Психологічні особливості розвитку особистості дитини дошкільного віку

Упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організ­му дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Фізичний розвиток

Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо сповіль­нюється (прискорюючись знову наприкінці дошкільного віку). Важливого зна­чення набуває окостеніння скелета при збереженні хрящової будови окремих його ланок, збільшення ваги м'язів (розвиток загальної мускулатури випереджає формування функцій дрібних м'язів руки). Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зрос­тає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціо­нування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких провідну роль віді­грає слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система.

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соці­альної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з доросли­ми, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюють­ся самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.

Соціальна ситуація розвитку

З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програ­мою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський).

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується пе­редусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характер­них для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.

 

Гра — явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, зумовлена розвитком суспі­льства, його культури. Це особлива форма життя дитини в су­спільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та стосунки (П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін).

ІЇіа та її значення для психічного розвитку дошкільнят

Прагнення дошкільнят до більшої самостійності та активної участі в житті дорослих вступає в суперечність з їх реальними (і суттєво обмеженими) можли­востями. Ця суперечність і знаходить своє розв'язання в діяльності, формою якої є гра.

Характеризуючи гру дошкільнят, вкажемо передусім на її рольовий характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет та спосо­би дій з ним, то тепер на перший план виходить людина, її стан, дії та стосунки з іншими людьми.

Оскільки дитина вчиться гратися під прямим чи опосередкованим впливом дорослого, це свідчить про соціальне обумовлений характер рольової гри.

Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри. Разом із тим у грі є активне прагнення до певної мети, оперування предметами, розмови, стосунки з іншими людьми тощо. Усе це зу­мовлює результативність гри, яка виражається передусім не в матеріальних, а у пі­знавальних, емоційних та інших надбаннях, що накопичуються дитиною в ході ігрової діяльності.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоїти діяль­ність та взаємини дорослих у доступній для дитини формі.

Зміст ігрових дій визначається тими практичними завданнями, щоТх розв'язу­ють дорослі для досягнення певної мати. При цьому іграшки та інші різноманітні предмети заміняють об'єкти, які використовує у своїх практичних діях дорослий.

Гра завжди будується згідно з певними правилами. Характерна умовність (перейменування предметів, що заміняють інші) не є обов'язковою для виник­нення сюжетно-рольової гри, а з'являється у процесі її здійснення. Уява дитини розвивається умовами ігрової діяльності і є важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри (О.М. Леонтьєв).

Гра на цьому етапі символічна за своєю суттю, що істотно впливає на розви­ток дитячої психіки. Досвід використання символів, заміна одних об'єктів іншими допомагає в майбутньому оволодівати соціальними знаками. Розвиток символіч­ної функції формує класифікаційне сприймання, суттєво розвиває змістовну сторону інтелекту та інші суто людські якості.

Гра сприяє розвитку довільної уваги та пам'яті дитини. В умовах гри діти краще зосереджуються та більше запам'ятовують. Особливу спонукальну роль

при цьому відіграє потреба в емоційному спілкуванні з однолітками: неспромож-1 них запам'ятати правила гри чи бути уважними до вимог ігрової ситуації просто | виганяють з кола гравців. І

Рольова гра вимагає від кожної дитини певних комунікативних здібностей, роз- і вітаючи тим самим мовлення. Вона позитивно впливає на розвиток інтелекту:;

у грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, добирати потрібні слова тощо.'

Від мислення через предметне маніпулювання дитина поступово переходить до мислення уявленнями (коли вона дає предмету не його власну, добре відому їй назву, а іншу, необхідну в даній ігровій ситуації). При цьому конкретний пред­мет виступає своєрідною зовнішньою опорою думки про уявний предмет та реальних дій з ним. Таким чином, у рольовій грі розвивається здатність дитини діяти у внутрішньому, мисленому плані. Основу переходу до розумових дій скла­дає "згортання" та узагальнення ігрових дій.

Цікаво, що діти цього віку цілком захоплюються грою, водночас не ототож­нюючи її з дійсністю.

Гра поступово змінюється й наприкінці дошкільного періоду сягає високого рівня розвитку. Розрізняють дві основні фази чи стадії розвитку гри. Для першої стадії (3-5 років) характерне відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри е предактні дії. На другій стадії (5-7 років) моделюються реальні взаємини між людьми, а змістом гри стають соціальні стосунки, суспільний зміст діяльності дорослої людини.

Суттєву роль у психічному розвитку дошкільнят відіграють також різні види продуктивної діяльності (малювання, аплікації, конструювання, ліплення).

Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та праці — характерна особли­вість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх ви­падках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того зна'юіию, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'яз­ковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи Ухзначимість для інших людей.

Трудсо дажяывк гь

Наголоеяию, що спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як вона організується ta мотивується дорослими.

Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в ро­льові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчаль­ної діяльності.

Особлнввсгі навчання

Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки активізу­ють, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо переду­сім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групу­вання предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце на­буття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних для їх засвоєння дій (О.В. Запорожець та ін.).

Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони — засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змо­гу повніше та більш диференційовано сприймати світ.

Сенсорний розвиток

Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).

Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкіль­ному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди власти­востей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.

У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слу­хової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків.

Дії сприймання формуються залежно від оволодіння тими видами діяльності, що вимагають виявлення й урахування властивостей предметів та явищ. Розви­ток зорового сприймання пов'язаний передусім із продуктивними видами діяль­ності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний слух розвива­ється у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух — на музичних за­няттях (з допомогою ігор-вправ, побудованих за принципом моделювання зву-ковисотних відношень).

Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явищ навколишнього світу, виконання перших перцептив-них завдань.

Перцептивні дії, адекватні об'єкту, починають формуватися у дітей п'яти -шести років. Їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого скла­ду великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

У тісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвиваєть­ся і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці ран­нього дитинства на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спира­ється на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлює", ся від прак­тичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв'язання пізнавального мислительного завдання.

Інтелектуаль­ний розвиток

Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено ("/у?о себе") оперувати об'єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти яви­ща оточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.

Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться узгоджувати їх, міркувати логічно. Необхідною умовою цього є достатня обізна­ність з об'єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснювано­го керування з боку дорослих за цим процесом.

Розвиток мислення тісно пов'язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посіда­ють прикметники, займенники, числівники та службові слова, згідно з їх співвід­ношенням у мові, якою дитина оволодіває.

Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчають­ся вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення.

Протягом дошкільного віку діти досягають значних успіхів в оволодінні гра­матикою мови, структурою простих та складних речень.

Відбувається подальша диференціація функцій мовлення. До функції спілку­вання додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання — коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення (А.О. Люблінська, О.Р. Лурія).

В ході останнього процесу виникає внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесна—логічного мислення, що грун­тується на практичній діяльності.

Внутрішнє мовлення—наслідок інтеріоризації мовлення вголос і засіб пере­творення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Стосовно дошкільного віку, йдеться лише про генетичне ранні й специфічні форми внутрішнього мовлення (воно виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність).

У дошкільників починає формуватися довільна увага. Вони вже можуть ви­діляти об'єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально зосереджува­тись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись осо­бистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з роз­витком емоційно-вольової с4>ери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціаль­ним оточенням, передусім типовими для даного етапу роз­витку взаєминами з дорослими.

Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточу­ючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяль­ності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близь­кими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтен­сивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирі­шальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (О.В. Запорожець).

Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на до­рослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довіль­ності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо (" 'як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною систе­мою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Що старші стають діти, то рід­ше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для до­сягнення мети дій всупереч обста­винам.

На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлю­ючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з од­нолітками, які реалізуються переду­сім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визна­чені дії.

Ігрова діяльність надає сенсу во­льовому зусиллю, робить його ефек­тивнішим. На розвиток золі у цьому віці позитивно впливає продуктив­на та трудова діяльність дитини.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідо-мості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досяг­нення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних.учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих само­оцінок.

Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах до­рослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах.

3.4. ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ. ШЕСТИРІЧНІ ДІТИ

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її ста­новлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

На думку Д.Б. Ельконіна, важливим елементом готовності до шкіль­ного навчання насамперед є розвиток довільності поведінки, перетворення зовнішнього правила у внутрішню інстанцію.

Під керівництвом Д.Б. Ельконіна був проведений цікавий експеримент, у якому брали участь діти п 'яти, шести і семи років. Перед дітьми клали сірники і просили по одному перекладати їх на інше місце. Експеримента­тор спостерігав за поведінкою підопічних з допомогою прозорого з одного боку дзеркала.

Семирічні діти старанно виконували доручення упродовж тривалого часу. Молодші якийсь час перекладали сірники, а потім починали щось буду­вати з них. Найменші практично відразу вносили у це заняття власну мету.

Через певний час експериментатор заходив у кімнату і просив дітей попрацювати ще: "Давайте домовимося перекласти ось стільки сірників". Найстаршим цього було досить для продовження монотонної! безглуздої роботи (вони домовилися з дорослим). Дітям середнього дошкільного віку експериментатор додатково говорив: "Я піду, а з тобою Буратіно залиши­ться". Діти поглядали на Буратіно і робили все правильно. Неодноразове повторення цієї ситуації зумовило те, що надалі вони могли і без Буратіно підкорятися правилу.

Експеримент довів, що виконання дитиною правил ґрунтується на системі соціальних стосунків із дорослим. Спочатку правило виконують у присутності дорослого, потім — з опорою на предмет, що замінює доро­слого, і, нарешті, правило стає внутрішнім.

Готовність дитини до шкільного навчання вимагає формування соці­альних правил як внутрішніх утворень, наголошував Д.Б. Ельконін, однак у сучасній системі дошкільного виховання не передбачено спеціальної сис­теми роботи у цьому напрямку.

У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити мотиваційну, розумову та емоційно-вольову компо­ненти.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'я­зуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спря­мованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитли­вості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опа­нувати грамоту, читання та ін.).

Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різно­манітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.

Навчання у сучасній школі вимагає також розумової готовності. Діти при­ходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвину­тим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синте­зу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.

Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (кон­центрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

Велику роль відіграє і емоційно-вольова готовність, зокрема, вміння До­шкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спря­мовувати її на розв'язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими резуль­татами.

За рядом даних (О.Є. і Г.Г. Кравцови), майже третина дітей семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованість окремих компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекцій-ної роботи педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них поступає до школи і включається у навчальну діяльність.

Проблема шестирічних дітей

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успіш­ніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється — у підготовчих гру­пах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умо­ви формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.

Що є найбільш характерним для розвитку дитини впродовж першого року життя?

Назвіть основні психологічні новоутворення раннього дитинства. В чому виражається криза трирічного віку? Порівняйте особливості психічного розвитку дитини в період раннього дитин­ства та в дошкільному віці.

Охарактеризуйте роль гри як провідного виду діяльності дошкільника. Розкрийте сутність психологічної готовності дитини до шкільного навчання. Назвіть основні психологічні особливості дітей шестирічного віку.

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. — М., 1997. — Гл. 12 -14.

2. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К., 1976. — Розділи III, IV.

3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М., 1979. — Гл. III.

4. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. — М., 1988.

5. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет). — М., 1997. — Гл. 1 - 4.

6. Мир детства. Дошкольник / Под ред. А.Г. Хрипковой. — М., 1979.

7. Мухина B.C. Детская психология. — М., 1985.

8. Практикум по возрастной и педагогической психологии / Под ред. А.И. Щер­бакова. — М., 1987. — Тема 4.

9. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. — М., 1991.

10. Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. — М., 1981.

ТЕМА 4

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

4.1. Загальна психологічна характеристика ситуації розвитку молодшого школяра

4.2. Навчальна діяльність молодшого школяра

4.3. Розвиток пізнавальних процесів

4.4. Формування особистості

в молодшому шкільному віці