Прецедентні рішення судів Європейського союзу у системі джерел права Європейського союзу

На становлення правопорядку співтовариств, а потім і Союзу істотно вплинула діяльність судових органів ЄС, які використали принцип прецеденту. Колись переважна більшість загальних принципів права ЄС споконвічно була сформульована в прецедентних рішеннях судів ЄС, а потім придбала нормативного закріплення в установчих договорах. Зокрема, принцип захисту основних прав на перше 1969 було сформульовано в прецедентном рішенні в справі 29/69 "Stauder v Cіty of Ulm", а значно пізніше, в 1992 року. Його закріпили в Маастрихтскому договорі як основний принцип права ЄС. Аналогічним образом були визначені принципи субсидіарности й пропорційності, верховенства й прямої дії права ЄС тощо.

Суду ЄС належить виключно важлива роль в процесі інтеграції, у формуванні й еволюції права ЄС. Його головна задача – стояти на варті чіткого і неухильного дотримання засновницьких договорів, цілей і принципів, що лежать в основі діяльності Європейського Союзу.

Суд ЄС виконує вирішальну роль в уточненні змісту загальних принципів права ЄС, які він сам інколи й формулює. Так, Протокол про пропорційність і субсидіарність, доданий до Договору про ЄС, особливо підкреслює, що його застосування не "повинне завдавати збитку досягненням Співтовариств у тому, що стосується принципів взаємостосунків національного права і права Співтовариств".

Суд наділений правом тлумачення засновницьких актів, він здійснює преюдиціальну юрисдикцію, а рівно вирішує суперечки, пов'язані із здійсненням засновницьких актів і інших нормативно-правових актів державами-членами і з діяльністю інститутів Європейського Союзу, вирішує в межах своєї юрисдикції конкретні суперечки, що виникають у зв'язку з договірною і позадоговірною відповідальністю. За загальним правилом, рішення, що виносяться Судом ЄС, розглядаються як прецеденти і як такі є обов'язковими для всіх держав-членів Європейського Союзу.

Це особливо важливо в тих випадках, коли йдеться про тлумачення засновницьких актів, яке здійснюється Судом ЄС, і при винесенні ухвал по запитах національних судових установ, що розглядаються на основі преюдиціальної процедури. Проте не тільки в цьому випадку рішення, що виносяться Судом, створюють прецедент. Практично і всі інші рішення Суду мають прецедентний характер, оскільки при аналогічних обставинах Суд ЄС, за загальним правилом, виносить рішення, аналогічне тому, що вже відбулося. Правда, практика діяльності Суду ЄС знає окремі випадки перегляду позицій Суду. Причому Суд сам вказує на зміну своєї позиції з окремих питань. Проте такого роду перегляди мають місце порівняно рідко і достатньо чітко фіксуються Судом, який тим самим наділяє себе правом переглядати створювані ним прецеденти.

Практика показує, що нерідко рішення Суду ЄС кладуться в подальшому в основу нормативно-правових актів (наприклад, більшості директив у сфері інтелектуального права) або навіть визначають окремі положення засновницьких актів.

Правовий режим рішень, що виносяться Судом ЄС, дозволяє говорити про те, що ці рішення утворюють одне з найважливіших джерел права ЄС. Це підтверджується в рівній мірі тим, що рішення Суду ЄС носять остаточний характер і обов'язкові для всіх суб'єктів права ЄС. Невиконання рішень Суду тягне за собою застосування санкцій, передбачених засновницькими договорами.

Сьогодні можна затверджувати, що формально закріплено лише окремі елементи правила прецеденту.

- Суд ЄС ухвалив, що національні суди можуть за своїм розсудом використати попередні рішення Суду без проведення консультацій із Судом Співтовариств, навіть якщо це суди останньої інстанції, рішення яких не можуть бути оскаржені [27] (тт. за загальним правилом, у такій ситуації вони повинні згідно ст. 267 ДФЕС звернутися за преюдиціальні постановою);

- відповідно до Правил процедури Суду, якщо при розгляді справи виявиться, що раніше подібне питання вже була вирішена, то суд може вирішити справу власне кажучи, ухваливши наказ, що буде спрощеним рішенням і буде містити посилання на попереднє рішення або на відповідні прецеденти;

- преюдиціальна постанова Суду, у якій ухвалено про недійсність правового акту ЄС, з тих пор є обов'язковою для всіх національних судів [28];

- у переважній більшості випадків Суд ЄС дотримується своїх попередніх рішень, однак при зміні позиції по певному питанню, як правило, воно чітко на це вказує.

Отже, формально правило прецеденту в праві ЄС не закріплене (як це має місце в країнах англо-американської правової родини), з аналізу сучасного розвитку цього права можна зробити висновок, що прецеденти судових органів ЄС є важливим джерелом права. Такий висновок можна зробити виходячи з: 1) особливості права ЄС (специфіку установчих договорів, що містять загальні правові приписання, які необхідно конкретизувати на практиці); 2) особливого місця судів ЄС в інституціональній системі; 3) значення рішень судів ЄС у правопорядку Союзу. Так, за допомогою прецеденту значно деталізуються положення установчих догіворів і норми права ЄС; у прецедентах подаються єдині норми, стандарти, необхідні для ефективного функціонування Союзу в цілому; такі судові роз'яснення здобувають нормативного характеру, обов'язкового для дотримання всіма суб'єктами права ЄС; за допомогою прецеденту у рядових органів ЄС здійснюється значний регулюючий вплив у національних правопорядках держав-членів.

Незважаючи на те, що завдання судів ЄС формально обмежено тлумаченням і застосуванням кожного з інших джерел права, вони відіграють ключову роль у розширенні правопорядку ЄС. Прецедент судових органів ЄС виконує інтегруючу функцію - через нього формується й розвивається це право. Тому правова система ЄС має прецедентний характер.

Отже, концепція прецеденту, зроблена судовими органами ЄС, забезпечує одностайне застосування й тлумачення норм права ЄС всіма національними судовими установами держав-членів ЄС, завдяки чому стає можливим досягнення максимальної ефективності права ЄС. Цьому сприяє тісне співробітництво й постійна взаємодія внутрішньодержавних судів і судів ЄС, основою якого є преюдиціальний механізм, передбачений ст. 267 ДФЕС.

Прецеденти судових органів ЄС обов'язково повинні враховуватися інститутами ЄС, державами-членами і їхніми органами при прийнятті будь-яких юридично значимих рішень. За порушення "прецедентного права" судів ЄС наступає відповідальність на загальних підставах, передбачених установчими договорами.

 

Висновок до розділу 1

 

Отже, поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні є досить умовним, оскільки може бути прийнятним не до всіх джерел права ЄС. Зокрема, інші джерела (загальні принципи права ЄС, прецеденти судових органів ЄС) одночасно можуть відноситися як до первинних джерел, так і до вторинних. Крім того, таке важливе джерело, як загальні принципи права (як загальні імперативи, а не лише права ЄС: принцип верховенства права як такого, принцип рівності тощо) не належать до первинного права, особливо коли виходити з позицій природного права. Відповідь полягає в тому, що первинне право створюється установчою владою – державами-членами, тоді як загальні принципи виникають незалежно від держав-членів, вони запроваджуються у правопорядок ЄС його судовими органами. При цьому питання про ієрархічне підпорядкування первинного права та загальних принципів вирішується нетипово. З одного боку, за своєю природою загальні принципи права є вищими за первинне право, але з іншого боку первинне право встановлює (конституює) сам правопорядок, а тому повинно мати вищу юридичну силу щодо будь-яких інших норм. Тому практика пішла таким шляхом: положення права ЄС, в т.ч. первинного права, тлумачаться таким чином, щоб вони відповідали загальним принципам права. Включені у правопорядок ЄС, вони перетворюються на загальні принципи права ЄС.

Концепція прецеденту, зроблена судовими органами ЄС, забезпечує одностайне застосування й тлумачення норм права ЄС всіма національними судовими установами держав-членів ЄС, завдяки чому стає можливим досягнення максимальної ефективності права ЄС. Цьому сприяє тісне співробітництво й постійна взаємодія внутрішньодержавних судів і судів ЄС, основою якого є преюдиціальний механізм, передбачений ст. 267 ДФЕС.

Прецеденти судових органів ЄС обов'язково повинні враховуватися інститутами ЄС, державами-членами і їхніми органами при прийнятті будь-яких юридично значимих рішень. За порушення "прецедентного права" судів ЄС наступає відповідальність на загальних підставах, передбачених установчими договорами.