Методологічні засади соціологічного аналізу культури

Методологічні підходи до аналізу культури

 

 

Французька школа

 

 

Німецька школа

 

 

Соціологія культури дедалі більше виходить на передній край соціально-гуманітарної думки і стає однією з тих дисциплін, яка здатна найбільш повно і адекватно відобразити зміни, що відбуваються у житті суспільства. Але багатоманітність, складність і комплексність культур­них процесів і явищ зумовила надзвичайну строкатість уявлень про культуру, підходи і способи її вивчення. Власне тому насамперед варто з'ясувати особливості різних національних шкіл соціології у трактуванні та дослідженні цього багатогранного феномену. В кінці XIX — на початку XX ст. в класичній соціології склалися дві основні школи в розумінні культури та засновані на них методи аналізу: французька і німецька.

Засновником французької школи соціології культури вважають Е. Дюркгайма. Суспільство, згідно з його вченням, — це не проста впо­рядкована емпірично система, а й осереддя внутрішнього морального життя, джерело і вмістилище всіх цінностей. Суспільство існує там і тоді, де й коли існує спільна й загальновизнана система цінностей і норм, яку як загальнообов'язкову визнає більшість громадян. У цьому плані суспільство постає своєрідним божеством, яке ззовні впливає на інди­відів, робить з них розумних і моральних істот; Варто лише зруйнувати традиційні колективні цінйості й уявлення, вірування і традиції, як настає стан аномії — суспільство наближається до загибелі. Отже, таку орієнтацію можна умовно назвати ціннісно-регулятивною; згодом її дотримується і розвиває у своїх працях інший французький дослідник, представник структуралістської культурології К.Леві-Стросс. Він зосереджує увагу на аналізі структур мислення і соціального життя, незалежних від індивідуальної свідомості і вибору. На його переконання, культура як універсальний атрибут людського буття володіє приблизно однаковим набором ознак у різних суспільствах, тому мета дослідника — виявлення законів порядку, що лежать в основі різноманіття вірувань та інститутів (щось близьке до культурних універсалій Дж.Мердока). Водночас К.Леві-Строссу вдалося поєднати універсалістський підхід із поясненням і класифікацією окремих деталей соціокультурного буття.

Одночасно в німецькій соціологічній школі розробляється інша орієнтація, яку умовно можна назвати етико-нормативною. На відміну від аналізу макроутворень (колективних уявлень, цінностей і традицій суспільства) в ній активно досліджуються явища мікрорівня — ціннісні орієнтації особистості в системі соціальної дії. Початок дослідженням такого ґатунку поклав М.Вебер. Йому належить типологія форм

 

 

Розвиток уявлень про культуру в амери­канській антропології

 

Американська

Культурна

Антропологія

 

 

соціальної дії, в якій він за критерієм зростаючої раціональності у діях суб'єкта розміщує традиційні й афективні дії, а вище від них ставить ціннісно-раціональну дію. Ціннісно-раціонально діє той, хто вірить у певну самодостатню цінність — релігійну, естетичну тощо. І хоч ідеаль­ним типом соціальної дії М.Вебер вважає цілераціональну, все-таки ціннісно-раціональна дія є надзвичайно важливою для певного суспіль­ства і певної культури, бо в її основу людина кладе не прагнення досягти якоїсь раціональної мети, а свої власні переконання про честь, обов'язок, гідність, красу, віру в Бога тощо.

Нарешті, навіть цілераціональний вибір мети може орієнтуватися на певну цінність. У цьому плані МВебер головну увагу приділяє етичним ученням релігії, що формують зразки поведінки в усіх сферах суспільства. Він окремо досліджує радь протестантської етики в розвитку капіталізму, зазначаючи, що орієнтація індивіда на цінності протестантизму (аскетизм, щоденна копітка праця, відмова від розкошів тощо) зумовила початок бурхливого розвитку капіталізму.

В американській соціологічній школі проблематика, пов'язана з дослідженнями культури, висувається на перший план трохи пізніше, приблизно з 50-х років XX ст. Це зумовлено тим, що до цього часу питання культури розглядалися переважно в лоні іншої дисципліни — антропології (культурної і соціальної). У надрах американської антропології виникли дві різні гілки розуміння культури: культура-лістська і антрополого-структуралістська, між представниками яких точилася гостра дискусія з приводу співвідношення культури і соціальної структури. На думку представників культуралістської течії (Ф.Боаса, Б.Малиновського, М.Мід, Р.Бенедікт, А.Кребера), культура є центральним поняттям соціогуманітарних наук; саме вона зумовлює всі зразки людської поведінки, всю їх різноманітність. Культура — це те, що відрізняє людийу як вид від усіх інших видів і складається з усього, що виробляється людською колективністю, всім соціальним життям. На оснорі цих переконань культуралістами вироблений так званий холіст-ський (тобто цілісний) підхід до аналізу культури, згідно з яким культура розглядалася як складна цілісність, до якої входять знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та інші здатності і навики; всі вони набуваються, досягаються і творяться людиною як членом суспільства.

За Ф.Боасом, науки про культуру слід використовувати для вивчення різних типів суспільства. Всі суспільства мають свої культури, що різняться одна від одної, і множинність культурних зразків (раіїегпз)

 

Антро­пологічний структу­ралізм

 

Предмет соціології культури в амери­канській соціологічній школі

 

доводить, що культура, а не природа відіграє найважливішу роль в управлінні людською поведінкою. Крім того, множинність культур і культурних зразків, культурні варіації, вивчені представниками культурної антропології в різних суспільствах, допомогли зруйнувати домінуючу ідею XIX ст. про психічну єдність людства, єдність людської історії та єдність культур.

До протилежного табору — структуралістів — належали спочатку британські вчені А,Редкліфф-Браун, А.Еванс-Прічард та французький дослідник КЛеві-Стросс, а згодом і їхні послідовники зі США. Вони вважали, що, навпаки, саме соціальна структура має бути у фокусі соціогуманітарних наук і їй повинні надавати першість у теоріях про сус­пільство, бо власне соціальна структура, а не культура, зумовлює всі зразки соціальних дій, взаємодій і характер та спосіб думання, мислення. Спільним для обох таборів було переконання, що досліджувати належить різноманітні культури давніх суспільств і примітивних спільнот.

Ці дебати і дискусії певним чином позначилися й на соціології, яка, звернувши увагу на сферу культури, потребувала свого специфічного підходу до її дослідження (коли в центрі уваги були культури сучасних суспільств), а відтак і чіткого визначення кордонів свого предметного поля. Це й зумовило появу знаменитого тристорінкового меморандуму, який був написаний двома видатними вченими США: представником антропології А.Кребером і представником соціології Т.Парсонсом 1958 р. У ньому були викладені підставові правила розмежування сфер цих двох наук і предметом вивчення соціології культури встановлювалися зміст і зразки цінностей, ідей та інших символічно-сенсовних систем, що творяться і передаються людьми. Ці системи є чинниками формування людської поведінки і водночас є артефактами (тобто чимось штучно створеним поза природою), якіпродукують і спрямовують цю поведінку. Іншими словами, завданням соціології культури є дослідження двоєдиного процесу творення людиною культурних взірців і норм поведінки та їх зворотного впливу на формування людини як істоти соціальної. Таке окреслення предметного поля соціології культури згодом дало поштовх до бурхливого розквіту в США двох відгалужень інтерпретативної парадигми, тобто символічного інтеракціонізму і феноменологічної соціології, завданням яких власне і було відшукування символів та дешифровка змістів і сенсів культурних зразків Поведінки. Втім, це не виключало можливостей розвитку інших теоретичних підходів до студій культури.

 

Еклектицизм

Соціології

Культури

В США

Та спроби

Узагальнень

Різних

Підходів

 

П'ять

Напрямів

Досліджень

У сучасній

Соціології

Культури

США

 

 

Тому для сучасного стану американської соціології культури харак­терний еклектицизм, тобто наявність найрізноманітніших спроб дослідження культурних процесів і явищ. Р.Петерсон на поч. 90-х рр. XX ст. зробив спробу виокремлення в американській соціології культури певних напрямів соціологічного аналізу, які б об'єднували різні дослід­ницькі стратегії і тактики. Згідно з його твердженнями, в цій націо­нальній соціологічній школі нині можна вирізнити двоєдиний шлях соціологічних досліджень культури:

• з'ясування певних культурних кодів поведінки, яка або зумовлена соціальним життям, або творить це життя;

• дослідження культури як символічного продукту групової активності. Перший тип соціологічних досліджень своїм корінням сягає в тра­диційну культурну антропологію і використовується для аналізу та опису характеристик певних соціальних одиниць, що існують у певному сус­пільстві (від індивіда до спільнот і великих соціальних груп) і володіють конкретними субкультурами. Такі дослідження також скеровані на вивчення географічно розпорошених соціальних світів, котрі організують соціальну активність людей. Другий тип емпіричних досліджень послуговується конкретнішим виміром аналізу сенсів різних форм культурних виявів і акцентує переважно на «виробництві» культури. Ранг емпіричного фокусу тут значно вужчий порівняно з першим типом; це зазвичай дослідження, наприклад, морального боку¹ абортів або мотивіацій організаційної„професійної, трудової культури тощо.

Дослідники зазначають, що філософія «відкритих меж» культури робить важким для соціологів культури пошук комплексних підходів; широка диференціація і багатоманітність вираження культури в її різних формах соціального життя чинить опір готовій категоризації чи класифікації. Та все ж у середовищі американських соціологів культури робляться певні спроби теоретичних узагальнень і типологій. Серед них слід виокремити дві такі спроби останнього часу, які загалом і харак­теризують стан сучасної американської соціології культури. Перша з них міститься у праці Дж.Голла і М.Нейтц (1993), які визначили п'ять «ана­літичних рамок* емпіричних досліджень культури:

1. вивчення «інституціональних структур», тобто культури, пов'язанрї з соціальними інститутами і конструюванням соціальних/індиві­дуальних ідентичностей людей, які їх творять; дослідження загально­прийнятих домовленостей і моральної поведінки учасників цих інститутів;

2. аналіз «культурноїісторії» і впливу минулих культурних практик на сучасні. Тут широко представлені студії ритуалів, у яких люди