нанесенням шкоди здоров'ю людини.

 

Історичні етапи розвитку судової медицини.

Витоки судової медицини — у сивій давнині. У манускриптах Індусів (Аюрведа, 600 р. до н.е.), у книгах Мойсея, в Талмуді (І ст. до н.е.) розглядаються питання судово-медичного характеру, пов'язані в основному з оцінкою тілесних ушкоджень, строками зачаття. У Стародавньому Єгипті та Месопотамії, де основними законодавцями були жерці храмів, жінка-вбивця у стані вагітності не каралась на смерть. Наявність вагітності визначали жерці чи запрошені для цього лікарі.

В історії Стародавнього світу (Греція, Рим) мають місце численні приклади участі лікарів у вирішенні судових питань. Так, у Римі в 44 р. до н.е. придворний лікар АнтистІй обстежив труп Юлія Цезаря і заявив, що з 27 ран, виявлених на тілі забитого, лише одна смертельна.

Відомий Кодекс Юстиніана (529-534 рр.) кодифікував систему Римського права і визначив місце лікарів у судовому процесі, підкреслюючи, що "лікарі, власне, не свідки, вони більш судді, ніж свідки".

Так у Європі наприкінці XVI ст. починається розвиток судової медицини, з'являються солідні наукові праці, накопичується значний матеріал, необхідний і корисний для адміністрації та суддів.

У поширенні наукової інформації велику роль відігравав журнал "Судебно-медицинская экспертиза". Наукові статті публікувались також у збірниках з'їздів та конференцій — союзних, республіканських, обласних.

Торкаючись історії розвитку судової медицини, не можна не згадати про військову судово-медичну експертизу. Саме вона зробила великий внесок у розвиток судової балістики, вивчення механізму утворення вогнепальних ушкоджень, наслідків вибухової травми, токсикології та багатьох інших питань, пов'язаних з бойовими діями, авіакатастрофами тощо.

На теренах України у довоєнні та повоєнні роки відкрилось багато медичних вузів і кілька інститутів удосконалення лікарів. Сьогодні в Україні студенти 15 медичних вузів, медичних факультетів Ужгородського та Сумського університетів та слухачі закладів удосконалення лікарів вивчають судову медицину на 10 кафедрах та 7 курсах. Викладають також курс судової медицини на юридичних факультетах університетів та інститутів, у вищих навчальних закладах системи МВС, СБУ та МО.

Немає жодної судово-медичної проблеми чи питання, які не розроблялись би судовими медиками України, ї не лише на кафедрах, а й у Бюро судово-медичної експертизи. Щодо кафедр, де сконцентровано найпотужніший науковий потенціал, то визнаними лідерами є Київська, Харківська та Донецька наукові школи.

 

Питання судово-медичної експертизи на попередньому слідстві.

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

Експертиза призначається обов’язково:

1) для встановлення причин смерті;

2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 155 Кримінального кодексу України;

5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій, крім даних, зазначених у статті 130 цього Кодексу, вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення.

Коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз'яснює обов'язки і права, встановлені статтею 77 цього Кодексу, і попереджає його про кримінальну відповідальність за статтею 385 Кримінального кодексу України за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також про відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку. Про виконання цих дій слідчий складає протокол, в якому, крім даних, передбачених статтею 85 цього Кодексу, зазначає також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.

Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом.

 

Права і обов'язки експерта.

Згідно з чинним законодавством на судово-медичного експерта покладаються такі обов'язки:

- прийняти до виконання доручену йому експертизу;

- повідомити у письмовій формі особу або органи, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані;

- з'явитися за викликом особи або органу, які призначили експертизу, для допиту з приводу проведеної експертизи чи повідомлення про неможливість її проведення;

- заявити самовідвід за наявності передбачених законом обставин.

Експерт має право:

- знайомитися з матеріалами справи, які стосуються експертизи;

- порушувати клопотання про надання додаткових і нових матеріалів, необхідних для вирішення поставлених питань;

- з дозволу особи або органу, які призначили експертизу, бути присутнім під час проведення слідчих і судових дій, порушувати клопотання, що стосуються проведення експертизи, та задавати відповідні запитання особам, яких допитують;

- вказувати у висновку експертизи на факти, які мають значення для справи, але щодо яких йому не були поставлені запитання; у випадку незгоди з іншими членами експертної комісії — складати окремий висновок експертизи.

Експерту забороняється:

- розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані попереднього слідства чи дізнання;

- вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи мають пряме чи побічне відношення до експертизи.

Експерт складає висновок експертизи від свого імені і несе особисту відповідальність за його правдивість.

 

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при дії гострих предметів.

Враховуючи можливості судово-медичної експертизи, слідство у справах про насильну смерть, причиною якої були ушкодження від діїгострих предметів, може запропонувати для вирішення та­кі запитання:

1. Що стало причиною смерті потерпілого?

2. Яким видом знаряддя нанесено ушкодження?

3. Чи не спричинено воно предметом, представленим на експер­тизу (кинджалом, ножем, долотом, сокирою, пилкою тощо)?

4. Одним чи декількома предметами нанесені ушкодження?

5. Травми спричинені одно- чи багаторазовою дією?

6. Яка послідовність нанесення ушкоджень?

7. В якому напрямку діяв травмуючий предмет?

8. В якому положенні перебував потерпілий у момент отри­мання ушкоджень?

9. Яке можливе взаєморозташування потерпілого та нападника в момент нанесення ушкодження?

10. З якою силою нанесено удар (удари)?

11. Чи не міг потерпілий сам собі спричинити ушкодження, що були виявлені, чи вони нанесені іншою особою?

Дляколюче-ріжучого знаряддя можуть бути поставлені й ін­ші запитання:

1. Яка форма колюче-ріжучої зброї, її розміри та характер попе­речника (одно- чи двобічно гострий, наявність обушка та його тов­щина тощо)?

2. Чи збігається кількість ран на шкірі з кількістю ранових ка­налів?

Длярубаючого знаряддя:

Які властивості були притаманні травмуючому предмету (дов­жина леза, гострота та товщина його тощо)?

 

Травма при падінні.

Ушкодження, що їх людина отримує при цьому виді травми, залежать від того, з якої висоти та за яких умов відбулося падіння. Виділяють такі види падіння: а) падіння з висоти власного зросту — так зване падіння на площині; б) падіння з висоти кількох метрів (з дерев, вікон перших, других поверхів і невисоких споруд); в) падіння з кількох десятків метрів (з багатоповерхових будинків, інших висотних споруд); г) падіння з дуже великої висоти (дахи хмарочосів, гірські вершини, з нерозкритим парашутом).

Падіння може бути як вільним, коли тіло не стикається ні з якими перепонами до контакту з поверхнею землі, так і ступінчастим, якщо тіло під час падіння стикається з балконом, будівельним риштуванням, гілками дерев тощо. При падінні в горах людина може бути травмована камінням, яке падає разом з тілом або слідом за ним.

Вільне падіння людини характеризується рядом особливостей:

- зовнішні ушкодження локалізуються тільки на поверхні, якою тіло контактувало з твердим покриттям;

- зовнішні ушкодження не відповідають внутрішнім, із значною перевагою останніх;

- характерні численні конструкційні, тобто виникаючі поза зонами прямої дії сили, переломи кісток;

- значно виражені ознаки загального струсу тіла. Шкіра людини дуже добре протистоїть дії тупих твердих предметів, особливо, якщо сила направлена перпендикулярно до її поверхні. Тому поверхня шкіри або зовсім не ушкоджується, або на ній утворюються незначні синці, садна і значно рідше — рани, які, як правило, виникають не від удару об поверхню, а від дії уламків кісток зсередини.

Внутрішні ушкодження, навпаки, досить тяжкі і тим значніші, чим з більшої висоти впало тіло. Це — численні переломи кісток скелета, розриви і навіть відриви внутрішніх органів, ушкодження головного мозку — від поверхневих осередків забою до цілковитого його руйнування. Відірвані внутрішні органи чи їх частини можуть переміщуватись з однієї порожнини в іншу. Якщо внутрішні органи не відриваються, то загальний струс тіла дістає вияв у надривах зв'язкового апарату і в численних дрібних крововиливах у тканини внутрішніх органів.

Падіння на площині Окреме місце займає експертиза у випадках падіння з висоти власного зросту, тобто з положення стоячи. Таке падіння може бути мимовільним, наприклад, якщо людина послизнулась, а може бути наслідком поштовху чи удару, тоді йдеться про падіння з прискоренням. Найбільш небезпечним є ушкодження голови, яке часто супроводжується переломами кісток черепа і ушкодженням головного мозку та його оболонок. Удар головою о тверде покриття чи якісь тверді виступаючі предмети спричиняє лінійні переломи кісток черепа, котрі поширюються по площі контакту.

 

Питання, що вирішуються судовими медиками при дослідженні вогнепальних ушкоджень.

Велике значення для слідства мають відповіді судово-медичної експертизи вогнепальних ушкоджень на такі запитання:

І. Чи є ушкодження вогнепальним?

1. Який з отворів вхідний, а який вихідний?

3. З якої відстані зроблено постріл?

4. Який напрямок має рановий канал?

5. З якої зброї зроблено постріл?

6. Яка послідовність вогнепальних ушкоджень?

7. Власною чи сторонньою рукою заподіяно поранення?

8. Чи був здатний смертельно поранений до самостійних дій?

9. Яке було положення потерпілого та стрільця у момент пострілу?

10. Одним чи кількома пострілами спричинено поранення?

Окрім того, залежно від конкретних обставин справи, слідчим можуть бути поставлені й Інші запитання.

Відповіді на перелічені запитання можна одержати при ретельному дослідженні всіх виявлених ушкоджень на тілі (шкіра, внутрішні органи, порожнини тіла) та одязі.

Питання про характер ушкоджень вирішується виходячи з результатів дослідження особливостей вхідного та вихідного отворів (ран). Великий вплив на характер кульових ран має відстань (дистанція) пострілу, бо за різних дистанцій вихідні рани набувають різного вигляду.

 

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при повішанні, задушенні петлею.

Такий вид асфіксії є нещасним випадком.

У тих випадках, коли підозрюється смерть відмеханічної асфіксії, для вирішення судово-медичній експертизі можуть бути поставлені такі запитання:

1. Чи настала смерть внаслідок механічної асфіксії?

2. Від якого конкретного виду асфіксії настала смерть?

3. Коли настала смерть?

При повішенні та задушенні петлею (зашморгом):

1. Смерть настала внаслідок повішення (задушення петлею)?

2. Який характер має странгуляційна борозна (замкнута, пере­ривчаста, горизонтальна тощо)?

3. Скільки часу перебував труп у петлі?

4. Прижиттєвим чи посмертним було накладання петлі?

5. Якщо петля накладена посмертно, то внаслідок чого настала смерть?

Призадушенні руками:

1. Причиною смерті стало задушення руками чи інші фактори зовнішньої дії?

2. Задушення вчинено однією чи двома руками? Лівою чи пра­вою?

3. Було здавлення одно- чи багаторазовим?

У разізакриття отворів рота й носа, дихальних шляхів сто­ронніми предметами, здавленні грудної клітки і живота:

1. Чи могла смерть настати внаслідок закриття дихальних отворів та шляхів сторонніми предметами (бажано вказати, якими, конкретно, підозрюється: подушка, шматок їжі, блювотні маси тощо)?

2. Стороннє тіло потрапило в дихальні шляхи прижиттєво чи посмертно?

3. Чи немає ознак, які свідчать, що стороннє тіло було введено в дихальні шляхи потерпілого іншою особою?

Приутопленні:

1. У даному випадку смерть настала від утеплення чи її спри­чинила хвороба або ж тіло опинилося у воді після смерті?

2. Які причини могли посприяти утопленню (алкогольне або наркотичне сп'яніння, хвороба, травма тощо)?

3. Як довго тіло перебувало у воді?

4. Чи є на тілі тілесні ушкодження та який механізм їх виник­нення?

 

Причини раптової смерті

Захворювання органів кровообігу Судово-медична практика свідчить, що раптову смерть може спричинити будь-яке захворювання. Однак, найчастіше її причиною є захворювання органів кровообігу (70% випадків). Серцево-судинні захворювання є основною причиною смертності в Україні.

Інфекційні захворювання

Питання що вирішуються при судово-медичній експертизі отруєнь.

При підозрі на смерть від отруєння судово-медичний експерт повинен вирішувати цілу низку питань, поставлених слідчим. Основним і першочерговим є таке:чи було наявне у даному конкретному випадку отруєння? Якщо факт отруєння встанов­лено, необхідно відповісти ще й на інші запитання:

1. Від якої саме отрути настала смерть?

2. Яким шляхом отруту введено (через рот, легені, неушкоджену шкіру чи ін'єкцією) та у якому вигляді (порошок або таблетки, рі­дина, розчин, газ)?

3. Яким способом отрута могла потрапити до організму (з їжею, напоями, як ліки або як протиотрута)?

4. Яка концентрація (доза) отрути в організмі? (Одночасно ви­рішується питання, чи не мала потерпіла особа підвищеної чутливо­сті або, навпаки, звикання до отрути?)

5. Як швидко настала смерть після введення отрути?

6. Якщо отрута виявлена у трупному матеріалі, то чи не потра­пила вона в тканини після смерті?

7. Застосована отрута з метою самогубства чи вбивства, або потрапила до організму випадково (нещасний випадок)?

8. Якщо смерть не настала, то як отрута вплинула на розлад здоров'я і втрату працездатності?

За необхідності та можливості вирішуються й інші питання, що цікавлять слідчі органи, наприклад: чи своєчасно було розпі­знано отруєння і чи правильно та у повному обсязі проведено лі­кування і т. д.

Для того, щоб встановитидіагноз «отруєння», судово-медич­ний експерт не може обмежитися лише даними судово-медичного розтину трупа.

 

Класифікація слідів крові.

Якщо через нанесені рани витекла значна кількість крові, то на місці події утворюютьсякалюжі, а після їх усмоктування та висихання на великій площі залишаються темно-коричневі кірки.

- Сліди від крапель утворюються при падінні частинок крові на горизонтальну площину. Якщо частинки крові падають з незнач­ної висоти, сліди від крапель мають круглу форму, а із збільшенням висоти падіння краї слідів стають зазубленими тим більшою мі­рою, чим з більшої висоти відбувається падіння. Врешті-решт слі­ди від крапель набувають зірчастої форми. При падінні частинок крові на похилу площину сліди мають форму знаків оклику, гострі кінці яких спрямовані донизу.

- Сліди від бризок виникають при потраплянні на поверхню (горизонтальну, похилу, вертикальну) частинок крові з предмета, що рухається. Сліди від бризок мають форму знаків оклику, при­чому гострі кінці бризок вказують напрямок руху предмета, з яко­го падали частинки крові.

- Патьоки на вертикальних і похилих поверхнях характеризу­ються тим, що їх нижня частина завжди товща за верхню і через те темніша.

- Помарки тамазки утворюються при витиранні вкритих кров'ю рук чи знарядь травми об рушники, ганчірки тощо або від притиснення до них предметів, забруднених кров'ю.

- Відбитки утворюються від притиснення вкритих кров'ю рук, ніг чи взуття до якихось площин чи предметів. За відбитками іноді можна ототожнити особу.

- Просочення одягу, оббивки меблів, килимів і т. ін. можуть утворюватися при потраплянні на них значної кількості крові.

Нерідко сліди крові замиваються, і тоді кров можна виявити у помийних відрах і тазах у вигляді води рожевого забарвлення. У разі замивання слідів крові на підлозі, останні можуть зберігатися під плінтусами, у шпаринах між дошками, під підлогою. Сліди кро­ві на стелі і стінах часто забілюють або заклеюють шпалерами. Іноді злочинець залишає помарки чи відбитки закривавлених рук на водо­провідних кранах, дзеркалах, одвірках, дверних замках тощо. На одязі сліди крові, яких намагались позбутися, найчастіше зберіга­ються на внутрішніх поверхнях манжетів, кишень, на застібках штанів, носових хустках, краватках, у рантах взуття. На знарядді злочину кров може бути виявлена, наприклад, у місцях з'єднання клинка ножа з рукояткою, молотка з ручкою тощо. У підозрюваної особи або у жертви кров може залишитися у піднігтьовому вмісті.

Сліди крові можуть змінюватися під дією зовнішніх факторів (гниття, сонячне випромінювання) або штучно (замивання, зати­рання тощо). Такі зміни утруднюють або взагалі унеможливлюють диференціювання слідів крові за механізмом їх утворення.

Для виявлення крові на темних тканинах чи поверхнях предме­тів треба застосовувати добре освітлення, іноді - бічне або відби­те. На світлих поверхнях сліди крові, навіть замиті, можна виявити в ультрафіолетових променях у результаті того, що фарбуюча ре­човина крові, поглинаючи промені, набуває темно-коричневого кольору і стає схожою на оксамит.

 

Питання, що вирішуються судово-медичною експертизою при дослідженні крові.

Направляючи на дослідження речові докази з плямами, щодо яких є підозра, що це - сліди крові, слідчий ставить перед експер­тами такі запитання:

1. Чи є на вилучених предметах сліди крові?

2. Якщо наявність крові встановлено, то походить вона від лю­дини чи тварини (і якої саме)?

3. Чи можна встановити належність крові конкретній особі?

Значно рідше слідчі органи інтересують такі деталі:

1. Кровотечею з якої ділянки організму утворені сліди?

2. Походить кров від чоловіка чи жінки?

3. Належить кров дорослій людині чи новонародженому?

4. Чи не утворені сліди крові вагітною або породіллю?

5. Якою кількістю крові утворено сліди?

6. Коли утворені сліди крові?

7. Походить кров від живої особи чи від трупа?

8. Який механізм утворення слідів крові (виходячи з їх форми) та ін.

 

Питання, що вирішуються при дослідженні волосся, сперми і інших виділень організмів.

Дослідження волоссяНадсилаючи на судово-імунологічне дослідження об'єкти, що за зовнішнім виглядом схожі з волоссям, слідчий передбачає мож­ливість вирішення таких запитань:

1. Чи є надіслані об'єкти волоссям?

2. Належить волосся людині чи тварині? (Інколи, у разі похо­дження волосся від тварин, слідчого може цікавити, якому виду тварин воно належить.)

3. Якщо волосся належить людині, то з якої ділянки тіла похо­дить?

4. Яка статева та групова належність волосся?

5. Чи схоже досліджуване волосся на волосся конкретної особи?

6. Яким механічним предметом або зовнішнім фактором воно пошкоджене?

7. Випало воно чи вирване?

8. Чи наявне його фарбування, знебарвлення або завивка?

9. Інші.

Під час дослідження обов'язково вивчається кожний об'єкт. Виняток становлять тільки ті випадки, коли пук волосся вилучений з одного місця, наприклад, з руки жертви. Тоді можна обмежитись дослідженням його частини (10-15 волосин).

Найчастіше судово-медичному експертові доводиться мати справу з такими виділеннями, як сперма, слина, піт, сеча. Сперма може досліджуватися у рідкому стані (нативна), як правило, при вирішенні питання про можливість запліднення та в аліментних справах. Частіше ж доводиться досліджувати плями сперми у справах про зґвалтування та розбещення.

Запитання, які слідчий ставить перед експертами, у разі вияв­лення речових доказів з плямами, що можуть бути спермальними: Чи є на вилучених об'єктах сліди сперми? Якщо в плямах виявлено сперму, то яка її групова належ­ність?

Для визначення спермального походження плями необхідно мі­кроскопічним шляхом виявити хоча б один цілий сперматозоїд. У разі, якщо цілі сперматозоїди не виявляються, можна засто­совувати: емісійно-спектральне дослідження, метод електрофоре­зу, гістохімічне виявлення ДНК або біохімічне виявлення холіну та сперміну, яких багато у сперматозоїдах.

Коли доведено спермальне походження плями, встановлюють її групову належність.

Слину найчастіше доводиться досліджувати на недопалках, конвертах, якщо їх заклеювали за допомогою слини, та на предме­тах, що могли б слугувати кляпами. У темному приміщенні в уль­трафіолетових променях слина дає білясте свічення.

Наявністьпоту встановлюється реакцією на амінокислоту - серін, асечі - на креатинін.

 

Предмет і система судової медицини.

Судова медицина — це важлива галузь медицини з власними методами дослідження, яка слугує розв'язанню складних - медико-біологічних питань, що постають перед правоохоронними органами, а також вирішує окремі проблеми охорони здоров'я та сучасної екології.

В Україні система предмета судової медицини включає такі розділи:

1. Процесуальні та організаційні положення судово-медичної експертизи - зміст та тлумачення законів і відомчих розпоряд­жень, права и обов'язки, межа компетентності та відповідальності

судово-медичної служби, її установи, зв'язок з органами охорони здоров я.

Розлад здоров'я та смерть людини внаслідок дії різноманіт­них факторів зовнішнього середовища. Етіологія, патогенез та діаг­ностика травм, заподіяних фізичними, хімічними, біологічними та психоемоційними чинниками.

3. Судово-медична експертиза:

а) живих осіб - приводи, порядок, особливості проведення не­смертельних травм, статевих злочинів, визначення віку, статевих станів, стану здоров'я тощо;

б) трупа - вчення про смерть, трупні явища,судово-медичне дослідження трупів у випадках насильної та раптової смерті і трупів новонароджених;

в) речових доказів біологічного походження (кров, волосся піт сперма, слина тощо);

г) матеріалів та документів, що стосуються справ, пов'язаних з нанесенням шкоди здоров'ю людини.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.035 с.)