ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ




Підлітковий вік пов'язаний насамперед з перебудовою усьо­го організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток.

Фізичний розвиток

Прискорюється ріст, досягаючи у хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17. У дівчаток цей процес розпочинається та закінчуєть­ся на два роки раніше. Зміцнюється м'язово—скелетна система, зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця і судинної системи масі тіла, що не дозволяє постачати потрібну кількість крові до різних ділянок тіла, зокрема, до мозку.

Вага головного мозку майже така, як у дорослої людини. Продовжують роз­виватися специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачу­ються асоціативні зв'язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Усе це виражається в розумовій активності підлітка, зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкірки тощо.

Водночас підлітки надміру збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсивна, дії часто некеровані, безконтрольні, неадекватні стимулам.

Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняють стрімке підвищення інте­ресу до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають вади (справжні та надумані) своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу ніжність, зайва вага або худорлявість — усе це дратує і нерідко призводить до виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози.

Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка, прагнучи виглядати як фо-томоделі, дотримувалися спочатку надзвичайно строгої дієти, а потім узагалі відмовлялися від їжі, доводячи себе до цілковитого фізичного виснаження.

Важкі емоційні розлади, пов'язані з реакціями підлітків на свою зовнішність, пом'якшуються за умови теплих, довірливих стосунків із близькими. Зрозуміло, що останні мають виявляти максимальну тактовність та глибоке розуміння проб­лематики, яка хвилює підлітка.

Образ фізичного "Я" / самосвідомість загалом залежать від темпів статевого дозрівання: акселерація створює кращі можливості для особис-тісного розвитку.


Дівчатка з раннім фізичним розвитком упевненіші в собі і поводяться спокійніше (хоча відмінності між дівчатками не так яскраво виражені і зго­дом ситуація може змінитися).

Для хлопців строки їх дозрівання значно важливіші. Фізично розвинуті хлопці сильніші, успішніші у спорті та інших видах діяльності, упевненіші у взаєминах з дівчатами, на рівних спілкуються пророслими. І навпаки: до хлопців із запізнілим дозріванням частіше ставляться як до дітей, прово­куючи тим самим протести та дратівливість з їх боку. Дослідження аме­риканських психологів доводять, що такі хлопці менш популярні серед од­нолітків, вони часто нвврівноважені, метушливі, надміру балакучі, праг­нуть привернути до себе увагу будь-якими способами, неприродно поводя­ться, у них частіше формується низька самооцінка і розвивається почут­тя меншовартості.


Як уже зазначалося, специфічне для кожного віку співвідно­шення внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов ство­рює тусоціальну ситуацію, яка істотно детермінує психіч­ний розвиток дитини. Якою вона є для підлітків?

Соціальна ситуація розвитку

Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічно­го розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя, зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи цей процес, відбувається станов­лення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взає­мин із дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнаваль­ної та навчальної діяльності.

Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, рання самостійність через зайнятість батьків, величез­ний потік різноманітної за змістом інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків лише навчанням за відсутності інших серйозних обо-в'язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засво­єння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.



 


Ламання старих психологічних структур, характерне для цьо­го віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зу­хвальства та важковиховуваності (так звана "криза тринадця­ти років").

Криза тринадцяти років

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями (ТВ. Драгунова, Д.Б. Ельконін). Інші розглядають "кризу тринадцяти років" як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов'язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза не є загальною і в багатьох підлітків її просто не буває (Т. П. Гаврилова).

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини, а не в якихось яскраво виражених зовнішніх ознаках цієї зміни.

Відповідно до теоретичних уявлень Л. С. Виготського і Л. І. Божович, одини­цею соціальної ситуації розвитку особистості, де нерозривно пов'язані психічні особливості дитини і соціальне середовище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини і рівень їх задоволення. Внаслідок того, що в критичні періоди розвитку змінюються провідні переживання дитини, перебудову систе­ми переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвитку. Саме з та­кою перебудовою ми зустрічаємось у підлітковому віці.

Вираженимисимптомами названої кризи є:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання збері­гається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схи­льний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє зане­покоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

Поведінка підлітка під час кризи не обов'язково має негативний харак­тер. Л. С. Виготський пише про три можливі її варіанти.

1. Негативізм яскраво виражений у всіх сферах життя. Триває таке від кількох тижнів до випадків, коли підліток надовго самоізолюється від родини, є надмірно збудливим, або ж, навпаки, байдужим. Подібні болісні й гострі прояви негативізму спостерігаються у 20% підлітків.

2. Приблизно 60% підлітків проявляють негативізм лише в окремих життєвих ситуаціях, насамперед як реакцію на негативний вплив середо­вища (сімейні конфлікти, гнітюча атмосфера в школі тощо).

3. У 20% підлітків негативізм у поведінці взагалі не проявляється. Усе це дозволяє висловити припущення, що негативізм зумовлений недоліками педагогічного підходу.


Цікаво, що батьки та вчителі суб'єктивно пов'язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з докризовим періодом, коли власне й розпочинається про­цес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим (14-15 років) (С.К. Масгутова). Тобто для дорослих суб'єктивно найскладнішим є період тво­рення, формування нових прогресивних психологічних структур. Пов'язано це передусім із неефективністю у нових умовах старих виховних підходів та невмін­ням знаходити інші, які більшою мірою відповідали б цьому післякризовому

періоду.


Найважливішимновоутворенням підліткового віку є станов­лення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризу­ється передусімвідчуттям дорослості. Однак варто зазна­чити, що зводити останнє лише до бажання наслідувати дорослих, хоча це справді має місце у поведінці підлітків, — явно обмежуватися тільки зовнішнім боком явища, не розкриваючи його психологічної сутності. Підліток суб'єктивно пов'я­зує дорослість не стільки з наслідуванням, скільки із приналежністю до світу дорослих (Д.І. Фельдштейн). Підліток намагається зайняти місце дорослого в сис­темі реальних стосунків між людьми, тому для нього і мужність, і сміливість, і одяг важливі передусім у зв'язку з цією соціальною позицією.

Психологічні новоутворення

Об'єктивної дорослості у підлітка ще немає. Суб'єктивно ж вона виявляється:

1. В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності, незалеж­ності, поваги до своїх таємниць. Виділяються "сфери впливу" батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачіски, часу повернення додому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків. Однак у їх ставленні до фундаментальних аспектів соціального житгя головним усе ж таки залишається вплив батьків.

2. У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто не пов'язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Іноді спостерігається розходження між інтелектуальними можливостями й успіхами в школі: можливості високі, а успіхи низькі.

3. У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не стільки факт симпатії, скільки форма стосунків, запозичена у дорослих (поба­чення, розваги тощо).

4. У зовнішньому вигляді й манері одягатися. Підліток прагне визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча для цього відсутні реальні пере­думови — і фізичні, й інтелектуальні, й соціальні. Лише у спеціально організова­ній діяльності можна створювати ситуації, в яких взаємини з дорослими (й одно­літками також) відповідали б претензіям і потребам підлітків. Провідною діяль­ністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування.


5.2. СТОСУНКИ 3 ОДНОЛІТКАМИ ТА ДОРОСЛИМИ

У всіх працях із проблем психології підліткового віку автори так чи інакше визнають ту роль, яку відіграють стосунки з однолітками та дорослими у форму­ванні соціальної ситуації розвитку підлітка.


Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з това­ришами. Якщо основою для об'єднань молодших школярів найчастіше виступає спільна діяльність, то тепер, навпаки, при­вабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л. І. Божович).

Підліток і однолітки

Слід мати на увазі, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітка­ми — вони прагнуть зайняти у їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім претензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших — користува­тись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга тощо. Однак завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.

Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, ви­діляючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює, з одного боку, підвищений конформізм підлітків щодо компаній однолітків, і, з другого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягти бажаного становища у таких компаніях.

Суб'єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками істотно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями (С. К. Масгутова). Підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими й сут­тєвими, тоді як учителі думають, що для підлітків найважливішими є стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам у сім'ї.

Спілкування з товаришами у цьому віці набуває такої цінності, що нерідко відтісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Однією з голов­них причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних пе­реживань є невдоволення підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні самими підлітками.

Серед мотивів навчання спілкування з однолітками посідає також одне з чіль­них місць. Коли учнів п'ятих-шостих класів запитали, чи хотіли б вони навчатися вдома, відповіді були дуже однотипними: "У школі друзі, із ними цікаво", " У школі, коли щось не знаєш, можна запитати інших"," У школі краще, там усілякі цікаві справи, походи, екскурсі!', "Ні, я не хотів би вчитися сам, тоді не знаєш, як вчаться інші".

Отож, наведені відповіді наочно доводять, що у підлітковому віці процес навчан­ня привертає увагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками.


Суттєво змінюються мотиви спілкування з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в IV класі домінує бажання прос­то бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то в V-VI класах основним стає прагнення набути певного статусу в їх колективі, а вже у VII-VIII кла­сах йдеться про потребу підлітка в автономії та визнанні власної цінності в очах однолітків. Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути авторитет­ним серед товаришів у багатьох підлітків спричиняє найважчі негативні пережи­вання (С. К. Масгутова).

З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослих (успіш­ність, поведінка, громадська активність тощо), то у підлітків на перший план вихо­дять особисті якості, і найважливіші серед них —товариськість, сміливість, умін­ня керувати собою, знання (а не просто успішність) тощо.

У підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватися на вимоги товаришів, враховувати їх. Серед таких вимог особливе місце займає необхідність дотриму­вати певного кодексу товариськості (як правило, його нормами є повага гідності, рівність, чесність, допомога товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекс товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь зауважується й засуджується однолітками. Так звані "ізольовані" підлітки мають характерну особливість: на думку однолітків, у них відсутні якості "хорошого товариша", що не може бути виправдано нічим іншим.

У підлітковому віці інтенсивно починають формуватися групи. Спочатку вони невеликі і складаються з представників однієї статі, згодом виникає тенденція до об'єднання подібних угруповань у більші компанії. З часом такі групи стають змішаними.

У психології існуєпоняття референтна група. Її специфіка полягає у тому, що цінності й думки референтної групи підліток схильний вважати своїми влас­ними. У його свідомості вони створюють опозицію дорослому суспільству. Ба­гато дослідників наголошують на існуванні субкультури дитячого суспільства, носіями якої, власне, є референтні групи. Дорослі не мають доступу до них — отже, їх вплив дуже обмежений. Як наслідок, поширені у цих групах цінності мало узгоджені з цінностями дорослого світу.

Типовою рисою підліткових груп є надзвичайно високий конформізм її чле­нів. Зумовлено це тим, що розмите, дифузне "я" підлітка потребує опори з боку сильного, однозначного "ми" референтної групи однолітків.

Важливу роль у розвитку особистості підлітка відіграють взаємини з товари­шами та близьким другом. До дружніх стосунків ставляться особливі вимоги:

взаємна відвертість та розуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння зберігати таємниці тощо.


Підлітки схильні встановлювати дуже близькі (як правило, тимчасові) стосун­ки з різними однолітками — триває пошук друга. З кожним роком потреба у взає­минах із ним стає дедалі гострішою.

Спілкування з близьким другом є темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут (побудова стосунків з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання (уміння порівнювати, аналізувати й узагальнювати вчинки друга та власні, бачити їх етич­ну сутність і оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінюванні інших та самооцінка тощо).

Підлітки дорожать дружбою, будучи водночас украй ревнивими, вимогливи­ми та схильними до образ.

Істотно змінюються взаємини хлопчиків та дівчаток. З'являється взаємне за­цікавлення, бажання сподобатись і, як наслідок, розвивається інтерес до власної зовнішності та стурбованість із цього приводу.

Інтерес до однолітків протилежної стагі сприяє розвитку вибіркової спостереж­ливості: зауважуються навіть незначні зміни у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях людини, яка подобається. Зростає увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

Статеве виховання у Японії та Скандинавії

У Японії статеве виховання в школі розпочинається у віці 10-11 років. Програма обмежена і має винятково науковий характер' діти дізнаються про чоловічу й жіночу репродуктивні системи, у тому числі про менструації та еякуляції. Звідки ж японські підлітки довідуються про сексуальні стосун­ки? Зрозуміло, не від батьків, які намагаються уникати цієї теми. Як висло­вилася мати двох доньок, "ми ніколи не говоримо про секс у родині. Відчу­ваю, що варто було б, але... Я лише дала донькам книгу про те, звідки беруться, діти".

Оскільки батьки соромляться говорити на сексуальну тематику, япон­ським підліткам доводиться дізнаватися про важливі подробиці від друзів і з журналів. Одним із наслідків такої соціальної скромності є те, що до 15 років невинність втрачають лише 4% японських дівчат і 6% юнаків. (Для порівняння, до 15 років близько 25% американських дівчат і 33% юнаків уже втратили свою невинність).

Існують і інші пояснення цнотливості японської молоді. Хісайо Ара/з японської Асоціації статевого виховання вважає, що "частково це відбува­ється через те, що підлітки занадто зайняті підготовкою до вступних іспитів до коледжу. Крім того, важливу роль відіграє громадська думка. Така строгість особливо стосується дівчат, які мусять зачекати з початком статевого життя до заміжжя. Нарешті, на сексуальну поведінку підлітків впливає школа, яку вони відвідують. У деяких японських школах заборонені побачення, у той час як в інших тиск однолітків підштовхує підлітків до втрати невинності.


Зовс/м інша ситуація у скандинавських країнах, де суспільство наба­гато лібвральніше ставиться до проблеми статевого виховання. Ствфан Лаак зі шведської Асоціації статевої освіти пише: "Підлітки мало говорять про секс, однак загальноприйнято, що вони сплять зі своїми приятелями чи подругами".

Одним із проявів такої свободи є те, що скандинавські підлітки довіду­ються про сексуальні стосунки не на спеціальних заняттях, а на уроках з усіх предметів. Наприклад, у Швеції, починаючи з 7-й років, дітей ознайо­млюють із фізіологічними аспектами сексуальних стосунків на уроках біо­логії, а зі статевими ролями — на уроках історії. У Фінляндії кожен 15-річний учень отримує секс-пакет, у якому знаходиться презерватив, "любовна історія" у малюнках та інформаційна брошура.

Чи зумовило це сексуальну розбещеність скандинавських підлітків? Вочевидь, ні. Шведські юнаки й дівчата, як правило, втрачають незайма­ність у сімнадцятирічному віці, як і 15 років тому.

(Г. Крайг. Психология развития. СПб., 2000, с. 581).


Підлітковий вік — період становлення якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки вже, як правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостій­ності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні.

Підліток і дорослі

Невиконання розпоряджень дорослого, нехтування обов'язками, протест, — усе це ніщо інше, як боротьба підлітка за зміну існуючого типу стосунків. Нові форми взаємин поступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючи конфлікти, непорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.

Підліток претендує на нові права. Дорослість — це, передусім, самостійність, і підліток прагне самостійності у вирішенні найрізноманітніших проблем: коли, де, з ким гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. З віком це виявляється дедалі гостріше. Інколи навіть здається, ніби підліток взагалі не ви­знає авторитету дорослого і суперечить йому в усьому з принципу.

Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають необхідні корективи стосун­ків з дорослими; коли ініціатором змін виступає підліток, а дорослі щосили цьо­му протидіють.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцін­ки підлітків. Варто зазначити, що лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спіл­куватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). За домінування ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка спостерігалася у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1% підліт-


ків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% — при регламентованому спілкуванні (Г.С. Абрамова).

5.3. РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Підлітковий період — надзвичайно складний етап психічного розвитку. З од­ного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не роз­прощалися з дитинством; з іншого — вони вже стоять на порозі дорослого життя, і в Їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.

Важливим психічним новоутворенням підліткового віку є розвитокдовіль­ності всіх психічних процесів, спричинений передусім новими, значно вищими вимогами навчальної діяльності. Підліток уже в змозі самостійно концентрувати свою увагу, розвивати пам'ять, мислення, уяву, певною мірою регулювати власні емоційно—вольові процеси тощо.


Увага підлітків розвивається внаслідок формування уміння вчитися і працювати. Підліток може свідомо спрямовувати увагу на певні об'єкти, тривалий час на них зосереджуватися і не відволікатися, переключати увагу на нові завдання та розподіляти її, тобто формуються вищі довільні форми уваги. Пов'язані такі зміни із загальним психічним розвитком підлітка, зокрема, із розвитком його мислення.

Увага

Зростає обсяг уваги, її концентрація та стійкість. Підліток здатний зосереджу­ватися не лише на наочних об'єктах, але й на уявних, мислених. Водночас підліт­кам ще важко керувати увагою в умовах підвищених вимог до себе, що зумовле­но певною імпульсивністю, властивою цього віку.

Удосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу, зростають еле­менти самоконтролю та саморегуляції. Окрім того, увага підлітків характеризує­ться специфічною вибірковістю.

Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов'язаний з формуванням напо­легливості, а її довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.


Відчуття й сприймання підлітка розвиваються та функціону­ють в органічному взаємозв'язку. Удосконалення чутливості відчуттів знаходить своє відображення у повноті та деталь­ностісприймань. Тоншими і диференційованішими стають відчуття, і водночас змістовнішим — сприймання. Усе це зумовлює трансформацію процесів відчут­тя та сприймання у цілеспрямованісенсорні таперцептиені дії.

Відчуття й сприймання

Удосконалення сприймання в цьому віці пов'язане як з розвитком уміння краще і продуктивніше використовувати свої органи чуттів, так і з формуванням здатності до складніших форм аналізу й синтезу, спрямованих насамперед на


з'ясування внутрішніх властивостей об'єктів сприйняття. Інтелектуалізація про­цесів сприймання — необхідна умова успішного засвоєння будь-якого навчаль­ного матеріалу.

У перцептивній діяльності підлітка дедалі більшого значення набуває саморе­гуляція, тісно пов'язана з мотивацією.

Сприймання щоразу більше характеризується планомірністю й послідовніс­тю. Систематичнішими стають спостереження, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення й класифікації об'єктів сприйняття.

, Значно зростає обсягпам 'яті, причому не лише за рахунок ам ять кращого запам'ятовування матеріалу, але і його логічного осмислення. Пам'ять підлітків, як і їх увага, поступово набуває характеру органі­зованого, регульованого і керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам' ять.

Саме в цьому віці пам'ять розвивається у напрямку інтелектуалізації. Багато школярів застосовують прийоми опосередкованого запам'ятовування. Збільшу­ється кількість таких прийомів, а їх використання стає усвідомленішим, довільні­шим і цілеспрямованішим. Наголосимо, що існує пряма залежність між викори­станням таких прийомів та рівнем продуктивності запам'ятовування й відтво­рення матеріалу.


Зміни в інтелектуальній сфері виражаються передусім у роз­витку абстрактного мислення, тобто у зміні співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь останнього, в формуванніпонятійного мислення. Таке мислення (теоретичне, рефлексив­не) характерне передусім для юнацького віку, але починає розвиватись уже у мо­лодших підлітків.

Мислення

Мислення продукує гіпотетично-дедуктивні судження (тобто логічні мірку­вання будуються на основі висунутих гіпотез). Розвивається здатність до розумо­вих експериментів, до мисленого розв'язання задач на основі припущень тощо. Уміння оперувати гіпотезами при вирішенні інтелектуальних завдань — найваж­ливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності.

В одному з експериментів Ж. Піаже простежується процес вирішення підлітками складних пізнавальних завдань. Діти отримали 5 посудин із рі­динами різного кольору. Завдання полягало в тому, щоб знайти комбінацію рідин, яка дає жовтий колір. На відміну від молодших школярів, які в аналогіч­ній ситуації змішували рідини довільно, підлітки не діяли методом спроб і помилок. Навпаки, вони розраховували можливі комбінації'змішування рі­дин, висували гіпотези про можливі результати і планомірно їх перевіряли. Провівши практичну перевірку своїх припущень, вони одержували резуль­тат, що був заздалегідь логічно обґрунтований.


Специфіка цього рівня мислення полягає й у тому, що йоги предметом є не лише розв'язання зовнішніх завдань, але й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.

Важлива особливість цього віку — формування активного, самостійного, творчого мислення.


 


Відбуваються прогресивні зміни івуяві підлітка. Розширюється зміст її образів, оскільки уява бере участь у процесах сприй­мання художніх творів, прочитання технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяль­ності тощо. Власне, завдяки цьому і створюються можливості для розвитку уяви. Розширюються способи утворення її образів, провідним серед яких стаемовлен-ня, особливо внутрішнє.

Уява

Процеси уяви набувають довільності, поступово перетворюючись в особ­ливіімажинативні дЇі, спрямовані на побудову образів ще не сприйманих суб'єк­том предметів, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і для репродуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього.


Психічний розвиток підлітка нерозривно пов'язаний з подаль­шим розвитком процесумовлення, що відбувається внаслі­док оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними мож­ливостями. Розвивається мовлення і як засіб спілкування з іншими людьми, і як

Мовлення

спосіб набування знань, і як інструмент творення та засіб вираження емоційних станів та вольової регуляції поведінки, і як об' єкт вивчення.

Основним у цьому віці є удосконалення мовлення як засобу спілкування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мови, оскільки багато хто з підлітків вбачає в цьому свою інтелектуальну силу.

Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до напи­сання віршів. Водночас красномовність здебільшого не притаманна підліткам. Зумовлено це не бідністю словникового запасу, а тим, що у цьому віці ще бракує уміння використовувати мову відповідно до своїх переживань, почуттів, мрій. Ця проблема вирішується лише у старших класах у процесі вивчення художньої

літератури.

Мовні дії стають контрольованішими. Зменшується кількість "зайвих" слів

("ну", "от", "значить" та ін.), проте обмеженість мовних засобів ще довго зали­шається характерним недоліком мови багатьох підлітків. За своєю формою вона здебільшого уривчаста, а інтонації неадекватно відображають переживання, нас­трій (тон часто буває занадто різким, підвищеним або недоречно глухим, тихим). Ця невідповідність особливо помітна, коли підліток хвилюється, виражаючи свої почуття, мрії, намагається запозичити форму з художньої літератури тощо.

Виконуючи регулятивну функцію в житті підлітків, мова стає формою існу­вання самосвідомості їх особистості.

Збагачується словниковий запас, нагромаджується досвід активного викори­стання різноманітних мовних категорій, ускладнюється граматична й синтаксич­на форми мовлення.

У структурі усного мовлення підлітків спостерігається істотніше збільшення

різних типів і видів речень, ніж у структурі писемного. Усна мова дещо нагадує внутрішню з її характерними "рваними" закінченнями, оскільки підлітки ще не в змозі мову "для себе" перевести у мову "для аудиторії" (1.0. Синиця), вдаю­чись через це до багатослівності. Речення у структурі усного мовлення як прави­ло довші, що свідчить про характерну для цього віку кращу розвиненість усної

мови порівняно з писемною.

Мовлення стає контекстним, менше пов'язаним із конкретною ситуацією,

хоч елементи ситуативності ще зберігаються.

Внаслідок підвищення загального рівня розумового розвитку вдосконалює­ться і писемне мовлення підлітків, наближаючись до літературної мови, форму­ється здатність адекватно виражати абстрактні думки.


Навчальна діяльність підлітка

Наголосимо: основусоціальної ситуації розвитку сучас­них підлітків визначає власне та обставина, що вони є школя­рами. Основна суспільна вимога до підлітків у контексті суча­сної культури — оволодіти певною сумою знань, вмінь та


навичок, необхідних для життя у суспільстві. Ця вимога, поєднуючись із загаль­ною культурною традицією ставлення до освіти, робить проблему навчання та успіхів у ньому дуже важливою у підлітковому віці.

Навчальна діяльність зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумов­лених зростанням самостійності підлітків: у процесі вивчення основ наук вони переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять (В. В. Давидов).

Ускладнення змістовної сторони знань вимагає від учнів досконаліших спосо­бів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування й узагальнення, формуються сис­теми прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають усвідомленішими, обгрунтованішими і логічно досконалішими.

Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь навчатись.

Якісних змін зазнає і мотивація навчальної діяльності підлітків.

5.4. ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА

Підлітковий період — це період переходу від дитинства до дорослості, усвідом­лення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.

Поява відчуттядорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажан­ня, переживання й афективні реакції.

Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорос­лості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорос­лими повною мірою. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особ­ливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаман­них світові дорослих. Власне, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, вироблення особистісних новоутворень, які віді­грають особливу й вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуаці­єю дорослого (Д. І. Фельдштейн).

Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психіч­ного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактов­ної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.


Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і стар­ших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить пере­дусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справля­ють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.

Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особис­тості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію.

Ставлення старших підлітків до своїх учинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків ціка­вить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.242.55 (0.021 с.)