Розділ 1. Загальна характеристика джерел права Європейського союзу

ЗМІСТ

 

Вступ. 3

Розділ 1. Загальна характеристика джерел права Європейського союзу. 5

1.1. Поняття та особливості джерел первинного і вторинного законодавства Європейського союзу. 5

1.2. Прецедентні рішення судів Європейського союзу у системі джерел права Європейського союзу. 12

Висновок до розділу 1. 16

Розділ 2. Практика суду Європейського союзу як особливе джерело права Європейського союзу. 18

2.1. Поняття та специфіка прецедентного права суду Європейського союзу. 18

2.2. Застосування практики суду Європейського союзу в національних правопорушеннях держав членів. 23

Висновки до розділу 2. 26

Розділ 3. Практика Європейського союзу по правах людини як джерело Європейського права. 28

3.1. Поняття та специфіка судової практики Європейського суду по правах людини 28

3.2. Співвідношення юрисдикції Європейського суду по правах людини й суду ЄС. 30

Висновки до розділу 3. 33

Висновки. 35

Список джерел. 38

Вступ

Процес міждержавного об’єднання в Європі на всіх етапах свого розвитку потребував високого рівня правового регулювання. З моменту заснування в 1951 р. першого інтеграційного об’єднання в Європейському Союзі склалася унікальна система джерел права, яка поєднує неоднорідні за своєю природою джерела (елементи джерел як міжнародного, так і національного права), що є свідченням досягнення компромісу між наднаціональним і міжурядовим методами правового регулювання, що застосовуються у праві ЄС.

Досліджуючи джерела права ЄС, правники спираються передусім на положення загальної теорії джерел права, що набувають свого розвитку у працях як вітчизняних: О. Лаби, О. Москаленка, В. Муравйова, Р. Петрова, О. Стрєльцової, К. Смирнової, роcійських: Л. Ентіна, Л. Канаєвої, С. Кашкіна, М. Марченка, В. Малахова, А. Рассмагіної, Б. Топорніна, А. Шевцова, так і зарубіжних вчених: Е. Арнула, С. Везеріл, Д. Лесока, Г. Ісаака та М. Бланке, Ж. Жаке, П. Крейга та Г. де Бурки, К. Ленаертса та П. фон Нюффеля, Ж. Стейнер, Т. Трідімаса, М. Хорспул та М. Хамфріса, Дж. Шо та ін. При цьому вивчення системи джерел права ЄС ускладнюється низкою факторів, серед яких передусім слід вказати на комплексний характер права Союзу, багатоманітність і неоднорідність його джерел, а також невизначеність на загальнотеоретичному рівні самого поняття «джерело права», яке породжує нескінченні наукові дискусії.

Мета й завдання дослідження. З урахуванням сучасного стану розробки проблеми мета роботи полягає у розкритті правової сутності судового прецеденту в праві ЄС, визначенні особливостей його формування та функціонування, з’ясуванні його значення та ролі у правопорядку ЄС/Співтовариств, а також специфіки застосування у внутрішньому праві держав-членів.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- розглянути поняття та особливості джерел первинного і вторинного законодавства Європейського союзу,

- дослідити прецедентні рішення суду Європейського союзу у системі джерел права Європейського союзу,

- розглянути поняття та специфіку прецедентного права суду Європейського союзу,

- дослідити застосування практики суду Європейського союзу в національних правопорушеннях держав членів,

-визначити поняття та специфікe судової практики Європейського суду по правах людини,

- проаналізувати співвідношення юрисдикції Європейського суду по правах людини й суду ЄС.

Об’єктом дослідження є правові відносини, що пов’язані із формуванням та застосуванням прецеденту судових органів ЄС у правопорядку ЄС/Співтовариств.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні питання формування та функціонування судового прецеденту у праві ЄС, установчі договори ЄС та Співтовариств, акти інституцій Співтовариств, рішення суду ЄС, міжнародних судів та національних судів держав-членів ЄС.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя роботи становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, властивих науці правознавства загалом і науці міжнародного права зокрема. У роботі широко використано порівняльно-правовий метод при дослідженні особливостей функціонування судового прецеденту у внутрішньому праві держав-членів, міжнародному та праві ЄС/Співтовариств; діалектичний, структурно-функціональний метод та метод абстрагування – при виявленні специфіки прецеденту судових органів ЄС як правового феномену; формально-юридичний (формально-логічний) – при з’ясуванні юридичної природи судового прецеденту у праві ЄС.

Розділ 1. Загальна характеристика джерел права Європейського союзу

Висновок до розділу 1

 

Отже, поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні є досить умовним, оскільки може бути прийнятним не до всіх джерел права ЄС. Зокрема, інші джерела (загальні принципи права ЄС, прецеденти судових органів ЄС) одночасно можуть відноситися як до первинних джерел, так і до вторинних. Крім того, таке важливе джерело, як загальні принципи права (як загальні імперативи, а не лише права ЄС: принцип верховенства права як такого, принцип рівності тощо) не належать до первинного права, особливо коли виходити з позицій природного права. Відповідь полягає в тому, що первинне право створюється установчою владою – державами-членами, тоді як загальні принципи виникають незалежно від держав-членів, вони запроваджуються у правопорядок ЄС його судовими органами. При цьому питання про ієрархічне підпорядкування первинного права та загальних принципів вирішується нетипово. З одного боку, за своєю природою загальні принципи права є вищими за первинне право, але з іншого боку первинне право встановлює (конституює) сам правопорядок, а тому повинно мати вищу юридичну силу щодо будь-яких інших норм. Тому практика пішла таким шляхом: положення права ЄС, в т.ч. первинного права, тлумачаться таким чином, щоб вони відповідали загальним принципам права. Включені у правопорядок ЄС, вони перетворюються на загальні принципи права ЄС.

Концепція прецеденту, зроблена судовими органами ЄС, забезпечує одностайне застосування й тлумачення норм права ЄС всіма національними судовими установами держав-членів ЄС, завдяки чому стає можливим досягнення максимальної ефективності права ЄС. Цьому сприяє тісне співробітництво й постійна взаємодія внутрішньодержавних судів і судів ЄС, основою якого є преюдиціальний механізм, передбачений ст. 267 ДФЕС.

Прецеденти судових органів ЄС обов'язково повинні враховуватися інститутами ЄС, державами-членами і їхніми органами при прийнятті будь-яких юридично значимих рішень. За порушення "прецедентного права" судів ЄС наступає відповідальність на загальних підставах, передбачених установчими договорами.

 

Розділ 2. Практика суду Європейського союзу

Як особливе джерело права Європейського союзу

Висновки до розділу 2

Найважливішими особливостями прецеденту судових органів у праві ЄС є: 1) відсутність формально визначеного зобов’язання у судових органів ЄС дотримуватися та враховувати попередні рішення та одночасно його необхідність для розвитку та життєвості права ЄС/Співтовариств; 2) застосування не лише безпосередньо в рамках Співтовариства і Союзу, але й у національних правопорядках держав-членів як частини права ЄС/Співтовариств; 3) можливість одночасного використання (за виключенням певних обмежень) у правопорядках двох міжнародних організацій (Європейського Співтовариства та Євратому) та правопорядку Європейського Союзу; 4) достатньо виняткове відхилення від правоположень, викладених у власній практиці та у практиці вищих судів; 5) можливість обмеження темпоральної дії змістовних положень (тлумачень, висновків) судового рішення, які можуть використовуватися як прецеденти у майбутньому.

Основоположну роль у розуміння механізму дії норм права ЄС у національних правопорядках країн-учасниць відіграв Суд ЄС, котрий за час своєї діяльності сформував основоположні постулати та принципи існування Європейського Союзу та його розвитку. Завдяки діяльності Суду ЄС основні права людини вперше було визнано загальним принципом права Співтовариств. Суд ЄС зазначив, що джерелом юридичної сили концепції прав людини є право Європейських Співтовариств. При цьому Суд ЄС застосовує національні конституції та міжнародні договори держав-членів, не як джерела права Європейських Співтовариств, а як джерела пізнання права, з яких він виводить основні права з урахуванням інтересів Співтовариств. В наслідок діяльності Суду ЄС приймаються рішення в яких знаходить відображення головні цінності як розумність, справедливість та інші.

Висновки до розділу 3

 

Рішення ЄСПЛ, у тому числі ті що мають нормативний (прецедентний) характер, приймаються у процесі вирішення конкретних справ та «прев’язані» до їх фактичних обставин. З цієї перспективи суди загальної юрисдикції більш придатні до застосування практики ЄСПЛ, оскільки вони також вирішують конкретні справи, а фактична прив’язка є найважливішим фактором, який визначає прецендентний характер рішень ЄСПЛ. Більшість правових позицій (стандартів) ЄСПЛ важко зрозуміти поза контекстом фактичних обставин конкретної справи та їх судової оцінки.

Прецедентне право Суду ЄС про захист прав людини в рамках Європейського Співтовариства жодною мірою не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини і не послаблює їх захист в державах-членах. Навпаки, як можна було переконатися, держави-члени наполягали на розповсюдженні режиму захисту прав людини, що діє в рамках Римської Конвенції. Досить, наприклад, згадати слова Президента Франції Жискар д'Естен на Дублінському Саміті 1975 року щодо тому, що необхідно «зробити щось із Судом ЄС та його незаконними рішеннями». Більш того, система захисту прав людини, розроблена Судом ЄС у своїх рішеннях під тиском держав-членів, підпорядкована нормам Римської Конвенції. Отже, не можна говорити про конфлікт юрисдикції Суду ЄС та Європейського Суду у сфері захисту прав людини, оскільки Суд ЄС у даному випадку керується прецедентами Європейського Суду. Це положення і було зафіксовано в статті 2F Маастрихтського Договору.

Практика судів ЄС у частині захисту основоположних прав формується під значним впливом практики Європейського суду з прав людини. Не зважаючи на відсутність зобов’язання у судів ЄС дотримуватися концептуальних підходів Європейського суду з прав людини щодо розуміння фундаментальних прав, викладених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., суди ЄС застосовують норми Конвенції та прецеденти Європейського суду з прав людини за допомогою категорії загальних принципів права, але при цьому враховують завдання та цілі діяльності ЄС/Співтовариств.

 

Висновки

Судовий прецедент – це рішення суду у конкретній справі, яке має обов’язковий характер при вирішенні наступної справи, що стосується аналогічних чи достатньо близьких питань (обставин справи), та завдяки своїй визначальній важливості спрямоване на забезпечення цілісності, узгодженості та наступності правової системи, у межах якої воно застосовується. Таке визначення може використовуватися у внутрішньому правопорядку та праві ЄС. Судовий прецедент може виступати у таких формах: а) як рішення суду, коли йдеться про його зовнішню форму виразу; б) як принцип, що береться за основу наступного рішення; в) як правило, тобто регулятор суспільних відносин, у вигляді зразка застосування чинних норм права або для вироблення нових норм (правоположень).

Поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні є досить умовним, оскільки може бути прийнятним не до всіх джерел права ЄС. Зокрема, інші джерела (загальні принципи права ЄС, прецеденти судових органів ЄС) одночасно можуть відноситися як до первинних джерел, так і до вторинних. Крім того, таке важливе джерело, як загальні принципи права (як загальні імперативи, а не лише права ЄС: принцип верховенства права як такого, принцип рівності тощо) не належать до первинного права, особливо коли виходити з позицій природного права.

Концепція прецеденту, зроблена судовими органами ЄС, забезпечує одностайне застосування й тлумачення норм права ЄС всіма національними судовими установами держав-членів ЄС, завдяки чому стає можливим досягнення максимальної ефективності права ЄС. Цьому сприяє тісне співробітництво й постійна взаємодія внутрішньодержавних судів і судів ЄС, основою якого є преюдиціальний механізм, передбачений ст. 267 ДФЕС.

Прецеденти судових органів ЄС обов'язково повинні враховуватися інститутами ЄС, державами-членами і їхніми органами при прийнятті будь-яких юридично значимих рішень. За порушення "прецедентного права" судів ЄС наступає відповідальність на загальних підставах, передбачених установчими договорами.

Найважливішими особливостями прецеденту судових органів у праві ЄС є: 1) відсутність формально визначеного зобов’язання у судових органів ЄС дотримуватися та враховувати попередні рішення та одночасно його необхідність для розвитку та життєвості права ЄС/Співтовариств; 2) застосування не лише безпосередньо в рамках Співтовариства і Союзу, але й у національних правопорядках держав-членів як частини права ЄС/Співтовариств; 3) можливість одночасного використання (за виключенням певних обмежень) у правопорядках двох міжнародних організацій (Європейського Співтовариства та Євратому) та правопорядку Європейського Союзу; 4) достатньо виняткове відхилення від правоположень, викладених у власній практиці та у практиці вищих судів; 5) можливість обмеження темпоральної дії змістовних положень (тлумачень, висновків) судового рішення, які можуть використовуватися як прецеденти у майбутньому.

Основоположну роль у розуміння механізму дії норм права ЄС у національних правопорядках країн-учасниць відіграв Суд ЄС, котрий за час своєї діяльності сформував основоположні постулати та принципи існування Європейського Союзу та його розвитку. При цьому Суд ЄС застосовує національні конституції та міжнародні договори держав-членів, не як джерела права Європейських Співтовариств, а як джерела пізнання права, з яких він виводить основні права з урахуванням інтересів Співтовариств. В наслідок діяльності Суду ЄС приймаються рішення в яких знаходить відображення головні цінності як розумність, справедливість та інші.

Рішення ЄСПЛ, у тому числі ті що мають нормативний (прецедентний) характер, приймаються у процесі вирішення конкретних справ та «прев’язані» до їх фактичних обставин. З цієї перспективи суди загальної юрисдикції більш придатні до застосування практики ЄСПЛ, оскільки вони також вирішують конкретні справи, а фактична прив’язка є найважливішим фактором, який визначає прецендентний характер рішень ЄСПЛ.

Прецедентне право Суду ЄС про захист прав людини в рамках Європейського Співтовариства жодною мірою не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини і не послаблює їх захист в державах-членах. Отже, не можна говорити про конфлікт юрисдикції Суду ЄС та Європейського Суду у сфері захисту прав людини, оскільки Суд ЄС у даному випадку керується прецедентами Європейського Суду. Це положення і було зафіксовано в статті 2F Маастрихтського Договору.

Практика судів ЄС у частині захисту основоположних прав формується під значним впливом практики Європейського суду з прав людини. Не зважаючи на відсутність зобов’язання у судів ЄС дотримуватися концептуальних підходів Європейського суду з прав людини щодо розуміння фундаментальних прав, викладених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., суди ЄС застосовують норми Конвенції та прецеденти Європейського суду з прав людини за допомогою категорії загальних принципів права, але при цьому враховують завдання та цілі діяльності ЄС/Співтовариств.

 

Список джерел

1. Абдуллин А. И. Право Европейских Сообществ: к вопросу о классификации источников / А. И. Абдуллин // Правоведение. — 2001. — № 4. — С. 177–197.

2. Абетка законодавства Європейського Співтовариства: пер. з англ. — К.: ТОВ «Вірусам», 2001. — 112 с.

3. Анакіна Т. М. Судовий прецедент у праві Європейського Союзу: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Т. М. Анакіна. — Х., 2009. — 231 с.

4. Аракелян М. Р. Право Європейського Союзу: підручник / М. Р. Аракелян, М. Д. Василенко. — О.: Фенікс, 2012. — 390 с.

5. Богачова Л. Л. Джерела європейського та національного права / Л. Л. Богачова // Держ. буд-во та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / редкол. Ю. Г. Барабаш та ін. — Х.: Право, 2012. — Вип. 24. — С. 17–26.

6. Броунли Я. Международное право: в 2 кн. / Я. Броунли. — М.: Прогресс, 1977. — Кн. 1. — 538 с.

7. Гоці С. Урядування в об’єднаній Європі / С. Гоці; [пер. з італ. К. Тищенка]. — К.: К.І.С., 2003.

8. Грицяк І. А. Право та інститути Європейського Союзу: навч. посіб. / І. А. Грицяк. — К.: К.І.С., 2006. — 300 с.

9. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник / рук. авт. кол. и отв. ред. Л. М. Энтин. — 3-е изд., пересмотр. и доп. — М.: Норма: Инфра-М, 2011. — 960 с.

10.Капустин А. Я. Европейский Союз: интеграция и право / А. Я. Капустин. — М: Изд-во РУДН, 2000. — 436 с.

11.Лаба О. В. Право Європейського Союзу та право України: теоретико-правові проблеми співвідношення та гармонізації (1991–2004 рр.): автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / О. В. Лаба. — К., 2005. — 21 с.

12.Лукашук И. И. Международное право. Общая часть: учебник / И. И. Лукашук. —2-е изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 2001. — 432 с.

13.Марченко М. Н. Источники права: учеб. пособие / М. Н. Марченко. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. — 760 с.

14.Марченко М. Н. Правовая система Европейского Союза: монографія /М. Н. Марченко, Е. М. Дерябина. — М.: НОРМА: ИНФРА-М. — 2012. — 704 с.

15.Москаленко О. М. Джерела права Європейського Союзу (міжнародно-правовий аналіз): автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.11 / О. М. Москаленко. — Х., 2005. — 17 с.

16.Муравйов В. І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика) / В. І. Муравйов. — К.: Академ-Прес, 2002. — 426 с.

17.Пархоменко Н. М. Джерела права: теоретико-методологічні засади: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / М. Н. Пархоменко. — К., 2009. — 32 с.

18. Попов Ю. Суддівське правотворення на прикладі регулювання відносин щодо неукладених угод // Юридичний радник. – 2005. – No 5. – С.34-38

19.Свобода П. Вступ до європейського права / П. Свобода; пер. з чес. О. Андрійчука. — К.: К.І.С., 2006. — 280 с.

20.Смирнова К. В. Джерела права Європейського Союзу: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.11 / К. В. Смирнова. — К., 2005. — 19 с.

21.Стрєльцова О. В. Джерела права Європейського Союзу (теоретичні аспекти): автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / О. В. Стрєльцова. — К., 2008. — 20 с.

22.Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — М.: Юристъ, 1997. — 672 с.

23.Тихоновецкий Д. С. Судебная практика как источник Европейского права: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10 / Д. С. Тихоновецкий. — М., 2004. — 152 с.

24.Топорнин Б. Н. Европейское право: учебник / Б. Н. Топорнин. — М.: Юристъ, 1998. — 456 с.

25.Хартли Т. К. Основы права Европейского Сообщества: Введение в конституционное и административное право Европейского Сообщества / Т. К. Хартли; пер. с англ. и науч. ред. В. Г. Бенды. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — 703 с.

26. Циппеліус Р. Юридична методологія. К.: Видавництво «Реферат», 2004. – 176 с.

27.Чижов Н. Источник и формы права: монографія / Н. Чижов. — Варшава: Тип. Ивана Носковского, 1878. — 255 с.

28. Шевчук С. Порівняльне прецедентне право з прав людини.- К.: Реферат 2002.- 344с.

29.Энтин М. Л. Суд Европейских сообществ: правовые формы обеспечения западноевропейской интеграции / М. Л. Энтин. — М.: Междунар. отношения, 1987. — 176 с.

30.Case 155/79 «Australian Mining & Smelling Europe Ltd v Commission» // European Court Reports. — 1982.

31.Case 6/64 «Flaminio Costa v E.N.E.L.» // European Court Reports. — 1964.

32.Cassese A. International Law / А. Cassese. — 2nd ed. — Oxford: Oxford University Press, 2005.

33.Declaration on the hierarchy of Community Acts // Official Journal. — 1992. — Serie C. — № 191.

34.Horspool M. European Union Law / M. Horspool, М. Humphreys. — 6th ed. — Oxford University Press, 2010. — 619 р.

35.Judgment of the Court of Justice of the European Communities in the case C-322/88 «Grimaldi v Fondes des Malaises Profesionalles» of 13.12.1989 // European Court Reports. — 1989.

36.Lasok D. Law and Institutions of the European Union / D. Lasok. — 6th ed. — London; Dublin; Edinburgh: Butterworths, 1994.

37.Lenaerts K. Constitutional Law of the European Union / K. Lenaerts, Р. van Nuffel. — Ed. by R. Bray.– 2nd ed. — London: Sweet & Maxwell, 2005. — 971 p.

38.Schermers H. G. Judicial Protection in the European Communities / H. G. Schermers, D. F. Waelbroeck. — 5th ed. — Deventer, Boston: Kluwer Law and Taxation Publishers, 1992.

39.Shaw J. Law of the European Union / J. Shaw. — 3rd ed. — Palgrave, 2000.

40.Watt and Dashwood’s European Union Law. — 4th ed. — London: Sweet & Maxwell, 2000.

41.Weatherill S. Cases and Materials on EU Law / S. Weatherill. — 7th ed. — Oxford: University Press, 2006. — 728 p.

 

ЗМІСТ

 

Вступ. 3

Розділ 1. Загальна характеристика джерел права Європейського союзу. 5

1.1. Поняття та особливості джерел первинного і вторинного законодавства Європейського союзу. 5

1.2. Прецедентні рішення судів Європейського союзу у системі джерел права Європейського союзу. 12

Висновок до розділу 1. 16

Розділ 2. Практика суду Європейського союзу як особливе джерело права Європейського союзу. 18

2.1. Поняття та специфіка прецедентного права суду Європейського союзу. 18

2.2. Застосування практики суду Європейського союзу в національних правопорушеннях держав членів. 23

Висновки до розділу 2. 26

Розділ 3. Практика Європейського союзу по правах людини як джерело Європейського права. 28

3.1. Поняття та специфіка судової практики Європейського суду по правах людини 28

3.2. Співвідношення юрисдикції Європейського суду по правах людини й суду ЄС. 30

Висновки до розділу 3. 33

Висновки. 35

Список джерел. 38

Вступ

Процес міждержавного об’єднання в Європі на всіх етапах свого розвитку потребував високого рівня правового регулювання. З моменту заснування в 1951 р. першого інтеграційного об’єднання в Європейському Союзі склалася унікальна система джерел права, яка поєднує неоднорідні за своєю природою джерела (елементи джерел як міжнародного, так і національного права), що є свідченням досягнення компромісу між наднаціональним і міжурядовим методами правового регулювання, що застосовуються у праві ЄС.

Досліджуючи джерела права ЄС, правники спираються передусім на положення загальної теорії джерел права, що набувають свого розвитку у працях як вітчизняних: О. Лаби, О. Москаленка, В. Муравйова, Р. Петрова, О. Стрєльцової, К. Смирнової, роcійських: Л. Ентіна, Л. Канаєвої, С. Кашкіна, М. Марченка, В. Малахова, А. Рассмагіної, Б. Топорніна, А. Шевцова, так і зарубіжних вчених: Е. Арнула, С. Везеріл, Д. Лесока, Г. Ісаака та М. Бланке, Ж. Жаке, П. Крейга та Г. де Бурки, К. Ленаертса та П. фон Нюффеля, Ж. Стейнер, Т. Трідімаса, М. Хорспул та М. Хамфріса, Дж. Шо та ін. При цьому вивчення системи джерел права ЄС ускладнюється низкою факторів, серед яких передусім слід вказати на комплексний характер права Союзу, багатоманітність і неоднорідність його джерел, а також невизначеність на загальнотеоретичному рівні самого поняття «джерело права», яке породжує нескінченні наукові дискусії.

Мета й завдання дослідження. З урахуванням сучасного стану розробки проблеми мета роботи полягає у розкритті правової сутності судового прецеденту в праві ЄС, визначенні особливостей його формування та функціонування, з’ясуванні його значення та ролі у правопорядку ЄС/Співтовариств, а також специфіки застосування у внутрішньому праві держав-членів.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- розглянути поняття та особливості джерел первинного і вторинного законодавства Європейського союзу,

- дослідити прецедентні рішення суду Європейського союзу у системі джерел права Європейського союзу,

- розглянути поняття та специфіку прецедентного права суду Європейського союзу,

- дослідити застосування практики суду Європейського союзу в національних правопорушеннях держав членів,

-визначити поняття та специфікe судової практики Європейського суду по правах людини,

- проаналізувати співвідношення юрисдикції Європейського суду по правах людини й суду ЄС.

Об’єктом дослідження є правові відносини, що пов’язані із формуванням та застосуванням прецеденту судових органів ЄС у правопорядку ЄС/Співтовариств.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні питання формування та функціонування судового прецеденту у праві ЄС, установчі договори ЄС та Співтовариств, акти інституцій Співтовариств, рішення суду ЄС, міжнародних судів та національних судів держав-членів ЄС.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя роботи становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, властивих науці правознавства загалом і науці міжнародного права зокрема. У роботі широко використано порівняльно-правовий метод при дослідженні особливостей функціонування судового прецеденту у внутрішньому праві держав-членів, міжнародному та праві ЄС/Співтовариств; діалектичний, структурно-функціональний метод та метод абстрагування – при виявленні специфіки прецеденту судових органів ЄС як правового феномену; формально-юридичний (формально-логічний) – при з’ясуванні юридичної природи судового прецеденту у праві ЄС.

Розділ 1. Загальна характеристика джерел права Європейського союзу