Криміналістична характеристика злочинів, пов’язаних з приховуванням валютних цінностей

В умовах економічних перетворень, формування ринкових відносин в Україні, зовнішньоекономічна діяльність покликана виконувати функцію залучення валютних коштів. Сфера обігу валютних цінностей в Україні регулюється рядом нормативних актів: Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.), Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (1994 р.), Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (1993 р.) та ін.

Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків в Україні призвела до виникнення нової для економіки проблеми значного відтоку з країни валютних коштів. За наявними оцінками, суми у вільно конвертованій валюті, що розміщені за кордоном та реально підконтрольні українським юридичним та фізичним особам, сягають мільярдів доларів.

Практика здійснення зовнішньоекономічної діяльності та виконання норм про валютне регулювання, що склалася після прийняття вищезазначених та інших законодавчих актів, викликала численні порушення та зловживання.

Стаття 207 КК України передбачає відповідальність за умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності або осіб, що здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну в передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей.

Стаття 208 КК України передбачає відповідальність за незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а також валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою підприємства, установи чи організації або за його дорученням іншою особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Виходячи з диспозиції зазначених статей та об'єкта посягання, предметом цього злочину є валютна виручка, а також валютні рахунки підприємств, установ та організацій, що відкриті без дозволу Національного Банку України. Валютна виручка суб'єктів господарської діяльності – це сума валютних надходжень від продажу товарів і послуг за іноземну валюту (включаючи й валюти країн СНД), незалежно від джерела її походження. Кошти в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента (фізичної особи-резидента, що здійснює свою діяльність без створення юридичної особи), підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки, які відкриваються й ведуться для клієнтів в уповноважених банках України (п. 2.17 розділу II «Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку» від 18 березня 1999р.). У випадку здійснення зовнішньоекономічних операцій, що не передбачають оплату в грошовій формі (бартер, різноманітні взаєморозрахунки, операції з давальницькою сировиною), валютною виручкою вважається еквівалентна вартість товарів, яку повинна отримати за означеними угодами українська сторона.

Нормативним актом, що найбільш повно регламентує здійснення валютних операцій на території держави, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, як уже відзначалося, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19 лютого 1993 р № 15–93. Відповідно до ст. 5 Декрету розміщення резидентами та нерезидентами валютних цінностей на рахунках і внесках за межами України вимагає видачі генеральної або індивідуальної ліцензії Національного Банку України, за винятком:

відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на час перебування їх за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами – дипломатичними, консульськими, торгівельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, що користуються імунітетом та дипломатичними привілеями, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Відкриття за межами України валютних рахунків – це реєстрація рахунків підприємств, організацій, установ у відповідних банківських установах, що діють за межами України.

Успішне розслідування даного виду злочинів здебільшого пов'язане зі знанням обстановки та умов його вчинення, а саме – з’ясуванням характеру та умов роботи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; нормативного та технологічного процесів зовнішньоекономічних операцій; системи обліку і звітності; порядку здійснення розрахунків; ведення документації та системи документообігу; системи існуючого валютного контролю.

У результаті дотримання такої системи під час розслідування можна встановити ті фактори, які могли бути використані винними для вчинення злочинів, пов'язаних з приховуванням валютних цінностей. Після закінчення розслідування зазначені дані можуть бути узагальнені для обгрунтування подання слідчого про усунення умов, що сприяли вчиненню злочину.

Порядок розрахунків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності визначається Законом України “Про порядок розрахунків в іноземній валюті”. Цим Законом встановлений 90-денний обов'язковий термін, протягом якого зовнішньоекономічні операції українських резидентів повинні бути завершені, тобто при експорті товарів, робіт або послуг, повинна бути зроблена оплата іноземним контрагентом, при імпорті – в Україну повинен бути ввезений оплачений резидентом товар. За перевищення встановленого терміну передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,3% за кожний день його перевищення, але не більш суми заборгованості. Датою надходження валютної виручки вважається дата надходження грошей на рахунок резидента в банку або дата відмітки митного органу про перетинання товаром кордону України. 90-денний термін у виняткових випадках може бути продовжений Управлінням Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі.

До системи органів, що здійснюють валютний контроль входять: Національний Банк України, Міністерство економіки України, Державна митна служба України, Державний комітет статистики України, Державна податкова адміністрація України, Міністерство фінансів України, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України. До того ж деякі державні органи, що безпосередньо не входять до означеної системи, зобов'язані надавати інформацію для здійснення валютного контролю. Так, наприклад, Державний комітет зв’язку та інформації України про суми міжнародних поштових переказів, надходжень валюти, взаєморозрахунки за послуги поштового та електрозв’язку.

Між означеними органами відбувається систематичний обмін інформацією про стан зовнішньоекономічної діяльності та хід виконання контрактів її суб'єктами. Міністерство економіки наділене повноваженнями щодо здійснення загального валютного контролю шляхом акумулювання відповідної інформації від вищезазначених органів з метою координації процесу контролю та припинення можливих правопорушень.

Знання про дії злочинців, що передують безпосередньому приховуванню валютних цінностей, мають важливе значення для їх виявлення, отримання повної інформації про механізм його вчинення.

Основними елементами приготування до вчинення злочину, пов'язаного з приховуванням валютних цінностей, є:

1. Визначення мети й прийняття рішення про приховування валютних цінностей.

2. Збір та аналіз необхідної інформації: а) вивчення нормативних актів, що регламентують питання здійснення розрахунків у іноземній валюті; б) консультації з питань приховування валютної виручки з відповідними особами (співробітники зовнішньоекономічних, торговельних, податкових, митних, правоохоронних органів, банківських, адвокатських, аудиторських, біржових відомств та структур інших суб'єктів підприємницької діяльності); в) вивчення економічних факторів та встановлення потенційних партнерів; г) визначення можливостей контролюючих органів щодо виявлення відповідних порушень зазначеного виду та ухилення від відповідальності у випадку їх виявлення; ґ) вивчення обстановки, в якій належить діяти певним особам.

3. Моделювання злочинної діяльності: а) вибір способів приховування валютних цінностей; б) оцінка обставин з точки зору їх сприятливості; в) планування дій та в цілому побудова моделі злочину, його механізму; г) виконання пробних дій та аналіз одержаних результатів; ґ) прогнозування імовірності викриття, планування дій по приховуванню злочину та його слідів, по протидії виявленню відповідними органами факту приховування валютної виручки; д) вибір операцій, при яких найлегше добитися злочинного результату. Зазначений елемент характеризується тим, що злочинці прагнуть виконати такі дії, що дозволяють створити видимість відповідності закону здійснюваних фінансово-господарських операцій та ускладнюють можливість виявлення порушень податковою інспекцією та іншими правоохоронними органами.

4. Організація злочинної групи та аналіз її персонального складу, в тому числі й осіб, яких необхідно залучити для виконання певних дій згідно з обстановкою та вчинення злочину (як приватних, так і тих, що мають відношення до контролю за повнотою та правильністю виконання валютного законодавства).

5. Планування встановлення зв'язків з правоохоронними органами для прикриття злочинної діяльності та використання їх допомоги при вчиненні злочину.

У більшості випадків підготовчі дії злочинців попередньо не носять характеру системи протиправних дій, а зводяться до оформлення фальшивих документів, виготовлення печаток та штампів інших суб'єктів підприємницької діяльності, контролюючих органів та ін. Викриття цих фактів може вказувати на те, що злочинці здійснюють підготовчі дії.

При дослідженні способів злочинної діяльності по приховуванню валютних цінностей відзначається повторюваність, дублювання способів злочинної діяльності. Це полягає в тому, що, при отриманні позитивних результатів своєї злочинної діяльності та невстановленні контролюючими органами фактів порушення валютного законодавства злочини скоюються тими ж способами, з виконанням аналогічних дій. У більшості випадків укладаються такого ж роду угоди і з тими ж господарюючими суб'єктами. Це означає, що, накопичуючи досвід приховування валютних цінностей і витрачаючи мінімум зусиль на його повторення, злочинці «відтворюють» дії раніше вчинених злочинів.

Способи розглядуваного злочину, виконання тих або інших дій злочинцями для досягнення злочинного результату, зумовлені різними факторами об'єктивного (способи і об'єктивна обстановка злочину, сфера діяльності суб'єкта, рівень діяльності контролюючих органів, наявність взаємовідносин з іншими суб'єктами, категорія угод, що виконуються, та ін.) та суб'єктивного характеру (знання документообігу, наявність злочинного досвіду, зв'язок зі співробітниками правоохоронних органів). За своїм змістом означені дії можуть полягати у виконанні нескладних операцій (без виконання дій з приготування, приховування та протидії виявленню) або ж мати більш складний характер, що полягає у виконанні сукупності або системи дій, прийомів, операцій, які з найбільшою імовірністю дозволяють досягти заздалегідь визначених цілей.

Злочин, передбачений ст. 207 КК України, вчинюється багатьма способами, які можна згрупувати таким чином:

1. Перша група способів пов'язана з неповерненням валютної виручки за експортовані товари, роботи або послуги.

Зазначені способи є найпоширенішими і полягають у тому, що підприємства-резиденти України здійснюють продаж товарів або надають послуги іноземним партнерам, за які вони повинні одержати оплату в іноземній валюті, й ухиляються від переказу валютної виручки на Україну. При цьому під «ухиленням» слід розуміти ситуацію, при якій підприємство - резидент має реальну можливість розпоряджатися зазначеною валютною виручкою (ситуація, при якій має місце неповернення валютної виручки, як невиконання іноземним контрагентом зобов'язань за договором не є «ухиленням») і свідомо самостійно або за допомогою зарубіжного партнера не перераховує валютну виручку в Україну.

У структурі даного способу можна виділити перерахування валютних коштів, отриманих як виручку, посадовими особами підприємства-резидента минаючи уповноважений банк на розрахунковий рахунок іноземної фірми в рахунок виконання зобов'язань за іншим договором.

Також має місце спосіб, коли підприємство-резидент частину отриманої ним валютної виручки до зарахування її на валютний рахунок спрямовує на покриття витрат за кордоном, не пов'язаних із даною зовнішньоекономічною операцією. Цей спосіб має місце також у випадку оплати банківських та інших витрат по контрактах, за рахунок валютної виручки, отриманої по інших контрактах.

Ознаки, що дозволяють віднести діяння до даної групи способів, вбачаються і у випадках так званого експорту робочої сили, при яких робітники приймаються в Україні на роботу до комерційної фірми, що укладає контракт з іноземним партнером на виконання певних робіт; після цього робітники відряджаються за кордон, де виконують обумовлені роботи. Після повернення на Україну робітники одержують зарплату від фірми-резидента в національній валюті, а сума валютної виручки, що підлягає оплаті українській стороні, залишається за кордоном і витрачається за домовленістю з іноземним партнером.

2. Критерієм, що дозволяє виділити другу групу способів, є зміна умов контрактів за домовленістю з іноземним контрагентом. Наявність таких можливостей пояснюється, по-перше, розвитком партнерських контактів, ділового співробітництва, встановленням довірчих відносин між суб'єктами підприємницької діяльності України і зарубіжних країн, по-друге, потік емігрантів з України, що багаторазово збільшився, призвів до того, що багато теперішніх партнерів по зовнішньоекономічних зв'язках є друзями, або мають родинні відносини.

У другій групі способів насамперед варто виділити зменшення валютно-розрахункових зобов'язань партнера-нерезидента, у тому числі шляхом заліку взаємних вимог.

У цьому випадку підприємством-резидентом штучно занижується вартість експортованих товарів або послуг, а частина валютної виручки, що складає різницю між заниженою і звичайною ціною, в Україну не надходить і використовується експортером за кордоном за своїм розсудом. Найчастіше вона використовується для: зарахування на особисті валютні рахунки керівників підприємств, інвестування в комерційні проекти за кордоном, оплати різноманітних комерційних контрактів. Перешкодити заниженню експортних цін був покликаний Перелік індикативних цін на цілу групу основних експортних товарів, що у даний час уже не є обов'язковим, а носить факультативний характер, проте може бути використаний в роботі для порівняльного аналізу цін. Для ефективності попередження зазначеного способу приховування валютної виручки доцільним є проведення ретельних перевірок експортованих товарних партій, у яких декларована ціна істотно відрізняється від індикативної.

У аспекті даного способу доцільно відзначити, що аналіз деяких крупних антидемпінгових процесів, порушених проти українських експортерів, дозволяє зробити висновок про те, що в деяких випадках в наявності були наявні ознаки приховування валютних цінностей, вчинених даним способом.

Зміна умов договору може бути виражена й таким способом: на першій стадії укладається договір бартеру, потім, після вивезення товарів з України, підписується додаткова угода до договору, яка полягає в тому, що за якимись причинами (у тому числі, уцінки експортованого товару) зустрічна поставка не відбудеться, а еквівалент буде сплачений у грошовій формі (після уцінки – на меншу суму).

Зміна умов договору може також полягати й у зміні його предмету (наприклад, укладається бартерний контракт, а потім змінюється на договір купівлі-продажу). При цьому, наприклад, укладається два контракти: бартерний і купівлі-продажу з метою завуалювання угоди під виглядом бартерної операції для одержання експортних пільг (у разі імпорту товарів, що віднесені до критичного імпорту) і приховання факту закінчення угоди.

3. Окрему групу способів приховування валютних цінностей складають способи, в основі яких лежить використання у злочинних цілях фіктивних фірм, що можна назвати як «приховування валютних цінностей шляхом припинення діяльності суб'єкта підприємництва».

Найбільш поширений спосіб з цієї групи полягає в такому: для проведення зовнішньоекономічних операцій з метою приховування валютних цінностей створюється суб'єкт підприємницької діяльності. При цьому для реєстрації фірми до органів виконавчої влади і митниці подаються недостовірні або підроблені документи, відомості про фіктивну юридичну адресу. Найчастіше для реєстрації такої фірми використовуються або загублені паспорти, або паспорти померлих осіб, до яких вклеюються фотокартки злочинців. Після нотаріального посвідчення установчих документів фірми, реєстрації її в органах виконавчої влади і на митниці, відкриття рахунка в банку такі паспорти знищуються. На практиці зустрічаються випадки, коли злочинцями виготовляються підроблені печатки і бланки нотаріусів, виконавчих комітетів, що дозволяють їм самостійно здійснювати «державну реєстрацію» фірми для її наступного використання в злочинних цілях. Потім по зовнішньоекономічному контракту (найчастіше фіктивному) суб'єктом підприємництва через уповноважений банк придбаваються валютні кошти на міжбанківській валютній біржі, які відправляються за межі України, або оформляється експортний контракт, по якому продукція вивозиться за кордон, а валютна виручка від її реалізації в Україну не надходить. Такі юридичні особи існують не більше 90 днів, тому що після закінчення цього терміну при неподанні до банківської установи документів, що підтверджують ввезення продукції або одержання послуг, а також при відсутності оплати за експортовану продукцію, проведення різноманітних операцій по рахунку в банку припиняється.

Особливістю даної групи є те, що використання фіктивних фірм можливе при приховуванні валютних цінностей будь-яким з описаних способів, проте розслідування, і, особливо, виявлення таких злочинів характеризується достатнім рівнем специфіки. Насамперед, акцент необхідно робити на припинення діяльності зазначених фірм до моменту закінчення зовнішньоторговельних операцій, а також на виявлення осіб, причетних до їх створення і функціонування. Для цього доцільно скористатися єдиними територіальними реєстрами суб'єктів підприємницької діяльності, доступ до яких, із використанням комп'ютерних мереж, мають правоохоронні органи.

4. Існування бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності дозволяє виділити ще одну групу способів приховування валютних цінностей. Як не дивно, законодавець сам підштовхнув учасників «бартерної зовнішньоекономічної діяльності» до придбання досвіду зміни умов контрактів. Наприклад, після розпаду СРСР економічні відносини між Україною і Росією відновляються досить повільними темпами, тривалий час існувала ситуація, при якій з України не можна було вивезти продукцію, не отримавши за неї оплату або гарантії оплати, а з Росії не можна було перерахувати кошти в Україну, поки імпортована продукція не перетнула митний кордон. У таких випадках укладалися бартерні контракти, що згодом, шляхом підписання додаткових угод до них, ставали звичайними договорами на поставку. Причому з метою приховування валютних цінностей у зазначені додаткові угоди вносилися також умови, що свідчили про зміну (у бік зменшення) ціни поставленого товару, наприклад, внаслідок псування.

У системі зовнішньоекономічних бартерних угод існувала протизаконна практика так званих подвійних контрактів, коли на території України фіксується контракт з одними умовами, а за кордоном контракт, що має той же предмет, виглядає інакше, до того ж більшість бартерних угод укладається в обхід чинного законодавства і, як правило, носила явно нееквівалентний характер. Вартісне перевищення експортної частини бартерних контрактів над зустрічними імпортними поставками складає до 50%, що призводило до істотних матеріальних втрат української сторони.

До даної групи також слід віднести і приховування валютної виручки при здійсненні бартерних операцій шляхом її незарахування при здійсненні зустрічних закупок за схемою “товар – реалізація – товар”.

Даний спосіб має місце у випадку, коли сума валютних коштів, отриманих від реалізації товару в зазначеній схемі для закупівлі нового товару не зараховується на валютний рахунок в уповноваженому банку. Для виявлення даного способу необхідний аналіз вивізних митних декларацій експортера - резидента, інформації установи Управління зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, що реєстрували бартерний контракт, і банківської установи про відкриття валютного рахунку для зарахування «проміжної» валютної виручки для закупівлі товару в зазначеній схемі.

5. Існування торговельних операцій, пов'язаних із вивезенням з України товарів і сировини на тимчасове зберігання або переробку за кордон, а також за договорами комісії або консигнації дозволяє виділити ще одну групу способів приховування валютних цінностей.

Для здійснення даного способу резидентом, приміром, укладається зовнішньоекономічний контракт на переробку давальницької сировини. У результаті партії сировини і товарів вивозяться з України без оформлення експортних контрактів на заводи і підприємства іноземних (найчастіше – суміжних) держав, а потім, в порушення зобов'язань по тимчасовому збереженню і переробці, реалізуються в інших країнах. Для приховання протиправних угод злочинці подають у митні органи і банківські організації недостовірні або підроблені документи про ніби-то завезені в Україну перероблені товари.

Різновидом даного способу є різноманітні зловживання з давальницькою сировиною. Наприклад, резидент-експортер домовляється з виробником сировини за кордоном, закупівлю якого оформлює як давальницьку сировину. Після ввезення на митну територію України такої сировини, ніби-то вироблена з нього продукція експортується за кордон, а завезена сировина реалізується на Україні, або використовується для виробництва продукції. При цьому слід зазначити, що експорт продукції, виробленої з давальницької сировини, має деякі пільги щодо сплати мита, податку на додану вартість і акцизного збору.

6. Найбільш складною щодо виявлення і розслідування є група способів, пов'язана з приховуванням валютних цінностей шляхом використання незаконно відкритих валютних рахунків і участю власних іноземних юридичних осіб і офшорних компаній.

Складність виявлення даного способу пояснюється таким: диспозиція ст. 208 КК України передбачає відповідальність за відкриття або використання всупереч чинному законодавству за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій. Відкриття резидентами рахунків у іноземних банках ліцензується, воно регламентоване у «Положенні про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами рахунків в іноземних банках». Проте існує велика кількість рахунків у іноземних банках, про які в порушення Указу Президента України «Про негайні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» державним органам нічого не повідомляється. Ці рахунки належать як юридичним так і фізичним особам. Простежити схему проходження валютних коштів можна лише за допомогою банківських установ, які перераховують кошти за кордон на конкретний рахунок підприємства-одержувача. Ці схеми дуже часто використовуються для переведення коштів у готівку і ухилення від оподатковування.

Саме при розслідуванні приховування валютних цінностей способами, що віднесені до шостої групи, працівниками правоохоронних органів найчастіше потребує одержання інформації від іноземних банків про рух і наявність коштів на рахунках; склад засновників і платоспроможність іноземних компаній; взаємодії з закордонними правоохоронними і контролюючими органами. Найчастіше у цих випадках виникають зазначені складності, пов'язані насамперед з існуванням так званої банківської таємниці, а також із відсутністю ратифікованих міждержавних угод про правову допомогу при розслідуванні злочинів.

При посяганні на валютні ресурси держави до числа осіб, що є суб'єктом злочину, можуть відноситись:

1) громадяни України, що постійно мешкають на території України та виступають як приватні особи при відкритті або використанні валютних рахунків без дозволу Національного Банку України;

2) посадові особи підприємств, установ, організацій, що зареєструвалися на Україні та діють на основі її законів;

3) інші особи, що за дорученням означених в п. 2 осіб відкривають або використовують за межами України валютні рахунки без дозволу Національного Банку України;

4) особи, що займаються підприємницькою діяльністю та здійснюють свою діяльність на основі законів України та зареєстрували підприємницьку діяльність на Україні.