Загальні характеристики та основні можливості словника

Lingvo

Загальні характеристики та основні можливості словника

Словник Лінгво (www.lingvo.ru) добре знайомий українським користувачам, він представлений на ринку вже 15 років. Автором цього словника є російська компанія ABBYY Софт Хаус. До речі, у перекладі з есперанто «lingvo» означає «мова».

По своїй структурі сервіс Лінгво.ru практично ідентичний паперовим словникам: по кожному слову дається кілька перекладів і контекстні приклади використання слова. Безумовною зручністю є наявність великого тематичного вибору словників, об'єднаних у рамках одного сервісу.

Інтернет-версія електронного словника Лінгво здійснює переклад на російську з англійської, німецької, французької, італійської та іспанської мов і навпаки, а також містить 13 тематичних словників, активувати які можна, натиснувши клавішу «вибери словник» та поставивши «прапорець» проти потрібного словника.

На сайті також представлена послуга «віртуальная клавіатура»,що знаходиться в правому нижньому куті під рядком вводу слова, яка дає можливість працювати, використовуючи лише «мишу» комп’ютера.

Практична частина

Крім електронного он-лайнового словника на сайті представлений сервіс перекладу текстів та Web- сторінок, а також інформація про компанію, її продукти та форум для користувачів сервісів ABBYY Лінгво.

Додатково варто відзначити, що копія цього сервісу перебуває на Яндексі (http://lingvo.yandex.ru/) і скористатися нею можна при необхідності перекладу результатів пошуку.

2 MultiLex:

Загальна характеристика та основні можливості словника

Компанія МедіаЛінгва дотримується при створенні словників МультиЛекс досить простої стратегії. В основу електронних словників закладені словникові бази книжкових видань, що вже завоювали популярність і визнання серед перекладачів, викладачів іноземних мов, студентів і школярів.

Он-лайн- словник МультиЛекс (www.online.multilex.ru) містить більше ніж 40 загальних, тематичних та тлумачних словників, що заслуговують на довіру професійних лінгвістів та перекладачів. Інтернет- версія електронного словника здійснює переклад на російську з англійської, французької, німецької, італійської, португальської, іспанської та узбекської мов і навпаки.

Виконуючи переклад текстів будь - якої складності, використовуються докладні та актуальні статті он-лайн – словника МультиЛекс, що містять детальні тлумачення слів, транскрипцію та приклади вживання. Для перекладу спеціалізованої лексики до складу МультиЛексу входять тематичні он-лайн – словники з багатьох галузей, таких як: будівництво, економіка, банківська справа, комп`ютерні науки, право, техніка, медицина та багато інш.

На сторінці МультиЛекс он-лайн ви також маєте можливість завантажити електронні словники для стаціонарного комп`ютера, смартфону, КПК та мобільного телефону.

Електронні тлумачні словники

Вікіпедія

Загальна характеристика та основні можливості тлумачного словника - енциклопедії Wikipedia

Wikipedia («Вікіпедія») —найповніша енциклопедія у світі. Це унікальний міжнародний інтернет - проект, що складається з 253 мовних проектів Вікіпедії, яким можна скористатись на сайті www.wikipedia.org. Серед них, найбільшу кількість має англійська Вікіпедія - 2,3 млн. статей. «Вікіпедія» стартувала 15 січня 2001 р. Проект створили вчений-філософ з університету штату Огайо Ларрі Сэнгер і підприємець Джиммі Уэйлс родом із Санкт-Петербурга, який проживає в штаті Флорида США. Саме тоді вони вже займалися Nupedia – інтернет - енциклопедією, що відрізнялася від своїх попередниць тим, що була простішою та більш доступною.

Одним з ноу-хау першого проекту було залучення авторів-добровольців до створення вивірених енциклопедичних статей, які потім могли б використовуватися всіма бажаючими. Однак, робота йшла повільно, тому що написання й рецензування виявилося справою складною. Але увагу ентузіастів привернула комплексна інтернет-видавнича система Wiki, розроблена в 1995 р. програмістом з Портленда Уордом Каннингемом. Вона дозволяє підтримувати інтернет - сайти, інформацію, на які можна реагувати й доповнювати в он-лайновому режимі. Учасник Wiki може внести зміни на будь-яку сторінку сайту, і їх відразу побачать всі відвідувачі. При цьому між сторінками активно розміщені гіперпосилання, в результаті довідкова функція сайту поліпшується.

Програма вийшла вдалою. Назва wiki запозичена від гавайського wikiwiki - «дуже швидко». Поступово розробка вийшла за рамки базового програмного продукту й перетворилася в концепцію. Вікі - гіпертекстове інтернет - середовище, призначене для колективного редагування, нагромадження й структуризації текстової інформації.

Сьогодні у Вікіпедії більше 29 447 статей (не враховуючи зображень). Це лише позначені статті, якими користується біільшість людей всього світу, та число їх зростає кожен день.

 

 

Практичне заняття № 3. Науковий стиль і засоби реалізації у професійному спілкуванні

Чудова думка втрачає всю свою цінність,коли вона погано висловлена

Вольтер

 

Мета: дослідити лексичні, семантичні, стильові особливості наукового стилю, структурні алгоритми наукового тексту

План: с тановлення і розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки

Рекомендації: оскільки питання наукового стилю частково були розглянуті в контексті теми «Стилі сучасної української літературної мови«увагу доцільно зосередити на практичному опрацюванні наукового тексту. Наприклад, запропонувати авторський науковий текст з метою законспектувати, в подальшому дослідити його за способом добору тез та розподілу на смислові частини, скласти план та проаналізувати структуру тексту, охарактеризувати вибір мовностилістичних засобів, термінологічні ряди певної галузі, використані в ньому, та зробити висновки щодо проведеної роботи з метою в подальшому використання набутого досвіду у самостійній роботі над науковими текстами та для створення власних.

Кожному вченому притаманний особистий ритм пошуку, аналізу, написання тексту. Костянтин Паустовський вважав: „Кожний твір треба писати так, ніби він останній у твоєму житті”. До когось приходить натхнення на світанку, коли організм тільки прокидається і свідомість нічим не перевантажена; а гіпотези та уявні експерименти приходять вночі, коли життя навколо сповільнює свій ритм. Те, що твориться на піднесенні, в пориві „першого варіанту” і здається спочатку досконалим, уже завтра, при другому прочитанні й уважному осмисленні, може виявитися двозначним, кострубатим, неточним. Тоді кожен автор стає редактором, який звіряє створене за законами „хорошого стилю”, якісного дослідження, чітких висновків.

До сильних позицій належать основні текстові елементи: назва, рубрикація (зміст), перший рядок і останній абзац, які не тільки закладають інтригу творчого пізнання, а й стають концептуальною основою, стрижнем, що підтримує все дослідницьке навантаження.

Парадокс наукової творчості полягає і в тому, що на цьому складному шляху трапляється чимало нудної, рутинної, чорнової роботи, що вимагає часу, посидючості, наполегливості у досягненні задуманого. Кожен професор колись починав із аспіранта, асистента, робив перші невдалі кроки, вагався, вислуховував поради й нищівну критику, тобто пройшов усі можливі рифи задоволення від роботи чи негайної спокуси все кинути і знайти щось простіше, приємніше, те, що забирає менше часу й дає більше грошей. Самому доводиться збирати факти, проводити експеримент, малювати ескізи, провадити опитування, спостерігати, аналізувати, друкувати, правити, впроваджувати, наполягати, самому платити додаткові гроші за ксерокопіювання і сканування, надання дефіцитної апаратури, за дозвіл провести ту чи іншу вибірку.

Від ученого очікують і яскравої мови викладу наукового тексту, образних порівнянь, цікавого сюжету. Коли монографію характеризують як „нецікаву”, „сіру”, „водянисту”, то це недоопрацювання автора, якому не вдалося зміст і форму наукової праці позбавити одноманітності, безликості. Так само важко виправдати надмірну ускладненість і наукоподібність. Головне ж достоїнство наукової мови – зрозумілість, легкість, лаконічність, вільні переходи від речення до речення, зовнішня простота, логічні перепади відсутні, кожна фраза поєднана природними, непомітними смисловими зв’язками.

Навіть відомі вчені, яким часто доводиться оприлюднювати свої ідеї й публічно виступати, не цураються перевірки написаної фрази на слух: мовлене слово звучить об’ємніше, аніж закарбоване на папері.

 

Класичним стало твердження, що історія літературної мови – це історія стилів. Науковий стиль сучасної української мови почав розвиватися з середини Х1Х ст.. Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П.Житецькому(1836-1911рр.) Він накреслив перспективу його розвитку, брав участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство ім.Т.Г.Шевченка у Львові (1893р.), Українське наукове товариство (1907р.) у Києві. Ці наукові установи видавали «Записки», а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця Х1Х ст., більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць українською мовою, передусім науково-популярних, переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії.

Від 90-их рр. Х1Х ст. науковий стиль української мови активно розвивається. В його розвиток великий внесок зробили українські вчені М.Драгоманов, І.Франко, А.Кримський, В.Гнатюк, К.Михальчук та інші.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на ХХ ст.. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передавати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це і є показником її стилістичної зрілості та багатства.

 

Чого варто уникати при написанні наукової роботи:

розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній дозі – можливі);

зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;

незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;

мовних штампів, без спеціальної термінології неможлива жодна наукова праця, але варто простежити за точністю вживання термінів при викладі думки. Не втрачайте почуття міри, не пишіть довгі складні речення з заплутаними конструкціями, з використанням наукоподібних слів, псевдонаукового стилю (часто саме такі претензійні та малозрозумілі слова використовуються неправильно, затуманюють смисл, занижують якість дослідження);

надмірного використання дужок: зловживання ними означає, що дослідник працює „неритмічно”, зайвий раз нагадує про подробиці й уточнення другорядного значення;

слід перевіряти ініціали авторів досліджень, на які доводиться посилатися;

наказовості, повчальності, надмірного чи несуттєвого вживання слів „повинно, має, мусить, необхідно та інш.” часто надають тексту зобов’язуючого відтінку;

тавтології: стежити за тим, аби одне й те ж слово (навіть поняття) не повторювалося надто часто. Використовуйте синоніми, зазирайте у словники.

 

Уваги щодо написання наукового тексту:

як правило, написання роботи починається із чернетки (чорнового рукопису), коли вимальовується основна композиція дослідження, здійснюється опис, аналіз та узагальнення матеріалу. Найчастіше найважче пишеться вступ, тому написати його можна наприкінці (для дисертації, монографії, доповіді);

редакторський хист знадобиться і при читанні власної роботи, щоб критично оцінити написане, перевірити концепцію, підсилити обґрунтованість висновків, скоротити другорядний матеріал, простежити логічні зв’язки між окремими частинами, визначити доцільність введення таблиць, малюнків, додатків тощо;

завжди перечитуйте і вичитуйте свою роботу, не покладайтеся на „розум” комп’ютера, не зловживайте „електронним перекладом” – часто саме тут криється плутанина, неточність, некваліфікованість. На кожній сторінці може бути не більше двох виправлень! (акуратно – чорним чорнилом, шляхом вклеювання окремих знаків чи слів, з використанням коректора чи інших засобів робіть правки надрукованого тексту);

не поспішайте здавати роботу одразу, щойно з принтера. Відкладіть свою працю на якийсь час (краще на добу), щоб “свіжим оком” її переглянути й оцінити, внести правки, усунути прорахунки, те, що вчора здавалося досконалим, завтра сприйматиметься з застереженнями;

завжди залишайте у себе другий примірник роботи (а також електронний варіант).

Завдання для самостійної роботи:

1.Законспектувати відповіді на питання:

а) основні ознаки наукового стилю,

б) лексичні норми в науковому стил.

2.Прочитати та опрацювати наукову статтю, підготуватитези до її обговорення на практичному занятті (за вибором або рекомендовану викладачем)

Практичне заняття № 4Жанри наукових досліджень

Мета: проаналізувати пошукову систему обробки наукових знань та навчитись оформлювати результати наукової діяльності

 

План: Оформлення результатів наукової діяльності. План, тези як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів. Основні правила бібліографічного запису, оформлення пошукових запитів

Основні жанри наукових досліджень:

тези,

конспект,

аналітична записка,

анотація (до статей, авторефератів, монографій, інших видань,

дисертації (кандидатська і докторська), автореферат (до 1-2 др. арк.),

анотація до автореферату,

доповідь,

курсова (навчально-дослідницька робота), бакалаврська, дипломна (дипломний проект), магістерська робота (дисертація),

навчально-методичні видання: підручники, посібники, навчально-методичні збірники, вказівки, матеріали, хрестоматії тощо,

науковий звіт,

наукова стаття,

наукова монографія,

повідомлення й виступи,

резюме,

реферат, реферативний огляд,

рецензія, відгук

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо, тобто скорочений запис певної інформації. В ньому відображені основні положення тексту, які при необхідності доповнюються, аргументуються, ілюструються яскравими прикладами.

Конспект при потребі буває короткимабо детальним. Можна зберегти без змін авторські конструкції, цитати. В іншому випадку використовується переказ, інші формулювання, для швидкості та зручності в конспекті можуть подаватися скорочені слова, абревіатури. Деякі зауваги при складанні конспекту:

- при прочитанні та прослуховуванні тексту (промови, доповіді, виступу) для конспектування звертається увага на опорні (ключові) слова, ті інформаційні центри, що несуть найбільше смислове навантаження (так звані „вузлики на пам’ять”). Вибір ключових моментів залежить від мети та завдань конспектування, власних знань у цій галузі, особистих зацікавлень, можливостей пам’яті тощо;

- поділіть текст на логічно-смислові частини під час повторного читання;

- під час конспектування тексту великого розміру на полі вказуйте сторінки книжки, з яких законспектовано основні положення;

- на полях помічайте значення нових та незнайомих слів, понять, а також записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.

Для конспектування, як і реферування, використовують, наприклад, такі способи викладу матеріалу: опис, оповідь, міркування.

За своїм обсягом конспект не перевищує 1/3 всього первинного тексту.

При складанні плану треба пам’ятати, що у пунктах плану називають основні мікротеми тексту. Перший та останній пункти співвідносяться як вступ та висновки тексту. Кожен пункт має бути коротким, чітким, відповідати змісту виділеної частини. Пункти складного плану можна розбивати на підпункти, Пункти оформляють як розповідне, здебільшого односкладне називне речення, або питальне речення.

Основні правила складання плану такі:

- попередньо перегляньте текст;

- уважно прочитайте текст, визначте головну думку;

- поділіть текст на смислові частини, визначте мікротеми;

- сформулюйте пукти плану;

- спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.

Додаток 1

Перелік маркерів, що полегшують виявлення основних аспектів змісту анотованих документів при складанні довідкової анотації

Назва аспекту	Маркер
1. Дані про автора	Автор статті (монографії, броброшури) …
1.1. Професія	Стаття (монографія) відомого вчевченого(науковця, досдослідника…) Автори - посібника-висвисококваліфіковані печспеціалісти, фахівці з пев- певної галузі…
1.2. Науковий ступінь, вчене звання	Академік… присвятив свою прапрацю… Автор - доктор філологічних наунаук, пропрофесор… Монографія лауреата Нацнаціональної премії України Ук ім..Т. Шевченка…
1.3. Національність (країна)	Автор, відомий український журфінансист … Книга видатного амеамериканського винахідника …
2. Форма (жанр) анотованого твору	Видання (монографія, стаття, поспосібник, (предмет розгляду, темпідручник, брошура, прапрактикум, словник…) приприсвячено … У збірник (антологію, зібрзібрання) увійшли праці з пропроблем… У довіднику висвітлені питпитання…
3. Часові межі	Хронологічні межі досдослідження - … Аналізована праця наводить данпевні факти за час (період з ніз…до…)
4. Місце дослідження	Застосовується методика, роз розроблена ученими Інституту журжурналістики…
5. Систематичний виклад	У монографії всебічно пропроаналізовано… Збірник – результат ком комплексного дослідження…
6. Притаманні особливості, новизна поднаданого матеріалу	Вперше введено в науковий обігобіг... Збірник присвячено малнововизначеній проблемі… У монографії вперше препредставлено…
7. Перевидання, особливості нового видвидання	Друге видання … включає розрозділи з… Нове видання відрізняється від від попереднього… На відміну від попереднього видвидання…
8. Характеристика довідкового апарату вид видання	Монографія відкривається вствступним словом… Завершується монографія післпіслямовою… списком ілюілюстрацій, додатками…, можможна подати довідковий апаапарат, короткий тлумачний слословник, допоміжні покпокажчики...
9. Цільова аудиторія (призначення)	Книга адресована (ророзрахована, орієорієнтована…, призначена...) Видання може зацікавити… Стаття корисна для… Варто рекомендувати поспосібник…

 

Додаток. 2

Перелік маркерів, що полегшують виявлення основних аспектів змісту анотованих документів при складанні рекомендаційної анотації

Назва аспекту	Маркер
Дані про автора	Автор роману - …
1.1. Дати життя й діяльності
1.2. Національність або належність автавтора до певної країни	Ім’я українського письменника й пубпубліциста… широко відоме вітчвітчизняному читачеві Герман Гессе (1877-1962) – видатний німнімецько-швейцарський письменник перпершої половини ХХ ст.
Розкриття псевдоніму	Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія ВілВілінська…) Справжнє імя редакторки Олени ПчіПчілки – Олена Петрівна Косач…
1.4. Професія	Автор нарисів – відомий економіст…
2. Загальна характеристика вид видання	Видання подарункове Численні карти, оригінальні малюнки, світсвітлини (фотоматеріали) збагачують зміст книгкниги Книга щедро ілюстрована
3. Цільове призначення	Мета книги – розкрити… сфосформувати… дати уявлення… погпоглибити знання про … Книга може стати у пригоді… Видання цінне для розширення світсвітогляду… підвищення кваліфікації… як ддовідковий посібник із…
4. Читацьке призначення	Книга розрахована на… (призначена для… адресована… видання з зацікавленням прочитають… кникнига зверзвернена до тих, хто… зацікавить… видання можна рекомендувати, запзапропонувати студентам, школярам, фахфахівцям у галузі…)

[Як правильно оформити список літератури до наукової роботи?

Бібліографічний опис документів здійснюється за:

1. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)». - К.: Держстандарт України, 2007.

Слова і словосполучення скорочуються відповідно до:

1. ДСТУ 3582–97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги і правила». - К.: Держстандарт України, 1998.

2. ГОСТ 7.12.93» Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила»

Практичне заняття № 5

Мета: засвоїти практичні навики та вміння при оформленні результатів наукових досліджень, праць

План: Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги ВАК України до наукової статті. Основні вимоги до виконання та оформлення курсової, бакалаврської, дипломної, магістерської робіт.. Рецензія, відгук.

 

Автореферат

Автореферат – короткий виклад наукової праці самим автором. Найчастіше зустрічаються автореферати кандидатської і докторської дисертацій. Автореферат дисертації – це наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня. Дисертація супроводжується окремим авторефератом обсягом 1,3-1,9 авторського аркуша для докторської та обсягом 0,7-0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації, який здобувач друкує державною мовою. Вимоги до оформлення автореферату встановлює ВАК.

Структурно автореферат складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць за темою дисертації, анотацій українською, російською та англійською мовами.

Висновки – це стисла інформація про підсумки виконаної роботи, що повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукового завдання (для кандидатської дисертації) або проблеми (для докторської), за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня. Далі наводяться головні наукові та практичні результати роботи, що відповідають меті та завданням, поставленим у дослідженні. Кожен науковий і прикладний висновок формулюється чітко, однозначно, конкретно; таким чином констатується суть і новизна роботи, наукова цінність і практична значущість виконаного дослідження.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації подається відповідно до вимог міждержавного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць і прізвищ співавторів. Публікації розташовуються у такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані й анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо.

Далі подаються анотації трьома мовами (українською, російською та англійською), наводяться ключові слова.

Текст автореферату, як і дисертації, розглядається експертною комісією спеціалізованої ради. Автореферат до друку підписує вчений секретар спеціалізованої ради.

Автореферат дисертації видається друкарським способом у кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою, і розсилається за затвердженим списком (враховуючи обов’язкові та додаткові адреси установ та окремих фахівців).

Стаття.

Наукова стаття – один із видів наукових публікацій, де подаються кінцеві або проміжні результати дослідження, висвітлюються пріоритетні напрямки розробок ученого, накреслюються перспективи подальших напрацювань.

Обсяг наукової статті – 6–22 сторінки, тобто 0, 35–1 др. арк. (10–40 тисяч знаків).

Необхідними елементами мають бути:

· постановка проблеми у загальному вигляді, її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

· аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми і на які спирається автор;

· виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, що розглядаються в означеній статті;

· формулювання цілей статі (постановка завдання);

· виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

· висновки даного дослідження;

· накреслення перспектив подальших розвідок у цьому напрямку.

Варто зважати і на такий факт: у наукових збірниках чи журналах при бажанні розмістити в них певну статтю, за рішенням редколегії, можуть існувати рубрики, де б подавалися рецензії, наукові чи реферативні огляди, інформаційні повідомлення із наукової діяльності, навчально-методичні поради, тексти лекцій, доповідей і повідомлень, що за своїми жанровими ознаками, обсягом публікації, відсутністю специфічних елементів для наукової статті не можуть вважатися статтями і зараховуватися до фахових наукових публікацій.

Фаховими науковими збірниками і журналами з певної галузі наук вважаються ті, що затверджені ВАК України (їх перелік друкується у „Бюлетенях ВАК України”; списки поступово оновлюються) і відповідають таким вимогам:

1. Наявність у складі редколегії не менше п’яти докторів наук із відповідної галузі науки, серед яких обов’язково повинні бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періодичне видання).

2. Журнал (періодичне видання) підписується до друку виключно за рекомендацією вченої ради наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що його видає, про що зазначається у вихідних даних.

3. Тираж не менше 100 примірників.

4. Повне дотримання вимог до редакційного оформлення журналу (періодичного видання) згідно з державними стандартами України.

5. В одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання) може бути не більше однієї статті заявленого автора.

6. Наявність журналу (періодичного видання), а також монографії у фондах бібліотек України, перелік яких затверджено постановою президії ВАК України від 22 травня 1997 р. за № 1 б / 5:

· Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3)

· Національна парламентська бібліотека України (01601, Київ, вул. М. Грушевського, 1)

· Державна науково-технічна бібліотека України (03171, Київ, вул. Антоновича, 180)

· Львівська державна наукова бібліотека ім. В. Стефаника (79001, Львів, вул. Стефаника, 2)

· Одеська державна наукова бібліотека (65020, Одеса, вул. Пастера, 13)

· Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка (61003, Харків, пров. Короленка, 18)

· Книжкова палата України (02094, Київ, просп. Гагаріна, 27).

·

· Питаннями, що займається організацією та правилами технічного оформлення наукових публікацій, визначена Вища атестаційна комісія України.

Ви́ща атестаці́йна комі́сія Украї́ни (ВАК України) — колишній центральний орган виконавчої влади України, підвідомчий Кабінету Міністрів України. ВАК займався атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

9 грудня 2010 Вищу атестаційну комісію України ліквідовано^[], поклавши її функції на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Структура

ВАК України очолював голова, якого призначав на посаду та звільняв з посади Президент України. Голова ВАК України мав заступників. У ВАК України були також посади заступників голови, вченого секретаря. Голова ВАК України ніс персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на ВАК України завдань і здійснення нею своїх функцій, розподіляв обов'язки між заступниками і вченим секретарем, визначав ступінь відповідальності заступників, вченого секретаря, керівників структурних підрозділів ВАК України

Для розгляду найважливіших питань розвитку галузі, обговорення напрямів діяльності ВАК України, оперативного та узгодженого вирішення питань, що належали до компетенції ВАК України, діяла президія ВАК України, склад якої затверджував Кабінет Міністрів України. До складу президії входили голова ВАК України, його заступники та вчений секретар ВАК України за посадами, керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також провідні вчені-представники державних академій наук і державних вищих навчальних закладів.

Склад президії затверджувався Кабінетом Міністрів України за поданням голови ВАК України терміном на 3 роки.

У ВАК України могли утворюватися консультативні та інші дорадчі органи. Склад і положення про ці органи затверджував голова ВАК України. Граничну чисельність працівників центрального апарату ВАК України та його структуру затверджував Кабінет Міністрів України.

Завдання

Основними завданнями ВАК України були:

· формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

· участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;

· забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;

· координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

· проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

· керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

· розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Вищу атестаційну комісію України.

Резюме-висновки

За своїм походженням це – короткий виклад суті доповіді, статті тощо; короткий висновок із сказаного, написаного або прочитаного. Стислі висновки, або резюме можуть супроводжувати наукову статтю. Як анотація, реферат та огляд, резюме використовують для написання підсумків того чи іншого наукового дослідження. Обсяг такого резюме мінімальний, форма лаконічна, мовні засоби точні. Основна формула: мінімум засобів – максимум інформації.

Найчастіше резюме зводиться до трьох чітких, виразних речень, які розкривають суть дослідження (або аналізованого об’єкта).

Рецензія

Важливим жанром наукової комунікації є рецензіяРецензія (нім. rezension, лат. recensio, англ. review — огляд, оцінка) — аналіз, розбір, деяка оцінка публікації, твору або продукту, жанр газетно-журнальної публіцистики та літературної критики. Рецензія може мати стосуватись матеріальних речей (прилади, аксесуари, побутова техніка), комп'ютерних технологій, художньої літератури, музики, кінематографії, комп'ютерних ігор. Рецензувати можна також поточні події, громадські заяви тощо. На додаток до критичного твердження автор рецензії може виставити предмету рецензування певну оцінку для визначення відносної цінності рецензованого предмета. Автором її, як правило, стає фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота чи дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінку певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.

Рецензя є також відгук наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської і докторської дисертацій.

Пропонуємо деякі види рецензій:

- споживча рецензія (англ. consumer review) — це рецензія, написана власником продукту або послуги, або ж написана тими користувачами продукту або послуги, які мають достатній досвід для того, щоб прокоментувати надійність товару / послуги та його відповідність заявленим виробником специфікаціям;

-експертна рецензія (англ. expert review) — це рецензія, написана будь-ким, хто протестував кілька продуктів або послуг для визначення, який з них пропонує краще співвідношення ціни і якості або кращий набір особливостей;.

-куплена рецензія (англ. bought review) — це система, де автор чи виробник (зазвичай компанія) нового продукту платить рецензенту за активне просування на ринку товарів чи послуг. Найчастіше ця форма використовується в автомобільній індустрії, виробництві фільмів і комп'ютерних технрлогіях, ця система створює так звану «таємну рекламу». Як правило, куплені огляди є упередженими, хоча бувають і винятки.

Приблизна структура рецензії:

• тема або найменування рецензованої роботи;
• її автор;
• актуальність і точність обраної теми;
• відповідність обраній темі використаної літератури;
• використання системи доказів;
• повнота розкриття проблеми;
• результати аналізу економічної доцільності, якщо потребно;
• наявність чітких висновків;
• використання наукового апарату;
• якість оформлення роботи;
• недоліки, що є в роботі;
• висновок про можливість допуску роботи до захисту (або надання іншого права).

 

Відгук

Відгук – стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). Особливість відгуку, як правило, наукового керів