Різноманіття правових систем і необхідність їх класифікації

Як відзначає С.С. Алексеев, у своєму розвитку право пройшло довгу, тисячолітню, багатопланову історію. Іноді — досить дивну і, самобутню в різних регіонах світу, деколи із зухвалими ривками в майбутнє або з «поворотами назад», залежну від різноманітних умов і обставин, здебільшого — основоположних, глобальних, глибинних у тому чи іншому регіоні, а часом — випадкових, особистих звершень великих розумів, професіоналів або просто примхи окремих можновладців. Право підійшло до третього ти­сячоліття християнської ери в стані вражаючого різноманіття існуюючих правових систем¹.

На сьогодні у світі співіснує велика кількість національних правових систем. Офіційними членами ООН зараз є близько 200 держав, і кожна держава має свою власну національну правову систему, яка є нормативним відображенням історичних, політичних, культурних, релігійних й інших особливостей кожного народу і суспільства.

Причини різноманіття правових систем полягають, перш за все, в тому, що на форму і зміст правової системи найбезпосереднішим чином впливають історичні традиції та умови виникнення і становлення історично конкретної держави і права. Наприклад, причини різноманіття правових систем у Західній Європі полягають у тому, що починаючи з XV ст. становлення європейських держав було пов'язане з розвитком ринкових відносин і формуванням се­редніх міських станів, які тривалий час були опорою централізації. Утворення національних держав і правових систем було не просто черговим етапом існування певних етносів, а актом укладення суспільного договору про новий соціальний порядок. При цьому межі території, на якій встановлювався цей порядок, залежали від ряду чинників, серед яких етнічному складу населення і його чітко вираженій волі далеко не завжди належало визначальне місце. Кожна із цих систем має своє історичне коріння і традиції. Незва­жаючи на те, що французька і англійська правові системи сягають своїм корінням у середні віки, виникнення основних правових систем пов'язане саме з історичними традиціями цих суспільств.

Вплив історичних умов і традицій також наочно проявляється у виникненні традиційних і релігійних правових систем. Зокрема, формування ісламської правової системи зумовлено появою іслам­ської релігії та ісламської цивілізації.

Причини різноманіття правових систем також зумовлюються специфікою їх еволюції та розвитку. Правові системи можуть формуватися під впливом одних історичних чинників, проте вони можуть трансформуватися під впливом інших чинників, що впли­нули на перебіг їх розвитку і функціонування. Наприклад, пра­вова система Японії формувалася і тривалий час розвивалася під впливом китайських правових традицій. У другій половині XIX ст., в період правління династії Мейдзі, правова система Японії зазнала вестернізації, унаслідок чого змінився вигляд японського права. Після Другої світової війни японське право, особливо японське законодавство, зазначає подальших змін у бік його американізації, тобто запозичуються багато правових поло­жень у правової системи США.

У ряді сучасних держав Азії і Африки під впливом нових іс­торичних умов поєднуються елементи різних правових сімей з властивими їм особливостями, зокрема у сфері джерел права. Так у теперішній час у правовій системі Індії, разом із джерелами державного, адміністративного, торгового права, що базуються не тільки на законодавстві, але й на прецедентах, діють релігійні за своєю суттю джерела права (індуського та ісламського права). В африканських державах традиційні джерела (звичаї) різних племен також поєднуються із законодавством і судовим преце­дентом, запозиченими у правових систем колишніх метрополій.

На думку Ю.О. Тихомирова, правові відмінності можуть бути: а) сутнісними (наприклад деякі догмати ісламського права, зокрема принцип Конституції Ірану «визнання Страшного суду»); б) теоретичними (наприклад переважання у французькому пуб­лічному праві поняття публічних послуг); в) різними за будовою галузі права (наприклад у Німеччині серед джерел трудового права немає трудового кодексу, а в США переважають процесуальні норми в адміністративному праві); г) неоднаковими формами кодифікації (наприклад у Франції кодекси включають і незаконодавчі норми, в Україні співіснують Цивільний і Господарський кодекси); д) віддзеркаленням специфіки конкретних правових інститутів і норм, правових рішень (наприклад в екологічному праві Німеччини робиться акцент на стимулювання, у Криміналь­ному кодексі Швеції передбачено електронний контроль за за­судженим не більше ніж на два місяці тюремного ув'язнення); є) вираженими в особливостях юридичної техніки і побудови законів; ж) різношвидкісними нововведеннями (наприклад в Україні вже прийнято Кодекс адміністративного судочинства, у Казахстані діє Закон «Про адміністративні процедури», у Білорусії розвивається адміністративна юстиція, Росія лише планує новов­ведення); з) контрастними державними інститутами'.

Як справедливо відзначав Р. Давид, відмінності між правом різних країн значно зменшуються, якщо виходити не зі змісту їх конкретних норм, а з більш постійних елементів, використо­вуваних для створення, тлумачення, оцінки норм. Самі норми можуть бути нескінченно різноманітними, але способи їх вироб­лення, систематизації, тлумачення показують наявність деяких типів, яких не так уже й багато. Тому, як відзначає Р. Давид, можливе групування правових систем у сім'ї, подібно до того, як це роблять інші науки, залишаючи осторонь другорядні відмін­ності і виділяючи сім'ї, як, наприклад, у лінгвістиці — романські, слов'янські, семітські мови, у релігії— християнство, іслам і т. ін., у природчих науках — ссавці, плазуни, птахи, земноводні та ін.²

Класифікація правових систем має як теоретичне, так і прак­тичне значення. її теоретична значимість полягає в можливості пізнання і вивчення правової панорами світу з тим, щоб виявити змістовні аспекти правових систем, що забезпечують їх функціо­нування. Практична ж її значимість пояснюється необхідністю зближення правових систем і взаємодії в правовій сфері Для класифікації правових систем використовуються різні кри­терії — етнічні, расові, географічні, релігійні, а також юридична техніка, стиль права і т. ін., що у свою чергу пояснює існування безлічі класифікацій.

Таким чином, у рамках порівняльного правознавства стає можливою класифікація національних правових систем по різних групах або сім'ях. При цьому критерії класифікації можуть бути найрізноманітнішими.

Правова система

входить у понятійний апарат порівняльного правознавства. Але оскільки вона є центральною категорією порівняльного правознавства, доцільно розглядати дане поняття окремо.

У науковій літературі, присвяченій порівняльному право­знавству, утвердились поняття — аналітичні одиниці, специфічний зміст яких виражається у двох поняттях: «правові системи різних національних держав» (вузьке розуміння правової системи) і «сис­тема (и) права певного типу» («правова сім'я» — широке ро­зуміння правової системи).

У вузькому розумінні правова система — це право певної держави, тобто вона ототожнюється з поняттям «національна правова система» і має свою внутрішню структуру, що скла­дається з різних елементів.

За вдалим висловом французького правознавця Ж. Карбоньє, правова система — це вміст, зосередження різноманітних юри­дичних явищ. Цінність поняття правової системи полягає в тому, що воно дає чималі додаткові можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства. Концепція правової системи дає можливість: а) розкрити єдність різних сторін пра­вової дійсності; б) тісніше пов'язати теорію права і юридичну практику¹.

У компаративістській літературі при визначенні поняття пра­вової системи акцентується увага на елементному складі (ком­понентах) даного явища, щодо якого немає єдиної думки.

На думку С.С. Алексеева, правова система — це все позитивне право, розглянуте в єдності з правовою ідеологією і юридичною практикою. Правова культура є свого роду юридичним багатс­твом, вираженим у регулятивних якостях права, нагромаджених правових цінностях, що включає такі елементи, як стан правосві­домості в суспільстві, стан законності, стан законодавства, доско­налість його змісту і форми, стан практичної роботи в галузі права. Компонентами правової системи називають: систему права; сис­тему законодавства; правові інститути і правові установи (правотворчі і правозастосовні); правові поняття, принципи, символіку; правову політику, ідеологію, культуру; юридичну практику².

Ю.О. Тихомиров до структури правової системи включає чо­тири групи елементів: 1) праворозуміння, правові погляди, право­свідомість, правову культуру, правові теорії і концепції, а також правовий нігілізм; 2) правотворчість як пізнавальний і процесуально

оформлений спосіб підготовки й ухвалення законів та інших пра­вових актів; 3) правовий масив, що включає структурно оформ­лену сукупність офіційно прийнятих і взаємопов'язаних актів; 4) правозастосування, яке є способом реалізації правових актів і забезпечення законності'.

Таким чином, до структури правової системи, разом із системою права як сукупністю норм, включається і ряд інших компонентів правового життя суспільства. їх аналіз дозволяє побачити такі сторони і аспекти правового розвитку, які не можуть бути розкриті шляхом аналізу однієї лише системи норм права. Тут необхідне зведення різноманітних компонентів правової дійсності до трьох категорій: праворозуміння, правотворчість і правозастосування.

Отже, правова система у вузькому розумінні — це струк­турно узгоджена історично усталена сукупність правових норм, оформлених у специфічних правових джерелах, система законо­давства, правові традиції і концепції та пов'язані з ними типи праворозуміння, а також правова ідеологія, правова свідомість, правова культура і правова практика, що розрізняються ступенем представленості, співвідношенням і домінуванням правових еле­ментів у тому чи іншому цілісному формуванні. Так, наприклад, базовий елемент правової системи — норма права — в кон­тинентальній і загальній системах права відрізняється тим, що норма права в загальному праві має значно менш абстрактний, узагальнений характер і, як наслідок, відсутня відмінність між імперативними і додатковими нормами, що знижує можливість кодифікації та ієрархізації правових норм.

Друге значення правової системи, тобто її широке ро­зуміння, пов'язане з порівняльним правознавством. Термінологія для ЇЇ позначення різноманітна. Наприклад, Р. Давид викорис­товує термін «сім'я правових систем», К.-Г. Еберт і М. Рейн-стайн — «правові кола», І. Сабо — «форма правових систем», С.С. Алексеев — «структурна спільність». Проте найбільш поширений термін — «правова сім'я». На думку Р. Давида, у будь-якому випадку поняттю «правова сім'я» не відповідає якась біологічна реальність, воно використовується лише в дидактичних

цілях, щоб виявити схожість і відмінність систем чинного права¹.

Таким чином, поняття «правова сім'я», запропоноване учас­никами І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 p., є синтетичним поняттям порівняльного правознавства. До цього гранично узагальненим елементом компаративістських досліджень вважалася правова система.

К. Осакве фактично ототожнює поняття правової системи і правової сім'ї. Правова сім'я (система), на думку вченого, включає N+1 кількість національних правових систем, які, по суті, є різ­ними модифікаціями правової системи одного типу².

Правова сім'я (система) певного типу, як і суспільне життя, постійно змінюється і розвивається. Із виникненням нових, про­гресивніших відносин, що вимагають правового регулювання, вона поповнюється новими нормами, інститутами, галузями, стає досконалішою й ефективнішою.

Правові системи певного типу за схожістю і єдністю їх еле­ментів об'єднуються в групи — правові сім'ї. Іншими словами, правова сім'я — це сукупність національних правових систем, об'єднаних на основі певних критеріїв, зокрема: спільності джерел, структури права і історичного шляху формування. Сучасна пра­вова панорама світу формувалася впродовж тривалого періоду як наслідок становлення й еволюції національних правових систем. Незважаючи на різноманіття правових систем, у рамках цивілізаційного співіснування вони разом взаємодіють одна з одною, унаслідок чого їх потенціал спрямовується на вирішення проблем, що хвилюють усе людство.

30. Огляд класифікацій правових систем

Проблема класифікації правових систем перебуває в центрі вивчення порівняльного правознавства з моменту його виник­нення.

Однією з перших класифікацій правових систем уважається класифікація, запропонована на початку XX ст. А. Есмайном, ос­новними критеріями якої були історія розвитку правових систем, їх структура та відмінні особливості. На цій основі ним були виділені такі правові сім'ї: романська, німецька, англосаксонська, слов'янська та ісламська. Не дивлячись на те, що цій класифікації дорікали у відсутності чітких критеріїв, проте вона, за словами К. Цвайгерта і X. Кьотца, є «щасливою знахідкою» для порів­няльного правознавства¹.

Автором наступної класифікації був А. Леві-Ульман. В основу його класифікації було покладено критерій, що є одним із най­важливіших компонентів правової системи, — правові джерела. На підставі ролі правових джерел у правовій системі він виділив континентально-європейську, англо-американську і мусульманську правові сім'ї.

У порівняльно-правовій літературі є класифікація пра­вових систем, в основу якої покладено расовий і мовний критерії. Зокрема, Н. Созер-Холл на підставі цих критеріїв виділив: індоєвропейську (що поділяється на греко-римську, германську, англосаксонську, слов'янську, іранську й інші

ідгрупи), семітську і монголоїдну, а також право нецивілізованих народів'.

Наступний етап в історії класифікації правових систем пов'язу­ється з іменами відомих компаративістів А. Армінджона, Б. Нольде і М. Вольфа. Як критерій класифікації правових систем вони вису­нули такий змістовний принцип, як співвідношення загального і особливого, та виділили такі правові сім'ї: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську та індуську.

Однією з найпоширеніших і обґрунтованих класифікацій пра­вових систем є класифікація, запропонована Р. Давидом. У її основі лежить ідея, згідно з якою класифікація правових систем повинна бути заснована на поєднанні двох критеріїв: ідеологіч­ного, що включає релігійні, філософські особливості, економічні і соціальні структури, і юридичної техніки, що включає як ос­новну складову джерела права. На цій підставі виділяються три основні правові сім'ї: романо-германська, англо-саксонська і со­ціалістична, до яких примикає решта правових сімей, зокрема релігійні і традиційні правові системи (мусульманське і індуське право, право країн Далекого Сходу), а також правові системи країн Африки².

Інша поширена класифікація правових систем належить К. Цвайгерту і X. Кьотцу, в основу якої покладено критерій «стилю права». Суть цієї класифікації полягає в тому, що ок­ремі правопорядки і цілі групи правопорядків володіють своїм певним стилем, тому, порівнюючи правопорядки, необхідно праг­нути виявити цей правовий стиль і провести їх групування в правові системи. Стиль права складається, на думку авторів, з п'яти чинників: походження і еволюції правової системи; своєрід­ності юридичного мислення; специфічних правових інститутів; природи джерел права і способів їх тлумачення; ідеологічних чинників.

На цій підставі К- Цвайгерт і X. Кьотц спробували визначити, з одного боку, критерії, що лежать в основі відмінності правових сімей, з іншого — критерії стилю і його наукове тлумачення

щоб виявити характерні риси правопорядків, які вивчаються, що дозволяють встановити їх належність до тієї чи іншої пра­вової сім'ї. Згідно із цією класифікацією, усі національні пра­вові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загального права; соціалістичного права; права країн Далекого Сходу; ісламського права; індуського права¹.

На думку С.С. Алексеева, теорія «стилів» потребує певного корегування. Він уважає, що в порядку розвитку вказаної ідеї було б виправданим зробити акцент на трьох раніше вказаних правових сім'ях — групах якісно своєрідних, контрастних пра­вових систем, що відрізняються особливим юридичним ладом і мають характер основних, «базових» юридичних типів. Як критерії основних «базових» юридичних типів правових систем С.С. Алексеев пропонує «загальний фон» або «клімат» правового життя даної країни, пануючу правову ідеологію і реальну структуру позитивного права, комплекс властивих йому специфічних пра­вових інститутів. На цій підставі він виділяє класичні, базові сім'ї права: романо-германське право, загальне, прецедентне право віддеференційовані, і традиційні системи, що не віддиференціювали: китайське право, традиційне японське право, традиційне ін­дуське право, ісламське право. Сюди ж належить і соціалістичне право².

Заслуговує уваги класифікація правових систем, запропонована К. Осакве, побудована на принципах безлічі критеріїв та сукупності об'єктивних і суб'єктивних чинників. Дана класифікація правових систем відображає американську теорію права, відповідно до якої класифікація повинна проводитися на трьох рівнях, тобто на двох рівнях макрокласифікації — по правових традиціях, і на одному рівні мікрокласифікації — по правових сім'ях. На першому рівні макрокласифікації за критерієм релігійної орієнтації релігійні правові системи відмежовуються від нерелігійних. До основних релігійних правових систем належать мусульманське (ісламське)

право, єврейське (іудейське) право, канонічне право католицької церкви та індуське право. На другому рівні макрокласифікації нерелігійні правові системи за критерієм праворозуміння і ролі права в суспільстві поділяються на дві основні традиції: західну і незахідну. На рівні мікрокласифікації західна пра­вова традиція (тобто західне право), у свою чергу, поділяється на три правові сім'ї: романо-германську, англо-американську і скандинавську (північноєвропейську). Поняттям незахідної правової традиції об'єднано південно-східне азіатське право, африканське звичаєве право і племінне право американських індіанців.

Більш вузька класифікація правових систем, що входять у західну правову традицію, належить до мікрокласифікації. На цьому рівні, на думку К. Осакве, критерії для класифікації пра­вових систем зводяться до п'яти чинників, таких як правова ідеологія, правовий стиль, філософія процесуального права, архітектура судової системи і інфраструктура права. Під пра­вовою ідеологією розуміються ті основоположні філософські принципи права, які регулюють політичні, економічні і соціальні відносини в суспільстві. Поняття правового стилю включає іс­торичну спадщину, розвиток і структуру права, форму право­вого мислення, форми і ієрархію джерел права, юридичні фікції, юридичну техніку. До питання про філософію процесуального права в сучасній компаративістиці існують два підходи. Перший побудований на принципі змагальності, другий — на принципі інквізиції. Таким чином, можна виділити два види судових про­цесів — змагальний та інквізиційний. В інфраструктуру права К. Осакве включає такі чинники, як систему юридичної ос­віти, структуру юридичної професії і відношення до кодифікації права¹.

Наступна багаторівнева класифікація правових систем запро­понована Є.О. Харитоновим і О.І. Харитоновою. До критеріїв кла­сифікації першого рівня (макрорівня) належить тип цивілізації, що зумовлює відповідні традиції права. Критерієм класифікації другого рівня є особливість світогляду в рамках традиції, отже, концепції взаємовідносин держави і приватної особи, чим, у першу чергу, визначається тип правової сім'ї'.

Ідея біполярності історії людства розвивається між двома полюсами, якими виступають колективізм і індивідуалізм суспіль­ства, і отримує дедалі більше визнання. Визнання колективістських і індивідуалістичних засад, як визначальних факторів в іс­торії розвитку суспільства, вивело до розділення всіх цивілі­зацій, що існували після архаїчних (первісних) суспільств, на колективістські та індивідуалістичні цивілізації, залежно від стилю мислення, стилю відчуттів і своєрідності колективних дій².

Ця ідея має принципове значення і при класифікації правових систем. У порівняльно-правовій літературі поширено виділення правових систем (С.С. Алексеев) віддиференційованих і невіддиференційованих, яке має прямий вихід на різні типи праворозуміння, зумовлені різними правовими традиціями.

У невіддиференційованих правових системах функціонування права реалізується не просто в тісному зв'язку з релігією, мо­раллю, політикою, звичаями, але і під їх прямою дією. А в рамках віддиференційованих правових систем право функціонує відносно незалежно від політики, релігії, моралі, традицій.

У рамках віддиференційованих правових систем виділяються ро-мано-германське і загальне право, що сформувалися на основі за­хідної традиції права. Як відомо, західна традиція права була закла­дена наприкінці XI—XII століть революцією, розпочатою в 1075 р. Папою римським Григорієм VII, і супроводжувалася громадянсь­кими війнами, у той час називалася григоріанською Реформацією, а пізніше отримала назву Папської революції.

Під словом «західний» Г.Дж. Берман розуміє культуру народів Західної Європи, що розділяли з кінця XI до початку XVI століть загальну відданість римсько-католицькій пап­ській ієрархії, а потім — з XVI по XX ст. — пережили ряд

національних революцій, кожна з яких мала наслідки для всієї Європи¹.

Невіддиференційовані правові системи сформувалися на основі незахідної правової традиції. Іноді їх об'єднують у групу східних правових традицій. Схід у даному випадку — це не географічне поняття, а, швидше, історико-культурне, соціополітичне, цивілізаційне. Мова йде про гігантську загальнолюдську цінність, хай в чомусь дуже неоднорідну і суперечливу, але все таки майже монолітну цілісну у своїй глибинній основі — тій самій основі, яка, власне, і зумовила появу дихотомії Схід—Захід².

Не можна протиставляти різні правові традиції, уважати одні більш досконалими, ніж інші. Кожна з них відносно самостійна і володіє унікальними властивостями, що переходять із покоління в покоління. Ці властивості створюють різноманіття правових систем на правовій панорамі світу.

При класифікації правових систем деякі дослідники виділяли і виділяють соціалістичну правову сім'ю як самостійну. На думку К. Осакве, у теперішній час соціалістична правова сім'я об'єднує Китай, Лаос, КНДР, Камбоджу, Анголу, Кубу, Ефіопію, Мозамбік та ін.³

Причини існування соціалістичної правової сім'ї зумовлюються не особливостями юридичного мислення, правової доктрини, джерел і структури права, а пануючою марксистсько-ленінською ідеологією, принципами політичного устрою суспільства.

Як відзначає Р. Давид, можливе групування правових систем сучасності і за іншими критеріями, але відсутня єдина думка про те, яким шляхом повинно проводитися це групування і які «сім'ї права» будуть виділені в результаті. Тільки при такому підході кожна з класифікацій має свою цінність. Усе залежить від того, що хочуть вивчити, і яка при цьому поставлена мета. Не можна використовувати одну і ту саму класифікацію і тоді, коли вивчення

йде в загальносвітовому масштабі, і тоді, коли воно обмежене європейськими рамками. Різними виявляються класифікації і за­лежно від того, береться за основу приватне або публічне право¹. Резюмуючи існуючі класифікації правових систем, слід зазна­чити, що існуючий плюралізм концепцій зумовлений, перш за все, плюралізмом концепцій праворозуміння.

31. Критерії класифікації правових систем

Як відзначає С.С. Алексеев, правових систем так багато, як нині багато існуючих державних утворень, та до того ж в та­кому стані, в якому знаходять відображення провідні категорії і цінності тих культур і цивілізацій, що залишилися в минулому. Це наочно і переконливо підтверджує ту обставину, що саме в праві концентрується «зв'язок часів», духовні, інтелектуальні досягнений людства, що залишаються попередніми поколіннями, починаючи від античності, а можливо і стародавніших цивілізацій, своїм нащадкам, майбутнім цивілізаціям, культурам. Це значною мірою і зумовлює сам факт існування окремих ареалів, «угрупо­вань», або за специфічною термінологією, що склалася в юрисп­руденції, — сімей юридичних систем².

На питання про те, за якими критеріями слід класифікувати правові системи, компаративісти, як уже було відмічено, відпові­дають по-різному. Деякі дослідники пропонують один критерій для класифікації правових систем. Наприклад, А. Леві-Ульман в основу своєї класифікації поклав один компонент правової сис­теми, а саме роль правових джерел.

Інші обґрунтовують необхідність використання декількох критеріїв. Так, на думку X. Коха, У. Магнуса, П. Вінклера фон Моренфельса, при проведенні більш глибоких порівняльно-правових досліджень критерії класифікації повинні бути розши­рені. У цьому випадку кожен правопорядок слід вивчати також

в аспекті культурно-історичного розвитку і впливу глобальних правових ідей, з погляду особливостей правової системи в цілому (її устрій і механізм функціонування органів юстиції), правової ос­віти і учасників правового обороту, основних процесуальних при­нципів (принципів судочинства) і джерел права. Зрозуміло, список вищенаведених критеріїв не є вичерпним, і для окремих сфер правового регулювання можна виділити й інші відмінні риси і тим самим збільшити кількість критеріїв вже існуючих правових сімей або формувати їх інакше, групуючи критерії за іншим принципом¹.

Крім того, принципове значення має та обставина, що, як правило, серед основних критеріїв класифікації правових систем мають місце як загальноцивілізаційні, так і суто правові чинники. Проте з приводу пріоритетності цих чинників відсутня єдність поглядів. Якщо на думку X. Коха, У. Магнуса, П. Вінклера фон Моренфельса, пріоритетними є загальноцивілізаційні чинники, то С.С. Алексеев при класифікації правових систем пріоритет віддає критеріям юридичного порядку².

У компаративістській літературі при класифікації правових систем виділяють романо-германську правову сім'ю і сім'ю загаль­ного права як класичні, базові сім'ї. До решти правових систем ставляться як до другорядних, не головних.

Насправді не можна недооцінювати значення і роль усіх пра­вових сімей, що формують правову панораму світу. Як відомо, запозичення правових положень у рамках правової акультурації, в основному, відбувалося в односторонньому напрямі: традиційні і релігійні правові системи сприйняли багато правових положень у романо-германського і загального права. Проте запозичені правові положення не змогли замінити правові принципи, що визначають функціонування- даних правових систем. Питома вага запозичених правових норм, інститутів і навіть галузей права в рамках на­ціональних правових систем, що належать до традиційної або релігійної правової сім'ї, іноді значно більша в порівнянні з нормами

«власного» права. Проте віднесення цих національних правових систем до романо-германської правової сім'ї або до сім'ї загаль­ного права не відповідає реальному стану їх функціонування.

Об'єктивне вивчення правової панорами сучасного світу ви­магає відмови від ідей європоцентризму при збереженні належної і заслуженої оцінки внеску західної правової традиції, яка є фун­даментом формування і функціонування романо-германського і загального права, в історії загальноправового розвитку людства.

Вказуючи на вузькість традиційних західних концепцій права Г.Дж. Берман пропонує створити інтегровану, єдину юриспру­денцію, що об'єднає традиційні школи та вийде за їх межі. Ця нова юриспруденція (соціальна теорія права) повинна ґрунтува­тися не тільки на розумі, але і на відчуттях, інтуїції та вірі, на ідеї, що в право треба вірити, інакше воно не працюватиме. Соціальна теорія права повинна просунутися далі, від вивчення західних систем права і західної правової традиції, до вивчення систем і традицій права, що не належать Заходу, тобто розвива­тися у напрямку вивчення взаємодії західного і незахідного права і, таким чином, до вироблення спільної правової мови людства, до подолання кризи західної традиції права¹.

Таким чином, для проведення науково обґрунтованої класифі­кації правових систем, що враховує як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, необхідно виділити такі групи критеріїв класифікації пра­вових систем: загальноцивілізаційні критерії і правові критерії.

Загальноцивілізаційні критерії в широкому розумінні відоб­ражають ідеологічні, політичні, релігійні, культурні особливості формування і розвитку суспільства, що безпосередньо впли­вають на процес виникнення, розвитку і функціонування пра­вових систем. Загальноцивілізаційні критерії відображають ос­новоположні принципи, що показують закономірності і динаміку розвитку правових систем у тісному зв'язку з розвитком полі­тичного, духовного, релігійного і культурного життя суспільства на різних етапах його трансформації. Таким чином, дані критерії показують генетичне коріння правових систем, їх діалектичний зв'язок із такими складовими цивілізації, як релігія, мораль, політика, економіка, соціальна структура, навіть етнографія і екологія.

Найважливішим компонентом загальноцивілізаційних критеріїв є релігійний чинник. Завдяки правовому регулюванню, не в ос­танню чергу, забезпечується структуризація суспільства і збері­гається його єдність, а релігійні світогляди і догми сприяють об'єднанню людей в рамках єдиних канонів, необхідних для сус­пільного розвитку. Роль релігії в різні періоди розвитку суспіль­ства, держави і права, а також правових систем, важко пере­оцінити. Урахування ступеню впливу релігійного чинника, при класифікації правових систем робить її більш об'єктивною.

Традиції і звичаї, що склалися впродовж століть і навіть тисячоліть, грали і продовжують відігравати визначальну роль у формуванні способу життя і поведінки людей, що проживають у різних суспільствах. Більше того, у деяких суспільствах традиції і звичаї як і раніше формують поведінку людини і в правовій сфері. Наприклад, правовий менталітет китайців як і раніше визна­чається традиціями, пов'язаними з конфуціанством. Тому ступінь впливу традицій і звичаїв як компонентів загальноцивілізаційних критеріїв на суспільне, у тому числі і правове життя, служить підставою для класифікації правових систем.

Історія розвитку різних суспільств є найважливішим чинником, що пояснює закономірності їх трансформації на різних етапах. Історичні особливості мають свої прояви і в правовому житті, іншими словами, тип правової системи не в останню чергу ви­значається саме особливостями історичного розвитку суспільств. Відповідно, історичний чинник, що входить у загальноцивілізаційні критерії, служить підставою для класифікації правових систем.

Важливо звернути увагу і на геокультурний чинник як скла­довий компонент загальноцивілізаційних критеріїв, який виступає своєрідним макрокритерієм класифікації, що відрізняє західні сис­теми права від незахідних, визначає правову культуру і правову свідомість населення, що проживає в рамках цих правових систем. Геокультура виступає як система стійких культурних реалій і уяв­лень, формується на певній території в результаті співіснування, переплетення, взаємодії, зіткнення різних віросповідань, куль­турних традицій і норм, ціннісних настанов, спрямованих на сприй­няття особливостей функціонування суспільства. Геокультурний

чинник є підставою для віднесення різних правових систем і культур до різних правових традицій. Наприклад, завдяки цьому чиннику стає можливим установлення генетичного зв'язку романо-германського і загального права із західною традицією права.

Таким чином, роль загальноцивілізаційних критеріїв дуже важ­лива для науково обґрунтованої діагностики сучасної правової панорами світу. їх доповнення правовими критеріями дозволяє провести об'єктову класифікацію правових систем, що відображає специфіку їх функціонування.

Правові критерії класифікації правових систем полягають у зв'язаності правових елементів одним загальним правопорядком специфічного типу. Основними критеріями правового харак­теру, універсальними для класифікації правових систем, є такі.

Правові традиції є критерієм правового характеру. Проте вони похідні від загальноцивілізаційних критеріїв, оскільки пра­вові традиції відображають не стільки суто правові особливості розвитку суспільства, скільки в них відбиваються загальноцивілі­заційні чинники та їх роль у формуванні і функціонуванні пра­вових систем. Правові традиції відображають сутнісно-змістовну сторону правових систем і є головною підставою віднесення на­ціональних правових систем до тієї чи іншої правової сім'ї.

Під словом «традиція» Г.Дж. Берман розуміє ідею безперервності між минулим і майбутнім. Тобто не просте повторення минулого, не формальну прихильність йому, а використання минулого досвіду для вирішення нових проблем, відчуття історичної безперервності і розвитку¹.

У юридичній літературі вироблено поняття «західна традиція права» і «незахідна традиція права», що є підставою виділення різних типів праворозуміння, тобто під впливом правових тра­дицій формуються ті чи інші типи праворозуміння, що виступають як правовий критерій класифікації правових систем.

У поняття праворозуміння входить система правових ідей, уявлень, теоретичних концепцій, що відображають закономірності виникнення, еволюції і функціонування права. Крім того, саме праворозуміння відображає пізнання, сприйняття й оцінку права та його реальну роль в житті суспільства.

Важливе місце серед правових критеріїв займають особливості походження й еволюції різних правових систем, що відобра­жають особливості функціонування правових систем на різних етапах їх розвитку. На основі даного критерію можна виявити специфіку правових систем не тільки в минулому, але й розгля­дати їх сучасний стан. Ці чинники є найважливішими критеріями для класифікації правових систем.

Система джерел права, що закріплює правові норми, слу­жить матеріалізованими формами їх вираження. Практично в усіх класифікаціях правових систем джерела права виступають найважливішим критерієм, оскільки саме в них найяскравіше виражаються особливості різних правових систем, а також у них містяться основні правові принципи їх функціонування. Наприклад, Коран є основоположним джерелом ісламського права, що відображає всю специфіку даної правової системи. Що сто­сується загального права, то основні принципи його формування і функціонування містяться в його головному джерелі — судовому прецеденті.

Правовими критеріями класифікації правових систем є струк­тура права, а також специфічні інститути різних правових систем. Структура права відображає наявність певних рівнів викладу правового матеріалу в рамках правових галузей, інсти­тутів і норм. Даний критерій надає класифікації правових систем об'єктивний характер. Наприклад, основою структури романо-германського права є поділ права на публічне і приватне. Дане положення може служити критерієм для віднесення національних правових систем до даної правової сім'ї. Наприклад, специфічним інститутом ісламського права є інститут вакфу¹, а індуського права — інститут священної власності², романо-германського права — зобов'