Складання тез до виступу, тексту.

Тези- це короткий виклад принципових положень, які не містять полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу або в тексті. Тези – це також коротко сформульоване положення абзацу, тексту лекції, доповіді тощо. Обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту.

Відповідно до мети тези бувають вторинними та оригінальними. Відповідно, вторинні тези призначені для виділення основної інформації в тому чи іншому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) при прочитанні та реферуванні, їхнє призначення – використання для подальшого наукового дослідження.

Оригінальні тези створюються як первинний текст для подальшого виступу на семінарі, конференції чи іншому науковому зібранні. Такі тези друкуються найчастіше у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо. Тези можуть виступати ключовими елементами майбутньої наукової розвідки як план, начерк основних положень.

Порядок роботи над складанням тез може бути таким:

1. Прочитайте весь текст, або розділ, якщо твір великий за обсягом.
2. Знайдіть і виділіть основні положення, сформульовані автором.
3. Викладіть основні авторські думки у вигляді послідовних пунктів.

Вимоги до складання тез:

- формулювання думки повинно бути чітке і коротке (4-5 речень);

- кожне положення містить у собі лише одну думку;

- можна складати тези за абзацами, іноді одна теза може об’єднувати декілька абзаців;

- записуючи тези, краще їх нумерувати, хоча це не обов’язково.

Розглянемо деякі аспекти анотування наукових матеріалів. Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документу, що розкриває логічну структуру та найсуттєвіший зміст. Анотації використовуються для короткої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо, а також у видавничій, інформаційній та бібліографічній діяльності.

Як і при реферуванні, тут відбувається фізичне скорочення первинного документу при збереженні його основного смислового змісту. Насамперед, важливо подати коротку узагальнюючу характеристику анотованого тексту з огляду його призначення, змісту, виду, форми та інших особливостей. Анотації виконують дві основні функції:

v сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість встановити основний його зміст і призначення, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту праці);

v пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових, зокрема автоматизованих системах, для пошуку конкретних документів).

За функціональним призначенням анотації бувають довідкові та рекомендаційні. Основна відмінність полягає у відсутності чи наявності оцінки документа.

Довідкова анотація уточнює нечіткість (неконкретність) заголовку і повідомляє з довідковою метою відомості про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати документи, зацікавити, привернути увагу, переконати в необхідності прочитання документа. Тому в рекомендаційних анотаціях присутні дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо. Такі анотації пишуться живою і зрозумілою мовою, за обсягом вони ширші, аніж довідкові анотації.

За способом характеристики первинного документа анотації бувають загальні та аналітичні (або спеціалізовані).

Загальна анотація характеризує документ загалом і подається, як правило, на документи, зміст яких стосується передусім теми бібліографічного покажчика (або його розділу). Загальні анотації використовуються також при підготовці універсальних бібліографічних посібників.

Аналітична анотація розкриває лише частину змісту документа. Її використання доцільне тоді, коли документ лише частково стосується теми бібліографічного посібника. Аналітична анотація може подавати тільки окремий аспект змісту документа або ж виділяти якусь його окрему частину (розділ, параграф, статтю).

За кількістю документів, що анотуються, розрізняють анотації монографічні та зведені (групові). Монографічна анотація складається на один документ. Групова анотація об’єднує кілька близьких за змістом (чи за якоюсь іншою ознакою, напр., жанром) документів, що дозволяють показати в них загальне й особливе. Групова анотація може подавати характеристику кількох творів одного або різних авторів, одного виду документів чи одного жанру. До групових також належать анотації на один документ, якщо в них подані дані про інші джерела, так чи інакше пов’язані з документом, що анотується.

За обсягом та глибиною розрізняють анотації пояснюючі, описові та реферативні.

Пояснюючі анотації, що складаються із кількох слів чи одного-двох речень, тільки розкривають недостатньо інформативний заголовок документа.

Описові анотації, узагальнено характеризуючи зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: „Про що повідомляється у документі?”

Реферативні анотації не тільки подають перелік основних тем, а й розкривають їх зміст. Вони відповідають на два питання: „Про що повідомляється в основному документі?” і „Що саме з даного приводу повідомляється?”. За глибиною подачі інформації реферативні анотації наближаються до рефератів. Схожі тут і методичні прийоми їх подачі. Однак, написання реферату передбачає, що його автор заглиблюється у сутність проблеми, що відображена в тексті, є фахівцем у даній галузі, до якої належить первинний документ.

За виконанням анотації бувають авторськими і складені редакторами, бібліографами.

Об’єктами анотування, на відміну від об’єктів реферування, можуть бути будь-які документи. Практично, на будь-який документ можна подати анотацію. Вибір виду анотації залежить передусім від призначення та виду документа, галузі знань, особливостей жанру, доступності, обсягу та інших факторів. Наприклад, для характеристики офіційних, наукових, довідкових, виробничо-практичних видань доцільно подавати довідкові анотації. Для розкриття змісту науково-популярних, художніх, дитячих книг, масово-політичної літератури, розважальних видань тощо найчастіше подають рекомендаційні анотації.

Елементами анотації можуть бути:

v основна тема, проблема, мета роботи;

v результати роботи;

v новизна анотованих матеріалів, що розміщені в документі, у порівнянні з іншими, спорідненими за тематикою чи цільовим призначенням;

v відомості про автора первинного документа;

v вказівки на приналежність автора до певної країни (або документи, перекладені з іноземних мов);

v аналіз переваг анотованого твору серед подібних за тематикою;

v інформація про зміну заголовку, авторського колективу, року видання (при перевиданні);

v рік, яким розпочинається випуск багатотомного видання.

 

В анотації на художні твори неодмінно має вказуватися літературний жанр, період творчості письменника, основна тема й проблематика твору, місце й час дії описуваних подій та інш.

Анотація на періодичні та продовжувані видання включає дані про завдання, мету, характер видання; об’єднання, роз’зєднання, відновлення чи припинення випуску та інші зміни у виданні.

Текст анотації вирізняється лаконічністю, високим рівнем узагальнення інформації, що представлена в первинному документі. В тексті анотації не подаються дані, що наявні в бібліографічному описі анотованого документа, зокрема, в заголовку. Не варто використовувати складні синтаксичні конструкції, громіздкі речення, що перешкоджають сприйняттю тексту.

Процес написання анотації передбачає здійснення трьох етапів:

v оцінка інформаційної значущості документа й вибір виду бібліографічної характеристики;

v аналіз змісту з метою виявлення найсуттєвіших даних;

v узагальнення суттєвої інформації для складання анотації.

 

На першому етапі визначається актуальність тематики, оригінальність змісту, точність, достовірність, повнота й оперативність інформації. Вивчення документа починається з ознайомлення з заголовком, довідковим апаратом видання (вступом чи передмовою, змістом), рубриками в самому тексті, висновками, резюме.

На другому етапі слід визначити основну тему, проблему, об’єкт, мету роботи, її результати; визначається новизна, що характеризує конкретне видання; встановлюється цільове і читацьке призначення документа Основна увага звернена на нову інформацію, принципові положення, концепції, нові методики. Важлива інформація може виявитися в результаті аналізу елементів форми первинного документа (автор, назва, об’єкт документа, рік видання та інш.), а також елементів змісту (галузь вивчення, мета дослідження, часові межі тощо).

План-макет поаспектного (анкетного) аналізу документа при складанні довідкової анотації:

v дані про автора;

v дані про форму (жанр) первинного документа;

v предмет, об’єкт або тема первинного документа;

v час і місце дослідження;

v характеристика змісту анотованого документа;

v причини перевидання та притаманні особливості поданого перевидання;

v характеристика довідкового апарату видання;

v цільове й читацьке призначення документа.

 

Для швидшого знаходження в тексті аналізованого документа основних аспектів змісту варто користуватися маркерами – словами і словосполученнями, що стали стійкими ознаками певного аспекту.

В анотації рекомендується уточнювати цільове і читацьке призначення документа. Тема формулюється у досить широкій формі (“ для самоосвіти; підвищення кваліфікації; на допомогу науковцям; для популяризації знань” тощо). Читацька адресність при можливості конкретизується завдяки вказівці на певні групи читачів, яким здебільшого адресовано цей документ („для широкого кола читачів”, „рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим”, „розраховано на викладачів вищої школи, які бажають поглибити свої знання...” та інш.).

При цьому названі елементи, як правило, не присутні в одній анотації у повному обсязі. Це - модель. В процесі анотування визначаються конкретні характеристики кожного документа, що стають найбільш цікавими, інформативними, значимими.

Анотація має бути лаконічною, достатньо конкретною, при необхідності, – з посиланням на факти, імена, дати та інш.

Якщо для наукових досліджень анотації часто подають стандартні формулювання („автор розповідає”, „стаття присвячена…”, „у монографії розглядаються…”), то для текстів науково-популярних, художніх, публіцистичних варто подбати про оригінальні конструкції: доцільно використовувати різноманітні варіанти подачі матеріалу: запитання до читача, порівняння з іншими документами, виділення головної ідеї тощо. Не прикрашають анотацію повтори, штампи, громіздкі словосполучення, складні підрядні речення, туманні визначення, невдалі вислови. Бажано, щоб у кількох рядках тексту існувала часова відповідність та однотипність дієслівних форм. Особливо важливий стиль при підготовці рекомендаційних анотацій.

Наукова термінологія, що використовується в анотації, має бути загальноприйнятою, відповідати сучасному рівню знань. Маловідомі чи застарілі терміни вимагають пояснення.

Бажано для кожного джерела визначити приблизний обсяг анотацій, дотримуватися логічного порядку наведених даних. Щоправда, для рекомендаційної анотації послідовність розташування елементів залежить передусім від зацікавленості та значимості. Тому тут одноманітність не є обов’язковою.

Додаток 1

Перелік маркерів, що полегшують виявлення основних аспектів змісту анотованих документів при складанні довідкової анотації

Назва аспекту	Маркер
1. Дані про автора	Автор статті (монографії, броброшури) …
1.1. Професія	Стаття (монографія) відомого вчевченого(науковця, досдослідника…) Автори - посібника-висвисококваліфіковані печспеціалісти, фахівці з пев- певної галузі…
1.2. Науковий ступінь, вчене звання	Академік… присвятив свою прапрацю… Автор - доктор філологічних наунаук, пропрофесор… Монографія лауреата Нацнаціональної премії України Ук ім..Т. Шевченка…
1.3. Національність (країна)	Автор, відомий український журфінансист … Книга видатного амеамериканського винахідника …
2. Форма (жанр) анотованого твору	Видання (монографія, стаття, поспосібник, (предмет розгляду, темпідручник, брошура, прапрактикум, словник…) приприсвячено … У збірник (антологію, зібрзібрання) увійшли праці з пропроблем… У довіднику висвітлені питпитання…
3. Часові межі	Хронологічні межі досдослідження - … Аналізована праця наводить данпевні факти за час (період з ніз…до…)
4. Місце дослідження	Застосовується методика, роз розроблена ученими Інституту журжурналістики…
5. Систематичний виклад	У монографії всебічно пропроаналізовано… Збірник – результат ком комплексного дослідження…
6. Притаманні особливості, новизна поднаданого матеріалу	Вперше введено в науковий обігобіг... Збірник присвячено малнововизначеній проблемі… У монографії вперше препредставлено…
7. Перевидання, особливості нового видвидання	Друге видання … включає розрозділи з… Нове видання відрізняється від від попереднього… На відміну від попереднього видвидання…
8. Характеристика довідкового апарату вид видання	Монографія відкривається вствступним словом… Завершується монографія післпіслямовою… списком ілюілюстрацій, додатками…, можможна подати довідковий апаапарат, короткий тлумачний слословник, допоміжні покпокажчики...
9. Цільова аудиторія (призначення)	Книга адресована (ророзрахована, орієорієнтована…, призначена...) Видання може зацікавити… Стаття корисна для… Варто рекомендувати поспосібник…

 

Додаток. 2

Перелік маркерів, що полегшують виявлення основних аспектів змісту анотованих документів при складанні рекомендаційної анотації

Назва аспекту	Маркер
Дані про автора	Автор роману - …
1.1. Дати життя й діяльності
1.2. Національність або належність автавтора до певної країни	Ім’я українського письменника й пубпубліциста… широко відоме вітчвітчизняному читачеві Герман Гессе (1877-1962) – видатний німнімецько-швейцарський письменник перпершої половини ХХ ст.
Розкриття псевдоніму	Марко Вовчок (справжнє ім’я – Марія ВілВілінська…) Справжнє імя редакторки Олени ПчіПчілки – Олена Петрівна Косач…
1.4. Професія	Автор нарисів – відомий економіст…
2. Загальна характеристика вид видання	Видання подарункове Численні карти, оригінальні малюнки, світсвітлини (фотоматеріали) збагачують зміст книгкниги Книга щедро ілюстрована
3. Цільове призначення	Мета книги – розкрити… сфосформувати… дати уявлення… погпоглибити знання про … Книга може стати у пригоді… Видання цінне для розширення світсвітогляду… підвищення кваліфікації… як ддовідковий посібник із…
4. Читацьке призначення	Книга розрахована на… (призначена для… адресована… видання з зацікавленням прочитають… кникнига зверзвернена до тих, хто… зацікавить… видання можна рекомендувати, запзапропонувати студентам, школярам, фахфахівцям у галузі…)

[Як правильно оформити список літератури до наукової роботи?

Бібліографічний опис документів здійснюється за:

1. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)». - К.: Держстандарт України, 2007.

Слова і словосполучення скорочуються відповідно до:

1. ДСТУ 3582–97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги і правила». - К.: Держстандарт України, 1998.

2. ГОСТ 7.12.93» Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила»

Практичне заняття № 5

Мета: засвоїти практичні навики та вміння при оформленні результатів наукових досліджень, праць

План: Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги ВАК України до наукової статті. Основні вимоги до виконання та оформлення курсової, бакалаврської, дипломної, магістерської робіт.. Рецензія, відгук.