Криміналістична характеристика злочинів, що вчиняються у кредитно-фінансовій сфері

Фінансова сфера життєдіяльності держави, пов'язана з накопиченням, розподілом і використанням державних і приватних коштів, є однієї з найбільш привабливих для окремих злочинців і, особливо, організованих злочинних груп. У даній сфері сьогодні відбувається значна кількість різних злочинів, здійснюваних частіше за все при різноманітних кредитних операціях.

Кредит визнається позичка у грошовій або товарній формі на умовах повернення і, як правило, зі сплатою відсотків за користування. Існують три форми кредиту – комерційний, банківський і державний. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу і має товарну форму. Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб (ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р.). Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдінгова група, фінансова холдінгова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням антимонопольного законодавства України.

Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що сплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Інші юридичні особи мають право здійснювати кредитні операції на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій та у порядку, визначеному законами України.

Державний кредит надається юридичними і фізичними особами державі, яка виступає позичальником, для мобілізації державних коштів для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Державний кредит виступає в різноманітних формах: натуральної позики, випуску державою облігацій, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів, зокрема, сертифікатів Національного банку України.

Як показує слідча практика найбільш криміногенним є банківський кредит, у тому числі іпотечний кредит (під заставу нерухомого майна) і бланковий кредит (без застави взагалі).

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки у письмовій формі і передбачують взаємні обов'язки і відповідальність сторін. Кредитор – це суб'єкт кредитних відносин, що надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності для тимчасового користування. Позичальник – суб'єкт кредитних відносин, що одержав у тимчасове користування кошти на умовах повернення, платності, терміновості. Розмір відсоткових ставок за користування кредитом і порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, терміну користування кредитом та інших чинників. Кредитування фізичних осіб здійснюється у формі споживчого кредиту, що надається тільки в національній валюті резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається у розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Основним нормативним актом, що визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів, а також регулювання взаємовідносин сторін у процесі кредитування є Положення "Про кредитування", затверджене постановою НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. і статті 377; 382-384 ЦК України.

Поняття злочинів, здійснюваних у кредитно-фінансовій сфері, є, здебільшого криміналістичним поняттям, під яке підпадає дуже велика група різноманітних видів злочинів, що мають подібність у криміналістичних чортах, зокрема, у специфіці предмета посягання, структурі способу й обстановки їх вчинення, слідів-ознак та їх особливостей, у типологічних особливостях особистості правопорушників.

Даним поняттям охоплюються склади злочинів, що передбачають відповідальність за: 1) безпосереднє посягання на кредитно-фінансові ресурси (статті 190; 210; 222 КК України); 2) пряме посягання на кредитно-фінансові ресурси і заподіяння непрямого збитку (статті 218-221 КК України); 3) діяння, що супроводжує безпосереднє посягання на кредитно-фінансові ресурси і не охоплюється основним складом злочину (розглядається зазвичай як засіб досягнення злочинної мети) (статті 357; 358; 366; 368; 369 КК України); 4) діяння, так чи інакше пов'язані з посяганнями на кредитно-фінансові ресурси (статті 361; 363; 364; 365; 367 КК України).

Предмет названих злочинних посягань у кінцевому рахунку складають кредитні фінансові ресурси держави, юридичних або фізичних осіб у національній і (або) іноземній валюті, а також якийсь товар або майно.

Особливістю криміналістичної характеристики шахрайства з кредитно-фінансовими ресурсами є мета, реалізована злочинцем, залежно від якої посягання на кредитні ресурси можуть бути кваліфіковані або за ст.222 КК України, або (при наявності на момент обману мети привласнення майна на користь винного або інших осіб) за ст.190 КК України.

Сформовані в кримінальній практиці способи злочинів у кредитно-фінансовій сфері можна класифікувати залежно від суб'єкту злочину (кредитор, позичальник), що діє самостійно або у змові.

Першу групу складають способи посягання позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ. Відмінною рисою даної групи злочинів є те, що суб'єкти цих злочинів не є працівниками кредитно-фінансової сфери. Таким чином, посягання на кредитні ресурси відбуваються ніби ззовні, тобто із-за меж кредитної сфери.

Спосіб 1. Громадянин – підприємець (зареєстрований як підприємець за місцем проживання і має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадові особи підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі неправдиву інформацію для одержання кредиту з метою: а) привласнення майна на користь винного або інших осіб (ст.190 КК України); б) використання в комерційному обороті (ст.222 КК України). Суть злочинних дій у даному випадку полягає в обмані кредитора шляхом надання хибної інформації про господарське положення або про фінансовий стан позичальника. Неправдива інформація – це фіктивні дані, про які позичальник достовірно знає, що вони викривлюють або приховують справжній стан положення речей. Фіктивність даних полягає в тому, що в них свідомо не внесені або відбиті неповні дані, що викривлюють сутність і зміст наданої інформації, в результаті чого зроблені помилкові оцінки. Господарське положення – це сукупність внутрішніх і зовнішніх даних, що характеризують ведення економічного господарства підприємства, його виробничу сторону. До неправдивої інформації про господарське положення можна віднести:

фіктивні дані про засновників, акціонерів, основних партнерів підприємства, господарські зв'язки;

фіктивні гарантійні листи, поручительства;

фіктивні дані про матеріальні цінності, надані в заставу, надання в заставу майна: на яке не можна звернути стягнення, що не відповідає оголошеній вартості, що не є власністю позичальника тощо;

техніко-економічне обґрунтування, у якому неправильно зазначені основні напрямки використання позикових коштів;

сфальсифіковані договори, платіжні, транспортні та інші документи про господарську операцію, на яку береться кредит;

підроблені договори та інші документи, що неправильно свідчать про можливість реалізації позичальником своєї продукції, його конкурентноздатності, положенні на ринку, у галузі та ін.;

фіктивні дані складського і бухгалтерського обліку та інші.

Фінансовий стан – це наявність і характеристика грошових, валютних і інших ресурсів підприємства. До неправдивої інформації про фінансовий стан відносяться сфальсифіковані:

бухгалтерські документи, в яких фінансовий стан показаний у більш вигідному світлі (баланс, звіт про фінансове стан та ін.);

довідки про дебіторську і кредиторську заборгованість;

довідки про отримані кредити і позики в інших банках;

виписки з поточних рахунків та ін.

На підставі надання такої неправдивої інформації кредитор робить помилкові оцінки щодо господарського і фінансового положення позичальника, а отже, можливості надання, розміру кредиту, відсотків за його користування і можливості повернення позичальником отриманої позички. Тобто кредитор приймає рішення про видачу кредиту або про видачу кредиту більшого розміру, чого не відбулося б при наявності правильних свідчень.

Спосіб 2. Громадянин – підприємець (зареєстрований як місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадові особи підприємства позичальника надають кредитно-фінансовій установі неправдиву інформацію з метою одержання пільгових умов кредитування.

Умови кредитування встановлюються однаковими для всіх позичальників, за винятком випадків, коли законом або іншими правовими актами допускається надання пільг окремим категоріям позичальників. До пільгових умов кредитування відносяться:

надання кредиту без застави майна або інших видів забезпечення – тільки під зобов'язання повернути кредит;

одержання кредиту для здійснення республіканських або регіональних програм;

велика сума кредиту;

зменшена процентна ставка за користування кредитом;

більш тривалий термін повернення кредиту та ін.

Спосіб 3. Використання кредитних ресурсів не за призначенням, тобто у суперечності з цільовою програмою і умовами його одержання, та неповернення отриманих кредитів в результаті певних обставин (інфляційна криза; здешевлення або подорожчання певного товару; вихід або залучення партнера, вкладника, співласника4 зміна посадових осіб у кредитора чи в партнерів тощо), які унеможливлюють з різних причин здійснення в повному обсязі чи завершення програми.

Замість використання на поставлені цілі, кредитні ресурси йдуть на:

внесення на депозит з метою одержання відсотків і їх привласнення;

придбання нерухомості й інших матеріальних цінностей, що не мають відношення до цілей програми;

перетворення на готівку кредитних коштів і їх використання на особисті потреби;

погашення інших, раніше отриманих, кредитів;

інші нецільові платежі.

Спосіб 4. Власник або керівник комерційної структури затримує або не повертає отриманий кредит у результаті фіктивного банкрутства або навмисного доведення до банкрутства.

В основному з метою обману здійснюються такі дії:

заплутування бухгалтерського обліку і фінансової звітності з метою маскування отриманого прибутку і вилучення його цілком або частково;

отримані кредитні кошти переадресовуються на рахунки інших підприємств, у тому числі за кордон, за фіктивними договорами і контрактами;

продукція реалізується за навмисно зниженими цінами;

банку надається хибна інформація про неплатоспроможність позичальника, тобто неспроможність позичальника своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів та ін., що не відповідає дійсності.

Спосіб 5. Посадові особи (як правило, державних суб'єктів підприємницької діяльності) підприємства, отримавши звичайний або пільговий кредит на придбання продукції підвищеного попиту (паливно-мастильні матеріали в період посівної або жнив тощо) і перерахувавши його відповідному контрагенту, під приводом відсутності можливості розрахунку за отриманий кредит надають право розрахунку за наданий кредит комерційній структурі. Варіант 1: комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію від постачальника, реалізує її за більш високими ринковими цінами, розраховується з банком за наданий підприємству кредит, а різницю між ціною продажу продукції і сумою повернутого кредиту та відсотків за нього привласнюють посадові особи підприємства і комерційної структури. Варіант 2: комерційна структура одержує за підприємство тільки частину продукції, але вже по ринковій ціні в розмірі кредиту і відсотків за нього, реалізує отриману продукцію і розраховується за підприємство з банком за наданий кредит, при цьому в постачальника знаходиться частина кредитних коштів, що є власністю підприємства, які: а) на прохання посадової особи підприємства перераховуються комерційній структурі для переведення у готівку, при цьому товарно-матеріальні цінності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються; б) підприємство-постачальник передає відповідно до передатного акта продукцію, що привласнюється і не оприбутковується на підприємстві; в) підприємство-постачальник передає відповідно до передатного акта продукцію, що оприбутковується на підприємстві, але списується за підробленими документами і привласнюється.

Спосіб 6. Створюється або купується фіктивне підприємство з метою одержання незаконного кредиту для його привласнення або прийняття боргу за кредит іншої юридичної особи.

Для створення фіктивних підприємств використовуються такі прийоми, дії, операції:

1. Створення підприємства за справжніми документами, але особами, що не мають наміру займатися підприємницькою діяльністю. Керівники такого підприємства після одержання і привласнення кредиту переїжджають за межі України, ховаючись там від кредиторів.

2. Внесення в установчі документи, необхідних для реєстрації підприємства, перекручених свідчень про засновників, власників (керівників). Досить часто для цих цілей використовуються викрадені або втрачені паспорти громадян. Зареєструвавши за таким паспортом фірму, зловмисник подає необхідні документи в банк і, отримавши кредит, приховується.

3. Виготовлення підроблених статутів, реєстраційних та інших документів із використанням підроблених печаток, штампів, ксерокопій справжніх документів та виготовлених іншими способами.

4. Реєстрація підприємств на неіснуючі адреси.

5. Використання реквізитів і документів ліквідованих або реорганізованих підприємств.

6. Використання викрадених реєстраційних документів підприємств і відкриття за ними поточних рахунків у кредитних установах.

7. Створення різноманітних фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності під тиском інших кредиторів, у тому числі злочинних угрупувань.

8. Реєстрація підприємств за неналежно оформленими, недійсними документами у змові з посадовими особами державних органів, що здійснюють реєстрацію підприємств.

9. Надання підроблених свідчень про учасників угоди шляхом внесення неправдивих свідчень в особисті документи, візитні картки тощо. Поряд із цим, зловмисники з метою запобігання відповідальності за свої протиправні дії часто підшукують на посаду керівників підприємств некомпетентних осіб, а в ряді випадків – і раніше засуджених.

Спосіб 7. В результаті отримання і своєчасного повернення декількох невеликих кредитів створюється впевненість про платоспроможність позичальника для отримання кредиту значних розмірів, який привласнюється.

Друга група включає способи посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 8. Посадові особи кредитно-фінансових установ не повідомляють про надходження кредитних коштів на адресу позичальника певний час, протягом якого самостійно їх використовують у комерційному обороті.

Спосіб 9. Посадові особи кредитно-фінансової установи без погодження з клієнтом використовують кредитні кошти з його рахунку (якщо кредитні кошти знаходяться на рахунку якийсь час без дії) і використовують їх в інтересах банку. Частіше за все така операція здійснюється тоді, коли банк у результаті невдалих операцій потрапляє в складне фінансове становище. У разі виникнення необхідності перерахування кредитних коштів за вимогою їхнього власника працівники кредитно-фінансових установ вживають заходів до приховання зловживань: кошти знімаються в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відсувається термін перерахування під тим приводом, що установа знаходиться «на картотеці» або вичерпала можливості перерахування коштів, неправильно оформлені або не в повному обсязі на надані необхідні платіжні документи тощо.

Спосіб 10. Посадові особи кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунка для: використання в комерційному обороті шляхом надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам: надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі тощо. У разі потреби винними вживаються заходи для приховання зловживань, аналогічні зазначеним у способі 9.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора і позичальника.

Спосіб 11. Посадова особа, у віданні якої знаходиться прийняття рішення про виділення бюджетних коштів, надає кредит усупереч його цільовим призначенням (порушуючи програму або план фінансування; позичальнику, не передбаченому як одержувач кредиту тощо).

Спосіб 12. Посадова особа, у віданні якої знаходиться прийняття рішення про виділення бюджетних коштів, надає кредит в обсягах, що перевищують затверджені розміру.

Спосіб 13. Працівник кредитора, наділений відповідними повноваженнями, видає незаконний кредит (без належної перевірки кредитоспроможності повернення, обходячи конкурс тощо) позичальнику, з яким перебуває у змові. За допомогою працівника кредитора відсувається термін повернення кредиту (підробка документів, надання неправдивої інформації про неможливість повернути кредит, незаконне внесення змін у роботу комп’ютерів та ін).

Спосіб 14. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику.

Спосіб 15. Працівник кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють або придбавають фіктивне підприємство (див. спосіб 5) з метою одержання кредиту і його привласнення. Отримані безготівкові кошти за допомогою працівника кредитора перетворюються в готівку в кредитно-фінансовій установі за допомогою фіктивного договору позички, або матеріалізуються іншими способами (у тому числі за допомогою кредитних карток). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Спосіб 16. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють або придбавають фіктивне підприємство з метою прийняття боргу за наданий кредит на фіктивне підприємство. При цьому кредитні кошти не надходять на рахунок фіктивного підприємства, тому що вони вже привласнені. Працівниками кредитора забезпечується згода на таке проведення боргу, пролонгація договору, фальсифікація неможливості повернення кредиту. Часто працівниками кредитора вуалюється наявність заборгованості за певною угодою серед інших кредитних операцій, більш тривалих із підвищеними процентними ставками та ін. При виявленні заборгованості вона погашається за згодою з працівниками кредитора коштами резервного фонду самого кредитора.

Спосіб 17. Надання незабезпечених гарантій, у тому числі з метою завдання збитку одному банку, декільком учасникам банківського об’єднання або всьому банківському об’єднанню.

Обстановці, у якій звичайно відбувається одержання незаконного кредиту і ухилення від його сплати, властиве недостатньо ретельне вивчення кредитором документів позичальника, відсутність належної перевірки його фінансового стана, наявності і стану джерел фінансування для погашення кредиту, його майнової спроможності, а також неналежне контролювання господарсько-фінансової діяльності позичальника після одержання кредиту та ін. Для організованих злочинних груп, якщо такі злочини здійснюються їх членами, характерна їх невелика чисельність (у межах від двох-трьох до десяти чоловік), порівняно проста організаційна структура побудови, достатньо високий загальний і злочинний професіоналізм членів їх керівної та навіть виконавчої ланки. Особи ж, що займаються технічною роботою у групі, далеко не завжди бувають інформовані про їх злочинний характер. Зазначені групи створюються на основі оперативної, але цілком фахової оцінки сформованої ситуації, що склалася, з продуманим добором у групу осіб, які мають відповідну загальну професійну підготовку, і домовленість про спільну злочинну діяльність. Лідери цих злочинних груп характеризуються великим ступенем активності при вчиненні злочинів і керівництві зусиллями всіх членів. Такі групи створюються на короткий термін у порівнянні з організованими злочинними групами, що створюються з метою тривалого злочинного бізнесу. Звідси і слабкість корумпованих зв'язків аналізованих груп. Найбільше слабкі ланки – особи, що виконують технічні функції.

Одним із найважливіших компонентів наслідків злочинів, що вчинюються в кредитно-фінансовій сфері, є їх сліди – ознаки, що відображаються в діях між учасниками кредитних операцій, зв'язках і особливо в документах. Такі сліди, як фактичні дані, утворюються на стадіях видачі й одержанні кредиту, його використанні і поверненні.

Видача кредиту позикодавцем - одержання кредиту позичальником. Факти: підписання нелогічних, з господарської точки зору, практично нездійсненних, договорів; видача кредитів підприємствам, організаціям, установам, не передбаченим як позичальники; наявність документів із явно неправильними, помилковими свідченнями (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчищень, дописувань, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неіснуючої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв'язки між позичальником і працівником кредитора, що здійснює фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, ослаблення контрольних функцій та ін.); нецільове надання кредиту, завищені розміри кредиту, створення перешкод при перевірці застави, договорів, які кредитуються, бухгалтерської звітності та інших даних.

Використання кредиту позичальником. Факти: різка зміна профілю діяльності підприємства; нецільове використання кредитних коштів і матеріальних цінностей позичальником; значна затримка з початком виконання кредитної угоди, важко пояснювальна поведінка керівників з точки зору нормальної логіки поведінки; ухилення з різних причин від зустрічей з кредитором, телефонних переговорів, залишення без відповіді листів і телеграм; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт і послуг; виявлення документів з неправдивими свідченнями; безтоварне оформлення документів; неоприбуткування на складі товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації на поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги; виявлення у позичальника листів, претензій та інших документів від інших кредиторів, що можуть вказувати на недопоставку продукції, кредиторську заборгованість; використання неврахованих бланків суворої звітності і заміна останніх іншими бланками; завищене списання у витрати матеріальних цінностей під виглядом втрат на природний збиток, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування позичальником товарів, що не надійшли; складання підроблених документів на списання малоцінних товарів у витрати; недостача товарно-матеріальних цінностей; виявлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей; несплата податків, митних платежів і прагнення приховати такі факти від кредитора; наявність конфліктних ситуацій у колективі позичальника; серйозні кадрові зміни, а також радикальні зміни у складі засновників, акціонерів, адміністрації підприємства; втрата важливих партнерів і клієнтів; надмірне придбання в особисте користування керівництвом позичальника дорогих речей і нерухомості, у тому числі за кордоном; одержання свідчень про протиправні операції з коштами і матеріальними цінностями керівництвом позичальника; участь керівництва позичальника в безтоварних операціях; встановлення зв'язків позичальника з кримінальними елементами і злочинними угрупованнями.

Повернення кредиту позичальником. Факти: заплутування звітності; систематичного одержання листів про тимчасові фінансові труднощі та неможливість повернення кредиту; постійні вимоги пролонгації кредиту; розриву або неподовження договору оренди приміщень; введення до складу власників або керівництва підприємства авторитетів злочинного світу, кримінальних груп або призначення їх на керівні посади; закриття офісу позичальника; розпродажу майна позичальника; приготування або від'їзд позичальника чи членів його сім'ї на постійне проживання в іншу країну; раптового звільнення працівників позичальника; наявності у звітних документах даних, що перекручують свідчення про виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредитів.

Типологічні риси суб'єктів злочинів багато в чому подібні, незважаючи на їх різні ролі і місце в кредитно-фінансовій сфері. Більшості з них властива психологія користолюбців, ділків, пристрасть до наживи, прагнення до швидкого накопичення багатства будь-яким шляхом, без огляду на те, що їх діяння завдають серйозний збиток економіці України. Серед осіб, що вчинюють названі злочини, порівняно високий рівень освіченості. Кожні два з трьох правопорушників мають не тільки середню і середню спеціальну, а й вищу освіту. Більшість із них безпосередньо беруть участь у підприємницькій діяльності різного функціонального рівня (керівники, власники, засновники комерційних і некомерційних структур різноманітних форм власності та ін.). У їх числі завжди знаходяться особи, що володіють інформацією про діяльність кредитно-фінансових структур та знають вади цієї діяльності. Злочини в кредитно-фінансовій сфері в більшості чинять чоловіки, хоча число жінок-правопорушників по цих справах значно вище, ніж по іншим кримінальним справам. Основну вікову групу складають особи від 25 років і старші.