Криміналістичне дослідження письма.

Криміналістичне дослідження письма може проводитись у двох формах:

а/ попереднє дослідження /результати якого фіксуються у протоколі огляду документа/

б/ судово-експертне, яке полягає у призначенні і проведенні авторознавчої чи почеркознавчої ек-з.

Третій етап методики дослідження документів – це етап призначення й проведення с/ек-з:

Незалежно від виду призначуваної експертизи цієї групи, слідчий, суд /суддя/, орган дізнання надсилає в експертну установу чи експерту такі документи:

а/ постанову, ухвалу про призначення експертизи, б/ документи, рукописи та інші матеріали, в яких є письмо, що досліджується,в/ порівняльні зразки письма /письмової мови чи почерку/,г/ деякі матеріали справи, де містяться відомості щодо можливого автора і виконавця, а також документи щодо умов виконання документів, які досліджуються тощо.

До порівняльних зразків письмової мови ставляться відповідні вимоги:

- щодо об’єму, походження,часу виконання,тактики отримання.

Походження. Підібрані зразки за походженням можуть і повинні бути вільними, відносно вільними та експериментальними.

Вільними зразками вважаються документи, виконані /складені, написані, надруковані на множильних апаратах тощо/ досліджуваною особою самостійно.

Експериментальні зразки – це тексти, виконані досліджуваною особою у зв’язку з розслідуванням справи, на пропозицію слідчого, суду, експерта чи іншої особи, що відбирає ці зразки під час виконання опер.-розшукових міроприємств

Судово-авторознавча експертиза може вирішувати дві групи завдань:

а – ідентифікаційні: встановлення тотожності автора конкретного документа; встановлення або виключення із числа авторів.

б – діагностичні: визначення належності тексту конкретного документа до певного мовного стилю; факту навмисного спотворення письмової мови та фактів, що стосуються умов складання тексту документа тощо.

Наближений перелік питань експерту – авторознавцю:

-1)одна чи різні особи є авторами представлених на дослідження документів,2)чи є автором документу конкретна особа,3)рівень грамотності автора документу та ступінь володіння ними навиками письмово-мовного характеру,4)чи навмисно або ненавмисно змінена письмова мова представоленого документа.

Почеркознавчі експертизи.

Методикою с-поч-знавчої експертизи розроблені вимоги, що пред’являються до порівняльних зразків /по аналогії зі зразками для авторознавчої експертизи/:

- достовірність,- співставлюваності,- належної якості,- достатність тощо.

Достовірність походження зразка означає, що слідчий повинен впевнетись, ким виконано текст документа, що скеровується для експертизи в якості вільних зразків.

Співставлюваність -зразки повинні бути виконані з використанням фрагментів досліджуваного тексту.

Належна якість – що зразки не повинні допускати великого розриву в часі від періоду виконання досліджуваного документу. Достатність, тобто бути за обсягом не менше рекомендованих інструкцією.

Для вирішення судово-почеркознавчих завдань /аналогічно до авторознавчих/ потрібні такі види зразків почерку:

- вільні- умовно-вільні,експериментальні.

Під час їх підбору необхідно керуватись наступним(вільні зразки)

- за наявності великої їх кількості відбирати потрібно саме ті, що за часом могли бути виконані в часи злочинних діянь цієї особи; або за змістом були схожі з тими, що потрібно досліджувати;

- за кількістю текст вільні зразки повинні бути об’ємнішими і містити вирази, слова, склади, букви, цифри, розділові знаки – що є у досліджуваному тексті;

- щоб зразки були виконані на тій же мові, що й досл. док-нт;

- щоб зразки були виконані схожим з досліджуваним документом приладом /ручкою, олівцем, пером тощо/ і на схожому папері.

Умовно-вільні-правила такі як і у вільних.

Під час отримання експериментальних зразків необхідно керуватись наступним:

- для письма під диктовку повинні бути підготовлені схожі до досліджуваного документу папір, ручка, чорнила, олівець;

- обвинувачений /підозрюваний/ повинен під диктовку текст досліджуваного документу.

- під час диктовки необхідно спостерігати за тим, щоб обвинувачений писав звичним для себе, а не спотвореним почерком.

- забороняється показувати обвинуваченому теуст досліджуваного документа, вимагаючи від нього написання букв потрібної форми.

- рекомендується попередньо взяти від особи певне письмове пояснення, автобіографію або інший виконаний рукописом документ.

- кожен зразок під диктовку повинен засвідчуватись підписом особи і слідчого, що диктував текст.

 

 

Класифікація ознак зовнішності людини.

Ознаки зовнішності та властивості зовнішності – це зовнішні та внутрішні (структурні) особливості зовнішності людини в цілому або окремих її елементів.

І. Всі ознаки зовнішності можна поділити на дві групи:

1) особисті (тобто такі, що завжди і невід'ємно належать людині) ознаки людського організму або прояви його життєдіяльності (властивості);

2) (супутні ознаки) то такі, що додатково характеризують (облік зовнішність людини) – це ознаки предметів одягу, носильних речей, письмових приладів, прикрас тощо.

ІІ. У свою чергу особисті ознаки поділяються на:

1) загальнофізичні ознаки зовнішності та її елементів: стать, вік, зріст, вага, будова тіла (статура) тощо;

2) демографічні і антропологічні ознаки: раса, національність, народність, етнічна група;

3) анатомічні ознаки зовнішності будови тіла людини та його елементів;

4) функціональні властивості (ознаки), обумовлені специфікою проявів життєвоважливих функцій організму людини: осанка – стан, хода, артикуляція, жестикуляція, міміка, голос, мова, звички тощо.

ІІІ. Супутні ознаки та елементи (тобто елементи і ознаки одягу, дрібних речей, що носить особа) поділяються на:

1) виробничі, тобто ті, що утворюються в процесі виготовлення цих речей та предметів;

2) відображувані, тобто – що проявляються під час використання, експлуатації носильних речей, предметів.

IV. Зо об'ємом на:

1) загальні – найбільш помітні, великі;

2) окремі або детальні – це деталі загальних ознак.

V. За часом виникнення й прояву на:

1) постійні – ті, що притаманні людині з моменту її народження і протягом всього життя;

2) тимчасові – можуть виникати і зникати,

VІ. За причиною виникнення на:

1) необхідні – ті, що обов'язково притаманні людям певної групи (волосяний покрив на обличчі чоловіків);

2) випадкові – необов'язково притаманні (родимі плями, пухирці, горбинки на шкірі).

VІІ. За характером утворення на:

1) природні – притаманні людині від народження або проявляються з часом;

2) штучні – з'являються внаслідок свідомого або випадкового внесення змін людиною до своєї зовнішності, або така зміна внаслідок впливу побічних випадкових факторів;

3) паталогічні – викликані порушенням нормальної будови елементів зовнішності внаслідок захворювання.

VІІІ. За характером прояву на:

1) особливі прикмети, тобто крайньої ступені вираженості різних елементів, тобто яскраво помітні, наглядні, кидливі у вічі: дуже високий зріст, дуже великий чи довгий ніс тощо: чи рідкісні елементи: пігментна пляма, бородавка на обличчі, або на кисті руки; аномалії, хворобливі зміни: заїкання, викривлення хребта, горб; відсутність окремих елементів зовнішності; татуювання, рідкісні супутні речі, предмети та їх ознаки;

2) приховані, ускладнено наглядні – що виявляються спеціальним спостереженням, розглядування з близької відстані чи протягом певного часу чи багаторазово.

ІХ. Кожна анатомічна ознака зовнішності ще може поділятись або характеризуватись за:

1) формою: круглі, овальні, квадратні, прямі, хвилясті, опуклі та ін.;

2) розміром: великі, малі, середні, дуже малі, дуже великі.3) положенням: пряма, виступаюча, піднята та ін.;4) кольором;5) кількістю;6) ступенем симетрії та вираженості.

 

 

Словесний портрет.

У криміналістиці під словесним портретом розуміють – науково-обгрунтовану систему опису зовнішніх ознак та властивостей людини із використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Словесний портрет сприяє впорядкованому і уніфікованому (тобто однотипному, однаковому) фіксуванню інформації про зовнішність людини.

Основні правила (чи принципи за І.Ф.Герасимовим) описання зовнішності людини методом словесного портрету:

1) оптимальна повнота опису;2)вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;3)послідовність описання;4)описання частин голови (обличчя) у фас і профіль;) описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їх величини, форми (контуру), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

ОПТИМАЛЬНА повнота описування – описання повинно відповідати меті, завданням дії, тобто застосуванню для розшуку і ототожненню описаної людини.

В умовах оперативної діяльності можна обмежуватись скороченим описом зовнішності людини, за якою спостерігають.

ЄДИНА СПЕЦІАЛЬНА термінологія, що використовується у складенні словесного портрету, запроваджена з метою точного опису і однозначного розуміння ознак та властивостей зовнішності людини, яку ототожнюють.

Єдина термінологія усуває суб'єктивізм у читанні зафіксованих в описі ознак, забезпечує точність опису і попереджає помилки.

Чітка послідовність описання (від загального до окремого), полягає в тому, що спочатку виділяють загальнофізичні властивості – ознаки, потім демографічні й антропологічні ознаки: стать, вік, ріст, вагу, расу, національність, народність тощо, а вже потім анатомічні за окремими елементами тіла: тулуб, кінцівки, обличчя (голова) та інші частини тіла.

ФОРМА ознаки зовнішності визначається візуально у двох положеннях: у фас і профіль, шляхом порівняння з відомими геометричними фігурами (круг, овал, квадрат, прямокутник, трикутник – це так звана геометричність ознаки).

У профіль визначають контурність (контур) ознаки, порівнюючи контур з формою ліній: пряма, хвиляста, опукла, угнута, кутаста тощо.

РОЗМІР ознаки зовнішності – це кількісна характеристика, виражена не в абсолютній величині,а у відносній порівняно з поряд існуючою ознакою.

Для визначення розміру ознаки існують три системи градацій: тричленна, п”ятичленна, семичленна.

Тричленна градація використовує всього три терміни: малий, середній, великий.П”ятичленна – п'ять: дуже малий, дуже великий, великий, малий, середній.Семичленна – додано ще дві градації: нижче середнього, вище середнього.ПОЛОЖЕННЯ ознаки – це розташування її в просторі відносно вертикального або горизонтального напряму.КОЛІР ознаки – це спектральна характеристика поверхні описуваного елементу тіла (зовнішності)