Криміналістична характеристика розбійницьких нападів.

Типові елементи криміналістичної характеристики грабежів і розбійних нападів є такими:

1. Узагальнена інформація про можливі безпосередні пред­мети злочинного посягання.

2. Відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час, умови зберігання й охорони майна).

3. Відомості про своєрідні ознаки способів учинення злочи­нів, тобто послідовне здійснення комплексу дій, котрі скерова­ні на досягнення бажаного результату (підготовка, відкрите викрадення майна чи напад, приховування слідів злочину).

4. Відомості щодо особистості суб'єкта злочину.

5. Особа потерпілого.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини за­звичай вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокза­лах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. Злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджати­муть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійний напад, злочинці враховують певні обставини (міс­це події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя.

Найбільш типовими підготовчими для вчинення грабежу чи розбою діями є:

- попередня розвідка щодо об'єкта посягання;

- розроблення плану вчинення злочину;

- підбір учасників і розподіл функцій між ними (за умов учинення групового злочину);

- вибір (визначення) найбільш вдалих місця і часу;

- підготування засобів маскування зовнішності, зброї, зна­рядь зламу, транспортних засобів тощо.

Типовими способами вчинення грабежів і розбоїв є такі:

- силове й миттєве знімання головних уборів і шарфів;

- виривання сумок, портфелів та інших носильних предме­тів із рук потерпілого (ривок);

- заволодіння майном у спосіб фізичного або психологічно­го тиску або ж із застосуванням зброї;

- заволодіння майном введенням в організм потерпілих от­рути, сильнодіючих наркотичних речовин тощо.

 

В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є тс, що такі злочинні акції звичайно здійснюються гру­пою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витончени­ми, досконалими і результативними для злочинців. Нерідко ви­користовуються різноманітні види сучасної вогнепальної зброї, найновіші технічні пристосування, інструменти та інші засоби ураження.

194. Криміналістична характеристика хуліганства.

Основними елементами криміналістичної характеристики являються сукупності ознак, які визначають:

1. Спосіб приготування, скоєння та приховування злочину. Ознаки способу злочину, відображення їх в матеріальній обстановці місці скоєння та інших джерелах використовуються для визначення шляхів встановлення злочинця, його співучасників, вияснення обставин злочину та ін.

2. Місце, час, обстановка, знаряддя та засоби скоєння злочину. Місце скоєння злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, в тому числі деталізуючими ознаками. Обстановка місця скоєння злочину- - частина матеріального середовища, яка включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінки учасників події, психологічні відносини між ними та ін.

Предмет посягання.

4. Особа потерпілого. Дані про потерпілого займають важливе місце в криміналістичних характеристиках, особливо злочинів проти життя, здоров'я та гідності особи.

5. Особа злочинця - поняття широке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв'язків і відносин, його моральний та духовний світ, взяті в розвитку, в взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами, які в тій чи іншій мірі

 

 

195. Типові слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування хуліганства.

На початку розслідування висувають і перевіряють загальні типічні версії:

· підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,

· у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,

· подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

очатковий етап розслідування хуліганства починається з аналізу та оцінки первинних матеріалів. Це дозволяє визначити слідчу ситуацію, а потім спланувати тактичні операції для її вирішення.

Типові слідчі ситуації:

1. Осіб затримано на місці події, є свідки, потерпілий і матеріальні сліди. Це характерно для хуліганства, скоєного на вулиці, в громадському транспорті, в комунальній квартирі та інше.

2. Особа, яка скоїла хуліганські дії, знаходиться на місці події і продовжує їх скоювати. Це типово для квартирного дебошу, порушень правил поводження на пляжі, при спробі зриву громадських заходів (концерт, збори), коли хулігани, не звертаючи уваги на попередження громадян, погрожують застосуванням фізичної сили, нанесенням тілесних ушкоджень.

3. Хуліганські дії скоєні в минулому, особи злочинців відомі. Ця ситуація типова при порушенні кримінальної справи по заяві потерпілих.

4. Особа, яка скоїла хуліганські дії, зникла, вона відома лише в об'ємі ознак зовнішності, які встигли запам'ятати потерпілий та свідки. Це типово для скоєння хуліганства в громадському транспорті, в малолюдних місцях, місцях відпочинку, де хулігану не було вчинено потрібного опору, і він зник.

5. Знайдено сліди хуліганських дій, злочинець невідомий, свідків не має. Це характерно для хуліганства, скоєного ‘без свідків’ (глум над пам'ятниками культури, нанесення на парканах і будовах нецензурних текстів, які ганблять честь та гідність громадянина, спричинення шкоди державному або особистому майну і т.д.).

Розслідування повинно бути організованим і цілеспрямованими, слідчі дії повинні виконуватись в визначеній послідовності, погоджуватись з оперативними заходами. З цією метою здійснюється планування (в усній чи письмовій формі). Усна форма - отримавши повідомлення про подію хуліганства, орган дізнання або слідчий оцінює його і визначає, чи достатньо підстав для порушення кримінальної справи про хуліганство (ст.94 КПК України, ст.206 КК України). Якщо необхідно, проводиться перевірка в відповідності зі ст.97 КПК України та приймається рішення про порушення справи, намічаються початкові слідчі дії. Фактично це і є планування, яке здійснюється в усній формі. Воно характерне для простих слідчих ситуацій, які зустрічаються частіше всього на початковому етапі розслідування.

Реалізація тактичної операції завжди починається з планування системи слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, направлених на рішення конкретної задачі розслідування.

196. Криміналістична характеристика шахрайства.

Криміналістична характеристика шахрайства містить відомості про своєрідні ознаки (елементи), такі як:

1. Спосіб шахрайства.
2. Місце і обстановка.
3. Час вчинення злочину.
4. Предмет злочинного посягання.
5. Слідові картина.
6. Особа злочинця.
7. Особа потерпілого.

1. Способи вчинення шахрайства. Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

А. Способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним майном.

Б. Способи заволодіння індивідуальним майном громадян.

2. Місце і обстановка. Місце вчинення шахрайства обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання й особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов”язаних між собою. Мова може йти про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати “спеціальні фірми”, в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

3. Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з”ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час.

4. Предмет злочинного посягання. Предметом посягання шахрайства можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності:гроші;промислові товари, сировина;продукти харчування, спиртні напої, напівфабрикати;

1. 5. Особа злочинця. Суб”єктом шахрайства може бути відповідно до чинного законодавства України тільки приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1. “нові” шахраї, що використовують механізми ринкових відносин,;2)шахраї-гастролери, які постійно роз”їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;3)шахраї-гравці, які використовують азартні ігри; і т.д.

· 6. Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв”язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належить до особи потерпілого містить:демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);дані про спосіб життя, риси характеру.

7. Слідова картина (сліди шахрайства). Для злочинної діяльності у формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події.. У більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм. Характерними слідами для шахрайства є ідеальні сліди.

 

197. Криміналістична характеристика хабарництва.

Хабарництво є одним з найбільш складних для розслідування злочинів. По-перше, воно відбувається в більшості випадків під час відсутності очевидців. Це пояснюється тим, що всі учасники злочину - хабародавець, взяткополучатель і посередник - зацікавлені в здійсненні злочину й приймають всі міри до приховання слідів своєї злочинної діяльності. По-друге, тому що всі учасники злочину несуть карну відповідальність за вчинене, вони звичайно відмовляються давати правдиві показання, створюють своєрідну кругову поруку. По-третє, нерідкі випадки хабарництва за здійснення законних дій. При цьому встановлення факту дачі-одержання хабара ускладнюється, тому що відсутні сліди (головним чином, у документах) здійснення незаконних дій, а за кінні дії, природно, не завжди свідчать про злочин. По-четверте, у ряді випадків хабарники пов'язані з розкрадачами державного, муніципального й приватного майна й інших осіб, що роблять економічні злочини, і викрити нерідко розгалужену й глибоко законспіровану групу злочинців дуже складно. По-п'яте, у порівнянні з іншими злочинами при розслідуванні хабарництва порівняно невеликий обсяг доказів, у більшості випадків обвинувачення будується на побічних доказах, оцінка яких представляє значні труднощі. У сучасних умовах змінилася якісна характеристика хабарництва: суми хабарів незмірно зросли в порівнянні з тими сумами, які передавалися в колишні роки. Змінився й предмет хабара. В умовах інфляції й дефіциту хабара найчастіше даються не грошима, а коштовними предметами: меблевими гарнітурами, автомобілями, коштовностями й т.п. Нерідкі факти оформлення на роботу взяткополучателя і його близьких при фактичному невиконанні ними яких-небудь обов'язків. У комерційні структури зараховуються посадові особи із числа працівників виконавчої влади, банківські працівники, податкові інспектори й ін.

У зв'язку з новими функціями банків по видачі ліцензій комерційним структурам на банківську діяльність, наданню позичок, кредитів, видачі готівки, оформленню інших фінансових операцій акціонерним товариствам, спільним підприємствам, акціонерним комерційним банкам хабарі даються банківським працівникам. Відомі факти хабарництва серед працівників недавно створених податкових інспекцій. З'явилися випадки хабарництва при приватизації житла, головним чином за зниження вартості приватизованих квартир, оформлення приватизації й ін. Цілком реальний прогноз про подальше поширення хабарництва за зниження вартості приватизованого майна, надання пільг за користування землею, виділення кращих земельних наділів, виробничих фондів при виході з колгоспів і радгоспів, завищення частки в неподільному фонді підприємства при його розділі або ліквідації. Працівники місцевих адміністрацій, префектур і мерій одержують хабарі за реєстрацію акціонерних товариств, спільних підприємств і інших комерційних структур, особливо за виділення їм приміщень. Хабарі даються за перерахування державних безготівкових грошей на рахунки акціонерних товариств і спільних підприємств із наступним вилученням готівки і їхнім поділом. Працівники торгівлі одержують більші суми хабарів за відпустку перекупникам необмеженої кількості товарів, минаючи торговельні зали, для наступного їхнього перепродажу. У зв'язку із введенням численних обмежень на ввіз і вивіз різних товарів за кордон хабарництво одержало певне поширення серед працівників митної служби. Відомі випадки одержання хабарів посадовими особами бірж за першочергове включення продукції в реалізацію, вигідне визначення стартової ціни продукції, реалізованої через біржі

 

198. Початковий етап розслідування хабарництва.

На початковому етапі розслідування по даній категорії злочинів можливі три типові ситуації: 1) є відомості про хабарництво, що відбулося, які надійшли від органів дізнання й хабародавця; 2) має місце заява громадянина про вимагання у нього хабара й передбачуваній її передачі; 3) інформація про хабарництво отримана при розслідуванні іншого злочину. Процес розслідування ситуаційно обумовлений і впливає на обрання відповідних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

При розслідуванні хабарництва необхідно виходити з типових версій: 1) одержання і давання хабара дійсно мали місце; 2) мала місце провокація хабара; 3) мала місце інша (незлочинна) подія (наприклад, був повернутий борг); 4) службова особа виконала юридично значиму дію, хабар не одержувала; має місце обмова.

Як першочергові слідчі дії при розслідуванні хабарництва можугь бути названі: допит заявника; допит хабародавця і хабарника; обшук у хабародавця і хабарника; затримання при одержанні хабара; огляд предмета хабара; огляд місця події; пред’явлення для впізнання предмета хабара.

Допит заявника передбачає уточнення і деталізацію обставин, що містяться в заяві: звідки відомо про передавання хабара, про факт вимагання хабара, хто це може підтвердити, хабар передано чи тільки планується, про яку грошову суму йде мова, коли повинен бути переданий хабар, яким чином, через кого та ін. Заявниками можуть бути особи, які вже передали хабар, або особи, у відношенні яких має місце вимагання хабара, інші особи, яким відома інформація про хабарництво. У відповідності до ст. 369 КК України особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Важливого значення набуває допит хабародавця. Під час такого допиту з’ясовується: коли і при яких обставинах відбулося знайомство з хабарником; які склалися з ним стосунки; скільки часу вони знайомі; які дії повинен був вчинити (або не вчинювати) хабарник в інтересах хабародавця (чи інших осіб); у чому полягав предмет хабара; хто його визначив і яким чином; в який спосіб мав бути переданий хабар; чи були посередники і хто саме; чи відомі інші факти хабарництва та ін.

При допиті хабарника необхідно встановити такі обставини: які його службові функції та повноваження; чи знайшов він з хабародавцем (з якого часу, хто познайомив, при яких обставинах); хто запропонував хабар; яким чином це було зроблено; які дії необхідно було вчинити (або не вчинити); чи відображувались ці дії в документах та в яких саме; в який спосіб передбачалося передавання хабара; чи отримував раніше хабарі та за які дії; тощо.

Під час розслідування хабарництва необхідно проводити виїмку документів. Йдеться про документи в яких відображаються результати діяльності хабарника (накази, розпорядження, угоди, довідки та ін.).

У більшості випадків обшук по даній категорії справ провадиться з метою виявлення предмета хабара, документів, що підтверджують дії хабарника, цінностей, записок та ін. Причому, у деяких випадках проводиться певний погоджений комплекс дій (тактична або оперативно-тактична операція). Тому важливо, щоб всі дії були проведені в межах закону, предмет хабара одержав "статус" речового доказу, факт передавання хабара був чітко зафіксований. Предмет хабара необхідно індивідуалізувати, для цього проводиться у необхідних випадках його обробка люмінесцентними барвниками, що має значення для подальшої ідентифікації, одержання доказів контактної взаємодії хабарника з відповідним предметом.

З метою виявлення хабарництва позитивний ефект надає використання технічних засобів спостереження та фіксації, прослуховування телефонних переговорів (зняття інформації з каналів зв'язку).

Про розслідуванні хабарництва призначаються судові експертизи: технічна експертиза документів, судово-почеркознавча, судово-авторознавча, дактилоскопічна та інші трасологічні експертизи, судово-хімічна, судово-економічна та ін

199. Способи вчинення шахрайства.

Способи вчинення шахрайства. Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними критеріями. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

А. Способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним майном.

Б. Способи заволодіння індивідуальним майном громадян.

Шахрайство з метою заволодіння державним або колективним майном реалізується такими способами:

- заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об”єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

- незаконне одержання майна на прокат за фіктивними або чужими документами (частіш за все викраденими) із наступним привласненням чи продажем цього майна;

- обрахунки касирів чи продавців під час розміну купюр грошей чи купівлі товару;

- придбання товарів у магазинах за підробленими касовими чеками;

- заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток, багатодітність, інвалідність та інші дані, необхідні для отримання пенсії, допомоги тощо;

- привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

- постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

- заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

- отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов”язань за договором;

- заволодіння значними грошовими сумами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів (із пред”явленням підроблених паспортів чи без такого);

- одержання грошей під виглядом продажу приватизованого житла тощо.

Способи шахрайства з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

- підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових “ляльок” тощо);

- продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих – “фармазонство”);

- обрахування потерпілого під час розміну великих купюр грошей або купівлі;

- заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов”язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір – “протяг”);

- підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у “розподіл” знахідки і видурювання грошей як частини вартості “знайденого”;

- обман під час азартних ігор (в карти, в “наперсток “ (шулерство) тощо;

- проведення лотерей, продаж облігацій, ворожіння чи знахарство як форми обману;

- продаж неіснуючого або чужого майна (наприклад, квартири, дачі тощо, що знаходяться у тимчасовому користуванні шахрая);

- продаж невідчужуваного майна;

- заволодіння грошовими коштами або іншими цінностями під приводом придбання дефіцитних предметів або надання якихось послуг (так звані облудливі обіцянки);

- збирання “пожертвувань”;

- шлюбні афери (тобто укладення шлюбу із заможною особою);

- заволодіння майном і грошима шляхом видавання себе особою, що виконує службові (владні) повноваження;

- проведення обшуку від імені працівників міліції, прокуратури або стягнення штрафу;

- заволодіння грошима під приводом збору громадських внесків з різних підстав (прибирання й охорони під”їздів, боротьби із комахами, ремонту водопровідних, отоплювальних систем, надання допомоги окремим особам тощо).

Залежно від сфери соціально-економічної діяльності способи шахрайства можуть бути поділені на:

1. способи соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог; надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2. побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3. страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);

4. туризму (туристичні афери);

5. вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства можна поділяти і залежно від характеру “стосунків”, що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1. фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договір і отримання товару без оплати);

2. фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого - гроші);

3. отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред”являє документи, що нібито підтверджують його наміри);

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1. одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2. тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1. спрямовані на вузьке коло жертв;2)спрямовані на широке охоплення населення.

 

 

200. Початковий етап розслідування шахрайства.

Найбільш загальні типові слідчі ситуації на початковому етапі розслідування шахрайства такі:

1) є дані про подію злочину і особу злочинця;

2) злочинець затриманий відразу після вчинення злочину;

3) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома;

4) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства і особа злочинця невідомі.

Запропоновані типові ситуації передбачають висунення і перевірку слідчих версій. Основою для цього можуть бути такі загальні типові припущення: шахрайство мало місце; вчинено інший злочин; надійшла неправдива заява і злочинного діяння взагалі не було. Якщо передбачається, що шахрайство мало місце, то можливе існування таких типових версій: заволодіння матеріальними цінностями чи грошима могло бути вчинене за допомогою підроблених документів (доручень, накладних, кредитових авізо, договорів, посвідчень тощо); заволодіння майном могло бути вчинене за допомогою легальних форм підприємницької діяльності чи використання фіктивних підприємств; заволодіння майном припускається вчиненим за допомогою «ляльок» (речових чи грошових), підміни товарів або грошових знаків; заволодіння грошима (іншими цінностями) передбачається вчиненим за допомогою азартних ігор; заволодіння майном припускається вчиненим групою шахраїв-гастролерів та ін. Залежно від ситуації і версії, що перевіряється, слідчий обирає найбільш доцільні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, визначає їх послідовність і відповідний комплекс.

На початковому етапі розслідування шахрайства дії слідчого визначаються залежно від характеру даних, які в нього є. У процесі розслідування мають бути доведені такі обставини: подія шахрайства (час, місце, спосіб вчинення злочину та ін.); винність конкретної особи у шахрайстві і мотиви вчинення злочину; обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; характер і розміри шкоди, заподіяної шахрайством; обставини, що сприяли вчиненню шахрайства.

Для перевірки версії про те, що шахрайства не було, необхідно встановити, чи мав заявник майно і цінності, на які він посилається як на предмет злочинного посягання, чи не міг він його розтратити. У такому разі необхідно детально допитати заявника про обставини передачі майна та його індивідуальні ознаки. У заявника доцільно з’ясувати, де і коли було придбане майно або цінності, хто знав про їх існування, яким чином відбувалася подія, за яких обставин, в якому місці, хто міг бачити передачу майна, хто перебував на місці вчинення злочину тощо.

У разі підтвердження заяви потерпілого порушується кримінальна справа. Якщо з часу вчинення злочину минуло небагато часу, організується спостереження в місцях найбільш ймовірної появи злочинця. За кримінальними обліками органів внутрішніх справ перевіряється, чи є у них дані про осіб, які мають властивості, притаманні шахраю, чи не зареєстровані нерозкриті шахрайства, що вчинені способом, аналогічним використаному підозрюваним. Інформацію про особу злочинця важливо отримати від потерпілого і свідків.

201. Предмет допиту потерпілого під час розслідування шахрайства.

Допитами потерпілого встановлюють:

- коли, де і за яких умов шахрай вчинив обман чи зловживання довір”ям і заволодів майном (на вулиці, на ринку, в помешканні, банку, на підприємстві. Чи були там люди, хто міг бачити момент спілкування з шахраєм (шахраями);

- чому потерпілий опинився в цьому місці;

- чи був він один або з ким-небудь з числа своїх знайомих;

- чи були якісь особи разом з шахраєм (скільки їх було);

- як вони поводили себе (як звертались один до одного, які імена або прізвища називали, про що розмовляли, які прикмети кожного із них);

- обставини, за яких потерпілий познайомився із шахраями (чи знав він їх раніше);

- який спосіб шахрайства був застосований злочинцем, які предмети та документи пред”являв, на які факти та обставини посилався під час розмови. Які засоби використовував для обману чи введення потерпілого в оману;

- які предмети чи документи передано шахраю (їх особливі ознаки – прикмети);

- хто мав відомості про наявність у потерпілого майна або про його намір набути дефіцитні речі або вчинити відповідну угоду;

- які сліди або предмети міг залишити злочинець на місці вчинення шахрайства;

- звідки шахрай з”явився, прийшов, чи мав він транспортний засіб, який, хто ним керував, які його прикмети (у тому числі номер, серія тощо);

- коли і на підставі чого він запідозрив, що став жертвою злочину;

- які індивідуальні особливості майна, переданого злочинцям;

- в якому напрямку і за яких обставин злочинці втекли;

- за яких тощо.

Звичайно цей перелік є наближеним і не охоплює усіх питань, які з”ясовуються під час допиту потерпілого у ході розслідування різних форм і видів шахрайства.

 

202. Початковий етап розслідування злочинів, його зміст і завдання.

Етап розслідування - це такий період розслідування, у ході якого поряд із загальними вирішуються й свої, властиві конкретному етапу, завдання.

Перший етап - період провадження первинних, невідклад них слідчих дій, а також оперативно-розшукових заходів, скерованих на вирішення загальних і специфічних завдань (установлення події, що має ознаки злочину; виявлення, пересліду­вання й затримання особи, винної у вчиненні злочину «по гаря­чих слідах» тощо).

Первинні, невідкладні слідчі дії здійснюються у відносно об­межений проміжок часу, але встановити його тривалість для всіх випадків розслідування злочинів наперед неможливо.

У загальному вигляді необхідно зазначити, що початковий етап розслідування завершується зникненням невідкладності у проведенні слідчих дій.

Обмежений строк початкового етапу розслідування злочи­нів вимагає максимальної інтенсифікації діяльності слідчого.

 

 

203. Початковий етап розслідування хуліганства.

Кримінальне законодавство визначає хуліганство – умисні дії що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, супроводжуюче застосуванням насилля до громадян або погрозою його застосування, а також пошкодженням чужого майна.

Злістним визнається хуліганство, якщо воно скоєно групою осіб за попереднім зговором або організованною групою, пов’язано з опіром представнику влади або іншій особі, виконуючому обов’язки по охороні громадського порядку, особою раніше засудженою за хуліганство.

Справи про злочини, передбачені ст.206 КК України, при наявності підстав можуть порушуватися по будь-якому вказаному в ст.94 КПК України приводу. При цьому органи дізнання і слідчі повинні враховувати дві особливості: наявність достатніх даних, які вказують на ознаки кримінально-караного хуліганства, оскільки хуліганські вчинки, в залежності від характеру, ступеня порушення і повторності, можуть тягти за собою як кримінальну, так і адміністративну відповідальність; спрощений порядок провадження в справах про злочини, передбачені ч.І ст.206 КК України, які за загальним правилом порушуються судом по матеріалах органів міліції або інших органів дізнання (ст.430 КПК України).

Приводами до порушення кримінальної справи, як показує практика, найчастіше є заяви потерпілих, повідомлення установ, організацій, службових осіб, представників громадськості або очевидців хуліганства. Нерідко справи про хуліганські вчинки порушуються на підставі протоколу затримання правопорушників в момент вчинення злочину або ж внаслідок безпосереднього виявлення прокурорсько-слідчими працівниками ознак кримінально-караного хуліганства. Як уже відзначалося, повідомлення про хуліганські дії поступають або в момент їхнього вчинення, або відразу після закінчення і потребують негайного реагування з боку робітників міліції для припинення хуліганства і затримки злочинців.

Якщо повідомлення про хуліганство надійшло з запізненням, як правило проводять попередню перевірку. У заявника і свідків-очевидців відбирають пояснення, відбирають різні документи (медичні довідки, характеристики), іноді проводять огляд місця злочину.

На початку розслідування висувають і перевіряють загальні типічні версії:

- підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,

- у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,

- подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

 

204. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки праці.

Чинним законодавством передбачена відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій загальних або спеціальних правил охорони праці, якщо ці порушення могли спричинити нещасні випадки з людьми або інші тяжкі наслідки або спричинили тілесні ушкодження, втрату працездатності, смерть людини або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Як самостійні склади злочину закон виділяє порушення правил гірських робіт, будівельних, санітарних і протипожежних правил, правил експлуатації будівельних механізмів при виробництві будівельних робіт, виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва у вибухонебезпечних цехах, правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових і радіоактивних речовин або піротехнічних виробів. Зв'язок розслідуваної події з певними виробництвами, технологічними процесами й видами робіт, своєрідність правил техніки безпеки й промислової санітарії обумовлюють наявність у загальній методиці розслідування даних злочинів ряду особливостей стосовно до окремих галузей економіки й на окремих виробництвах. Незважаючи на ці особливості, криміналістичний аналіз злочинів в області охорони праці дає можливість виявити ряд загальних рис, властивому способу їхнього здійснення й приховання, виявити характерні для даного виду злочинів сліди, установити найпоширеніші порушення правил охорони праці. Найбільше часто зустрічають наступні злочинні порушення цих правил:

- допуск до провадження робіт ненавчених або непідготовлених осіб;

-дача вказівок і розпоряджень про провадження робіт, що суперечать правилам безпеки праці;

-внесення змін у технологічні процеси, конструкції верстатів і механізмів, видання інструкцій і пам'яток, що суперечать вимогам безпеки праці: - незадовільна підготовка працівників в області охорони праці;

- незадовільний контроль за технічним станом устаткування й засобів захисту;

-незадовільний контроль за безпечним провадженням робіт;