Загальна схема наукового дослідження

Весь хід наукового дослідження можна приблизно зобразити у вигляді такої логічної схеми:

1) Обгрунтування актуальності обраної теми.

2) Постановка мети і конкретних завдань дослідження.

3) Визначення об'єкта і предмета дослідження.

4) Вибір методів (методики) проведення дослідження.

5) Опис процесу дослідження.

6) Обговорення результатів дослідження.

7) Формулювання висновків і оцінка одержаних результатів.

Обгрунтування актуальності обраної теми - початковий етап будь-якого дослідження. Стосовно дисертації поняття "актуальність має одну особливість. Дисертація, як уже зазначалося, є кваліфікаційною працею, і те, як її автор уміє обрати тему і наскільки правильно він цю тему розуміє й оцінює з точки зору своєчасності та соціальної значущості, характеризує його наукову зрілість і професійну підготовленість.

Що ж таке актуальність, або "кому це потрібно ?" Чи інакше - "Якій галузі виробництва або знань і для чого необхідні запропоновані наукові результати?"

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне - сутність проблеми, з чого й випливе актуальність теми. Проблема завжди виникає тоді, коли старе знання вже виявило свою неспроможність а нове ще не набуло розвинутої форми. Таким чином, проблема в науці - це суперечлива ситуація, котра вимагає свого вирішення. Така ситуація найчастіше виникає в результаті відкриття нових фактів, які явно не вкладаються у рамки колишніх теоретичних уявлень тобто коли жодна з теорій не може пояснити щойно виявлені факти.

Правильна постановка та ясне формулювання нових проблем часом має не менше значення ніж їх вирішення. По суті, саме вибір проблеми, якщо не цілком то дуже великою мірою визначає як стратегію дослідження взагалі, так і напрямок наукового пошуку зокрема. Не випадково вважається, що сформулювати наукову проблему - означає показати вміння відокремити головне від другорядного, виявити те, що вже відомо і що поки невідомо науці з предмету дослідження.

Від доведення актуальності обраної теми логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати конкретні завдання, які мають бути вирішені відповідно до цієї мети. Це звичайно робиться у формі перерахування (вивчити, описати, встановити, вияснити, вивести формулу і т.ін.).

Формулювання цих завдань необхідно робити якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення складатиме зміст розділів дисертаційної роботи. Це важливо також і тому, що назви таких розділів з'являються саме з формулювання завдань дослідження.

Надалі формулюються об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт — це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення. Предмет - це те, що міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, котра є предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага дисертанта, саме предмет дослідження визначає тему дисертаційної роботи, яка виноситься на титульний аркуш як заголовок.

Дуже важливим етапом наукової праці є вибір методів дослідження інструменту отримання фактичного матеріалу і необхідної умови досягнення поставленої в роботі мети.

Опис процесу дослідження - основна частина дисертації, де висвітлюються методика і техніка дослідження з використанням логічних законів і правил.

Дуже важливий етап ходу наукового дослідження - обговорення його результатів на засіданнях профілюючих кафедр, наукових семінарів, учених і науково-технічних рад з попередньою оцінкою теоретичної та практичної цінності дисертації, що є першим колективним відзивом.

Заключним етапом ходу наукового дослідження є висновки, котрі містять те нове і суттєве, що складає наукові і практичні результати проведеної дисертаційної праці.

Як випливає із викладеного, поняття “дисертація” невід'ємне від поняття “науковий результат”. Науковий результат - це знання, відповідне вимогам новизни, достовірності і практичної цінності. Ці вимоги надалі викладатимуться докладно. Науковий результат, як правило, - творчий продукт одного розділу дисертації. Сутність наукового результату формулюється у висновках до розділу. Формулювання сутності повинне бути коротким, зрозумілим, конкретним, без загальних слів і термінів, які потребують додаткового пояснення. Найкращою формою наукового результату є закон або закономірність. Наведемо приклади наукових результатів:

- для однорідного електричного ланцюга сила струму дорівнює напрузі, поділеній на опір, тобто І = U/R (закон Ома);

- сума окремих струмів розгалуженого електричного ланцюга дорівнює повному струму у цьому ланцюзі, тобто I = I₁+ I₂ + I₃ +... (перший закон Кірхгофа);

- обсяг інформації, необхідний для управління виробничою системою, квадратове залежить від суми одиниць обладнання та кількості обслуговуючого персоналу цієї системи, тобто W = c (т + n)² (постулат В.М.Глушкова);

- половина товарів, які обертаються нині на ринку України, десять років тому покупцям була невідома;

- 20 % людей випивають 80 % всього пива (принцип 20/80);

- продуктивність праці будь-якого працівника залежить від її мотивації. Проаналізуємо наведені твердження, виписані у порядку зменшення їх “якості”. Перші два (закони Ома та Кірхгофа) відповідають усім вимогам до наукового результату: колись вони були новим знанням, їхня актуальність була незаперечною, вони багаторазово перевірені експериментами, мають загальний характер, теоретичну та практичну цінність. Третє твердження, взяте з відомої монографії В.М.Глушкова “Вступ до кібернетики”, за формою має вигляд наукового результату, проте, як стверджують автори, не відповідає вимозі достовірності, бо виведене інтуїтивно, без багаторазової перевірки. Четверте твердження (щодо товарів) є науковим результатом, отриманим експериментальне (шляхом статистичної обробки даних). П'яте твердження (принцип 20/80) здається скоріше жартом, ніж науковим результатом, з огляду на його формулювання. Насправді, цей принцип не раз підтверджувався у різноманітних експериментах і має практичне значення. Його більш точне формулювання: у будь-якій організації в середньому 20 % факторів обумовлюють 80 % ефекту. Наприклад, у будь-якій організації приблизно 20 % людей виконують 80 % всієї роботи; 80 % браку припадає на 20 % деталей; у житті 80 % всіх неприємностей викликаються приблизно 20 % факторів і т. ін. Останнє твердження не може претендувати на науковий результат: у ньому йдеться про загальновідому тенденцію, немає конкретності, а тому й практичної цінності, термін “мотивація” сам потребує роз'яснення.

Наукові результати можна поділити на два види: теоретико-методологічні (для теоретичних досліджень), у тому числі: концепція, гіпотеза, класифікація, закон, метод; та інструментальні (для прикладних та емпіричних досліджень), зокрема: спосіб, технологія, методика, алгоритм, речовина.

Більш детально логічну послідовність наукового дослідження можна розглянути на прикладі схеми (Б.А.Ашмарін, 1978, перероблено) (Рис.). Детальне вивчення літератури та її аналіз потрібні спеціалістам для поглиблення знань про свою професію, її нюансів, особливостей, нових методів організації, тренування і навчан­ня. Вивченням досвіду накопиченого колегами, дослідник підви­щує рівень та ефективність результатів своєї роботи. Слід чітко уявляти собі для чого необхідно прочитати ту або іншу книгу, статтю: або щоб отримати загальну уяву про публікацію, або щоб набути знання у відповідності до навчаль­ної програми, або зібрати методичний матеріал, необхідний для підвищення якості педагогічної діяльності, або зібрати літера­туру по темі наукової роботи або навчального реферату (тема­тичне вивчення літератури).

 

 

 

Рис. Схема наукового дослідження

 

 

Детальне вивчення та аналіз літератури потрібні:

1. Для вибору теми дослідження, щоб чітко знати:

· що робота на вашу тему ще не виконувалась, або не була розпочата іншими дослідниками;

· які питання вже вирішені;

· існуючі ефективні методики отримання даних та ін.

2. Для проведення експерименту:

· пояснення отриманих результатів;

· внесення коректив в дослідження.

Етапи роботи над літературою:

· складання питальника;

· складання списку літератури;

· вивчення літератури і складання картотеки;

· аналіз літературних джерел;

· висновки.

Складання питальника - це розділення теми на окремі запи­тання, що допомагає систематизовано вибирати літературу, роз­ширювати діапазон пошуку даних в потрібних межах і в той же час не веде дослідника в сторону суміжних питань.

Під час роботи з літературою виникає необхідність викону­вати відповідні записи або нотатки.

Існує декілька форм запису:

1. План - відображує структуру першоджерел з виділенням основних питань та підзапитань до них з більш докладним поді- лом, ніж в змісті.

2. Тези - являють собою розгорнутий план з розшифровкою окремих пунктів та положень.

3. Цитування. Його використовують тоді, коли зміст думки, висловленої автором, недостатньо зрозумілий, або хочуть зміц­нити свої припущення даними інших авторів.

4. Викладення думки автора своїми словами - найбільш складна форма запису, тому що вимагає грунтовного знання пред­мету, вміння аналізувати і чітко викладати прочитаний текст без викривлення сенсу, викладеного автором.

5. Комбінована - поєднання окремих форм запису.

Зберігання інформації.

Пошук необхідної літератури в бібліотечних каталогах треба супроводжувати веденням карток. В картку вписують:

- шифр книги (лівий кут);

- бібліотеку (лівий кут);

- повний бібліографічний опис з вказівкою обсягу в сто­рінках.

Зворотній бік можна використовувати для скороченої анота­ції або переліку викладених автором питань.

Тематичний вибір літератури.

Етап тематичного підбору літератури характеризується мак­симальною конкретизацією переліку літературних джерел. Сюди включаються всі праці, які відносяться до даної теми (виду спорту, галузі науки) та основні роботи (підручники, фундамен­тальні посібники) з суміжних областей науки.

Підбір літератури до теми виконується за такими джерелами як:

1. Бібліотечні каталоги:

- алфавітний - в якому каталожні картки розставляються за алфавітним порядком за прізвищами авторів, або за назвами кни­жок (коли автора не вказано);

- систематичний - в якому каталожні картки розставлені по галузях науки, а також підібрані по розділах (наприклад: "Фі- зичне виховання дітей та підлітків", "Фізичне виховання сту­дентської молоді" і ін.);

- предметні каталоги - які за алфавітним порядком включа­ють перелік питань, що входять до основних тем та проблем, за якими підібрано літературу. Такі каталоги існують в більшості випадків в великих та спеціальних бібліотеках.

2. Бібліографічні довідники, з описанням підготовлених до публікації, тих, що знаходяться в друці та тільки що надруко­ваних наукових робіт.

3. Вказівники переліку статей, виданих за рік в останніх номерах журналів.

4. Списки літератури в кінці книг (монографій, учбових посібників та ін.).

5. Консультації у спеціалістів, працюючих над даною темою. Як правило, літературні джерела підбирають в зворотному порядку. Однак, зворотно хронологічний порядок підбору літе­ратури не означає, що і аналіз проводять в тому ж напрямку.

Вибір теми.

Кількість тем, які потребують розробки - теоретично і практично безмежна.

Обрати тему дослідження нелегко. Не можна забувати, що тему наукової роботи слід шукати не на стороні, а в своїй практичній діяльності.

Тема, яку Ви обрали для дослідження, повинна бути акту­альною. Однією з зовнішніх ознак актуальності теми - є її відношення до проблем, над якими в даний час працюють вчені.

В деяких випадках, актуальність теми визначається місце­вими умовами.

Тема наукової роботи не повинна бути нав'язана дослідни­ку. Дослідник повинен обирати тему за власним бажанням. Тема повинна мати чітко окреслені кордони.

Обираючи тему дослідження необхідно враховувати:

1. Тематику досліджень наукового колективу, в якому зна­ходиться дослідник.

2. Рівень теоретичної і практичної підготованості дослід­ника.

3. Спроможність кваліфікованого наукового керівництва.

4. Наявність відповідних умов та засобів для організації дослідження.

5. Оптимальне коло питань, які вбирає тема дослідження.

6. Практична можливість виконання теми.

Визначення завдань.

Кожна тема дослідження, якою б вона не була, може мати декілька аспектів рішення. Всі вони, як правило, не можуть бу­ти розроблені одночасно. Після вибору теми необхідно встанови­ти те коло завдань, яке стане предметом дослідження.Завдань ставиться декілька і кожне з них повинне відображувати ідею наукової роботи. Чим складніші завдання, тим їх повинно бути менше. Треба визначити оптимальну їх кількість.

Іноді неможливо вирішувати одну задачу, не вирішивши по­передньо іншу. В деяких випадках вирішення однієї задачі без вирішення іншої робить ціле дослідження незакінченим.

Кількість задач, як правило, повинна бути невеликою. Кож­на поставлена задача повинна мати рішення, яке відображається в одному або в декільках висновках.

Розробка гіпотези.

Різнобічні знання предмету дослідження дозволяють вже на початковому етапі розробити гіпотезу (її називають робоча гіпотеза) про причини явища, яке буде вивчатися, про його зв'яз­ки з іншими явищами, про можливі шляхи доказу положення, яке висувається.

Гіпотеза про можливі зв'язки явища - описова гіпотеза; гіпотеза не тільки про зв'язки, але і причини, які їх породжують - пояснююча гіпотеза (А.Баженов, 1960).

Значення гіпотези:

1. Вона дозволяє знайти вихід теорії в практику.

2. Розробка гіпотези - це народження нових ідей.

3. Гіпотеза формує предмет дослідження (наприклад: вив­чення варіантів співвідношення навантажень та відпочинку, тільки теоретичне передбачення дозволяє відібрати ті, які в більшості відповідають поставленим завданням).

4. Гіпотеза дозволяє не розгубитись в кількості отримує- мих фактів.

5. Вдало сформульована гіпотеза - це шлях, яким повинен йти дослідник.

Джерела розробки гіпотези:

1. Узагальнення педагогічного досвіду.

2. Аналіз вже існуючих наукових фактів.

3. Подальший розвиток наукових теорій.

Гіпотези виникають на основі здорового глузду та інтуіції.

Теоретична і практична цінність кожної гіпотези зростає в тому випадку, якщо під час її розробки враховуються наступні положення:

1. Гіпотеза повинна мати можливість принципової перевір­ки, тобто це положення повинно бути обгрунтовано фактичним ма­теріалом, який отриманий під час дослідження.

2. Гіпотеза, яка розроблена, повинна пояснювати все коло аналогічних питань, які складають суть явища, що вивчається дослідником.

3. Бажано, щоб гіпотеза мала застосування до широкого ко­ла педагогічних явищ.

4. Гіпотеза не повинна суперечити раніше знайденим і вив­ченим науковим фактам.

5. Гіпотеза повинна бути принципово проста (наприклад: кількість навчально-тренувальних занять впливає на стан спор­тивної майстерності).

6. Зміст гіпотези не повинен містити тих понять, які не мають теоретичного і експериментального обгрунтування, тобто понять, які самі можуть бути предметом дослідження.

7. Будь-яка гіпотеза, як припущення, носить в собі харак­тер ймовірності, однак ця ймовірність повинна мати логічну обгрунтованість.

8. Гіпотеза повинна розглядатися як шлях для подальших досліджень.

План дослідження.

Після розробки гіпотези складається план дослідницької роботи. План не догма, він доповнюється, змінюється, аналізується. Стандартних схем плану дослідницької роботи немає.

Підбір груп учасників дослідження.

Для того, щоб різнобічно оцінити правильність підбору груп, необхідно враховувати деякі характерні риси пе­дагогічного дослідження:

- будь-які педагогічні дослідження є порівняльними;

- порівнювати можна результати експериментальної групи з результатами контрольної групи;

- можна порівнювати результати "сьогоднішніх" досліджень з результатами, які були отримані на тих самих людях, але раніше;

- можна порівнювати результати, отримані на даній групі людей, які існують в науці.

Необхідність застосування тих чи інших способів порівнян­ня педагогічного процесу диктує особливі вимоги до підбору досліджуємих: особи, які підлягають дослідженню, повинні бути максимально ідентичні за своїми характеристиками.

Найчастіше порівнюють такі характеристики: вік, стать, рівень фізичної підготовленості, спортивну спеціалізацію, рі- вень спортивної майстерності, професію, режим життя і трудової діяльності.

Слід враховувати і відношення осіб, які підлягають дос­лідженню, до наукової роботи, яку проводить дослідник (пози­тивне або негативне). Бажано позитивне.

Часто в дослідницькій роботі вивчається не вся сукупність одиниць педагогічного явища, а лише їх відібрана частина, в такому випадку застосовують вибірковий метод в статистиці. Цей метод побудовано на об'єктивній дії "Закону Великих чисел", який передбачає поширення вибіркової сукупності на усю сукуп­ність, тобто генеральну сукупність.

Одною з основних вимог, які пред'являються до вибіркової сукупності є - репрезентативність (максимальне відображення характеристик генеральної сукупності).

Застосовуючи вибірковий метод дослідник повинен вирішити два завдання: кого обрати для досліджень і скільки їх потрібно.

Для підбору учасників досліджень використовують способи випадкової вибірки:

- варіант алфавітних списків;

- варіант лотереї;

- таблиці випадкових чисел (Н.В.Смірнов, І.В.Дунін-Бара­новський, 1965).

Репрезентативність вибірки залежить і від кількості учас­ників дослідження. Для визначення їх оптимальної кількості не­обхідно враховувати наступні положення:

1. За кількістю розрізняють два види вибір­кової сукупності:

- для експериментальних і контрольних груп;

- для "масових" досліджень.

2. Кількість учасників має прямий зв'язок з числом досліджень, які проводять на кожній людині, яка приймає участь в дослідженнях.

3. Кількість учасників залежить від їх характеристик (спортсмени високої кваліфікації або низької; рівень фізичної підготовленості).

4. Число необхідних досліджень залежить від варіативності ознаки, яка характеризує те чи інше явище.

5. Чим більше ознак, які характеризують явище, тим більше досліджень.

6. Чим більша кількість вихідних даних, які характеризу­ють об'єкт дослідження, тим менша кількість учасників експерименту пот­рібна досліднику.

Практично визначити об'єм вибірки можна за допомогою ма­тематичних формул і таблиць достатньо великих чисел (Г.В.Осіпов, 1968).

Вибір методів дослідження.

Методи досліджень, які вибирає дослідник, повинні вирішу­вати завдання дослідження.

Підготовка документів.

Будь-яка наукова робота неможлива без розробленої науко­вої документації, в якій фіксуються результати досліджень. Стандартних форм документації немає, але є обов'язкова доку­ментація:

- Журнал - щоденник досліджень, де фіксуються всі резуль­тати пов'язані з експериментальною роботою.

- Протоколи досліджень, які бувають двох видів: індивіду­альні і загальні.

- Лікарсько-педагогічні картки, де фіксуються медичні і педагогічні характеристики дослідження.

Мають місце і інші додаткові документи фіксації результа­тів досліджень.

Організація умов досліджень.

Організація умов досліджень передбачає утворення обста­новки, яка відповідає задачам дослідження. Особливо важливо, створити абсолютно однакові умови при повторних порівняльних експериментах. Суттєву роль в дослідженнях відіграє своєчасна підготовка необхідного устаткування, інвентаря і апаратури.

При використанні динамометрів, спідографів та інших при­ладів, які мають тарування, необхідно періодично перевіряти їх показники ("чистота" досліджень). Користуватись приладами, які працюють на постійному або перемінному струмі, слід перед кож­ним дослідженням перевірити напругу електричної мережі.