Поняття і значення криміналістики.

Поняття і значення криміналістики.

Сучасну криміналістику необхідно розуміти і вивчати у декількох аспектах – як юридичну науку, як вид діяльності і як навчальну дисципліну.

Як юридична наука прикладного характеру криміналістика– це галузь специфічних наукових знань, з одного боку про злочинну діяльність, а з іншого – про діяльність щодо виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та встановлення істини у процесі судочинства.

Як навчальна дисципліна криміналістика містить теоретичні і методичні положення, визначення та окремі криміналістичні теорії щодо її техніко-тактичного арсеналу.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне.

Значення криміналістики для практичної діяльності у сфері кримінального судочинства полягає в тому, що вона на основі наукових досліджень і практичних розробок:

- надає слідчим, суддям, прокурорм, о-р-працівникам, експертам-криміналістам накуково обгрунтовані засоби, прийоми і методи розкриття, розслідування й попередження злочинів;

- задовольняє сучасні потреби слідчої, експертно-криміналістичної і судової практики в ефективних засобах і методах діяльності для виконання завдань кримінального судочинства.

 

Криміналістика як наука і навчальна дисципліна.

Як юридична наука прикладного характеру криміналістика– це галузь специфічних наукових знань, з одного боку про злочинну діяльність, а з іншого – про діяльність щодо виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та встановлення істини у процесі судочинства.

Як навчальна дисципліна криміналістика містить теоретичні і методичні положення, визначення та окремі криміналістичні теорії щодо її техніко-тактичного арсеналу.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне.

 

 

Історія криміналістики в Україні.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етапи:

1 етап її становлення і накопичення емпіричного матеріалу (кінець ХІХ ст. 1930-і роки;

2 етап формування окремих криміналістичних теорій (кінець 1930-х років – кінець 1960-х років;

3 етап формування загальної теорії криміналістики і подальшого розвитку окремих її теорій (з кінця 1960-х до тепер і далі).

Вітчизняними криміналістами виступили:

Євген Федорович Буринський (1849-1912 рж.) – батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної трансформації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931 р.ж.) – доктор медицини, відомий судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ СЕ, засновник і редактор журналу “Архів кримінології і судової медицини.

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957 р.ж.) – ініціатор створення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 по 1919 рр. завідував Київським кабінетом н/с експертизи, а з 1920 по 1922 рр. був старшим науковим співробітником Одеської лабораторії н/с експертизи.

Серій Іванович Тихенко (1896-1971 р.ж.) – професор криміналістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох наукових досліджень у галузі судової експертизи, а також розробки методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945 р.ж.) – професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі з першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ СЕ (1925-1938 рр.) Працював над розробкою техніки розслідування злочинів.

Іван Миколайович Якімов (1884-1954 р.ж.) – започаткував единий методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників з криміналістики.

Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937 р.ж.) – доктор медицини і криміналістики. Сфера діяльності – експертиза речових доказів. Широкий розголос отримали його праці щодо дослідження розбитого скла: він встановив ознаки, за якими можна визначити напрям пострілу або нанесення удару.

Цей перелік за бажанням можна продовжити.

Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні.

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.

Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичнихзнаньв Україні безг редньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інс Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського й Одеськогоуі і тетів, Харківського юридичного інституту. Вчені, які очолювали ці установи: у К С.І.Тихенко(1896- І97І),уХаркові-М.М.Гродзінськийі В.П.Колмаков(І9ІЗ-підготували плеяду нині активно працюючих на кафедрах і в інститутах молодих ф які становлять школу українських криміналістів (В.О. Коновалова, А. М. Колесі \ і В.І.Гончаренко, В.КЛисіченко, М.В.Салтевський, Г.А.Матусовський, М.Я.Сегал

Нині в системі Міністерства юстиції України функціонують сім інститутів с> експертиз - Харківський, Київський, Одеський, створені ще 1925 р., Донець* Львівський, відкриті 1995 р., Кримський і Дніпропетровський, відкриті 2002 р.

МВС України мас мережу експертних криміналістичних центрів. У кожном> ному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний центр, відділ, відл ня чи група, а в МВС України -науковоекспертно-дослідний криміналістичний.

Основними завданнями експертно-криміналістичних підрозділів є: а) техніко-міналістичне обслуговування органів дізнання і слідства криміналістичною і с\ надання практичної допомоги у використанні її при збиранні джерел доказів; б) пг дення попереднього дослідження речових джерел інформації для органів дізнаї провадження судових експертиз; г) виявлення за допомогою криміналістичного причетних до вчинення злочинівосіб.

 

Методи криміналістики.

Метод криміналістики – це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її предмету та об'єктів.

Найбільш розповсюдженим серед науковців є поділ (класифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи:

1. всезагальний (діалектичний) метод пізнання;

2. загальнонаукові (загальні) методи;

3. спеціальні (окремі) методи.

І. Діалектичний метод, що засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ та фактів навколишнього світу, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, є основою (базисом) для всіх інших методів пізнання дійсності, виступає методологією криміналістичного дослідження.

ІІ. Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1) чуттєво-раціональні;

2) логічні або методи формальної логіки;

3) математичні методи;

4) кібернетичні методи.

ІІІ. Спеціальні методи -такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

а) власне криміналістичні методи;

б) спеціальні методи інших наук.

 

 

Фотографування місця події.

У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги: 1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця події є взаємопов’язаними; 2) фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації; 3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації; 4) сукупність фотознімків повинна давати повне й чітке уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі; 5) до внесення якихось змін в обстановку необхідно сфотографувати загальний вигляд місця події і взаємне розташування об’єктів; окремі сліди і предмети спочатку фотографуються у тому вигляді, в якому вони були виявлені.

Розрізняють чотири види фотографічної зйомки на місці події: орієнтуючу, оглядову, вузлову і детальну. Цей розподіл певною мірою є умовним.

Орієнтуюча зйомка своїм завданням має фіксацію певного об’єкта або місця події разом із оточуючими його предметами, будівлями, місцевістю, тобто орієнтуючий знімок повинен містити зображення власне місця події на фоні оточуючих предметів чи місцевості.

Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події.

Вузлова зйомка — це зйомка частин (вузлів) об’єкта. Вузол — це частина місця події, де виявлені сліди злочину. При такій зйомці великим планом фотографуються певні ділянки місця події, що мають важливе значення, та об’єкти, з якими були пов’язані дії злочинця.

Детальна зйомка — це зйомка окремих слідів, предметів, деталей обстановки місця події. Її завжди провадять масштабним способом: великим планом із масштабною лінійкою. Детальній зйомці піддаються насамперед предмети і сліди, які не можуть бути вилучені з місця події, швидко змінюють свої властивості або мають небезпеку їх ушкодження.

 

 

Панорамна фотографія.

Панорамна фотозйомка полягає в суворому послідовному фотографуванні частин місцевості чи приміщення за горизонталлю чи вертикаллю, а також довгих, високих споруд і окремих великих об’єктів, що не вміщаються в один кадр великого плану. Потім з окремих зафіксованих частин складають одне загальне зображення, яке називається фотопанорамою. Розрізняють лінійну, кругову і ярусну панорами.

При лінійній панорамній зйомці камера переміщується по прямій лінії уздовж об’єкта, на однаковій відстані від нього. Кожний наступний кадр повинен частково перекривати зображення попереднього.

Кругова панорамна зйомка доцільна у тих випадках, коли необхідно зафіксувати з різних боків далеко розташовані об’єкти. Фотографування провадиться з однієї точки, а камеру після кожного кадру повертають навколо її вертикальної осі на певний кут. Фотоапарат рекомендується встановлювати на штатив, використовувати спеціальну головку з градуйованою шкалою. При зйомці необхідно забезпечувати часткове перекриття попереднього кадру. Частина попереднього кадру, що перекривається наступним, повинна становити 10—15 % його площі. Повна кругова панорама є зображенням місцевості по колу (360°).

На відміну від кругової, ярусна зйомка здійснюється поворотом фотокамери навколо її горизонтальної осі; застосовується для фіксації високих об’єктів. При цьому масштаб нижніх і верхніх кадрів буде різним внаслідок збільшення відстані до частини об’єкта, що знімається.

Для того щоб панорамний знімок мав високу якість, усі фрагменти повинні мати однакову щільність. Тому рекомендується фотографувати всі частини об’єкта в однакових умовах.

45. Сигналетична (впізнавальна) зйомка.

Впізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих.

При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови праворуч (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний зріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний зріст із поворотом усього корпуса праворуч. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вона була затримана. Ретуш упізнавальних знімків не допускається.

Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і «туалету», та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявили, а оголений труп прикривають шматком тканини.

Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя. Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа фотографується з розплющеними очима.

 

Суть механічних (фізичних) методів полягає в обробці потожирових слідів речовинами, які з'єднуються з речовиною сліда механічним шляхом, не вступаючи з нею у хімічну реакцію. Різновидами є: методи адгезії, змочування, конденсації, гальваностегії та люмінісценції.

АДГЕЗІЯ (як вже наголошувалось) – це прилипання, зчеплення поверхонь різних тіл.

Якщо на невидимий слід потрапляють частинки будь-якої речовини, то вони прилипають і слід стає видимим.

Виявлення невидимих слідів за допомогою порошків на основі їх адгезійних властивостей одержало назву порошкових методів.

ЗМОЧУВАННЯ. Змочувальні це також частково адгезійні способи – полягають у тому, що за рахунок цього поверхневого фізичного явища під час стикання рідини з твердим тілом не всі тіла змочуються водою.

КОНДЕНСАЦІЯ – ущільнення, згущення, перехід речовини з газоподібного стану в рідкий або твердий, кристалічний.

Це фізичне явище становить сутність методів виявлення слідів парами йоду, кіпоттю свічки, що горить, металами, розпиленнями у вакуумі.

Сутність даного способу полягає у тому, що частки твердої речовини, які перебувають у газоподібному стані, вибірково конденсуються і таким чином забарвлюють слід або поверхність слідоносія.

Внаслідок цього слід стає видимим – забарвленим або незабарвленим.

На основі явища конденсації розроблені два методи виявлення потожирових невидимих слідів пальців рук:

а) обробки парами йоду (застосовується у слідчій практиці);

б) вакуумне напилювання (застосовується в експертній практиці);

Суть безпосереднього нанесення йоду на об'єкт: у склянку досить помістити кілька кристаликів йоду і накрити їх шматком прозорого скла (органічного скла).

Через 10-15 хв. скло внаслідок конденсації покриється частинами йоду (набуває коричневого кольору).

Потім його належить прикладати до того місця документа (предмета), де ймовірно знаходиться слід, і він стане видимий, оскільки частки йоду забарвлять потожирову речовину в коричневий колір.

Суть виявлення слідів обкурювання парами йоду. Він є найбільш поширеним на практиці і в експертних дослідженнях.

Основу його становить природна властивість йоду сублімуватися, тобто переходити з твердого стану в газоподібний (зважений).

Прокачуючи повітря за допомогою груші, відводять пари до потрібного місця на об'єкті і виявляють слід.

 

ГАЛЬВАНОСТЕГІЯ – є лабораторним методом виявлення слідів рук.

У гальванічну ванну занурюють досліджуваний об'єкт і подають постійну електричну напругу.

Внаслідок електролізу на поверхні об'єкта, де відсутня потожирова речовина, осідає метал, а слід залишається чистим і, таким чином, видимим.

ХІМІЧНІ МЕТОДИ. За цих методів хімічна речовина вступає в реакцію з потожировою і утворює забарвлене з'єднання в тих місцях, де розташовується слід. Внаслідок цього він стає видимим.

РАДІОГРАФІЧНИЙ – метод – суть в тому, що досліджуваний об'єкт, на якому припускається наявність слідів, опромінюють потоком нейтронів, внаслідок чого деякі елементи, що входять до складу потожирової речовини (натрій, калій, кальцій, фосфор), стають радіоактивними.

Виявлені сліди фіксують загальними способами й засобами: протоколюванням (вербально-графічний вид фіксації), копіюванням, моделюванням, фотографуванням, вилученням слідів безпосередньо з носієм, на якому виявлений слід (наочно-образний) вид фіксації.

Спосіб фіксації і технічні засоби, що застосовуються, залежать від багатьох чинників і у виду сліду, характеру об'єкта-носія, речовини сліду тощо.

На місці події краще використати перш за все неушкоджувальні методи виявлення слідів, такі, як візуальний огляд, а також застосовувати оптичні засоби, люмінесцентні, рентгенографічні, фотографічні методи.

Порошкові методи рекомендують для виявлення слідів на шорстких об'єктах, папері, фруктах, шкірі, тканинах тощо.

Забарвлені та видимі сліди вилучають разом із слідоносіями, з об'ємних слідів виготовляють зліпки.

 

Питання, які вирішуються судово-балістичною експертизою.

Судово-балістична експертиза – різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів та слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із застосуванням цієї зброї.

Під час дослідження зброї та боєприпасів судово-балістична експертиза вирішує:

класифікаційні;діагностичні;ідентифікаційні завдання.

Класифікаційні дослідження сприяють встановленню виду зброї, її системи або моделі за стріляними гільзами та кулями, які виявлені на місці події.

Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи відноситься представлений експерту предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовленні, зміст знищених маркувальних позначень, які були на ній.

Ідентифікаційні дослідження мають завдання: визначення конкретного екземпляру зброї, із якої були вистрілені снаряди і гільзи; встановлення наявності або відсутності зв'язку між боєприпасами і матеріалами, виявленими на місці події, і боєприпасами й матеріалами, виявленими у конкретної особи.

Ось наближені переліки:

І. Наближений перелік питань дослідження зброї: чи відноситься даний предмет до категорії вогнепальної зброї?до якого виду і зразка (моделі) відноситься дана вогнепальна зброя?чи справна дана зброя, і чи придатна для пострілів; якщо не справна, то у чому полягає несправність?який калібр представленої на експертизу вогнепальної зброї?частиною вогнепальної зброї якого виду і зразка (моделі) є дана деталь (магазин, затвісь барабана револьвера, щічка рукоятки пістолета тощо)?

заводським чи кустарним способом виготовлено дану зброю? і т. д.

ІІ. Перелік питань щодо дослідження бойових припасів, куль, шротів, картечі, пижів, прокладок, гільз:до якого зразку відноситься даний патрон?заводським чи кустарним способом виготовлений даний патрон?чи вистрілена куля (гільза) із даного екземпляру зброї?чи є на кулі сліди рикошету?.

ІІІ. Перелік запитань щодо дослідження слідів пострілу:Чи є дане пошкодження вогнепальним?чим утворене дане пошкодження?сліди якої кількості попадань із вогнепальної зброї є на даному?із якої зброї виконано постріл у даний об'єкт?

з якої відстані виконано постріл? чи є сліди близького пострілу?з якого місця стріляли?

у якій послідовності стріляли?яке кульове пошкодження виконано першим? і т. д.

 

 

Словесний портрет.

У криміналістиці під словесним портретом розуміють – науково-обгрунтовану систему опису зовнішніх ознак та властивостей людини із використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Словесний портрет сприяє впорядкованому і уніфікованому (тобто однотипному, однаковому) фіксуванню інформації про зовнішність людини.

Основні правила (чи принципи за І.Ф.Герасимовим) описання зовнішності людини методом словесного портрету:

1) оптимальна повнота опису;2)вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;3)послідовність описання;4)описання частин голови (обличчя) у фас і профіль;) описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їх величини, форми (контуру), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

ОПТИМАЛЬНА повнота описування – описання повинно відповідати меті, завданням дії, тобто застосуванню для розшуку і ототожненню описаної людини.

В умовах оперативної діяльності можна обмежуватись скороченим описом зовнішності людини, за якою спостерігають.

ЄДИНА СПЕЦІАЛЬНА термінологія, що використовується у складенні словесного портрету, запроваджена з метою точного опису і однозначного розуміння ознак та властивостей зовнішності людини, яку ототожнюють.

Єдина термінологія усуває суб'єктивізм у читанні зафіксованих в описі ознак, забезпечує точність опису і попереджає помилки.

Чітка послідовність описання (від загального до окремого), полягає в тому, що спочатку виділяють загальнофізичні властивості – ознаки, потім демографічні й антропологічні ознаки: стать, вік, ріст, вагу, расу, національність, народність тощо, а вже потім анатомічні за окремими елементами тіла: тулуб, кінцівки, обличчя (голова) та інші частини тіла.

ФОРМА ознаки зовнішності визначається візуально у двох положеннях: у фас і профіль, шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник – це так звана геометричність ознаки).

У профіль визначають контурність (контур) ознаки, порівнюючи контур з формою ліній: пряма, хвиляста, опукла, угнута, кутаста тощо.

РОЗМІР ознаки зовнішності – це кількісна характеристика, виражена не в абсолютній величині,а у відносній порівняно з поряд існуючою ознакою.

Для визначення розміру ознаки існують три системи градацій: тричленна, п”ятичленна, семичленна.

Тричленна градація використовує всього три терміни: малий, середній, великий.П”ятичленна – п'ять: дуже малий, дуже великий, великий, малий, середній.Семичленна – додано ще дві градації: нижче середнього, вище середнього.ПОЛОЖЕННЯ ознаки – це розташування її в просторі відносно вертикального або горизонтального напряму.КОЛІР ознаки – це спектральна характеристика поверхні описуваного елементу тіла (зовнішності)

Дактилоскопічний облік.

Дактилоскопічному обліку підлягають особи, що були заарештовані, засуджені до позбавлення волі, а також затримані за бродяжництво та жебрування (жебрацтво).

Облік адміністративно-правових порушень й осіб, які їх вчинили.

Облік правопорушень та злочинів, вчинених іноземцями, особами без громадянства і громадянами України, що постійно проживають за кордоном, а також щодо цих осіб – ведеться з метою накопичення, збереження й надання інформації в заінтересовані служби відповідних органів.

Облік крадених, загублених і вилучених номерних речей та виробів, антикваріату (годинники, фото-, кіно-, відеотехніка, автотранспорт тощо).

2) Даний облік містить: Облік за способом вчинення злочинів. Облік осіб, що пропали безвісті, невпізнаних трупів, невідомих хворих і дітей. Криміналістичний облік осіб, оголошений у розшук.Облік вогнепальної зброї – загубленої, краденої або зданої. Облік слідів пальців рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів (слідотека) Облік стріляних куль, гільз та патронів зі слідами зброї ведеться у вигляді колекцій об'єктів або їх фотознімків. Облік грошових знаків (паперових підроблених грошей) Облік підроблених металевих грошей. Облік підроблених документів, виконаних поліграфічним способом.

3) Довідково-допоміжні обліки або як їх ще називають у літературі – експертно-криміналістичні колекції і картотеки призначені для оперативного забезпечення процесів виявлення, розкриття і розслідування злочинів і зосереджені на регіональному рівні в ЕКЦ та центрі в КЦ МВС.Містять:

а)Колекції слідів знарядь зламуб) Довідкові колекції зброї та бойових припасів

в)Натурні колекції різноманітних речовин.

 

Дактилоскопічний облік.

Дактилоскопічному обліку підлягають особи, що були заарештовані, засуджені до позбавлення волі, а також затримані за бродяжництво та жебрування (жебрацтво).

Дактилооблік зводиться до наступного: на спеціальному бланку – дактилокарті – розміщують фарбовані десять відбитків пальців правої та лівої рук у певному порядку.

Потім виводять дактилоскопічну формулу – її головну та додаткову частини.

Існує кілька видів дактилоскопічного обліку.

Якщо для обліку відбирають всі десять відбитків пальців, то облік зветься десятипальцевим.

У ньому розкладка (систематизація карток) проводиться за дактилоформулою, що слугує як вже наголошувалось кодом реєстрації.

Дактилоскопічний облік, в якому використовують тільки п'ять відбитків пальців, називається п”ятипальцевим.

Систематизація карток у картотеці ведеться спочатку згідно до належності відбитків до правої та лівої рук, а в середині кожної групи – за спеціальною формулою.

Якщо систематизація карток здійснюється за одним відбитком пальця, то картотеку називають однопальцевою.

Існують також картотеки поверхонь долонь, однак в МВС України вони не ведуться.

Можливі картотеки відбитків окремих частин обличчя – губів, кінчика носа, вушної раковини, лоба.

Класифікація т/к:

I. За видами слідчих дій, у рамках яких проводяться т/к;

II. За тактичними завданнями, які вирішуються під час їх проведення (систему т/завдань);

III. За змістом т/к:

а) т/комбінації, направленні на забезпечення повноти виявлення та закріплення слідів б) т/комбінації, пов”язані з забезпеченням необхідних для проведення слідчої дії обставин, які поділяються у свою чергу:

- т/к, націлені на відтворення такої обстановки, коли потерпілий чи свідок може пригадати окремі обставини-т/к, покликані усувати або нейтралізувати нег. наслідки суперечливої ситуації- т/к, направлені на попередження можливих спроб обв. (підозр.) здійснювати втечу під час проведення окремої слідчої дії в) тактичні комбінації як засіб психологічного впливу слідчого на обвинуваченого (підозрюваного), які протидіють встановленню істини у справі.

 

Тактична операція – це комплекс слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на досягнення з урахуванням наявної у к/с ситуації завдань щодо розслідування злочинів і об”єднаних загальним (спільним) задумом та реалізованих під єдиним керівництвом у відповідності з раніше складеним планом.

На відміну від тактичної комбінації як комплексу тактичних прийомів у рамках однієї слідчої дії, тактична операція може осягати кілька взаємопов”язаних слідчих дій та інших заходів, наприклад:1)слідчі дії;2)оперативно-розшукові заходи;та інші...

Необхідною умовою розгляду т/о як одного цілого, як комплексу є виявлення внутрішньосистемних зв”язків даного утворення.

Системний аналіз т/о дозволяє виділити такі види зв”язків:

- за метою т/о (всі заходи в кінцевому результаті повинні бути направлені на її досягнення);

- за змістом особистої методики доказування;

Зрештою будь-яка тактична операція спрямована на збудування певної системи доказування за:

- послідовністю проведення тих чи інших заходів; - часом та місцем її проведення;

- єдиним змістом т/о, якщо навіть окремі елементи її виконуються різними посадовими особами, що узгодили головні параметри спільної діяльності;

- відображення змісту окремих дій в одному погодженому плані;

- організацією роботи співробітників, залучених до проведення т/о: забезпечення всіх різноманітних видів в середині т/о за умови необхідної організації взаємодії слідчого з працівниками інших служб органів внутрішніх справ.

Планування розслідування злочинів. Поняття, завдання, види, принципи, етапи та форми.

Під плануванням розслідування розуміють мислительну практичну діяльність, направлену на визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з”ясуванню, а також встановлення найбільш доцільних строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. До завдань планування розслідування належать:

1. Орієнтування в обставинах вчиненого злочину;

2. Визначення правильних шляхів розкриття злочину;

3. Пошук доказів і джерел їх отримання;

4. Встановлення й розшук злочинців за гарячими слідами;

5. Забезпечення об”єктивності, повноти та всебічності розслідування;

6. Своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

7. Забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій у розслідуванні;

8. Сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування;

9. Встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину.

До принципів планування належить:

1. Індивідуальність.2)Динамічності3).Законність.4)Обгрунтованість плану розслідування.5)Принцип врахування взаємозв”язку намічених дій

Існує кілька рівнів планування (тобто видів планів за рівнем планування):

а) планування роботи слідчого (календарний план);

б) планування розслідування в кримінальній справі;

в) планування початкового, наступного, заключного етапів розслідування.

г) планування слідчої дії;

д) планування тактичної операції;

е) планування тактичного прийома;

Кожен рівень (вид планування за рівнем) складається з таких етапів або стадій:

- визначення загального напряму дій, - виділення обставин, які необхідно встановити - визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини

Форми планування:усна та письмова.

 

 

117. Версія в структурі планування розслідування злочинів. Поняття, значення, види, принципи.

Версія – обгрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події або окремих фактів, що мають значення для цього розслідування й які пояснюють походження, зміст та зв”язки між цими обставинами і фактами.

Класифікація:

1. За об”ємом понять або пояснюваних ними фактів версії діляться:

1. Загальні. 2. Окремі.

Загальні – ті, що пояснюють подію в цілому, а також причиновий зв”язок між фактами, які входять у склад злочину.

Окремі – ті, що стосуються наявності та характеру окремих фактів, які підлягають доказуванню (суб”єкт злочину, спосіб вчинення злочину, форма, вид вини тощо).

II. За розповсюдженістю.

1. Типові. 2. Нетипові, або їх ще називають конкретні (специфічні).

III. За сферою використання або суб”єктом конструювання:

1. Слідчі;

2. Оперативно-розшукові;

3. Судові;

4. Експертні;

5. Версії інших учасників кримінального процесу.

IV. За ступенем ймовірності:

1. малоймовірні; 2. більш ймовірні.

V. За часом побудови (конструювання):

1. початкові;

2. наступні.

VI. За відношенням до предмету доказування:

1. виправдувальні;

2. обвинувачувальні;

3. нейтральні.

VII. Похідним поділом від поділу за предметом обвинувачення є поділ за приорітетністю припущення, взятого за основу.

1. основні версії;

2. контрверсії.

VIII. За направленістю:

1. Ретроспективні версії – пояснюють минулі події, обставини тощо.

2. Перспективні (прогностичні) версії – пояснюють події майбутнього, наприкдад по-

ведінку злочинця, який переховується від слідства; появу слідів тощо.

 

Тактика особистого обшуку.

Обшук особи полягає у примусовому обстеженні людини, її одягу, взуття та інших речей. Обшук особи та виїмка у неї предметів і документів провадяться в порядку, передбаченому статтями 177 і 178 КПК. Обшук особи, як правило, проводиться за постановою слідчого. Проте існують випадки, коли обшук можна здійснювати без винесення постанови:

1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину;

2) при затриманні підозрюваного;

3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановленя істини у справі.

У процесі обшуку необхідно передбачити можливість вчинення опору обшукуваним. Тому слідчий повинен дотримуватися певних правил, що забезпечують безпеку. Зокрема, обшукуваного необхідно поставити обличчям до стіни чи автомобіля під кутом 45° з широко розставленими ногами і розведеними руками. Таке положення зменшує стійкість обшукуваного.

Обшук особи рекомендується проводити у певній послідовності — «зверху донизу». Спочатку обстежують головний убір, потім верхній одяг (пальто, сукню, піджак, брюки тощо), взуття. Окремі предмети одягу знімають з метою обстеження білизни та інших речей. Особливу увагу слід приділяти кишеням, швам на одязі, підкладці пальта чи піджака, закаблукам взуття.

Такий обшук виконує особа однієї статі з обшукуваним. У разі необхідності для цього запрошують медичного працівника.