Поняття виконання зобов'язань

Виконання зобов'язання — це здійснення боржником дії (або утри­мання від дії), яка є об'єктом зобов'язального правовідношення.

Виконання зобов'язання здійснюється за загальними правила­ми або принципами виконання зобов'язань. У радянській юри­дичній науці досить глибоко досліджувались питання про перелік та співвідношення цих принципів. Зокрема, до них відносили: 1) принцип реального виконання; 2) принцип належного вико­нання; 3) принцип взаємного співробітництва; 4) принцип еконо­мічності. При цьому найбільш дискусійною була і залишається проблема співвідношення принципів реального та належного ви­конання.

З цього приводу в літературі було висловлено три основні точки зору:

1) виконання в натурі є однією із складових належного виконання¹;

2) належне виконання є частиною реального виконання²;

3) принцип реального виконання — це загальне правило, згідно з яким зобов'язання має бути виконане у тому вигляді, в якому во­но визначене законом або договором, вважає О. С. Іоффе. Цей принцип суттєво впливає на виконання зобов'язання протягом усього терміну його дії — як на стадії нормального розвитку, так і в разі порушення. Але на кожній із вказаних стадій він вияв­ляється по-різному.

Доки зобов'язання не порушено жодною зі сторін, воно має вико­нуватися у точній відповідності зі всіма елементами, що становлять його зміст (за предметом, строком, способом тощо). У цьому разі ре­альне виконання означає належне виконання, і не лише боржник має належно його виконати, а й кредитор не має права ухилятися від прийняття такого виконання. Але коли зобов'язання порушено, можливість належного виконання у повному обсязі виключається, проте зберігається можливість фактично здійснити ті дії, що є ос­новною метою зобов'язання, тобто виконати його в натурі³.

На наш погляд, слід погодитися з тими авторами, які вважають, що реальне і належне виконання — різноплощинні явища. У пер­шому випадку виражена сутність виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (утримання від дії). Пе­ревіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, треба дати відповідь на два самостійних за значенням запитання: 1) чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідного правовідношення (чи дотримані ви­моги реального виконання); 2) яким чином ця дія вчинена (чи до­тримані вимоги належного виконання)⁴.

Визначення обсягу конкретного цивільного правовідношення дає можливість порівняти реальну поведінку учасників з комплексом їхніх прав та обов'язків, встановлених нормами права та договором, тобто з тією моделлю поведінки суб'єктів, якої вони мають дотриму­ватися, причому особливості виконання зобов'язання обумовлені матеріальним змістом цих відносин.

¹ Краснов Н. И. Реальное исполнение договорных обязательств между социалисти­ческими организациями. — М.: Госюриздат, 1959. — С. 16.

Венедиктов А. В. Гражданско-правовая охрана социалистической собственности в СССР. — М.; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1954. — С. 164.

³ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 60-61.

¹ Брагинский М, И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. — М.: Статут, 1998. — С. 336.

 

317₂ 3-285

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 34. Виконання зобов'язань

 

§ 2. Принцип належного виконання зобов'язання

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися на­лежним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 527 ЦК України закріплює обов'язко­вість виконання зобов'язання належними сторонами.

Аналіз вищевказаних та інших загальних положень дозволяє зробити висновок, що поняття належного виконання зобов'язання охоплює виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета та належним способом.

Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із ви­щевказаних вимог, таке виконання вважається неналежним. А коли боржник взагалі не вчинив дії (або не утримався від дії), яка складає предмет зобов'язання, або допустив порушення таких умов, що нада­ють кредитору право відмовитися від прийняття виконання і остан­ній реалізував це право, має місце невиконання зобов'язання.

§ 3. Суб'єкти виконання

Коли суб'єктами зобов'язання є тільки дві особи, то одна з них, яка є кредитором, може вимагати виконання зобов'язання у повно­му обсязі тільки від тієї особи, яка виступає як боржник.

За загальним правилом зобов'язання має бути виконане кредито­рові боржником особисто. Але у випадках, встановлених законом або договором, та коли це випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання, суб'єкти зобов'язання та суб'єкти його виконан­ня можуть не збігатися, оскільки відповідно до ст. 528 ЦК України виконання зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, за­пропоноване за боржника іншою особою. Але коли остання не вико­нає зобов'язання або виконає його неналежним чином, це зобов'я­зання повинен виконати сам боржник. Крім того, інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпе­ки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і за­стосовуються положення статей 512-519 ЦК України.

Кожна зі сторін має право вимагати доказів того, що зобов'язан­ня виконується належним боржником або приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Коли суб'єктами зобов'язального правовідношення є лише дві особи — кредитор і боржник, то цілком ясно, кому надавати вико­нання. Але на практиці трапляються зобов'язання з множиною осіб у зобов'язанні.

У ст. 540 ЦК України закріплений частковий порядок виконан­ня зобов'язань із множиною осіб: якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен викона­ти зобов'язання у рівній частці, якщо інше не встановлено догово­ром або актами цивільного законодавства.

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випад­ках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподіль­ності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК України).

Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із борж­ників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед креди­тором.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зво­ротну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку тому із них, хто у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплаче-не припадає у рівній частці на всіх солідарних боржників. Відноси­ни за взаємними розрахунками між боржниками після того, як один із них виконав солідарний обов'язок, також мають зобов'я­зальний характер і називаються регресними зобов'язаннями.

За регресним зобов'язанням кредитор (регредієнт) зобов'язаний перед третьою особою до виконання, вправі віднести його повністю або частково за рахунок боржника (регресата), дія чи бездіяльність якого обумовили залучення кредитора до такого виконання.

Характерними ознаками регресного зобов'язання є: 1) його по­хідний характер щодо основного зобов'язання; 2) один або всі його учасники є також суб'єктами основного зобов'язання; 3) виконання одним із них основного зобов'язання або навіть саме його виникнен­ня обумовлюється дією чи бездіяльністю осіб, з якими внаслідок цього і встановлюється регресне зобов'язання.

Регресні зобов'язання можуть виникати не лише внаслідок вико­нання солідарного обов'язку одним із боржників, а також і в інших випадках, встановлених законом.

Суб'єкти виконання при заміні осіб у зобов'язанні

Заміна осіб означає, що первісні учасники із зобов'язання вибу­вають, а їхні права та обов'язки переходять до інших суб'єктів. За-

 

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 34. Виконання зобов'язань

 

міна осіб у зобов'язанні може здійснюватися заміною кредитора або боржника.

Заміна кредитора

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою вна­слідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання зобов'язання боржника його поручителем або заставодавцем (май­новим поручителем); 4) виконання третьою особою за боржника йо­го зобов'язання перед кредитором, а також в інших випадках, вста­новлених законом (ст. 512 ЦК України). Але така заміна може бути заборонена приписом закону або договором. Наприклад, заміна кре­дитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином на­зивається цесією. Кредитора, який уступає своє право, називають цедентом, а особу, якій право уступається, — Цесіонарієм.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій формі, що і правочин, з якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни креди­тора у зобов'язанні, яке виникло із правочину, що підлягає держав­ній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права, при цьому згода боржника на таку заміну не потрібна, оскіль­ки цесія ні в якій мірі не погіршує його положення. Але вищевказа­не правило не є імперативним приписом, оскільки договором або за­коном може бути встановлено інше.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кре­диторові документи, що засвідчують передані права, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не викону­вати свого зобов'язання новому кредиторові до надання йому дока­зів переходу до нього прав за зобов'язанням. Крім того, закон вима­гає, щоби боржник був повідомлений про заміну кредитора у пись­мовій формі. При порушенні цього припису боржник має право здійснити виконання первісному кредиторові і воно буде вважатися належним.

Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кре­дитором за недійсність переданої йому вимоги, але не несе відпо­відальності за її невиконання боржником, крім випадків, коли пер­вісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Боржник у зобов'язанні має право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання повідомлення про його заміну.

Заміна боржника у зобов'язанні називається переведенням бор­гу. Первісний боржник вибуває із зобов'язання і заміняється іншою особою. На це потрібна згода кредитора, тому що для нього особис­тість боржника (його кредитоздатність та інші якості) може мати суттєве значення. Новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кре­дитором і первісним боржником.

Заміна боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або за­ставою, має певні особливості. Зокрема, порука і застава, встановле­на іншою особою, припиняються після заміни боржника, якщо пору­читель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зо­бов'язання новим боржником. Вказане правило є логічно обґрунтова­ним, оскільки, гарантуючи виконання зобов'язання, поручитель та заставодавець виходили насамперед з індивідуальних якостей первіс­ного боржника, його ділової репутації тощо, а добропорядність ново­го боржника може викликати у них певні сумніви. Але застава, вста­новлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Форма правочину щодо заміни боржника визначається відповід­но до правил, встановлених ст. 513 ЦК України.

Місце виконання

Місце виконання зобов'язання — це місце, де боржник має вчи­нити дії, що складають об'єкт зобов'язального правовідношення, а кредитор має прийняти запропоноване йому боржником належне виконання.

Визначення місця виконання зобов'язання має велике прак­тичне значення, оскільки від цього залежить, хто і в яких розмірах несе витрати, пов'язані з виконанням.

Згідно зі ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання вста­новлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено за згодою сторін, виконання провадиться:

1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місце­знаходженням цього майна;

2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

 

31 3-285

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 34. Виконання зобов'язань

 

3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або збе­рігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;

4) за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредито­ра, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходжен­ням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходжен­ня) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця вико­нання;

5) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнахо­дженням) боржника.

Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це вста­новлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобо­в'язання чи звичаїв ділового обороту.

§ 5. Строк (термін) виконання

Строк (термін) виконання — це момент чи проміжок часу, коли має бути вчинена дія, що складає об'єкт зобов'язального правовід-ношення.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встанов­лений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вка­зівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встано­влений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник по­винен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не ви­пливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, ак­тами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони мають викону­вати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено догово­ром, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'я­зання або звичаїв ділового обороту. •

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обо­в'язку, повинна своєчасно повідомити про це кредитора. У разі не­виконання однією із сторін свого обов'язку або наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановле­ний строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сто­рона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснене однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, ця сторона повинна виконати свій обов'язок.

§ 6. Предмет виконання

Предмет виконання — це сукупність юридичних та матеріальних (якщо такі є) об'єктів зобов'язального правовідношення, тобто ті дії, що мають бути вчинені суб'єктами (або утримання від дії), та майно, що має бути передане за зобов'язанням (якщо останнє пов'язано з його переданням). В юридичній, науковій та навчальній літературі предмет виконання інколи називають предметом зобов'язання.

Від належного виконання умов зобов'язання щодо предмета його виконання залежить досягнення мети зобов'язання, визначеної при його установленні.

Переважна кількість зобов'язань встановлюється щодо одного предмета. Але законодавство передбачає можливість встановлення так званих альтернативних зобов'язань, за якими боржник зобов'я­заний вчинити одну з двох або кількох дій. При цьому він має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено догово­ром, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'я­зання або звичаїв ділового обороту.

Існують спеціальні правила щодо виконання грошових зобов'я­зань. Згідно зі ст. 533 ЦК України зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіцій­ним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший поря­док її визначення не встановлений договором або законом чи інши­ми нормативно-правовими актами.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги

 

.11 -3-285

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 35. Способи забезпечення виконання зобов'язань

 

кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором (ст. 534 ЦК України):

— у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

— у другу чергу сплачуються відсотки і неустойка;

— у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У разі збільшення встановленого законом неоподаткованого мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим зобо­в'язанням на утримання фізичної особи (на відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках, встановлених законом або договором), пропорційно збільшується.

Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'яза­на провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторо­ни договір може бути розірваний за рішенням суду.

За користування чужими коштами боржник зобов'язаний спла­чувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізични­ми особами.

Спосіб виконання

Спосіб виконання зобов'язання перебуває у прямій залежності від предмета виконання. Зобов'язання може виконуватись: 1) у фор­мі однократного акта; 2) у формі кількох відокремлених у часі дій. Крім того, чинне цивільне законодавство передбачає можливість виконання зобов'язання внесенням боргу у депозит нотаріуса.

Відповідно до ст. 529 ЦК України кредитор має право не прийма­ти від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не ви­пливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Тоді належ­ним визнається лише виконання в повному обсязі у формі однократ­ного акта. На практиці кредитор може і не реалізувати це право. Тоді часткове виконання, здійснене за його згодою, буде вважатися на­лежним виконанням. Про згоду кредитора прийняти часткове вико­нання можуть свідчити: пряма заява, конклюдентні дії (приступив­ши до використання частково виконаного, кредитор вважається тим, хто прийняв виконання, навіть якщо він заявив про свою відмову від нього).

Відмова від часткового виконання має бути виражена або у фак­тичному його неприйнятті, або, якщо це неможливо (наприклад, коли товар вже доставлений транспортною організацією), у заяві про відмову. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, як-

що продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вима­гати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, — ви­магати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор, якщо цього ви­магає боржник, повинен видати останньому розписку про одержан­ня виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. При цьо­му боржникові повертаються всі боргові документи, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повернення кредитор повинен вказати про це у своїй розписці. У разі відмови кредитора поверну­ти борговий документ, видати розписку на підтвердження виконан­ня зобов'язання боржник має право затримати виконання, а креди­тор у цьому разі вважається як такий, що прострочив його прийнят­тя.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує вико­нання зобов'язання. Цей факт свідчить про припинення останнього, оскільки сторони вчинили дії, що складали предмет виконання зо­бов'язання.

Спеціальним способом виконання є внесення боргу у депозит но­таріуса. Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має право вико­нати зобов'язання внесенням належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса у разі: 1) відсутності креди­тора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу в депозит у порядку, встановленому законом.

Рекомендована література:

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положе­ния. — М.: Статут, 1998.

Карапетов А. Г. Соотношение принципа реального исполнения и мер граж­данско-правовой ответственности // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М. И. Брагинского. — М.: НОРМА, 2003. — С. 311-348. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 50-53.

Мейер Д. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2000. Победоносцев К. П. Курс гражданского права: В трех томах. — М.: Зер­цало, 2003.

 

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО