Партиси-пативні методи управління

 

Школа

Соціальних

Систем

Нова школа науки управління

 

Соціальна інженерія сьогодні

 

Активізацією трудової поведінки в наступні роки займалися представ­ники школи під назвою «Демократія на робочих місцях*. Шляхи досягнення максимальної продуктивності праці мали здійснюватися за допомогою так званих «партисипативних методів управління» (від англ. рагігсграіе — брати участь). Суть цієї концепції полягає у залученні найманих робітників до управління капіталом і виробництвом, що є виявом демократизації управління, формуванням принципово нових взаємин між менеджерами й найманим персоналом (найвідоміший представник цієї школи — П.Дракер).

Інший напрямк — Школа соціальних систем — розробляє системний підхід до питань організації управління із зосередженням уваги передовсім на співвідношенні окремих частин системи із системою в цілому та на вплив на її розвиток значної кількості змінних факторів. Трудова організація загалом розглядається як коаліція, життєздатність якої залежить від того ступеня задоволеності її членів умовами праці, який може гарантувати продовження їхнього внеску в процес, що орга­нізується. Центром школи є Технологічний інститут Карнеґі, працівники якого здійснюють моделювання організаційних процесів, які найбільшою мірою дозволяють поєднувати творчу активність робітника з одержанням максимального ефекту спільної діяльності. Цьому присвячені праці Г.Саймона, Р.Каерта, Д.Марча та ін.

Нова школа науки управління (представлена іменами Я.Типбер-ґена, Л.Клейна, В.Леонтьєва, Дж.Форрестера та ін.) вважає своєю метою дослідження процесів ухвалення рішень із застосуванням найновіших математичних методів. У дослідженні організаційних систем учені цієї школи виходять із того, що будь-яка організація є системою, кожний з елементів якої має свої визначені та обмежені цілі. Завдання управління зводяться до інтеграції системоутворюючих елементів, яка може бути досягнена за умови, що кожний керівник буде вирішувати питання своєї компетенції з позиції системного аналізу.

Особливе місце в переліку цих науково-дослідних напрямів належить соціальній інженерії. Вона існує практично стільки ж, скільки й сама соціологія, але зміст її концепцій і практично скерованої діяльності зазнає змін відповідно до змін у процесах виробництва й управління. У цілому соціальна інженерія є сукупністю підходів прикладної соціології, яка орієнтована на цілеспрямовану зміну організаційних структур, що визначають людську поведінку і забезпечують контроль над нею. Рекомендації і програми соціальної інженерії призвели до формування

 

 

так званих нових форм організації праці, про які дніпропетровські соціологи пишуть так:,

• визнання зв'язку між індивідуальними рисами особи та її праці;

• поєднання формальної та неформальної організації спільної діяль­ності;

• забезпечення умов, за яких зміст праці не має розпорошуватися на незначні операції, а повинен становити єдність різноманітних завдань;

• обов'язкова обізнаність працівника з кінцевими результатами своєї праці;

• перевага самоконтролю над контролем з боку адміністрації у регулю­ванні трудової поведінки працівників.

 

Соціологія праці й управління, її поняття і категорії

 

Соціологія

праці

й управління

в колишньому

СРСР

Основні

проблеми

соціології

праці

та управління

в радянському

суспільств

У радянській соціологічній науці не було розроблено такого напряму, як економічна соціологія, оскільки офіційно визнавалася лише одна теоретична економіка: марксистсько-ленінська; всі інші альтернативні спроби розвитку теорій такого роду узагальнення були загалом немож­ливі й заборонені. Тому економічна соціологія поширена в західному ' світі і лише починає свої перші кроки в Україні. Натомість у колишньому СРСР досить активно розробляли соціологію праці й управління як емпіричну соціологічну дисципліну з яскраво вираженим прикладним застосуванням. Навіть у визначеннях соціології праці й управління у словниках радянського періоду відверто акцентувалось на її значенні насамперед для зростання продуктивності праці в соціалістичній економіці. Недарма В. Ленін, присвятивши низку статей критиці системи Тейлора як «системи витискання поту», «системи поневолення людини машиною», водночас рекомендував застосувати її елементи в соціаліс­тичній практиці.

У радянські часи соціологія праці й управління була зосереджена передусім на вивченні таких проблем:

• підготовка молоді до праці, її професійне самовизначення як основного резерву робочої сили і трудових ресурсів;

• професійний добір, підготовка і розстановка кадрів;

• матеріальне і моральне стимулювання;

• формування трудового колективу, посилення його виховного впливу;

• організація соціалістичного змагання, роботи бригад комуністичної праці тощо;

• зміцнення трудової дисципліни і т. ін.

Зміна

Дослідницьких

Орієнтацій

В сучасній

Соціології

Праці

Та управління

Визначення

Соціології

Праці

Й управління

Предмет

Соціології

працій управління

Уже сам перелік цих напрямів дає уявлення прб утилітарне, суто практичне призначення соціології праці та управління у радянському суспільстві. Звичайно, у кожному суспільстві підвищення продуктив­ності праці та ефективності виробництва є одним з основних напрямів економічної політики держави. Але за соціалізму досягнення цієї мети було самоціллю і супроводжувалося величезними людськими втратами та визискуванням робочої сили. Так, за часів Й.Сталіна найдешевшою робочою силою були засуджені й репресовані, на багатьох велетенських новобудовах працювали в'язні (згадаймо будівництво Біломорського" каналу або будови в Сибіру), Нині відбувається процес очищення україн­ської соціології від ідеологічних нашарувань, формування її понятійно-категоріального апарату й концептуальної схеми, зміна її загальної орієн­тації із забезпечення за будь-яку ціну високих виробничих результатів на досягнення ефекту за рахунок перебудови і вдосконалення всієї економічної системи, у центрі якої стоятиме людина.

Отже, соціологія праці, на думку українських соціологів Г.Дворець-кої та В.Махнарилова, —це спеціальна галузь соціологічної науки, яка вивчає закономірності формування, розвитку і функціонування різних соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) І пов'язаних з ними явищ і процесів у сфері праці. Інші дослідники дають схоже визначення соціології праці, акцентуючи на дослідженні трудової діяльності як соціального процесу, впливові техніко-технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці. Найоптимальніше визначення, на нашу думку, міститься у матеріалах до лекційного курсу «Соціологія» (Київ, 1996). У ньому зазначається, що до соціології праці доцільно Додати і розглядати разом ще й соціологію управління, оскільки це два тісно пов'язані аспекти економічного життя соціуму. Автор відповідного розділу В.Полторак вважає, що соціологія праці й управління — це галузь соціології, яка вивчає трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його інсти­тути, а також соціальні спільноти у сфері гїраці, соціально-трудові відносини і дроцеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них. У соціології праці й управління предметом першої є соціально-трудові процеси і відносини взагалі, а другої — управління ними. Якщо дотримуватись останнього визначення, то у предметі цієї соціологічної науки можна вирізнити п'ять складових:

• суб'єкти праці;

• соціальні інститути у сфері праці;

• соціально-трудові відносини;

 

Суб'єкти праці

Конфлікти в економічній сфері