Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

 

що являють собою твори відомих римських вчених). Це друга скла­дова частина предмета науки цивільного права.

Третьою складовою частиною предмета цивільно-правової науки слід вважати порівняльний аналіз цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах, вивчення зарубіжного законодавства та до­свіду і знань зарубіжної цивільно-правової доктрини.

Слід зазначити, що у правовій державі суспільні відносини, що складають предмет цивільного права, повинні підлягати критичній оцінці з точки зору добра і справедливості. Це зумовлюється існу­ванням у цивільно-правовій науці прагнення досягти певних ідеа­лів добра і справедливості в цивільно-правовому регулюванні. Дана проблема вирішується за допомогою цивільно-правової політики¹. Вона має справу з вивченням того, як повинні розвиватися суспіль­ні відносини і яким має бути досконале правове регулювання, що є доцільним, розумним і справедливим. Цивільно-правова політика як складова частина науки цивільного права вивчає сучасні тенден­ції економіко-правового розвитку, прогнозує розвиток цивільно-правових явищ. Зазначене є також складовою частиною цивільно-правової науки.

Отже, цивілістика вивчає поняття цивільного права та його міс­це у системі права, історичний розвиток, аналізує чинне законодав­ство та закономірності розвитку цивільно-правових норм, їх зміст і систематизацію, досягнення зарубіжної цивільно-правової доктри­ни, проводить порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного за­конодавства, прогнозує сучасні тенденції розвитку цивільного пра­ва на підставі оцінки сучасних суспільних відносин, які складають предмет цивільно-правового регулювання.

Необхідно також вирізнити зміст цивільно-правової науки: су­купність знань щодо цивільно-правових явищ, які можна система­тизувати за основними розділами цивілістики. До них належать вчення про правовідносини, вчення про правоздатність, вчення про цивільно-правову відповідальність, про юридичні факти тощо. Роз­діли знань, що складають зміст цивілістики, не збігаються з систе­мою цивільного права.

Положення цивільно-правової науки не тільки складають основу для створення цивільно-правових норм, а й розробляють самостійні теоретичні категорії, як наприклад, цивільно-правовий обіг — су­купність угод усіх учасників і зобов'язальні відносини, що виника­ють на підставі цих угод.

Отже, наука цивільного права — це систематизовані знання про цивільно-правові явища, їх властивості і закономірності розвитку,

¹ Муромцев С. Что такое догма права? // Юрид. вестник. — 1884. — № 3.

спроби і шляхи досягнення ефективності цивільно-правового регу­лювання суспільних відносин, розробка нових знань на підставі вивчення та співвідношення історичного розвитку, а також аналізу досягнень вітчизняної та зарубіжної цивілістики.

§ 2. Методи дослідження науки цивільного права

Методи наукового дослідження — це прийоми, способи і засоби вирішення відповідних наукових завдань.

Метод (від грец. теіосюз — шлях дослідження, спосіб пізнання) — це спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні. Юридичний метод як шлях пізнання — це шлях поглиблення і розвитку знань, безперервний рух від накопичених знань до їх збагачення, до більш високого рівня, більш змістовного знання. Юридичний метод — це юридичне знання в його формуванні, зміні, поглибленні і розвитку.

У юридичній науці використовують загальнонаукові і спеціальні методи дослідження. Загальнонаукові методи застосовуються в усіх суспільних науках. Загальнонаукові методи — це методи філософ­ського характеру, що визначають загальну методологічну спрямо­ваність кожного дослідження. До них належать матеріалістичні ме­тоди пізнання розвитку суспільних відносин і, перш за все, метод матеріалістичної діалектики. Виходячи з нього, правове досліджен­ня має базуватися на об'єктивному і всебічному аналізі реальної дійсності, тобто на конкретних суспільних відносинах, реальній практиці, оцінці історичного розвитку. Отже, досліджуючи певні правові явища у сфері суспільних відносин, вчений використовує загальнофілософські методи пізнання дійсності.

Крім загальнофілософських, у правовій науці (в тому числі й у цивілістиці) використовують спеціальні методи, тобто такі способи і прийоми дослідження, притаманні певній науці, до яких належать соціологічні методи, порівняльний метод, метод комплексного ана­лізу та системний метод.

Соціологічний метод — це метод спеціального соціологічного пізнання і прийомів. Цивільно-правова наука глибоко і всебічно вивчає багатоманітні зв'язки цивільного права з життям суспільст­ва і держави і навпаки — вплив суспільних відносин на цивільне право. Спрямованістю соціологічного методу є вивчення ефективно­сті застосування норм цивільного законодавства та його інститутів. Це неможливо без конкретного аналізу судової практики, проведен­ня соціологічних опитувань, вивчення матеріалів засобів масової ін­формації.

Порівняльний метод заснований на вивченні правового регулю­вання відповідних правовідносин в інших законодавствах і право-

 

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

 

вих системах. При цьому кожний предмет дослідження, тобто кон­кретний інститут, загальні принципи певної системи норм, окремі правові категорії тощо, вивчаються всебічно в їх історичному роз­витку, становленні з урахуванням доктринальних дискусій, до­цільності застосування у вітчизняному праві. Зокрема, такий відо­мий інститут англо-американського права, як довірча власність (траст) недоцільно використовувати у вітчизняному законодавстві без пристосування до нашої, континентальної системи права, в якій не дозволяється «розщеплення» права власності. Цивілісти виступили з критикою щодо автоматичного запровадження даного інституту, оскільки це, практично, руйнувало всі постулати вчен­ня про право власності, що склалося в європейському праві. Була запропонована більш притаманна нашому праву цивільно-правова конструкція — договір управління майном.

Метод комплексного аналізу — це комплексний, всебічний ана­ліз проблемного питання, певної категорії за допомогою інших на­ук. Наприклад, інститут права власності не можна виокремити від відповідних економічних досліджень.

Даний метод проявляється й у взаємопов'язаному вивченні ін­ших правових явищ. Так, зокрема, інститут обмежених речових прав необхідно вивчати з точки зору принципових засад підгалузі речового права, схожих зобов'язальних прав, а заставне право не можна досліджувати без аналізу інших способів забезпечення зобо­в'язань, їх загальних рис та відмінностей.

Системний метод (метод системного аналізу) полягає в тому, що конкретне явище розглядається як система, тобто певна орга­нізаційна форма, в якій складові частини поєднані спільною ме­тою. Системний аналіз полягає у виявленні її елементів, встанов­ленні взаємозв'язків між ними, визначенні загальних рис, харак­терних ознак, які дають змогу об'єднати елементи в єдине ціле. Такі системні аналізи на сучасному етапі є дуже актуальними, і можна виділити проблемні аспекти в систематизації зобов'язань, речових прав, юридичних осіб, договорів тощо.

Слід зазначити, що у своєрідній специфіці предмета юридичної науки в цілому і в цивільно-правовій науці зокрема дістає своє ви­раження специфіка спеціальних методів.

§ 3. Наука цивільного права та інші юридичні науки

Юридична наука — це система юридичних знань про предмет на­уки, отриманий за допомогою юридичного методу. Структурними елементами юридичної науки є окремі юридичні дисципліни — юридичні науки, кожна з яких вивчає певні аспекти права. Ви-

різняють такі групи юридичних дисциплін: юридичні науки теоре­тичного та історичного профілю (теорія держави і права, історія по­літичних і правових вчень, загальна історія держави та права, істо­рія держави і права України тощо); галузеві юридичні науки (конституційне, адміністративне, цивільне, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, трудове, сімейне, підпри­ємницьке, аграрне, екологічне, міжнародне право тощо); спеціальні юридичні науки (правова статистика, кримінологія, судова медици­на, судова психіатрія тощо).

Провідне місце посідають юридичні науки теоретичного та істо­ричного профілю, які мають методологічний характер. Кожна га­лузева наука — це певна теорія, а історія політичних і правових вчень — це історія теорії держави і права. Предметом науки історії держави і права, а також науки теорії держави і права виступають не одна, а всі галузі права, тобто вся сукупність правових явищ су­спільства.

Наука цивільного права спирається на методологічні науки, ви­користовуючи фундаментальні розробки у сфері теорії та історії держави і права.

Розроблені теорією держави і права положення про предмет і ме­тод правового регулювання, вчення про норму права та правовідно­сини, тлумачення нормативних актів є підґрунтям цивільного пра­ва і використовуються наукою цивільного права для відповідних до­сліджень.

Дослідження у сфері історичного розвитку держави і права є ко­рисними для узагальнення досвіду існування того чи іншого цивіль­но-правового інституту в його історичному розвитку та прогнозу­вання подальшого існування.

Предмет дослідження цивілістики пов'язаний з іншими галузе­вими науками, причому такий взаємозв'язок є різним залежно від того, що являє собою певна галузь права. Між наукою цивільного права і науками конституційного, адміністративного та процесуаль­ного права розмежування є більш чіткими, ніж з науками трудово­го, сімейного, земельного права, які відмежувалися від цивільного права і стали самостійними галузями права.

Наука цивільного права міцно пов'язана з усіма юридичними на­уками. Проте слід пам'ятати, що тенденція відновлення приват­но-правових засад у суспільстві призвела до зміни всієї системи приватного права, а це, безумовно, вплинуло і на взаємодію та спів­відношення з іншими науками. Досягненням сучасної юридичної науки можна вважати запровадження поділу всієї правової сфери на приватно-правову та публічно-правову. Наслідком є відмова від

 

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

 

підпорядкування цивільного права та його науки конституційному (державному праву), яке посідало провідне місце серед інших галу­зей права. Сьогодні система права та юридичних наук заснована на взаємодії та рівності приватно-правових і публічно-правових засад, в основі яких лежить конституційний принцип визнання прав і сво­бод людини найвищою соціальною цінністю. Фундаментом приват­но-правової сфери життя суспільства є економічні невід'ємні права особи: право власності, інші речові права, а також можливість укла­дати будь-які угоди щодо матеріальних благ на підставі принципу свободи договору, принципу рівності тощо; особисті немайнові пра­ва особи — право на життя, честь, ділову репутацію, особисту недо­торканність, авторство і т. ін. Все це входить до сфери правового ре­гулювання цивільного права і предмета його науки. Тобто, спираю­чись на конституційні норми, цивілістика поглиблено вивчає приватно-правові відносини в їх історичному та порівняльному ас­пекті, прогнозує тенденції розвитку, аналізує проблемні питання. Слід сказати, що саме цивілістика визначає основні тенденції роз­витку суспільних відносин за участю приватних осіб. Все це свід­чить про підвищення соціальної значимості науки цивільного права та посилення її ролі серед інших юридичних наук.

У зв'язку з тим, що цивільне право складає основу правопорядку, заснованого на ринковій економіці, основні категорії цивільного пра­ва, сформульовані його наукою, використовуються у суміжних з ци­вільним правом галузях і їх доктринах. Наука земельного права, враховуючи комерціалізацію відносин публічно-правової сфери, піс­ля проголошення права приватної власності на землю, широко вико­ристовує категорії договорів про відчуження земельної ділянки, оренди, застави, ренти, довірчого управління тощо, тобто суто ци-^ілістичних понять. Наука трудового права, незважаючи на спе­ціальну соціально-гарантійну спрямованість, використовує катего­рію договору саме в цивілістичному розумінні у зв'язку з розвитком інституту трудового договору як приватно-правової категорії.

Якщо науки вищезгаданих галузей права, що перебувають на ме­рі приватно-правових і публічно-правових сфер, характеризуються»іевною залежністю від постулатів науки цивільного права, то науки»'ііх галузей, що входять до системи приватного права — сімейне і (Міжнародне приватне право, проникнуті єдністю основних понять, ^окрема правоздатності, дієздатності, правовідносин та їх видів, Лравочинів, права власності тощо, особистих немайнових прав та їх класифікації, сформованих цивілістичною наукою. Концептуаль­ний підхід, визначений останнім часом у цивілістиці, полягає в то-\у, що загальні норми і принципи цивільного права можуть засто-

совуватися в субсидіарному порядку для регулювання будь-яких приватно-правових відносин.

Слід зазначити, що дискусійними питаннями науки цивільного права та інших юридичних наук, галузі яких містять регламента­цію великої кількості приватних відносин, є розмежування відпо­відних галузей права, зокрема земельного, сімейного і цивільного права. Це є важливим, оскільки кожна наука повинна мати чітко визначений об'єкт дослідження, а це пов'язано із встановленням чіткого розмежування галузей права.

Ще однією проблемою науки цивільного права є взаємовідношення з господарським правом. Чи можна вважати господарське право окремою галуззю і наскільки доцільним виглядає такій підхід? Дис­кусія навколо цієї проблеми існує вже чимало років. Концепція, створена вченими-цивілістами — розробниками ЦК України, поля­гає в тому, що господарського права як галузі права існувати не мо­же і Господарський кодекс не потрібний, тому що приватно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється в межах ци­вільного права, а публічно-правове має різногалузевий характер, і норми, що належать до адміністративного, фінансового, земельного та податкового права, заслуговують окремої кодифікації. Проте мож­на говорити про відособлення господарського права як навчальної дисципліни і, можливо, науки господарського права.

Взаємний вплив існує між наукою цивільного та цивільно-проце­суального права. їх взаємопов'язаність є настільки суттєвою, що де­які дослідження у сфері однієї галузі не можуть відбуватися без від­повідних вивчень в іншій. Це стосується дієздатності фізичних осіб, визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення громадя­нина померлим, цивільно-правової відповідальності тощо.

Цивільне право охоплює економічне життя суспільства, тому слід також сказати про тісний взаємозв'язок науки цивільного пра­ва та економічних наук.

На жаль, завдяки надмірній ідеологізації суспільства в цивільно­му праві і науці закріпилися політекономічні категорії. Сьогодні цивілістика вже поступово відмовляється від них. Вказана пробле­ма стосується так званих «форм власності». Ця «форма власності» — суто економічна, а не юридична категорія. З юридичної точки зо­ру існує одне право власності з різними суб'єктами — громадянами, юридичними особами, державою, територіальною громадою.

§ 4. Цивільне право як навчальна дисципліна

Навчальна дисципліна «Цивільне право» — це впорядковані та систематизовані дані щодо основних цивільно-правових постулатів

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Глава 5. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

 

і категорій. Цивільне право як навчальна дисципліна вивчає ци­вільне право і науку цивільного права. Отже, предметом цивільного права як навчальної дисципліни слід вважати вивчення цивільного права і науки цивільного права, теоретичних і законодавчих катего­рій цивільного права, які безпосередньо розкривають зміст інститу­тів і підгалузей цивільного права та практики застосування цивіль­но-правових норм.

Слід зазначити, що навчальний курс цивільного права лише тоді має фундаментальний характер, коли спирається на досягнення на­уки цивільного права. Предметом навчання має бути правознавст­во, а не законознавство. Основу викладання мають становити не ли­ше конкретні законодавчі норми, а й концепції, теорії цивілістич-ної науки та їх практичне використання, у тому числі в різних правових системах.

Завданням цивільного права як навчальної дисципліни є викла­дення діючого цивільного законодавства та існуючої практики на науковому фундаменті та відповідних теоретичних концепціях. Глибоке пізнання соціально-економічної та юридичної природи ци­вільно-правових інститутів формує професіональну правосвідомість сучасного юриста та надає змогу аналізувати зміни і вдосконалення у законодавстві та правозастосовчій діяльності.

Одним із найважливіших завдань цивільного права як навчаль­ної дисципліни є теоретико-пізнавальні завдання отримання, ана­лізу та систематизації досягнень цивілістичної науки. Проте систе­ма курсу цивільного права не збігається з системою цивільного пра­ва як галузі права і системою цивільного законодавства. Вона являє собою певне поєднання цих систем і відображає призначення нав­чальної дисципліни цивільного права — навчити студентів викорис­товувати правову інформацію на підставі аналізу сутності цивіль­но-правових категорій та теоретичного обґрунтування закріплених у законодавстві норм.

Навчальний курс цивільного права за своєю структурою не може бути копією ЦК України, оскільки з навчально-методичних позицій це не виправдано. Такий підхід запропоновано на підставі існуван­ня переважного значення для юридичної освіти — догми права, що виникло ще у середні віки при вивченні римського права, а саме ко­дифікації Юстиніана (гаііо зсгіріа) в італійських університетах. Ра­дянська доба характеризується аналогічним підходом до системати­ки навчального матеріалу.

Система навчального курсу цивільного права не збігається із сис­темою цивільного права і системою ЦК України і має різні варіанти.

Автори даного підручника вважають за доцільне структурувати навчальний матеріал, викладений у Загальній та Особливій части­нах, таким чином.