Загальна характеристика віку

Б.Є. Будний

Охороняється законом про авторське право.

Жодна частина видання не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва.

Заброцький MJVL Основи вікової психологи. Навчальний посібник.—Тернопіль:

Навчальна книга - Богдан, 2001. — 112с.

ISBN 966-7924-07-6

У посібнику розглянуто основні теоретичні концепції провідних вітчизняних та зарубіжних вчених в області індивідуального розвитку людської психіки, охарак­теризовано закономірності її формування від народження до зрілості.

Для студентів, викладачів і всіх, хто цікавиться проблемами вікової психології.

ББК 88.37

ISBN 966-7924-07-6

© Заброцький М.М., 2001 © Навчальна книга - Богдан, макет, художнє оформлення, 2001

ЗМІСТ

Передмова..............................................................................................................4

Тема 1. Предмет та методи вікової психології...................................................... 5

1.1. Предмет вікової психології як науки.................................................... 6

1.2. Загальна характеристика віку............................................................... \

1.3. Теоретичні концепції вікової психології.............................................. 8

1.4. Методи вікової психології................................................................... 15

Тема 2. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки........................ 19

2.1. Розвиток і формування...................................................................... 20

2.2. Особливості психічного розвитку...................................................... 21

2.3. Рушійні сили розвитку психіки.......................................................... 23

2.4. Навчання, виховання та розвиток психіки......................................... 28

2.5. Вікова періодизація психічного розвитку.......................................... ЗО

Тема 3. Психологічні особливості дошкільного віку.......................................... 33

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти................................... 34

3.2. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства..... 40

3.3. Психологічні особливості розвитку особистості дитини

дошкільного віку............................................................................... 45

3.4. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти................ 54

Тема 4. Психологічні особливості молодшого школяра.................................... 57

4.1. Загальна психологічна характеристика ситуації розвитку

молодшого школяра......................................................................... 58

4.2. Навчальна діяльність молодших школярів......................................... 61

4.3. Розвиток пізнавальних психічних процесів........................:.............. 64

4.4. Формування особистості дитини в початкових класах..................... 68

Тема 5. Психологічні особливості підлітка......................................................... 71

5.1. Загальна характеристика підліткового віку........................................ 72

5.2. Стосунки з однолітками та дорослими.............................................. 76

5.3. Розвиток пізнавальних процесів......................................................... 80

5.4. Формування особистості підлітка...................................................... 84

Тема 6. Психологічні особливості юнацтва........................................................ 91

6.1. Загальна характеристика ранньої юності.......................................... 92.

6.2. Взаємини з дорослими та однолітками............................................. 93

6.3. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток...................................... 98

6.4. Формування особистості в період ранньої юності......................... 101

Додаткова література.............................................................................. 107

Психологічний словничок...................................................................... 108

ПЕРЕДМОВА

ТЕМАІ

 

Посібник покликаний допомогти читачам опанувати основи вікової психо­логії. У ньому висвітлюються загальні проблеми психічного розвитку людини та розкриваються його характерні вікові особливості.

З метою полегшення роботи над текстом кожен розділ завершується завдан­нями для перевірки рівня засвоєних знань та переліком літературних джерел, рекомендованих для самостійного опрацювання. У кінці книги наведено список додаткової літератури, адресованої читачам, які бажають глибше ознайомитися з даним предметом, та словник психологічних термінів.

Автор висловлює щиру подяку директорові Інституту психології ім. Г.С. Костюка, доктору психологічних наук, професору, академіку АПН України С.Д. Максименку за консультації з найважливіших питань вікової та пе­дагогічної психології.

Посібник ілюстрований малюнками доньки та внучки автора.

ПРЕДМЕТ ТА МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Предмет вікової психології як науки

1.2. Загальна характеристика віку

1.3. Теоретичні концепції вікової психології

1.4. Методи вікової психології

1.1. ПРЕДМЕТ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

Окремою галуззю психологічної науки є вікова психологія зі своїм специфіч­ним предметом' досліджень. Предмет вікової психології—вікова динаміка пси­хіки людини, тобто вікова психологія досліджує закономірності психічного роз­витку особистості на різних етапах її життя.

Отож, вікова психологія вивчає виникнення й розвиток психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) і влас­тивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих; зумовлену віком динаміку співвід­ношень між ними; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування та ін.); формування психічних якостей підростаючої особистості;

вікові можливості засвоєння знань; провідні фактори розвитку та формування особистості та ін.

Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що з'являються з віком у психічній діяльності людини, знаменуючи собою переходи від нижчих до вищих ступенів її розвитку. Вікова психологія розкриває умови, що визнача­ють процес розвитку, співвідношення у цьому процесі природних (спадковості, фізіологічного визрівання організму тощо) і суспільних факторів, за допомогою яких (і через які) реалізуються можливості психічного розвитку людини.

Вікова психологія з'ясовує роль історично вироблених суспільством ціннос­тей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у формуванні людського індивіда як особистості.

У предмет вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх періодів до наступних, від нижчих стадій до вищих, з'ясування індивідуально-типологічних відмінностей у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді та дорослих, встанов­лення факторів, що їх детермінують, тощо.

У загальній структурі вікової психології виділяють дитячу психологію, психо­логію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію ранньої юності, пси­хологію дорослої людини та геронтопсихологію.

Після загальної характеристики предмета вікової психології як науки вважає­мо за доцільне зробити деякі зауваження щодо викладу матеріалу в даному посіб­нику. Без сумніву, загальні вікові властивості завжди по-різному проявляються у конкретних соціальних та історичних умовах. Водночас експериментальних до­сліджень цієї проблематики у сучасних умовах із врахуванням статі, місця про-

' Нагадаємо, що предметом науки є та сторона дійсності, яка вивчається даною наукою.

живання, соціального походження тощо надзвичайно мало, що робить висвіт­лення даної теми вимушено фрагментарним, а в ряді випадків таким, що базуєть­ся на дослідженнях, проведених раніше.

І ще одне. Характеризуючи психологічні особливості тієї чи іншої вікової групи, говоритимемо передусім про найбільш загальні, типові. Водночас наго­лосимо, що існує проблема статевих та індивідуальних особливостей, яку, на жаль, у рамках даної роботи розглянути неможливо. Проте постійно матимемо на увазі, що вікові закономірності, про які йтиметься надалі, завжди проявляють­ся через індивідуальні варіації, а вони, зрозуміло, залежать не лише від середови­ща та умов виховання людини, але й від особливостей її організму та психіки.

МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Вікова психологія використовує два основні методи отримання психологіч­них фактів, які в подальшому виступають об'єктом наукового аналізу, — спостереження та експеримент. Наголосимо, що специфіка предмета віко­вої психології визначає і особливості застосування названих методів.

Перехід до об'єктивного вивчення психіки дитини відбувся наприкінці XIX століття і пов 'язаний насамперед із книгою відомого німецького вчено-го-дарвініста Вільгельма Прейєра "Душа дитини". Уній В. Прейер описує результати щоденних спостережень за розвитком власного сина, зверта­ючи увагу на розвиток органів чуттів, моторики, волі, розуму й мови.

Незважаючи на те, що спостереження за розвитком дитини велися і задовго до появи книги В. Прейєра, його безперечний пріоритет визначає­ться зверненням до вивчення ранніх років життя дитини та введенням у дитячу психологію методу об'єктивного спостереження, розробленого за аналогією з методами природних наук.

Спостереження — це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та пове­дінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження, як пра­вило, стають окремі сторони психічної діяльності дитини, приміром, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини у групах дітей, ігри тощо.

Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є: цілеспрямо­ваність, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих даних з наступним їх аналізом та ін.

Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довго- та коротко­тривалі, колективні та індивідуальні, явні та приховані.

У віковій психології спостереження часто набуває характеру послідовного фік­сування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Викорис­товуються також дані самоспостереження дітей та дорослих, їхні словесні звіти про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади, різні події у своєму житті тощо.

Широко застосовується і психологічний експеримент. Специфіка його по­лягає у створенні спеціальних умов, за яких виникають очікувані психічні проце­си, акти поведінки дитини; у можливості відтворення цих умов з метою перевір­ки істинності своїх висновків; у зміні істотних умов з метою виявлення їх впливу на хід досліджуваних процесів.

Розрізняють лабораторний і природний експеримент. Лабораторний екс­перимент проводять в умовах, які ретельно добирають і створюють штучно. При­кладами такого експерименту може бути вивчення умовних рефлексів дитини, змін дихання, пульсу залежно від емоцій, швидкість різноманітних реакцій, роз­в'язання експериментальних завдань тощо. Незважаючи на те, що лабораторний експеримент дозволяє якнайкраще враховувати умови, контролювати хід та ета­пи, кількісно оцінювати результати та ін., застосування його у віковій психології досить обмежене.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природ­них для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження вікових, індивідуальних особливос­тей розвитку сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою дітям пропонують виконати різні види завдань (перцептивні, мнемічні, мисленні, конструкторські тощо), а за процесом та результатами розв'язання роблять висновки про їхні психічні влас­тивості.

Особливим видом природного є формуючий (навчальний) експеримент, коли динаміка психічної діяльності людини простежується як результат активного впли­ву експериментатора. Формуючий експеримент водночас виконує дві функції:

дослідження психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних вихов­них та освітніх цілей.

Окремим шляхом отримання психологічних фактів у віковій психології є так званий близнюковий метод. Сутність останнього полягає у співставленні даних про психічний розвиток монозиготних близнюків, отриманих за допомогою спос­тереження та експерименту.

Вікова психологія також широко використовує величезну кількість конкрет­них дослідницьких методик — аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, соціо-метрія, психодіагностичні тести тощо.

Психологи часто вдаються до бесід із дітьми на різноманітні теми. Бесіди мо­жуть бути програмованими та довільними, включати прямі та непрямі запитан­ня, набувати характеру інтерв'ю. Практикуються і письмові опитування (анкету­вання).

Джерелом психологічних фактів можуть бути результати образотворчої, літе­ратурно-художньої та інших видів діяльності людини.

Широко використовують у віковій психології і різноманітні психодіагностичні тести, тобто системи завдань, які дозволяють вимірювати рівень розвитку пев­ної якості (властивості) особистості.

Серед тестів розрізняють:

тести досягнень, спрямовані на визначення рівня володіння людиною конк­ретними знаннями, уміннями та навичками;

тести інтелекту, покликані виявляти інтелектуальний потенціал людини;

тести креативності, націлені на вивчення й оцінку творчих здібностей;

тести особистісні, спрямовані на оцінку різних сторін особистості;

тести проективні — для цілісного вивчення особистості, що витікає з ана­лізу психологічної інтерпретації, тобто усвідомленого чи неусвідомленого пере­несення суб'єктом власних властивостей і станів на зовнішні об'єкти під впливом домінуючих потреб та цінностей.

Ефективність застосування того чи іншого методу залежить від того, наскіль­ки він валідний (відповідає тому, для чого він застосовується) і надійний (дозво­ляє отримувати одні й ті ж результати при багаторазовому використанні).

Що є предметом вікової психології?

Які завдання вирішує вікова психологія?

Що таке "вік" із точки зору психології?

Історія виникнення й розвитку вікової психології.

Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського.

Які методи використовуються у дослідженнях із вікової психології?

 

1. Абрамова ГС. Возрастная психология. — М., 1997. — Гл. 1,6,9.

2. Бурлачук А.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике.—К., 1989.

3. Вікова психологія / За ред. ГС. Костюка. — К., 1976. — Розділ І.

4. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1979—Гл.1.

5. Кулагина И. Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). — М., 1997. — Раздел I.

6. Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щер­бакова. — М., 1987. — Темы 1, 2.

7. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М., 1991—1.2.

8. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. — М., 1981. — Раздел I.

ТЕМА 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОНТОГЕНЕЗУ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ

2.1. Розвиток і формування

2.2. Особливості психічного розвитку

2.3. Рушійні сили розвитку психіки

2.4. Навчання, виховання і розвиток психіки

2.5. Вікова періодизація психічного розвитку

2.1. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ

Онтогенез людини — цілісний процес, що виражається в окремих і пов'яза­них між собою формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній). Це — становлення людини як організму, як свідомої суспільної істоти, як особис­тості.

Для розкриття сутності цього процесу використовують передусім поняття "розвиток" і "формування", часто як синоніми, хоча кожне з них має свою, до­сить чітко окреслену область, у межах якої його доцільно застосовувати.

Поняття "розвиток " є загальним. Використовують його найчастіше для визначення процесу руху від нижчого (простого) до вищого (складного). Розвиток' — кількісні та якісні зміни живої людської істоти, зміни необхідні, по­слідовні, пов'язані з певними етапами її життєвого шляху, і прогресивні, що харак­теризують її структурне та функціональне вдосконалення.

Поняття "формування" застосовують насамперед для характеристики про­цесу розвитку індивіда під впливом зовнішніх соціальних факторів. У форму­ванні можна виділити стихійний компонент (тобто зміни, що відбуваються під впливом некерованих, випадкових факторів, наприклад, неформальних компа­ній, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії яких важко передбачити) і цілеспрямований процес змін особистості або ж її окремих сторін, якостей вна­слідок спеціально організованих впливів (виховання).

Окрім уже названих, часто використовують поняття "дозрівання" та "ста­новлення". "Дозрівання" — це насамперед зміни індивіда чи окремих його функцій і процесів унаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Наприклад, правомірно говорити про дозрівання органічних функцій людини чи її орга­нізму в цілому.

Поняття "становлення" вказує на набуття нових ознак та форм у процесі розвитку. Можна говорити, приміром, про становлення характеру людини, її мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати, коли йдеться про розвиток якоїсь сторони чи якості особистості як про процес наближення до певного стану.

* Розвиток людини протікає у трьох напрямках: фізичному (динаміка росту й ваги, зміни структури мозку, сенсорні можливості та моторні навички тощо); когнітивному (охоплює зміни, що відбуваються у сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві, мовленні тощо) та психосоціальному (розвиток особистості, зміни Я-концепції, емоцій і почуттів, форму­вання соціальних навичок і моделей поведінки).

2.2. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Якщо йдеться про розвиток людської психіки, передусім слід наголосити на неперервності цього процесу. Крім того, постійно мають місце "перерви неперервності", тобто якісні зміни (поява одних і зникнення інших якостей, ознак, власти­востей), зумовлені змінами кількісними.

Кількісні та якісні зміни ліонської психіки

Якісні зміни відбуваються й у функціонуванні нервової системи, що виража­ється, зокрема, в переході від безумовно-рефлекторного здійснення її регуляцій­них функцій до регулювання на основі умовних рефлексів, мови, у зміні співвід­ношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини тощо.

Кількісні зміни у психічному розвитку виявляються у збільшенні (зменшенні) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного й активного словникового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам'яті, швидкості реакцій тощо. При цьому слід зазначити, що розвиток психічних функцій проті­кає нерівномірно: "хвилями" розвиваються психомоторика, мовлення, інтелек­туальні вміння (А. Гезелл); прискорення розвитку одних функцій супроводжується сповільненням розвитку інших і навпаки (Б.Г. Ананьев).

Водночас на всіх етапах розвитку людської психіки спостерігаються і якісні зміни. Внаслідок взаємодії немовляти з оточуючим соціальним і природним се­редовищем дифузна активність перетворюється в дії, які регулюються образами об'єктів, що, відповідно, веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. У подаль­шому з дій дитини формуються різні види її предметної діяльності (гра, учіння тощо), які й детермінують подальший розвиток психічних процесів.

Розвиток довільності запам'ятовування і відтворення поступово робить ці процеси особливими діями (мнемічними, репродуктивними), зумовлюючи появу здатності не лише відтворювати образи раніше сприйнятих об'єктів, але й пере­творювати їх, формувати уявлення про ситуації, яких не було у безпосередньому досвіді. У подальшому цей процес набуває відносної самостійності, сприяючи проектуванню цілей і ходу діяльності.

Наочно-дієве мислення, що зароджується через сприймання і маніпулюван­ня предметами наприкінці стадії раннього дитинства, за допомогою мовлення стає наочно-образним, перетворюється на розумову дію, яку дитина здійснює спочатку вголос, а потім і "про себе". У подальшому відбувається перехід до конкретно-понятійного мислення та його абстрактної форми та ін.

Вроджені елементарні безумовно-рефлекторні емоції (задоволення, невдо­волення, гнів тощо), пов'язані з органічними потребами людини, доповнюються умовно—рефлекторними емоціями, виникнення яких зумовлене становленням вторинних, специфічно людських потреб.

 

Розвиток психічних процесів, формування різних видів діяль­ності зумовлює становлення психічних властивостей лю­дини, які є потенційною формою існування психічних проце­сів і зберігають їх навіть тоді, коли вони актуально не функціо­нують. До психічних властивостей належать розумові, емо­ційні, вольові, моральні і трудові якості, характерні особли­вості свідомості та самосвідомості людини тощо.

Формування загальних психічних властивостей особистості

Саме формування системи таких властивостей знаменує становлення особис­тості, розвиток здатності людини виділяти себе з оточуючого середовища, усві­домлювати буття, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати май­бутнє, передбачати не лише найближчі, але й віддалені наслідки своїх дій, усвідом­лювати норми суспільної поведінки і керуватися ними тощо.

Розвиток людської психіки включає і зміни особистості в цілому, тобто фор­мування її загальних властивостей, зокрема, властивостей особистісної спря­мованості, особливостей психологічної структури діяльності та сформованість механізмів свідомості.

Слід зазначити, що психіка розвивається як дедалі складніша і структурно організованіша динамічна система, тобто про­цес її розвитку йде від окремих елементів до цілого, від струк­турно нижчого до вищого шляхом диференціації наявних структур, виділення окремих функцій та їх інтеграції у нове ціле (І.М. Сеченов).

Перехід від нижчих до вищих форм психічного життя

Опираючись на результати проведених досліджень, розвиток психіки доціль­но розглядати як необоротну послідовність щоразу складніших структур, у якій генетичне пізніші структури виникають із більш ранніх і включають останні у змі­неному вигляді. Як зауважив Ж. Піаже, немає генезису без структури і немає структури без генезису.

Безумовно-рефлекторна система роботи мозку дитини є основою виник­нення первісної психічної структури, а кожна нова психічна структура утворю­ється з того, що вже є у психіці, і того, що людина засвоює з оточуючого середо­вища. При цьому генетичне більш ранні структури не зникають із появою пізні­ших, і, в принципі, можливість повернення до них зберігається.

Закономірності психічного розвитку

Серед основних закономірностей психічного розвитку людини передусім назвемо нерівномірність цього процесу, сутність якої полягає в тому, що навіть за найсприятливіших зовнішніх умов різні психічні явища формуються з різною швидкістю.

Для становлення окремих видів психічної діяльності існують найбільш сприят­ливі, так звані сензитивні періоди (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв). Причину сензитивності можна вбачати у біологічному дозріванні мозку, а також у необ­хідності обов'язкової сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.

Ще одна закономірність розвитку психіки людини полягає в її інтеграції, переході від недостатньо систематизованого об'єднання фрагментарних психіч­них процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості (М.Д. Левітов), формування більшої цілісності та стійкості психіки.

Серед закономірностей розвитку психіки варто виділити також її пластич­ність і компенсацію, які полягають у цілеспрямованому формуванні психіки індивіда у процесі його навчання і виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої вищою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи.

Б.Є. Будний

Охороняється законом про авторське право.

Жодна частина видання не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва.

Заброцький MJVL Основи вікової психологи. Навчальний посібник.—Тернопіль:

Навчальна книга - Богдан, 2001. — 112с.

ISBN 966-7924-07-6

У посібнику розглянуто основні теоретичні концепції провідних вітчизняних та зарубіжних вчених в області індивідуального розвитку людської психіки, охарак­теризовано закономірності її формування від народження до зрілості.

Для студентів, викладачів і всіх, хто цікавиться проблемами вікової психології.

ББК 88.37

ISBN 966-7924-07-6

© Заброцький М.М., 2001 © Навчальна книга - Богдан, макет, художнє оформлення, 2001

ЗМІСТ

Передмова..............................................................................................................4

Тема 1. Предмет та методи вікової психології...................................................... 5

1.1. Предмет вікової психології як науки.................................................... 6

1.2. Загальна характеристика віку............................................................... \

1.3. Теоретичні концепції вікової психології.............................................. 8

1.4. Методи вікової психології................................................................... 15

Тема 2. Загальна характеристика онтогенезу людської психіки........................ 19

2.1. Розвиток і формування...................................................................... 20

2.2. Особливості психічного розвитку...................................................... 21

2.3. Рушійні сили розвитку психіки.......................................................... 23

2.4. Навчання, виховання та розвиток психіки......................................... 28

2.5. Вікова періодизація психічного розвитку.......................................... ЗО

Тема 3. Психологічні особливості дошкільного віку.......................................... 33

3.1. Особливості психічного розвитку немовляти................................... 34

3.2. Початковий розвиток особистості на етапі раннього дитинства..... 40

3.3. Психологічні особливості розвитку особистості дитини

дошкільного віку............................................................................... 45

3.4. Психологічна готовність дітей до школи. Шестирічні діти................ 54

Тема 4. Психологічні особливості молодшого школяра.................................... 57

4.1. Загальна психологічна характеристика ситуації розвитку

молодшого школяра......................................................................... 58

4.2. Навчальна діяльність молодших школярів......................................... 61

4.3. Розвиток пізнавальних психічних процесів........................:.............. 64

4.4. Формування особистості дитини в початкових класах..................... 68

Тема 5. Психологічні особливості підлітка......................................................... 71

5.1. Загальна характеристика підліткового віку........................................ 72

5.2. Стосунки з однолітками та дорослими.............................................. 76

5.3. Розвиток пізнавальних процесів......................................................... 80

5.4. Формування особистості підлітка...................................................... 84

Тема 6. Психологічні особливості юнацтва........................................................ 91

6.1. Загальна характеристика ранньої юності.......................................... 92.

6.2. Взаємини з дорослими та однолітками............................................. 93

6.3. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток...................................... 98

6.4. Формування особистості в період ранньої юності......................... 101

Додаткова література.............................................................................. 107

Психологічний словничок...................................................................... 108

ПЕРЕДМОВА

ТЕМАІ

 

Посібник покликаний допомогти читачам опанувати основи вікової психо­логії. У ньому висвітлюються загальні проблеми психічного розвитку людини та розкриваються його характерні вікові особливості.

З метою полегшення роботи над текстом кожен розділ завершується завдан­нями для перевірки рівня засвоєних знань та переліком літературних джерел, рекомендованих для самостійного опрацювання. У кінці книги наведено список додаткової літератури, адресованої читачам, які бажають глибше ознайомитися з даним предметом, та словник психологічних термінів.

Автор висловлює щиру подяку директорові Інституту психології ім. Г.С. Костюка, доктору психологічних наук, професору, академіку АПН України С.Д. Максименку за консультації з найважливіших питань вікової та пе­дагогічної психології.

Посібник ілюстрований малюнками доньки та внучки автора.

ПРЕДМЕТ ТА МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1.1. Предмет вікової психології як науки

1.2. Загальна характеристика віку

1.3. Теоретичні концепції вікової психології

1.4. Методи вікової психології

1.1. ПРЕДМЕТ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ

Окремою галуззю психологічної науки є вікова психологія зі своїм специфіч­ним предметом' досліджень. Предмет вікової психології—вікова динаміка пси­хіки людини, тобто вікова психологія досліджує закономірності психічного роз­витку особистості на різних етапах її життя.

Отож, вікова психологія вивчає виникнення й розвиток психічних процесів (відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, мовлення, уяви, емоцій тощо) і влас­тивостей у дітей, підлітків, юнаків та дорослих; зумовлену віком динаміку співвід­ношень між ними; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування та ін.); формування психічних якостей підростаючої особистості;

вікові можливості засвоєння знань; провідні фактори розвитку та формування особистості та ін.

Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що з'являються з віком у психічній діяльності людини, знаменуючи собою переходи від нижчих до вищих ступенів її розвитку. Вікова психологія розкриває умови, що визнача­ють процес розвитку, співвідношення у цьому процесі природних (спадковості, фізіологічного визрівання організму тощо) і суспільних факторів, за допомогою яких (і через які) реалізуються можливості психічного розвитку людини.

Вікова психологія з'ясовує роль історично вироблених суспільством ціннос­тей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у формуванні людського індивіда як особистості.

У предмет вікової психології входить вивчення рушійних сил індивідуального розвитку людської психіки, закономірностей переходу від попередніх періодів до наступних, від нижчих стадій до вищих, з'ясування індивідуально-типологічних відмінностей у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді та дорослих, встанов­лення факторів, що їх детермінують, тощо.

У загальній структурі вікової психології виділяють дитячу психологію, психо­логію молодшого школяра, психологію підлітка, психологію ранньої юності, пси­хологію дорослої людини та геронтопсихологію.

Після загальної характеристики предмета вікової психології як науки вважає­мо за доцільне зробити деякі зауваження щодо викладу матеріалу в даному посіб­нику. Без сумніву, загальні вікові властивості завжди по-різному проявляються у конкретних соціальних та історичних умовах. Водночас експериментальних до­сліджень цієї проблематики у сучасних умовах із врахуванням статі, місця про-

' Нагадаємо, що предметом науки є та сторона дійсності, яка вивчається даною наукою.

живання, соціального походження тощо надзвичайно мало, що робить висвіт­лення даної теми вимушено фрагментарним, а в ряді випадків таким, що базуєть­ся на дослідженнях, проведених раніше.

І ще одне. Характеризуючи психологічні особливості тієї чи іншої вікової групи, говоритимемо передусім про найбільш загальні, типові. Водночас наго­лосимо, що існує проблема статевих та індивідуальних особливостей, яку, на жаль, у рамках даної роботи розглянути неможливо. Проте постійно матимемо на увазі, що вікові закономірності, про які йтиметься надалі, завжди проявляють­ся через індивідуальні варіації, а вони, зрозуміло, залежать не лише від середови­ща та умов виховання людини, але й від особливостей її організму та психіки.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКУ

Характер розуміння сутності психічного розвитку людини визначає відповідь на запитання, що є вік чи вікова стадія розвитку.

Приміром, вікові стадії можна розглядати як абсолютні константи, уявляючи психічний розвиток як природний біологічний процес. Можна фактично ігнору­вати наявність вікових стадій, розуміючи під розвитком просте накопичення знань та навичок.

У вітчизняній психології послідовно розвиваються сформульовані у свій час П.П. Блонським та Л.С. Виготським уявлення про історично зумовлений харак­тер вікових періодів розвитку людини. Внаслідок плину історії змінюються за­гальні соціальні умови розвитку особистості, зміст та методи навчання, що, від­повідно, впливає на зміни вікових етапів розвитку. Це дає підстави розглядати вік¹ як якісно своєрідний період фізичного та психологічного розвитку, що характе­ризується рядом особливостей, сукупність яких визначає неповторність струк­тури особистості людини на даному етапі її розвитку.

Наприклад, Л.С.Виготський розглядав вік як цілу епоху, відносно відокремле­ний період, роль якого визначається місцем у загальному циклі розвитку. Перехід від однієї вікової стадії до іншої супроводжується появою нових психічних утво­рень, зміною власне ходу розвитку особистості.

Г.С. Костюк трактував вік у психології як конкретний та відносно обме­жений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю

' Розрізняють фізичний та психологічний вік. Перший характеризує час життя дити­ни у днях, місяцях, роках, що минули з моменту її народження; другий розкриває дося­гнутий на цей момент часу рівень психологічного розвитку. Приміром, п'ятирічна за фізичним віком дитина може досягнути рівня розвитку шести- чи семирічної. Буває й навпаки, коли за психологічним розвитком дитина відстає від свого фізичного віку.

8

закономірних фізіологічних і психологічних змін, не пов'язаних з індивідуальни­ми особливостями.

Зазначимо, що специфіка віку визначається сукупністю багатьох умов, до яких можна віднести і особливості фізичного розвитку (наприклад, формування тих чи інших морфологічних утворень у ранньому віці, перебудова організму у підлітків тощо), і систему вимог до людини на певному етапі розвитку, і її взає­мини з іншими людьми, і тип діяльності, якою вона займається, і характер знань, якими вона оволодіває, і специфіка способів засвоєння цих знань тощо.

Вплив зовнішніх умов на вікові особливості особистості залежить також від того, якими вже сформованими психологічними властивостями (внутрішніми умовами) він опосередкований, тобто специфіку віку детермінує сукупність зо­внішніх і внутрішніх умов, а зміна співвідношень між останніми зумовлює необ­хідність та особливості переходу до наступного вікового етапу розвитку.

Отож, вікові (типологічні) психологічні особливості зумовлені конкретно-істо­ричними умовами розвитку, спадковістю, до певної міри характером виховання, особливостями спілкування і діяльності людини, причому останні впливають передусім на терміни переходу від однієї вікової стадії до іншої.