Функції, порівняльного правознавства

Як відомо, функції будь-якої науки, у тому числі і порівняль­ного правознавства, відображають основні напрями, через які проявляється їх суть і зміст, а також необхідність їх існування.

На думку Ю.О. Тихомирова, порівняльне правознавство включає виконання таких функцій: інформаційна, аналітична, кри­тична, інтеграційна і домінантна¹. Воно служить законотворчій і правозастосовній практиці, правильному засвоєнню зарубіжних доктрин і практики, а також юридичній освіті.

Функції порівняльного правознавства можна умовно розділити на дві великі групи.

Теоретичні функції, що забезпечують якісне зростання в роз­витку не тільки порівняльно-правового, але й усього юридичного знання в цілому. Дані функції забезпечують теоретичне осмис­лення закономірностей походження й еволюції правових систем, що сприяє вивченню не тільки національного права, але й визна­ченню його місця в системі правових сімей (систем). Реалізація теоретичних функцій сприяє розвитку теоретичних основ порів­няльного правознавства, що є внеском у розвиток юридичної науки в цілому.

Практичні функції порівняльного правознавства направлені як на виконання конкретних завдань правової практики, що ви­никають перед різними правовими системами окремо, так і перед цілими правовими сім'ями. Реалізація цих функцій сприяє гармоні­зації й уніфікації правових норм національних правових систем, розробленню нормативно-правових актів з урахуванням зарубіж­ного досвіду та ін.

Основними функціями порівняльного правознавства, що входять у вищезгадані групи, є такі.

Гносеологічна функція виражається в тому, що будь-яка юри­дична наука направлена на пізнання навколишнього світу. Вона пізнає державу, право й інші державно-правові явища, отримує про них необхідні знання, пояснює їх із наукових позицій. Цього можна досягти шляхом їх вивчення у зв'язку з іншими явищами, що формують соціальне життя. Порівняльне правознавство вивчає правові системи, пов'язуючи його з такими цивілізаційними яви­щами, як культура, релігія, політика, ідеологія, традиції та ін.

Порівняльне правознавство постійно орієнтоване не на просте підсумовування знань про правові явища й вивчення динамічних аспектів взаємодії правових об'єктів, на виявлення не просто будь-якого правового елементу, а на розгляд функціональних елементів, способів підтримки структурної постійності правової системи, сприйняття системою нових правових елементів різних інститутів і т. ін., у рамках національних політичних і економічних умов. їх аналіз і оцінка стосовно внутрішньодержавного розвитку будуть більш повними й об'єктивними, якщо вивчаються загальні і специфічні причини існування правових явищ, тимчасові і стабільні правові ситуації в зарубіжних державах і їх вплив, чинники, що ве­дуть до зміни національних законодавств, до ухвалення і зміни пра­вових актів, умов, які сприяють або стримують реалізацію права.

Методологічна функція порівняльного правознавства ви­ражається в тому, що в рамках даної науки напрацьовується великий методологічний потенціал, необхідний для проведення порівняльно-правових досліджень. Оскільки здійснення порів­няльно-правових досліджень є необхідною умовою при вивченні об'єктів і предметів різних наук, то вироблений методологічний арсенал у рамках порівняльного правознавства відіграє важливу роль у цьому процесі. Зокрема, порівняльно-правовий метод отри­мує подальший розвиток, завдяки чому забезпечується результа­тивність порівняльно-правових досліджень. Це сприяє успішному проведенню в рамках різних правових наук порівняльно-правових досліджень, які стають більш контрастними і яскравими, оскільки в цей процес включаються і додаткові чинники.

Інтеграційна функція порівняльного правознавства, тобто функція оптимізації розвитку національних правових систем, зумовлена курсом держави або держав, міждержавних об'єднань на зближення правових систем за допомогою гармонізації націо­нальних законодавств і уніфікації правових норм.

У цих випадках критеріями порівняння й оцінки національних законодавств служать визнання загальних інтересів держав в узгодженому правовому регулюванні, пошук і визначення об'єктів такого регулювання, виявлення відмінностей у національних зако­нодавствах і можливих засобів їх подолання. Порівняльне право­знавство виробляє рекомендації, направлені на удосконалення державно-правового будівництва, законодавства, юридичної прак­тики тощо, тим самим забезпечує успішність і результативність інтеграційних процесів.

Функція деідеологізації правових доктрин і теорій, направ­лених на вивчення правових систем, передбачає об'єктивний нау­ковий підхід до вивчення основних державно-правових явищ у рамках порівняльного правознавства і неупереджене ставлення до них залежно від політичних і ідеологічних поглядів та інте­ресів. При розгляді цих явищ необхідно звільнятися від ідеоло­гічних, релігійних і культурологічних упереджень. Реалізація даної функції забезпечує об'єктове вивчення правової панорами світу.

Виховна функція призводить до розвитку правосвідомості і правової культури, унаслідок чого правове мислення сприймається як важливий важіль переключення суспільної свідомості на загальноцивілізаційні орієнтири. Реалізація даної функції сприяє шанобливому ставленню до «чужого» права, сприйняттю його нарівні з національним правом як складової правової панорами світу.

Освітня функція реалізується через викладання порівняльного правознавства як необхідного компоненту підготовки сучасних фахівців у різних галузях правової науки. Значне поширення порівняльного правознавства і введення його в навчальну про­граму юридичних вузів на сьогодні відображає, з одного боку, рівень його розвитку як самостійної юридичної науки, а з іншого — нагальну необхідність практичного застосування результатів його досягнень.

На думку К. Осакве, «використання порівняльного право­знавства в науковій сфері, по-перше, сприяє вивченню національ­ного права; по-друге, полегшує розуміння зарубіжних правових

систем; по-третє, руйнує правову ксенофобію; по-четверте, під­вищує культурний рівень студента; і, нарешті, підкріплює фун­даментальність юридичної освіти тих, що навчаються. Як нау­кова дисципліна, порівняльне правознавство виходить із того, що істина пізнається в порівнянні, транснаціональній юридичній прак­тиці і в прикладній науково-дослідній роботі»¹.

Таким чином, функціональне призначення порівняльного право­знавства як юридичної науки є багатогранним і багатобічним.

 

14.Місце порівняльного правознавства в системі гуманітарних наук

Важливим питанням у побудові різних систем класифікації наукового знання є визначення його місця в загальному ряді наук

і його внутрішня організація в логіко-ієрархічному підпорядкуванні понять.

Дослідивши основні питання, що стосуються природи, статусу, об'єкта і предмета, структури, а також функцій порівняльного правознавства, необхідно перейти до визначення його місця в системі гуманітарних наук.

Порівняльне правознавство за своєю природою є гуманітарною наукою, отже, воно активно взаємодіє з іншими гуманітарними науками. Крім того, порівняльно-правові дослідження мають вихід на великий спектр проблем, що мають величезне суспільне і гу­манітарне значення. Таким чином, порівняльне правознавство взаємодіє з галузями знань гуманітарного профілю, які в цілому забезпечують теоретичні основи функціонування громадського суспільства.

Співвідношення порівняльного правознавства з галузями знань гуманітарного профілю можна охарактеризувати як спів­відношення конкретного і загального. Усі вищеперелічені галузі знань гуманітарного характеру стосовно порівняльного право­знавства виступають як науки загальні, оскільки вони вивчають загальні питання, і предмети цих наук значно ширші, ніж предмет порівняльного правознавства. Воно щодо цих наук є наукою конкретною, оскільки його предмет, як правило, не виходить за межі державно-правових явищ.

Усі вищезгадані науки в тому чи іншому ступені, залежно від свого предмета, вивчають питання, пов'язані з формуванням і функціонуванням правових систем. Проте вони не замикаються тільки на цих питаннях і охоплюють ширший спектр проблем, що виходять за їх рамки.

Порівняльне правознавство взаємодіє практично з усіма гу­манітарними науками, проте рівень цієї взаємодії не однаковий. Необхідно звернути увагу на зв'язок порівняльного правознавства тільки з тими гуманітарними науками, які достатньо успішно, плідно і постійно взаємодіють, зокрема, з філософією, політоло­гією, соціологією і культурологією.

Перш за все, розглянемо взаємодію порівняльного право­знавства з філософією, що вивчає загальні закони розвитку при­роди, суспільства і людського мислення. Вона природним чином торкається питання формування і розвитку правової системи

У свою чергу, порівняльне правознавство при вивченні правової панорами світу широко використовує загальні закономірності їх розвитку і формування, вироблені філософією. Методологія порівняльно-правових досліджень безпосередньо забезпечується філософською методологією. Використання досягнень філософії при розробленні проблематики порівняльного правознавства за­безпечує правильну постановку нових проблем і дозволяє просте­жувати перспективи розвитку правових систем.

У свою чергу, порівняльне правознавство, будучи в порівнянні з філософією наукою конкретною, виробляє положення і висновки про правові системи, які можуть використовуватися філософією. Адже остання спеціально не займається дослідженням державно-правових питань, а необхідну інформацію по цих проблемах філо­софія черпає у юридичних наук, зокрема у порівняльного право­знавства.

Політологія як галузь гуманітарних знань вивчає державу, право і правову систему як елементи, тісно пов'язані з політичною системою, і досліджує характер взаємин цих елементів з іншими суб'єктами політичного життя суспільства, тобто політологію ціка­вить, перш за все, структура влади і її взаємовідношення з правом. Проблема взаємовідношення влади і права займала і займає одне з центральних місць і в порівняльному правознавстві. Політична система як основний предмет вивчення політології, і правова система, як основна категорія порівняльного правознавства, є відносно самостійними елементами структури суспільства, які ак­тивно збагачують один одного і успішно співпрацюють з іншими елементами цієї структури. Наприклад, політологія вивчає полі­тичне життя в цілому, закономірності розвитку політичної системи суспільства, її структуру і т. ін. Але оскільки правова система де­ржави найтісніше взаємодіє з політичною системою суспільства, вона не може залишитися поза увагою такої гуманітарної науки, як політологія.

Не можна не згадати про взаємовідношення і взаємозалеж­ність порівняльного правознавства і соціології. Соціологія вивчає право і правову систему, перш за все, з погляду їх ролі в суспільному житті, забезпеченні взаємовідносин різних соціальних, професійних і інших груп населення. Спираючись на досягнення соціології взагалі і на конкретні соціологічні

дослідження зокрема, порівняльне правознавство простежує ефективність функціонування і перспективи розвитку правових систем сучасності.

Порівняльне правознавство тісно пов'язане з культурологією, оскільки та вивчає такий незалежний рівень функціонування сус­пільства, як культура, призначення якої — дослідження зразків соціальної поведінки, а в контексті порівняльного правознавства — зразків, узятих із різних правових культур.

Таким чином, порівняльне правознавство узагальнює цінні спе­цифічні якості правових систем, здобуті традиційним емпіричним правознавством, філософією, політологією, соціологією, куль­турологією та іншими науками, що обумовлене міждисциплінар­ним статусом порівняльного правознавства, про що згадувалося вище.