Основні методи конкретно – соціологічного дослідження



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні методи конкретно – соціологічного дослідження



Поняття методу в соціології.

Наступним складником методичної частини програми є обґрунтування основних методів конкретно-соціологічного дослідження, що їх використовуватимуть у процесі соціологічного аналізу конкретної соціальної проблеми. Обрати метод збирання соціологічної інформації, наголошує С.Вовканич,означає обрати той чи інший шлях отримання нової соціальної інформації для виконання поставленого завдання. Слово «метод» походить від грецького теШосІоз — «шлях до чогось». У соціології метод — це спосіб отримання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

На рівні побутових уявлень пересічних людей соціологія пов'язується насамперед із проведенням анкетування. Однак насправді соціолог може використати такі різноманітні дослідницькі процедури, як експеримент, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки, соціометрію,інтерв'ю тощо.

Правила визначення методів

Як слушно зазначають російські соціологи, при визначенні методів соціологічного дослідження соціальної проблеми слід узяти до уваги низку суттєвих моментів:

· оперативність та економність дослідження не повинні досягатися за рахунок якості даних;

· жоден метод не є універсальним і має свої, чітко окреслені, пізнавальні можливості. Тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів; є методи, адекватні або неадекватні (тобто відповідні й невідповідні) поставленій меті й завданням;

· надійність методу забезпечується не лише його обґрунтованістю, а й дотриманням правил його застосування.

Подаючи далі детальнішу характеристику основних методів отри­мання соціологічної інформації, ми вибрали з них ті, які найбільше відповідають розкриттю причин конфліктів на підприємстві між робітниками та адміністрацією. Саме ці методи мають бути внесені до програми конкретно-соціологічного дослідження; їх належить викорис­товувати відповідно до цілей, завдань дослідження. Вони повинні бути базою для перевірки правильності чи хибності висунутих гіпотез.

Серед методів збирання первинної соціологічної інформації викорис­товують і такі, які не є специфічно соціологічними. Це спостереження і експеримент. Своїм корінням вони сягають у природничі науки, але нині їх успішно застосовують у соціогуманітарних науках, у тому числі і в соціології.

Метод спостереження в соціології.

Спостереження у соціології — це метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого Сприйняття об'єкта, який дослід-жують. Воно слугує певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосо­вувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати. Позитивними рисами цього методу є:

• здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;

• можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі;

• можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників;

• незалежність дій об'єктів спостереження від соціолога-спостерігача. До вад методу спостереження зараховують:

• обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені й поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю;

• складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень. Соціальні процеси є незворотними; їх неможливо змусити повторити ще раз для потреб соціолога;

• вплив на якість первинної соціологічної інформації суб'єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.

 

Типи спостережень

Існує декілька типів спостереження у соціології. Найпопулярніше

серед дослідників сучасності — включене спостереження, коли соціолог безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що їх вивчають, коли він контактує і діє разом з тими, за ким він спостерігає. Це дає змогу досліджувати явище зсередини, глибоко вникнути в суть проблеми (у нашому разі конфлікту), зрозуміти причини її виникнення і загострення. Польове спостереження відбувається у природних умовах: у цехах, службах, на будівництві тощо. Лабораторне спостереження потребує створення спеціально обладнаних приміщень. Є спостереження систематичні й випадкові, структуралізовані (тобто такі, що їх здійснюють за розробленим заздалегідь планом) і неструктуралізовані (заяких визначаргь лише об'єкт обстеження).

Метод експерименту в соціології.

Експеримент як метод дослідження розвивався передусім у природознавстві. Л.Жмудьвважає, що перший зафіксований у науковійлітературі експеримент належить античному філософу і вченому. Шфагору(бл. 580—500 рр. до н.е.). Він використав монохорд — інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами-позначками, маючи на меті з'ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту Піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів: октави (12:6), кварти (12:9) і квінти (12:8). В.Гречихіндотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був Галілео Галілей(1564—1642 рр.), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення М.Коперникащодо будови Всесвіту. Засуджений інквізицією, Г.Галілейвигукнув: «А все ж вона крутиться!», маючи на увазі обертання Землі навколо Сонця і навколо власної осі.

Ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений П.-С.Лаплас(1749—1827) 1814 р. у книзі «Філософський досвід імовірності». У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можливою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ. Дискусія довкола методу експерименту

Проте О.Конт, Е.Дюркгайм, М.Веберта інші заперечували спроби

застосування експериментального методу у вивченні соціальних проблем. На їхню думку, основні труднощі використання експерименту полягають у:

• складності, багатофакторності й різноманітності соціальних процесів;

• складності, а то й неможливості їх формалізації і кількісного опису;

• цілісності й системності залежностей, складності чіткого з'ясування ефекту впливу на соціальне явище якогось одного чинника;

• опосередкованості зовнішніх впливів через людську психіку;

• неможливості надати однозначну інтерпретацію поведінки людини або соціальної спільноти тощо.

Однак з 1920-х рр. поступово розширюється сфера застосування експерименту в соціальних науках. Це пов'язується зі швидким зрос танням емпіричних досліджень, удосконаленням процедур обстеження, розвитком математичної логіки, статистики і теорії ймовірності. Нині експеримент справедливо належить до визнаних методів конкретно соціологічних досліджень

Сфери застосування мета і логіка експерименту,

Експеримент усоціології — це засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки об'єктавнаслідок дії на нього певних чинників (змінних), якими можна керувати і котрі можна контролювати. Як зазначає В.Гречихін,застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба виконати завдання, пов'язані з реагуванням тієї чи тієї соціальної групи на внутрішні й зов­нішні чинники, які вводяться ззовні у штучно створених і контрольо­ваних умовах. Головна мета його здіснення — перевірка тих чи тих гіпо­тез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення.

Загальна логіка експерименту полягає у:

• виборі певної експериментальної групи;

• вміщенні її у незвичну експериментальну ситуацію, під вплив певного чинника;

• простеження скерованості, величини і сталості змінних характерис­тик, які називаються контрольними і котрі настали внаслідок дії введеного чинника.

Різновиди експериментів

Серед різновидів експерименту можна назвати польові (коли група перебуває у природних умовах свого функціонування) і лабораторні (коли експериментальну ситуацію і групи формують штучно). Виріз няють також експерименти лінійні (коли аналізу підлягає одна й та сама група) і паралельні (коли в експерименті беруть участь дві групи: контрольна зі сталими характеристиками й експериментальна зі зміненими характеристиками). За характером об'єкта і предметом дослід­ження розрізняють соціологічні, економічні, правові, соціально-психологічні, педагогічні та інші експерименти. За специфікою поставленого завдання експерименти поділяють на наукові (вони мають на меті прирощення знання) і прикладні (вони мають на меті отримання практичного ефекту). За характером експериментної ситуації є експерименти контрольовані й такі, де контроль не здійснюється.

У нашому випадку з конфліктною ситуацією на виробництві можна здійснити прикладний польовий контрольований експеримент із виокремленням двох груп робітників за критерієм віку. Цей експеримент дасть змогу з'ясувати залежність продуктивності праці від віку працівників. Його здійснення покаже, чи виправдані звільнення молодих робітників через недостатній виробничий досвід і нижчі, ніж у робітників середнього віку, показники ефективності виробничої діяльності.

Метод аналізу документів

Метод аналізу документів у соціології є одним з обов'язкових, якого починаються практично всі дослідження. Документи поділяються на статистичні (у числових виразах) і словесні (у формі тексту); офіційні (що мають службовий характер) і неофіційні (які не мають офіційного підтвердження їх правильності та дієвості), суспільні й особисті тощо.

У нашому випадку можна використовувати офіційні статистичні й словесні документи суспільного значення, в яких зафіксовано дані про статевий і віковий склад робітників, рівень їхньої освіти, професійної підготовки, сімейний стан тощо, а також про результати виробничої діяльності різних груп робітників. Зіставлення цих документів дає змогу встановити залежність економічної ефективності праці робітників від їхніх соціально-демографічних, професійних та інших характеристик.

Опитування та сфера його застосування

Найпоширенішим і частовживаним у соціології є метод опитування. Він охоплює використання таких дослідницьких процедур, як анкетування, поштове опитування, інтерв'ю. Опитування — це метод безпосереднього або опосередкованого збирання первинної вербальної (тобто переданої у словесній формі) інформації. Вирізняють заочні й прямі, стандартизовані (за наперед розробленим планом) і не стандартизовані (вільні), одноразові й багаторазові опитування, а також опитування експертів.

Метод опитування використовують у таких випадках:

• коли проблема, що її досліджують, недостатньо забезпечена докумен­тальними джерелами інформації (наприклад, ситуації конфлікту на підприємстві досить рідко фіксують у систематизованій формі в офіційній документації);

• коли предмет дослідження або його окремі характеристики немож­ливо спостерігати в повному обсязі та протягом всього існування цього явища (наприклад, за конфліктною ситуацією можливо спосте­рігати переважно в момент її загострення, а не на початку її виник­нення);

• коли предметом дослідження є елементи колективної та індивідуаль­ної свідомості — думки, стереотипи мислення тощо, а не безпосередні вчинки і поведінка (наприклад, у разі конфлікту можна здійснювати спостереження над його поведінковими проявами, але воно не дасть уявлення про мотиви участі людей у конфлікті, їх міркування з приводу правомірності дій обох сторін конфлікту);

• коли опитування доповнює можливості опису й аналізу досліджу­ваних явищ і перевіряє дані, отримані за допомогою інших методів.

Анкетування

Серед видів опитування чільне місце посідає анкетування, основним

інструментом якого є питальник, або анкета. На перший погляд нема нічого легшого і простішого, ніж розробка питальника на будь-яку тему, пов'язану з проблемною ситуацією. Кожен із нас у повсякденній практиці постійно ставить запитання оточуючим, вирішуючи за їхньою допомогою безліч життєвих проблемних ситуацій. Однак у соціології запитання виконує функцію дослідницького інструмента, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення питань в анкету.

Структура анкети

Насамперед це вимоги до структури анкети, її складовими повинні бути:

3. Вступ (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назвою організації або служби, яка його здійс­нює, з інструкціями щодо процедури заповнення анкети, із посилан­ням на анонімність опитування й використання його результатів лише з науковою метою).

4. Блоки простих запитань, нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують їх зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво з дослідниками, вводять у коло обговорюваних проблем). ч

5. Блоки складніших запитань, які потребують аналізу й роздумів, акти­візації пам'яті, підвищеної зосередженості й уваги. Саме тут міститься ядро дослідження, збирається основна первинна соціологічна інформація.

6. Прикінцеві запитання, які мають бути достатньо простими, знімати психологічну напруженість у респондентів, дати можливість їм від­чути, що вони брали участь у важливій і потрібній роботі.

7. «Паспортичка», або блок із питаннями, що розкривають соціально-демографічні, професійно-освітні, етнічні, культурні тощо характе­ристики респондентів (стать, вік, сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії, освіта, професійна підготовка, місце праці, стаж роботи тощо).

Блоки анкети

Питання анкети об'єднуються у блоки за тематичним і проблемним

принципом на основі «дерева» і «гілок» інтерпретації основних понять (див. опис методологічної частини програми в темі 14). У нашому випадку блок, який стосується соціально-демографічних та інших особистісних характеристик робітників і управлінців, доцільно розмістити у «паспортичці», тоді як інші блоки розміщують в основній частині анкети. Це такі блоки:

• ставлення до праці та результати виробничої діяльності;

• рівень соціальної активності;

• рівень поінформованості;

• оцінка якості планування;

• оцінка організації, змісту та умов праці;

• характеристика побутових умов;

• характеристика причин конфлікту;

• з'ясування можливих шляхів розв'язання конфлікту тощо.

ВідкритіЗапитання, внесені в анкету, поділяють на різні типи. Це можуть бути питання відкриті запитання, коли дослідник ставить запитання і залишає вільне місце для власноручного запису відповіді респондента. Наприклад: «Вкажіть, будь ласка, якими, на вашу думку, є основні причини конфлікту між робітниками та адміністрацією вашого підприємства?»

(місце для відповіді)________________________________________________

Перевага відкритих запитань полягає в тому, що їх легко сформулювати і що вони не обмежують вибору варіантів відповідей, які може подати дослідник. Складність і труднощі виникають тоді, коли треба здійснювати обробку всіх можливих відповідей і групувати їх за певним критерієм після отримання соціологічної інформації.

Закриті запитання та їх різновиди Закриті запитання — це такі, на які в анкеті наведено в міру можливого повний набір варіантів відповідей, а респонденту лишається тільки позначити той варіант, який відповідає його думці. Альтернативні закриті запитання передбачають вибір респондентами лише одного варіанту відповіді, внаслідок чого сума відповідей на всі варіанти стано­вить 100%. Наприклад:

«Як ви виконуєте виробничі завдання?»

1. Звичайно перевиконую норму виробітку (7%).

2. Звичайно виконую норму виробітку (43%).

3. Інколи не виконую норми виробітку (33%).

4. Практично не вдається виконувати норми виробітку (17%). Як бачимо, сума відповідей у відсотках дорівнює 100. Неальтернативні закриті питання допускають вибір респондентами

декількох варіантів відповідей на одне й те саме запитання, тому їх сума переважно перевищує 100%. Наприклад:

«Які чинники, на вашу думку, є причинами виникнення конфліктної ситуації у Вашому трудовому колективі?»

3. Чинники, пов'язані зі статтю і віком робітників (44%).

4. Чинники, пов'язані із сімейним станом робітників (9%).

5. Чинники, пов'язані зі ставленням робітників до праці (13%).

6. Чинники, пов'язані з поганою якістю планування (56%).

7. Чинники, пов'язані з недосконалою організацією праці з боку адміністрації (39%).

Як бачимо, сума відповідей у відсотках значно перевищує 100 і вказує на комплексний характер причин виникнення конфліктів на підприємстві.

Напівзакриті запитання — це така їх форма, коли спочатку перелічують усі можливі варіанти відповідей, а в кінці залишають місце для власноручно написаної відповіді респондента, якщо він вважає, що жоден із наведених варіантів відповідей не віддзеркалює його думки. Іншими словами, напівзакриті запитання — це комбінація відкритих і закритих запитань в одному.

Форми розміщення запитань

Лінійна форма розміщення запитань передбачає їх формулювання інаведення нижче можливих варіантів відповідей, як у наведених раніше прикладах. Одночасно можна вживати і табличну форму розміщення запитань і відповідей. Наприклад: «Як змінилися, на Вашу думку, орга­нізація, зміст і умови вашої праці за час роботи на цьому підприємстві?»

 

Характер змін Організація праці Зміст праці Умови праці
Змінилися в кращий бік      
Залишилися без змін      
Змінилися в гірший бік      

Існує і така форма розміщення запитань, яка ґрунтується на викорис­танні шкали. Наприклад: «Одна група людей вважає, що основною причиною конфлікту на підприємстві є особистісні характеристики робітників. Цій думці відповідає позначка 1 на поданій нижче шкалі. Інша група людей переконана, що конфлікти зумовлені соціально-економічними та організаційними причинами внаслідок незадовільної діяльності адміністрації. Цій думці відповідає позначка 7 на шкалі. Яка позиція збігається з вашою думкою і де б ви розмістили її на цій шкалі?»

Особистісні Соціально-економічні

характеристики й організаційні чинники

1 2 3 4 5 6 7

Отримані відповіді дають усереднені оцінки думок респондентів, які можна порівнюватич(наприклад, середній бал відповідей робітників може дорівнювати 6,3, а представників адміністрації — 1,8). Тобто, на думку робітників, причини конфліктів з адміністрацією полягають не в їхніх особистісних характеристиках, а викликані незадовільною роботою керівного персоналу в плануванні виробничої діяльності, організації праці тощо. Думка ж представників адміністрації у цьому разі протилежна: на їхнє переконання, конфлікти виникають тому, що робітники не виконують виробничих завдань через низький рівень їхньої кваліфікації, освіти, недостатній виробничий досвід, систематичні прогули і т. ін.

Звідси дослідник може зробити такі припущення:

• існує різне розуміння причин виникнення конфліктних ситуацій;

• зафіксоване прагнення перекласти вину за конфліктне становище із себе на інших;

• з огляду на це виникає потреба глибше дослідити витоки конфліктних ситуацій на цьому підприємстві за допомогою інших методів соціологічного дослідження: експерименту, спостереження, аналізу документів для отримання достовірнішої соціологічної інформації.

Правила кодування анкети

Коли анкета складена, слід закодувати всі вміщені в неї запитання і варіанти відповідей, маючи на увазі дальшу обробку одержаної інформації на комп'ютері. Для того обирають звичайно тризначний код.

Наприклад, перше запитання анкети отримує цифрову позначку 001, а варіанти відповідей на нього (якщо їх п'ять) кодуються цифрами 002, 003,004,005,006. Тоді наступне запитання отримає номер 007, а відповіді на нього кодуватимуться дальшими за черговістю цифровими позначками 008, 009, 010 тощо. У разі використання в анкеті табличної форми розміщення запитань варто простежити, щоб кожна позиція відповіді мала власний код. Тобто основний принцип кодування полягає в тому, щоб усі без винятку запитання і відповіді (разом із можливими відповідями на відкриті запитання) мали свій відповідний код.

Обґрунтування вибору методів

Програму конкретно-соціологічного дослідження вважають повноцінною, коли в ній міститься не лише простий перелік методів збирання первинної соціологічної інформації, а також обґрунтування їх вибору; продемонстровано зв'язок методів збирання інформації з цілями, завданнями і гіпотезами дослідження. Наприклад, якщо використовують метод анкетування, то слід вказати у програмі, що для вирішення такого-то завдання і підтвердження такої то гіпотези було вироблено такий-то блок запитань анкети. У нашому випадку доцільним буде використання різних методів дослідження конфліктної ситуації: спостереження, експерименту, аналізу документів, опитування, їх застосування дасть можливість проаналізувати різні сторони конфліктної ситуації в усій її складності, унеможливити однобічність в оцінці конфлікту, глибоко з'ясувати суть причин, які зумовили його виникнення, можливі шляхи вирішення проблеми.

Програми обробки соціологічної інформації

У програмі також необхідно зазначити, за допомогою яких комп'ютерних програм здійснюватиметься обробка первинної соціологічноїінформації. Наприклад, у разі проведення анкетування комп'ютерна обробка одержаної інформації може здійснюватися за допомогою двох програм:

· української програми ОСА (тобто програмної обробки соціологічних анкет, складеної А.Горбачиком,котра нині існує в кількох варіантах. Ця програма розроблена на базі Київського Міжнародного інституту соціології при Університеті «Києво-Могилянська Академія» і її можна вважати цілком достатньою для первинної обробки отриманих даних);

· американської програми 5Р55 (тобто статистичної програми для соціальних наук. її використовують у тих випадках, коли необхідно здійснити глибший аналіз даних переважно професійними соціологами).

Стратегічний та робочий плани дослідження

Стратегічний план та його варіанти

Успіх дослідження залежить не лише від ретельності розробки методологічного розділу, а й від вироблення і запровадження у процесдослідження методико-процедурної частини методичного розділу програми коикретно-соціологічного дослідження.

Перед тим, як розпочати дослідження, соціолог звертає увагу на наявність інформації про досліджуваний об'єкт. Саме на основі знань про об'єкт перед збиранням емпіричних даних розробляються гіпотези соціологічного дослідження. Відповідно них, а також цілей і завдань, будують стратегічний план соціологічного дослідження. Існує три варіанти стратегічного плану:

• пошуковий;

• аналітичний;

• експертний.

Пошуковий варіант

Пошуковий варіант плану застосовують у тому разі, коли про об'єкт і предмет дослідження нема чітких уявлень. Тоді такий різновид стратегічного плану має на меті уточнення проблеми і формулювання гіпотез.

Конкретно ця процедура має три етапи:

§ вивчення документів (насамперед наявної літератури щодо цієї проблеми, зі складанням графіка опрацювання літератури, відвідуванням бібліотек тощо);

§ проведення інтерв'ю з експертами (спеціалістами-науковцями і спеціалістами-практиками зі складанням списку відповідних осіб та графіком їх опитування);

§ спостереження за носіями проблемної ситуації (у нашому випадку — робітниками та представниками адміністрації). Робота над пошуковим планом завершується чітким формулюванням проблеми дослідження.

Аналітичний варіант

Аналітичний (описовий) вид плану застосовують тоді, коли знання про проблему дають змогу визначити об'єкт дослідження і сформулювати описову гіпотезу. Мета плану — перевірити цю гіпотезу і отримати точні кількісно-якісні характеристики досліджуваного об'єкта. Тут може бути вже недостатньо методів, використаних у пошуковому плані. А отже, належить запланувати розробку вибіркової сукупності, проведення анкетування тощо. Розробка аналітичного плану завершується класифікацією даних, які характеризують об'єкт дослідження.

Експериментальний варіант

Експериментальний план застосовують тоді, коли знання про об'єкт дають можливість сформулювати пояснювальну гіпотезу. Звідси мета плану — встановити причинно-наслідкові зв'язки в об'єкті. Найнадій-

нішим методом досягнення цієї мети є проведення експерименту. С.Вовканичслушно зазначає, що у практиці соціологічних досліджень зрідка буває, щоб один із трьох наведених типів плану існував у чистому вигляді: досить часто в одному дослідженні поєднано всі три плани.

Робочий план

Робочий план дослідження складається на базі стратегічного плану і

відображає основні процедурні заходи. Практика свідчить, що детально

розроблений робочий план — вагомий чинник досягнення успіху дослідження. Він дає змогу заздалегідь передбачити і точно визначити обсяг наукових, організаційних і фінансових витрат, надає дослідженню ритмічності на всіх етапах його проведення.

Структура робочого типу

Структурними компонентами робочого плану соціологічного дослідження є його етапи й різні за видами та формами науково-дослідні та організаційно-технічні процедури й операції. Усі вони можуть бути згруповані в плані відповідно до послідовності їх здійснення. Покажемо це на прикладі проведення дослідження щодо причин виникнення конф­ліктної ситуації між робітниками та адміністрацією на певному підприємстві. Зазначимо, що ми подамо лише назви етапів і можливих заходів, тоді як графи «терміни виконання», «відповідальні за виконан­ня» і «примітки» може конкретно розробити виконавець. Приблизний робочий план та його етапи:



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.79.116 (0.018 с.)