Релігійно-філософські і соціальні основи індуського права

Індуське право — це право общин, що проживають в Індії, Пакистані, Бірмі, Сингапурі, Малайзії, а також в державах на східному узбережжі Африки, переважно в Танзанії, Уганді і Кенії, члени яких сповідують індуїзм. Індуїзм є симбіозом філософських, релігійних і соціальних переконань та вчень.

До теперішнього часу індуїзм певним чином впливає на ха­рактер взаємин різних общин, члени яких керуються даною сис­темою переконань та вчень. Більше того, впливу індуїзму не змогла уникнути жодна конфесія, що існувала в Індії: буддизм, джайнізм, сикхізм і навіть привнесені ззовні іслам і християнство.

Найважливішим поняттям релігійно-філософського вчення ін­дуїзму виступає карма, що означає справу, дію, працю. Закони карми виступають як божественна самоуправляюча система при-чинно-наслідкового характеру, що пояснює причини різних змін людської долі. Згідно зі вченню карми, будь-яка дія людини — як добра, так і погана — закладає основи для перевтілення душі. Людині завжди надається можливість і вибір у своїх діях, а також можливість виправлення скоєної ним провини.

Перевтілення душі і її доля в наступному житті залежить від поведінки і вчинків у колишній. Іншими словами, людина своєю поведінкою створює передумови для наступного життя; подальше життя людини повністю залежить від поведінки і помислів по­переднього життя. У цих філософських вченнях відбивається і важливий правовий принцип невідворотності покарань, з одного боку, а з іншого — виявляється заохочувальний характер доб­родійних вчинків.

Таким чином, філософською основою індуїзму є вчення про перевтілення душі і віра в циклічність існування всесвіту по низхідній лінії. Людина своїми добродійними вчинками дістає можливість народитися наново членом вищої касти, навіть, мож­ливо, звільнення її душі від круговерті життя і смерті через перетворення її на частину божественного світу. Ця обставина

містить потужний заряд виховного характеру, що впливає як на правовий менталітет, так і на правову свідомість і культуру індусів.

Індуїзм, заснований на давньоіидусікій культурі, виступає як система вчень, які чітко регламентують суспільне, соціальне, сімейне і особисте життя індусів із моменту народження і до смерті. Сам індуїзм, як філософське релігійне явище, є достатньо складним феноменом, який складається з різних релігійних обря­дів, вірувань, філософських, ідеологічних і моральних цінностей, а також із положень індуського права, сукупність яких формує своєю життя індусів, їхній світогляд, суспільний лад, соціальну організацію, засновану на кастовій системі.

Специфіка індуїзму полягає й у тому, що в його основу по­кладено свободу вірування і, відповідно, не зобов'язує своїх по­слідовників дотримуватися одного віровчення. При цьому головна вимога полягає в тому, щоб вони свято вірили і дотримувалися системи цінностей і принципів: прийняття авторитету вед; виз­нання особливої ролі брахманів у керівництві духовним життям і у виконанні найважливіших ритуалів визнання кастової системи; ряд загальних рис релігійної філософії; високий ступінь терпи­мості до іновірців і інакомислення тощо.

Індуїзм додає кожній дії людини духовний сенс і безпосередньо зв'язує шлях до досконалого суспільного устрою з етичним удоско­наленням природи і духу самої людини.

Індуське право сприйняло як філософську основу вчення ін­дуїзму, яке стало основою для правового регулювання як соціаль­ного, так і приватного життя індусів. Оскільки ритуали вважа­лися одним із найважливіших способів соціокультурної регуляції життя і поведінки індусів, вони позначилися і на формуванні індуського права.

Таким чином, своєрідність філософських засад індуського прана полягає н тому, що воно є складною системою релігійних, етичних, філософських і правових поглядів. Індуське право фор­мувалося не під впливом інших правових систем, хоча не можна заперечувати певних змін, які були внесені під їх впливом.

 

72. Соціальною основою індуїзму і індуського права є кастова сис­тема. «Каста» означає «якість». Кастова система сформувалася приблизно в II ст. до н.е. і вважається виключною особливістю

соціальної структури індуського суспільства. З погляду індуса, ділення на касти існує об'єктивно, тому немає сенсу скаржитися на своє становище в суспільстві.

Непорушність кастової ієрархії є умовою, необхідною індуїзму для забезпечення єдиного традиційного устрою життя індусів.

Таким чином, кастова система була найважливішим механізмом, що підтримував стабільність і єдність індійського суспільства, оскільки дозволяла інтегрувати в ньому різні етнічні, расові і релігійні групи на правах певних каст, не змінюючи внутрішніх особливостей релігійного культу цих спільнот. Оскільки для ін­дуса більш важливий його кастовий статус, ніж його переко­нання, мова, колір шкіри або релігійна належність, він допомагає уникати заворушень на класовій, релігійній і етнічній основі, що дуже важливо для мультиконфесійної і мультиетнічної структури індійського суспільства.

Для кожної касти існував свій звід правил, який визначав релігійний, моральний і правовий статус індусів залежно від їх належності до певної касти. Кастове ділення впродовж багатьох століть мало вирішальне значення у визначенні способу життя індусів. Перехід з однієї касти до іншої був неможливий, оскільки кожна каста повинна була забезпечувати свою чистоту, також заборонялося укладення шлюбів між представниками різних каст. Члени касти пов'язані традиційними заняттями, спільністю кульгу, правилами спілкування один з одним і з членами інших груп.

Таким чином, касти є замкнутою групою людей, що займає чітко визначене місце в суспільстві і має специфічне зайняття або професію і, отже, володіє особливою специфічною самосві­домістю, звичаями і ритуалами.

Традиційно виділяють чотири касти: брахмани (священнослу­жителі) складають від 5 до 10% населення. Услід за брахманами найбільш видне місце займають кшатрії (воїни). Наступна каста — шудри (ремісники). Це гончарі, ковалі, теслярі, каменярі та ін. Четверта каста — це вайшії (торговці).

Кожна з цих каст складається з підкаст. У цілому існує де­кілька тисяч каст і підкаст (востаннє відомості про кількість каст були опубліковані в 1931 р. і налічували близько 3000). Але ця цифра не обов'язково включає всі місцеві підкасти, які функціонують як самостійні соціальні групи. Офіційна тенденція зменшити значення кастової системи призвела до того, що в про­ведених в Індії раз у десятиліття переписах населення зникла відповідна графа.

Світогляд індусів розставляє інші акценти в значущості і цін­ності людського життя — основному праві людини. Якщо в захід­ному розумінні право на життя є основоположним, то ідея карми, зміщуючи звичну для європейців межу між життям і смертю, визнає вищою цінністю не життя людини, яке є лише епізод у ланцюзі перероджені,, і духовні можливості індивіда, що дозволяють йому досягти вершини духовної свободи і вийти за межі земного життя.

Індусові традиційно чуже насильство, активний соціальний протест: як можна сперечатися з долею? Спроба силою добитися кращого призведе до погіршення карми з усіма наслідками, що випливають звідси. Це фундаментальна основа буття і мислення. У решті надається широкий простір індивідуальному розсуду. Не-насильство, толерантність, миротворчість і неспричинення шкоди є принципами дії, альтернативними західним стандартам поведінки і, поза сумнівом, позначаються на способах реалізації і захисту суб'єктивних прав.

Таким чином, можна зробити висновок, що головна відмітна особливість індуського права полягає в тому, що воно повністю базується на індуїзмі як системі релігійних, філософських, мо­ральних та ін. цінностей, принципах і вченнях. Індуїзм вражає своєю терпимістю до інаковіри і до інакомислення, але украй суворо ставиться до соціально-кастового ділення і його ритуальної чистоти, на основі чого формувалося і розвивалося індуське право.