Ідентифікаційні (загальні та окремі) ознаки письмової мови.

Письмова мова – це зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

І. Загальні ознаки письмової мови.

ІІ. Окремі /або індивідуальні/ ознаки письмової мови.

До загальних ознак відносять:

1/ загальний зміст документу, 2 граматичні ознаки, 3/ лексичні ознаки,

4/ стилістичні ознаки, 5/ топографічні ознаки письмової мови, 6/ ознаки загального рівня розвитку автора п/м.

1))Загальний зміст документу - це його суть та сенс.

Ознайомлюючись зі змістом аналізують:

1 – тему;2 – відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали;3 – згадування про самого автора.

2))Граматичні ознаки – відображають ступінь дотримання автором системи граматичних норм мови, які його свого часу навчали у школі чи іншим способом. Граматичні ознаки поділяють на:а – орфографічні,

б – синтаксичні,в – пунктуаційні;

Загальний рівень грамотності може бути:1)високим;2)середнім;3)низьким.

3/ Лексичні ознаки – є відображенням у змісті документу мовних засобів письма, якими володіє автор, виражаючи свої думки в рукописі чи машинописному тексті.

До лексичних ознак відносять:

а – словниковий запас,б фразеологію,в – зображувально-виразові знаки.

4.))Стилістичні ознаки письмової мови – це сукупність прийомів використання лексичних, фразеологічних і зображувальних засобів мови; манера викладення думок, зворотів у реченні, їх до зміні, синтаксичній структурі, структурі фраз і побудові тексту в цілому.

5))Топографічні ознаки (розташування тексту та його частин на папері, тобто ознаки просторової орієнтації засобів письма), а також інші незначні звички письмової мови:поля,абзаци;рядки.

6))Ознаки загального рівня розвитку автора – це те, що за оригінальним текстом можна судити про загальний рівень розвитку автора.

II. До окреми (індивідуальних) ознак письмової мови відносять:

1) Усталені лексичні та граматичні помилки:

2) своєрідні конструкції речень;

3) Усталене використання певних слів: професіоналізмів, жаргонних слів…

4) Своєрідна топографія письмової мови;

5) Своєрідні ознаки формально-логічних навиків п/м,;

6) Різноманітні розлади п/м.

Ці розлади п/м можуть бути наслідком досить чисельної групи захворювань

 

 

Способи і засоби збирання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи.

Криміналістичне дослідження ознак та їх джерел здійснює­ться з метою розшуку безвісти пропалих осіб, злочинців, що пе­реховуються, встановлення осіб невпізнаних трупів, ідентифікації людини, створення автоматизованих банків даних, організації оперативних і криміналістичшіх обліків.

Матеріальні джерела, які цілком відбивають зовнішній ви­гляд людини або його окремі частини, зустрічаються рідко внас­лідок низки причин.

Сліди зовнішніх ознак нерідко можуть бути невидимими або маловидимими. Це не тільки сліди рук, шкірного покриву обличчя на полірованих предметах, а й сліди загальної будови тіла. Найчастіше як матеріальні джерела інформації про зовніш­ність людини використовують фотознімки, кіноплівки, відеогра­ми, а також кісткові останки. Останки тіла людини як матеріальні сліди несуть інформа­цію про зовнішній вигляд людини, його біологічну сутність. Для одержання такої інформації призначається судово-медична або портретно-криміналістична експертиза. Найбільш поширеними джерелами інформації щодо зовні­шності особи є люди,ідеальні відображення яких зафіксовані в процесуальних і непро-цесуальних документах (кримінальних справах, особистих спра­вах, медичних картках, спортивних і військових документах), картках кримшалістичних обліків, документах різного довідкового обліку. В таких джерелах містяться демографічні дані, а також відображені деякі ознаки зовнішності (зріст, маса, група крові). Якщо в документах є знім­ки, можна визначити майже усі ознаки будови обличчя.

У криміналістиці відомі такі способи відтворення і закріп­лення ідеальних слідів пам'яті як в процесуальних, так і непроце-суальних документах: 1) опис; 2) рисування; 3) композиція за до­помогою фотознімків; 4) композиція за допомогою підсумовування рисунків. Це технічні прийоми матеріалізації слідів пам'яті. Особливістю вилучення інформації із особистішого джерела є добровільне волевиявлення розкрити суб'єктивний образ зовні. Тут недопустимими є технічні засоби або тактичні прийоми, пов'язані з насильством або мордуванням людини.

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єктами виступають: мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання; матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці; словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної тератології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого); останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).

 

 

Судово-криміналістичне дослідження ознак зовнішності людини.

Важливу і суттєву роль в ідентифікації особи за її зовнішністю відіграє криміналістична портретна (або судово-портретна чи судово-фотопортретна) експертиза.

У залежності від характеру об'єктів є такі види судово-портретної експертизи:

1 – експертиза зображень людей за фотографіями з метою встановлення того чи зображена на двох і більше фотографіях одна і та сама особа;

2 – експертиза невпізнаного трупа (фотографії якого надані) і зажиттєвої фотографії особи для встановлення особи трупа;

3 – експертиза зажиттєвого фотозображення безвісті зниклої особи і черепу трупа для встановлення питання, чи може виявлений череп належати людині;

4 – експертиза посмертної маски невстановленої людини і зажиттєвих фотозображень безвісті зниклого з метою впізнання трупа.

До експертів звертаються й з метою встановлення ними факту про те, що на фотографіях, які мають значення для слідства, зображено конкретну особу тощо.

Процес експертного дослідження складається із п'яти стадій:

1 – підготовчої;2 – аналітичної;3 – порівняльної;4 - синтезу і узагальнення;5 – фіксація результатів дослідження.

На першій стадії відбувається вивчення властивостей наданих експерту об'єктів і вплив їх на передачу ознак зовнішності.

На другій (аналітичній) стадії здійснюється роздільне вивчення об'єктів.

Поряд з описом, на цій стадії та наступній третій – застосовують й інші прийоми демонстрації співпадаючих ознак: а)Співставлення б) суміщенняв) накладення.

На четвертій стадії – синтезу і узагальнення результатів – проводиться оцінка дійсно співпалих і відмінних ознак, формулюються висновки.

На п'ятій стадії дослідження відбувається фіксація його результатів – складається висновок експерта, до якого долучаються фототаблиця із розміченими та нерозміченими (контрольними) фотографіями.

Якщо на експертизу скеровано череп і зажиттєве зображення підлягаючій ототожненню особи, тоді дослідження провадиться дещо за іншою методикою.

Початково за черепом встановлюється стать і наближений вік особи, якій цей череп належав.Після цього із зажиттєвої фотографії виготовляють діапозитив.Череп фотографують у тому ж масштабі та ракурсі, що й обличчя, зображене на діапозитиві.

У слідчій і оперативно-розшуковій практиці інколи звертаються до експертно-скульптурної реконструкції обличчя за черепом (метод М.М.Герасімова).

Суть методу: на череп наносять воскову композицію шаром, що обумовлюється товщиною м'яких тканин на відповідних ділянках обличчя (голови).Отриманий скульптурний портрет може бути в оперативних цілях пред'явлений для впізнавання, а також співставлений за методом словесного портрету із зажиттєвими зображеннями безвісті зниклої особи.