Застосування практики суду Європейського союзу в національних правопорушеннях держав членів

Особливістю дії норм права ЄС, які дістають своє закріплення та виражаються у певних джерелах, є те, що «для набуття чинності правових актів ЄС не потрібна ратифікація або інша форма визнання зі сторони держави-учасниці ЄС» [20]. Це, в свою чергу, відрізняє механізм їх імплементації в національні правопорядки країн-учасниць від міжнародно-правового механізму імплементації норм права в будь-яку національну систему права. Суд ЄС, спираючись на ст. 228 Договору про ЄЕС, неодноразово зазначав, що договори, котрі укладаються від імені Співтовариства, набувають чинності та обовґязкові для дер-жав-членів не тому, що вони імплементуються через ратифікацію в національних парламентах, а на основі ст. 228 Договору. Таким чином, можна зробити висновок, що процедура імплементації норм права ЄС у національні правопорядки країн-учасниць є особливою та специфічною в порівнянні з іншими міжнародними організаціями, насамперед завдяки принципам верховенства та прямої дії права Європейського Союзу.

Основоположну роль у розуміння механізму дії норм права ЄС у національних правопорядках країн-учасниць відіграв Суд ЄС, котрий за час своєї діяльності сформував основоположні постулати та принципи існування Європейського Союзу та його розвитку. Зокрема він у своїх рішеннях зазначив, що «право ЄС діє на території усіх країн—членів Європейського Союзу, і в разі виникнення конфлікту між нормою права ЄС та національною нормою має застосовуватися норма права ЄС. Відповідно до принципу верховенства права ЄС положення договорів та акти інститутів Співтовариств, котрі мають пряму дію, виключають будь-які положення національного права, котрі їм суперечать» [21]. У даному випадку погоджуємося з позицією А. А. Мойсеєва, котрий зазначає, що, «на відміну від традиційних міжнародних організацій, для реалізації правових норм ЄС не вимагається видання спеціального державного трансформаційного акта. Правові акти Співтовариств реалізуються в національних правопорядках лише за допомогою внутрішньодержавних актів. Виконання норм, котрі видаються органами Співтовариств, здійснюється органами держав-членів, оскільки Європейські Співтовариства не мають власних правозастосовних структур для реалізації свого права «на місці» [22]. Таким чином, йдеться про внутрішній організаційно-правовим механізм імплементації права ЄС, при якому виконання норм права ЄС насамперед покладається на національні інституції, котрі забезпечуватимуть імплементацію даних норм у своїх національних правопорядках.

Так, зокрема, Конституційний Суд Чехії, Конституційний Трибунал Польщі, Верховний Суд Естонії та інші взяли на себе обов’язок тлумачити національні конституційні норми крізь призму права ЄС, тим самим визначаючи абсолютний пріоритет норм права ЄС над їхніми національними (конституційними) нормами. Хоча вони й не відмовилися від своєї ролі гаранта їх Конституції, проте інтерпретували свої національні конституційні положення відповідно до права ЄС, тим самим запобігаючи виникненню колізій, що могли мати місце внаслідок процесу імплементації норм права ЄС у національні правопорядки цих країн [3].

Імплементація директив ЄС у національний правопорядок здійснюється шляхом зміни або скасування чинних законів та підзаконних актів. При цьому директива буде діяти лише за умови прийняття відповідного нормативно-правового акта національного законодавства, який повною мірою або частково відтворить це положення. Прийняття саме закону, а не підзаконного акта видається більш доцільним з метою ефективної імплементації директив.

Отже, розподіл компетенції між ЄС та країнами-учасницями передбачає функціонування відповідного механізмів реалізації і дії норм права ЄС на рівні країн-учасниць. Він являє собою сукупність заходів з метою забезпечення дії права ЄС у країнах-учасницях. Головне завдання механізму полягає у створенні умов для дії норм права ЄС як у сфері компетенції ЄС, так і країн-учасниць. Способи регулювання визначають як ЄС, так і країни-учасниці. У свою чергу, країни-учасниці створюють для реалізації актів ЄС на своїй території відповідні правові умови. Так, установчі договори про ЄС були ратифіковані країнами-учасницями ЄС згідно з власними процедурами, які застосовуються до звичайних міжнародних договорів. У країнах, які дотримуються моністичного підходу (тобто застосовується до конкретного закону, що містить норми, які суперечать конкретним положенням договору) до співвідношення міжнародного договору і внутрішнього закону, для введення положень установчих договорів у внутрішній правопорядок достатньо було ухвалити акт ратифікації.

Право Європейського Союзу не заперечує функціонування норм національної правової системи, які відповідають напрямкам та цілям ЄС. І в тому разі, коли норми у цих правових системах дублюються, передбачає застосування їх обох. Цим самим виявляє повагу до правової системи держави – учасниці, яка підтримує основні принципи організації право ЄС.

У межах кожної правової системи держав-членів Європейського Союзу склалося власне уявлення про сутність судового прецеденту та його роль у регулюванні суспільних відносин у силу історичних, національних, державно-правових та інших причин. Відбувається поступове взаємопроникнення, конвергенція романо-германського права та англосаксонського, що супроводжується підвищенням ролі та значення судового прецеденту у переважній більшості держав-членів ЄС.

Найбільш широке застосування прецедентів судових органів ЄС відбувається саме на рівні внутрішніх правопорядків держав-членів, що надає зазначеному прецеденту якості одного з основних інструментів формування єдиного правового простору Європейського Союзу.

Основоположну роль у розуміння механізму дії норм права ЄС у національних правопорядках країн-учасниць відіграв Суд ЄС, котрий за час своєї діяльності сформував основоположні постулати та принципи існування Європейського Союзу та його розвитку. Завдяки діяльності Суду ЄС основні права людини вперше було визнано загальним принципом права Співтовариств. Суд ЄС зазначив, що джерелом юридичної сили концепції прав людини є право Європейських Співтовариств. При цьому Суд ЄС застосовує національні конституції та міжнародні договори держав-членів, не як джерела права Європейських Співтовариств, а як джерела пізнання права, з яких він виводить основні права з урахуванням інтересів Співтовариств. В наслідок діяльності Суду ЄС приймаються рішення в яких знаходить відображення головні цінності як розумність, справедливість та інші.

 

Висновки до розділу 2

Найважливішими особливостями прецеденту судових органів у праві ЄС є: 1) відсутність формально визначеного зобов’язання у судових органів ЄС дотримуватися та враховувати попередні рішення та одночасно його необхідність для розвитку та життєвості права ЄС/Співтовариств; 2) застосування не лише безпосередньо в рамках Співтовариства і Союзу, але й у національних правопорядках держав-членів як частини права ЄС/Співтовариств; 3) можливість одночасного використання (за виключенням певних обмежень) у правопорядках двох міжнародних організацій (Європейського Співтовариства та Євратому) та правопорядку Європейського Союзу; 4) достатньо виняткове відхилення від правоположень, викладених у власній практиці та у практиці вищих судів; 5) можливість обмеження темпоральної дії змістовних положень (тлумачень, висновків) судового рішення, які можуть використовуватися як прецеденти у майбутньому.

Основоположну роль у розуміння механізму дії норм права ЄС у національних правопорядках країн-учасниць відіграв Суд ЄС, котрий за час своєї діяльності сформував основоположні постулати та принципи існування Європейського Союзу та його розвитку. Завдяки діяльності Суду ЄС основні права людини вперше було визнано загальним принципом права Співтовариств. Суд ЄС зазначив, що джерелом юридичної сили концепції прав людини є право Європейських Співтовариств. При цьому Суд ЄС застосовує національні конституції та міжнародні договори держав-членів, не як джерела права Європейських Співтовариств, а як джерела пізнання права, з яких він виводить основні права з урахуванням інтересів Співтовариств. В наслідок діяльності Суду ЄС приймаються рішення в яких знаходить відображення головні цінності як розумність, справедливість та інші.