Індуське право в колоніальний період



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Індуське право в колоніальний період



З XIV ст., з часу завоювання більшої частини території Індії мусульманами, тобто колонізації Індії мусульманами, починається колоніальний період в історії індуського права, що супроводжу­вався витісненням і обмеженням дії індуського права. Але, нез­важаючи на ісламське завоювання Індії, «ісламізації» індуського права не відбулося.

На рубежі XVII—XVIII ст.ст. індуське право знову зазнає іно­земного тиску, і це пов'язано з періодом колонізації Індії бри­танцями. На відміну від колонізації Індії мусульманами, на цей раз мова йде про проникнення норм і принципів загального права, навіть про використання англійської правової термінології, що сильно вплинуло на характер і зміст індуського права. Так деякі

інститути індуського права почали тлумачитися за допомогою судового прецеденту, що й дало можливість деяким дослідникам говорити про англо-індуське право.

В історії співвідношення індуського права з колоніальним правом можна виділити два етапи. Перший етап охоплює період із початку колонізації Індії британцями в XVII ст. і до XIX ст. Головна характеристика цього етапу полягає в здійсненні ко­лоніальної політики неправовими методами і сильним обмеженням дії індуського права. Другий етап почався з XIX ст. і тривав до середини XX ст. У цей період починається процес запровадження англійського загального права, а також використання і пристосу­вання індуського права, що було складовою частиною англійської колоніальної політики.

У правосвідомості населення Індії через вплив колоніального права і законодавства не відбулося помітних змін, оскільки воно вважалося привілеєм англійських громадян, тобто колонізаторів. Існуючі суперечності між англійським цивільним правом і кла­сичним індуським, сімейним, спадковим правом ускладнювало судову практику. Разом із проникненням англійського колоніаль­ного права на території Індії з'явилися англійські суди. Оскільки англійські суди не були знайомі з індуським правом, на допомогу їм залучалися індуські богослови, яких називали пандитами. Від практики залучення пандитів при розгляді справ у судах анг­лійські судді відійшли в 1864 p., що було пов'язане з нагрома­дженням прецедентів на території колоніальної Індії, а також із набуттям досвіду суддями при розгляді справ.

Англійські суди при розгляді цивільних і кримінальних справ керувалися загальним англійським правом і здійснювали правосуддя тільки щодо англійських підданих, що проживали на території колоніальної Індії. Судовий прецедент був зручним засобом, що використався колоніальною владою для форму­вання нового англо-індуського права. Потім з'явилися суди, які були уповноважені розглядати справи всіх громадян, що про­живали на території колоніальної Індії. Оскільки існували су­перечності між нормами англійського цивільного права і сімей­ними кастовими відносинами, що регулювали індуське право, при розгляді спорів у судах використовувалися і норми індуського права.

Кастове ділення індуського суспільства в колоніальний період тримало офіційне закріплення. Так у ході проведення перепису п 1911 р. касти враховувалися разом із племенами і расами.

У другій половині XIX ст., після проведения в Англії реформ правової і судової систем, посилюється роль законодавства в ан­глійському загальному праві, що призвело до посилення законо­давчої діяльності колоніальної адміністрації в Індії.

Для проведення кодифікування індуського права в англійсь­кому парламенті було створено чотири правові комісії у справах Індії перша правова комісія була створена в 1834 р., результатом діяльності якої стиля підготовка проекту Кримінального кодексу Індії, складеного за зразком Французького Кримінального кодексу 1810 р. і прийнятого в 1860 р. Але його основою було англійське загальне право. Характерною рисою цього кодексу є значна кількість норм, присвячених злочинам проти колоніальних властей. Друга правова комісія була призначена в 1853 р. Вона підготувала проект цивільно-процесуального кодексу, що набув чинності її 1859p., а також проект кримінально-процесуального кодексу, прийнятого в 1861 р. Третя правова комісія, створена в 1861 p., підготувала такі важливі закони, як закон про спадкування І865p., закон про договори 1872 р. та ін. І, нарешті, четверта правова комісія була призначена в 1879 р. Вона підго­тувала закон про передачу власності 1882 p., закон про довірчу власність 1882 р. та ін.

У колоніальній Індії під впливом англійського загального права з'явилися нові галузі права — кримінальне, зобов'язальне, про­цесуальне, речове. Відомий англійський юрист Ф. Поллок писав про це так: «У Британській Індії загальні принципи нашого права поширювалися на всю галузь кримінального права, цивільних пра­вовідносин, договорів, доказової процедури вищих судів, на право власності. Навряд чи було б перебільшенням сказати, що модифі­коване англійське право, таким чином, стало загальним правом у Британській Індії»1.

Отже, у результаті проведення колоніальної правової політики, а також такого повномасштабного кодифікування законодавства, сферу дії індуського права було сильно обмежено. Традиційне індуське право регулювало, в основному, питання шлюбно-сімей­ного і спадкового права, а також деякі інститути цивільного права.

Питання про створення єдиного кодексу, що регулював би все індуське право, виникло в XIX ст. Незважаючи на те, що ця пропозиція не отримала належної підтримки і реалізації, дис­кусія про це тривала. У 1820 р. було розроблено проект індусь­кого кодексу, проте його розгляд було відкладено колоніальною владою. Робота з підготовки проекту кодексу індуського права поновилася в 1914 р. і завершилася в 1947 р. Цей кодекс включав норми про укладання і розірвання шлюбу, про спадкоємство, утримання неповнолітніх дітей і усиновлення індусів. Проте через бурхливі політичні події він не був прийнятий.

75. Джерела і структура класичного індуського права

Традиційно першим джерелом релігії і права індусів були веди, які були священними книгами, що містять божественні

розпорядження. Ці книги є збірками релігійних пісень, молитов, текстів, гімнів, що з'явилися в період, починаючи з XIV по VI ст. до н.е. Незважаючи на те, що в них навряд чи можна знайти пра­вові конструкції, вони стали філософським і ідейним підґрунтям індуського права.

Веди як священні книги визначали духовне життя індусів і виступали джерелом індуїзму і ісламського права.

Знання вед було основним критерієм, що лежав в основі кас­тової системи. Брахмани вивчали веди з 8 років, повноліття на­ставало в 16 років. Кшатрії вивчали веди з 11 років, повноліття

— з 22 років. Вайшія вивчали веди з 12 років, повноліття — з
24 років.

Наступним джерелом індуського права є смріті, складені в IV—III ст. до н.е. У них містилися деякі правила, що регулювали поведінку членів індуської общини, які відбивалися, як вже наго­лошувалося, у найдавніших творах індуської літератури, що були коментарями до вед. По суті, смріті конкретизували положення вед і не могли їм суперечити.

Дхармашастри є наступним джерелом класичного індуського права і є збірниками розпоряджень релігійно-етичного і правового характеру. На думку деяких дослідників, формування індуського права починається саме з появи дхармашастр. Вони складалися із сукупності правил, що регулювали поведінку не тільки людей

— представників різних каст, але й влади і навіть богів. Вони
також містили норми поведінки членів різних каст щодо богів,
царя, жерців, родичів, сусідів і навіть тварин.

Пізніше з'явилося наступне джерело класичного індуського права — коментарі до дхармашастрам — нібандхази, що є збір­ками висловів індуських філософів і знавців індуської релігії, що роз'яснюють складні і деколи суперечливі положення, які міс­тяться в дхармашастрах. Вони з'явилися в XI ст. і формувалися до кінця XVII ст.

Таким чином, традиційна поведінка індусів тисячоліттями ре­гулювалося релігійно-філософськими, етичними установками і поглядами, що містилися у вищеназваних класичних джерелах індуського права.

Згідно з класичним індуським правом, законодавство не є джерелом права, оскільки «закони і накази — заходи, викликані тимчасовою необхідністю»1. Навіть при застосуванні закону право-застосовувачу надана можливість розширювального його тлума­чення з тим, щоб сприяти ухваленню рішення на засадах спра­ведливості.

Судова практика в індуському праві не вважається джерелом індуського права. Дія судового прецеденту обмежується роз­глядом конкретної справи, оскільки судові рішення диктуються обставинами конкретної справи.

Доктрина по праву може вважатися важливим джерелом ін­дуського права, наприклад смрити, коментарі до них і юридичні збірники, хоча в дхармі як доктринальному творі важко провести межу між нормами права і релігією, оскільки вони переплітаються один з одним.

Незважаючи на те, що сфера дії звичаєвого права поступово обмежується, старовинні місцеві звичаї як і раніше є джере­лами класичного індуського права. Ця обставина пояснюється особливостями розвитку середньовічного суспільства Індії. Звичай є віддзеркаленням тих подій, які мали місце в розвитку Індії впродовж усієї її історії.

Статус звичаїв як джерело індуського права закріплено дхар-машастрами, в яких містяться відсилання до звичаїв при регулю­ванні певних відносин. Головна вимога до них — повна відповід­ність філософським і соціальним засадам індуського права.

Основними сферами, регульованими класичним індуським правом,є: сімейні, спадкові, земельні відносини, а також відно­сини, що виникають із приводу власності, та ін.

Індуське право приділяє велику увагу регулюванню сімейно-правових відносин. Згідно з традиційним індуським правом, шлюб — це нерозривний сімейний союз подружжя. Питання про розірвання шлюбу не розглядалося, хоча така можливість серед нижчих каст передбачалася. Також не були встановлені вікові обмеження для вступу у шлюб. Шлюб зазвичай укладався за домовленістю батьків.

Індуське право закріплює патріархальну велику родину, об'єднану колективною працею і розподілом продуктів праці між

 

її членами. Традиційно вважалося, що хоч би протягом декількох років молоде подружя житиме в домі батька чоловіка. Відчуження сімейної власності обмежене, причому нерухома власність повинна залишатися в сім'ї. Право розпорядження сімейною власністю зо­середжене в руках батька, або управителя, влада якого заснована на його авторитеті. До складу родини входять співспадкоємці, їхні матері, дружини, діти, вдови і незаміжні дочки померлих співспад­коємців, незаконнонароджені сини від тривалого співжиття, за умови згоди інших співспадкоємців, у тому випадку, якщо немає інших дітей.

Власність неподіленої родини — це власність, на долю якої має право кожен співспадкоємець, що має і свою особисту власність, придбану на свої кошти або за договором дарування.

Особливий статус мав управитель родини, який повинен був відповідати певним вимогам: бути дієздатним і отримати згоду не менше половини членів родини. Як правило, ним ставав після смерті батька старший співспадкоємець. Управитель вирішував коло важливих питань, що стосувалися доходів і витрат родини; укладення договорів, якщо вони не протизаконні, які були обов'язковими для всіх членів родини.

Сфера спадково-правових відносин регулюється комплексом складних, неоднозначних і деколи суперечливих норм. Харак­терною рисою цих норм є те, що дана сфера жорстко регулюва­лася залежно від кастової системи. При цьому, як правило, ущем­лялися спадкові права жінок. Лише у першій половині XX ст. відбулися серйозні зміни в регулюванні спадково-правових від­носин. Було зроблено зусилля з модернізації норм класичного індуського права, що регулюють дану сферу. Було прийнято закон про усунення обмежень до спадкоємства індусів 1928 p., закон про право спадкоємства індусів 1929 p., закон про право влас­ності індуських жінок 1937 р.

В індуському праві існувало поняття «священного зобо­в'язання». До їх числа, перш за все, належав обов'язок управи­теля, співспадкоємців виплачувати свої борги і борги предків по чоловічій лінії. Але нащадки могли уникнути відповідальності за ті борги, які були «ганебними», «брудними», тобто за допомогою яких переслідувалися аморальні, незаконні цілі (наприклад борги, що ви­никли в результаті утримання коханки, купівлі алкогольних напоїв).Індуське право всесторонньо регулює і земельно-правові від­носини. Формування державної власності на землю пов'язане зі зміцненням державної влади і розширенням державної території. Земля безпосередньо переходила в царські володіння. Частина державних земель передавалася особам управлінського апарату у вигляді службової тимчасової платні. Управлінці набували права збору податків із общин, цілих областей, сіл, одного або декількох домогосподарств.

Іншою формою власності на землю була общинна власність, пов'язана з громадами і властивим їм поєднанням землеробства і ремесла. Громада мала майже необмежене право розпорядження громадською землею, вона могла її продавати, здавати в оренду, дарувати. У громадській власності були пасовища, іригаційні спо­руди, дороги й інші землі.

Громадське землеволодіння співіснувало з приватним се­лянським землеволодінням або землеволодінням родини, яке також було пов'язано з широкою правомочністю — продажем, здаванням в оренду, даруванням. Основне обмеження землево­лодіння вільного общинника-селянина виражалося в обов'язку платити податок на користь держави і приватних осіб, якщо де­ржава передавала їм свої права.

Своєрідним інститутом індуського права власності є «священна власність», тобто власність богів, а також релігійних, добродійних, приватних і публічних храмів, релігійних шкіл, на користь яких заохочувалися пожертвування. Власність, присвячена божеству, є вічною: вона, як і добродійно-релігійна, утворюється в результаті заповіту та дарування рухомого і нерухомого майна.

До традиційних інститутів індійського права належала і влас­ність «бінамі», що має схожість із довірчою власністю, під якими розуміються операції, де одна особа купує або передає майно від імені іншої особи, тобто є довіреною особою власника. В основі бінамі лежать речові відносини, коли певна ос»ба, як правило, перебуває або в споріднених відносинах із власником майна, або залежна від нього, приймає на себе права власника на користь засновника бінамі.

Нарешті, необхідно відзначити особливості інституту договору позики, відсотки по якому не можуть перевищувати подвоєної суми боргу. Це пояснюється тим, що індуське договірне право



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.011 с.)