Як суб'єкта цивільно-правових відносин 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Як суб'єкта цивільно-правових відносин



Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових від­носин є Автономна Республіка Крим (далі за текстом — АРК), пра­вовий статус якої визначається розділом X Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК1. Так, зокрема, ви­значається, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Однак суттєві суперечності виникають на сьогодні щодо правово­го статусу даного територіального утворення як суб'єкта цивільного права України. З одного боку, вона не є територіальною громадою, а з іншого, — вона не є окремою державою, оскільки згідно з п. 2 ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною. Тому на сьо­годні АРК слід визнавати як автономне утворення, що є специфіч­ним суб'єктом цивільних правовідносин. При цьому потрібно заува-

1 Такою, що відповідає Конституції України, Конституція АРК була визнана рішенням Конституційного Суду України від 16 січня 2003 р. № 1-рп/2003.


жити, що за своєю правовою природою АРК все ж таки тяжіє до ознак територіальної громади, однак із значно розширеним спект­ром правоздатності, у тому числі і цивільно-правової.

§ 2. Участь держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах та її правові форми

Держава та територіальні громади можуть брати участь у цивіль­но-правових відносинах безпосередньо, тобто через свої органи, а мо­жуть і опосередковано — через створені ними юридичні особи (пун­кти 2, 3 ст. 167, пункти 2, 3 ст. 169 ЦК України).

Коли держава та територіальні громади беруть участь у цивіль­них правовідносинах через свої органи, то дані суб'єкти здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно у межах їхньої ком­петенції, яка визначається законом (статті 170-172 ЦК України).

У випадках і в порядку, встановлених законом, іншими норма­тивно-правовими актами, від імені держави та територіальних гро­мад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого само­врядування (ст. 173 ЦК України).

Так, від імені держави можуть діяти органи виконавчої, законо­давчої та судової влади, а також інші державні органи. Коли йдеть­ся про органи виконавчої влади1, то до них відносять Кабінет Мініс­трів України (статті 113-117 Конституції України), міністерства та відомства, а також місцеві органи виконавчої влади (статті 118-119 Конституції України). Питома вага участі даних державних органів у цивільних правовідносинах від імені держави є найбільшою. Во­ни, зокрема, беруть участь в особистих немайнових, речових, зобо­в'язальних та інших цивільних правовідносинах. Органи законо­давчої (Верховна Рада України) та судової (система судів конститу­ційної та загальної юрисдикції) влади також беруть певну участь у цивільно-правових відносинах. Однак їх участь у даних відносинах зводиться здебільшого до відповідальності за завдання шкоди їх діями, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю судових ор­ганів (ст. 1176 ЦК України) тощо. Інколи вступають у цивільні пра­вовідносини від імені держави також і інші органи чи посадові осо­би, які не входять до жодної із згаданих гілок влади. Так, наприк­лад, у цивільні відносини може вступати Президент України, органи прокуратури тощо. Структура їх участі у відповідних відно-

Перелік органів виконавчої влади передбачений розділом VI Конституції України та Указом Президента України «Про зміни у структурі центральних органів вико­навчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99.


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 16. Держава і територіальні громади...


 


синах аналогічна до всіх державних органів і визначається їх закон­ною компетенцією.

Що стосується територіальних громад, то вони можуть безпосе­редньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через ни­зку своїх органів, до яких належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які пред­ставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. При цьому певні повноваження можуть покладатися також і на окре­мих посадових осіб, наділених відповідною компетенцією для вступу у цивільно-правові відносини, наприклад, міський голова.

Однак не слід забувати, що, незважаючи на те, що безпосеред­ньою формою участі держави і територіальних громад у цивільних правовідносинах вважається діяльність у межах своєї компетенції їх відповідних органів, яка здійснюється внаслідок рішень та діянь їх посадових осіб, інколи волестворюючим фактором для такої учас­ті є безпосереднє виявлення волі народу України або членів терито­ріальної громади, яке виражене у належній формі, наприклад, ре­ферендум. І саме це рішення даних суб'єктів, а не воля посадових (службових) осіб має бути втілено у діях зазначених органів.

Що стосується опосередкованої форми держави і територіальних громад, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи. Так, держава, згідно з п. 2 ст. 167 ЦК України, наділена можливістю створювати юридичні особи публіч­ного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у ви­падках і в порядку, встановлених Конституцією України та зако­ном. Однак діяльність цих юридичних осіб є доволі звуженою та ма­ло придатною для повноцінної участі у цивільному обороті, тому законодавець наділяє державу і територіальні громади можливістю створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі то­вариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах (п. З ст. 167, п. З ст. 169 ЦК України).

Створюючи ті чи інші юридичні особи, держава наділяє їх пев­ним майном та здійснює відповідний контроль за їх діяльністю. При цьому, якщо для юридичних осіб публічного права держава пе­редає це майно у відповідне обмежене речове право, фактично зали­шаючись власником даного майна, то у випадку створення юридич­них осіб приватного права держава передає це майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на корпора­тивне управління діяльністю даної юридичної особи.

Невирішеним залишилося питання щодо опосередкованої участі у цивільних правовідносинах АРК. Надавши автономії можливість створювати юридичні особи публічного та приватного права (части­ни 2, 3 ст. 168 ЦК України), законодавець не дав відповідь на пи-


тання, у якій формі знаходиться власність АРК, що може передава­тися відповідним юридичним особам для здійснення їх діяльності.

Визначившись з органами, які беруть участь у цивільних право­відносинах від імені держави і територіальних громад, слід охарак­теризувати найбільш важливі випадки участі цих суб'єктів у ци­вільному обороті. Для цього охарактеризуємо усі види цивільних правовідносин з точки зору здатності держави і територіальних гро­мад брати у них участь.

Насамперед держава і територіальні громади можуть брати участь в особистих немайнових правовідносинах, однак потрібно зауважити, що вони можуть бути наділені тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі. Зо­крема, держава і територіальні громади можуть мати право на най­менування, ділову репутацію, інформацію тощо. При цьому держа­ва має право на державну таємницю.

Держава і територіальна громада є активними учасниками речо­вих правовідносин. Так, держава може бути власником майна, що знаходиться на праві державної власності (ст. 326 ЦК України). До об'єктів права державної власності належать: земля; майно, що за­безпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енерге­тична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) зна­чення; кошти республіканського бюджету; республіканський націо­нальний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхо­ві та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних за­кладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток, а також інше майно, передане у власність України іншими державами, юри­дичними особами і громадянами (ст. 34 Закону України «Про влас­ність»). Усі ці майнові надходження і складають економічну основу незалежної держави.

При цьому право державної власності здійснюється цілою низкою державних органіь, до яких, зокрема, належать: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України1, Державне казначейство Украї-

Про тимчасове положення про Фонд державного майна України: Постанова Вер­ховної Ради України від 7 липня 1992 р. № 2558-ХИ // ВВР. — 1992. — № 39. — Ст. 581.


Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 16. Держава і територіальні громади...


 


ни1, Національне агентство з управління державними корпоративни­ми правами2 тощо. Однак така розпорошеність органів не сприяє ефе­ктивному здійсненню управління державним майном. Тому в окре­мих державах існує так звана моністична модель участі держави у цивільному обороті, сутність якої полягає в тому, що головним учас­ником цивільно-правових відносин стає скарбниця. До речі, така мо­дель була передбачена первісною моделлю проекту чинного ЦК Украї­ни- Переваги її над існуючою плюралістичною моделлю участі держа­ви У цивільному обороті переконливо доведені окремими авторами3.

Окрім того, що держава є власником майна, яке перебуває у дер­жавній власності, вона у сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями, як набуття у власність скар­бу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК України), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК України), конфіскованого май­на (ч. 1 ст. 354 ЦК України) тощо. Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Що стосується територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає у тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст. 327 ЦК України), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335 ЦК України), знахід­ку (ч. 2 ст. 338 ЦК України), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341 ЦК України) тощо.

Держава і територіальні громади можуть брати активну участь і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами учас­ті держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори кудівлі-продажу державного майна шляхом приватизації'. Держава мо?ке бути емітентом та утримувачем цінних паперів, зокрема обліга­цій державної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житло­вих чеків тощо. Територіальні громади також можуть бути учасника­ми цілої низки договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснюва­ти емісію цінних паперів тощо. Однак держава і територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-пра-

1 ПР° державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня 1995 р. № 355/95 // Урядовий кур'єр. — 1995. — № 68-69.

2 ГІР° Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами: Указ Президента України від 2 вересня 1998 р. М» 969/98 // ОВУ. — 1998. — № 35. — Ст. 1297.

3 гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 2000. — Т. 1. — С. 196-198.


вових зобов'язань. Так, наприклад, вони не можуть бути визнані спо­живачами і підпадати під відповідний захист прав споживачів тощо.

Особливе місце у зобов'язальних відносинах відводиться державі і територіальним громадам як суб'єктам цивільно-правової відпо­відальності. Цивільно-правова відповідальність даних суб'єктів мо­же наступати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, завдана держав­ними органами (статті 1173-1175 ЦК України), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивіль­но-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм май­ном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (статті 174, 175 ЦК України), наприклад, майно, що ви­лучене з цивільного обороту (ч. 2 ст. 178 ЦК України). Безпосеред­нім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави і територіальних громад.

Згідно зі ст. 176 ЦК України законодавець вводить принцип роз­межування відповідальності за цивільно-правовими зобов'язання­ми. Сутність цього принципу полягає в тому, що:

1) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобо­
в'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, вста­
новлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'я­
заннями створених нею казенних підприємств (ч. З ст. 39 Закону
України «Про підприємства в Україні»);

2) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями щодо держави, АРК, територіальних громад;

3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіаль­них громад;

4) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіаль­них громад;

5) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держа­ви, АРК та інших територіальних громад.

Держава і територіальні громади можуть брати участь і в інших цивільних правовіїщосинах. Так, держава може набувати окремі пра­ва інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.

Ще одним аспектом є можливість участі держави у зовнішньо­торговому обороті. До таких форм цивільно-правової участі можна віднести: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики то­що. Останнім часом спостерігається тенденція, що суб'єктами тако-


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...


 


го зовнішньоторгового співробітництва на рівні з державою стають також і територіальні громади.

Рекомендована література:

Брагинский М. И. Участие советского государства в гражданских пра­воотношениях. — М., 1981.

Виткявичус П. П. Гражданская правосубъектность Советского государ­ства. — Вильнюс, 1978. Субъекты гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984.

Глава 17

Підстави виникнення, зміни

та припинення цивільних правовідносин

§ 1. Поняття підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

Юридична наука визначає як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин комплекс різноманітних за своїм характером явищ, які зумовлюють рух цивільного правовід-ношення. Досліджуючи виникнення, зміни та припинення цивіль­них правовідносин, ще римський юрист II віку н. є. Гай відрізняв декілька підстав їх виникнення, зміни та припинення (контракти, делікти, інші різноманітні підстави, що не належать до попере­дніх)1. Однак загальне поняття підстав виникнення, зміни та при­пинення цивільних правовідносин римськими юристами сформульо­вано не було. Розробка цього поняття в юридичній науці була пов'я­зана з осмисленням, систематизацією римського права та перероб­кою його пізнішими досліджувачами. Вперше це поняття було сформульовано засновником історичної школи права німецьким вченим Савіньї, який у роботі «Система сучасного римського права» (1849 р.) визначив такими підставами юридичні факти, тобто обста­вини, що викликають виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. У юридичній науці часів колишнього СРСР деякі науковці, крім підстав, виокремлювали ще й передумови руху ци­вільних правовідносин, які в юридичному аспекті поділялися на три основні категорії:

1) нормативні передумови (норми права);

1 Новицкий И. Б. Основы римского гражданского права: Учебник для вузов: Лекции. — М.: Зерцало, 2000. — С. 119.


2) правосуб'єктні передумови (правоздатність та дієздатність
учасників цивільних відносин);

3) фактичні підстави виникнення, зміни та припинення цивіль­
них відносин, якими є юридичні факти1. Взаємодія вказаних підстав
та передумов переважно розглядалася в тому, що: норми права ство­
рюють юридичну можливість виникнення, зміни та припинення ци­
вільних правовідносин, а юридичні факти реалізують можливість ру­
ху цих правовідносин, тобто виступають як конкретна правова осно­
ва динаміки конкретних цивільних правовідносин. У свою чергу,
цивільна правосуб'єктність також створює лише юридичну можли­
вість у суб'єктів мати цивільні права та обов'язки, водночас як юри­
дичні факти були юридичною підставою для кожного конкретного
цивільного права та обов'язку, тобто підставою, потрібною для пере­
творення вказаної юридичної можливості у дійсність.

У новому цивільному законодавстві України ці погляди зазнали деяких змін.

Стаття 11 ЦК України визначає серед підстав виникнення ци­вільних прав та обов'язків різноманітні юридичні факти: дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; настання або ненастання певної події у випад­ках, встановлених актами цивільного законодавства або договором; рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законо­давства.

Разом з тим, закон визначає як підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, крім юридичних фактів, акти цивільного зако­нодавства, а у випадках, визначених ними, акти органів державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органів міс­цевого самоврядування, з яких цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо. Отже, норми права, які раніше розгляда­лися вченими як нормативні передумови руху цивільних правовід­носин, у даний час розглядаються як одна з підстав їх виникнення.

Із зазначеного випливає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, наприк­лад, безпосередньо із закону виникають права та обов'язки предста­вництва за законом (ст. 242 ЦК України), черговість спадкування за законом (ст. 1258 ЦК України), обов'язок складення проміжного ліквідаційного балансу та ліквідаційного балансу ліквідаційною ко­місією юридичної особи у випадку ліквідації юридичної особи (ст. 111 ЦК України), обов'язок юридичної особи у разі зміни свого

1 Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С 5.


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...


 


найменування помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації (ст. 90 ЦК України) та ін.

Цивільні права та обов'язки можуть також безпосередньо виника­ти з актів органів державної влади, органів влади Автономної Респу­бліки Крим або органів місцевого самоврядування. Для цього вони мають бути видані у випадках і в межах, встановлених актами ци­вільного законодавства. На практиці найбільш поширеними підста­вами виникнення цивільних прав та обов'язків є юридичні факти, примірний перелік яких міститься у частині 2 ст. 11 ЦК України.

Що ж до підстав зміни та припинення цивільних правовідносин, то вони є аналогічними підставам їх виникнення. Так, наприклад, підставою зміни або припинення існуючих цивільних правовідно­син можуть бути різноманітні дії осіб, спрямовані на зміну або при­пинення існуючих цивільних прав та обов'язків (наприклад, заміна сторін у правовідношенні внаслідок правонаступництва, відступ-лення права вимоги кредитора, виконання обов'язку боржника по­ручителем, переведення боргу боржником, настання або ненастання події, передбаченої законом або договором, прийняття судового рішення або акта цивільного законодавства та ін.).

§ 2. Поняття юридичного факту

Під юридичним фактом у науці цивільного права України розу­міють конкретні обставини реальної дійсності, з якими норми ци­вільного права пов'язують виникнення, зміну або припинення ци­вільних прав та обов'язків, тобто правовідносин.

Юридичний факт як обставина характеризується такими ознаками: це обставини конкретні, визначені зовні; такі, що дістають вираження у наявності або відсутності визначених явищ матеріального світу; такі, що містять інформацію про стан суспільних відносин, які входять до предмета правового регулювання; прямо або побічно передбачені нор­мами права; викликають передбачені законом правові наслідки1.

Від юридичних фактів слід відрізняти юридичні умови, тобто об­ставини, що мають юридичне значення для настання правових на­слідків, але пов'язані з ними не прямо, а через одну або кілька про­міжних ланок. До них можна віднести, наприклад, обставини, що обумовлюють правосуб'єктність учасників цивільних відносин (гро­мадянство, стать, вік та ін.) або елементи правостворюючих скла­дів, що передують даному, наприклад, право власності на річ є юри­дичною передумовою для розпорядження нею власником — його вступу у правовідносини купівлі-продажу, міни, дарування тощо.

1 Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М.: Юрид. лит., 1984. — С. 13.


Серед найбільш поширених юридичних фактів, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, закон визначає, зокрема:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а також інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Отже, зазначений перелік не є вичерпним, що дуже важливо в умовах сучасного економічного обороту. До юридичних фактів слід також віднести певні події, настання або ненастання яких може бу­ти підставою для виникнення цивільних правовідносин у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, а та­кож з рішення суду.

Як правило, цивільних прав та обов'язків, які не мали б під со­бою підстав, не існує, цивільно-правові наслідки можуть наступати за наявності одного юридичного факту, наприклад, для встановлен­ня правовідносин купівлі-продажу сторонам достатньо укласти між собою лише відповідний договір, так званий «простий юридичний факт». Однак наступ більшості цивільно-правових наслідків буває зумовлений, як правило, сукупністю юридичних фактів, що має на­зву складного юридичного факту (юридичного складу), наприклад, передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм на строк більше одного року вимагає не тільки укладення сторонами відпо­відного договору, але і його державної реєстрації. Складний юри­дичний факт у правовій науці поділяється на групу юридичних фа­ктів (декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає той самий правовий наслідок), наприклад, перебіг строку позовної дав­ності (ст. 264 ЦК України) зупиняється за однією із зазначених у цій статті підстав, та фактичний (юридичний) склад, що є системою елементів (юридичних фактів), які певним чином пов'язані у прос­торі, часі та взаємообумовлені, правові наслідки за якими наступа­ють лише за наявності всіх елементів. Так, наприклад, право стра­хувальника на отримання страхової суми від страховика при добро­вільному страхуванні виникає за умови укладення між ними договору страхування, сплати першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором, та настання страхового випадку.

§ 3. Класифікація юридичних фактів

Різноманітні юридичні факти залежно від притаманних їм ознак підлягають відповідній класифікації. За критерієм волі всі юридич­ні факти залежно від вольового чи не вольового характеру юридич­ного факту поділяються на дії та події.


 




Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 17. Підстави виникнення, зміни та припинення...


 


Під діями розуміють обставини, що виникають за волею люди­ни, тобто вольові акти (наприклад, укладення цивільного догово­ру, прийняття спадщини, прийняття акта органу державної вла­ди), з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. На відміну від дії, подія є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі люди­ни (наприклад, стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть та ін.). Так, смерть фізичної особи може породити правові наслідки у вигляді правовідносин спадщини, а така подія, як заги­бель корабля під час бурі, є юридичним фактом, що породжує пра­во страхувальника отримати страхове відшкодування від страхо­вика. Однак не у всіх випадках події можуть виникати без участі вольової дії особи.

Залежно від наявності вольового моменту у виникненні подій во­ни поділяються на абсолютні та відносні. Абсолютними подіями є явища, що виникають і розвиваються без участі вольових дій учасни­ків цивільних відносин, наприклад, стихійне лихо (повінь, земле­трус, снігові замети, бурі та ін.). На відміну від абсолютних, відносні події виникають за волею людей, але в подальшому розвиваються не­залежно від їх волевиявлення. Наприклад, пожежа, що знищила житловий будинок, може виникнути не тільки від удару блискавки, а й внаслідок вольових дій його мешканців (підпал, дії, що порушу­вали правила протипожежної безпеки, та ін.). Треба зазначити, що не всі події є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки для виникнення останніх необхідною є наявність відповід­них правових норм, які пов'язували б з їх наступом певні правові на­слідки. Близькі до відносних подій і такі юридичні факти, як строки, оскільки встановлення строку залежить від волі суб'єктів цивільного права, а його подальший перебіг здійснюється відповідно до об'єкти­вних законів перебігу часу, непідвласних їх волі. Відповідно до цього строки розглядаються в науці цивільного права як особлива катего­рія юридичних фактів, які не належать до дій або подій1.

У свою чергу, всі дії в науці цивільного права поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є дії, що відповідають вимогам цивільного законодавства, тобто прямо передбачені зако­ном або такі, що не суперечать йому, і відображають правомірну з точки зору закону поведінку учасників цивільних відносин. Право­мірні дії у свою чергу поділяються: за суб'єктами (дії фізичних осіб, юридичних осіб приватного права, суб'єктів публічного права); за способом вчинення (особисто або через представника); за спосо­бом вираження та закріплення (мовчання, жестом, документом)

1 Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве. — М.: Юрид. лит., 1967. — С. 9-10.


та ін. Правомірними є переважна більшість юридичних фактів, на­приклад, велика кількість цивільних правочинів та актів органів державної влади. Останнє обумовлене тим, що цивільне право регу­лює відносини, які опосередковують дію звичайного економічного обороту в суспільстві.

Правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичними вчинками є правомірні дії суб'єктів цивільних право­відносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивіль­них прав та обов'язків. Юридичні вчинки викликають правові на­слідки незалежно від того, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове зна­чення, бажав чи не бажав наступу відповідних правових наслідків. Прикладами юридичних вчинків є створення автором об'єктів інте­лектуальної власності, виявлення скарбу, знахідка, які за умов, ви­значених законом, ведуть до виникнення у суб'єктів цивільних пра­вовідносин права власності на такі об'єкти.

Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, що породжують правові на­слідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. До юридичних актів належать правочини та адміністративні ак­ти. Оскільки саме правочини виражають притаманні цивільному праву принципи та методи регулювання суспільних відносин, най­більш поширеним видом юридичних актів у цивільному праві є саме правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків.

Нарівні з правочинами цивільні права та обов'язки можуть поро­джуватися й адміністративними актами органів державного управ­ління, органів влади Автономної Республіки Крим або органів міс­цевого самоврядування. Останні вчиняються, як правило, з на­міром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки, у зв'язку з цим підставою виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути лише такі адміністративні акти, що вчиняються з на­міром викликати не тільки адміністративні, а й цивільно-правові наслідки. Адміністративні акти можуть бути спрямовані на виник­нення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків у конкре­тного учасника цивільних відносин, наприклад, прийняття рішень про реквізицію майна або оформлення державного замовлення; про надання опікуну дозволу органу опіки та піклування на укладення договору, що підлягає нотаріальному посвідченню та (або) держав­ній реєстрації; про надання особі, у випадках, визначених законодав­ством, дозволу (ліцензії) на здійснення окремої операції (наприклад, валютної) або певного виду діяльності (наприклад, банківської, депо­зитарної, страхової) та ін. Однак на відміну від часів існування пла-

15 3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 18. Правочини


 


нової державної економіки, значення адміністративних актів як під­стави цивільних правовідносин у сучасних умовах значно зменшило­ся. Окремим видом юридичних актів є судові рішення, що встанов­люють цивільні права або обов'язки. Будучи актом правосуддя, рішення впливає на поведінку учасників цивільних відносин, оскіль­ки підтверджує наявність або відсутність цивільних відносин, їх зміну або припинення. Прикладом рішення, що є підставою для ви­никнення цивільних прав та обов'язків, є рішення суду про визнання права власності на майно.

На відміну від правомірних, під неправомірними діями розу­міють дії суб'єктів цивільних відносин, які суперечать актам ци­вільного законодавства та моральним засадам суспільства. До не­правомірних дій слід віднести: завдання шкоди (делікти); дії, вчи­нені в порушення договірних зобов'язань; зловживання правом, безпідставне збагачення та ін. Неправомірними є також дії, що су­перечать нормам інших галузей права (наприклад, кримінального або адміністративного).

Деякі автори поділяють юридичні факти залежно від тривалості існування фактичних обставин на факти короткотривалої дії (на­приклад, договір перевезення транспортом загального користуван­ня) або довготривалої дії (стану)1. До останніх можна віднести юри­дичні факти, які характеризуються стабільністю та тривалим часом існування (наприклад, громадянство, перебування у шлюбі, під опікою, членство у підприємницькому товаристві).

У свою чергу, залежно від характеру наслідків юридичні факти поділяються деякими авторами2 на:

— правостворюючі, з якими закон пов'язує виникнення цивіль­них правовідносин;

— провозмінюючі, з якими закон пов'язує зміну існуючих ци­вільних правовідносин (наприклад, зміна сторін у правовідно-шенні);

— правоприпиняючі, з якими закон пов'язує припинення існую­чих цивільних правовідносин (наприклад, смерть фізичної особи, лік­відація юридичної особи, домовленість сторін, знищення речі, про­щення боргу, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.);

— правоперешкоджаючі, що перешкоджають виникненню, зміні та припиненню правовідносин, наприклад, визнання фізичної особи

1 Алексеев С. С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1982. — С. 177-178. Харитонов Е. О., Санхметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Види договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. — К.: А. С. К., 2001. — С. 85-86.


судом недієздатною веде до неможливості вчинення нею правочи-нів, оскільки останні від її імені та в її інтересах вчиняє опікун (ст. 41 ЦК України);

— правовідновлюючі, поява яких веде до відновлення існував­ших раніше правовідносин (наприклад, поява фізичної особи, яка була оголошена судом померлою). Остання має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, за винятка­ми, встановленими законом (ст. 48 ЦК України).

Деякі автори1 поділяють юридичні факти на позитивні, зміст яких складають явища дійсності (наприклад, факт укладення дого­вору, виконання зобов'язань, завдання шкоди), що існують або існу­вали раніше, та негативні, що відображають у своєму змісті відсут­ність явища, з відсутністю якого закон в окремих випадках пов'язує наступ юридичних наслідків (наприклад, для призначення опікуном фізична особа не повинна бути позбавлена батьківських прав).

У науковій та навчальній літературі існують і більш деталізовані класифікації юридичних фактів. Наприклад, юридичні факти поділяють на оформлені та неоформлені, визначені та відносно визначені тощо.

Рекомендована література:

Алексеев С. С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1982.

Исаков В. Б. Юридические фактьі в советском праве. — М.: Юрид. лит.,

1984.

Иоффе О. С. Правоотношение по советскому гражданскому праву //

Избранньїе трудьі по гражданскому праву. — М.: Статут, 2000. —

С. 508-695.

Красавчиков О. А. Юридические фактьі в советском гражданском праве.

— М.: Госюриздат, 1958.

Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М.: Юрид. лит., 1974.

Глава 18 Правочини

Поняття правочину

Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обстави­ною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припи­нення цивільних правовідносин. Відповідно до цього цивільне зако-

1 Красавчиков О. А. Юридические фактьі в советском гражданском праве. — М.: Госюриздат, 1958. — С. 91-92.


 



•5*3285



Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ


Глава 18. Правочини


 


нодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Поняття «правочин», що використовується в ЦК Укра­їни, є суто українським терміном, який раніше використовувався в українському законодавстві протягом 20-30-х років, і є тотожним терміну «угода», що містився у ЦК Української РСР (1964 p.).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-18; просмотров: 242; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 174.129.59.198 (0.142 с.)