Глава 22. Розслідування привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (розкрадань)

§ 1. Криміналістична характеристика розкрадань

Боротьба з посяганням на відносини власності є одним з головних завдань здійснення кримінальної політики держави, однією з найважливіших її функцій - забезпечення економічної безпеки, захисту права власності (статті 17, 41 Конституції України).

Докорінні перетворення у сфері економіки, перехід до ринкових відносин, реформування власності та низка інших причин соціального і правового характеру призвели до істотних змін у стані, динаміці та структурі злочинних посягань на відносини власності. Останнім часом відмічаються певні особливості у механізмі злочинів, способах їх вчинення і приховування в різних сферах економічної діяльності. Цьому сприяють також недоліки у встановленому порядку грошевого обігу, обліку матеріальних цінностей, звітності, документообігу. Відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем передбачена ст. 191 КК України.

Методика розслідування злочинів, пов’язаних з привласненням, розтратою майна або заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем, містить загальні наукові рекомендації по справах про такі діяння. Криміналістична характеристика і в цілому основи розслідування цих злочинів є базовими для окремих методик розслідування діянь, що вчиняються в різних галузях господарської і фінансової діяльності (див. главу 23).

Галузевий критерій класифікації окремих методик виявився найбільш прийнятним, оскільки в побудованих на цьому принципі методиках повніше відбивається специфіка елементів криміналістичної характеристики з урахуванням особливостей предмета посягання, суб'єкта, умов і обстановки, способів вчинення злочинів.

В окремих методиках розслідування враховуються також особливості залежно від сфери економічної діяльності, виду виробництва, наприклад: у банківській діяльності, сільському господарстві, на м’ясопереробних підприємствах, у цукровій промисловості, на підприємствах торгівлі, при проведенні будівельних робіт, на вантажному автомобільному транспорті та інших.

У системі методик розслідування виділяються також ті з них, що містять рекомендації, виходячи з особливостей способу вчинення злочинів. Це методики розслідування злочинів за способами, що мають «міжгалузевий» характер і часто застосовуються злочинцями. Серед них слід виділити методику розслідування діянь, що вчиняються шляхом випуску і реалізації неврахованої продукції, створення лишків у процесі прийому, збереження, відпуску, транспортування матеріальних цінностей, здійснення так званих безтоварних операцій. Розробляються також рекомендації з розслідування злочинів, виходячи зі специфіки суб'єкта таких діянь за службовим становищем і фаховими функціями (завідувач сховищем, складом, керівники і працівники виробничих підрозділів, технологічного обслуговування, бухгалтерського обліку тощо), злочинних зв'язків.

Загальна криміналістична характеристика розглядається як система, що складається з таких елементів (рис. 47):

а) особа злочинця: різні категорії службових, матеріально відповідальних осіб, технічного персоналу й інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що вплинули на формування і здійснення злочинної мети, створення злочинної (організованої) групи, розподіл ролей між співучасниками та ін.;

б) спосіб приготування до злочину (прийоми створення неврахованих лишків сировини, готової продукції, коштів та ін.), його вчинення (прийоми заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації), приховування злочинів, маскування злочинних дій; обставини, що обумовили вибір розкрадачами певних способів (загальних для різних галузей, характерних для даної галузі виробництва, технології використання певних видів сировини, напівфабрикатів, виготовлення готових виробів та ін.);

в) предмет посягання: кошти, матеріальні цінності у виді сировини, матеріалів, напівфабрикатів, пального, готових виробів з урахуванням їх споживчої вартості, що можуть бути віднесені до різних джерел розкрадання (підзвітні цінності; невраховані цінності, створені на підприємстві за рахунок лишків; цінності, що надійшли зі сторони, від співучасників);

г) обстановка розкрадання: місце (галузь виробництва, сфера обслуговування, виробнича дільниця, структурний підрозділ підприємства, організації та ін.); умови, що визначаються технологічним процесом або операцією, системою обліку та звітності, зберіганням та рухом коштів і матеріальних цінностей, документообігом (оформлення та рух управлінських, проектних, облікових, бухгалтерських, лабораторних, технічних, технологічних, виробничо-господарчих, статистичних та інших документів), видом продукції, що використовується, переробляється, випускається або реалізується; час вчинення злочину (астрономічний); сезонність робіт: – посівних, збиральних, заготівельних; канали збуту, реалізації майна, здобутого злочинним шляхом;

ґ) наслідки розкрадання, відображенні у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди, їх локалізація та взаємозв'язок), викликані службовими та позаслужбовими діями та зв'язками злочинців, способом їх життя, поведінкою у побуті, особистими зв'язками.

Рис. 47. Система взаємозв'язків елементів криміналістичної характеристики злочинів (ст. 191 КК України).

 

Спосіб вчинення злочину, що розглядається, може бути визначеним як злочинна діяльність, що являє собою систему дій злочинців з метою створення умов для вилучення чужого майна з відповідних джерел, заволодіння ним.

У системі закономірних зв'язків елементів криміналістичної характеристики спосіб часто посідає ключове місце як засіб з'ясовування різних обставин злочину, що відносяться до інших елементів цієї характеристики. Тому знання слідчим чинників, що обумовлюють вибір і застосування злочинцями способів приготування до злочину, його вчинення і приховування, дозволяє йому висувати версії про злочинний механізм, зв'язки даного діяння з іншими злочинами.

Кожному способу розкрадання притаманна своя внутрішня логіка розвитку. Наприклад, учинення дій з метою використання спеціально створених лишків матеріальних цінностей вимагає застосування прийомів із вилучення неврахованих лишків і приховування їх, вчинення інших дій (у певній послідовності, за участю певних осіб).

За структурою способи можуть бути: 1) простими, що складаються з дій, спрямованих на вилучення майна (без підготовки, утворення резервів і приховування розкрадання); 2) складними (двохелементними), які поряд з основним елементом - вилученням - відповідно включають дії або по його підготуванню, або по його приховуванню; 3) повними (трьохелементними), що включають комплекс дій зі створення лишків майна, їхнього вилучення шляхом переміщення за межі місця законного перебування (зберігання), приховування як самих способів, так і наслідків злочину в цілому.

Вивчення практики розслідування злочинів показує, що способи їх підготовки, вчинення і приховування різноманітні. Разом з тим вони мають певну стабільність, повторюваність, хоча й видозмінюються під впливом деяких чинників (зміни системи обліку, звітності, технології виробництва, постачання і збуту, норм списання витрат тощо). Дані обставини потребують упорядкування знань про злочинні способи з метою застосування оптимальних систем типових версій про їх використання злочинцями у відповідних кримінальних ситуаціях. З цією метою розробляються класифікації способів вчинення таких злочинів з урахуванням форм розкрадання – привласнення, розтрати, зловживання службовим становищем, що використовуються злочинцями залежно від їх службового становища в системі управління і розпорядження майном. Залежно від цього відбувається вибір певних способів злочину, предмета безпосереднього посягання, вчинення привласнення одною особою, наприклад касиром, завідуючим складом, або коли злочинні дії потребують участі декількох осіб, вчинення злочину групою. Залежно від зазначених чинників у цьому злочині можуть брати участь службові особи (керівник господарського підрозділу, завідувач службою збуту, головний (старший) бухгалтер).

Найбільш загальними критеріями класифікації злочинних способів також є: 1) предмет злочинного посягання – способи заволодіння матеріальними цінностями і коштами; 2) ступінь спільності способів – способи, що типові для всіх галузей народного господарства, та способи, які характерні для окремих галузей, видів виробництва; 3) документальне оформлення (облік) майна – способи заволодіння і неврахованими цінностями.

Рис. 48. Механізм випуску і реалізації неврахованої продукції (“бездокументні операції”).

 

При очевидній відмінності означених критеріїв усі вони, будучи пов'язаними між собою, у комплексі складають основу для побудови класифікації способів розкрадання, з перевагою того чи іншого критерію. Однієї з таких може бути класифікація за ознакою «врахованості майна».

Крім цього, способи злочину можуть класифікуватися за загальним механізмом злочинної операції при випуску неврахованої продукції: 1) операції, які проводяться без офіційного оформлення документів (або з фіктивним документальним прикриттям), – «бездокументні» операції (рис. 48) та 2) операції, які здійснюються без фактичного руху товарів, – «безтоварні» операції (рис. 49).

Рис. 49. Механізм “безтоварних” операцій.

 

Перша із зазначених злочинних технологій характерна для розкрадань, пов'язаних із випуском неврахованої продукції, її збутом. В умовах виробництва продукції і збуту товарів вказані способи зі всіма модифікаціями зберігають кримінальну привабливість для розкрадачів, оскільки дозволяють не тільки викрадати матеріальні цінності й кошти в будь-яких секторах економіки, а й приховувати прибутки від оподатковування в легальній частині виробничої і комерційної діяльності, здійснювати незаконні бартерні операції з порушенням правил валютного регулювання, приховувати фіктивне підприємництво тощо.

Друга з цих злочинних технологій – «безтоварні» операції» – полягає в тому, що організація-продавець вилучає з каси, наприклад, магазина (із касового виторгу) суму грошей, що дорівнює перерахованій організацією-покупцем через банк, або вилучає на ту ж суму частину товарів, нібито призначених для покупця. Покупець оформляє документи на матеріальні цінності, що нібито надійшли від продавця, і списує їх у видаток за встановленими правилами, використовуючи для цього додаткові злочинні способи приховування. Таким чином, операція вчиняється без руху (переміщення) матеріальних цінностей і приховується фіктивними звітами і обліковими документами.

Описані способи можна назвати «універсальними» для ситуацій, коли особа посягає на чуже майно, що ввірено їй у зв'язку з виконанням службових обов'язків, або у випадках розпорядження цим майном.

У нових умовах господарсько-фінансових відносин такі способи пристосовуються злочинцями до сучасних ситуацій. У зв'язку з цим становить інтерес криміналістичне вивчення злочинних способів (як видозмінених, так і раніше невідомих), що застосовуються в різних сферах економічної діяльності, пов'язаних із новими видами господарських і фінансових операцій. Однією з таких сфер є приватизація, при проведенні якої, як показує вивчення практики, зафіксовані такі кримінальні способи:

навмисне доведення підприємства до банкрутства з метою зниження його реальної вартості шляхом укладення явно невигідних договорів, невиконання зобов’язань за контрактами;

домовленість між службовими особами і покупцями про зниження вартості майна приватизованого підприємства з метою подальшого його викупу, а також домовленість учасників торгів (аукціону) із метою «гри на зниження»;

приватизація підприємств торгівлі, сфери послуг за їхньою залишковою вартістю, а також шляхом заліку орендної плати за придбане майно у власність і переоформлення договорів оренди "заднім числом";

приховування майна, придбаного до приватизації, по розписках в інших підприємствах шляхом різноманітних фінансових зловживань (оформлення документів на фіктивне виконання обсягів робіт, надання послуг і ін.);

заниження балансової вартості об’єкта (при продажу за конкурсом) для «свого» покупця за мотивами, що його пропозиції найбільш відповідають критеріям, установленим продавцем;

продаж державними підприємствами основних засобів, об'єктів соцкультпобуту без дозволу Фонду держмайна, не на аукціоні і не за конкурсом;

використання при оцінці недостовірних інвентаризаційних описів, в яких не відображені всі основні засоби, що є в наявності, або частина яких визначена як малоцінні та як предмети, що швидко зношуються;

невикористання зонального коефіцієнту або його заниження при приватизації підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування;

проведення оцінки вартості приватизованого підприємства значно пізніше (від кількох місяців до кількох років) проведеної інвентаризації, при тому що методикою встановлений інший термін;

оформлення актів оцінки та інших документів з приватизації до проведення індексації основних засобів;

недостовірна експертна оцінка будівель, списання не за встановленим порядком без експертної оцінки устаткування й інших інвентарних об'єктів основних засобів, на які цілком нараховано знос (списання технологічного обладнання, верстатів і механізмів, автотранспорту);

невірне визначення зворотних коштів, що надані в оренду, невірне використання коефіцієнта індексації запасів і витрат;

застосування не передбачених державною програмою засобів приватизації;

невключення різних нематеріальних активів, що є на балансі підприємства (або повинні бути), до інвентаризаційного опису з метою їх подальшого привласнення або продажу.

Особливості способів підготовки, здійснення та приховування розкрадань виявляються у специфіці сфери приватизації, зокрема порядку і технології її проведення, що нерідко викликає вчинення суміжних кримінальних дій, які кваліфікуються як незаконна приватизація, незаконні дії щодо приватизаційних паперів, недотримання умов щодо приватизації державного, комунального майна (статті 233, 234, 235 КК України), службові злочини.

Для методики розслідування становлять інтерес способи злочинів, що застосовуються при проведенні експортних операцій, до яких відносяться заволодіння:

майном, шляхом експорту неврахованої продукції або сировини;

матеріальними цінностями шляхом їх експорту фіктивним закордонним підприємствам (збанкрутілим або спеціально фіктивно утвореним), що чиниться експортером разом із закордонними співучасниками;

валютним виторгом за експортовану продукцію шляхом заниження її ціни за допомогою бракувальних актів товарної експертизи;

експортованими товарами (або вирученою за них валютою) за допомогою псевдодемпінгу, коли співучасники – експортер і закордонний покупець – оформлюють два контракти за однією і тією ж угодою, з різними цінами – демпінговою і реальною, різниця між якими вилучається;

зазначеними способами при операціях із давальницькою сировиною.