Специфіка американського права

Оскільки в США співіснує правова система федерального рівня і 50 правових систем штатів, то використання поняття «Націо­нальна правова система» є не зовсім точним. Поняття правової системи США (американське право) відображало і відображає всю сукупність специфічних рис вищезгаданих правових систем, що володіють внутрішньою єдністю, зумовленою історичними чин­никами, що дозволяє вважати їх єдиною правовою системою.

Федеральна правова система утворилася після завоювання незалежності і прийняття Конституції США 1787 p. Що сто­сується формування правових систем штатів, то вони також були зумовлені проголошенням незалежності США, їх фундамент був закладений першим і другим континентальними конгресами. Цей процес було прискорено прийняття Конституції США.

Як відомо, в сім'ї прецедентного права виділяються англійська і американська гілки. При цьому американське право базується на англійському загальному праві. Незважаючи на їх генетичний зв'язок і схожість, у процесі розвитку американське право набуло специфічних рис, що дозволяють відрізнити його від англійського загального права.

У теперішній час відмінність між англійською і американською правовими системами визначається низкою чинників. Відмінності між ними містяться і в способі життя, і в системі управління, і в економічній структурі, і навіть у методах використання одних і тих же правових інструментів, якими є судові установи і джерела права. Англія — країна традицій, із монархічною формою прав­ління парламентського типу, а США — президентська республіка з достатньо сильним парламентом. Американське право не спри­йняло деякі англійські судові рішення, що мали середньовічне походження (у галузі земельної власності, спадкування тощо)

 

Крім того, зародилося чимало нових прецедентів, наприклад у праві корпорацій, договірному праві, які були орієнтовані на са­морегульовану економіку. Загальне право в США не виступає лише як простий різновид або копія загального права Англії, незважаючи на те, що багато правових інститутів є похідними від англійських. Прецедентне право США відрізняє як історичний зв'язок з англійським правом, так і значна самостійна роль у системі загального права¹.

У США ще в колоніальний період, тобто значно раніше, ніж в Англії, відбулося злиття загального права з правом справедли­вості. Останнє було поглинене в більшості штатів і в правовій системі федерації судами загальної юрисдикції.

Для американського юриста, як і для англійського, як відзначав Р. Давид, право — це, перш за все, право судової практики: норми, вироблені законодавством, які по-справжньому входять в американське право лише після того, як будуть неодноразово застосовані і розтлумачені судами, коли можна буде посилатися не на самі норми, а на судові рішення, що їх застосували².

Норми загального права в його буквальному, суто англійсь­кому розумінні, застосовуються американськими судами останнім часом в обмежених сферах, наприклад при розгляді обставин за­подіяння шкоди і т. ін. Але загальне право, в широкому розумінні слова, як право, створене суддями, зберігає важливе місце в сучасній правовій системі США. Воно виступає не стільки як сукупність прецедентів, скільки як своєрідний суддівський метод регулювання суспільних відносин, як особливий стиль юридичного мислення, для якого властивий високий ступінь правотворчої ак­тивності судів.

У XIX—XX ст. на базі Конституції США склався своєрідний правовий інститут — судовий конституційний контроль. Резуль­татом діяльності цього інституту було не тільки тлумачення кон­ституційних положень Верховним судом США, але й визнання великої кількості законів штатів і Конгресу неконституційними, а тому недійсними, тобто такими, що не мають юридичної сили. У цілому ж у США склалася дуалістична система, що скла­дається з прецедентного права і законодавства, яке взаємодіє з ним. Великі можливості судового впливу на законодавство не ска­совують того факту, що законодавство в правовій системі США має більшу питому вагу і є більш значущим, ніж статутне право в Англії. Це пов'язано, перш за все, з наявністю конституції, а точніше цілої системи конституцій: федеральною, яка існує вже більше двохсот років та відіграє значну роль, і різних за віком конституцій штатів. За Конституцією США штатам надається досить широка законодавча компетенція.

Істотною особливістю правової системи США є зв'язок із фе­деральною структурою державного устрою. Штати, що входять до складу США, наділені дуже широкою компетенцією, у межах якої вони створюють своє законодавство і свою систему преце­дентного права. Це означає, що в США існує 51 правова система: однії федеральна і п'ятдесят у штатах.

Найважливіша особливість американського права полягає у цільній дії правила прецеденту, що виявляється в тому, що Верховний суд США і верховні суди штатів ніколи не були жорстко пов'язані своїми прецедентами. Звідси — їх велика свобода і можливість маневрувати в процесі пристосування права до потреб, що змінюються із розвитком суспільства. Таке вільне поводження із судовим прецедентом набуває особливого значення у світлі правомочності американських судів здійснювати контроль тa конституційною закону. Таким чином, Верховний суд США і верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конс­титуційного тлумачення.

Необхідно відзначити, що в США, як і в Англії, застосування закону залежить від судових прецедентів його тлумачення, і немає гарантій, що одноманітні кодекси або закони будуть однаково тлу­мачитися судовою практикою у різних штатах.

Таким чином, американському праву властиві всі ознаки, що характеризують сім'ю загального права. При цьому воно має спе­цифіку, що виявляється в його функціонуванні, а це дозволяє виділити американське право в особливу гілку в сім'ї загального права.

 

 

104.

105. Федеральне право і право штатів

Співвідношення федерального права і права штатів має складний характер. Конституція США заклала принципи, що визначають їх співвідношення. Повноваження, не надані Консти­туцією США, користування якими не заборонене окремими шта­тами, залишається за штатами або народом¹.

Розвиток правової системи США призвів до переважання фе­дерального права над правом окремих штатів. Цьому багато в чому сприяли рішення Верховного суду США, які передбачали, що суди в штатах повинні вирішувати справи не просто від­повідно до Конституції або законів штату, але й відповідно до «верховного права країни», тобто до федерального права. Судова практика із цього питання довго залишалася суперечливою.

Для формування федерального загального права принципове значення мало рішення Верховного суду 1938 р. У ньому Вер­ховний суд указав, що федеральні суди не можуть створювати «незалежний звід національних доктрин у сфері загального тор­гового права», а повинні в разі колізії законів застосовувати загальне право штатів. Для розширення компетенції федераль­ного права і, відповідно, обмеження компетенції штатів основним інструментом стала «торгове застереження». Ця конституційна норма наділила федеральні органи правом видавати закони, які регулюють торгівлю між штатами. Процес розширення сфери дії цього застереження поступово активізувався відповідно до потреб зростаючої американської економіки. Це рішення складає основу врегулювання відносин між федеральним правом і правом штатів.

Верховний суд в одному зі своїх рішень у 1972 р. висловився про бажання формування в практиці нижчих федеральних судів свого роду каркасу федерального загального права, ухилившись від визначення з питання про юридичну силу рішень нижчих фе­деральних судів для судів штатів. Останні вважають, що вони повинні дотримувати тільки рішень Верховного суду США, а решту рішень розглядати лише як «переконливі» або ж як такі, що заслуговують «поважного розгляду».

У XX ст. виникла необхідність проведення кодифікаційних робіт у сфері федерального права. У 1909 р. було прийнято фе­деральний кримінальний кодекс, який охопив порівняно вузьке коло питань, віднесених Конституцією США до ведення федерації (державна зрада, підробка валюти, піратство та деякі інші).

Федеральне законодавство США публікується як Звід законів, що складається з 50 розділів, кожен з яких присвячено великим правовим інститутам (наприклад розділ 7 — «Сільське господарство», розділ 40 — «Патенти», розділ 50 — «Війна і націо­нальна оборона»). За своїм складом Звід неоднорідний. Деякі його розділи є просто зібранням близьких за змістом актів, виданих у різний час і мало пов'язаних між собою. Інші, навпаки, включають закони, складені за певною схемою. Звід законів США перевидається кожні шість років. Приймаючи черговий закон, амери­канський Конгрес указує, яке місце він повинен зайняти у Зводі законів СІНА і які зміни повинні бути у зв'язку з цим внесені до розділів, глав і параграфів чинного Зводу¹.

Па відміну від Англії, у США загальне право не стало єдиним для всієї країни і має істотні відмінності по штатах. Загальне право в США ніколи не було загальним, оскільки воно засто­совувалося в різних штатах диференційовано, по-різному конк­ретизувалося в судовій практиці. Федеральне законодавство не включило загальне право як таке в систему федерального права, і лише небагато чинних конституцій штатів прямо розглядають загальне право як обов'язкове до застосування в судах у разі відсутності законодавства з конкретного питання.

До сфери компетенції федерального права входить регулю­вання економіки, фінансів, оборони, авторських прав, патентних відносин, трудових відносин, митних правил, зовнішньої торгівлі, торгівлі між штатами, морського права, права охорони природи, банкрутства та інших загальнодержавних проблем, читко обумов­лених Конституцією США.

 

Сфера компетенції права штатів охоплює галузі сімейного, спадкового, договірного, кримінального, земельного права, права компаній, страхового права та регулювання цінних паперів і де­яких інших. Необхідно відзначити, що в галузі приватного права компетенція права штатів практично не обмежена.

Сфера застосування права штатів, особливо з питань цивіль­ного і кримінального права, судового устрою і судового процесу, значно ширше, ніж федерального права і супутнього йому загаль­ного права, що є сукупністю судових прецедентів, зумовлених не­обхідністю тлумачення федеральних законів. Розмежування сфер дії федерального права і права штатів у деяких галузях правового регулювання уявляється складним, оскільки нерідко одні і ті ж правові інститути регулюються не тільки федеральним правом, але й правом штатів.

Так окрім питань, які Конституцією віднесено до виключної компетенції Конгресу, існують також питання, із яких законодавствує Конгрес, але одночасно і штатам надано певну компетенцію. Це так звана залишкова компетенція. Штатам дозволяється законодавствувати із цих питань, але їм забороняється приймати положення, що йдуть врозріз із нормами федерального права. Проте їм не забороняється доповнювати федеральне право або заповнювати наявні в ньому прогалини. Разом із федеральними податками існує фіскальне право в кожному штаті»¹.

Конституція США також закріплює основні принципи, що регулюють взаємини між штатами.

Перш за все, це принцип повної довіри і пошани, згідно з яким закони, чинні в одному зі штатів, повинні визнаватися в іншому. На підставі цього принципу судові органи одного штату приймають рішення судів інших штатів, ухвалені по цивільних справах, а також приймають особисті документи й акти інших штатів (наприклад водійські права, свідоцтва про шлюб тощо). Проте даний принцип не передбачає застосування норм кримі­нального права одного штату в іншому.

Наступний принцип, який регулює взаємини між штатами, по­лягає в закріпленні міжштатних привілеїв і пільг, згідно з яким привілеї і пільги жителів одного штату поширюються на жителів інших штатів, і включає правовий захист, право доступу до суду, звільнення від дискримінаційного оподаткування.

І, нарешті, принцип видачі злочинців, за яким, незалежно від місцезнаходження злочинця, будь-який штат зобов'язаний його видати на вимогу штату, де він скоїв злочин.

Окрім названих принципів Конституція США встановлює ви­могу мирного вирішення суперечок між штатами, які можуть розглядатися Верховним судом США.

Як відзначає В. Бернхем, існує чимало відмінностей між правом різних штатів, часом значних, переважно пов'язаних із законо­давчими рішеннями, але трапляються і наслідки різного тлума­чення загального права. Судова система й організація управління змінюються від штату до штату, так само, як і цивільний та кримінальний процеси. Різні підстави й умови розірвання шлюбу: в одних штатах встановлено режим спільності майна подружжя, а в інших — роздільний. Незбіг норм спостерігається в праві товариств і фіскальному праві. Від штату до штату змінюється перелік покарань, передбачених кримінальним законом'.

Незважаючи на сильні тенденції до одноманітності судової сис­теми, трапляються випадки, коли суди різних штатів приймають по аналогічних справах несхожі, а іноді протилежні рішення. Це створює колізії, які посилюються можливістю розбіжності рішень судів штатів (що розглядають переважну більшість справ) і фе­деральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ.

Таким чином, слід погодитися з К- Цвайгертом і X. Кьотцем, що США можна охарактеризувати як гігантський політико-правовий полігон, на якому кожен штат випробовує результати розвитку власного законодавства і судової практики в тому чи іншому напрямі, нагромаджує за допомогою цього досвід, ділиться ін­формацією про судову практику, яка здатна викликати супереч­ностями в галузі правової політики і може впливати на інші штати як у позитивному, так і негативному розумінні²

 

106. Джерела американського права

К- Осакве розділяє джерела права США на обов'язкові (нормативні) і необов'язкові (ненормативні). До обов'язкових джерел права належать: Конституція, судовий прецедент, за-кони-статути, підзаконні акти, справедливість, торговий звичай, міжнародні договори, приватні правові операції (договір і т. ін.). До необов'язкових джерел права належать: доктрина (нау­ковий і практичний коментар), закон зарубіжних країн, obiter dictumd/dictum (думка суду щодо справи, висловлена перед судом, але не є юридичним обґрунтуванням рішення), рішення зарубіжних судів, судова практика¹.

Правова система США своїм корінням сягає в англійську систему загального прецедентного права, в якій основним дже­релом права є судовий прецедент. Згідно з існуючими прави­лами, суд при рішенні будь-якого питання є формально зв'язаним з рішенням аналогічного питання, винесеного вищим судом або судом тієї ж інстанції. Але фактично в процесі вибору відповід­ного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин справи, що розгля­дається, від раніше розглянутої і такої, що стала прецедентом, суд у цілому і окремі судді володіють значною свободою². Таким чином, визнання прецеденту джерелом права дозволяє фактично створювати нову норму права.

Необхідно підкреслити, що дія прецедентного права в правовій системі США, як уже наголошувалося, має свою специфіку, що полягає в гнучкому характері його застосування відповідно до політичних і соціально-економічних умов суспільства.

Крім того, як відзначає С.С. Алексеев, специфічною рисою, що відрізняє американську правову систему від англійської, є тяжіння прецедентного за своєю природою права США до кодифікації та особливості судової діяльності і прецедентно!' практики, що спочатку спираються на Конституцію і закладені в ній імперативи прав людини, а також на високі духовні, мо­ральні засади права¹.

Необхідно звернути увагу на такий суттєвий момент. Судова практика і судовий прецедент, як уже наголошувалося, не то­тожні, хоча в більшості наукових досліджень ці явища і поняття розглядаються як ідентичні, що виступають за загальним пра­вилом та під однією і тією ж назвою «прецедент». Коли мова йде про судову практику як джерело права, то маються на увазі два її значення. По-перше, це діяльність судів, пов'язана більшою мірою не з правозастосуванням, а з правотворчістю, вираженою у вироб­ленні в процесі розгляду конкретних справ загальнообов'язкових правил поведінки. По-друге, судова практика — це самі вироблені в процесі судової діяльності загальнообов'язкові рішення. Коли мова йде про прецедент як джерело права, то необхідно мати на увазі не стільки процес судової діяльності, скільки результат цієї діяльності, тобто вироблені судовою практикою загальні правові положення. У даному випадку мається на увазі діяльність тільки вищих судів на рівні федерації (Верховний суд США) і на рівні штатів (верховні суди штатів).

У другій половині XX ст. законодавчі джерела права почали відігравати дедалі більш значну роль та нарівні із судовим пре­цедентом стали головними джерелами американського права не тільки на федеральному рівні, але й на рівні штатів. Особлива роль законів у системі американського права, на відміну від ан­глійського, полягає в прийнятті Конституції США, значення якої важко переоцінити. Крім того, за всю історію США в цілому було прийнято 146 конституцій штатів². Вони приймалися в різний час. Найстарішою з них є Конституція штату Массачусетс 1780 p., a найновішою — Конституція штату Джорджія 1982 р.

Характерним є те, що жодна із чинних конституцій штатів не має значних рис схожості з федеральною конституцією. Це пояснюється різними причинами, серед яких можна виділити такі: конституції штатів у порівнянні з федеральною конститу­цією володіють спрощеним порядком внесення до них змін, вони

значно більші за обсягом, мають складнішу внутрішню структуру, відображають у своїх текстах реалії політико-правового життя суспільства¹.

Необхідно звернути увагу на кодифікацію, яка здійснювалася впродовж усієї історії розвитку правової системи США. У 1848 р. завдяки зусиллям відомого американського юриста Д. Філда в штаті Нью-Йорк було прийнято кодекси Цивільного і Криміналь­ного судочинства, які потім стали зразком для інших штатів. Усі ці кодекси були побудовані, головним чином, на загальному праві. У системі законодавства США зустрічається чимало ко­дексів, яких не знає англійське право. У декількох штатах діють цивільні кодекси, у 25 штатах — цивільно-процесуальні; у всіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. У кодексах бачать плід консолідації, більш або менш вдалої, а не підґрунтя для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової системи². Але особливого розвитку цей процес набув у «новому курсі» Ф.Д. Рузвельта, коли Конгрес і легіслатури штатів почали інтенсивну діяльність із видання за­конів. Щорічно Конгрес приймає до 900, а легіслатури штатів — до ЗО тис. законодавчих актів.

У теперішній час федеральне законодавство відіграє роль виз­начального джерела права в регулюванні питань економіки, фі­нансів, оборони, трудових відносин, охорони природи та інших загальнодержавних проблем, а також митних правил, торгівлі між штатами, авторських прав, патентних відносин і т. ін. Підготовку проектів законів і кодексів здійснює Загальнонаціональна комісія представників штатів спільно з Американським інститутом права і Американською асоціацією адвокатів. Для того, щоб проект став законом, він повинен бути прийнятий як такий штатами.

 

107. Серед кодексів першим і найбільш відомим є Єдиний торговий кодекс, який був офіційно схвалений в 1962 р. У ньому десять розділів і 400 статей. Він не охоплює все торгове право, але те, що увійшло до нього, регламентоване достатньо детально, особливо норми про продаж товарів, про оборотні документи, забезпечення операцій.

Що стосується співвідношення судових прецедентів і законо­давчих актів, то судді, спираючись на загальне право, розглядають законодавчі акти як такі, що мають специфічні норми права, які можуть застосовуватися тільки в чітко встановлених випадках. Усі інші ситуації, не передбачені законодавчими актами, повинні розглядатися з позицій загального права.

Також джерелом американського права є делеговане зако­нодавство, тобто нормативні акти, що видаються найвищими виконавчими органами США, право на ухвалення яких деле­гується найвищими законодавчими органами США. Як відзначає М.М. Марченко, у США час від часу порушується питання про правомірність делегування повноважень на видання відповідних актів, оскільки даний процес, на думку супротивників делегова­ного законодавства, суперечить духу теорії розділення влад¹.

Певне місце в системі джерел американського права займає також звичай, хоча через історичні причини він не зміг зберегти свої вихідні позиції. Проте в системі американського права в регулюванні певних питань досить часто враховуються звичаї як корінного населення, так і інших категорій населення, що іммігру­вали в США.

108. Структура американського права

Право США в цілому має структуру, аналогічну структурі загального права, але є й істотні відмінності. Одна з таких від­мінностей, що має принципове значення, пов'язана з федеральною структурою США.

Регулювання цивільно-правових відносин, в основному, вхо­дить до компетенції окремих штатів, а федеральне право лише частково торкається цивільно-правових відносин у загальному контексті зростаючого федерального регулювання економіки. У сфері цивільного права в більшості американських штатів діють не кодекси, а закони, що регулюють окремі правові інститути, або норми загального права. Виняток становить штат Луїзіана, де діє Цивільний кодекс 1870 p., що продовжує традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна і Південна Дакота, де є цивільні кодекси, які регулюють лише вузьке коло проблем цивільного і сімейного права¹.

У США цивільне право складається з окремих важливих пра­вових інститутів — права корпорацій, договірного права, права власності та ін.

Найбільш істотні економічні і соціальні наслідки були пов'язані з розвитком правового статусу юридичної особи. У США, як і в Англії, немає особливої загальнотеоретичної конструкції «юри­дична особа», і такою виступає корпорація. Підприємницькі кор­порації в США по суті є аналогом акціонерного товариства. Сама юридична техніка конструювання корпорації з деякими модифі­каціями запозичена правовою системою США з англійського за­гального права.

Із самого початку законодавче регулювання діяльності корпо­рацій було достатньо ліберальним і обмежувалося лише тим, що в рамках права штатів, іноді в рамках федерального права, вида­валися акти, що передбачали загальні умови організації і діяль­ності корпоративних об'єднань. Відповідно до тенденцій розвитку американської економіки у XX ст. підприємницькі корпорації зай­няли пануючі позиції практично в усіх її сферах. Так в останній чверті XX ст. у США налічувалося понад 2 млн. підприємницьких корпорацій (акціонерних товариств). У теперішній час у кожному із штатів діють свої власні закони про корпорації як загального характеру, так і тих, що стосуються безпосередньо підприємни­цьких корпорацій.

Асоціація американських адвокатів підготувала примірний закон про підприємницькі корпорації, який не був нормативним актом, проте отримав широке визнання в ділових колах США. За його зразком було складено закони про корпорації в 35 штатах. Серед законів окремих штатів, прийнятих в останні десятиліття

за своїм змістом і юридичною формою особливо виділяються за­гальний закон про корпорації штату Делавер 1967 p., закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 p., загальний закон про корпорації штату Каліфорнія 1977 р.

Одним із центральних інститутів американського права, що ре­гулює цивільно-правові відносини, уважається інститут договір­ного права. До кінця XIX ст. договірні відносини регулювалися переважно прецедентним правом. У XX ст. на перший план регу­лювання даних відносин виходить законодавство штатів. Удоско­наленню договірного права сприяла політика економічного лібе­ралізму, при якій склалася майже необмежена свобода укладання різноманітних угод, які мають юридичну силу, що відкривало шлях індивідуальній і корпоративній підприємницькій діяльності. Для інституту договірного права США характерна конструкція зу­стрічного задоволення, заснована на обіцянці здійснити очікувані дії. При такому широкому розумінні договору ринкові відносини отримали своє юридичне вираження саме в договірному праві.

Інститут права власності регулюється, перш за все, Консти­туцією США. V і XIV поправки до конституції встановили, що жодна особа не повинна позбавлятися життя, свободи або влас­ності без належної правової процедури. Так у 1879 р. при розгляді судової справи, пов'язаної із застосуванням V поправки Консти­туції США, суд заявив, що федерації, так само як і штатам... заборонено позбавляти особу або корпорацію власності без на­лежної правової процедури. У 1889 р. суд уже прямо вказав, що корпорація є юридичною особою в тому значенні, в якому даний термін використано в XIV поправці, а тому вона не може бути позбавлена власності без належної правової процедури.

Сфера сімейно-правових відносин у більшості штатів ре­гулюється не кодексами, а окремими законами, причому регулю­вання даної сфери належить до виключної компетенції штатів. Як уже наголошувалося, відмінності в регулюванні сімейно-пра­вових відносин у різних штатах значні, що зумовило виникнення правових конфліктів. Для вирішення цієї проблеми Національна конференція уповноважених з уніфікації права штатів в 1970 р. підготувала проект Одноманітного закону про шлюб і розлучення, на підставі якого деякі штати розробили і прийняли відповідні закони.

У законодавстві штатів закріплено різні підходи до процедури реєстрації шлюбу. У цілому можна виділити дві основні форми реєстрації шлюбу: цивільну і церковну. Здебільшого для церков­ного шлюбу необхідна попередня ліцензія від відповідних муніци­пальних органів. У деяких штатах на шляху до розлучення вста­новлюються достатньо жорсткі перешкоди (наприклад потрібно довести в ході судової процедури провину одного з подружжя, зокрема заподіяння побоїв, брутальне поводження або подружню невірність тощо). Реєстрації розлучення в окремих штатах пе­редує роздільне проживання подружжя протягом установленого строку (зазвичай півроку).

Регулювання спадково-правових відносин також належить до компетенції права штатів. Історично в різних штатах склався неоднаковий порядок спадкування. Згідно з нормами спадкового права визнається спадкування згідно із законом і за заповітом. Пропорції між цими двома формами спадкування у багатьох ви­падках різні. Порядок спадкування, як правило, істотно розріз­няється залежно від розміру спадку. При спадкуванні невеликого за розмірами майна потрібне лише виконання звичайних формаль­ностей. Коли мова йде про велике майно, то формальності стають складнішими, а головне — законодавство передбачає особливий судовий контроль на період відкриття спадщини. Для управління успадкованим майном призначаються особливі особи, які висту­пають як виконавці заповіту. До їхніх функцій входить не тільки виконання волі заповідача, але й дотримання інтересів законних спадкоємців і кредиторів.

Згідно з Конституцією США кримінальне право, за винятком тих його норм, які мають загальнофедеральне значення, віднесене до ведення штатів. У початковий період формування правової системи США кримінальне право розвивалося значною мірою під впливом англійського загального права. Починаючи з 40-х pp. XIX ст. розробляються кримінальні кодекси, які були, як правило, розділами зводу законів штатів, що стосуються кримінального права. Вони багато в чому були побудовані на традиційних до­ктринах і конструкціях загального права.

У 70-ті pp. XIX ст. було зроблено спробу кодифікації кримі­нального законодавства федерації. Вона знайшла своє вираження в складанні спеціального розділу про федеральні злочини у зводі

законів США. Проте в повнішому вигляді систематизацію феде­рального законодавства було здійснено в Кримінальному кодексі 1909 р. Останній в 1948 р. у вигляді кодифікованого акта, був включений у розділ 18 Зводу законів США.

Саме на рівні штатів злочинність набула особливо великих розмірів, а численні кримінальні акти і кодекси штатів, прий­няті у 50 штатах, виявилися недостатніми. Суперечності, а також прогалини в кримінальному законодавстві окремих штатів вели до збільшення злочинності. Тому в середині XX ст., па­ралельно з рухом за модернізацію федерального Кримінального кодексу, почалася масштабна робота з уніфікації криміналь­ного законодавства на рівні штатів, унаслідок чого Інститутом американського права в 1962 р. було розроблено Зразковий кримінальний кодекс. Хоча цей кодекс має неофіційний ха­рактер і служить лише зразком раціонального і досконалішого в техніко-юридичному відношенні документа, він дуже вплинув на кримінальні кодекси окремих штатів, сприяв їх зближенню. Підсумком стало ухвалення нових кримінальних кодексів більш ніж у 40 штатах.

Види покарань в США підрозділяються на основні і додаткові. Основними видами покарань є страта, тюремне ув'язнення, про-бація і штраф, додатковими — позбавлення різних прав, кон­фіскація майна, накладання обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, суспільні роботи в суспільних інтересах та ін. Страта як вища міра покарання продовжує зберігатися в 36 штатах.

Основи кримінально-процесуального права в США були за­кладені англійським загальним правом і в подальшому розвинені з урахуванням особливостей американського суспільства. У де­яких штатах було розроблено кримінально-процесуальні кодекси, об'єднані з кримінальними кодексами. З кінця XIX ст. всі питання, що стосуються кримінального процесу і судочинства, включаються у вигляді самостійних розділів до зводів законів штатів.

Зразковий кримінально-процесуальний кодекс, складений ще в 30-х—40-х pp. XX ст., не вплинув істотно на законодавство біль­шості штатів. На федеральному рівні процес консолідації кримі­нально-процесуального законодавства знайшов своє вираження в розділі 18 Звід законів США. У 1948 р. до цього розділу було включено особливу другу частину — «Кримінальний процес».

 

Докази, отримані з порушенням процесуальних правил, особ­ливо в результаті таких процесуальних дій, як обшук і арешт, не можуть бути використані обвинуваченням і не приймаються суддею. Як порушення належної правової процедури розгляда­ються, наприклад, докази, отримані поліцією під час обшуку за присутності понятих і експертів, але без представників захисту.