Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її становлення.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної) фотозйомки. Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897 році запропоновано термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

НАШІ видатні питання №3

14. Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього питання.

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

 

15. Генезис питання про предмет, систему і об”єкти криміналістики.

Із аналізу предмету криміналістики не складно виокремити об'єкти криміналістики (тобто окремі види діяльності людей, які виступають частиною об”єктивної реальності життя суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики).

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання (або двоєдиний об”єкт):

а) злочинна діяльність;

б) криміналістична діяльність щодо розкриття, розслідування, судового розгляду злочину та його попередження.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукуп­ність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визна­чають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час за­лишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов'язано зі складніс­тю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналі­стики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст криміна­лістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об'єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлен­ня істини у справі.

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийо мів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Система криміналістики — це її складові розділи (час­тини), що перебувають у тісних взаємозв'язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методоло­гічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до за­гальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналісти­ки, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призна­чених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен­ня досягнень природничих і технічних наук у практику бо­ротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміна­лістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне до­ слідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним яд­ром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів прове­дення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприя­ють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу кри­міналістичної тактики входять: вчення про криміналістич­ну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (так­тичні комбінації) та ін.