Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Як суб'єкта цивільно-правових відносинСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин є Автономна Республіка Крим (далі за текстом — АРК), правовий статус якої визначається розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК1. Так, зокрема, визначається, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Однак суттєві суперечності виникають на сьогодні щодо правового статусу даного територіального утворення як суб'єкта цивільного права України. З одного боку, вона не є територіальною громадою, а з іншого, — вона не є окремою державою, оскільки згідно з п. 2 ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною. Тому на сьогодні АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфічним суб'єктом цивільних правовідносин. При цьому потрібно заува- 1 Такою, що відповідає Конституції України, Конституція АРК була визнана рішенням Конституційного Суду України від 16 січня 2003 р. № 1-рп/2003. жити, що за своєю правовою природою АРК все ж таки тяжіє до ознак територіальної громади, однак із значно розширеним спектром правоздатності, у тому числі і цивільно-правової. § 2. Участь держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах та її правові форми Держава та територіальні громади можуть брати участь у цивільно-правових відносинах безпосередньо, тобто через свої органи, а можуть і опосередковано — через створені ними юридичні особи (пункти 2, 3 ст. 167, пункти 2, 3 ст. 169 ЦК України). Коли держава та територіальні громади беруть участь у цивільних правовідносинах через свої органи, то дані суб'єкти здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно у межах їхньої компетенції, яка визначається законом (статті 170-172 ЦК України). У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави та територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК України). Так, від імені держави можуть діяти органи виконавчої, законодавчої та судової влади, а також інші державні органи. Коли йдеться про органи виконавчої влади1, то до них відносять Кабінет Міністрів України (статті 113-117 Конституції України), міністерства та відомства, а також місцеві органи виконавчої влади (статті 118-119 Конституції України). Питома вага участі даних державних органів у цивільних правовідносинах від імені держави є найбільшою. Вони, зокрема, беруть участь в особистих немайнових, речових, зобов'язальних та інших цивільних правовідносинах. Органи законодавчої (Верховна Рада України) та судової (система судів конституційної та загальної юрисдикції) влади також беруть певну участь у цивільно-правових відносинах. Однак їх участь у даних відносинах зводиться здебільшого до відповідальності за завдання шкоди їх діями, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю судових органів (ст. 1176 ЦК України) тощо. Інколи вступають у цивільні правовідносини від імені держави також і інші органи чи посадові особи, які не входять до жодної із згаданих гілок влади. Так, наприклад, у цивільні відносини може вступати Президент України, органи прокуратури тощо. Структура їх участі у відповідних відно- Перелік органів виконавчої влади передбачений розділом VI Конституції України та Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99.
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 16. Держава і територіальні громади...
синах аналогічна до всіх державних органів і визначається їх законною компетенцією. Що стосується територіальних громад, то вони можуть безпосередньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через низку своїх органів, до яких належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. При цьому певні повноваження можуть покладатися також і на окремих посадових осіб, наділених відповідною компетенцією для вступу у цивільно-правові відносини, наприклад, міський голова. Однак не слід забувати, що, незважаючи на те, що безпосередньою формою участі держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах вважається діяльність у межах своєї компетенції їх відповідних органів, яка здійснюється внаслідок рішень та діянь їх посадових осіб, інколи волестворюючим фактором для такої участі є безпосереднє виявлення волі народу України або членів територіальної громади, яке виражене у належній формі, наприклад, референдум. І саме це рішення даних суб'єктів, а не воля посадових (службових) осіб має бути втілено у діях зазначених органів. Що стосується опосередкованої форми держави і територіальних громад, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи. Так, держава, згідно з п. 2 ст. 167 ЦК України, наділена можливістю створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однак діяльність цих юридичних осіб є доволі звуженою та мало придатною для повноцінної участі у цивільному обороті, тому законодавець наділяє державу і територіальні громади можливістю створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах (п. З ст. 167, п. З ст. 169 ЦК України). Створюючи ті чи інші юридичні особи, держава наділяє їх певним майном та здійснює відповідний контроль за їх діяльністю. При цьому, якщо для юридичних осіб публічного права держава передає це майно у відповідне обмежене речове право, фактично залишаючись власником даного майна, то у випадку створення юридичних осіб приватного права держава передає це майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на корпоративне управління діяльністю даної юридичної особи. Невирішеним залишилося питання щодо опосередкованої участі у цивільних правовідносинах АРК. Надавши автономії можливість створювати юридичні особи публічного та приватного права (частини 2, 3 ст. 168 ЦК України), законодавець не дав відповідь на пи- тання, у якій формі знаходиться власність АРК, що може передаватися відповідним юридичним особам для здійснення їх діяльності. Визначившись з органами, які беруть участь у цивільних правовідносинах від імені держави і територіальних громад, слід охарактеризувати найбільш важливі випадки участі цих суб'єктів у цивільному обороті. Для цього охарактеризуємо усі види цивільних правовідносин з точки зору здатності держави і територіальних громад брати у них участь. Насамперед держава і територіальні громади можуть брати участь в особистих немайнових правовідносинах, однак потрібно зауважити, що вони можуть бути наділені тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі. Зокрема, держава і територіальні громади можуть мати право на найменування, ділову репутацію, інформацію тощо. При цьому держава має право на державну таємницю. Держава і територіальна громада є активними учасниками речових правовідносин. Так, держава може бути власником майна, що знаходиться на праві державної власності (ст. 326 ЦК України). До об'єктів права державної власності належать: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток, а також інше майно, передане у власність України іншими державами, юридичними особами і громадянами (ст. 34 Закону України «Про власність»). Усі ці майнові надходження і складають економічну основу незалежної держави. При цьому право державної власності здійснюється цілою низкою державних органіь, до яких, зокрема, належать: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України1, Державне казначейство Украї- Про тимчасове положення про Фонд державного майна України: Постанова Верховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХИ // ВВР. — 1992. — № 39. — Ст. 581. Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 16. Держава і територіальні громади...
ни1, Національне агентство з управління державними корпоративними правами2 тощо. Однак така розпорошеність органів не сприяє ефективному здійсненню управління державним майном. Тому в окремих державах існує так звана моністична модель участі держави у цивільному обороті, сутність якої полягає в тому, що головним учасником цивільно-правових відносин стає скарбниця. До речі, така модель була передбачена первісною моделлю проекту чинного ЦК України- Переваги її над існуючою плюралістичною моделлю участі держави У цивільному обороті переконливо доведені окремими авторами3. Окрім того, що держава є власником майна, яке перебуває у державній власності, вона у сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями, як набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК України), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК України), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК України) тощо. Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин. Що стосується територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає у тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК України), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК України), знахідку (ч. 2 ст. 338 ЦК України), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади можуть брати активну участь і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами участі держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори кудівлі-продажу державного майна шляхом приватизації'. Держава мо?ке бути емітентом та утримувачем цінних паперів, зокрема облігацій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо. Територіальні громади також можуть бути учасниками цілої низки договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів тощо. Однак держава і територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-пра- 1 ПР° державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня 1995 р. № 355/95 // Урядовий кур'єр. — 1995. — № 68-69. 2 ГІР° Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами: Указ Президента України від 2 вересня 1998 р. М» 969/98 // ОВУ. — 1998. — № 35. — Ст. 1297. 3 гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1. — С. 196-198. вових зобов'язань. Так, наприклад, вони не можуть бути визнані споживачами і підпадати під відповідний захист прав споживачів тощо. Особливе місце у зобов'язальних відносинах відводиться державі і територіальним громадам як суб'єктам цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність даних суб'єктів може наступати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, завдана державними органами (статті 1173-1175 ЦК України), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (статті 174, 175 ЦК України), наприклад, майно, що вилучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК України). Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави і територіальних громад. Згідно зі ст. 176 ЦК України законодавець вводить принцип розмежування відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. Сутність цього принципу полягає в тому, що: 1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобо 2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями щодо держави, АРК, територіальних громад; 3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад; 4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад; 5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК та інших територіальних громад. Держава і територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовіїщосинах. Так, держава може набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо. Ще одним аспектом є можливість участі держави у зовнішньоторговому обороті. До таких форм цивільно-правової участі можна віднести: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики тощо. Останнім часом спостерігається тенденція, що суб'єктами тако-
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...
го зовнішньоторгового співробітництва на рівні з державою стають також і територіальні громади. Рекомендована література: Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских правоотношениях. — М., 1981. Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность Советского государства. — Вильнюс, 1978. Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984. Глава 17 Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин § 1. Поняття підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин Юридична наука визначає як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин комплекс різноманітних за своїм характером явищ, які зумовлюють рух цивільного правовід-ношення. Досліджуючи виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, ще римський юрист II віку н. є. Гай відрізняв декілька підстав їх виникнення, зміни та припинення (контракти, делікти, інші різноманітні підстави, що не належать до попередніх)1. Однак загальне поняття підстав виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин римськими юристами сформульовано не було. Розробка цього поняття в юридичній науці була пов'язана з осмисленням, систематизацією римського права та переробкою його пізнішими досліджувачами. Вперше це поняття було сформульовано засновником історичної школи права німецьким вченим Савіньї, який у роботі «Система сучасного римського права» (1849 р.) визначив такими підставами юридичні факти, тобто обставини, що викликають виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. У юридичній науці часів колишнього СРСР деякі науковці, крім підстав, виокремлювали ще й передумови руху цивільних правовідносин, які в юридичному аспекті поділялися на три основні категорії: 1) нормативні передумови (норми права); 1 Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права: Учебник для вузов: Лекции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 119. 2) правосуб'єктні передумови (правоздатність та дієздатність 3) фактичні підстави виникнення, зміни та припинення цивіль У новому цивільному законодавстві України ці погляди зазнали деяких змін. Стаття 11 ЦК України визначає серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків різноманітні юридичні факти: дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; настання або ненастання певної події у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором; рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Разом з тим, закон визначає як підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, крім юридичних фактів, акти цивільного законодавства, а у випадках, визначених ними, акти органів державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, з яких цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо. Отже, норми права, які раніше розглядалися вченими як нормативні передумови руху цивільних правовідносин, у даний час розглядаються як одна з підстав їх виникнення. Із зазначеного випливає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, наприклад, безпосередньо із закону виникають права та обов'язки представництва за законом (ст. 242 ЦК України), черговість спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України), обов'язок складення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу ліквідаційною комісією юридичної особи у випадку ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК України), обов'язок юридичної особи у разі зміни свого 1 Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С 5.
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...
найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації (ст. 90 ЦК України) та ін. Цивільні права та обов'язки можуть також безпосередньо виникати з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Для цього вони мають бути видані у випадках і в межах, встановлених актами цивільного законодавства. На практиці найбільш поширеними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти, примірний перелік яких міститься у частині 2 ст. 11 ЦК України. Що ж до підстав зміни та припинення цивільних правовідносин, то вони є аналогічними підставам їх виникнення. Так, наприклад, підставою зміни або припинення існуючих цивільних правовідносин можуть бути різноманітні дії осіб, спрямовані на зміну або припинення існуючих цивільних прав та обов'язків (наприклад, заміна сторін у правовідношенні внаслідок правонаступництва, відступ-лення права вимоги кредитора, виконання обов'язку боржника поручителем, переведення боргу боржником, настання або ненастання події, передбаченої законом або договором, прийняття судового рішення або акта цивільного законодавства та ін.). § 2. Поняття юридичного факту Під юридичним фактом у науці цивільного права України розуміють конкретні обставини реальної дійсності, з якими норми цивільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правовідносин. Юридичний факт як обставина характеризується такими ознаками: це обставини конкретні, визначені зовні; такі, що дістають вираження у наявності або відсутності визначених явищ матеріального світу; такі, що містять інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання; прямо або побічно передбачені нормами права; викликають передбачені законом правові наслідки1. Від юридичних фактів слід відрізняти юридичні умови, тобто обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через одну або кілька проміжних ланок. До них можна віднести, наприклад, обставини, що обумовлюють правосуб'єктність учасників цивільних відносин (громадянство, стать, вік та ін.) або елементи правостворюючих складів, що передують даному, наприклад, право власності на річ є юридичною передумовою для розпорядження нею власником — його вступу у правовідносини купівлі-продажу, міни, дарування тощо. 1 Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 13. Серед найбільш поширених юридичних фактів, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, закон визначає, зокрема: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Отже, зазначений перелік не є вичерпним, що дуже важливо в умовах сучасного економічного обороту. До юридичних фактів слід також віднести певні події, настання або ненастання яких може бути підставою для виникнення цивільних правовідносин у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, а також з рішення суду. Як правило, цивільних прав та обов'язків, які не мали б під собою підстав, не існує, цивільно-правові наслідки можуть наступати за наявності одного юридичного факту, наприклад, для встановлення правовідносин купівлі-продажу сторонам достатньо укласти між собою лише відповідний договір, так званий «простий юридичний факт». Однак наступ більшості цивільно-правових наслідків буває зумовлений, як правило, сукупністю юридичних фактів, що має назву складного юридичного факту (юридичного складу), наприклад, передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм на строк більше одного року вимагає не тільки укладення сторонами відповідного договору, але і його державної реєстрації. Складний юридичний факт у правовій науці поділяється на групу юридичних фактів (декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає той самий правовий наслідок), наприклад, перебіг строку позовної давності (ст. 264 ЦК України) зупиняється за однією із зазначених у цій статті підстав, та фактичний (юридичний) склад, що є системою елементів (юридичних фактів), які певним чином пов'язані у просторі, часі та взаємообумовлені, правові наслідки за якими наступають лише за наявності всіх елементів. Так, наприклад, право страхувальника на отримання страхової суми від страховика при добровільному страхуванні виникає за умови укладення між ними договору страхування, сплати першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором, та настання страхового випадку. § 3. Класифікація юридичних фактів Різноманітні юридичні факти залежно від притаманних їм ознак підлягають відповідній класифікації. За критерієм волі всі юридичні факти залежно від вольового чи не вольового характеру юридичного факту поділяються на дії та події.
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...
Під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти (наприклад, укладення цивільного договору, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної влади), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (наприклад, стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть та ін.). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як загибель корабля під час бурі, є юридичним фактом, що породжує право страхувальника отримати страхове відшкодування від страховика. Однак не у всіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи. Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій вони поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасників цивільних відносин, наприклад, стихійне лихо (повінь, землетрус, снігові замети, бурі та ін.). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються незалежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила житловий будинок, може виникнути не тільки від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал, дії, що порушували правила протипожежної безпеки, та ін.). Треба зазначити, що не всі події є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки для виникнення останніх необхідною є наявність відповідних правових норм, які пов'язували б з їх наступом певні правові наслідки. Близькі до відносних подій і такі юридичні факти, як строки, оскільки встановлення строку залежить від волі суб'єктів цивільного права, а його подальший перебіг здійснюється відповідно до об'єктивних законів перебігу часу, непідвласних їх волі. Відповідно до цього строки розглядаються в науці цивільного права як особлива категорія юридичних фактів, які не належать до дій або подій1. У свою чергу, всі дії в науці цивільного права поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені законом або такі, що не суперечать йому, і відображають правомірну з точки зору закону поведінку учасників цивільних відносин. Правомірні дії у свою чергу поділяються: за суб'єктами (дії фізичних осіб, юридичних осіб приватного права, суб'єктів публічного права); за способом вчинення (особисто або через представника); за способом вираження та закріплення (мовчання, жестом, документом) 1 Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве. — М.: Юрид. лит., 1967. — С. 9-10. та ін. Правомірними є переважна більшість юридичних фактів, наприклад, велика кількість цивільних правочинів та актів органів державної влади. Останнє обумовлене тим, що цивільне право регулює відносини, які опосередковують дію звичайного економічного обороту в суспільстві. Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичними вчинками є правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове значення, бажав чи не бажав наступу відповідних правових наслідків. Прикладами юридичних вчинків є створення автором об'єктів інтелектуальної власності, виявлення скарбу, знахідка, які за умов, визначених законом, ведуть до виникнення у суб'єктів цивільних правовідносин права власності на такі об'єкти. Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові наслідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. До юридичних актів належать правочини та адміністративні акти. Оскільки саме правочини виражають притаманні цивільному праву принципи та методи регулювання суспільних відносин, найбільш поширеним видом юридичних актів у цивільному праві є саме правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Нарівні з правочинами цивільні права та обов'язки можуть породжуватися й адміністративними актами органів державного управління, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Останні вчиняються, як правило, з наміром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки, у зв'язку з цим підставою виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути лише такі адміністративні акти, що вчиняються з наміром викликати не тільки адміністративні, а й цивільно-правові наслідки. Адміністративні акти можуть бути спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків у конкретного учасника цивільних відносин, наприклад, прийняття рішень про реквізицію майна або оформлення державного замовлення; про надання опікуну дозволу органу опіки та піклування на укладення договору, що підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації; про надання особі, у випадках, визначених законодавством, дозволу (ліцензії) на здійснення окремої операції (наприклад, валютної) або певного виду діяльності (наприклад, банківської, депозитарної, страхової) та ін. Однак на відміну від часів існування пла-
Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 18. Правочини
нової державної економіки, значення адміністративних актів як підстави цивільних правовідносин у сучасних умовах значно зменшилося. Окремим видом юридичних актів є судові рішення, що встановлюють цивільні права або обов'язки. Будучи актом правосуддя, рішення впливає на поведінку учасників цивільних відносин, оскільки підтверджує наявність або відсутність цивільних відносин, їх зміну або припинення. Прикладом рішення, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, є рішення суду про визнання права власності на майно. На відміну від правомірних, під неправомірними діями розуміють дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства. До неправомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчинені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що суперечать нормам інших галузей права (наприклад, кримінального або адміністративного). Деякі автори поділяють юридичні факти залежно від тривалості існування фактичних обставин на факти короткотривалої дії (наприклад, договір перевезення транспортом загального користування) або довготривалої дії (стану)1. До останніх можна віднести юридичні факти, які характеризуються стабільністю та тривалим часом існування (наприклад, громадянство, перебування у шлюбі, під опікою, членство у підприємницькому товаристві). У свою чергу, залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються деякими авторами2 на: — правостворюючі, з якими закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин; — провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих цивільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідно-шенні); — правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існуючих цивільних правовідносин (наприклад, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи, домовленість сторін, знищення речі, прощення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.); — правоперешкоджаючі, що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнання фізичної особи 1 Алексеев С. С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 177-178. Харитонов Е. О., Санхметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Види договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. — К.: А. С. К., 2001. — С. 85-86. судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочи-нів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК України); — правовідновлюючі, поява яких веде до відновлення існувавших раніше правовідносин (наприклад, поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, за винятками, встановленими законом (ст. 48 ЦК України). Деякі автори1 поділяють юридичні факти на позитивні, зміст яких складають явища дійсності (наприклад, факт укладення договору, виконання зобов'язань, завдання шкоди), що існують або існували раніше, та негативні, що відображають у своєму змісті відсутність явища, з відсутністю якого закон в окремих випадках пов'язує наступ юридичних наслідків (наприклад, для призначення опікуном фізична особа не повинна бути позбавлена батьківських прав). У науковій та навчальній літературі існують і більш деталізовані класифікації юридичних фактів. Наприклад, юридичні факти поділяють на оформлені та неоформлені, визначені та відносно визначені тощо. Рекомендована література: Алексеев С. С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1982. Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М.: Юрид. лит., 1984. Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву // Избранньїе трудьі по гражданскому праву. — М.: Статут, 2000. — С. 508-695. Красавчиков О. А. Юридические фактьі в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М.: Юрид. лит., 1974. Глава 18 Правочини Поняття правочину Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Відповідно до цього цивільне зако- 1 Красавчиков О. А. Юридические фактьі в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 91-92.
•5*3285 Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ Глава 18. Правочини
нодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Поняття «правочин», що використовується в ЦК України, є суто українським терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 20-30-х років, і є тотожним терміну «угода», що містився у ЦК Української РСР (1964 p.). Правочин — вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежн
|
|||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; просмотров: 266; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.44.46 (0.016 с.) |