Характеризуючи співвідношення порівняльного правознавства з міжнародним приватним правом (МПП),



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеризуючи співвідношення порівняльного правознавства з міжнародним приватним правом (МПП),



необхідно відзначити, що порівняльно-правові дослідження займають важливе місце у вивченні питань, що входять до сфери інтересів міжнародного приватного права, наприклад, всі системи вирішення колізій за­коном передбачають застосування в ряді випадків зарубіжного законодавства. Природньо, що норми національного права зістав­ляються з правовими нормами інших держав.

Особливу роль у застосуванні досягнень порівняльного право­знавства відіграють підготовка і ухвалення законодавчих актів по МПП. У таких випадках відкриваються можливості проведення розгорнутих порівняльно-правових досліджень проблем МПП, які повинні бути кодифіковані.

Характер співвідношень порівняльного правознавства і МПП пояснюється К. Цвайгертом і X. Кьотцем таким чином: «МПП, або колізійне право, — частина чийого національного права, в той час, як порівняльне право саме по собі — чиста наука. МПП указує, яка з різних правових систем повинна застосовуватися в даному конкретному випадку з іноземним елементом. Тому можна сказати, що МЧП більшою мірою селективне, ніж порівняльне

право. Порівняльне право, у свою чергу, має справу з правопорядками різних країн одночасно, не переслідуючи при цьому якої-небудь певної суто практичної мети. При нинішньому високому рівні розвитку міжнародних відносин застосування методів МПП можливе лише з урахуванням висновків порівняльного права»1.

Міжнародне публічне право, за своєю суттю, є надна­ціональною, глобальною системою права, такою, що активно взаємодіє з порівняльним правознавством. Для порівняльного правознавства як напряму досліджень дуже важлива міжна­родно-правова проблематика. Воно надає в розпорядження між­народного публічного права інструментарій, що дозволяє вивчити багато його науково-прикладних проблем. Порівняльний метод широко застосовується і в самому міжнародному публічному праві, наприклад, у дослідженні взаємодії міжнародної і націо­нальної правових систем при уніфікації міжнародних матеріально-правових норм, в утворенні міжнародно-правових звичаїв і за­гальних принципів міжнародного публічного права та ін. Крім того, методологія порівняльно-правових досліджень досить ак­тивно використовується при тлумаченні міжнародних договорів, концепцій і інститутів, які безпосередньо стосується міжнародного права.

Проте, як відзначає Ю.О. Тихомиров, порівняльне право­знавство поки що меншою мірою використовується в публічному праві з його динамічними владними інститутами, і більшою мірою — у приватному праві з його диспозитивністю, рівністю сторін і стійкою схожістю інститутів2.

Порівняльне правознавство тісно пов'язане і з галузевими юридичними науками. Якщо останні значно розширюють проб­лематику порівняльного правознавства, то воно, у свою чергу, постачає матеріал галузевим юридичним наукам для теоретичних узагальнень на більш високому рівні. Про це свідчить існування таких наукових напрямів, як порівняльне конституційне право, порівняльне цивільне право, порівняльне трудове право та ін., які є результатом взаємозбагачення, взаємовпливу порівняльного

правознавства і галузевих юридичних наук. Більша частина всіх досліджень проблематики порівняльного правознавства, стосу­ються і основ галузевих наук.

Говорячи про зв'язок порівняльного правознавства з іншими юридичними науками, потрібно виходити з того, що взаємодія між ними має двосторонній характер, так би мовити, прямий і зворотний зв'язок.

Таким чином, порівняльне правознавство як юридична наука займає самостійне місце в системі юридичних наук, активно взає­модіючи з ними.

17. Структура порівняльного правознавства

Оскільки структурна цілісність порівняльного правознавства має принципове значення для його визнання як самостійної юри­дичної науки, питання про структуру порівняльного правознавства залишається також актуальним.

У юридичній літературі, присвяченій порівняльному право­знавству, трапляється думка про віднесення різних його частин (Загальної й Особливої) до різних правових наук. Так М.М. Мар­ченко Загальну частину порівняльного правознавства називає тео­рією порівняльного методу і відносить її до загальної теорії права2. К. Осакве, як уже наголошувалося, порівняльне правознавство розуміє як своєрідний науковий метод, що не має самостійного предмета, оскільки він (предмет) визначається порівнюваною га­луззю права. Так, наприклад, предметом порівняльного цивіль­ного права є цивільне право3. Іншими словами, він не бачить єдиної структури порівняльного правознавства.

К. Цвайгерт і X. Кьотц у структурі порівняльного право­знавства виділяють вертикальне порівняльне право і горизон­тальне порівняльне право. Як вертикальне порівняльне право вони

розглядають історію права, а як горизонтальне порівняльне право — порівняння сучасних правових систем»1.

Розвиваючи цю тему, залежно від мети, напряму і предмета дослідження О.І. Харитонова і Є.О. Харитонов пропонують таку структуру порівняльного правознавства:

1) «вертикальне» і «горизонтальне» порівняльне правознавство
або «історична» і «догматична» компаративістика;

2) «загальна» (загальнотеоретична) і «спеціальна» компаративістика;

3) порівняльне правознавство у сфері приватного і порівняльного правознавства у сфері публічного права2.

Більшість авторів виділяє структуру порівняльного право­знавства, що складається із Загальної і Особливої частин. Наприклад, Ю.О. Тихомиров уважає, що «потрібно розвинути Загальну частину і Особливу частину порівняльного правознавства стосовно окремих галузей права, уникаючи пасивно-інформацій­ного викладення матеріалу. При цьому імператив порівняння і «вибору» норм — добровільні самообов'язки сторін — зарубіжних держав»3.

На думку B.C. Нерсесянца, двома основними структурними частинами порівняльного правознавства, як і решти юридичних дисциплін, є Загальна і Особлива частини. Загальна частина включає вирішення проблем історії, теорії, предмета, методології порівняльного правознавства, місця, ролі порівняльного право­знавства в системі юридичних наук і вищої освіти, актуальні нау­кові завдання і основні напрями порівняльно-правових досліджень національної системи права з урахуванням її місця на правовій карті світу, досвід досягнень і тенденцій розвитку зарубіжної юридичної компаративістики. До Особливої частини він відно­сить усю тематику конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових (державно-правових) явищ — від порівняль­ного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм різних

правових систем, до порівняльно-правових досліджень усіх ос­новних минулих і сучасних систем національного права, порів­няльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правового дослідження конституційного права, тру­дового права, приватного права) і т. ін.1

О.Ф. Скакун у структурному плані розглядає порівняльне правознавство як систему знань і, виходячи з принципу співвід­ношення загального, особливого і одиничного, пропонує наступну його структуру.

Загальне порівняльне правознавство (теорія правових систем) — предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідношення, тлумачення, законодавчої тех­ніки і ін.), тобто все те, що входить у загальнотеоретичне знання правової реальності в рамках держави. Важливою особливістю є дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняль­ного аналізу різних правових систем світу.

Особливе (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство — предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі: цивільне, кримінальне, адмі­ністративне право та інші; інститути права, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у знання галузевої юридичної науки. Порівняння може проводитися по підсистемах (спільностях) пуб­лічного і приватного права, по матеріальних і процесуальних га­лузях права та ін.

Спеціальне (предметне) порівняльне правознавство — пред­метом порівняння є спеціальні питання проблемного характеру: освіта юриста, стан підготовки працівника поліції (міліції), кон­ституційний контроль, правовий статус омбудсмана та ін.2

Отже, визнаючи статус порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки, доцільно виходити з того, що його структура складається з нерозривно зв'язаних частин — За­гальної і Особливої. Діалектична взаємодія його складових забезпечує його цілісність як науки. Іншими словами, су­часний статус порівняльного правознавства передбачає ціліс­ність його структури, тобто єдність його Загальної і Особливої частин.

Загальна частина включає теоретичні основи порівняльного правознавства, а саме: історію його формування й еволюцію, його статус, предмет і об'єкт, а також методологію правових досліджень, визначення місця і ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, класифікацію пра­вових систем і т. ін. Його особлива частина складається з конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм, що належать до різних правових систем, до про­блем порівняльно-правових досліджень усіх існуючих раніше і сучасних правових систем, а також порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-пра­вових досліджень конституційного права, цивільного права, трудового права, кримінального права, екологічного права і т. ін.).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.204.31 (0.009 с.)