Розслідування розкрадань, вчинених у сфері банківської діяльності

Банки і банківська діяльність відіграють винятково важливу роль у функціонуванні економіки держави. Образно їх називають "кровоносною системою" економічного організму, через яку проходять платежі і взаємозаліки, кредитування й інвестування. Банки є стрижнем кредитної системи держави. Вони мобілізують і перетворюють у діючий капітал тимчасово вільні кошти, заощадження і прибутки населення, виконують різноманітні посередницькі, кредитні, розрахункові, інвестиційні та інші операції.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що є юридичними особами та діють на підставі ліцензії Національного банку України по залученню вкладів фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом чи договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Працівникам органів державної влади і керівництва забороняється брати участь, у тому числі на засадах суміщення посад, в органах керівництва банків.

Правові основи створення банків і основні принципи їх діяльності встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., Законом України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р., законодавством України про господарські товариства, іншими законодавчими і нормативними актами.

В умовах порушення господарських зв'язків між підприємствами, нестійкості механізму ціноутворення, недоліками правового регулювання, недостатньої професійної підготовки широкого кола фахівців банківської справи, ревізійних і контролюючих служб, банківська система зазнає кримінального впливу. З усіх сфер саме в банківській системі відбулися найбільш значні структурні перетворення, що призвело до концентрації в ній значних фінансових ресурсів. Проте банківська система стає об'єктом посягання не тільки у зв’язку з наявністю в ній значних коштів, а й тому, що за специфікою діяльності технологічний цикл у банках надзвичайно короткий, що створює можливість швидкого обороту коштів і одержання високого прибутку. Крім того, технологічні можливості банківської системи дозволяють не тільки здійснювати (у тому числі й незаконні або напівлегальні операції), а й вуалювати їх. При цьому доступ до одержання інформації про діяльність банка залишається закритим, у тому числі і для правоохоронних органів, і потребує застосування відповідної процесуальної форми. Таким чином, у сфері банківської діяльності склалися умови, при яких успіх діяльності банків визначається не тільки прибутком, а й їхньою економічною безпекою.

Значну частину злочинів, що чиняться в банківській діяльності, складають діяння, кваліфіковані за ст. 191 КК України. У системі елементів криміналістичної характеристики спосіб цих злочинів часто займає ключове положення як засіб встановлення інших її елементів. Злочинні способи, що здійснюються у сфері банківської діяльності, можна класифікувати за двома групами.

Перша група - це способи, що чиняться безпосередньо працівниками банківських установ.

1. Викрадення коштів вкладників шляхом їх повного або часткового неоприбуткування. Контролер-касир банку під час прийняття коштів від вкладників може: а) частково або повністю не проводити їх по банківських документах (оперативному щоденнику, особистому рахунку вкладника), хоча в ощадній книжці вкладника ці суми будуть відбиті правильно. Розкрадання таким способом можливо тільки тоді, коли на цій операції працює той самий контролер-касир. При його заміні, новий співробітник при зверненні вкладника відразу виявить різницю між даними ощадної книжки й особистого рахунку вкладника; б) "округляти" суму внеску, а лишки перераховувати на свій особистий рахунок або рахунок зацікавленої юридичної особи.

2. Посягання на кошти шляхом привласнення нарахованих відсотків по вкладах клієнтів. Привласнення відповідальними особами банку коштів здійснюється такими прийомами:

свідомо неправильним нарахуванням процентів по вкладах, найчастіше у випадках, коли на рахунку клієнта знаходиться не "кругла" сума, а також коли кошти перебувають на рахунку не повний календарний рік. Цьому сприяє складність нарахування відсотків і неможливість перевірки кожним громадянином правильності нарахування відсотків через відсутність спеціальних знань або непоінформованість;

щорічним нарахуванням процентів на суму початкового внеску, а не на суму фактичного залишку;

переоформленням простого внеску клієнта на строковий вклад без його повідомлення з метою привласнення різниці між нарахованими відсотками по строковому і простому внесках.

3. Посягання на кошти шляхом привласнення нарахованих дивідендів на акції та інші цінні папери. Механізм злочину аналогічний попередньому способу. Збиток у даному випадку може бути заподіяний власникам акцій як фізичним, так і юридичним особам.

4. Зловживання з цінними паперами та облігаціями при покупці їх у населення шляхом неповного оприбуткування і наступного продажу клієнтам з привласненням отриманих коштів. Контролер або касир банку частково неоприбутковує цінні папери і не відбиває в банківських документах (операційному щоденнику й у додатку до нього) суми їх вартості. Далі неоприбутковані цінні папери продаються, а кошти привласнюються. Для цього злочину характерною є змова між контролером, касиром і завідувачем відділенням або філії банку.

5. Зловживання з рахунками померлих вкладників, що не залишили заповідального розпорядження чи не мають спадкоємців, або останні не знають про ці внески. Механізм вчинення даного злочину полягає в тому, що працівник банківської установи підробляє документи від імені вкладника на одержання грошового внеску, при тому що банківський працівник має відомості щодо вкладника і членів його сім’ї. Зміни в банківські документи вносяться заднім числом шляхом їх заміни.

Друга група - це способи, що чиняться клієнтами банку або третіми особами самостійно або у змові з працівниками банківських установ.

1. Посягання на банківські кредити. Підприємець або інша особа за підробленими документами одержує кредит з метою його привласнення. Надані кредитні кошти перераховуються на адресу зацікавленої юридичної особи або при участі працівника банку перетворюються в готівку в банку під фіктивні договори, наприклад, на забудову земельної ділянки, позички тощо. Працівником банку може забезпечуватися приховання злочину шляхом: затягування терміну повернення кредиту, підробки документів про тимчасову відсутність коштів на повернення кредиту, реструктуризації суми боргу.

2. Злочини, що чиняться за допомогою кредитового авізо. Даний спосіб являє собою приклад того, як викрите у свій час дуже небезпечне посягання на банківські кошти було нейтралізоване правоохоронними органами. Але цей спосіб має рецидиви в інших формах, у зв’язку з чим потребує його висвітлення. Під кредитовим авізо мається на увазі оформлене на спеціальному бланку суворої звітності повідомлення одного контрагента іншому про виконання розрахункової операції. За своєю суттю воно є гарантійним зобов'язанням перерахування коштів. За підробленими банківськими документами переказуються неіснуючі кошти, так звані "повітряні" гроші, які після закінчення злочинної операції привласнюються злочинцями.

При приготуванні до злочину використовуються чисті бланки кредитових авізо і платіжних доручень (які викрадаються, придбаються в результаті зловживання службовим становищем, для одержання бланків використовується недбалість банківських працівників при зберіганні зазначених документів, несанкціоноване ксерокопіювання та ін.). Відшукуються структури, що будуть фігурувати в підробленому авізо. Встановлюються їх адреси, номери поточних рахунків, ідентифікаційні коди тощо. При цьому організацією-платником може фігурувати вигадана організація або зареєстрована за чужими або підробленими документами тільки для вчинення даного злочину з наступною ліквідацією. Те ж можливе і з адресатом – організацією-одержувачем коштів. Не виключається і варіант, коли відправниками і одержувачами викрадених грошей можуть виступати добросовісні, але введені в оману комерційні структури. Нерідко при підготуванні до розкрадання відшукується працівник банку, який за винагороду забезпечує проходження документів у банку.

3. Посягання шляхом використання чеків і векселів. Під чеком мається нам увазі документ, що містить безумовне письмове розпорядження чекодавця платнику (банку) зробити платежі чекодержателю зазначеної на чеку грошової суми. Під час підготування вибираються, дістаються і підготовляються необхідні для цього бланки документів (придбаваються за хабарі, викрадаються); визначається організація і банк, що будуть фігурувати в чеку як чекодержатель і платник. До того ж завжди вказується фактично існуючий банк і його справжній рахунок, а організація може бути вигаданою, зареєстрованою, але фактично не діючою, або реально діючою. На стадії підготування добуваються підроблені відбитки печаток і штампів комерційних банків (або вони підробляються), реквізити бланків чекодавця і платника (номер рахунку, юридична адреса тощо). Одночасно обирається й організація, на поточний рахунок якої (за домовленістю під виглядом комерційної угоди за певну винагороду) може бути перерахована викрадена сума, що потім знімається з рахунку і привласнюється злочинцями. На цьому етапі визначається і спосіб реалізації злочинного задуму.

За економічно-фінансовою природою чек має багато спільного з перекладним векселем. Перекладний вексель близький чеку за змістом: пропозиція векселедавця, адресована платнику, сплатити на користь третьої особи-векселедержателя – вексельну суму у визначений термін. Векселі підробляються так само, як і чеки, а на незабезпечені векселя одержуються значні суми. У цілому методи злочинного використання векселів із корисливою метою схожі із використанням чеків із тією ж метою.

4. Зловживання з використанням акредитивної форми розрахунків. Акредитив - це документ, що передбачає форму розрахунків, при якій банк платника з доручення платника зобов'язаний: а) здійснити платіж на користь третьої особи за поставлені товари, виконані роботи і надані послуги; б) надати повноваження іншому (виконавчому) банку здійснити даний платіж. При цьому банк платника і банк виконуючий мають між собою угоду про такого роду розрахунки.

Зловживання з використанням акредитивів здійснюються тільки посадовими особами підприємств у змові з працівниками банку, що їх обслуговують. Депонувати фіктивно створену суму одержувачу коштів при акредитивній формі розрахунків можуть тільки банківські службовці, треті особи, що підробляють документи, вчинити такий злочин не в змозі, як це було з авізо, чеками і векселями. У зв'язку з тим, що при депонуванні в банк постачальника фіктивно створені суми коштів із рахунку платника не знімаються, то й оприбуткувати отримані товари на підприємстві покупця не можна, бо вони утворять лишки. Тому товари реалізуються за готівкові кошти і привласнюються.

5. Зловживання з використанням пластикових платіжних карток. Пластикові платіжні картки являють собою іменні платіжні документи, що випускаються (емітуються) банками України і закордонними банками, туристичними компаніями тощо. Картки забезпечуються коштами, що знаходяться на поточних рахунках їх власників, або авансовими платежами власників. Використовуються вони для здійснення безготівкових розрахунків за товари, що купуються, та послуги, що отримуються. В Україні діють пластикові картки, які випускаються декількома великими банками, що створюють і забезпечують певну платіжну систему ("VISA", "Master Card" та ін.).

З одного боку картки розміщені найменування емітенту (банку, фірми, організації, що їх випускають) з його фірмовою емблемою, номером картки, термін її дії та інші реквізити. На зворотному боці - магнітний носій інформації, зразок підпису власника картки (а іноді і його фотокартка). При цьому номер, термін дії, ім'я і прізвище власника картки викарбовується опуклими буквами.

Організації, що приймають до оплати картки, періодично інформуються емітентами про номери карток, визнаних недійсними, викраденими, загубленими, фальшивими. Список номерів таких карток називається "стоп-аркуш". При використанні картка перевіряється на справжність її реквізитів за "стоп-аркушем" і за допомогою прокатного апарата.

Характер підготовчого етапу такого розкрадання залежить від того, хто його чинить: працівники банків, магазинів та ін., організована злочинна група або окремі шахраї. Наприклад, працівники банків та інших організацій, з огляду на виниклу ситуацію і використовуючи своє службове становище, добувають коди власника картки, продумують прийоми проникнення в платіжну мережу та інше. Організовані злочинні групи й окремі шахраї підробляють картки різними способами (стирають із викраденої картки наявні дані і заповнюють новими; зрізають і приклеюють букви і цифри, які вкарбовані в площину картки; випрасовують за допомогою теплової обробки пластмасу картки і за допомогою настільного преса наносять інформацію; повністю підробляють картку тощо.). Саме вчинення злочину полягає в безпосередньому використанні картки при розрахунках за покупки або послуги. Використання даного злочину може бути пов’язано з діями, які кваліфікуються за ст. 200 КК України (“Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення”).

6. Корисливі зловживання з використанням електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), систем та комп'ютерних мереж.

Ці способи пов’язані з використанням вказаних електронних засобів і характеризуються тим, що злочинці користуються службовою можливістю для неправомірного доступу до комп'ютерної інформації фінансового характеру, яка зосереджена в обчислювальних центрах банківських установ, і, виявивши прогалини в діяльності контролюючих і ревізійних служб, здійснюють кримінальні операції з зазначеною інформацією, що знаходиться в ЕОМ або машинних носіях шляхом: внесення перекручувань неправильних (сфальсифікованих) даних у програмні вихідні дані ЕОМ із наступним їх корисливим використанням; встановлення коду комп'ютерного проникнення в електронну платіжну мережу розрахунків по картками; створенням двійників платіжних карток, іноді навіть моделюванням бухгалтерської системи банку або іншої організації тощо. У ряді випадків проникнення в комп'ютерні мережі і доступ до потрібної інформації здійснюється за допомогою різноманітних технічних пристроїв. В результаті злочинці одержують можливість знімати з комп'ютерних рахунків клієнтів наявні кошти в гривнях і в іноземній валюті.

Вчиненню цих злочинів передує приготування, характер якого залежить від ступеня зв'язку правопорушників із діяльністю обчислювального центру банку. Сторонні особи продумують шляхи доступу до комп'ютерної системи, намагаються з'ясувати паролі і ключі до програм. Програмісти, оператори й інші працівники комп'ютерного центру та інших підрозділів банку, що готують подібний злочин, обирають найбільш сприятливу обстановку для його вчинення, можуть створювати підставну фірму з поточним рахунком для “перекачування” викрадених грошей і т. і.

Злочинна акція складається з використання правопорушником ЕОМ або машинних носіїв і зняття необхідної інформації з електронних рахунків клієнтів банку та безпосереднього привласнення коштів або перерахування на рахунки фіктивних організацій.

Приховування такого злочину відбувається шляхом відновлення початкової програми, що піддалася зміні в процесі злочинного доступу до банківської комп'ютерної інформації. Звичайно тільки спеціаліст дуже високої кваліфікації і ступеня доступу до банківського програмного забезпечення може це зробити.

Труднощі у розслідуванні таких розкрадань у працівників правоохоронних органів виникають через те, що співробітники обчислювальних центрів банківських установ часто об’єднують функції програміста й оператора. Ця обставина призводить до того, що оператори комп'ютерів (фактично звичайні користувачі) можуть мати доступ до паролів і ключів програм і можуть вільно, самостійно, без будь-якого контролю і погодження внести зміни в програми. Завдяки цьому, після вчинення злочинних дій, вони знову можуть відновити початкову програму. Розкриття і розслідування злочину ускладнюється тим, що злочинець може знищити сліди злочину, що дозволяє комп’ютерна техніка. Використання цього способу за відповідними підставами може кваліфікуватись за сукупністю ст. 191 та відповідно статей 361, 362, 363 КК України.

До обставин, що підлягають встановленню при розслідуванні таких злочинів у сфері банківської діяльності, відносяться:

предмет злочинного посягання (цінні папери, грошові і валютні кошти, продукція або послуги та ін.);

злочинний спосіб, механізм, технологія злочину;

період, протягом якого відбувався злочин, його епізоди;

істинність банківських та інших документів і технологія їх обробки;

фінансове або господарське становище підприємства, банку та ін.;

характер і розмір збитків, заподіяних фізичним або юридичним особам;

наявність в діянні ознак діяльності організованої злочинної групи;

наявність причинного зв'язку між діями винних осіб і наслідками, що наступили;

наявність змови між співробітниками банківської установи і особами, що не працюють у банку;

участь співробітників банківської установи у злочині та ступінь їх відповідальності;

умови, що сприяють вчиненню злочину (недосконалість правового, технологічного контролю банківської операції тощо).

З метою встановлення обставин злочину, викриття винних осіб, забезпечення відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином, проводяться такі оперативно-пошукові і слідчі дії.

1. Документальна перевірка. Доцільно використовувати такі методи документальної перевірки як контрольне порівняння за аркушами залишків цінних паперів із витратами коштів на їх придбання, зустрічна перевірка для суцільного зіставлення ощадних книжок вкладників, прибуткових ордерів з операційним щоденником, реєстром, журналом реєстрації, ордерів з особистим рахунком клієнта. Позитивні результати дає зустрічна перевірка документів учасників операції або угоди і банків, що їх обслуговували, за конкретними операціями.

2. Перевірка в реєстраційних, податкових та інших органах фактів реєстрації і постановки на облік.

3. Затримка “на гарячому”. Необхідно використовувати стадію розрахунків, обміну документами, консультації між учасниками злочину.

4. Ревізія з метою встановлення лишків та нестачі товарно-матеріальних цінностей.

5. Запити в розрахунково-касові центри НБУ про маршрут проходження коштів по даній операції. Запити в банки чекодавця й інші не гарантують одержання достовірної інформації, тому що їх працівники можуть бути причетні до злочину.

6. Техніко-криміналістичний аналіз установчих, реєстраційних та інших документів на предмет встановлення ознак матеріальної підробки.

7. Виїмка документів, що характеризують господарське положення, фінансовий стан банківської установи, його клієнтів, а також інших підприємств, організацій і осіб, причетних до злочину.

8. Обшук з метою відшукання слідів "подвійного” та чорнового обліку, тому величезне значення набуває своєчасне виявлення і вилучення картотеки або інших документів подвійного запису в учасників злочин за місцем їх роботи і проживання.

9. Призначення судових експертиз. Судово-бухгалтерська експертиза з метою одержання висновку про фінансовий стан і господарське положення підприємства та з інших питань. Техніко-криміналістична експертиза документів з метою встановлення відповідності документів затвердженій формі, відсутності підчищень, виправлень, дописувань, травлень і з інших питань. Експертиза програмного забезпечення з метою виявлення інформації на виявлених носіях, встановлення навмисних перекручувань у програмному продукті, встановлення відповідності програмного продукту певним вимогам та з інших питань.