Розслідування розкрадань, вчинених у цукровій промисловості

Аналіз слідчої практики свідчить про те, що привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем у цукровій промисловості поділяються на дві основні групи.

1. Злочини першої групи вчиняються особами, яким ввірене майно, а також службовими особами, відповідальними за виробничу, фінансову, господарську діяльність підприємства. Такі злочини вчиняються протягом тривалого часу, нерідко носять організований, багатоепізодний характер, у них втягується значна кількість учасників із розподілом заздалегідь передбачених злочинних функцій. Більшість таких злочинів вчиняється шляхом створення неврахованих надлишків матері­альних цінностей при прийманні їх на підприємстві, в процесі виробництва або при здійсненні госпо­дарських операцій. Зазначені надлишки приховуються, різними способами вуалюються у бухгалтерському та технологічному обліку. З цією метою в злочинну діяльність нерідко втягуються працівники бухгалтерії, фінансового, економічного відділів, завідувачі складами готової продукції, вагарі, працівники охорони, співро­бітники лабораторій, технічний персонал. Збут цукру, відходів вироб­ництва й інших цінностей в основному відбувається через учасників злочинних груп, які працюють у роздрібній торговій мережі, збутових, заготівельних організаціях, на сільськогосподарських підприємствах. Такі злочини завдають значного матеріального збитку, представляють підвищену суспільну небезпеку. При їх розкритті та розслідуванні виникають певні труднощі.

2. Привласнення цукру, напівпродуктів, відходів виробництва й інших продуктів, що чиняться окремими особами або нестійкими, випадково згуртованими групами, характеризуються меншою суспільною небезпекою, розкриття їх і виявлення винних складає менше труднощів. Відбуваються вони на різних стадіях цукрового виробництва: при надходженні матеріальних цін­ностей на підприємство, у процесі виробництва, під час транспортування і збереження готової продукції на складі.

Організовані групи злочинців в основному викрадають готову продукцію – цукор, що є найдорожчим продуктом виробництва і який легше збути. Такі злочини вчиняються на різних стадіях виробничого циклу, проте, як показує практика, найчастіше вони відбуваються на завершальній стадії виробництва – у продуктовому і пакувальному відділеннях або на складі готової продукції. Їм передують підготовчі дії по створенню резервів неврахованих надлишків. У той же час установлені факти, коли злочинці ще до початку виробничого циклу здійснюють ряд злочинних дій з метою організації наступного привласнення. У подібних випадках організатори злочинів на стадії приймання сировини або інших матеріалів створюють на підприємствах різним способом великі над­лиш­ки цукрового буряку, мішкотари та інших предметів посягання.

Відомі випадки, коли працівники приймальних пунктів і кагатних полів з відома і за змовою з працівниками бухгалтерії цукрозаводів під час приймання буряку створюють невраховані надлишки за рахунок здавачів, завищуючи відсоток забруднення буряку.

З метою реалізації надлишків дані особи вступають у злочинну змову з працівниками господарств, що займаються вирощуванням цукрового буряку та збільшують обсяг зданої сировини – бурячних коренеплодів, нараховуючи відсотки для одержання за пільговими цінами цукру, а також грошову оплату за зданий буряк. Потім від імені господарств складаються фіктивні доручення на одержання цукру з заводів за пільговими цінами. На цій підставі виписуються видаткові ордери, за якими і вивозиться з заводу цукор та реалізується через торгову мережу за роздрібними цінами. Різниця у вартості цукру, отриманого за пільговими цінами, привласнюється.

Різновидом даного способу привласнення є такий: створивши надлишки сировини, розкрадачі, не завищуючи обсяг, складали фіктивні документи про відпустку господарствам цукру за пільговими цінами, вивозили цукор з заводу і передавали заготівникам. Заготівники складали фіктивні документи про те, що цукор закуплений у населення, різниця між пільговою і заготівельною ціною привласнювалась. До такої злочинної групи, як правило, входять головний бухгал­тер цукрового підприємства, його працівники і заготівельники.

Для розкриття розкрадань цукру описаним способом велике значення має проведення документальної ревізії. Акти ревізії є підставою для порушення багатьох кримінальних справ цієї категорії. Якщо ж справа порушена за оператив­ними даними, слідчий повинний вжити заходів до забезпечення недоторканності бухгалтерських документів і призначити ревізію.

У відповідних випадках слідчим доцільно, крім проведення ревізії, призначати судово-бухгалтерську експертизу.

Цукор як готова продукція завжди вилучається в мішкотарі, як правило, викраденої на підприємстві. Тому рух мішкотари і бирок до неї підлягає ретельній перевірці шляхом проведення ревізій, а також слідчим шляхом на матеріальному складі, у пакувальному відділенні, на складі готової продукції. Практика свідчить про те, що предметами привласнення бувають одночасно не тільки цукор, але й відходи виробництва цукру – меласа, макуха, патока, жом тощо. Тому в процесі розслідування підлягає перевірці увесь виробничий цикл. Особливу увагу слідчий повинний приділити перевірці роботи вагового господарства заводу з метою виявлення навмисного перекручення показань вагомірних приладів.

Для розкриття злочинів, що вчинюються зазначеними способами, важливе значення має ретельне з'ясування обставин, пов'язаних з обґрунтованістю нарахування господарствам цукру, та перевірка взаєморозрахунків між підприємст­вом і господарствами, зустрічна перевірка прибутково-видаткових документів у бухгалтерії заводу і господарства. За такими справами позитивні результати дає огляд документів, що були підставою для видачі цукру та проведення почеркознавчої експертизи, оскільки документи можуть бути оформлені від імені господарства, але заповнені працівником бухгалтерії заводу.

У деяких випадках невраховані надлишки сировини створюються не в стадії приймання на підприємстві, а пізніше – при відпуску у виробництво. Створюючи невраховані надлишки, злочинці переслідують дві мети: передання надлишків у виробництво для виготовлення неврахованого цукру і наступного його привласнення або безпосереднє вилучення сировини і напівпродуктів для реалізації на стороні. У таких випадках надлишки створюються, головним чином, шляхом фальсифікації прибутково-видаткових документів. При цьому в документи нерідко вносяться фіктивні відомості про кількість і якість відпущеного.

Значну допомогу у виявленні злочинців можуть надати результати почер­кознавчої і техніко-криміналістичної експертизи документів.

Узагальнення слідчої практики показує, що привласнення, розтрата цукру і напів­продуктів або заволодіння ним шляхом зловживання службовим станови­щем нерідко відбуваються безпосередньо в процесі виробництва. В таких випадках невраховані надлишки продукції створюються за рахунок значних допусків і розбіжностей у показниках виробництва: порушення технології виробництва, заниження виходу цукру і завищення втрат виробництва, заниження цукристості буряка. Безперервність виробничого циклу і множинність чинників, що впли­вають на фактичний вихід готової продукції, не виключають реальної можливості того, що привласнення цукру в процесі виробництва може відбуватися навіть у випадках, коли його товарний вихід знаходиться в межах норми або перевищує її.

Відомі також випадки, коли цукор привласнювався в значних розмірах без створення яких-небудь неврахованих надлишків у розрахунку на те, що в умовах безперервності виробництва і занедбаності обліку нестачі, що виникнули від злочинів зазначеного виду, надалі будуть перекриті або списані за рахунок подальшого виробництва.

У багатьох випадках механізм вчинення злочинів даного виду і розміри вилученого майна можуть бути встановлені слідчим шляхом: при допитах працівників заготконтори, що були у змові з працівниками цукрового заводу, працівників цукрового заводу, що викрадали цукор, вилученням документів неофіційного обліку викраденого цукру в заготконторі.

У деяких випадках факти злочину встановлюються перевіркою руху мішкотари, а також перевіркою документів на в'їзд і виїзд автотранспорту.

Найчастіше привласнення цукру відбувається на завершальній стадії виробництва – у пакувальному відділенні або на складі готової продукції. У пакувальне відділення надходить вже цілком очищений цукор, що відповідає вимогам Держ­стандарту (ДСТУ, галузевих стандартів), який легше збути, ніж напівпродукти. Досить значним є те, що пакувальне відділення безпосередньо пов'язане з цукровим складом, куди йде розфасована й упакована продукція. Зазначені обставини іноді використовують злочинці для створення неврахованих надлишків цукру в пакувальному відділенні, коли передають їх без документів на склад і поступово накопичують надлишкі на складі для наступного вивозу і реалізації.

При пересипанні цукру з одного мішка в другий мають місце втрати, передбачені певними нормами, які підлягають списанню з підзвіту матеріально відповідальної особи. Працівники складів готової продукції, у ряді випадків використовують цю обставину для створення і привласнення невра­хо­ва­них надлишків цукру, укладаючи фіктивні акти про відпуск цукру в мішки одержувачів. У процесі ведення вантажно-розвантажувальних робіт на складі неминучі розриви мішків і втрати цукру. У такому випадку так звані змітки повинні бути зважені, оприбутковані на складі і потім передані на переробку. Якщо з цієї причини на складі утворилася нестача, вона повинна списуватися за рахунок оприбуткування змітків. Недотримання цих вимог призводить до того, що на складі цукрового заводу утворюється значна неврахована кількість цукру, яка потім привласнюється та реалізується.

Мають місце факти, коли при відпуску великої кількості цукру оптовим одержувачам цукор відпускається в меншій кількості, ніж значиться у видаткових документах, або не цілком оприбутковується цукор, що налходить на склад від інших підприємств, чим також створюються резерви для привласнення цукру.

Відправними даними для встановлення злочинів зазначеного виду можуть бути рекламації та листування підприємств з одержувачами цукру, господарські справи про стягнення вартості недовантаження та штрафу за недопостачання цукру, ретельне з'ясовування причин утворення недовантаження шляхом допиту працівників складу готової продукції, а також встановлення оперативним і слідчим шляхом фактів реалізації викраденого цукру.

Наведені способи привласнення цукру не є вичерпними.

Крім розкрадань цукру практиці відомі випадки, коли організовані групи злочинців викрадають відходи виробництва і мішкотару. Жом (макуха) і патока, хоча і мають порівняно невелику собівартість і відпускну ціну, є цінними кормовими продуктами для тварин, а тому користуються підвищеним попитом як у сільгоспгосподарствах, так і у населення.

На багатьох цукрових заводах встановлені факти, коли злочинці систематич­но, протягом усього виробничого сезону, привласнювали відходи виробництва і реалізовували їх приватним особам за цінами, що значно перевищують відпускні. Резерви жому для наступного вилучення створюються в процесі виробництва, під час збереження в жомосховищах, а також при відпустці одержувачам.

За існуючими правилами жом, що надходить після дифузійного процесу, враховується у свіжому численні. На підприємствах, де немає спеціальних ваг для зважування жому, його вага визначається за відсотком виходу від ваги переробленого буряку. Такий вихід повинний складати від 70 до 90%. Для створення неврахованих резервів в актах оприбуткування жому занижується його вихід.

У зв'язку з відсутністю або несправністю дренажних пристроїв для звільнення жому від дифузійної води і попаданням у жомосховище в осінньо-зимовий період атмосферних опадів може відбутися штучне збільшення фізичної ваги жому, що також використовується злочинцями.

За існуючими правилами, кількість жому, що відпускається з заводу, визначається в перерахунку на сухі речовини, що містяться в жомі. При видачі кислого жому повинні застосовуватися відповідні перекладні коефіцієнти. Недотримання зазначених вимог призводить на практиці до обману покупців і утворенню в жомовій ямі неврахованих надлишків.

Невраховані надлишки патоки створюються в процесі виробництва, під час збереження на складі і при відпуску одержувачам. Для їхнього створення злочинці використовують способи, подібні тим, що використовуються при створенні надлишків жому. Іноді для вчинення привласнення використовуються інші способи.

Патока характеризується двома показниками: фізичною вагою і цукристістю (відсотком цукру, що міститься в патоці). Отримана в процесі виробництва патока, перед тим, як потрапити в спеціальні резервуари, надходить на автома­тич­ні, а на деяких заводах на звичайні ваги. Лабораторія визначає відсоток цукристості. Заниження хоча б одного з показників створює умови для утворення неврахованих надлишків.

Для фальсифікації в документах показників цукристості патоки учасники злочинів вказаного виду або вступають у змову з працівниками лабораторії, або шляхом різноманітних шахрайств направляють на аналіз проби зі зниженою цукристістю, при цьому під виглядом видалення залишків патоки з трубопроводу пропарюванням вони можуть добавляти в патоку воду й у такий спосіб збільшують вагу і занижують цукристість. При транспортуванні патоки з виробництва на автоматичні ваги і з ваг у резервуар деяка частина патоки внаслідок роботи насоса перетворюється в патокову (меласну) піну, що позбавлена цукру і не користується попитом покупців. Наявність у резервуарі піни ускладнює вимір фактичного обсягу патоки і визначення питомої ваги, у зв'язку з чим порівняння резервуарної і зваженої патоки за фактичною вагою та за вмістом у ній цукру практикуються рідко або проводяться формально, а тому і нестачі встановлюються не завжди.

Не менше значення має й те, що при тривалому збереженні патоки в резервуарі відбувається осідання цукру: у верхньому прошарку цукрис­тість знижується, у нижньому – збільшується, а на дні і стінках випадає певна кіль­­кість цукру. Зазначені обставини дозволяють злочинцям обманювати одержу­ва­чів, розбавляти патоку водою. При відвантаженні великої кількості патоки заліз­ницею в цистернах спиртзаводам або іншим підприємствам іноді відбува­ю­ть­ся недоливи або завищення цукристості, чим приховуються нестачі або над­лиш­ки. Нерідко злочинці одержують в господарствах різноманітними неза­кон­ними шляхами бланки доручень з відбитками штампів і печаток, вносять у них фіктивні записи про відпуск патоки сільгосппідприємствам через вигаданих або підставних осіб і за цими документами вивозять та реалізують патоку приват­ним особам за завищеними цінами.

Поряд із уже описаними прийомами, які застосовуються слідчим для розкриття злочинів зазначеного виду, першорядне значення має встановлення конкретних фактів незаконної реалізації жому і патоки, вилучення незаконно привласненого.

Привласнення жому, як правило, відбуваються водіями автотранспорту або з їх участю. З цією метою робляться підчищення, виправлення в документах, що є підставою для разового одержання жому. У деяких випадках використовуються фіктивні документи.

Іноді водії автотранспорту під час перевезення великої кількості жому в господарства або інші організації, користуючись безконтрольністю і недбалим наглядом, продають жом приватним особам. У деяких випадках водії транспорту викрадають жом без використання яких-небудь документів шляхом обману комірників або інших осіб, які відають відпусткою жому.

У результаті правильного вибору слідчих і оперативно-розшукових заходів, зокрема, організації опитування робітників господарств автотран­спор­ту, які купували і перевозили жом, слідчий вже в початковій стадії розслідування може виділити конкретні випадки продажу незаконно привласненого жому приватним особам. Це у свою чергу дає можливість направити свої зусилля на встановлення джерел утворення резервів і способів їх маскування. При розслі­ду­ван­ні привласнень патоки, як і привласнень цукру, позитивні результати дає звіряння прибутково-видаткових, транспортних та інших документів, а також ретельний аналіз кількісних та якісних показників.

Предметом злочинів зазначеного виду на цукрових заводах, крім цукру, напівфабрикатів і відходів, нерідко є мішкотара. Привласнюється вона звичайно разом із цукром або продуктами, для яких використовується як упаковка, а в деяких випадках злочинний намір направляється безпосередньо на привласнення мішкотари, що сама по собі є певною цінністю і користується попитом як у господарчих організацій, так і у окремих осіб. Одним із способів привласнення мішкотари є неправильне її оприбуткування на заводі при поверненні одержу­вачами продукції. У таких випадках мішки або взагалі не прибуткуються, або оприбутко­ву­ються за заниженою категорією. Для приховування незаконних дій вартість схова­них від обліку мішків переноситься на подорожчання інших оприбутко­ва­них мішків, у зв'язку з чим суми оплати рахунків організацій, від яких надходять мішки, істотно не змінюються і постачальники претензій заводам не пред'яв­ля­ють.

Під час ремонту мішкотари безпосередньо на заводі звичайно для цього витрачається визначена кількість мішків на підшивку, подовження та інше. Відходи мішкотари звичайно списуються в утіль. Іноді цю обставину використовують злочинці для необґрунтованого списання і привласнення мішкотари.

При розслідуванні привласнень мішкотари важливе значення має виявлення схованих від обліку мішків у торгівельній мережі, на квартирах обвинувачених та в інших можливих місцях їх зберігання в ході обшуку та інших слідчих дій. При їх вилученні необхідно звертати увагу на час їхнього надходження, наявність заводського маркування та інших відмітних ознак, що вказують на належність їх певному заводу. Це значно полегшує подальшу роботу щодо встановлення джерел утворення неврахованих надлишків і способів їх маскування. Оскільки привласнення мішкотари завжди пов'язано з фальсифікацією облікових документів, треба приділити увагу вивченню документів, перевірці актів на списання тари. Важливі відомості про порядок проведення ремонтних робіт мішкотари можна набути в ході допитів робітників, які цим безпосередньо займаються. У необхідних випадках призначається судово-товарознавча експертиза.

Предметом злочинних посягань при описаних злочинах на цукрових підприєм­ст­вах є найрізноманітніші матеріальні цінності, але найчастіше злочинці вилучають цукор і жом, рідше – патоку, утфель, цукор-сирець, сироп.

Відомі випадки, коли вилучений цукор і напівпродукти вивозяться з тери­торії підприємства на транспортних засобах або виносяться. Патока, наприк­лад, в бочках, каністрах, бідонах, пляшках та інший, спеціально підготовленій тарі.

Реалізація вилученої таким чином на цукрових заводах продукції є для злочинців досить склад­ною. Територія переважної більшості підприємств огоро­джена й охоро­няється. Для виносу і вивозу продукції необхідно мати відповідні документи. Навіть за межами підприємств, під час транспортування вилученого існує контроль. Не менше значення має і те, що вилучені організованими групами злочинців цукор, продукти його виробництва та відходи мають значний обсяг та велику вагу і не завжди можуть бути швидко реалізовані. Їх відкритий продаж у значній кількості на ринку або приватним особам звичайно пов’язані з ризиком викриття, оскільки відсутні відповідні документи, що пояснюють походження цукру, його транспортування, якісні показники тощо. Вивчення матеріалів практики свідчить про те, що найчастіше вилучену продукцію збувають двома каналами: а) через працівників торгової мережі, збу­то­вих і заготівельних організацій, господарств, втягнених у злочинну діяльність; б) через посередників і посередницькі організації, приватних осіб.

Після створення неврахованих надлишків цукру, відходів виробництва і мішкотари учасники злочину спрямовують свої зусилля на створення умов безпереш­код­но­го вивозу надлишків з підприємства. З цією метою злочинці оформлюють зовнішньо правильні і обгрунтовані, а фактично фіктивні доку­менти, наприклад, за дорученням одного з господарств і формально правиль­но оформленим ордером. Фактично цукор доставляється не в господар­ст­во, виз­на­чене в документах, а на одну з баз заготівельної організації, де заго­тівельники офор­млюють фіктивні документи на його «заготівлю в насе­лення».

В інших випадках злочинці вивозять одночасно законно реалізовану і невраховану продукцію, що буде законно реалізована і невраховану продукцію за окремими супровідними документами. Іноді відбувається подвійний вивіз продукції за тими ж документами: спочатку вивозиться продукція, що буде офіційно реалізована. Після її доставки за призначенням в документи вносяться зміни про час виїзду, а іноді і заміни номерів автомашин, і вивозиться неврахована продукція. У випадках, коли зі складів підприємств вивозиться велика кількість продукції різними видами транспорту або ж одною автомашиною в декілька прийомів за одним загальним супровідним документом, разом з продукцією, що офіційно реалізовується, вивозиться і викрадена продукція. У таких випадках злочинці розраховують на незадовільний контроль на КПП з боку охорони. Для забезпечення вільного вивозу прихованої від обліку продукції у вчинення злочину втягуються робітники охорони, що пропускають транспорт без перепусток та інших документів.