Основні соціологічні праці вчених «празького гурту»

су спільних чинників і критикує марксизм за те, що він визнає вирішальну
роль лише одного фактора — економічного, до якого зводяться і від якого
залежать всі інші другорядні чинники. На думку М.Шаповала, всі
чинники поділяються на 4 великі групи, взаємодія між якими визначає
поведінку людини, тому соціологів цікавлять насамперед можливі ком-
бінації чинників та їхня якість. Отже, знайомство із «Загальною соціо-
логією» М.Шаповала дозволяє побачити певну цілісну соціологічну
концепцію у стилі структурного функціоналізму, вона може слугувати
прикладом синтезу західних соціологічних учень з українським
соціологічним матеріалом, особливо коли йдеться про соціологічний
аналіз суто українських соціальних феноменів.

Реальною спробою організації і поширення соціологічної освіти й навичок соціологічних досліджень серед української молоді в еміграції було відкриття і діяльність спеціальних кафедр соціології в українських вищих навчальних закладах у Чехословаччини 1922 року засновується Українська господарська академія у Подєбрадах, на економічно-кооперативному відділенні якої створюється кафедра соціології. Соціологію, а також соціологічну теорію нації викладає 0.-І.Бочоков-ський. У Вищому педагогічному інституті ім. МДрагоманова, відкритому 1923 року у Празі, також засновується кафедра соціології, яку очолює С.Ріпецький, а соціологію або суміжні з нею науки з використанням соціологічного матеріалу викладають О.Ейхельман, Л.Білецький, С.Русова. В Українському вільному університеті у Празі кафедрою соціології керує О.Ейхельман, пізніше В.Доманицький; її співробіт-ником є також відомий український соціолог і правник професор В.Старосольський. Більш детальний аналіз соціологічної спадщини О,-І.Бочковського та В.Старосольського буде вміщено у темі «Етносоціо-логія і соціологія нації».

Серед найважливіших праць, які з'являються у цьому «празькому гурті» між двома світовими війнами, слід назвати: О.-І.Бочковський, «Націологія й націографія як спеціальні дисципліни для наукового досліду нації» (1927), «Національне пробудження, відродження, самоозначення» (1931), «Боротьба народів за національне визволенню: Націологічні нариси» (1932), В.Доманицький, «Засади українського рурбанізму» (1940), «Напрямні упромисловлення українського села» (1942); В.Старосольський, «Внутрішня форма слова в соціологічній термінології» (1923); М.Шаповал, «Військо й революція: Соціологічний нарис» (1923), «Місто й село» (1926), «Система суспільних наук і соціо-графія» (1931), «Суспільна будова» (1936); О.Ейхельман, «Реформа

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

Соціологічні студії в еміграції після II світової війни

Основні об'єкти

соціологічних

досліджень

Старше покоління українських соціологів у еміграції

місцевого самоврядування на підставі демократично-республіканської державності» (1923) та багато інших. На жаль, переважна більшість цих праць вилучена з бібліотек та архівів Чехословаччини 1945 року з приходом радянської армії та перевезена у спецсховища на території України. Лише тепер з'являється можливість ретельно ознайомитися з класичними творами українських соціологів у еміграції, творчо переосмислити їхню багатющу теоретичну спадщину.

Після Другої світової війни соціологічні студії в еміграції не велися планово й зосереджено; лосі систематичних соціологічних досліджень про українську західну діаспору майже немає. Зацікавлення українських учених у діаспорі були більше спрямовані на соціальні процеси в радянській Україні, менше — на доступні для їхнього безпосереднього спостереження явища й соціальні факти життя діаспори, переоцінку цінностей громадянського життя, людських взаємин, динаміку соціаль них груп, чинників, що впливають на їхню еволюцію й нову класифіка-цію. Відчувається брак систематичного матеріалу для таких досліджень, складність урахування прикмет різних поколінь української еміграції (так, наприклад, Канада або США нараховують уже чотири хвилі україн-ської еміграції), необхідність складання двомовних питальників-анкет (бо молодші генерації канадських та американських українців практично не володіють українською мовою), небажання представників молодшого покоління нових емігрантів давати відверті відповіді тощо.

Разом з тим у середовищі української наукової громади в еміграціїї зростає розуміння необхідності так званого «соціологічного дзеркала», в якому можна було б чіткіше побачити себе, свій кількісний і якісний образ, стан і розвиток, тенденції в українській спільноті та ін. Нині вва-жається, що об'єктами соціологічних досліджень серед української діаспори могли б бути три основні сфери:

107 процеси асиміляції, соціальної мобільності й процеси збереження етнічної (етичної та культурної) ідентичності серед українських емігрантів;

108 структура українських інститутцій, груп і громад та їхньої діяльності;

109 типологія особистостей і способів їх поведінки у західних суспіль- ствах. Так чи так ці питання та їх окремі аспекти у повоєнні роки вивчають

двоє фахових соціологів, професорів американських університетів С.Мамчур та І.Задорожний, а також канадці українського походження В.Кисіленський, П.Юзик, О.Войценко, І.Тесля, М.Марунчак. Свою соціологічну працю в давньому публіцистичному стилі продовжують

Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології

Д.Донцов (проблема традицій та інстинкту боротьби в українців),
М.Шлемкевич (роль інтелігенції в українському суспільному житті,
спроби соціологічного дослідження психічної структури українського
характеру на підставі методів, розроблених західною соціологічною
думкою, та власних студій), Р.Рахманний (соціологічний аналіз
основних вартостей українців під час національно-визвольних змагань
та їхня боротьба за збереження власної ідентичності і духовних цінностей
в еміграції). Соціологічні студії здійснюють також Ю.Бойко, Ю.Дивнич,
І.Майстренко.
Молодша 3 молодшої генерації українських дослідників, котрі мають студії з

генерація українського матеріалу, слід згадати В.Нагірного (соціологія ідеологіч-

них груп та етнічної ідентифікації емігрантів у СШ А), В.Ісаїва (процеси асиміляції й акультурації українців у США та Канаді), І.Зелика, О.Симиренка, М.Савицьку, А.Винар, Р.Шаран-Олеярчик та ін.

Існує велика група українських дослідників в еміграції, наукові інтереси яких тісно пов'язані з аналітичними розвідками соціологічного характеру тих процесів, що відбувалися й відбуваються в Україні. Серед дослідників соціально-економічних проблем та економічних відносин у сучасній Україні вирізняються Є.Гловінський, Є.Кованько-Ковань-ківський, А.Поплюйко, Б.Винар, з молодших — В.Голубничий, почасти Б.Кравченко. Для соціології комуністичної партії в Україні важливі також праці Ю.Бориса, Б.Левицького, І.Майстренка, М.Стахова та інших. Матеріали до соціології культурних процесів є у працях Ю.Шеве-льова (Шереха), П.Коваліва, В.Чапленка; про розвиток літературних процесів і віддзеркалення в них суспільних відносин — у працях Ю.Луць-кого, Ю.Дивнича-Лавриненка, Г.Костюка, І.Кошелівця, Б.Кравціва. Широка тема національного питання в колишньому СРСР привертає увагу таких дослідників, як В.Маркусь, Я.Пеленський, Б.Кравченко, П.Потічний, Б.Чайківський. Знані в еміграції праці І.Лисяка-Руд-ницького, О.Мотиля, Р.Шпорлюка нині знаходять свій шлях до українського читача в Україні. Різнобічні дослідження соціологічного характеру провадять В.Янів («Психологія в'язня», «Психологічні основи окциденталізму»), О.Кульчицький («Світовідчування українця», «Геопсихічний аспект у характерології української людини», «Риси характерології українського'народу», «Український персоналізм: філо-софська і етнографічна синтеза»), Є.Онацький («Українська емоцій-ність», «Імперіалізм духа», «Основи суспільного ладу»), Б.Цимбалістий («Родина і душа народу»), М.Шлемкевич («Загублена українська людина», «Галичанство», «Фронт української правди») та багато інших.

Р озділ І. Загальна теорія та історія соціології

Труднощі Водночас слід зазначити, що в еміграції дотепер не існує поважної

розвитку соціологічної інституції, яка об'єднувала б українських дослідників

соціології старшого та молодшого покоління та впорядковувала їхні студії. Немає

в умовах й спеціального видання соціологічного характеру, а видрукувані праці й

еміграції джерельні матеріали зі сфери соціологічних студій доводиться шукати

в багатьох наукових напрямах. Саме тому ми й подаємо численні пріз-
вища українських дослідників, праці яких безпосередньо чи опосеред-
ковано заторкують соціологічну проблематику. Сьогодні, коли відкри-
ваються широкі можливості для навчання та наукового стажування
української молоді за кордоном, така інформація може слугувати певним
дороговказом у морі західної соціологічної літератури. Нарешті, вперше
за довгі часи відкриваються відділи зарубіжної україністики у наших
бібліотеках та фонди «репресованої» літератури, недоступні раніше для
дослідників, що дозволить усім зацікавленим зазирнути у світ наукових
пошуків наших співвітчизників під час перебування в еміграції.
Національне На закінчення, слід наголосити, що своєрідний шлях розвитку україн-

відродження ської соціологічної думки, на жаль, не завершився й дотепер ні у краї, ні
України на чужині виробленням сучасного потужного, категоріально синтезо-

і соціологія ваного компендіуму, з якого починалася б сучасна українська соціологія.

У цьому плані ми набагато відстали від інших народів, і малою втіхою для нас є згадка про штучне гальмування наукових досліджень у галузі соціології протягом останніх десятиліть історії України. Тому процеси національного відродження, які прокладають собі шлях у сучасній Україні, безпосередньо стосуються й соціології. На часі першочергове завдання"— створення самобутньої і разом з тим сучасної української соціологічної науки, здатної принести велику користь своєму народові у важкий і щасливий час державотворення.

для нотаток

Тема 5. Основні ет апи розвитку українсько ї соціології

Розділ І. Загальна теорія та історія соціології

для нотаток

РОЗДІЛ І