Особливості розслідування хабарництва

Криміналістична характеристика хабарництва. Хабарництво розглядається як родове поняття, що охоплює два взаємозалежних склади злочину: 1) одержання хабара; 2) давання хабара. Оскільки діяння є обов'язковими елементами хабарництва, то вони й визначають особливості його злочинного механізму. Для складу злочину не має значення, чи був отриманий хабар до або після виконання (або невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання їм предмета хабара. Однак для доведення провини необхідне розслідування обставин, пов'язаних із діями (або бездіяльністю) службової особи.

На відміну від багатьох інших видів злочинів, злочинний механізм хабарництва має свої особливості, основна з яких полягає в тому, що суб'єктна система хабарництва складається з двох обов'язкових елементів – хабародавця й хабарника – (службової особи), відносини між якими мають обопільно прихований, погоджувальний характер. Дана обставина значно звужує можливості виявлення хабарництва та його розслідування.

Злочинний механізм хабарництва та взаємодія елементів його криміналістичної характеристики являють собою дві загальні кримінальні ситуації. Перша з них охоплює механізм злочинної змови співучасників і передачу предмета хабара-підкупу. Друга ситуація являє собою механізм службових дій (бездіяльності) службової особи, що вступила в змову з хабародавцем (безпосередньо або через посередника) у розрахунку на одержання хабара-винагороди.

Таким чином, механізм злочину може розвиватися в двох основних напрямах:

1) заінтересована особа (хабародавець або посередник) передає хабарнику предмет хабара-підкупу. Незалежно від того, виконуються чи не виконуються відповідні службові дії на користь хабародавця, злочин вважається закінченим. При цьому залишається низка характерних матеріальних слідів (безпосередньо предмет хабара, матеріал упаковки, сліди рук тощо), а також інші ознаки у вигляді виявлення інтересу хабародавця до вирішення певних питань (одержання матеріальних вигод, пільг, вирішення підприємницьких, житлових, трудових, побутових питань), а також ознаки, що вказують на наявність можливостей задовольнити зазначені інтереси певною службовою особою;

2) хабародавець передає службовій особі предмет хабара-винагороди за виконання останньою дій на користь заінтересованої особи (одержання очікуваного результату). У таких випадках, поряд зі слідами передачі предмета хабара утворюються ознаки, що відбивають службові дії (або стримування від них) певної службової особи, та матеріальні сліди у вигляді документів, внесених до них змін, видачі кредитів, надання пільг, замовлень тощо, а також сліди у поведінці, що зафіксувалися в пам'яті осіб, що стикалися з діями службової особи.

Посередник у системі хабарництва може:

1) представляти злочинні інтереси певної службової особи (нерідко – це колега по службі, близький знайомий);

2) бути особою, пов'язаною із хабародавцем, що взявся налагодити стосунки з певною службовою особою – потенційним суб'єктом одержання хабара;

3) діяти із шахрайською мотивацією, свідомо не збираючись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку. Серед таких осіб нерідко зустрічаються шахраї, що займаються «улагоджуванням справ» у вигляді злочинного промислу.

Обставини, що підлягають з’ясуванню. Під час перевірочних дій і на початку розслідування хабарництва необхідно встановити такі обставини:

1) подію та обставини (час, місце та ін.) передачі службовій особі хабара; 2) мету давання хабара;

3) предмет хабара та його ознаки, джерела одержання коштів для давання хабара;

4) спосіб передачі хабара;

5) коло осіб, що брали участь у передачі й одержанні хабара;

6) коло осіб, що були присутніми при передачі хабара;

7) обставини, що передували передачі хабара;

8) наявність вимагання або провокації хабара;

9) характер стосунків між особами, причетними до хабарництва;

10) характер службових дій, виконаних хабарником;

11) законність виконаних службовою особою дій.

У випадках, якщо хабародавець зробив заяву про давання хабара, необхідно з'ясувати, чи було це зроблено добровільно і вчасно.

Слід враховувати, що хабар може бути отриманий службовою особою за виконання законних дій. Це може утруднити розслідування, потребувати пошуку додаткових джерел доказів.

Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування і програма дій слідчого щодо їх вирішення. Кримінальні справи про хабарництво часто порушуються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинністю, організованою злочинністю і корупцією. Такі справи пов'язані із заявами, що надійшли до органів прокуратури про майбутню дачу хабара в зв'язку з вимаганням та іншими обставинами. Іноді справи про хабарництво порушуються в результаті явки з повинною, коли хабародавець звертається в органи прокуратури або дізнання з заявою про вчинений хабар, сподіваючись на звільнення від кримінальної відповідальності, якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара, або він добровільно заявив після давання хабара про це, що сталося, до порушення кримінальної справи (ч.3 ст. 369 КК України).

1) заява може бути наклепницькою, і тоді гласна її перевірка може скомпрометувати службову особу;

2) у випадку достовірності викладених у заяві фактів така перевірка може насторожити винних і пов'язаних із ними осіб, що може негативно вплинути на результати розслідування.

Програма початкових слідчих дій:

а) допит заявника з метою одержання відомостей щодо предмета хабара, його особливостей, характеру дій, які повинна здійснити службова особа, встановлення осіб, що можуть підтвердити показання заявника;

б) затримання хабародавця (посередника), як підозрюваної особи з отриманим хабаром;

в) обшук особи, яка одержала хабара, хабародавця (посередника) за наявності даних про передачу хабара, з метою виявлення предмета хабара, упаковки тощо;

г) допит зазначених осіб як підозрюваних;

ґ) огляд предмета хабара для встановлення його особливостей, належності раніше певній особі. Наприклад, при виявленні у підозрюваного грошових купюр у протоколі огляду повинні бути зазначено: номінал кожної купюри, зовнішній вигляд, написи, забруднення та інші індивідуальні ознаки, упаковка;

д) огляд місця передачі хабара, місця зустрічей учасників злочину з метою виявлення матеріальних слідів, що вказують на перебування в даному місці певних осіб слідів рук, особистих предметів та ін.);

е) пред'явлення для впізнання предмета хабара особам, які раніше бачили цей предмет, у тому числі – хабародавцю.

У випадках, коли на хабарництво вказують непрямі дані, розслідування починається з огляду документів з метою встановлення: їх підробки; незаконності виконання службових дій; неправомірності невиконання таких дій; порядку їх виконання; порядку проходження документації; недотримання правил оформлення документів, спрощення його порядку; порушення звичайної черговості розгляду питань, прискорення його в порівнянні з встановленими або звичайними термінами виконання службових дій тощо.

Залежно від ситуацій здійснюються такі слідчі дії: обшук у підозрюваних у хабарництві та хабародавця з метою виявлення предмета хабара, слідів і документів; допит підозрюваного про обставини виконання ним певних службових дій, про причини порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань, про обставини придбання майна, цінностей, наявності грошей, що, можливо, є предметом хабара; допити хабародавця і посередників про обставини розслідуваної справи; інші дії, що випливають з конкретних слідчих ситуацій.

Для розслідування вимагання хабара розробляється тактична операція, яка являє собою комплекс слідчих дій: допит заявника про індивідуальні ознаки предмета хабара; затримання особи, підозрюваної в хабарництві з переданими їй грошима або цінностями; обшук цієї особи й обшук на місці передачі хабара; огляд виявлених при здійсненні цих дій предмета хабара, документів, що можуть мати відношення до справи. До комплексу зазначеної операції входять відповідні оперативно-розшукові заходи.

При затриманні враховується ймовірність ситуації, за якої особа, що підозрюється у хабарництві, може заявити про те, що: а) мала намір повідомити про факт давання хабара, однак не встигла це зробити; б) не помітила, хто і як залишив у неї предмети, що проходять по справі як хабар (коли вони виявилися на столі серед паперів, у відкритій шухляді столу та ін.).

Відповідно до п.7 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право застосовувати засоби для фіксації предметів, що можуть набути доказового значення. До таких засобів фіксації, наприклад, відноситься фіксація номерів купюр, приготованих заявником для передачі певній службовій особі як хабар.

Загальні версії про характер події охоплюють два основні гіпотетичні напрями: 1) хабарництво не вчинене; 2) хабарництво вчинене.

Наявність ознак, що викликали необхідність висування версій першого напряму, може бути пояснена іншими зовні подібними з хабарництвом злочинами, іншими правопорушеннями або законними діями, сприйнятими, зокрема заявником, як хабарництво. До таких діянь відносяться, зокрема, деякі службові злочини (зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість, провокація хабара); шахрайство, пов'язане з використанням звання службової особи з метою одержання майна, а також його вимагання; одержання незаконної винагороди неслужбовою особою. Іноді помилки в оперуванні загальними версіями можуть відбуватися через упереджене ставлення до повідомлення про хабарництво. При перевірці даної версії необхідно відмежувати корупційні діяння, відповідальність за які настає відповідно до Закону «Про боротьбу з корупцією», а також інші дії.

Версія «хабарництво вчинене» перевіряється шляхом з'ясовування способу передачі предмета хабара:

1) прямої (безпосередньо посадовій особі, поштовим відправленням, банківським перерахуванням, через третю особу, яка не є посередником);

2) замаскованої під законні дії (дарування, отримання премії, спадщини, гонорару, кредиту, погашення боргу, купівлі-продажу, виконання робіт, послуг тощо).

Версії про суб'єкта хабарництва перевіряються стосовно того, чи є цей суб’єкт службовою особою або він користується певними функціональними повноваженнями як працівник державної установи і не є службовою особою (за наявності визначених підстав така особа може відповідати по ст. 354 КК України); чи є службова особа саме тією, відносно якої є заява або інші дані, або це інші дані, або це інша службова особа; чи існують або відсутні зв'язки (службові, родинні, земляцькі, сусідські тощо) між суб'єктами хабарництва.

Версії про хабародавця (особливо великих хабарів), крім з'ясовування даних, що характеризують його, спрямовані на встановлення джерела матеріальних коштів:

1) отриманих на законних підставах;

2) здобутих безпосередньо злочинним шляхом як хабар, у результаті вчинення економічних злочинів, вимагання);

3) отриманих із джерел, що належать злочинній групі у тому числі організованій), що поповнюються з числа неврахованих коштів, тіньового сектора, легалізованих («відмитих») грошей.

Тактика проведення слідчих дій. Тактика допиту свідків враховує ставлення їх до розслідуваної події та суб'єктів діяння. Найбільш поінформованими про злочинну діяльність обвинувачених бувають їх родичі, колеги по службі та інші близькі до них особи. Заінтересованість зазначених осіб у виправданні злочинців від обвинувачення вимагає вивчення особи допитуваного та використання доказів, спрямованих на викриття неправдивих показань.

Тактика допиту свідків, не заінтересованих у вирішенні справи відвідувачі установи, деякі співробітники та ін.), зводиться до детального відтворення важливих для розслідування обставин із використанням тактичних прийомів, зокрема, спрямованих на відновлення в їх пам'яті забутих фактів.

Допит обвинувачених здебільшого пов'язаний із труднощами, які обумовлені, як правило, заперечуванням пред'явленого обвинувачення з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок розслідування і неправдиві показання співучасників даного злочину хабародавців, посередників). У випадках змови зазначених осіб слідчий при проведенні допиту використовувє систему доказів самого факту передачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обумовлених хабарем тощо. Під час допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної деталізації показань про обставини, що пов'язані із установленими слідством фактами. Обвинувачуваних, що заперечують свою провину, вдається також викрити завдяки пред'явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

Необхідно критично ставитися до випадків визнання обвинувачуваним своєї провини, оскільки такі показання часто спрямовані на перекручення дійсних мотивів і обставин злочину. У випадку визнання обвинуваченим своєї вини слідчий має одержати від нього детальні показання по всіх питаннях предмета доказування, з уточненням найважливіших обставин, а саме: від кого надійшла пропозиція про хабар, за що конкретно пропонувався хабар службовій особі; яким був предмет хабара; коли, у якій обстановці та у який спосіб він був переданий; як велися переговори про хабар безпосередньо або через третю особу), як і коли була передана винагорода посереднику; хто й у якому вигляді передав винагороду посереднику; хто знав про давання хабара службовій особі; чи підтримує зараз зв'язки хабародавець із цією особою; у чому це виявляється і хто про це знає; чи не залишився в розпорядженні допитуваного предмет хабара, його частина, упаковка тощо.

При допиті хабародавця виявляються суперечності в його показаннях, які він дає із метою пом'якшити свою відповідальність або уникнути її. У сприятливих ситуаціях хабародавець, бажаючи досягти зазначеної мети, може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.

Тактичним прийомом перевірки правдивості показань хабародавця, що визнає свою провину, є детальний допит його про місце передачі хабара або місце зустрічей з хабарником (посередником), розташування окремих предметів, їх особливості. Бажано запропонувати допитуваному зобразити схематично місце передачі хабара (помешкання або ділянку місцевості), після чого така схема додається до протоколу допиту. Для зіставлення схеми і показань із фактичною обстановкою залежно від обставин доцільно зробити огляд зазначеного помешкання місцевості) або перевірку показань на місці.

При допит посередника з'ясовується: хто та при яких обставинах залучав його як посередника; чи не був він сам ініціатором цього; яка винагорода була йому запропонована (або він зажадав) і що він фактично одержав; коли він зустрічався з особою, що одержала хабара, і хабародавцем, при яких обставинах; хто про це може дати показання

Для перевірки показань про обставини давання й одержання хабара, усунення суперечностей у показаннях, а також викриття в цілому учасників злочину проводиться очна ставка. У деяких випадках клопотання про очну ставку походить від обвинуваченого. Однак при цьому слід встановити, чи не буде спроб з боку обвинуваченого яким-небудь способом вплинути на іншого учасника очної ставки з метою змінення останнім своїх показань.

При розслідуванні хабарництва може проводитися пред'явлення для впізнання з метою встановлення особи, якій був переданий хабар особа, що одержала хабар, посередник), якщо допитувана особа (хабародавець, свідок) не може назвати прізвище, адресу або конкретну посаду обвинуваченого. Може виникнути ситуація, коли обвинувачений, що визнав свою вину, стверджує, що може впізнати особу, яка дала йому хабар, хоча й не знає його прізвища, місця проживання або роботи. У таких випадках доцільно провести пред'явлення для впізнання обвинуваченим хабародавця. Ця слідча дія провадиться також і для впізнання предметів, які раніше належали хабародавцю та були виявлені у особи, що отримала хабар, або у посередника.

Якщо виникає необхідність в уточненні місця передачі хабара або місця проживання учасників хабарництва, проводиться перевірка показань на місці. При допиті, що обов’язково передує перевірці показань, докладно з'ясовуються деталі матеріальної обстановки місця передачі хабара, які можуть стати відомими лише в результаті безпосереднього сприйняття їх допитуваним.

При необхідності перевірити показання очевидців передачі хабара з метою встановлення можливості за певних умов бачити або чути те, що відбувається, доцільно провести слідчий експеримент.

Провадження судових експертиз по справах про хабарництво пов'язано з вирішенням питань, що відносяться до компетенції почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, судово-економічних, трасологічних та інших видів експертиз.