Ідентифікація людини за ознаками зовнішності

Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Зовнішні ознаки людини та їх класифікація

Основи експертного ототожнення людини за ознаками зовнішності

 

 

§1. Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, на­зиваються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичної іден­тифікації під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань. Тому зовнішній вигляд людини здавна використо­вується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців.

Останнім часом криміналістичне вчення про зовнішні озна­ки людини і використання для ототожнення людини дістало назву криміналістична габітологія (лат. habitus - зовнішність, logos - вчення).

Габітологія - це галузь криміналістичної техніки, яка вив­чає зовнішні ознаки людини, їх матеріальні та ідеальні відобра­ження, методи та засоби їх фіксації й використання для вста­новлення фактів, які відіграють значну роль у розкритті та розслідуванні злочинів.

За ознаками зовнішності ідентифікованою є особа, що роз­шукується (перевіряється). Це може бути підозрюваний, обви­нувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об'єкта­ми виступають:

♦ словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

♦ матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

♦ уявний образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам'яті свідка, потерпілого, іншої особи; в цьому випадку ототожнення здійснюється шляхом пред'явлення для впізнання;

♦ останки людини (труп, частини розчленованого трупа).

До видів криміналістичної ідентифікації людини за ознака­ми зовнішності відносяться:

♦ ідентифікація людини шляхом пред'явлення длі впізнання;

♦ ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлен­ня її зовнішності зі «словесним портретом»;

♦ ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлен­ня зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);

♦ ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;

♦ відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

♦ експертне ототожнення людини за фотознімками.

Ідентифікація особи за ознаками зовнішності здійснюється:

1) за матеріальними відображеннями, тобто фотографіями, кіноплівками, відеограмами, голограмами, а також кістко­вими останками;

2) за ідеальними відображеннями (уявними образами), за­фіксованими в процесуальних і непроцесуальних доку­ментах (кримінальних справах, особових справах, картках криміналістичних обліків, документах різного довідково­го обліку, в яких зберігаються різні демографічні дані, а також відображені ознаки зовнішності);

3) за описом прикмет.

Ідентифікація особи за матеріальнофіксованим відображен­ням зустрічається рідко через ряд причин (відсутність підозрю­ваного, його фотографії тощо). Тому у практичній діяльності найчастіше ідентифікація особи здійснюється за такими мето­дами як: опис; малювання; композиція з допомогою фото­графій; композиіція з допомогою підсумовування малюнків. Це технічні прийоми матеріалізації слідів пам'яті.

Опис - це фіксація результатів вербального спілкування з джерелом інформації про ознаки образу людини, який збері­гається в його пам'яті, для складання словесного портрета.

 

Слідчий пропонує суб'єкту добровільно розказати про ознаки й особливості людини, які він бачив і запам'ятав.

Малювання - це графічне відтворення суб'єктивного об­разу, який зберігається в пам'яті джерела. Малювання як засіб матеріалізації сліду пам'яті є тактичним прийомом, який використовується в слідчих діях для отримання інфор­мації від людей. Малювання суб'єктивного образу може здійснюватися як безпосередньо джерелом, так і слідчим з його слів, а також спеціалістом.

Мальовані портрети називають суб'єктивними. Вони не тотожні, лише подібні до реального вигляду людини, що розшукується.

Композиція з допомогою фотографій полягає в тому, що в процесі допиту джерелу пред'являють серію звичайних фото­графій і пропонують вибрати ті з них, на яких будь-яка з ознак зовнішності схожа на запам'ятовані ознаки. Слідчий або спец­іаліст вирізує з фотографій вказані і відібрані ознаки зовніш­ності і наклеює їх на аркуші паперу. Таким чином складається портрет. Прогалини між ознаками ретушуються. Складений таким способом портрет дістав назву фоторобота.

Композиція за допомогою підсумовування малюнків - найе­фективніший спосіб відтворення і закріплення ідеальних відоб­ражень. Сутність складання суб'єктивного портрета полягає в тому, що джерело під час допиту вибирає з мальованих еле­ментів зовнішності ті, які він запам'ятав як схожі, а спеціаліст конструює з них портрет.

Словесний портрет - це система опису зовнішності люди­ни з використанням спеціальної термінології. Опис здійснюєть­ся з верху до низу, у двох положеннях обличчя особи (фас та правий профіль). Кожна ознака зовнішності характеризується розміром, формою, положенням відносно інших частин тіла.

Найсучаснішим засобом формування суб'єктивного портре­та розшукуваної особи є використання комп'ютерної програми та засобів комп'ютерної графіки з метою побудови фотокомио- зиційних портретів зі слів очевидців. Таким способом виготов­ляється комп'ютерний фоторобот.

§2. Зовнішні ознаки людини та їх класифікація

Ознака - це характеристика, відмінна риса об'єкта. В габі- тології ознака характеризує зовнішність людини в цілому або окремі її елементи (зріст, ніс, очі тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

Власні ознаки визначають безпосередньо будову тіла. Вони поділяються на анатомічні та функціональні.

Супутні ознаки зовнішності - це особливості одягу, пред- метів-прикрас, утилітарних предметів (тростинка, парасолька).

Анатомічні ознаки - це особливості будови тіла людини.

1. Стать - чоловіча, жіноча.

2. Вік - у разі відсутності даних вік указується приблизно.

3. Зріст - високий (175 см і вище), середній (160- 174 см), низький (до 160 см). Дані для жінок зменшу­ються на 5 см.

4. Статура - сухорлявий, середньої повноти, повний, гладкий.

5. Обличчя за формою - овальне, кругле, прямокутне, три­кутне, ромбовидне.

6. Особливості обличчя - кавказький тип, монгольский тип, середньоазіатський тип, європейський тип.

7. Чоло - високе, середнє, низьке.

8. Брови - прямі, дугоподібні, звивисті.

9. Очі - великі, малі, примружені; світлі: блакитні, сірі, зе­лені, жовті; темні: карі, чорні.

10. Ніс - великий, середній, малий.

11. Рот - великий, середній, малий.

12. Губи - товсті, середньої товщини, тонкі.

13. Підборіддя - виступаюче, скошене, вертикальне.

14. Вуха - трикутні, овальні, круглі, прямокутні.

15. Волосся за формою - пряме, хвилясте, завивисте. За кольором - біле, руде, світло-русяве, темно-русяве, чорне, сиве, пофарбоване (в різний колір).

Функціональні ознаки є загальними і характеризують люди­ну як живу динамічну систему.

1. Статура - напружена, підтягнута, вільна, розслаблена, сутула.

2. Хода - швидка, повільна, легка, тяжка, тверда, хитка, куль­гава, клишава.

3. Голос - дзвінкий, глухий, сильний.

4. Мова - ясна, невиразна, швидка, повільна, з акцентом, шепелява, гаркава.

5. Характерні риси - жестикулювання, багата міміка, вжи­вання характерних слів, зворотів, словосполучень, вигуків, національних слів.

6. Особливі прикмети - це різні анатомічні або функціо­нальні ознаки та аномалії організму людини, що рідко зустрічаються та відзначаються високою стійкістю. До них відносять невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа тощо); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, викривлення хребта, родимі плями, бо­родавки тощо.

До особливих відносяться не всі прикмети і не завжди такі приклади впадають в очі. Тому виділяють помітні прик­мети, тобто такі ознаки будь-якого походження, які розташо­вані на відкритих частинах тіла та привертають увагу з пер­шого погляду своєю незвичайністю (формою, розміром, кольором). Помітні прикмети дозволяють відразу видиліти окрему особу із групи людей.

Особливі прикмети детально описуються за їх розташу­ванням, розміром, формою, а деякі і за характером поверхні та кольору.

Під час описування татуїровок необхідно вказувати також сюжет зображення, надписи та інші особливості. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення, використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в оперативно-роз- шукових цілях.

Одяг та інші особисті речі повинні бути описані по можли­вості також детально. 184

§3. Основи експертного ототожнення людини за ознаками зовнішності

Експертне ототожнення - це безпосереднє порівняння оз­нак зовнішності людини, закарбованих на фотознімках, кіно- та відеоматеріалах, із зразками ознак зовнішності, відображених на різних матеріальних носіях інформації.

Портретно-криміналістична експертиза поділяється на такі види:

♦ експертиза зображень людей за фотопортретами з метою встановлення особи, що розшукується, серед декількох осіб, зображених на фотознімках;

♦ експертиза прижиттєвих фотографій безвісті зниклої людини та черепа труна для встановлення належності його даній особі;

♦ експертиза невпізнаного трупа (фотознімки якого пред­ставлені) та фотопортрета живої особи для встановлення особи трупа;

♦ експертиза посмертної маски невідомої людини і прижит­тєвих фотозображень безвісті зниклої особи з метою уп­ізнання трупа.

Портретно-криміналістична експертиза вирішує такі завдан­ня: чи відображено на пред'явлених фотографіях одне і те саме обличчя; чи немає на груповій фотографії особи, фотографія якої пред'явлена для дослідження; чи не зображений на фото­графії труп особи, яка розшукується; чи не належить череп людині, фотографія якої пред'явлена для дослідження.

На портретно-криміналістичну експертизу подають матері­али, на яких обличчя може бути зображено в різних положен­нях. Доцільно, щоб на порівнювальних матеріалах обличчя було зафіксоване приблизно в тих самих ракурсах. Кіно-, відеомате- ріали, рентгенограми подають в оригіналах, кісткові останки повинні бути звільнені від м'яких тканин.

Експертне ототожнення людини можливе тоді, коли зобра­ження обличчя на фотознімку одержані об'єктивними засоба­ми фіксації на підставі законів геометричної оптики. Будь-яка копія повинна бути подібна до оригіналу та ізоморфна йому, тобто будь-який об'єкт системи можна розглядати як «модель» і вивчати на ньому різнобічні ознаки. Тому неоднакові геомет­ричні будови, які застосовуються в експертизі, можуть розріз­нятися лише розміром, але не ознаками, які є основою для їх будови. Звідси, під час збільшення фотографічних зображень взаємозв'язок і співвідношення між ознаками не змінюється.

Ідентифікаційним об'єктом фотопортретної експертизи у всіх випадках є конкретна людина, тотожність якої встановлюється. Ідентифікуючими об'єктами можуть бути: геометрично точні зображення голови та обличчя ідентифікаційного об'єкта; скелет голови (череп) або його знімок.

Об'єктами ідентифікаційної експертизи можуть бути портре­ти, створені художниками, а також всі композиційні портрети.

Методика ідентифікаційного дослідження фотографічних зображень складається з таких етапів. На початку дослідження серед зразків намагаються відібрати такі фотознімки, на яких обличчя зафіксоване в однаковому або близькому до досліджу­ваного ракурсі. Потім фотознімки приводять до одного масш­табу, для чого використовують константні антропометричні точки голови. Одержані одномасштабні знімки наклеюють на таблиці й описують кожний знімок за системою словесного портрета. Однакові ознаки за формою, розміром та розташуван­ням відмічають стрілками. Для визначення співвідношення ознак останні з'єднують прямими лініями, одержані геометричні фігури порівнюють. Відмінні ознаки, як правило, на фото­знімках виділяють іншим кольором. Відтак оцінюють сукупність збіжених ознак і відмінних, пояснюючи причину появи ос­танніх, а сукупність збіжених ознак оцінюють як неповторне.

Контрольні запитання

1. Що собою становить ідентифікація людини за ознаками зовнішності?

2. На які види поділяються зовнішні ознаки людини?

3. Що відноситься до особливих прикмет людини?

4. Як складається «словесний портрет» людини?

5. Як складається «фоторобот»?

6. Як виготовляються суб'єктивні композиційні портрети?

7. Які завдання вирішує портретно-криміналістична екс­пертиза?

Теми рефератів і курсових робіт

1. Поняття та наукові основи ототожнення людини за її зовнішніми ознаками, завдання і значення даного ототож­нення.

2. Ознаки зовнішності людини, їх характеристика, ідентиф­ікаційне значення та класифікація.

3. Судово-портретна експертиза: поняття, наукові основи, коло питань, які вирішуються, методи підготовки матері­алів для призначення експертизи.

Література

1. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука.- К, 1998. - С. 145-165.

2. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепігька. - К, 2001. - С. 154-166.

3. Криминалистика. Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. - М., 1986. - С. 78-95

4. Криминалистика. Учебник / Под ред. В.А. Образцова. - М„ 1995. - С. 239-256

Тема 13.

Судова одорологія

♦ Поняття, наукові засади, завдання і можливості судової одорології

♦ Способи і методи виявлення, фіксації і вилучення запахових слідів

♦ Дослідження і використання запахових слідів у практиці розслідування злочинів

§1. Поняття, наукові засади, завдання і можливості судової одорології

У практиці розкриття злочинів з давніх часів використо­вується запах розшукуваного об'єкта, тому що всі предмети пахнуть, особливо біологічні об'єкти (люди, тварини, рослини).

Галузь науки криміналістики, яка досліджує природу і ме­ханізм утворення запахових слідів, засобів і методів їх виявлен­ня, фіксації і використання, має назву одорологія.

У фізичному розумінні запаховий слід - це частки (моле­кули^) будь-якої речовини, яка перебуває у газоподібному стані. Запаховий слід виникає внаслідок безперервного переходу тіла з твердого або рідкого стану в газоподібний. Відокремлені мо­лекули, які знаходяться в оточуючому нас середовищі, змішу­ються з молекулами повітря і утворюють газоподібний слід. Якщо відокремлена молекула потрапляє у рідке середовище, то створюється запаховий слід у воді.

Запахові сліди в корені відрізняються від трасологічних, тому що вони не мають сталої зовнішньої форми, вони неви­димі і не стандартні за своїми властивостями. До властивос­тей запахових слідів відносяться: летючість, розчинність, ад­сорбція, розбавлення, дифузія, розсіюваність, неперервність механізму утворення.

Летючість - здатність речовини випаровуватися, тобто пе­реходити з твердого або рідкого стану в газоподібний. Випаро­вування відбувається за будь-якої температури. Під час її підви­щення швидкість випаровування збільшується. Речовина, яка відкрито зберігається (духи, фенол), легко випаровується і на­повнює простір своїм запахом. Тому летучі речовини зберіга­ються в герметрично закритих ємкостях.

Розчинність - здатність газоподібних речовин розчиняти­ся у клітинах органа нюху людини чи тварини і викликати почуття запаху. Властивість розчинятися лежить в основі ме­ханізму утворення почуття до сприйняття запаху.

Адсорбція - здатність молекул газоподібних речовин по­глинатися поверхневим шаром іншої речовини. Завдяки ад­сорбції можливе сприйняття молекул пахучої речовини (за­паху) в суміші з повітрям, відокремлення її на твердих вор­систих поверхнях.

Дифузія — взаємне проникнення частинок однієї речовини в іншу. Наприклад, взуття набирається потожировими виділен­нями людини, які просякають крізь товщину підошов, відділя­ються від неї під час ходи і адсорбуються на поверхні грунту, створюючи запаховий слід.

Розбавлення - це зміна концентрації газоподібної речовини у сліді, яка приводить до утворення нової властивості запаху.

Неперервність механізму утворення слідів відображає ди­намічну сторону утворення запахових слідів: у разі наявності джерела і зовнішних умов слід утворююється безперервно, поки існує джерело. Наприклад, запах бензину в кімнаті буде збері­гатися доти, поки повністю не випарується з підлоги його пля­ма. Властивість безперевного утворення дозволяє накопичува­ти запахову речовину, створювати у сліді велику його концентрацію, наприклад, під час визначення об'єкта за незнач­ним запаховим слідом.

Рухомість структури запахових слідів характеризується внутрішнім станом речовини сліду, вказує на те, що його моле­кули перебувають в хаотичному стані, не зв'язані одна з одною, постійно переміщуються разом з навколишнім середовищем, в якому відбувається слідоутворення.

Розсіюваність - це здатність газоподібного сліду розпов­сюджуватись в ємкості або просторі, тобто змінювати свій об'єм і таким чином зменшувати концентрацію речовини в одиниці об'єму.

За механізмом утворення запахові сліди можна розділити на дві групи: сліди-джерела запаху та сліди-запахи.

Сліди-джерела запаху - це різні матеріальні об'єкти, наприк­лад, парфуми, бензин, люди, тварини, рослини, тобто матері­альні об'єкти, які за певних умов утворюють запахові сліди. Такі сліди одночасно можуть бути і трасологічними слідами (сліди взуття, сліди відбитків пальців рук), які використовуються для ідентифікації.

Сліди-запахи - це газові утворення, суміш повітря з молеку­лами пахучої речовини, якщо в даному місці відсутнє безпосе­реднє джерело запаху. Наприклад, запах парфумів в кімнаті, де реально відсутнє джерело, але колись воно було і залишило сліди.

У слідчій практиці найчастіше звертаються до слідів запаху людини. Всі об'єкти, яких так чи інакше торкалась людина, або частки, які відокремлились від її тіла або одягу, несуть запахо­ву інформацію. Такими носіями запахових слідів є:

♦ шматки тканини, волосся, кров, потожирові речовини, слина та інші виділення, які відділились від тіла людини і пов'язані з її фізіологічною діяльністю;

♦ предмети постійного контакту з тілом людини: одяг, взут­тя, особисті речі;

♦ об'єкти тимчасового контакту з тілом людини - знаряд­дя виникнення злочину, предмети праці та інструменти, речі матеріальної обстановки, яких торкалась людина.

Таким чином, розділ науки криміналістики, який досліджує закономірності механізму утворення, прийоми, засоби і мето­ди виявлення, збирання, дослідження і використання запахо­вих слідів для отримання інформації для розкриття і розсліду­вання злочинів, називається криміналістичною одорологією.

На основі даних криміналістичної одорології вирішується широке коло завдань:

♦ встановлення людини за запахом її особистих речей;

♦ виявлення наркотичних речовин;

♦ виявлення вибухових речовин;

♦ виявлення слідів злочинця;

♦ затримання озброєних злочинців.

§2. Способи і методи виявлення, фіксації і вилучення запахових слідів

Джерелами запаху є матеріальні об'єкти або їх частини, які причинно пов'язані з діями злочинця на місці події. Такі об'єкти поділяються на два види: предмети-носії особистого запаху; та предмети-носії запаху людини.

До першої групи відносять предмети або їх частки (тверді, сипучі, рідкі речовини у вигляді плям або частки, які відділи­лись від тіла людини, - шматки епідермісу шкіри, волосся, зрізані або відламані нігті, плями крові, сечі, інші виділення. До другої групи запахових джерел відносяться предмети, які зберігають запах людини (сліди рук, ніг тощо), предмети по­стійного контакту - одяг, взуття, предмети туалету, супутні речі, предмети праці, інструменти, засоби вчинення злочину, які були в руках злочинця.

Робота з джерелами запаху потребує стерильності. Тому на руки треба надягати рукавички; дрібні джерела потрібно брати пінцетом, який спочатку протерти спиртом. Дрібні об'єкти вміщують у скляні пробірки, а громіздкі - в поліетиленові куль­ки, скляні ємкості, які потім герметично упаковують.

Одним із ефективних і розповсюджених способів виявлен­ня запахових слідів у ході розслідування злочину є викорис­тання біологічного детектора - нюху службово-розшукової со­баки. Тут відомі два способи: переслідування злочинця за його запаховими слідами з допомогою службово-розшукової собаки під управлінням кінолога; фіксація запахового сліду злочинця на місці події для наступного дослідження його з метою вста­новлення злочинця шляхом вибірки.

Кінолог - це фахівець із службового собаківництва. Він навчає і дресирує собаку, знає її навички, реагування на різні подразники, може їх науково пояснювати. Кінолог входить до складу слідчо-оперативної групи і виїздить на місце події.

До способів вилучення запахових слідів відноситься відка­чування молекул запаху шприцом. Враховуючи, що речови­ни сліду безперервно випаровуються, то її молекули постійно знаходяться над слідом, змішані з молекулами повітря. Це по­вітря засмоктується шприцом, а потім переноситься в герме­тично закритий посуд. Ця процедура повторюється декілька разів, щоб збільшити концентрацію зразка. У посуд перед за­качуванням запахового сліду рекомендується помістити неве­личкі тампони стерильного бинта, які зменшують рух запаху і слугують його адсорбентом.

Забір запаху можна здійснити безпосередньо посудом. На­приклад, поліетиленову пляшку здавлюють і шийку підносять до поверхні сліду. Під час вивільнення пляшка розправляється і засмоктує повітря з молекулами запаху. Пляшку швидко зак­ривають й опечатують.

Адсорбування запахового сліду на нейтральний носій є найбільш прогресивним способом фіксації. Для цього достатньо на повехню джерела запаху накласти сорбент, наприклад, сте­рильну фланелеву серветку, шматок активованої вугільної тка­нини, марлевий бинт накрити шматком фольги або склом і за­лишити в контакті з джерелом па 15-20 хвилин. Оскільки запахова речовина постійно випаровується, то її молекули бу­дуть адсорбуватись на сорбенті. Після цього сорбент пінцетом поміщають у посуд і герметично закривають.

Робота з предметами, які несуть одорологічну інформацію, з процесуальної точки зору не має ніяких винятків і найчастіше виконується під час провадження невідкладних слідчих дій щодо встановлення і закріплення слідів злочину. Тому дії слідчого або дізнавача щодо виявлення і фіксації джерел одорологічної інфор­мації необхідно фіксувати в протоколі слідчої дії.

§3. Дослідження і використання запахових слідів у практиці розслідування злочинів

Джерела одорологічної інформації (грунт із слідами запаху речовин, плями крові, нігті, волосся тощо) досліджуються ІЗ експертних установах сучасними науково-технічними метода­ми. Однак запахову інформацію із тих самих джерел можна одержувати з допомогою біологічних детекторів - нюху соба­ки чи людини. В даному випадку результат дослідження поки­що не породжує доказів з процесуальної точки зору, хоча одер­жана інформація і використовується для розкриття злочину, наприклад, розшуку злочинця і речей, визначення джерела походження запаху.

Діями собаки керує спеціаліст-кінолог. Слідчий рекомендує кінологу сліди, які можна використати, фіксує це в протоколі,

із«< 193 попереджуючи його у даному разі не залишати своїх слідів і не пошкоджувати місця події. Якщо собака на місці події «взяла» слід, то це не виключає необхідності відбору запахових слідів і консервації їх для використання як ініціюючих. Одержана від службово-розшукової собаки одорологічна інформація в кінце­вому підсумку повинна мати процесуальне значення. Отже, відо­мості, які повідомляє кінолог під час використання службово- розшукової собаки, повинні надалі одержати статус доказів.

У ході розкриття злочинів за «гарячими слідами» широко використовуються запахові сліди для вибірки джерела запаху серед виявлених запахів або тих, ню зберігаються в картотеках (банках) запахів.

Вибірка - це оперативно-тактичний захід щодо застосуван­ня спеціалістом біологічного «інструмента» - нюху службово- розшукової собаки для дослідження одорологічної інформації з метою встановлення джерела за запахом. Практична суть вибір­ки полягає в знаходженні собакою серед декількох подібних за­пахів того, який був сприйнятий нею як зразок. Ця фізіологічна діяльність собаки схожа з роботою сучасного технічного при­строю, який виділяє за даними ознаками предмет - джерело запаху із сукупності йому подібних. У цьому плані аналогічна діяльність дегустатора, який визначає конкретний запах пар­фумів серед багатьох зразків.

Вибірка - це діяльність слідчого щодо кінолога. Вона відбу­вається в спеціальному приміщенні, захищеному скляною пе­регородкою від присутніх осіб; об'єкти вибірки повинні бути однаковими за матеріалом - носієм запаху, наприклад, флане­леві серветки, шматки тканини, активована вугільна тканина, схожі речі - носії запаху. Наприклад, не можна шапку вибира­ти серед рукавиць, серветок, які використовуються, як зразки- носії. Забороняється здійснювати вибірку безпосередньо людей.

Хід вибірки здійснюється за участю понятих. їм та іншим учасникам роз'яснюється мета вибірки, пред'являються предме­ти - джерела запаху, які були законсервовані на місці події. Під час огляду перевіряються цілісність упаковки, її печатки. Учас­ники переконуються в безпосередності об'єктів - джерел запа­ху. Якщо у вибірці бере участь підозрюваний, то перенос його запаху на серветку виконується негайно в присутності всіх учасників вибірки, крім кінолога.

Як зразок запаху можна використовувати запах учасників вибірки. Для цього достатньо кожному з них дати однакові сер­ветки і запропонувати витерти ними руки, обличчя, шию. Сер­ветки із зразками запаху поміщаються в скляні банки. Особі, запах якої підлягає вибірці, пропонують вказати місце, як і де поставити банку з її зразком запаху. Ця дія фіксується фотозй­омкою і в протоколі. Потім запрошують кінолога і передають йому зразок законсервованого на місці події запаху і дають наступне завдання щодо вибірки.

Під час вибірки в приміщенні, де розміщені потрібні об'єкти, знаходиться лише кінолог з собакою. Всі інші учасники спос­терігають за вибіркою через прозору перегородку або відкриті двері. Як правило, вибірка проводиться три-чотири рази, а роз­шукуваний запах вибирається із 5-6 зразків. Також рекомен­дується використовувати не одну, а дві-три собаки для забез­печення надійності результатів вибірки.

Оцінки доказового значення результатів вибірки треба про­водити комплексно, виходячи з таких наукових положень:

♦ газоподібні речовини - це рівнопорядкові речові джере­ла доказів;

♦ вибірка - це знаряддєва діяльність спеціаліста;

♦ результати вибірки інколи можуть бути перевірені сучас­ними технічними засобами;

♦ надійність результатів вибірки може бути визначена імо­вірнісно-статистичним методом.

Контрольні запитання

1. Що відноситься до запахових слідів і чим вони відрізня­ються від трасологічних?

2. Які властивості запахових слідів?

3. Перерахуйте носіїв запахових слідів.

4. Яку роль у виявленні запахових слідів відіграє службово- розшукова собака?

із* 195

5. Охарактеризуйте способи виявлення і фіксації запахових слідів?

6. У чому полягає суть дослідження запахових слідів?

7. У чому полягає процес вибірки запахових слідів?

Теми рефератів і курсових робіт

1. Поняття, наукові засади, завдання та можливості кримі­налістичної одорології в розкритті і розслідуванні зло­чинів.

2. Проблемні питання призначення та проведення одороло- гічної експертизи.

Література

1. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука,- К, 1998. - С.197-210.

2. Салтевский М.В. Криминалистическая одорология. - К., 1976.

3. Бшіеичук ПД., Лукъяичиков Е.Д., Сало ВД. Методика об­наружения и использования одорологической информа­ции в процессе раскрытия преступлений. - К., 1993.

Тема 14. Судова акустика

Поняття і властивості звукових слідів

Засоби і тактичні прийоми фіксації звукових слідів

Судово-акустичне дослідження матеріалів звукозапису

§1. Поняття і властивості звукових слідів

Людина живе у світі звуків, які несуть неосяжну інформа­цію про зовнішнє середовище. Звук був і залишається одним з найбільш розповсюджених засобів спілкування між людьми і звуковим каналом зв'язку в біологічних системах.

Під час вчинення злочину злочинець та інші суб'єкти при­водять у взаємодію засоби вчинення злочину і таким чином породжують звуки, які в сукупності стоворюють звукове сере­довище. Сприймаючи це середовище, людина моделює матері­альну обстановку і відтворює уявний образ слідової «картини» місця події, тобто, які предмети звучали на місці події, скільки їх було, як розташовувалися. Навіть на підставі життєвого дос­від}' ми без великих зусиль виділяємо голос людини, впізнає­мо її і розрізняємо серед інших. За забарвленням звуку визна­чають емоційне навантаження людини: хвилювання, радість, гнів тощо. Звукове середовище на місці події досить докладно відображає характер злочинної діяльності.

Звук - це нове нетрадиційне джерело доказової інформації, яке потребує специфічної методики його виявлення, фіксації і подання у ході доказування. За звуковою мовою, яка записана на магнітному носії, не лише ідентифікують людину, а й розв'­язують багато прогностичних питань, наприклад, установлюють наявність у розмовляючого емоційної напруженості і подають її у вигляді кількісних характеристик спектрального складу мови. Криміналістична комплексна фонетична експертиза за участю психолінгвіста може за фонограмою встановити соціо­логічний портрет злочинця.

Отже, звук - це своєрідний слід, що залишає зміни в матері­альному середовищі. Оскільки звукова мова становить собою певну послідовність слів, які складаються з фонем-звуків, то їх відображення в матеріальному середовищі доцільно називати слідами звуку або звуковими слідами.

Звук виникає внаслідок коливань будь-якого фізичного тіла, наприклад, струни, голосових зв'язок, працюючого верстата. Тіло, яке коливається, спричиняє пружні хвилі, які розповсюд­жуються и повітрі, рідинах чи твердих об'єктах і сприймаються органами слуху як певний звук. Отже, звуковий слід з фізич­ної точки зору - це коливальний рух матеріального середови­ща, а з суб'єктивної - уявний образ, «слід пам'яті» про конк­ретний звук.

Звуковий слід як коливальний рух матеріального середови­ща потрібно відрізняти від його відображення, наприклад, на магнітній плівці. Магнітний слід - цс перетворене і закріплене на манітному носії механічне коливання джерела звуку.

Звукове середовище - це сукупність звукових слідів, які од­ночасно генеруються різними джерелами. Злочин учинюється в матеріальному середовищі, де кожний об'єкт є джерелом звуко­вих слідів, якщо він потрапляє в сферу енергетичної взаємодії. Так, у квартирі під час убивства можна зафіксувати мову - кри­ки жертви про допомогу, грюкіт від падіння предметів тощо. Якщо подія зафіксована на магнітному носії, то її звукові сліди будуть накладені па фон звукового середовища, аналіз якого може дати додаткову інформацію про такі обставини, які не матимуть відображення в звичайних матеріальних слідах. Тому, перебуваючи на місці події, потрібно знати джерела можливих звукових слідів, які іноді залишаються на місці події, хоча без­посередньо звукові сліди відсутні.

Джерелами звуку є всі матеріальні об'єкти органічної і не­органічної природи, які можна поділити на чотири групи:

1) люди (звукова мова, немовні звуки);

2) живі організми (звуки тварин, птахів);

3) неживі об'єкти та їх системи (звуки музичних інстру­ментів, працюючих верстатів, агрегатів, інструментів, транспорту, знарядь злому, пострілу тощо);

4) явища природи (звук грому, шум водопаду, прибою, об­валу, горіння тощо).

До властивостей звукових слідів відносяться: динамічність, розсіюваність та подільність.

Динамічність означає рухомість сліду. Оскільки звук - це хвиля, яка в повітрі рухається зі швидкістю 340 м/сек., а у твер­дих тілах - до 6 000 м/сек., то звуковий слід у конкретному місці - це певний енергетичний стан, миттєва зміна. Після вип­ромінювання звукової хвилі об'єкт перестає робити коливаль­ний рух, тобто повертається в попередній стан, і слід, як коли­вання, зникає. Об'єкт не звучить.

Отже, слід постійно переміщається, відділяється від джерела.

Розсіюваність. Звукова хвиля в однорідному середовищі розповсюджується з однаковою швидкістю в усі боки, оскільки коливається одне джерело. Однак у міру віддалення від джере­ла енергія звукової хвилі зменшується і на певній відстані хви­ля затухає, тобто слід звуку розсіюється і зникає. Тому під час фіксації звукових слідів приймач необхідно якомога ближче розташувати до джерела.

Ділимість. Оскільки звукові сліди мають властивість розсі­юватись і точно не фіксовані в певній точці, то звуковий слід можна «розділити» на частоти, які будуть ідентичні цілому. Наприклад, помістити навколо джерела кілька приймачів і та­ким чином один і той самий слід звуку буде зафіксовано кілька разів, тобто буде отримано одночасно зі сліду кілька копій, що відображають звуковий слід. Такі фонограми за своїм інформа­ційним значенням будуть абсолютно тотожні.

Однією з властивостей звукового сліду є відображення. Подібно до світла звукова хвиля може бути спрямована спец­іальним відображувачем у певну точку, тобто звуковий слід можливо перенести з одного місця в інше, при цьому власти­вості сліду залишаються незмінними.

Звуковий слід, як фізичний рух, характеризується ще цілим рядом властивостей, закрема: довжиною хвилі, частотою коливань, амплітудою, періодом коливання. За довжиною хвилі звуки ділять на короткохвильові - ультразвукові та довгохвильові - інфраз­вукові. За допомогою технічних пристроїв звуковий слід мож­на підсилити або зменшити його інтенсивність без його якіс­них змін.

§2. Засоби і тактичні прийоми фіксації звукових слідів

Специфічні властивості звукових слідів створюють відповідні труднощі щодо їх фіксації як у технічному, так і так­тичному плані. Динамічність та розсіюваність звуку потребує спеціальних прийомів і засобів для виявлення звукових слідів та їх фіксації.

Криміналістика знає два способи фіксації звуку: органолеп­тичний та технічний.

У ході застосування органолептичного способу використо­вуються органи слуху людини. Звуковий слід, відображений органом слуху, становить суб'єктивний образ, який недоступ­ний для стороннього спостерігача без вільного волевиявлення джерела. Зафіксований органолептично звуковий слід може бути використаний в оперативно-розшуковій діяльності для оперативного впізнавання за мовою або під час слідчої дії - пред'явлення для впізнання людини за її мовою. Для фіксації звукових слідів доцільно обирати ближчі точки від джерела, бажано на шляху розповсюдження звуку, щоб не було пере­шкод. Для встановлення достовірності свідчень свідків-оче- видців про сприйняття конкретної звукової інформації прово­дять відтворення обстановки і обставин події, хоча даний стан можливо встановити технічним шляхом.

Фіксація звукових слідів технічними засобами називається звукозаписом. Суть звукозапису полягає в тому, що звуковий слід взаємодіє з технічним пристроєм (магнітофоном, диктофо­ном), збуджує в його приймачі синхронні джерелу звуку коли­вання, тобто сигнали, що закріплюються на магнітному носії - магнітній стрічці, немагнітних матеріалах. За спосо